Фізичне виховання і здоровий спосіб життя учнів

зусилля на правильному диханні: не затримувати його, у разі потреби дихати через ніс і рот одночасно. При цьому необхідно розслабити просто нижню щелепу, акцент зробити на повноцінний видих (при довільному вдиху).

Гнучкість

Під гнучкістю розуміються морфологічні і функціональні властивості опорно-рухового апарату, що визначають амплітуду різних рухів людини. Цей термін прийнятніший для оцінки сумарної рухливості в суглобах тіла. При розгляді гнучкості в окремих суглобах, правильніше говорити про рухливість в них. При недостатній гнучкості у людини різко ускладнюється і, звичайно ж, сповільнюється процес освоєння рухових навиків, настільки необхідних в спортивній діяльності і побуті індивіда.

Недостатня рухливість в суглобах обмежує рівень прояву сили, швидкісних і координаційних здібностей, наводить до погіршення внутрішньом'язової і міжм'язової координації, зниженню економічності роботи. При цьому часто є причиною пошкодження м'язів і зв'язок, тобто спортивного травматизму.

Як методичні основи розвитку гнучкості можна широко використовувати в заняттях загально-підготовчі вправи, з елементами згинань і розгинань, нахилів і поворотів тулуба. Ці вправи направлені на підвищення рухливості у всіх суглобах і здійснюються без врахування специфіки виду діяльності. Допоміжні вправи підбираються з врахуванням специфіки роду діяльності (наприклад, вигляду спорту).

Вправи на гнучкість можуть носити активний, пасивний і змішаний характер. Арсенал засобів, вживаних для розвитку гнучкості, також розділяється на тих, що розвивають пасивну, активну і змішану гнучкість. Розвитку активної гнучкості сприяють вправи, що виконуються як без обтяжень, так і з тими, що обтяжили. До них відносяться махові і пружинні рухи, ривки і нахили. Ті, що обтяжили підвищують ефективність вправ унаслідок збільшення амплітуди руху, за рахунок використання сили інерції.

Разом з використанням таких вправ в окремих частинах уроку, вони можуть складати програми окремих тренувальних занять. Проте вправи на гнучкість часто включаються в комплексні заняття, в яких разом з розвитком гнучкості планується розвиток і інших якостей, наприклад, сили. Вправи на гнучкість можуть складати і значну частину вранішньої гімнастики і заходів, що проводяться в режимі дня учнів. При плануванні роботи по розвитку гнучкості необхідно мати на увазі, що активна гнучкість розвивається в 1,5-2 рази повільніше пасивною. Різний час потрібний і на розвиток рухливості в різних суглобах. Цей показник залежить від багатьох чинників: від структури суглоба і м'язової тканини, віку дитяти, а кінець кінцем - від побудови тренувальних дій.

Залежно від характеру вправ, вживаних для розвитку гнучкості, особливостей конкретного суглоба, темпу рухів тривалість вправ може вагатися в межах від 20 секунд до 2-3 хвилин. При цьому активні статичні вправи нетривалі. Пасивні згинальні і розгинальні рухи можуть виконуватися тривалий час).

Координаційні здібності

Координаційні здібності це уміння людини найбільш абсолютно, швидко, доцільно, економно, точно і мітко вирішувати рухові завдання, при виникненні складних і несподіваних ситуацій. У структурі координаційних здібностей людини виділяють:

а) здібність до опанування нових рухів;

б) уміння диференціювати і управляти різними характеристиками рухів;

в) здібність до комбінацій і імпровізації в процесі прояву конкретної рухової діяльності.

При розучуванні нових рухових дій необхідна здібність до складно координаційної рухової сфери (спортивних іграх, єдиноборствах і ін.), тобто там, де рухова діяльність характеризується особливо великою різноманітністю і значною координаційною складністю.

Здатність школяра диференціювати і управляти різними характеристиками рухів виявляється в плавності рухів, здатності утримувати рівновагу і ін.

Здібність до комбінацій і імпровізації в процесі виконання конкретного рухового завдання є одним з найважливіших чинників, визначальну результативність і швидкість в оволодінні складно координаційними діями індивіда. Високий рівень координаційних здібностей дозволяє учневі швидше опановувати нові рухові навики, раціонально до того ж використовувати наявний запас навиків і моторних якостей сили, швидкість, гнучкості в конкретних ситуаціях і складно координаційних рухових завданнях. Чим більша кількість, різноманітність і складність основних навиків у людини (що зазвичай називають його руховою базою), тим швидше і ефективніше пристосовується він до несподіваних умов, при вирішенні складних рухових завдань, тим адекватніше реагує він на вимоги виникаючої ситуації.

