Демографичаская ситуация в Украине
завтрашньому
дні, 32 – через
відсутність
нормальної
зарплати. Як
можна говорити
про ріст народжуваності,
якщо третя
частина працездатної
молоді – безробітні?
Більше 6 мільйонів
юнаків і дівчат
заявляють, що
через відсутність
житла не будуть
продовжувати
свій рід.
Демографічна
криза може
перетворитись
на демографічну
катастрофу:
соціальний
механізм відтворення
нації вщент
руйнується,
а вся структура
суспільного
життя надовго
втратить свою
особливу системну
(емерджентну)
властивість
– зберігати
міру відтворення
конкретно-історичного
населення як
єдності досягнутої
якості і кількості.
Про тенденції
демографічного
стану свідчать
дані Держкомстату:
на початку 2003
року населення
України становило
47,956 мільйонів,
скоротившись
за місяць на
47 тисяч. Чисельність
міського населення
вдвічі перевищує
чисельність
сільського
(відповідно
32,3 млн. і 15, 65 млн.).
Сучасний
рівень народжуваності
найнижчий за
весь період
післявоєнної
історії України.
Втрата
традицій
багатодітності
– загальна
тенденція
демографічної
динаміки економічно
розвинених
країн. Але є та
межа її зниження,
яку не можна
переступати,
оскільки за
нею – втрата
передумов
сприятливих
демографічних
перспектив
країни. Ця межа
– сполучення
дводітності
з тридітностю,
яке забезпечує
трохи розширене
відтворення
населення.
Україна давно
переступила
цю межу, про що
свідчать показники
вичерпаної
плідності і
розподіл народжених
за чергою народження.
В умовах посилення
деструктивних
процесів в
соціально-економічному
житті в Україні
поглиблюється
криза здоров'я
населення.
Основними
проявами цієї
кризи є стрімке
підвищення
смертності,
безпрецедентне
для мирного
часу скорочення
очікуваної
тривалості
життя і несприятливі
зрушення в
структурі
причин смерті.
До
другої світової
війни тривалість
життя в Україні
була значно
нижчою, чим у
розвинених
країнах, але
завдяки успіхам
медицини вдалося
ліквідувати
це відставання
до середини
60-х років. Позитивні
зрушення в
динаміці смертності
і тривалості
життя протягом
50-х – першої
половини 60-х
років пов'язані
з докорінними
змінами в структурі
патології і
причин смерті,
у ролі старих
і нових патогенних
факторів. Це
означало, що
Україна успішно
долає перший
етап епідеміологічного
переходу, на
якому прогрес
у боротьбі за
людське здоров'я
і життя став
можливим завдяки
стратегії дій,
орієнтованій
на масові, не
дуже дорогі
профілактичні
заходи, що не
потребують
значної активності
з боку самого
населення, на
широке використання
антибіотиків.
Однак з середини
60-х років (в розвинених
країнах з середини
50-х років) можливості
цієї стратегії
вичерпалися,
внаслідок чого
тривалість
життя в Україні
почала скорочуватися,
а її зростання
в розвинених
країнах
уповільнилося.
Аналіз
еволюції структури
причин смерті
за останні 30
років показує,
що вирішальний
вплив на смертність
населення мають
і матимуть у
перспективі
два класи причин
смерті – хвороби
системи кровообігу
і зовнішні
причини смерті.
Вони визначають
як генеральну
траєкторію
динаміки смертності
населення
України, так
і її короткочасні
кон'юнктурні
зміни. У 70-х роках
і в першій половині
90-х зростання
смертності
від хвороб
системи кровообігу
і зовнішніх
причин смерті
обумовило майже
4/5 скорочення
середньої
тривалості
життя. Аналіз
тривалості
життя населення
України в контексті
історичної
ретроспективи
затяжної кризи
у стані здоров'я
населення не
дає підстав
для особливого
оптимізму щодо
перспектив
зниження смертності.
За таких умов
Україна навряд
чи зможе зробити
значний поступ
на шляху продовження
віку своїх
громадян. Тому
і через чверть
століття її
відставання
від розвинених
країн за показником
середньої
тривалості
життя сягатиме
7-8 років.
У
ході розробки
прогнозу смертності
населення
України до 2025
р. Інститутом
економіки НАН
України розглянуто
три можливі
його сценарії,
які умовно
названі песимістичним,
середнім і
оптимістичним.
При розробці
середнього
(стабілізаційного)
варіанту прогнозу
смертності
зроблено припущення,
що в межах
прогнозованого
періоду будуть
створені умови,
які перешкоджатимуть
подальшому
погіршенню
стану здоров'я
населення.
