Структура та зміст зовнішньоторгового контракту

який викликає втрати, і тому пакування, захист та маркування з точки зору рекламаційного права є окремими зобов'язаннями, по яких у ЗТК можуть передбачатись спеціальні санкції. Невідповідність пакування, захисту чи маркування може бути рекламаційною підставою для вимоги про сплату штрафу і у тому випадку, коли збиток відсутній, але для попередження несприятливих наслідків можуть бути потрібні спеціальні заходи і додаткові витрати та/або можуть виникнути непередбачені витрати, пов'язані з продажем товарів з такими невідповідностями. Невідповідність упаковки може бути причиною пошкодження, погіршення якості та зменшення кількості товару. Наприклад, поставка мінеральних добрив у паперових мішках замість пластикових, тягне за собою якісні та кількісні недоліки самого товару.

Неустойка за невідповідність упаковки, захисту та маркування передбачається у ЗТК як самостійний штраф, який не залежить від виникнення якісних та кількісних недоліків товару. При зовнішньоторгових поставках упаковка та захист повинні відповідати мінімальним ставкам провізної плати та мита, а також стандартним та медичним вимогам країни призначення.

Правила Гаага-Вісбі, ст. ІV, п.2 обмежують відповідальність перевізника та команди судна за втрату чи пошкодження вантажу у разі:

втрат у навальному об'ємі та вазі вантажу або будь-якої іншої втрати чи пошкодження внаслідок внутрішнього дефекту, неякісності або пороку у товарі;

поганого упакування;

при недостатньому або неправильному маркуванні.

Приклад формулювання цієї статті:

"Товар повинен відвантажуватись у відповідному експортному упакуванні. Упакування та консервація повинні забезпечувати повну схоронність товару від різного роду пошкоджень та корозії при перевезенні його усіма видами сухопутного транспорту з урахуванням декількох перевантажень у дорозі. Маркування повинно бути нанесено чітко, незмивною фарбою українською мовою і містити таке:

- вантажоотримувач;

- Контракт №;

- вага брутто;

- вага нетто;

- розміри ящика у см (довжина, висота, ширина);

- вантажовідправник.

Місця, які потребують особливого поводження, повинні мати додаткове маркування:

- Верх! Обережно! Не каптувати! Температура зберігання.

Продавець несе відповідальність за будь-які пошкодження товару внаслідок неналежного упакування та консервації. Продавець повинен відшкодувати Покупцю додаткові витрати, які можуть виникнути внаслідок неправильного та/або неповного маркування ".

Відвантаження товару

Покупцю важливо знати час фактичного відвантаження товару для того, щоб своєчасно потурбуватись про прийняття товару. В цьому розділі фіксуються: взаємні зобов'язання продавця і покупця відносно повідомлення інформації про відвантаження продукції; порядок виконання цих зобов'язань.

Покупець зобов'язаний повідомити продавцеві відвантажу вальні інструкції, зокрема реквізити отримувача вантажу, маршрут доставки. У ЗТК при цьому вказується граничний термін подання інструкцій продавцеві, що визначається кількістю днів (як правило, 15 або 30 днів) до початку встановленого в контракті терміну поставки. Інколи визначається також зміст відвантажувальних інструкцій. В контракт ця умова включається, якщо він не містить такої інформації. Продавець відповідає за випадки відвантаження товару з порушенням відвантажувальних інструкцій покупця. Продавець зобов'язаний інформувати покупця про відвантаження товару. Ця інформація надається у двох видах:

1) як повідомлення про готовність товару до відвантаження;

2) як повідомлення про виконане відвантаження, які передаються телеграфом, телефоном чи факсом. У контракті для кожного повідомлення встановлюється термін його подання і зміст.

Повідомлення про готовність товару до відвантаження подається за певну кількість днів до початку терміну або місяця поставки (частіше 15 або 30 днів) і повинно містити:

дату готовності товару до відправки;

номер контракту;

назву товару, кількість місць і вагу вантажу.

Якщо у ЗТК встановлено, що місцем поставки буде склад продавця, то продавець повинен повідомити про готовність товару не тоді, коли товар виготовлений, а тоді, коли він буде індивідуалізований та підготовлений до здавання.

