Міжнародно-правове регулювання повітряних сполучень

Размещено на /

ПЛАН

Вступ

Міжнародно-правове регулювання польотів у повітряному просторі.

Правовий статус повітряного судна і екіпажу.

Правове регулювання повітряного простору України

Висновок

Список літератури

Вступ

міжнародне повітряне право політ

Міжнародне повітряне право - це галузь сучасного міжнародного права, що регулює міжнародні польоти повітряних апаратів (суден) тієї або іншої національної (державної) приналежності.

Тим часом у вітчизняній доктрині міжнародного права запропоноване значне число визначень міжнародного повітряного права, що суттєво відрізняються одне від одного. Наведемо для порівняння два таких визначення. Так, у двотомнику «Міжнародне повітряне право» 1980 року видання говориться, що міжнародне повітряне право, яке є галуззю міжнародного права, «являє собою систему норм, що регулюють відносини між державами в зв'язку з використанням повітряного простору з метою здійснення міжнародних повітряних сполучень і забезпечення їхньої безпеки». Міжнародне повітряне право - це частина міжнародного права, що представляє собою систему норм, що регулюють відносини між суб'єктами міжнародного права в зв'язку з використанням повітряного простору цивільною авіацією». Водночас, підкреслюється далі, велика група норм міжнародного повітряного права пов'язана з регулюванням міжнародних польотів як таких, незалежно від того, із якими цілями вони здійснюються. Це призвело до формування в міжнародному повітряному праві особливого інституту «міжнародних польотів», отже, вказівка у визначенні цієї галузі міжнародного права на регламентацію відносин у зв'язку з використанням повітряного простору цивільною авіацією характеризує її предмет і сутність більш чітко.

Слід мати на увазі, що цивільна авіація держави використовує повітряний простір цієї держави для перевезення пасажирів і вантажів насамперед в межах її території, що, природно, не є і не може бути предметом міжнародно-правового регулювання. Лише міжнародні польоти породжують потребу в такому регулюванні.

Повернемося тепер до визначення міжнародного повітряного права, і дамо йому етимологічну характеристику. Насамперед саме найменування «міжнародне повітряне право» визначає питання про просторову сферу його застосування. Мова йде про простір, що має юридичний статус повітряного простору. Нагадаємо при цьому ще раз, що точної межі між повітряним і космічним просторами не встановлено. Трудність такого встановлення пояснюється, зокрема, тим, що апарати «Шаттл» або «Буран» здійснюють політ як у космічному просторі, так і (особливо при приземленні) у повітряному просторі. Інакше кажучи, при цьому вступають у дію як космічне, так і міжнародне повітряне право.

Далі, слід враховувати юридичну неоднорідність повітряного простору. Виходячи з правового статусу повітряного простору, можна стверджувати, що його статус у міжнародному праві є двояким: з одного боку - це частина простору, є інтегральною частиною конкретної держави, з іншого боку - це простори, що знаходяться за межами державної території.

Таким чином, частина його, розташована над сухопутною і водною територією держави, включаючи її територіальне море, є невід'ємною частиною території, що знаходиться під суверенітетом держави, де їй належить виняткова юрисдикція стосовно всіх фізичних і юридичних осіб та інших об'єднань, що знаходяться в межах її території, із належним урахуванням її відповідних міжнародних зобов'язань.

Інша ж частина повітряного простору, розташована над відкритим морем і Антарктикою, є недержавною, міжнародною територією з усіма юридичними наслідками, що випливають звідси.

1 Міжнародно-правове регулювання польотів у повітряному просторі

Важливість міжнародного повітряного простору, а також національного повітряного простору полягає в його інтенсивному використанні в транспортних цілях, що об'єктивно потребує точної регламентації такої діяльності як на національному, так і міжнародному рівні й обумовлює розробку технічних вимог до неї.

