Зовнішня політика Англії у XVI-XVIII столітті

Вступ

Великі географічні відкриття мали колосальний вплив не тільки на історію європейського континенту, а й усього людства. Геополітична революція кінця ХV – середини ХVІІ ст. створила необхідні умови для формування світового ринку і розвитку геокультурних взаємозв'язків між народами різних регіонів, тим самим поклавши початок процесу становлення єдиного світу. Головною формою геополітичної революції була торгово-колоніальна експансія і пов’язане з нею суперництво між державами за сфери впливу та політико-економічне лідерство в Європі й світі. Незважаючи на те, що геополітичну революцію здійснили піренейські держави – Іспанія та Португалія, її результатами скористалися атлантичні держави Північного Заходу, зокрема Англія. Відкриття нових світових торгівельних шляхів зробило надзвичайно вигідним її географічне розташування у центрі світових комунікацій, що сприяло успішній колоніальній експансії та взяттю під свій контроль морської торгівлі. Однак перебільшувати роль географічного чинника у зовнішньополітичному піднесенні Англії не варто. Зрозуміти причину встановлення британського морського панування неможливо без врахування економічних, воєнно-політичних та інших факторів.

Актуальність теми полягає в тому, що зовнішня, особливо колоніальна, політика Англії досить часто трактується як агресивна і жорстока. Насправді, в умовах торгівельно-колоніального суперництва, вона цілком відповідала її національним інтересам, оскільки сприяла зміцненню буржуазії і держави в цілому. Блискучий зовнішньополітичний успіх цієї морської країни пояснюється не тільки вигідним географічним положенням, але й послідовною протекціоністською діяльністю уряду, спрямованою на розширення зовнішньої торгівлі, розвиток мореплавства і військово-морського флоту, необхідного у боротьбі національного купецтва проти конкурентів і ворогів. Зовнішня політика Англії здійснювалася через приватні компанії, корпорації, колонії, які всіляко підтримувалися короною. Саме завдяки державній підтримці морської величі Англії до середини ХVІІІ ст. вона стала найсильнішою державою світу. Не остання роль, звичайно, у зміцненні міжнародних позицій Англії належить особливостям її внутрішньо-економічного розвитку. Проте, показовим з цього приводу є той факт, що встановлення морської гегемонії Британії передувало її економічній домінації, що стала можливою внаслідок промислового перевороту.

Об’єктом дослідження є: основні напрямки і результати зовнішньої політики Англії в період Великих географічних відкриттів і ранніх колоніальних захоплень (кінець ХV – середина ХVІІІ ст.).

Предметом дослідження є: процес перетворення Англії із віддаленої периферії європейської цивілізації у атлантичний форпост Європи; особливості виникнення та становлення англійської колоніальної системи; історичні, географічні, економічні та політичні засади зміцнення Англії як провідної морської держави світу.

Мета і завдання дослідження: висвітлити зовнішню політику Англії впродовж кінця ХV – середини ХVІІІ ст. через призму її торгово-колоніальних інтересів; проаналізувати основні етапи та особливості встановлення морської гегемонії Англії; розкрити суть, причини та наслідки суперництва Англії з європейськими державами; визначити форми і методи політичного та економічного проникнення Англії в країни Америки, Азії та Африки. Дана мета конкретизується через вирішення наступних завдань:

показати внутрішній розвиток Англії як держави з інтенсивно розвиненим виробництвом і великою потребою в додаткових ринках збуту;

розкрити суть, причини та передумови Великих географічних відкриттів;

проаналізувати участь Англії у Великих географічних відкриттях, роль і значення перших англійських експедицій та піратських походів;

визначити основні результати Великих географічних відкриттів та показати їхнє значення для розвитку Англії;

довести, що англійська торгово-колоніальна експансія в умовах монополії Іспанської імперії стала головною причиною протистояння з Іспанією;

розкрити суть основних типів агресії Англії (контрабандна торгівля, піратство і відкриті військові дії), які застосовувалися Англією для боротьби з Іспанською колоніальною імперією;