Основними методичними підходами і особливостями вправ, направлених на вдосконалення координаційних здібностей, є їх нетрадиційність, складність, новизна. Склад засобів для підвищення координаційних здібностей визначається тісним зв'язком накопичення великого різноманіття рухових навиків і виробленням необхідних зв'язків з оперативністю їх об'єднання в складні рухові дії.

До останніх років, учені вважали, що однією з головних причин ризику для здоров'я людини, пов'язаної з надлишковою масою тіла, є надмірна кількість жиру в організмі. Надлишкову масу тіла без надмірного вмісту жиру в організмі не розглядали як загрозу для здоров'я людини [В. Італлі, 1985]. Разом з тим, аналіз впливу надлишкової маси тіла на ризик для здоров'я дітей можна класифікувати у кожної людини відповідно до його стану і рівня розвитку окремих показників:

мірою зайвої і недостатньої маси тіла використавши відносну масу тіла і індекс маси тіла;

мірою худорлявості або ожиріння на підставі суми вимірів товщини складок шкіри в ділянках трицепса і під лопаткою.

Ожиріння і надлишкова маса тіла пов'язані з підвищеною смертністю. Цей зв'язок носить криволінійний характер. Різке збільшення міри ризику наголошується при індексі маси тіла, що перевищує 30 кг/м. Причини високої смертності, пов'язані з ожирінням і надлишковою масою тіла включають:

захворювання серця;

гіпертонію;

певні форми раку;

захворювання жовчного міхура;

діабет.

Ці ж проблеми мають місце і для дитячого населення нашої країни. Слід мати на увазі, що проблеми емоційного або психологічного характеру можуть лежати в основі розвитку ожиріння в значної частини людей. Більш того вони можуть виникати унаслідок самого ожиріння.

У суспільстві ожиріння наголошується клеймом кепкувань і підбиття, що істотно посилює проблему боротьби з надлишковою масою тіла у дітей. До того ж і засоби масової інформації, як правило, в своїх репортажах віддають перевагу людям з майже ідеальною фігурою.

Таким чином, багатьом дітям, страждаючим ожирінням, потрібна психологічна або професійна допомога для вирішення своїх проблем, пов'язаних з надлишковою масою тіла. Наприклад, сьогодні в США введений об'єктивний показник індексу маси тіла людини, яка визначається діленням маси тіла (у кілограмах) на квадрат величини довжини тіла (у метрах).

Висновки


Цілком природно, що учні стомлюються під час навчальної роботи. Це пояснюється одноманітністю роботи, яка веде до зниження уваги і працездатності дітей. Для того, щоб цього не відбувалося педагоги повинні проводити заняття, направлені на формування фізичного виховання. Окрім цього школярам повинні закріпити основні концепції здорового способу життя.

Учням пояснювалося, що виконання фізичних вправ дозволить укріпити здоров'я, поліпшити фізичний розвиток і підготовленість, лише якщо вони дотримуватимуть деякі важливі методичні правила (системність, поступовість, індивідуальність). У роботі розглянута профілактика основних інфекційних захворювань, профілактика і корекція захворювань опорно-рухового апарату і ін.

Як показують дослідження вітчизняних і зарубіжних авторів, одним з потужних засобів профілактики і зміцнення здоров'я підростаючого організму дітей, є заняття масовими видами спорту, фізичною культурою в різних її формах і поєднаннях, у тому числі рекреаційною, які не вимагають великих матеріальних витрат, але при правильній методиці проведення занять дають людині здоров’я, а, отже, впевненість і оптимізм у досягненні поставлених ним у житті цілей.

Список використаної літератури


1. “Валеологічні підходи у формуванні здоров'я учнів”. Ст І. Харітонов, М. Ст Бажанова, А.П. Ісаєв, Н.З. Мішаров, С.І. Кубіцкий; Челябінськ-1999 р., (стор.10-15, 17-23, 26-30, 32-33, 41-46, 116-129).

2. “Фізична культура і валеологія в житті дітей (основи знань, умінь і навиків)". Мішаров А.З., Камалетдінов Ст.Р., Харітонов Ст.І., Кубіцкий С.І.; р. Челябінськ-1998 (стор.46-49, 69-78).

3." Ефективна методика рухової підготовки школярів. // Дороги підвищення фізичної культури школярів". - Омск: ОГПІ, 1989. - С.13. Жук Ст.А., Мартиненко І. П.

4." Концепція фізичного виховання дітей і підлітків. // Фізична культура: виховання, освіта, тренування". - 1996. - №1. - С.5-10. Лях Ст.І., Мейксон Р. Би., Кофман Л. Би.

5." Комплексна оцінка рівнів фізичної підготовленості молоді, що вчиться“. Методичний посібник. - Челябинск: ДЦНТІ, 1994. - 40 с. Харітонов.

Размещено на