На міжнародному рівні необхідно було регламентувати регулярні, транзитні польоти повітряних суден, спільні міжнародні польоти з території однієї на територію іншої держави, із транзитом через територію третьої держави або без такого з використанням міжнародного повітряного простору.

У цих цілях у 1944 році в Чикаго була укладена Конвенція про міжнародну цивільну авіацію і створена універсальна міжнародна міжурядова організація — Міжнародної цивільної авіації (ІКАО).

Мета і завдання цієї організації — регламентація міжнародних польотів цивільних повітряних суден у міжнародному і національному повітряному просторах із метою забезпечення їхньої ефективності і безпеки.

Чиказька конвенція поклала початок формуванню нової галузі міжнародного права — міжнародного повітряного права — сукупності і системи норм, що регулюють діяльність міжнародної цивільної авіації. Але міжнародне повітряне право — це і система міжнародно-правових норм, що регулюють, зокрема, правове положення національних фізичних і юридичних осіб, що займаються повітряними польотами, крім того, воно містить у собі визначені положення, що передбачають цивільно-правову відповідальність цих осіб.

У міжнародне повітряне право також входять різноманітні і численні настанови технічного характеру, що стосуються польотів повітряних суден і маршрутів таких польотів. Вони розробляються відповідно до передбаченої процедури, головним чином у рамках ІКАО, і стають обов'язковими для виконання в силу встановлюючої такий обов'язок міжнародно-правової норми.

Назвемо основні договори в сфері міжнародного повітряного права, прийняті під егідою ІКАО:

(І) Договори чиказької системи:

— Конвенція про міжнародну цивільну авіацію (Чикаго, 1944 рік);

— Статут міжнародної організації цивільної авіації (Чикаго, 1944 рік);

— Угода про транзит міжнародними повітряними лініями, «про дві свободи повітря» (Чикаго, 1944 рік);

— Про міжнародний повітряний транспорт, «про п'ять свобод повітря» (1944 рік);

— Договір про відкрите небо 1992 року.

(2) Договори варшавської системи:

— Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень (Варшава, 1929 рік і Гаазький протокол до цієї конвенції 1955 року);

— Конвенція про відповідальність авіаперевізника на міжнародних лініях (Варшава, 1929 рік);

(3) Договори римської системи:

— Конвенція про збитки, завдані іноземному повітряному судну і третім особам на поверхні (Рим, 1952 рік);

— Додатковий протокол до конвенції 1952 року (Рим, 1978 рік);

(4) Договори про незаконне втручання в діяльність

цивільної авіації:

— Конвенція про злочини і деякі інші дії на борту повітряного судна (Токіо, 1963 рік);

— Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден (Гаага, 1970 рік);

— Конвенція про боротьбу з незаконними актами,

спрямованими проти безпеки цивільної авіації (Мон

реаль, 1971 рік і Додатковий протокол до неї 1978 року).

Відповідно до цих документів розроблені і застосовуються принципи міжнародного повітряного права:

— свободи польотів у міжнародному повітряному просторі;

— поваги суверенітету держави над її повітряним простором;

— визнання національності судна на основі його реєстрації;

— забезпечення безпеки міжнародних повітряних сполучень;

— захисту повітряних суден від актів незаконного втручання;

— відшкодування збитків, завданих повітряним суднам.

Оскільки основним джерелом сучасного міжнародного повітряного права є Чиказька конвенція 1944 року, необхідний її більш детальний аналіз.

Конвенція, відповідно до її заголовка, присвячується діяльності міжнародної цивільної авіації, але фактично її положення істотно ширше і стосуються здійснення будь-яких міжнародних польотів, а також будь-якої діяльності держав за межами їхньої національної юрисдикції, її учасниками є, за деякими винятками, усі держави світу.

Конвенція, відповідно до її статті 3, «застосовується тільки до цивільних повітряних суден і не застосовується до державних повітряних суден», якими є повітряні судна, використовувані на військовій, митній і поліцейській службах.