показати зміцнення Англії як морської держави після перемоги над Іспанією;

проаналізувати політику Англії по відношенню до своїх колоніальних володінь у Вест-Індії та Північній Америці;

показати особливості формування зовнішньополітичних пріоритетів Англії під впливом торгових інтересів та ідей меркантилізму;

визначити роль торгівельних компаній, зокрема Ост-Індської, у посиленні позицій Англії на міжнародній арені;

розкрити причини, перебіг та наслідки англо-голандського суперництва середини ХVІІ ст.;

пов’язати конкурентну боротьбу з Францією з початком завоювання Індії та перетворенням Англії у найбільшу колоніальну державу світу.

Хронологічні рамки дослідження. Тема наукової роботи охоплює досить великий історичний період (кінець ХV – середина ХVІІІ ст.), що дозволяє прослідкувати еволюційний шлях розвитку зовнішньої політики Англії від перших кроків в торгово-колоніальній сфері до встановлення морської гегемонії і утворення системи колоніальних завоювань.

Територіальні межі дослідження. Специфіка досліджуваної теми характеризується динамікою розширення географічних меж і пояснюється загальною нестабільністю міжнародної ситуації, що вивчається, в умовах зіткнення торгово-колоніальних інтересів та боротьби європейських держав за сфери впливу. Незважаючи на те, що наприкінці ХV ст. Англія виступала на міжнародній арені в якості політично централізованої і територіально оформленої одиниці, зовнішньополітична діяльність якої обмежувалася Європейським континентом, внаслідок Великих географічних відкриттів і розгортання торгово-колоніальної експансії її вплив поширився на території Північної Америки, Азії, Африки, Вест-Індійських островів.

Історіографія та характеристика джерел. При написанні наукової роботи були використані історичні документи і матеріали, опубліковані у хрестоматійних виданнях, зокрема, англійські акти про заохочення мореплавства і торгівлі [1], джерела, що характеризують соціально-економічне становище в британських колоніях, в тому числі й північноамериканських [2], тексти міжнародних договорів [3].

В роботі використано матеріали досліджень прихильників «теорії систем» та «теорії культурно-історичних типів». Зокрема такі науковці як В.А. Зарін [34], М.А. Шепелєв [62], А.В. Харламенко [79], А.Г. Франк [78] пов’язують період кінця ХV – ХVІІ ст. із зародженням світового ринку і колоніальної політики, поділяючи світову систему на «серцевинний регіон», що складався з Англії, Нідерландів, Франції і «залежну» периферію на Сході. Такий стан речей вони виправдовують переміщенням світових торгівельних шляхів зі Сходу на Захід – в Атлантику.

В.М. Раков [52] теж позиціонує формування своєрідного цивілізаційного ядра пост середньовічної Європи з північно-західним атлантичним регіоном, хоча причину англійського успіху ХVІІ – ХVІІІ ст. вбачає переважно в особливостях внутрішньополітичного розвитку. Французький дослідник Фернан Бродель [25] через панораму подій світової історії ХV – ХVІІІ ст. наголошує на виключній ролі «торгівельної революції» у переході від традиційного до сучасного суспільства, піднесенні «атлантичної цивілізації». М. Говард [30] навіть виділяє окремий тип міжнародних конфліктів – торгові війни, вважаючи комерційний інтерес в період ХVІ – ХVІІІ ст. рушійною силою у відносинах між державами.

Позбавлені євроцентристського підходу праці Н.Я. Данилевського [31], Еріка Вульфа [27], Арнольда Тойнбі [57]. Констатуючи факт розширення Європи за кордоном і розповсюдження її впливу на Схід та інші континенти, вони зауважують, що зміна позиції Європи із залежної від Азії до завойовницької і агресивної пояснюється цілим рядом причин, але аж ніяк не перевагою європейської цивілізації над східною.

Структура роботи. Наукова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел та літератури та додатків. Загальний обсяг роботи – сторінок.