Повідомлення про виконане відвантаження сповіщається або протягом певної кількості годин (24 або 48) чи днів, або негайно після відвантаження і повинно містити: дату відвантаження; номер коносамента або залізничної накладної; номер контракту; назву товару, кількість місць, вагу вантажу.

Продавець відповідає за своєчасне повідомлення про відвантаження товару. Умови відвантаження товару не завжди виділяються в самостійний розділ контракту, а можуть бути викладені в іншому розділі, наприклад "Строк поставки" або "Пакування, маркування і відвантаження".

Приклад формулювання цієї статті:

"Не пізніше ніж за 45 днів до початку поставки обладнання Продавець повинен надати Покупцю перелік обладнання, що поставляється, із зазначенням його ваги, розмірів, кубатури. Якщо Продавець не доставить своєчасно обладнання (повністю або частково), зазначене у переліку, у порт, то витрати, пов'язані із мертвим фрахтом, будуть віднесені на його рахунок. Не пізніше 24 годин після відвантаження обладнання Продавець повинен повідомити Покупцю і у копії представнику Покупця у країні Продавця телеграфом або телексом такі дані: номер Контракту, трансу найменування обладнання, назву судна, номер коносамента або номер накладної при транспортуванні іншими видами транспорту, дату відвантаження, вартість відвантаженого обладнання, кількість місць та вагу. Це повідомлення повинно бути підтверджено листом протягом 48 годин. Якщо в обладнання, що поставляється, входять вибухонебезпечні, легкозаймисті, отруйні або радіоактивні речовини, Продавець повинен поінформувати про це Покупця телеграфом або телексом не пізніше ніж за 45 днів до відвантаження ".

Санкції

Санкції застосовуються як засіб зацікавити партнерів добросовісно виконувати обов'язки і для захисту інтересів однієї із сторін у разі порушення будь-якої з умов контракту іншою стороною.

У цій статті контракту зазначається:

види санкцій, які можуть застосовувати покупці до продавців у зв'язку з невиконанням останніми умов ЗТК;

види санкцій, які можуть застосовувати продавці до покупців у зв'язку з невиконанням останніми умов ЗТК;

спосіб розрахунку конвенційного штрафу та/або збитків; максимальний розмір штрафу;

умова про одностороннє анулювання контракту при невиконанні однієї із сторін зазначених обов'язків.

Найрозповсюдженішим видом санкцій є штраф з продавців за прострочення поставки товару, так званий конвенційний штраф. Він розраховується потижневе або подекадне у відсотках від вартості недопоставленого товару (наприклад, 0,5%). Часто на кожний тиждень (декаду) визначається свій відсоток штрафу, що прогресивно зростає (наприклад, до 4-го тижня включно він зростає від 0,5 до 1%). Вказується максимальний розмір штрафу, який становить 8-12% і навіть 13%, але частіше 10% від вартості недопоставленого у вказаний термін товару.

У зв'язку з простроченням поставки товару в контракт також вноситься умова про одностороннє його анулювання, якщо прострочення перевищить обумовлений в контракті термін. У цьому випадку продавцеві ніякі витрати і збитки не відшкодовуються. Більше того, він буде зобов'язаний сплатити покупцеві штраф за прострочення поставки в розмірі вказаного в контракті максимального відсотка.

Продавцеві слід мати на увазі, що особливо жорстку позицію відносно дотримання термінів поставки займають імпортери - безпосередні споживачі, порівняно з посередниками.

В контракті можуть бути передбачені санкції на випадки порушення інших його умов не тільки з боку продавця, а й з боку покупця. Так, стосовно продавця можуть бути застосовані санкції:

за поставку дефектного або некомплектного товару;

за поставку товару в тарі з маркіруванням або відвантажувальними реквізитами, що не відповідають умовам контракту;

за неповідомлення про відвантаження;

за затримки у наданні техдокументації тощо.

В першому випадку, коли дефект товару не дає змоги покупцеві використовувати його, як правило, встановлюється, що продавець платить штраф як за прострочення в поставці товару з дати заявлення претензії до її усунення. В інших перелічених випадках часто розмір штрафу визначається у відсотках від вартості товару, відвантаженого з порушенням відповідної умови контракту.