Але в той же час ніяке державне повітряне судно не здійснює польоту над територією іншої держави і не здійснює на ній посадки, крім як із дозволу, наданого спеціальною угодою або іншим чином, і відповідно до її умов.

Регулярні міжнародні повітряні сполучення (міжнародні польоти), регульовані Чиказькою конвенцією, не можуть здійснюватися над територією або на територію держави-учасниці інакше ніж зі спеціального дозволу або з іншої санкції цієї держави. Частіше усього такий дозвіл дається шляхом укладання відповідних міжнародних угод.

Проте держави-учасниці Конвенції погодилися, що повітряні судна інших держав, не зайняті в регулярних повітряних сполученнях, мають право при дотриманні положень Конвенції здійснювати польоти на їхню територію або транзитні безпосадочні польоти через їхню територію без одержання попереднього дозволу.

Конвенція також заснувала Міжнародну організацію цивільної авіації (ІКАО), докладно визначивши у статті 44 її цілі і задачі. У їхньому числі:

— забезпечувати безпечний і упорядкований розвиток міжнародної цивільної авіації в усьому світі;

— сприяти безпеці польотів у міжнародній аеронавігації.

Забезпечення безпеки міжнародних польотів є однією з найголовніших цілей міжнародного повітряного права. Ця мета досягається шляхом розробки заходів, що стосуються технічної надійності авіаційної техніки, аеропортів та інших засобів, використовуваних у міжнародній аеронавігації, що входить до завдання ІКАО і складає зміст прийнятих нею регламентів, а також шляхом установлення правил і регламентів, що стосуються польотів і маневрування повітряних суден. Вона також досягається шляхом укладання міжнародних конвенцій з ініціативи ІКАО про незаконні акти, спрямовані проти безпеки повітряного судна і осіб або майна, які знаходяться на його борту.

Цьому слугують спеціальні конвенції профільного характеру: Конвенція про злочини і деякі інші акти, що чиняться на борту повітряних суден (Токійська конвенція 1963 року); Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден (Гаазька конвенція 1970 року) і Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації (Монреальська конвенція 1971 року).

Мета забезпечення безпеки міжнародної повітряної аеронавігації досягається також організацією руху повітряних суден і управління їхніми польотами шляхом, зокрема, встановлення повітряних трас і коридорів, управління польотами за допомогою засобів повітряної аеронавігації. Над відкритим морем це завдання здійснюється органами ІКАО, а в межах державної території — відповідними національними службами.

Все це є втіленням зобов'язань держав, закріплених у статті 37 Чиказької конвенції, щодо співробітництва в забезпеченні максимально досяжної однаковості правил, стандартів, процедур у відношенні повітряних суден, персоналу, повітряних трас і допоміжних служб, з усіх питань, у котрих така однаковість буде сприяти аеронавігації й удосконалювати її.

Чиказька конвенція, а також двосторонні і багатосторонні угоди, що укладаються на її основі державами, регулюють, головним чином, регулярні міжнародні польоти цивільної авіації, здійснювані належним чином правочинними на це державою її національними авіапідприємствами для перевезення пасажирів, багажу, вантажів і пошти за встановлену плату, тобто в комерційних цілях. При цьому відповідно до чинних угод вони наділені наступними основними правами, іменованими також п'ятьма «свободами повітря»:

а) правом транзитного польоту без посадки на те риторії держави, що надала таке право;

б) правом перевезення в іншу державу пасажи рів, вантажу і пошти, узятих на борт у державі реєстр рації повітряного судна;

в) правом перевезення пасажирів, вантажу і пош ти з території іншої держави в державу реєстрації (національності) повітряного судна;

г) правом приймати на борт на території іншої держави пасажирів, вантаж і пошту для перевезення на територію третьої держави, а також правом висад жувати пасажирів і вивантажувати вантажі і пошту на території цієї другої держави, що слідують на територію третьої держави;

д) правом посадки в ході транзитного польоту над територією іншої держави на її території в некоме- рційних цілях (для заправки паливом, виправлення виниклих ушкоджень і т.п.).