Апробація дослідження. Окремі аспекти наукової роботи були апробовані на міжвузівській конференції «Загальна декларація прав людини: теоретичний і практичний виміри», яка проходила 11 грудня 2008 року (тема доповіді «Работоргівля і становище рабів у період становлення англійської системи (ХVІ – сер. ХVІІІ ст.)») та на Звітній науковій конференції викладачів, співробітників, лекторантів, аспірантів та студентів РДГУ за 2008 р., яка відбулася в лютому 2009 року (тема виступу: «Піратство як чинник оформлення морської могутності Англії в ХVІ ст.»). Також мною була написана курсова робота на тему: «Особливості використання піратських сил англійською короною під час протистояння з Іспанією (XVI – поч.XVII ст.)»

Практичне значення роботи. Матеріали наукової роботи можуть бути використані для подальшого дослідження, написання дипломної роботи, монографічної праці; проведення шкільних уроків, дискусій, круглих столів; розробки лекцій, спецкурсів тощо.

1. Участь Англії у Великих Географічних відкриттях

1.1 Причини і передумови Великих географічних відкриттів

На зламі XV–XVI ст. у західноєвропейських країнах тривала епоха Відродження (Ренесансу). Характерною особливістю цього періоду стала поява нової ідеології, культури, суспільно-політичних відносин, світогляду людей. Їх зміст полягав у тому, що на зміну середньовічній феодально-церковній філософії прийшла нова, гуманістична, у центрі якої стояла особистість і проблеми суспільного життя. Під впливом ідей Ренесансу люди більше покладалися на власні сили. І хоча європейці не переставали вірити в Бога, церква, переживала глибоку кризу (Реформація), пов’язану з недовірою до її служителів [40, 26].

Протягом XV–XVI ст. в більшості європейських держав зароджуються капіталістичні відносини, створюються кадри найманих робітників, відірваних від засобів виробництва. Багато істориків майже одноголосно називають перехід до більш інтенсивного капіталістичного виробництва, що розпочався після 1500 року, справжнім чудом європейської цивілізації [49, 47].

Революційно-реформаційні процеси, які відбувалися в континентальній Європі протягом XVI ст., проникли й в острівну Англію. Наприкінці XV – на початку XVI ст. у ній було ліквідовано кріпосне право. Інтенсивне торгове мореплавство дало можливість досить швидко нагромадити первинний капітал і вже до середини XVI ст. створити досить розвинену мережу капіталістичних мануфактур, особливо в суконно-ткацькій, гірничодобувній, машинобудівній, кораблебудівній та інших галузях промисловості. Розвинута промисловість дала можливість Англії налагодити масове виробництво товарної продукції, створити міцну торгову конкуренцію іншим країнам Європи. Однак подальший розвиток капіталістичного виробництва в Англії вимагав збільшення ринків збуту і джерел постачання сировини [74, 35].

Економічному процвітанню Англії, на відміну від монархій Західної Європи, активно сприяв англійський абсолютизм, започаткований династією Тюдорів. Королі цієї династії нещадно боролися із залишками феодалізму, всебічно підтримували капіталістичні форми господарювання, пов'язуючи з ними свою економічну політику. З 1534 р. англійська корона (Генріх VIII) пориває з Папою Римським, оголошує себе главою церкви, закриває католицькі монастирі, а їх землю роздає «новим дворянам». Згодом королева Єлизавета І (1558–1603) замість католицької церкви запроваджує в Англії (1571 р.) протестантизм в його поміркованій англіканській формі. Церква стала національною і перетворилася на опору абсолютизму (вся влада зосереджувалася в руках монарха) [13, 352].

Соціально-економічні зміни, які розпочалися в західноєвропейських країнах, об'єктивно зумовили потребу більш детально й досконало вивчити географію планети. Їх наслідком стали Великі географічні відкриття кінця XV – середини XVII ст. На період Великих географічних відкриттів припадає налагодження нових торговельних шляхів і встановлення європейськими країнами безпосередньої торгівлі по морю з країнами Азії, Африки та Америкою. За цей час було прокладено морський шлях із Західної Європи навколо Південної Африки в землі казкової Індії, відкрито Американський континент, здійснено першу навколосвітню подорож [63, 22].

