Життя Івана Виговського

військо, чи про дипломатію — отже, викінчував те, що за Хмельницького було складене нашвидку, в загальних обрисах. Але Хмельницькому не дорівнював у справді володарській умілості — всі класи громадянства єднати до спільної праці і знайти правильний шлях у міжнародних відносинах.

Старшина, що стояла на боці Виговського, і далі залишилась у проводі держави. Це були державники зі школи Богдана Хмельницького, що розуміли значення держави і були готові обороняти її існування. З рівним недовір'ям ставились і до Польщі, і до Московщини, але, навчені досвідом, не надавали своїм виступам яскравих форм, радше лавірували, як ішли пробоєм. «У них це найвища державна рація — не бути ані під королем, ані під царем; сподіваються здобути це, зводячи і лякаючи короля царем, царя королем»,— писав сучасник.

Висновки

Неспокійне було життя гетьмана Івана Виговського, доброго, щирого патріота, тонкого політика, оборонця прав України, чоловіка великого розуму та європейської освіти.

Виговський щиро любив Україну, відстоював її політичні й національні права, дбав про науку й просвіту на Україні. Його можна поставити нарівні з найвидатнішими діячами тих часів, з Богданом Хмельницьким, Дорошенком, Мазепою.

На гіркому досвіді він переконався, що при найлояльнішому ставленні до Московської держави царська політика несе Україні лише згубу, і передбачив, що вона не додержить свого слова, відніме привілеї, оскільки почала ще за життя Хмельницького ламати Переяславський договір. Але і польсько- шляхетська політика Виговського була несвоєчасна й антинародна.

Гадяцькі пункти – це найвищий акт автономії України за всю її козацьку історію. Але Виговський не спромігся його здійснити, і цей акт зостався тільки актом на папері.

Виговський не сподівався, що народ та просте козацтво не пристане на задану умову до Польщі, мав на думці силою підкорити маси і силою прилучити їх до Польщі, як Петро І силою заводив свої реформи в Росії. Але Виговського зломила сила темних мас, котрих лякала ідея українсько-козацької шляхетчини, схожої до польської на Наддніпрянщині, що так і далась їм взнаки. Нещасна голота та чорнота як тільки зрозуміли польсько-шляхетську політику Виговського, тікала в Полтаву і приставала до полковника М. Пушкаря, котрий добивався гетьманської булави з їх допомогою.

Виговський заводив на Україні уклад старої Польщі або старої аристократичної Англії та феодальної Європи з привілей ним панством. Його політика була регресивна, не національна, аристократична. Маси відчували наслідки його дій, з панщиною в перспективі, і Виговський впав.

Список використаної літератури

Антонович В. Коротка історія козаччини. – К., 1991.

Володарі гетьманської булави. Історичні портрети. – К., 1995.

Грушевський М. Історія українського козачества: В 2т. – К., 1913

Крип’якевич І. П. Історія України. - Львів, 1992.

Нартов В.В. Історія України з давніх-давен до сьогодення. - Харків, 2006.

Товстий В.П.Гетьмани України. – Харків, 2006.

Субтельний О. Україна: історія. – К., 1993.

Яковлєва Т. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття: причини і початок руїни. – К., 1998.

Яворницький Д. Історія запорозьких козаків: У 3 т. – К., 1990.