Все це докладно регламентується відповідними міждержавними угодами.

Чиказька конвенція 1944 року містить спеціальну главу «Спори і невиконання зобов»язань». У ній передбачається, зокрема, що розбіжності між державами-учасницями, що стосуються тлумачення або застосування Конвенції та її Додатків, неурегульовані шляхом переговорів, на прохання будь-якої держави в спорі, підлягають вирішенню Радою ІКАО. Такі рішення Ради можуть бути оскаржені шляхом звернення до третейського суду (арбітражу), утвореного відповідно до положень Конвенції.

У цій главі також передбачені санкції стосовно авіа-підприємства, що не виконує відповідні рішення, і санкції стосовно держави, що не виконує зобов'язань, передбачених у даній главі Конвенції.

Такими є деякі основні положення сучасного міжнародного повітряного права відповідно до чинних міжнародних угод, що регулюють здійснення міжнародної аеронавігації.

Центральна - це така угода, учасниками якої є практично всі заінтересовані держави (більше 160 держав), — Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, що заснувала ІКАО. Інтегральною частиною Конвенції є додатки до неї, що конкретизують і розвивають відповідні її положення. Нині число таких додатків досягло 17. Наведемо заголовки деяких із них:

Додаток 1. Вимога до особового складу цивільної авіації при видачі свідоцтв;

Додаток 2. Правила польотів;

Додаток 3. Метеорологія;

Додаток 6. Здійснення польотів;

Додаток 8. Льотна придатність повітряних суден;

Додаток 10. Радіонавігація і радіозв'язок;

Додаток 11. Служба управління повітряним рухом;

Додаток 14. Аеродроми. Крім ІКАО, суттєву роль у справі становлення і розвитку міжнародного повітряного права грають Міжнародні регіональні авіаційні організації й органи, яких налічується нині біля чотирьох десятків. До найбільш важливих таких організацій належать, зокрема: Європейська конференція цивільної авіації, створена в 1954 році; Європейська організація із забезпечення безпеки навігації — Євроконтроль, утворена в 1960 році; Африканська комісія цивільної авіації, що виникла в 1969 році; Агентство із забезпечення безпеки аеронавігації в Африці і Мадагаскарі, засноване в 1959 році; Цет-ральноамериканська організація із обслуговування аеронавігації, заснована в 1960 році; Латиноамериканська комісія цивільної авіації, утворена в 1973 році; Рада цивільної авіації арабських держав, заснована у 1967 році.

Існує, крім того, значне число міжнародних неурядових організацій, покликаних сприяти співробітництву держав у справі забезпечення ефективної і безпечної міжнародної аеронавігації. У їхньому числі можна виділити такі наукові міжнародні організації, як Асоціація міжнародного права й Інститут міжнародного права, що неодноразово розглядали відповідні міжнародно-правові проблеми на своїх регулярних сесіях.

2. Правовий статус повітряного судна і екіпажу

Повітряне судно — літальний апарат, підтримуваний в атмосфері за рахунок взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від поверхні землі або води. Таким чином, ракети, турбольоти, екраноплани (але не екранольоти) та судна на повітряній подушці не відносяться до повітряних суден.

Повітряні судна поділяються на державні, цивільні і експериментальні.

Повітряне судно є державним, якщо воно використовується на військовій, митній, прикордонній та міліцейській службах і зареєстровано у реєстрі державних повітряних суден.

Повітряне судно є цивільним, якщо воно зареєстровано у державному реєстрі цивільних повітряних суден.

Повітряне судно є експериментальним, якщо воно призначене для проведення випробувань, дослідно-конструкторських і науково-дослідних робіт. Експериментальне повітряне судно до реєстрів не заноситься.

Велике значення має поділ повітряних суден на державні та приватні, цивільні та військові.