До певного часу проблема вивчення географії планети й освоєння нових земель залишалася нерозв'язаною як із технічних причин – недосконалість транспортних і навігаційних засобів, так і у зв'язку із забороною церкви поглиблено досліджувати природу, у тому числі планету й космос. Зрозуміло, що зародження капіталістичних відносин посилило інтерес до вивчення Землі, передусім потребами нових ринків збуту, пошуків джерел сировини, дешевої робочої сили. Капіталізація сільського господарства й ліквідація в аграрному секторі кріпосного права вивільнили великі маси населення, яку економіка держав перехідного періоду неспроможна була забезпечити роботою. Це «зайве» населення потребувало вільних земель для переселення [40, 26].

Пошуку нових світів сприяли й наукові досягнення в галузі мореплавства. Зокрема, у другій половині XV ст. було значно поліпшено навігаційні прилади (компас, астролябія, морські карти). Вони давали можливість більш точно визначити розташування судна в морі, прокладати морські шляхи й організовувати безпечне мореплавство. З'явилися нові, досить надійні й досконалі кораблі – каравели. Завдяки їх вдалій конструкції та великотоннажності судна могли досить швидко рухатися проти вітру (близько 23 км на рік) й перебувати в морі місяцями [66, 15].

Наприкінці XV ст. у країнах Західної Європи збільшилося виробництво товарів і розширилися торгівля. Зростала потреба у грошах, а, отже, й у дорогоцінних металах для їх карбування. Вирішення проблеми нестачі золота і срібла у Європі пов’язувалося із налагодженням вигідної торгівлі з країнами Сходу, багатими на прянощі і коштовності [63, 22]. Однак за умов турецького панування на Близькому Сході і Східному Середземномор'ї дістатись до омріяних східно-азійських країн і розбагатіти на торгівлі з ними було досить важко. європейці не могли вільно вести торгівлю з країнами Сходу. Справа в тому, що із захопленням турками-сельджуками Константинополя в 1453 р. й ліквідацією Візантії як держави сухопутні торгові шляхи на Схід було перекрито. В торгівлі з’явилося багато посередників – арабів, італійців, – що спричинило подорожчання товарів. Середземне море, яке ще з античних часів вважалося головним районом європейської морської торгівлі, поступово втрачає своє значення [66, 15].

Проблема, що склалася, полягала у протистоянні двох сил: європейських купців, зацікавлених у безпосередній торгівлі зі Сходом та посередників у торгівлі з країнами Азії та Африки. Західно-європейці, які до XVI ст. вже досконало освоїли сухопутні торгові шляхи в Індію, Китай, а морськими шляхами досягли навіть Екваторіальної Африки, змушені були шукати нові морські шляхи до «Індії» (так тоді називали далекі східні країни) в обхід турецьких і арабських володінь [63,22]. Оскільки середземноморська торгівля була монополізована італійськими містами-республіками, а північна і балтійська – союзом німецьких міст, то найбільш зацікавленими у пошуках нового торговельного шляху через Атлантичний океан виявились країни, що були розташовані на його узбережжі – Португалія та Іспанія [63,22].

Першими пошук шляхів у казкову країну Індію почали португальці, які обрали південний напрям. До 1445 р. вони обстежили західноафриканське узбережжя, а в 1471 р. досягли сучасної Гвінеї. 1487 р. відбулося відкриття Бартоломеу Діашем (1450–1500) мису Доброї Надії – південної точки Африки, звідки відкривався морський шлях до Індії. В 1497 p. Васко да Гамо (1469–1524), обігнувши Африканський континент із півдня, перетнув Індійський океан і привів кораблі до порту Калікут на південно-західному узбережжі Індії. Відкриття морського шляху до Індії дало поштовх західно-європейцям розпочати активне освоєння просторів Атлантичного океану в пошуках не тільки східних, а й західних шляхів до Індії [65,25].