Санкції до покупця можуть бути застосовані:

за затримку у відкритті акредитива;

за затримку у платежах;

за затримку у поданні технічної документації тощо.

Однак штрафи досить часто не покривають збитки сторін, тому в контракті може також передбачатись обов'язок винної сторони відшкодувати потерпілій стороні збитки на розмір, що перевищує штрафні санкції. Збитки – це втрати, втрата чи пошкодження майна, втрачена вигода. Відшкодування збитків не відміняє обов'язків по поставках, що також слід зафіксовувати в контракті. Право на відшкодування збитків стороні, що потерпіла, може розповсюджуватись не тільки на реально завдані збитки, а й, залежно від ступеня вини, і на втрачену вигоду. Наприклад, нерідко специфіка виробничого процесу викликає значні збитки у споживачів навіть через невеликі запізнення у поставках товару. У цих випадках у ЗТК передбачають і штрафні санкції і компенсацію заздалегідь узгоджених та оцінених збитків. Методика розрахунку збитків, в залежності від затримок у виконанні ЗТК або від ступеня відхилення від гарантованих характеристик, погоджується сторонами. Обидві сторони можуть договірним шляхом, але в досить вузьких рамках, відмовитись від обов'язків відшкодувати збитки.

Слід мати на увазі існуючі суттєві відмінності в законодавстві окремих країн щодо застосування санкцій. Закони не всіх країн допускають стягнення поряд і штрафами і збитків, а за законодавством Великобританії і США не призначаються неустойки (серед них конвенційний штраф). Тут передбачається відшкодування збитків. Однак практика допускає визначення в контракті можливих у майбутньому збитків у розмірі "розумно" і попередньо визначеного відсотка від вартості товару. Згідно з російським, німецьким та болгарським правом включення у ЗТК умови про штраф за загальним правилом не позбавляє права вимагати відшкодування збитків у частині, яка не покрита штрафом, право Польщі та Чехії виходить з того, що договірний штраф визнає виключною неустойку, тобто збитки, які перевищують штраф, на можуть бути за загальним правилом стягнені. Приклад формулювання цієї статті:

"Якщо поставка товару не буде здійснена у встановлені у Контракті строки, Продавець сплачує Покупцю штраф, розрахований від вартості непоставленого у строк товару із розрахунку 0,1% вартості за кожний день запізнення. Якщо запізнення перевищує ЗО днів, нарахування штрафу припиняється, і Продавець платить Покупцю неустойку у розмірі 10% від вартості непоставленого у строк товару. У разі прострочки у поставці товару за цим Контрактом понад 40 днів Покупець має право, повідомивши Продавця, розірвати Контракт. У разі поставки дефектного товару Продавець сплачує Покупцю штраф у розмірі 10% від вартості забракованого товару. Продавець платить Покупцю штраф у розмірі 10% у випадках:

- неправильного маркування на місцях або окремих предметах;

- неякісного упакування, яке не забезпечує схоронність вантажу у дорозі;

- складання відвантажу вальних документів з неправильними даними;

- поставки товарів не відповідно до умов Контракту за розмірами, кольорами, ростовкою;

- відвантаження товарів достроково без згоди Покупця. Уплата штрафу чи неустойки не звільняють Продавця від обов'язку виконання Контракту".

Страхування

У зовнішній торгівлі товари страхуються від ризиків пошкодження або втрати при транспортуванні, тобто від транспортних ризиків. Страхування є добровільним актом, і його основні умови встановлюються в контракті і саме в ньому фіксуються:

обов'язки продавця і покупця із страхування вантажу;

тривалість і обсяг страхової гарантії;

умови страхування;

види ризиків, від яких має бути застрахований вантаж.

Обов'язки сторін із страхування вантажу: страхування може здійснюватись будь-яким із партнерів або на свою користь, або на користь іншої сторони, або ж на користь третьої особи (ним звичайно є вантажоодержувач), залежно від того, хто бере на себе ризик пошкодження або втрати вантажу, і, відповідно, за рахунок цієї сторони. Інколи в контракті робиться посилання на базисні умови, які визначають обов'язки сторін із страхування.