З'являться
передумови
зниження
захворюваності
та інвалідності,
деякого підвищення
тривалості
життя, які, однак,
не ведуть до
принципових
змін якості
здоров'я, до
переходу від
досить відсталої
до більш сучасної
моделі здоров'я.
Цей варіант
можливий при
істотному
підвищенні
життєвого рівня
в Україні, поліпшенні
екологічної
ситуації, при
перегляді
ідеології
української
охорони здоров'я
та збільшенні
її фінансування
на 40-50 відсотків.
Загрозу
національній
безпеці становить
від'їзд за
індивідуальними
запрошеннями
на роботу переважно
молодих освічених
кадрів, в тому
числі секретоносіїв.
Протягом останніх
5 років Україну
покинули майже
тисяча докторів
і кандидатів
наук, чверть
з яких – перспективні
фахівці віком
від 40 до 50 років.
За розрахунками
на основі методики
ООН, кожний
спеціаліст,
що покинув
країну, вилучив
з надбання
суспільства
близько 300 тисяч
доларів США.
Серед чинників,
що впливають
на збільшення
еміграції
інтелектуального
потенціалу,
слід зазначити
низький рівень
життя та неможливість
належного
застосування
своїх знань
та кваліфікації
на Батьківщині.
У
сучасних умовах,
коли суспільне
життя продовжує
знаходитись
у стані хронічної
кризи і невизначеності,
коли не вироблена
досить обґрунтована
економічна
стратегія-прогноз,
затверджена
на держаному
рівні, демографічне
прогнозування
перетворилось
на операцію
з багатьма
невідомими.
Створилась
унікальна для
демографа-прогнозиста
ситуацію: практично
відсутня
соціально-економічна
основа для
опрацювання
демографічних
гіпотез. 3 метою
поліпшення
демографічної
ситуації необхідно
спрямувати
соціально-економічну
політику на
розв'язання
найгостріших
проблем сім'ї:
стимулювання
народжуваності,
підвищення
медичного
обслуговування,
посилення
охорони та
оплати праці,
поліпшення
побутових умов
і впровадження
здорового
способу життя,
створення
широкої мережі
державних та
недержавних
служб соціальної
допомоги.
На території
України постійно
проживає менше
50 млн чоловік.
По цьому показнику
наша держава
знаходиться
на п'ятому місці
в Європі - після
Німеччини,
Великобританії,
Італії і Франції.
По густині
населення
Україна поступається
багатьом країнам
світу. Негативний
вплив на чисельність
і густину населення
надали численні
війни українського
народу з своїми
поневолювачами,
громадянська
війна 1917-1920 рр.,
голодомори
1920-1922 рр. і 1932-1933 рр., масові
репресії 1937-1939
рр., друга світова
війна, чорнобильська
трагедія 1986 р.
Чисельність
населення в
різних областях
не однакова.
Найбільша
густина населення
в Донецькій
області, якнайменша
- в Чернігівській.
Розвиток економіки,
спеціалізація
її окремих
галузей впливають
на густину і
розміщення
населення. з
свого боку
населення, що
історично
склалося на
певній території,
також впливає
на розвиток,
розміщення
і спеціалізацію
галузей господарства.
В даний час
природний
приріст в Україні
негативний,
тобто смертність
перевищує
народжуваність.
Середня тривалість
життя складає
69 років, при цьому
жінок - 74, чоловік
- 64. Статева структура
населення
України постійна:
46 % - чоловік, 54 % -
жінок. В країні
росте частка
людей немолодого
віку, тобто йде
процес старіння
нації.
Населення
України живе
в містах, селах,
селищах міського
типу, робітниках
і курортних
селищах. В містах
зосереджене
68 % жителів країни,
в селах - 32 %. Інтенсивно
відбувається
урбанізація
- зростання
міст і міського
населення.
Найвищий рівень
урбанізації
- в Донбасі. Сільські
населені пункти
мають значні
відмінності
в різних
природно-географічних
зонах. На Поліссі
переважають
невеликі села
(250 - 500 чоловік), в
Лісостепі більш
багатолюдні
(500 - 1500 чоловік), на
Півдні - багатолюдні
села (декілька
тисяч чоловік).
В деяких
областях сільське
населення
перевищує
міське (Тернопільська,
Вінницька
області). Найвищий
показник густини
сільського
населення - в
Чернівецьких
області (близько
67 чоловік на 1
км ).
На демографічну
ситуацію в
Україні значний
вплив надають
міграції. Розрізняють
внутрішня і
зовнішня міграції.
Зовнішня міграція
ділиться на
еміграцію і
імміграцію.
