Складна форма вини
коли винний порушує правила умисно, і має місце змішана форма вини: щодо діяння - умисел, а щодо наслідків - необережність.У другій групі злочинів складність об'єктивної сторони полягає в тому, що передбачене законом умисне діяння спричиняє два різних наслідки: перший (найближчий) є обов'язковою ознакою об'єктивної, другий (відділений) – кваліфікуючою ознакою. В цих злочинах відповідно до закону щодо діяння і щодо першого, обов'язкового наслідку суб'єктивна сторона сторони, другий (віддалений) - кваліфікуючою ознакою. В виражається в умислі (прямому чи непрямому), а щодо другого (кваліфікованого) наслідку — тільки в необережності (злочинної самовпевненості або злочинної недбалості). До таких злочинів належать, наприклад, умисне знищення або пошкодження майна, яке спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194); умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, якщо ці дії спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 278) та ін. Так, якщо проаналізувати суб'єктивну сторону умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121), то щодо діяння (наприклад, удару ножем) і заподіяння тяжкого тілесного ушкодження у винного може бути тільки умисел (прямий чи непрямий), а щодо другого наслідку - смерті потерпілого — лише необережність (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість)1.
Встановлення подвійної форми вини — це необхідна умова розмежування суміжних злочинів, правильної кваліфікації вчиненого злочину та індивідуалізації покарання.
В судовій практиці по справах про злочини проти безпеки руху визначається, що згідно зі ст. ст. 24, 25 КК України злочини, передбачені ст. ст. 289, 287, 291 КК, мають, розглядатися як вчинені з необережності, оскільки суб'єктивну сторону цих діянь визначає необережне ставлення особи до можливості настання суспільно небезпечних наслідків при порушенні нею правил безпеки руху і експлуатації транспортних засобів.
В судовій практиці по інших категоріях справ такі вказівки відсутні, і тому вирішення питання при їх суб'єктивну сторону ускладнюється.
При вирішенні справ цієї категорії виникає необхідність встановлення факту порушення (адміністративного або дисциплінарного) спеціальних правил безпеки, оскільки вказані норми є бланкетними. Без винного порушення спеціальних правил немає і не може бути складів відповідних складів злочинів, їх поява в даному випадку пов'язана лише з настанням суспільно небезпечних наслідків, вказаних у кримінальному законі. В усіх інших випадках настає адміністративна або інша відповідальність. Необхідне також встановлення причинного зв'язку між порушенням правил і вказаними наслідками. Самі правила можуть бути порушені як умисно, так і з необережності, але стосовно наслідків умисел виключається— тут вина лише необережна в її різновидностях. В протилежному випадку, мова повинна йти про умисне вчинення, наприклад, вбивства з використанням транспортних засобів і т. ін.
Інша конструкція неоднорідного психічного ставлення до дій і наслідків (першого і другого порядку) має місце в такому злочині, як тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК).
Пленум Верховного Суду України у постанові № 1 від 1 квітня 1994 р. роз'яснив, що "для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їх взаємовідносини.
Структуру змішаної форми вини стосовно ч. 2 ст. 121 КК схематично можна уявити так:
Цілеспрямоване і мотивоване діяння;
Наслідки першого порядку (тяжкі тілесні ушкодження), охоплювані умислом;
Наслідки другого порядку (смерть) за межами умислу, в межах необережності
Із запропонованої схеми видно, що при даній формі вини мотиви і мета дій суб’єкту не поширюються на фактичні наслідки (смерть потерпілого). Якщо б це мало місце — наявним було б умисне вбивство, а при відсутності усвідомлення наслідків тяжкого тілесного ушкодження і смерті потерпілого мова може йти про їх спричинення з необережності. В останньому випадку дії винного обмежуються не небезпечними для жити і здоров'я тілесними ушкодженнями в момент нанесення (наприклад, поштовх, несильний удар тощо), що, само по собі звичайно не викликає яких-небудь тяжких наслідків. Настання смерті потерпілого в даному випадку не входило в наміри суб'єкту, ні в свідоме допущення ним, тоді як обстановка вчиненого давала підстави для можливості передбачення суспільно небезпечних наслідків (потерпілий в момент удару стояв на льоду, спиною до драбини тощо, що і виявилося умовою припинення травми голови і його смерті).
Досить в даному випадку включити в суб'єктивну сторону усвідомлення суб'єктом ситуації, що склалася (наявність небезпеки для потерпілого від удару і т. ін.), як наслідки, що настали, можуть бути визнані як бажані або допущені особою, тобто свідчать про умисел.
Однак фактичні наслідки в будь-якому випадку не повинні бути визначальними для оцінки вчиненого. Правильні підсумки можна зробити лише на підставі повного і всебічного аналізу всіх обставин вчиненого в сукупності, в тому числі і поведінки не лише суб'єкта злочину, але й самого потерпілого, взаємовідносинами між ними і т. ін.