Інкотермс 2000 передбачає обов'язок продавця здійснити транспортне страхування вантажу тільки при БУП СІФ та СІП. При умові СІФ продавець повинен за свій рахунок застрахувати вантаж на період його морського або річкового транспортування на судні від порту відвантаження до отримання вантажу покупцем у порту призначення на умовах "вільно від часткової аварії", розроблених Інститутом лондонських страховиків. Продавець на вимогу покупця повинен здійснити страхування за рахунок останнього від воєнних ризиків, страйків, заколотів та інших громадянських занепокоєнь. При СІП продавець повинен за свій рахунок застрахувати вантаж на період наскрізного або змішаного транспортування з моменту його передачі перевізнику, а при наявності декількох перевізників – першому з них до отримання вантажу покупцем у зазначеному пункті місця призначення. Інші умови страхування аналогічні тим, які передбачені при СІФ.

У тих випадках, коли страхування вантажу здійснене на користь іншої сторони, в контракті повинна бути оговорена умова про передачу даній стороні страхового полісу або сертифіката. При цьому, якщо страхувальником є продавець, страховий поліс входить в комплект платіжних документів.

Тривалість страхової гарантії, що встановлюється в контракті, визначається тим, на який термін з моменту відвантаження товару із заводу постачальника до моменту доставки його на склад покупця розповсюджується гарантія.

Обсяг страхування звичайно становить суму більшу, ніж вартість контракту, – в основному 110% вартості ЗТК. Страхування здійснюється у валюті ЗТК. Умови страхування відрізняються набором ризиків, що страхуються. У вітчизняній практиці використовуються три види умов:

„з відповідальністю за всі ризики”, коли передбачається відшкодування збитку, заподіяного будь-якими небезпеками і випадковостями;

„з відповідальністю за часткову аварію”, де передбачається відшкодування збитків, спричинених втратою або пошкодженням вантажу, що сталися під впливом стихійних сил, внаслідок аварійних ситуацій при навантажуванні, складанні, добірці, розвантаженні вантажів і прийнятті судном палива;

„без відповідальності за пошкодження, крім випадків катастрофи”, коли втрати відшкодовуються у випадку повної загибелі всього або частини судна, а також при його пошкодженні, що викликане зіткненням, посадкою судна на мілину, пожежею тощо.

Як наслідок переліченого, найповніше захищають інтереси сторони, що ризикує, умови страхування "з відповідальністю за всі ризики". Однак і вони не передбачають відшкодування збитку, який виникає внаслідок навмисних дій або грубої недбалості відправника чи отримувача, природних властивостей вантажу (самозаймання, відмокання, гниття тощо), військових дій. Крім того, в деяких країнах (наприклад у Франції) страхові поліси "від усіх ризиків" не гарантують від ризику, пов'язаного з розкраданням або пропажею товару. Тому у випадках, коли вимагається розширити обсяг страхування, внести в нього доповнення, необхідно просити про це страхову компанію. Розмір платежів за страхування становить, як правило, частки відсотка від вартості товару.

До питань страхування, щоб попередити подальші суперечки і непередбачені втрати, слід ставитись дуже уважно, особливо стосовно імпортних контрактів. Так, передусім, не можна ігнорувати ці питання, а необхідно обов'язково включити їх у контракт, оскільки у противному разі продавець сам може застрахувати вантаж на користь і за рахунок покупця. Більше того, доцільно перелічити в контракті всі ті ризики, від яких повинен бути застрахований вантаж.

Страхування здійснюється у відповідних страхових компаніях, наприклад, у Індержстраху. Страхування обов'язково має бути підтверджено Міжнародною ТПП.

Приклад запису цієї статті ЗТК:

"Страхування проданого обладнання Продавець здійснює у першокласному страховому товаристві на свій розсуд від звичайних морських ризиків для даного товару до __________ на користь покупця ".

Форс-мажор або обставини непереборної сили

На перебіг виконання контрактів можуть суттєво вплинути обставини, передбачити настання яких заздалегідь при укладенні контрактів сторони не мали можливості, оскільки вони виникають внаслідок непередбачених та невідворотних подій надзвичайного характеру. Такі обставини називаються обставинами непереборної сили або форс-мажорними.

Відповідна умова у ЗТК називається "застереження про непереборну силу", "форс-мажор", "випадки, що звільняють від відповідальності", "підстави для звільнення від відповідальності".

