Історія дослідження Ольвійського полісу за археологічними даними

круглому плані) і являли собою тип будинку колоніста. Стіни білилися, дахи робилися із соломи, очерету, саману. У більшості таких житлових комплексів було вогнище. Залишків декору, ордерних деталей чи розписів не знайдено. Ця рядова, в цілому одноманітна житлова забудова не мала суттєвих відмінностей на всій території міста. За нею не простежується ні майнова, ні соціальна диференціація населення. За приблизними підрахунками, на один такий землянковий комплекс, що складався з одного житла та кількох господарських будівель, у середньому відводилося 35-45 кв. м. Якщо ж брати до уваги те, що одній сім'ї могли належати кілька житлових напівземлянок, загальна площа домоволодіння могла наближатися до 200-250 кв. м, тобто приблизно до тих розмірів, які згодом - в елліністичний час - мали розташовані в цьому районі звичайні наземні житлові будинки. На архаїчному етапі домінувала землянкова забудова житлових кварталів. Лише в останній чверті VI - першій чверті V ст. з'являються поодинокі невеликі наземні житлові будинки. [6,c.22]

Становище починає змінюватися від кінця третьої чверті VI ст. до н.е., коли в Ольвії виникають центральний теменос та агора. До останньої чверті VI ст. до н.е. можна віднести й початок монументального будівництва на теменосах. Вони мали огорожі. На центральному теменосі від споруд кінця VI ст. до н.е. збереглися тільки стежка, вимощена камінням, олтар і так звана квадратна будівля, найімовірніше, скарбниця.

Планування західного теменосу, де були розкриті залишки святилищ Аполлона Лікаря, Матері богів, Гермеса, Афродіти та Діоскурів, складалося з кілька огорож окремих святилищ, олтарі, портик, невеликий пропілон. На цьому теменосі наприкінці останньої чверті VI - на початку V ст. до н.е. був збудований храм, присвячений Аполлону Лікарю, який проіснував близько сторіччя. Збереглися залишки від фундаментного ряду південної стіни Його наосу та вибірки траншей від решти усіх інших стін. Цьому храму належали акротерій із білого вапняку та низка архітектурних деталей, які знайдені у ботросах теменосу. Храм був побудований в іонійському ордері.

Ольвія від самого початку не мала єдиної регулярної прямокутної системи планування та в другій половині VI ст. до н.е. з її іррегулярним плануванням, землянковою забудовою була мало схожа на типове античне місто. На низькому рівні перебувала й техніка масового будівництва, хоча вже у VI ст. до н.е. в Ольвії починають використовувати сирцеву цеглу при зведенні наземних стін. Каміння, а також черепицю використовували переважно для споруд теменосів. Міського ж вигляду Ольвія набуває лише одночасно із заміною напівземлянкового будівництва на наземне в першій чверті V ст. до н.е. [5,c.112]

Поклонялися грецьким богам Кібелі, Гераклк, артеміді, Афродіті та ін. Чильне місце займав Аполон у двох своїх епіклезах- Лікаря та Дельфінія, а пізніше Діоніс. Мілетськими переселенцями був встановлен культ - героя Ахілла.

2.2 Класична доба V - сер. ІV ст. до н.е.

Протягом V-IV ст. до н.е. Ольвія набуває усіх рис, які були притаманні античному місту: планування, благоустрій, наявність культових, адміністративних, громадських споруд, поширення наземних житлових будинків звичайних грецьких типів, використання прийомів грецької будівельної техніки та конструкцій. Водночас формуються або починають формуватися й найбільш характерні особливості північно-причорноморської архітектури: підвали, шарові підвалини, аттічний ордер та ін., які набувають максимального розвитку. Уже в V ст. до н.е. міська територія значно зростає час Ольвія в містобудівному плані вже складалася принаймні з двох частин: Верхнього та Нижнього міста. Загальна площа забудови становила не менше 32 га. На захід від міста, в основному з середини V ст. до н.е., виникає й активно забудовується землянками та напівземлянками так зване передмістя, воно проіснувало до кінця V ст. до н.е. і суттєвої ролі в забудові міста не мало. Про розміщення значної кількості скіфських вершників у такому стихійно забудованому напівземлянками поселення говорити не варто. Місто мало оборонні стіни і башти. Товщина цих стін становила 1,2 м. Оборонна система, як і в подальшому, складалася з куртин та прямокутних у плані веж. Висота мурів становила, найпевніше, 3 м. Місто вони огороджували лише з суші.