Цивільні повітряні судна можуть бути як державними, так і приватними. Що ж до військових суден, то вони завжди є державними. Згідно зі ст. 3 Чиказької конвенції, до державних відносять повітряні судна, які використовуються митними та поліцейськими службами.

Виходячи з принципу суверенної рівності держав, військові повітряні судна, що правомірно перебувають у межах іноземної держави, користуються там імунітетом. Таким же режимом користуються і всі інші державні повітряні судна.

Імунітет державних повітряних суден означає, що будь-які примусові дії щодо них у порядку забезпечення судових позовів і ухвал вважаються порушеннями суверенітету. В усьому іншому як державні, так і приватні цивільні повітряні судна користуються однаковими правами і несуть однакові обов'язки.

Не менш важливим чинником для з'ясування правового статусу повітряного судна є його національність і місцезнаходження в певний момент. Відповідно до ст. ст. 17, 18, 20 Чиказької конвенції 1944 р. повітряні судна мають національність тієї держави, до реєстру якої вони занесені. Кожне повітряне судно повинно мати розпізнавальні знаки, які визначають його національність. Факт реєстрації судна має важливе юридичне значення і тому одночасна реєстрація повітряного судна у двох державах забороняється.

При виконанні міжнародних сполучень та польотів повітряне судно, не втрачаючи правового зв'язку зі своєю державою, тимчасово потрапляє під юрисдикцію тієї іноземної держави, в межах території якої воно перебуває в певний момент.

Право на здійснення юрисдикції за державою реєстрації повітряного судна і за державою, у повітряному просторі якої здійснюється політ, зафіксовано в Токійській конвенції 1963 р. про правопорушення та деякі інші акти, вчинені на борту повітряного судна. У ст. 3 цієї Конвенції в найбільш загальній формі визначається юрисдикція держави реєстрації. У ст. 4 визначається юрисдикція держави, у повітряному просторі якої відбувається політ. Конвенцією передбачається, що держава може перервати політ іноземного судна для здійснення своєї юрисдикції у випадках, коли:

- правопорушення мало наслідки на її території;

- правопорушення було вчинене громадянином або супроти громадянина цієї держави;

- правопорушення вчинене проти безпеки цієї держави;

- правопорушення полягає у нехтуванні норм і правил польотів та маневруванні у повітряному просторі цієї держави;

- здійснення юрисдикції необхідне для того, щоб забезпечити додержання зобов'язань цієї держави відповідно до багатосторонньої міжнародної угоди.

У повітряному просторі над відкритим морем, який не підлягає суверенітетові жодної з держав, повітряні судна підкоряються виключно юрисдикції держави їх реєстрації, якщо інше не передбачене міжнародними угодами. Винятком є акти повітряного піратства, вчинені у міжнародному повітряному просторі над відкритим морем.

Правовий статус екіпажу.

За дії членів екіпажу, здійснені в межах їх службових повноважень, несе відповідальність експлуатант (власник) судна. Екіпаж повітряного судна складається з командира, льотного складу та обслуговуючого персоналу. Кожен член екіпажу виконує точно визначені функції. Командир повітряного судна несе відповідальність у цілому за повітряне судно, екіпаж, пасажирів та вантаж.

У міжнародному праві не існує жодного документа, який би сповна визначав правовий статус екіпажу повітряних суден. Певні права екіпажу та командира стосовно заходів з попередження та припинення дій на борту під час польоту містяться в Главі III Токійської конвенції 1963 р. Деякі загальні вимоги до посвідчень членів екіпажу зафіксовані в ст. ст. 32 і 33 Чиказької конвенції та в Додатку 1 до неї.

Загалом, правове становище екіпажу визначається законодавством держави реєстрації повітряного судна. В Україні основним правовим актом у цій сфері є Повітряний кодекс України.