Згідно з рекомендаціями Міжнародної торгової палати (МТП) форс-мажорні обставини поділяються на такі категорії:

повінь (але щорічний розлив річок не є форс-мажорною обставиною), землетрус, шторм, осідання ґрунту, цунамі, інші стихійні лиха природи; епідемії;

пожежі, вибухи, вихід з ладу чи пошкодження машин та устаткування;

страйки, саботаж, локаут та інші непередбачені зупинки на виробництві;

оголошена чи неоголошена війна, революція, масові безпорядки, піратство;

законні або незаконні дії органів державної влади чи управління та їх структурних підрозділів, які перешкоджають виконанню контракту (наприклад, ембарго на експорт певних товарів, валютні обмеження тощо).

З точки зору терміну дії форс-мажорні обставини можуть бути поділені на 2 категорії:

тривалі, до яких належать, передусім заборона експорту (іноді й імпорту), війна, заколоти, блокада, валютні обмеження або інші заходи уряду чи його органів;

короткострокові, до яких належать пожежа, повінь, стихійні лиха, замерзання моря або порту, закриття морських проток, які лежать на звичайному морському шляху, між портами навантаження та розвантаження, відхилення на шляху, викликані воєнними діями тощо.

Настання форс-мажорних обставин може мати такі наслідки:

строк виконання зобов'язань стороною, на яку впливають такі обставини, відсуваються на весь період їх дії, маючи на увазі і ліквідацію їх наслідків; при цьому ця сторона не може бути звинувачена у простроченні поставки;

виконання контракту для сторін стає економічно недоцільним, що трапляється при тривалій дії обставин, і кожна із сторін має право відмовитися від повного або часткового виконання зобов'язань за договором; при цьому жодна з сторін не буде мати права вимагати від іншої сторони відшкодування збитків та виплати неустойки.

Поняття "форс-мажор" не має юридичного визначення, тому партнери для запобігання розбіжностей повинні встановити у контракті таке:

1. Узгоджений перелік форс-мажорних обставин (інакше обставини будуть тлумачитись відповідно до звичаїв країни виконавця контракту). При цьому інтереси продавця та покупця, як правило, не збігаються. Звичайно, продавець намагається збільшити кількість причин, що входять у це поняття (наприклад, віднести до них такі, як аварія на виробництві, недостача сировини, електроенергії, робочої сили, неможливість одержання транспортних засобів). Покупець, навпаки, зацікавлений в обмеженні кола причин. В інтересах експортера, якщо він не має ліцензії, включити у склад форс-мажорних обставин таке, як "неотримання вивізної (ввізної) ліцензії" (за суттю ця подія не є форс-мажорною, якщо вона не входить у застереження контракту).

2. Умови про те, що сторона, для якої виникла неможливість виконання контракту, повинна "негайно" швидким зв'язком повідомити іншу сторону про їх настання та припинення і протягом встановленого у ЗТК строку (10-15 днів,) у письмовій формі надати офіційне підтвердження настання дій таких обставин. Несвоєчасне повідомлення про обставини непереборної сили позбавляє відповідну сторону права посилатись на них у майбутньому.

3. Документ, яким буде підтверджуватись настання обставин непереборної сили. У всьому світі його видають національні торгово-промислові палати.

4. Граничний строк дії форс-мажору, після якого партнери мають право анулювати взаємні зобов'язання. Його тривалість встановлюється з урахуванням строку виконання контракту, характеру товару, способу продажу, торгових звичаїв. Наприклад, для продуктів, що швидко псуються, він приймається рівним 15-30 днів, у контрактах на обладнання – 3-12 місяців, на інші товари – 1-4 місяці. При цьому обумовлюється, що жодна із сторін не буде мати права на відшкодування іншою стороною валютних збитків. Як виняток, покупець може вимагати повернення виплаченого авансу. Але це може виявитися безрезультатним, оскільки складно довести, що продавець не витратив одержані суми до виникнення форс-мажору (на проектні роботи, виготовлення оснащення, придбання матеріалів тощо).