Проект західного, найкоротшого шляху з Європи до Індії, спираючись на античне вчення про кулевидність Землі та неймовірні розрахунки і карти вчених XV ст., склав генуезець Христофор Колумб (1451–1506). Перша морська експедиція до берегів Індії під його керівництвом відправилась через Атлантичний океан у західному напрямі 3 серпня 1492 р. Того ж року він відкрив неподалік від Американського континенту Багамські острови, а потім Гаїті й Кубу. Під подорожі 1498–1499 рр. X. Колумб дослідив береги Південної Америки.

Колумб був впевнений, що відкрив новий західний шлях до Індії, і навіть не здогадувався про відкриття нового континенту [63,24]. Однак саме до такого висновку дійшли іспанські мореплавці, які в 1498–1504 pp. здійснили декілька подорожей вздовж бразильського узбережжя. Італійський космограф Амеріго Веспуччі (1452–1512), який брав участь у цих експедиціях, детально обстежив цю землю, зробив контурну карту берегів і запропонував називати відкриті на заході землі Новим Світом [65, 26]. Лотаринзький картограф Мартін Вальдзеємюллер у 1507 p., приписавши заслугу відкриття «четвертої сторони світу» А. Веспуччі, охрестив новий континент «Америкою», після чого ця назва затвердилась на всіх географічних картах [40, 27].

З відкриттям нового континенту між Іспанією й Португалією розпочалася боротьба за заморські володіння. Щоб уникнути в майбутньому воєнних конфліктів, в 1494 р. ці країни уклали між собою Тордесільяський договір, згідно з яким території на захід від островів Зеленого Мису належали іспанцям, а на схід – португальцям. Цей договір відкрив широкий шлях португальським та іспанським мореплавцям для пошуку нових земель та їх колонізації [42, 86].

В 1513 р. іспанський конкістадор Бальбоа здійснив у районі Панами сухопутний перехід углиб континенту і відкрив «велике море», назване пізніше Тихим океаном. Для більш детального вивчення Американського континенту і нововідкритого океану в 1519 р. іспанці організували експедицію на чолі з Фернандом Магелланом (1480–1521). Він протягом 1519–1522 pp. завершив справу, розпочату Колумбом, – досяг західним шляхом через Атлантичний і Тихий океани азійського материка і Молуккських островів, відкривши новий морський маршрут з Європи до Азії [63, 23]. Це було перше в історії людства навколосвітнє плавання, яке остаточно довело, що Земля кругла, і дало можливість наступним мореплавцям вже більш ґрунтовно вивчити нові землі, моря й океани, що мало надзвичайно велике як наукове, так і суспільно-економічне значення [40, 28].

Отже, зростання товарного виробництва у країнах Західної Європи, дефіцит дорогоцінних металів, а також бажання позбутися у торгівлі з країнами Азії та Африки арабських, турецьких та італійських посередників – все це у поєднанні зі створенням надійних засобів пересування по морю, з вдосконаленням компасу і морських карт зробило об'єктивно необхідними і можливими географічні відкриття кінця XV–XVI ст. На початковому етапі Великих географічних відкриттів найбільш активними виявились країни, що були розташовані на узбережжі Атлантичного океану, – Португалія та Іспанія. Однак у пошуках нових торгівельних шляхів були зацікавлені й інші країни, зокрема Англія.

1.2 Перші англійські експедиції та їхнє місце в історії Великих географічних відкриттів

Успіхи португальців і іспанців в освоєнні південного і західного напрямів світової торгівлі, захопленні нових земель, відомості про відкриття Вест-Індії Колумбом, кругосвітню подорож Магеллана справили сильне враження на купців західноєвропейських країн і заохотили їх до активної колоніальної політики. Однак «право» на захоплення всіх нововідкритих областей земної кулі регулювалося Тордесільяським трактатом, підписаним Іспанією і Португалією 1494 р., за яким всі землі, розташовані на схід від островів Зеленого Мису оголошувалися володінням Португалії, а ті, що на захід – Іспанії [42, 86].