В цьому зв'язку виникає більш широке питання про можливість поставити в вину при умислі обставини, що допущені з необережності. Першочергове значення тут має усвідомлення їх, можливість усвідомлення (саме це виражено формулою «міг і повинен був...»). В ряді випадків кваліфікуючі або обов'язкові ознаки умисного злочину відносяться до характеристики особи потерпілого. В цих випадках вказані ознаки можуть бути поставлені в вину і тоді, коли винний їх не передбачав, але міг і повинен був передбачати. Наприклад, судова практика в справах про зґвалтування виходить з того, що однією з підстав для кваліфікації зґвалтування за ч. 2 ст. 152 КК є неповноліття потерпілої. Застосовуючи цей закон, суди повинні враховувати, що кримінальній відповідальності підлягає особа, яка знала або допускала, що вчиняє насильницький статевий акт з неповнолітньою, або могла і повинна була це передбачати.
Аналогічна позиція існує в судовій практиці і по справах про злочини про втягнений неповнолітніх в злочинну діяльність.
Злочини відповідно до вини особи поділяються на умисні та необережні. Вчинення злочину тієї чи іншої категорії обумовлює низку правових наслідків. Тому важливим є визначення, які злочини з подвійною формою вини належать до умисних, а які — до необережних".
Злочини з подвійною формою вини в цілому вважаються умисними, якщо відповідно до викладеного в законі складу злочину вина особи щодо вчиненого нею діяння та його "прямих" наслідків може бути лише у формі умислу, а щодо “похідних” наслідків - у формі як умислу, так і необережності або лише у формі необережності.
Злочини з подвійною формою вини в цілому вважаються необережними, якщо відповідно до викладеного в законі складу злочину вина особи щодо вчиненого нею діяння може бути як у формі умислу, так і у формі необережності, а щодо “прямих” наслідків такого діяння - лише у формі необережності1.
5. Кримінально-процесуальне значення складної форми вини
Правильне вирішення питання про те, яка форма вини є визначальним для злочину, має практичне значення для:
правильної кваліфікації діяння;
визначення типу кримінально-виконавчої установи, де належить відбувати покарання особі, засудженій до позбавлення волі;
призначення покарання за сукупністю злочинів (ч. 2 ст. 70); застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (п. п. І—З ч. З ст. 81, п. п. 1-3 ч. З ст. 107);
заміни не відбутої частини покарання більш м'яким (п. 1—3 ч. 4 ст. 82);
звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ч. 1 ст. 83); 6) застосування закону про амністію тощо2.
Таким чином, якщо обставини, що відносяться до характеристики діяння, шкідливого результату або особи потерпілого, справляють вплив на об’єкт злочину, вони можуть бути поставлені в вину лише за умови, що суб'єкт їх усвідомлював. Якщо ж обов'язкові або кваліфікуючі обставини, що відносяться до характеристики дії, нешкідливого результату або особи потерпілого, не справляють впливу на об’єкт злочину, вони можуть ставитися в вину і тоді, коли винний їх не усвідомлював, але міг і повинен був усвідомлювати.
Змішана форма характеризується тим, що в цих злочинах є, два якісно відмінні за характером і тяжкістю суспільної небезпечності злочинних наслідки одних і тих самих дій винної особи та її різне психічне ставлення до кожного з них. Обидві такі форми вини у цих злочинах визначаються психічним ставленням особи до двох видів злочинних наслідків.
Отже, злочини з двома формами вини характеризуються двома різними і дуже відмінними за тяжкістю злочинними наслідками.
Висновок
Вина – це психічне відношення осудної особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідку, виражене у формі умислу чи необережності. Таке відношення складається із усвідомлення винним суспільно небезпечного характеру своїх дій і передбачення можливих наслідків (інтелектуальний момент вини), а також із відношення до своїх дій (бездій) і їхніх наслідків: бажання, щоб ці наслідки настали, байдужого або легковажного до них ставлення (вольовий момент вини).
Залежно від інтелектуального і вольового моментів розмежовують два форми вини: умисел і необережність.
Окремо виділяють форму вини, який притаманні як ознаки умислу, так і необережності. Мова йде про змішану форму вини.
Змішана форма вини характеризується різним психічним ставленням (у формі умислу і необережності) особи до самого діяння і суспільно небезпечних наслідків такого діяння. Існують дві групи злочинів зі змішаною формою вини:
1) злочини, пов'язані з порушенням спеціальних правил, що спричинило певні суспільні небезпечні наслідки;
2) злочини, в яких об'єктивна сторона характеризується настанням двох типів наслідків — безпосереднього і віддаленого.