У ряді країн поняття "форс-мажор" трактується неоднозначно, наприклад, у США допускається застосування загального визначення форс-мажорних обставин як обставин, які залежать від Бога. Тому границі переліку доцільно розширити шляхом додаткового запису: "...та інших обставин, які не залежать від сторін". У такому разі під форс-мажор можуть попасти і випадкові явища.

Приклад формулювання цієї статті:

"Обставини форс-мажору (пожежа, повінь, землетрус та інші природні лиха, військові дії, ембарго на експорт та імпорт, інші обставини, які не залежать від сторін) співрозмірно відсувають строки поставки, оскільки вони значною мірою впливають на виконання у строк Контракту або частини його. Продавець негайно, протягом доби, повідомляє Покупця про початок та закінчення обставин форс-мажору, причому повідомлення про наявність та тривалість обставин форс-мажору повинно бути підтверджено Торговою палатою. При невиконанні Контракту понад ________ місяців Покупець має право анулювати весь Контракт або його частину".

Арбітраж

Суперечки, що виникають між партнерами при виконанні контрактів, які вони не змогли розв'язати договірним шляхом під час переговорів, відповідно до міжнародних традицій, передаються на розгляд арбітражів. Ці суперечки можуть виникнути у таких випадках:

у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням сторонами своїх зобов'язань за контрактом (строки, якість, розрахунки);

у зв'язку з різним тлумаченням сторонами умов контракту при його виконанні. Міжнародні арбітражні комерційні суди порівняно із державними судами, де так само може бути розв'язана суперечка між учасниками угоди, мають ряд переваг:

сторони, що беруть участь у суперечці, можуть вибрати за взаємною домовленістю будь-який арбітраж та тих арбітрів, яких вони вважають найкращими для розгляду даної суперечки, у той час як державний суд розглядає справи у межах своєї компетенції за зверненнями зацікавлених осіб, незалежно від того, чи домовились сторони про звернення до суду, чи ні; у державному суді судді призначаються, а не вибираються сторонами;

арбітражний розгляд відбувається в елементарній процесуальній формі та у короткі строки (іноді сторони можуть навіть визначити у контрактні строки винесення арбітражного рішення), тоді як судовий розгляд пов'язаний з багатьма формальностями та може тривати дуже довго;

витрати на арбітраж значно менші від витрат на судовий розгляд;

арбітраж розглядає суперечки на закритих засіданнях, що перешкоджає відпливу секретної комерційної та виробничої інформації сторін, які беруть участь у суперечці;

державний суд застосовує матеріальне право своєї країни (цивільно-процесуальний кодекс), арбітраж використовує правила розгляду суперечок (регламент), затверджені інститутом, при якому він діє, та матеріальне право, про яке домовились сторони,

арбітражне рішення остаточне, оскарженню не підлягає та є обов'язковим для сторін. До того ж рішення арбітражного суду легше виконати.

Міжнародний комерційний арбітраж (третейський суд) регулюється національним законодавством, міжнародними двосторонніми та багатосторонніми угодами. Одними із найважливіших багатосторонніх договорів з питань арбітражу є Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, підписана понад 80 країнами у 1958р. у Нью-Йорку, та Європейська Конвенція про зовнішньоторговий арбітраж: від 1961р. Підписання Нью-Йоркської Конвенції про примусове виконання іноземних арбітражних рішень було викликане тим, що у міжнародній торговій практиці нерідко траплялися випадки невиконання рішень арбітрів. За цією Конвенцією сторона, що одержала позитивне рішення арбітражу, може звернутися до національного суду країни контрагента, який не виконує арбітражне рішення, з проханням про примусове його виконання. Суди країн, що підписали конвенцію, зобов'язані без розгляду суті справи, тим більше без перегляду рішення арбітражу, прийняти рішення про примушення контрагента до його виконання аж до арешту винної сторони та утримання сум на користь позивача.

Розгляд суперечок в арбітражних судах здійснюється, як було сказано вище, на основі регламентів цих судів.

Арбітражі, або третейські суди існують у двох видах:

постійно діючий арбітраж: (інституційний), який охоплює арбітражні суди, колегії арбітрів, арбітражні комісії, що функціонують при ТПП, асоціаціях, біржах. У них розгляд суперечок здійснюється відповідно до прийнятих у цих арбітражах правил (регламентів);

арбітраж "adhoc": (ізольований, разовий, випадковий), який створюється кожного разу для розв'язання одного чи декількох спірних питань за конкретним контрактом. З метою одностайності у процесуальній роботі арбітражів "adhoc" під егідою ООН були розроблені три регламенти:

1. Арбітражний регламент ЄЕК 1966 р.