Внутрішні
міграційні
процеси в країні
пов'язані з
переміщенням
населення з
недостатньо
промислово
розвинених
областей Заходу
і Центру України
до Донбасу,
Промислове
Придніпров'я,
на зрошувані
землі Півдня.
Значну хвилю
внутрішніх
міграцій викликала
чорнобильська
трагедія. Маятникові
міграції - це
переміщення
населення з
приміської
зони в місто
і зворотньо.
Імміграційні
процеси в Україні
останніми
роками пов'язані
також з поверненням
репресованих
народів і
військовослужбовців,
з переміщенням
біженців із
зон озброєних
конфліктів
в колишній
Югославії,
Чечні, країнах
Закавказзі.
Зростає еміграційна
активність
населення
України. На
території
України живуть
представники
понад 100 національностей.
Більшість
населення в
країні - українці
(73 %). В Україні
проживає 14 млн
(27%) представників
інших національностей.
Найчисленнішою
групою серед
них є росіяни
(22 % від всього
населення
країни). В Україні
також живуть
євреї, білоруси,
молдави, поляки,
болгари, угорці
і ін.
Окрім своєї
етнічної території,
українці розсіяні
по різних країнах
світу і утворюють
українську
діаспору. Щонайбільше
число осіб
українського
походження
живе в Росії,
США і Канаді;
українці є в
Австралії,
країнах Південної
Америки і ін.
Використана
література
1.
Бугуцький
О. А. Демографічна
ситуація та
використання
людських ресурсів
на селі // Ін-т
аграр. економіки
Укр. аграр. наук.
- К., 1999. - 278 с.
2.
Бугуцький
О. А. Демографічна
ситуація на
селі // Економіка
АПК. - 1997. - № 11. - С. 54-59.
3.
Васильєва
Л. Й. Демогpафічні
аспекти сучасної
сім’ї // Актуал.
пpобл. політики:
Зб. наук. пp. - Одеса,
1997. - Вип.1-2. - С.15-17.
4.
Вовканич
С. Й., Цапок С. О.
Регіональний
демоpозвиток:
тенденції та
паpадокси // Укpаїна
в XXI столітті:
концепції та
моделі економічного
pозвитку: Матеpіали
доп. V Міжнаp. конгp.
укp. економістів.
- Львів, 2000. - Ч. 2. - С.
7-10.
5.
Волович
В. І. Сучасна
тpанзитна мігpація
в Укpаїні // Київський
унівеpситет.
Вісник. Сеp.
Соціологія.
Психологія.
Педагогіка.
- К., 1995. - Вип. 1. - С. 3-15.
6.
Гpицевич
В. С. Репpодуктивний
потенціал
тpудових pесуpсів
pегіону в сучасних
умовах // Укpаїнське
Полісся: вчоpа,
сьогодні, завтpа:
Зб. наук. пp. - Луцьк,
1998. - С. 134-136.
7.
Гавpиш
В. П. и др. Пpоблема
демогpафічного
дефіциту:
соціально-економічні
наслідки та
шляхи pозв’язання
/ Гавpиш В. П., Гавpиш
Г. І., Дpаганова
Т. П. // Велика
Волинь: Минуле
і сучасне: (Матеpіали
міжнаp. наук.
кpаєзнавч. конф.,
жовт. 1994 p.). - Хмельницький;
Ізяслав; Шепетівка,
1994. - С. 524-527.
8.
Глуханова
Г., Куpило І.
Hаpоджуваність
у pадіаційно
забpуднених
pегіонах Укpаїни
// Демогpафічні
дослідження:
Міжвід. зб. наук.
пp. - К., 1999. - Вип. 21. - С.
28-37.
9.
Гоpобець
О. Особливості
пpоцесів мігpації
та відтвоpення
населення в
Укpаїні // Теpнопільський
педунівеpситет
ім. В.Гнатюка.
Hаук. зап. Сеp.:
Геогpафія. -
Теpнопіль, 1998. -
N2. - С. 60-63.
10.
Голуб
Л. А., Жидченко
H. В. Экономические
последствия
демогpафической
ситуации в
области // Финансы,
учет, банки:
Сб. науч. тp. - Донецк,
1999. - С. 223-229.
11.
Грушко
С. Народові
України загрожує
вимирання //
День. - 1999. - 5 жовт.
- С. 2.
12.
Гудзинський
С. О. Тpудовий
потенціал села:
демогpафічні
пеpспективи
// Укpаїнське
село: вихід із
кpизи: Зб. наук.
пp. - К., 1994. - С. 79-92.
13.
Гуреш
Т. Нема кого
послати у Декрет!:
Демографічна
криза в Україні
і в світі // Укр.
слово. - 2000. - 18-24 трав.
- С. 15.