У першому випадку для визначення форми вини вирішальне значення має психічне ставлення особи до настання наслідків свого діяння. У цілому такі злочини вважаються необережними. У другому — психічне ставлення особи щодо діяння та першого, безпосереднього наслідку дає змогу говорити про умисел, а стосовно віддаленого наслідку вина може бути тільки необережною. У цілому такі злочини з двома типами наслідків і двома формами вини визнаються умисними.
Трактування суб'єктивної сторони злочину в подібних випадках у науці кримінального права далеко не однозначна.
Деякі вчені визнають існування складної (подвійної, змішаної) форми вини, інші заперечують проти цього1 .
Прихильники змішаної форми вини розглядають її не як звичайне поєднання умислу і необережності в одній з існуючих в законі форм вини, а як нову, третю форму вини, хоча чинне законодавство її не знає. Чи є це прогалиною законодавства? Вважаю, що так.
Проте все ж встановлення вини, її форми і виду – необхідна умова правильної кваліфікації злочину. ЇЇ значення полягає і в тому, що наше кримінальне право виходить із принципу суб’єктивного ставлення за вину. Відсутність вини особи у вчиненні конкретного суспільно небезпечного діяння виключає суб’єктивну сторону, а відтак, склад злочину і підставу кримінальної відповідальності. Форми і види вини істотно впливають і на визначення міри покарання за вчинене.
Список використанної літератури
1.Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Юрінком, 1996. – 80 с.
2.Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. – К.: Атака, 2001. – 160с.
3. Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве. – М., 1950 – С. 103.
4. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. – М., 1961 – С. 329-330.
5. Пионтковский А.А. Курс советского уголовного права. Т.2. -М., 1970.
6. Кримінальне право України: Загальна частина: Тези лекцій і практичні завдання для курсантів Київського училища міліції МВС України/ Н.В. Чернишова, М.В. Володько, М.А. Хазін; За ред. Бовсунського. – К.: Наукова думка, 1995– 454с.
7. М.Й. Коржанський “Уголовне право України”. Частина загальна: Курс лекцій. – К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. – 336 с.
8. Кримінальне право України. Заг. частина. Підручник для студентів юр. вузів і факультетів / За ред. професора П.С. Матишевського, доцентів П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка. – 2-ге видання, Київ “Юрінком Інтер”, 1999 р. – 506 с.
9. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. Спец. вищ. закладів освіти/ М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
10. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник/ Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін.; Відп. ред. Кондратьєв Л.Ю.; Наук. ред. Клименко В.А. та Мельник М.І. – К., Правові джерела, 2002. – 432 с.
11. Науковий коментар Кримінального кодексу України/ Проф. Коржанський – К.: Атака, 2001. – 160 с.
12. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року/ За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.
13. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р./ За ред. С.С. Яценка. – К.: А.С.К., 2002. – 936 с. – (Економіка. Фінанси. Право.)
14. Мтвійчук В.К., Тарарухін С.А./ Суб’єктивна сторона складу злочину: Лекція. – Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1994.
Размещено на /
1 Кримінальне право України. Загальна частина / За ,ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.
2 Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. професора П.С.Матишевського, доцентів П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка.
1 Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
2 Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве. – М., 1950 – С. 103
3 Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву.— М., 1961—С.329-330.
1Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року/ За ред.
М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.
1 Кримінальне право України: Заг. частина : Підручник/ Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін. Відп. ред. Кондратьєв Л.Ю. Наук. ред. Клименко В.А. та Мельник М.І. – К., Правові джерела, 2002. – 432 с.
1 Кримінальне право України: Заг. частина : Підручник/ Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін. Відп. ред. Кондратьєв Л.Ю. Наук. ред. Клименко В.А. та Мельник М.І. – К., Правові джерела, 2002. – 432 с.
2 Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
1 Кримінальне право України: Заг. частина : Підручник/ Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін. Відп. ред. Кондратьєв Л.Ю. Наук. ред. Клименко В.А. та Мельник М.І. – К., Правові джерела, 2002. – 432 с.
3 Див. ч. 1 ст. 24. Кримінального кодексу України.
4 Див. ч. 2 ст. 24. Кримінального кодексу України.
.
5 Див. ст. 68 Конституції України.
6 Див. ч. 3 ст. 24 Кримінального кодексу України..
.
7 Див. ч. 1 ст. 25 Кримінального кодексу України.
.
8 див.: Г. А. Кригер.— Сов. юстиция.— 1979.— №20. – С. 6
9 див.: В. Гришаев, П. Дагель.— Сов. юстиция.— 1980.— № 22.— С. 29
1 Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
1 Кримінальне право України. Заг. частина. Підручник для студентів юр. вузів і факультетів / За ред. професора П.С. Матишевського, доцентів П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка. – 2-ге видання, Київ “Юрінком Інтер”, 1999 р. – 506 с.
2 Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року/ За ред.
М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с
1 Пионтковский А.А. Курс советского уголовного права. Т.2. -М., 1970. - С.