2. Правила Міжнародного комерційного арбітражу Економічної Комісії ООН для Азії та Далекого Сходу (ЕКАД С) 1966 р. (з 1974 р. ЕСКАТО – Економічна та соціальна комісія ООН для Азії та Тихого океану).

3. Арбітражний регламент Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) 1976р.

За першими двома регламентами у випадку розбіжностей стосовно кандидатур арбітрів та суперарбітра вони можуть призначатися самими комісіями. При застосуванні ЮНСІТРАЛ таке призначення доручено Генеральному секретарю Постійного третейського суду у Гаазі.

Міжнародний комерційний арбітраж залежно від характеру суперечок ділиться на:

загальний арбітраж, який розглядає усі суперечки щодо зовнішньоекономічних угод;

спеціалізований арбітраж, до якого належать:

арбітражі, які розглядають морські суперечки (арбітраж при комітеті Ллойда у Лондоні, Морська арбітражна палата у Парижі, Японський морський арбітраж у Токіо, Морський третейський суд у Гамбурзі, Морська арбітражна комісія у Москві та Києві);

арбітражі, які розглядають суперечки, пов'язані з торгівлею конкретними товарами (арбітраж Лондонської асоціації по торгівлі зерновими, арбітражний суд при Федерації по торгівлі вовною у Гдині, арбітраж при Комітеті по торгівлі зерновими у Роттердамі; арбітраж при Біржі по торгівлі шкірою та шкіряними виробами у Генуї, арбітраж при Нідерландській асоціації по торгівлі кавою).

У заключному акті загальноєвропейської наради у Гельсінкі, прийнятому 1 серпня 1975 р., містяться рекомендації організаціям, підприємствам та фірмам країн-учасниць передбачати у комерційних угодах та контрактах про промислове співробітництво арбітражні застереження, вважаючи, що арбітраж на основі взаємоприйнятого регламенту є одним із відповідних способів швидкого та справедливого розгляду суперечок.

Міжнародні комерційні арбітражні суди набувають компетенції на розгляд суперечок тільки на підставі письмової згоди сторін, що сперечаються. Арбітражна угода може називатись: третейським записом – це угода відносно суперечки, що вже виникла; арбітражним застереженням – угода відносно суперечок, які можуть виникнути у майбутньому.

В арбітражному застереженні сторони повинні домовитись про таке:

які предмети суперечки виносяться на розгляд арбітражу;

в якому арбітражі буде розглядатися суперечка, чи буде використовуватися регламент цього суду;

матеріальне право якої країни буде використане;

у якому місці та якою мовою буде здійснюватись розгляд;

кількість арбітрів та порядок їх вибору;

що будь-яка суперечка або розбіжність, які можуть виникнути із Контракту або у зв'язку з ним, підлягають, з виключенням (а не за виключенням) підсудності місцевим судам, передаванню на розгляд арбітражу.

Наприклад, арбітражне застереження, яке рекомендує включати до контрактів Міжнародний комерційний арбітражний суд при ТПП України, має такий вигляд:

"Будь-яка суперечка, що виникає за цим договором або у зв'язку з ним, підлягає передачі на розгляд та остаточне вирішення у Міжнародний комерційний суд при ТПП України.

Сторони погоджуються з тим, що у процесі розгляду та розв'язання суперечки буде застосовуватись Регламент Міжнародного комерційного суду при ТПП України.. Правом, що регулює чинний договір, є матеріальне право_____________(країни). Арбітражний суд складається з одного (або трьох) арбітра (арбітрів).

Місце проведення засідань суду__________________(місто).

Мова (мови) арбітражного розгляду__________(українська, російська тощо) ".

Приклад формулювання арбітражного застереження згідно з Правилами арбітражу "ЮНСІТРАЛ":

"Арбітраж повинен складатись із трьох суддів, мати місце у Стокгольмі (Швеція) (або інша нейтральна держава), мова документів, рішення арбітрів тощо - англійська, регулювання та тлумачення Контракту - за допомогою положень Шведського права ".