Керуючись розподілом світу, санкціонованим Папою Римським, Іспанія і Португалія вважали своєю «забороненою зоною не тільки сушу і води усіх нововідкритих областей, але навіть невідомі землі і морські шляхи до них. Доктрина про розмежування сфер впливу між цими феодальними державами Піренейського півострова послужила зручним обґрунтуванням для відмови допускати до колоніальних завоювань інші держави. Сила такого обґрунтування підкріплювалася беззаперечним пануванням Іспанії і Португалії на морях [5, 696].

Жодна західноєвропейська держава не наважувалась на відкриту боротьбу з обома державами Піренейського півострова на океанах і в далеких колоніальних володіннях з метою хоча б відстояти своє право теж засновувати колонії і факторії в Південній і Центральній Америці, в Індії і на островах, де вже побували іспанці і португальці. Проте миритися з цією іспано-португальською монополією «північні народи» (в історіографії піренейських держав – англійці, французи голландці, англійці) теж не збиралися [53, 116].

До середини ХVІ ст. колоніальна діяльність «північних народів», в т.ч. і Англії, обмежувалася розвідками і експедиціями. Незважаючи на Тордесільяську угоду, вони заходились проникнути в недосліджені куточки земної кулі, використовуючи північно-західний і північно-східний океанічні шляхи. Їхні розвідки організовувалися з кількох мотивів. По-перше, у процесі експедицій велися пошуки нових шляхів, не захоплених іспанцями і португальцями (головним чином до Індії). По-друге, у такий спосіб збиралися свідчення про шляхи в Індію і Америку, якими користувалися іспанці і португальці, виявлялися можливості підриву їх монополії. Одночасно широко практикувалися піратські напади на іспанські чи португальські колонії і кораблі [53, 102].

З усіх причин, географічних, економічних і політичних, Англія не могла залишитися в стороні від боротьби за оволодіння новими землями. Вигідне географічне розташування спонукало Англію вести активну політику морської і колоніальної експансії. Проте довгий час вона відставала у цьому відношенні від Іспанії і Португалії. Водночас швидкий ріст обезземеленого селянства, піднесення промислової діяльності, торгівлі, мореплавства, штучно здавленого іспано-португальською монополією, – все це щоденно нагадувало про необхідність вирушити у географічні пошуки [38, 267].

Саме наприкінці XV – на початку XVI ст. вслід за португальськими і іспанськими мореплавцями, авантюристами, завойовниками і купцями в Атлантичний океан вирушають англійські кораблі. Англія приступає до відкриття і освоєння нових земель. Не зупиняючись ні перед людськими жертвами, ні перед фінансовими втратами, англійці перш за все прагнуть віднайти новий морський шлях в Індію. В цей час Англія ще не задумується про те, щоб вигнати з цієї зони португальців і по можливості іспанців і зайняти їх місце. Все ХVІ століття пройшло у спробах уникнути цього зіткнення і відкрити свій власний морський шлях в південноазіатські води, в Індійський і Тихий океан, щоб торгувати з тими областями, яких ще не знають португальці і іспанці [53, 102].

На той час головним морським портом Англії був Брістоль. Брістольські купці вирішили направити на далекий схід, до берегів Китаю експедицію на чолі з Джоном Каботом (1450–1498). Італієць за походженням, уродженець Генуї, який згодом переїхав до Венеції. Джованні Каботто з 1490 р. перебував на англійській службі і прибрав ім'я на англійський лад. На початку 1496 р. про нього писав іспанський посол в листі до короля Фердинанда і королеви Ізабелли: «Дехто, як Колумб, пропонує англійському королю починання подібно до плавання в Індію». Хоча іспанці були категорично проти експедиції генуезця, заявляючи на основі Тордесільяського договору про своє повне панування над всією Західною півкулею, і навіть подали протест англійському королю Генріху VІI, останній видав патент на ім'я Дж. Кабота і трьох його синів з дозволом «плавати на схід, захід і північ на п'яти кораблях під англійським прапором і проводити дослідження для відкриття всіляких язичницьких островів, земель, держав і областей в усіх цих країнах світу». Король обумовив для себе особисто п'яту частину прибутків експедиції [63, 26].