Члени екіпажа повітряного судна, виконуючи свої службові обов'язки, є представниками експлуатанта судна (власника), що відповідає за дії екіпажа. Кожний член екіпажа має чіткі функціональні обов'язки. Очолює екіпаж командир, що ответствен за повітряне судно, інших членів екіпажа, пасажирів і вантажі в межах певних тимчасових рамок. Міжнародне право визначає правове положення екіпажа загалом. Деякі вимоги відносно екіпажа втримуються в ст.ст. 32, 33 Чиказької конвенції 1944 р. і Додатку 1 до неї. Однак докладна правова регламентація правового статусу екіпажа - це прерогатива національного законодавства держави реєстрації повітряного судна

3. Правове регулювання повітряного простору України

Україна як суб’єкт міжнародного права здійснює повний та винятковий суверенітет над своїм повітряним простором. Правовий режим повітряного простору України регламентується національним законодавством: Законом України “Про Державний кордон України” від 4 листопада 1991 року, Повітряним кодексом України від 4 травня 1993 року та міжнародними договорами. Крім того, необхідно зазначити порядок використання повітряного простору України, який визначається Положенням про використання повітряного простору України від 29 березня 2002 року і Правилами польотів повітряних суден та обслуговування повітряного руху в класифікованому просторі України від 16 квітня 2003 року.

Згідно ст. 3 Повітряного Кодексу України держава здійснює регулювання діяльності цивільної авіації через центральний орган виконавчої влади в галузі транспорту, відповідні органи авіаційного транспорту України за такими напрямами:

забезпечення розвитку цивільної авіації;

нагляд за безпекою польотів повітряних суден;

сертифікація, реєстрація та ліцензування;

регулювання використання повітряного простору і обслуговування повітряного руху;

забезпечення пошуку та рятування повітряних суден, що зазнають чи зазнали лиха;

захист авіації України від актів незаконного втручання в її діяльність;

науковий супровід діяльності авіації та забезпечення її безпеки, який здійснюється як галузевими, так і міжгалузевими науково-дослідними організаціями і авіаційними підприємствами;

сприяння зовнішньоекономічній і міжнародно-правовій діяльності цивільної авіації.

За рішенням центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту можливе об'єднання зусиль і проведення робіт у зазначених напрямах з органами інших держав з метою вирішення питань більш якісно та з меншими витратами.

Виконання польотів повітряних суден у повітряному просторі України регламентується Правилами польотів у повітряному просторі України, які поширюються на всіх користувачів повітряного простору України.

Під польотом повітряного судна слід розуміти його переміщення у повітряному просторі, а також зависання.

Порядок організації польотів цивільних і державних повітряних суден встановлюється відповідними органами державної виконавчої влади.

В разі виникнення в польоті екстремальної ситуації, що створює загрозу для життя людей, командир повітряного судна може відступити від встановлених правил польоту з негайним повідомленням про прийняте рішення органу обслуговування повітряного руху, з яким він здійснює радіозв'язок.

Згідно ст. 57,58 Повітряного Кодексу України регулярні міжнародні польоти повітряних суден, під час яких повітряні судна перетинають державний кордон України та іншої держави, здійснюються на підставі міждержавних домовленостей і міжнародних угод.

Нерегулярні міжнародні польоти можуть виконуватися за спеціальними дозволами, порядок видачі яких визначається органом державного регулювання діяльності авіації і погоджується з митними органами України.

Міжнародні польоти у повітряному просторі України виконуються на підставі нормативних актів і правил, що встановлюються органом державного регулювання діяльності авіації України і включаються до збірників аеронавігаційної інформації. Переліт державного кордону України повітряними суднами здійснюється по спеціально виділених коридорах.

Переліт державного кордону України поза спеціально виділеними повітряними коридорами, якщо це не передбачено міжнародною угодою або іншими нормативними актами України, заборонено.