Якщо одна із сторін вважає, що ЇЇ права порушені, то вона висуває претензію винній стороні. У випадку незадоволення претензії та виникнення суперечки між сторонами сторона, що прагне врегулювання суперечки, може подати до вибраного сторонами арбітражного суду заяву на примирення. Примирення здійснюється мировим посередником, який призначається арбітражним судом. Звичайно термін узгодження суперечок становить 90 днів з дня перших переговорів.

Якщо примирення не приводить до згоди між сторонами, сторона, права якої порушені, подає до арбітражного суду позовну заяву. У позовній заяві зазначаються: ціна позову, вимоги позивача, викладаються обставини, що лежать в основі позовних вимог, надаються документи, що підтверджують обґрунтованість позову та сум, що заперечуються.

Відповідальний секретар суду повідомляє позивачу суму арбітражного збору, направляє йому регламент суду та рекомендаційний список арбітрів, з якого позивач повинен вибрати одного арбітра. Одночасно про позов повідомляється відповідачу, йому надаються копії позовних документів, регламент та список арбітрів, з якого відповідач також вибирає одного арбітра.

Якщо сторони встановили в арбітражній угоді, що суперечка розглядається трьома арбітрами, то арбітри, вибрані сторонами, повинні вибрати третього арбітра – голову даного складу суду (суперарбітра). Якщо за арбітражною угодою суперечка розглядається одним арбітром, сторони повинні домовитись, кого із наданого списку вони вибирають. Арбітрів може призначати і керівництво суду, якщо сторони добровільно передають йому це право, або у разі, коли сторони не визначили арбітрів протягом встановленого регламентом суду строку.

Після одержання позовних документів відповідач повинен направити до арбітражу свої пояснення (відгук на позовну заяву) або подати зустрічний позов.

Якщо відповідач не подає арбітражному суду свої заперечення, не з'являється на засідання суду, не подає документальних доказів, суд все одно продовжує розгляд справи та виносить своє рішення.

Арбітражний суд розв'язує суперечки на основі норм права, зазначеного сторонами в арбітражній угоді. Якщо таке зазначення відсутнє, суд сам на основі колізійних норм, які вважає найприйнятнішими, вибирає право, що застосовує для розгляду суперечки. Як правило, у цьому випадку арбітри виходять із правових норм, що містяться як у внутрішньому законодавстві країн, так і у міжнародних угодах.

На роль арбітрів звичайно залучаються фахівці, які є провідними у тій галузі, до якої належить конкретна угода. Ними можуть бути вчені, президенти провідних фірм, адвокати, службовці державних організацій. При необхідності арбітри залучають технічних експертів.

Вартість послуг арбітрів, суперарбітра та технічних експертів є дуже значною. Для проведення арбітражу орендуються приміщення та залучаються технічні працівники для ведення протоколу, оформлення експертиз, рішень тощо. Тому в умовах контракту доцільно уточнити, яка з сторін і у якому розмірі повинна відшкодовувати арбітражні витрати, а також авансувати роботи тривалих арбітражів. Контракти найчастіше передбачають, що витрати по арбітражу несе сторона, яка програла, що є додатковим мотивом, який стримує передачу розгляду суперечок третейським судам. Проте може бути передбачено, що рішення про те, яка з сторін та у якому розмірі буде оплачувати арбітражні витрати, приймає сам арбітраж.

Про винесене рішення арбітраж повідомляє сторони у письмовому вигляді. Рішення є остаточним і не може бути оскаржене за суттю. Якщо рішення арбітражу не виконується добровільно, воно може бути приведене до виконання примусово.

Держави, що підписали Нью-Йоркську Конвенцію, повинні приводити до виконання іноземні арбітражні рішення відповідно до норм тієї країни, де має бути виконано рішення арбітражу. Рішення арбітражу приводяться до виконання на підставі екзекватури – наказу місцевого суду про виконання.

Конвенція передбачає також ряд підстав, за наявності яких у виконанні рішення може бути відмовлено:

якщо компетентні органи місця виконання дійдуть висновку, що предмет суперечки не може бути розглянутий в арбітражі (має