Дж. Кабот, метою пошуків якого був північно-західний чи північно-східний шлях в Індію, відплив з Брістоля в травні 1497 р. на борту корабля «Матвій» з екіпажем з 18 чол. У тому ж році він досяг берегів Північної Америки (півострів Лабрадор, острів Ньюфаундленд). В Англії вирішили, що мореплавець відкрив «царство Великого Хана», тобто Китай. Подорож Кабота відкрила для Англії багаті рибні промисли (район Ньюфаундленда), однак дійти до Індії північним шляхом так і не вдалося. В квітні 1498 р. була організована друга західна морська експедиція (після смерті. Дж. Кабота її очолив його син – Себастьян (1475–1557), внаслідок якої було досліджено узбережжя Канади [63, 27].

Експедиція в північно-східному напрямі була організована тільки в 1553 р. під командуванням Д. Уіллобі і Р. Ченслера. Вони надіялися дістатися до Індії і в Китай по морям і Льодовитому океану, а тому «озброїлися» листами до «великого китайського хана» та інших східних правителів. Однак, обігнувши Скандинавію, англійські кораблі замерзли у льоді недалеко від гирла Північної Двіни в районі Холмогор. Звідти Р. Ченслер дістався до Москви і був представлений Івану ІV, після чого між Англією і Московією встановились активні дипломатичні і торгівельні відносини [63, 27].

Дженкінсон, службовець англійської Московської торгової компанії, утвореної 1565 р., вирушив в 1557 р. з Москви по Волзі до Каспійського моря, побував в Бухарі, дізнавався про шляхи до Індії і, повернувшись, привіз англійським торговцям масу цінних відомостей. Його відправили у нову подорож, і в 1561 і наступних роках він побував у Персії, де зав’язав дипломатичні і торгові відносини, діючи і в якості представника Московської компанії, і як посол англійської королеви Єлизавети. Почалася торгівля з Персією через Росію, звідти до Англії почали прибувати товари великої цінності і у величезній кількості. Вражені англійці зазначали, що на Персію падав відблиск індійської розкоші. Торгівля з Персією підказала англійцям, що вони знаходяться на певному етапі у напрямку до мети, і це ще більше розпалювало їхнє бажання зв'язатися з Індією безпосередньо [53, 112].

Однак вже у XVII ст. торговий інтерес до відкриття північно-східного шляху до Індії помітно зменшується. Англійці ставлять перед собою нову ціль: поступово і послідовно нейтралізувати голландців, португальців, французів і монополізувати Індію з її торгівлею і багатствами.

Перш ніж остаточно відмовитися від ідеї про північний шлях до Індії, англійці спробували знову вирушити не на північний схід навколо Сибіру, а на північний захід. Ці спроби пов'язані з ім'ям Гемфрі Джильберта. Він планував заснувати на острові Ньюфаундленд, або на Лабрадорі англійську колонію, перетворивши її у базу для експедиції навколо Північної Америки і пошуків шляху в Тихий океан, до берегів Китаю і Індії. Але йому не вдалося реалізувати свій задум: у 1583 р. буря знищила його флотилію [38, 268].

Але ідея, яка надихала Джильберта, не згасала. Капітан Джон Девіс, вчений, мореплавець і географ, переконав багатого лондонського купця Сандерсона і деяких його товаришів профінансувати нову експедицію під його командуванням і в 1585 р. вирушив у подорож, поставивши за мету потрапити до Індії, обігнувши Північну Америку. У першій подорожі він обстежив південну частину Баффінової Землі і повернувся з переконанням, що ця протока існує. Друга подорож була здійснена ним в 1586 р., а в третю подорож капітан Девіс зробив знамените відкриття: знайшов протоку, що відокремлює Гренландію від Америки (точніше, від острова, який згодом був названий Баффіновою Землею). Він пройшов по цій, названій на його честь протоці до 72° північної широти і повернувся до Англії з переконанням, що пройти північчю в Тихий океан цілком можливо [53, 113].