Правовий режим повітряного простору України врегульований Повітряним кодексом України, прийнятим Верховною Радою України 4 травня 1993 р.2. Відповідно до ст. 1 Повітряного кодексу України їй належить повний і винятковий суверенітет над повітряним простором України, а структура повітряного простору, порядок її формування та зміни, правила користування повітряним простором відносяться до компетенції держави. На підставі ст. 9 Кодексу встановлюються повітряні коридори для перетинання державного кордону України, закриті зони, зони обмеження польотів та інші. Про всі обмеження з використання повітряного простору України всім заінтересованим особам повідомляють через канали систем аеронавігаційної інформації, що за законом доступна для всіх повітряних просторів України. На іноземні повітряні судна, їхні екіпажі та пасажирів, на майно, що ввезене в Україну або що вивозиться за межі її території, поширюється дія паспортних, митних, валютних, санітарних, карантинних та інших правил, установлених чинним законодавством України.

Висновок

Отже, юридичний статус державного повітряного простору полягає в тому, що він знаходиться під суверенітетом держави, тобто в його межах діє виняткова юрисдикція певної держави. Держава самостійно і вільно встановлює його правовий режим з урахуванням своїх міжнародних зобов'язань, що випливають із підписаних нею міжнародних договорів або інших джерел міжнародних зобов'язань.

Юридичний же статус міжнародного повітряного простору полягає в його непідпорядкованості суверенітету певної держави, тобто у відсутності в його просторових межах виняткової юрисдикції будь-якої держави. Цей простір вільний для досліджень і використовується в мирних цілях усіма громадянами, будь-якими фізичними і юридичними особами, але з урахуванням міжнародних зобов'язань держав.

Тому в основі регулювання міжнародних польотів лежать два основні принципи: а) принцип повного і виняткового суверенітету держави над повітряним простором над його територією; б) принцип нерозповсюдження суверенітету держави на повітряний простір, розташований над недержавною, міжнародною територією.

Відповідно, правовий режим повітряного простору держави встановлюється її внутрішнім правом з урахуванням міжнародних зобов'язань держави відповідно до загальних (універсальних), багатосторонніх або двосторонніх угод, учасницею яких вона є, а іноді відповідно до односторонніх юридичних актів держави, визнаних іншими державами, яких вони стосуються. Правовий режим недержавного, міжнародного повітряного простору установлюється винятково міжнародним правом. У його основі свобода польотів над такими просторами, підтверджена, зокрема, Конвенцією ООН з морського права 1982 року і здійснювана відповідно до умов цієї Конвенції й інших норм міжнародного права.

Вищевикладені принципові початки мають на увазі міжнародно-правове регулювання міжнародних польотів відповідно до запропонованого визначення галузі міжнародного повітряного права. Тому наступним підлягаючим характеристиці терміном є термін «міжнародний політ». Основне джерело сучасного повітряного права - Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 року (Чиказька конвенція) містить визначення терміна «міжнародне повітряне сполучення», як означаюче повітряне сполучення, здійснюване через повітряний простір над територією більш ніж однієї держави (стаття 96).

Відповідно більш короткий і більш кращий термін «міжнародний політ» - це політ через повітряний простір над територією більш ніж однієї держави. Інакше кажучи, це політ з території однієї держави на територію "іншої або інших держав. Саме такі міжнародні польоти і потребують регулювання і регулюються міжнародним повітряним правом.

Нарешті, оскільки міжнародне повітряне право регулює взаємовідносини між державами з приводу здійснення їх національними повітряними апаратами (суднами) міжнародних польотів, істотного значення набуває визначення національності повітряних суден, чому присвячений розділ III (статті 17-21) Чиказької конвенції. Відповідно до основних положень цього розділу повітряні судна мають національність тієї держави, у якій вони зареєстровані. Кожне повітряне судно, зайняте в міжнародній аеронавігації, має відповідні національні і реєстраційні знаки. Така суть сучасного міжнародного повітряного права відповідно до запропонованого його визначення.

Размещено на