Отже, не зважаючи на своє вигідне острівне розташування, Англія не була в числі лідерів на початку епохи Великих географічних відкриттів. Ініціативу в цьому плані перехопили Іспанія і Португалія. Тільки не підкоряючись умовам Тордесільяської угоди про розмежування сфер впливу, Англія могла взяти участь у розподілі багатств Індії і Америки. З цією метою англійські мореплавці з кінця XV ст. роблять спроби проникнути в Китай та Індію. Експедиції, здійснені ними у північно-західному і північно-східному напрямках, завершуються тим, що Великі географічні відкриття було зроблено і в Північній півкулі. У такий спосіб Англія заявляє про своє право на нові землі та морські шляхи до них.

1.3 Внесок англійських піратів у географічні відкриття XVI століття

Завдяки сріблу, що вивозилося з Америки в досі нечуваних кількостях, Іспанія зажила слави наймогутнішої країни Європи. Англія майже сто років страждала танталовими муками, спостерігаючи за тим, як цілі флотилії перевозили срібло до Європи. У будь-якому випадку, рано чи пізно, англійські авантюристи мали прорватися на території, монополізовані Іберійськими країнами [29, 142].

Це був час, коли майже всі мореплавці поєднували в собі і воїнів, і дослідників, і торговців. Безземельне дворянство, провінціали, яким була закрита дорога до королівських дворів і стримувала бідність, навіть солідні торговці ставали приватирами і вирушали в далекі плавання на боротьбу з монополією іспанців та португальців, у такий спосіб повстаючи проти самого Папи Римського, який благословляв і узаконював її [30, 45].

В умовах іспанської торгово-колоніальної монополії англійські пірати, підтримувані короною, прокладали шлях до альтернативних, незайнятих іспанцями земель, шукали спосіб пересування по морському простору в обхід іспанських володінь, однак найчастіше вони діяли агресивно, нападаючи на її колоніальні території і торгові кораблі, відбираючи в іспанців золото, яким вони не хотіли ділитися з жодною державою світу. Число англійських піратів XVI ст. настільки велике, що їх всіх просто неможливо перерахувати. Достатньо згадати лише деяких, щоб зрозуміти ту роль, яку вони відіграли в період Великих географічних відкриттів.

Почесне місце в цій галереї займає Френсіс Дрейк (1540–1596), який зажив найбільшої слави серед «морських псів» королеви Єлизавети І. Через багаточисленні грабіжницькі походи проти Іспанії Френсіса Дрейка, що діяв, головним чином, в 1570–1596 роках, і справді сміливо можна назвати піратом. Разом з тим, він був не тільки морським розбійником але й сміливим мореплавцем і першовідкривачем, котрий зробив великий внесок у послаблення Іспанського панування на морях і океанах [24, 139].

Першою експедицією Дрейка був піратський рейд в Атлантику в травні 1572 р., під час якого він притримувався стратегії морського терору по відношенню до всіх іспанських кораблів, що перевозили срібло і золото з рудників Перу та Мексики, та іспанських володінь в Новому Світі [16, 125].

Після походу 1572 р. особою Френсіса Дрейка зацікавилася Єлизавета I, якій вже доводилось таємно фінансувати піратські експедиції англійських моряків і отримувати значну частку із захопленої здобичі. Королева запросила Дрейка на прийом, на якому він поділився з нею своїми планами пошуку Південного континенту, «Терра Аустраліс», про існування якого здогадувалась тодішня наука, а також сміливим планом нападу на володіння іспанців в Америці із західного узбережжя материка [78, 139].

Королева підтримала наміри