Як і раніше, Ольвія не знала єдиного регулярного прямокутного плану. Цього принципу дотримувалися певною мірою лише в окремих районах міста. На початку етапу в Ольвії завершується формування вуличної мережі та квартальної структури. Слід зазначити, що вже у цей час ольвіополіти дбали про благоустрій свого міста: здійснюється каптаж джерел, робляться колодязі, під вимостками деяких вулиць прокладаються водостічні канали. Через усе Верхнє місто з півночі на південь проходила головна поздовжня вулиця завширшки 5м, закладена ще в архаїчний час. Від головної вулиці на схід та захід відгалужувалися другорядні вулиці та провулки завширшки від 0,9 до 4-4,5 м. Ще кілька вулиць проходило з півночі на південь обабіч головної. Містобудівними домінантами Ольвії були комплекси її теменосів та агори, але архітектурні ансамблі цих споруд виглядали значно скромніше, ніж навіть у середніх містах Греції. Найповніше досліджений центральний теменос, пов'язаний із культами Аполлона Дельфінія, Афіни, Зевса. Центром асиметричної композиції був головний олтар, а просторовою домінантою комплексу - храм Аполлона Дельфінія. Західний теменос, де відправлялися культи Аполлона Лікаря, Гермеса, Афродіти, Матері богів, Діоскурів, досліджений ще не повністю. Він проіснував від другої чверті VI ст. до н.е. по І ст. Крім храму Аполлона Лікаря та олтарів, на цьому теменосі, певно, ще в V ст. до н.е., була окрема ділянка з огорожею та пропілоном, де розкопані ще кілька олтарів та будівля невідомого призначення, яка відчинялася на південь. [5,c.102]

Житлові квартали цього часу складалися з наземних будинків із внутрішніми дворами звичайних грецьких типів. Вони мали відносно невеликі розміри і скромний декор: відомі залишки досить простих розписів у техніці фрески та енкаустики, виконані в структурному стилі. Будинки були переважно одноповерхові й здебільше безордерні. Специфічну особливість являли підвальні приміщення, в тому числі й житлові: з вогнищами, пічками, жаровнями.

Архітектура поховальних споруд в Ольвії класичного часу залишається досить скромною. Вони вирізувалися в лесових ґрунтах. Поряд із звичайними ямними могилами значного поширення набувають підбійні, а з IV ст. до н.е. - земляні склепи, які зазвичай мали одну камеру та ступінчастий дромос. Над окремими склепами знаходимо курганні земляні насипи з анімалистичними візерунками.[15,c.63]

Ольвія була досить провінційним містом. Вона поступалася не тільки Афінам, Мілету, а й Приєні, близькій їй за розмірами й учетверо меншій за кількістю мешканців. Однак щодо будівельної техніки, досконалості робіт та якості конструкцій Ольвія досягає найвищого рівня за свою історію.

2.3 Елліністична епоха III- I ст. до н.е.

Починаючи з останньої третини IV ст., Ольвія переживає своєрідний будівельний бум. Це явище пов'язане з різким підйомом економіки Ольвії на початку елліністичного часу. Загальний розквіт позначився на стрімкому зростанні обсягів будівництва, на зведенні та перебудові громадських споруд, поширенні ордерних житлових будинків. У цей час закінчується формування вcix найяскравіших особливостей архітектури Ольвії. На час розквіту Ольвія являла собою досить велике античне місто. Його забудована площа зросла до 50-55 га. Міське населення збільшилось до 15-20 тис. oci6. Уся територія Ольвії, в тому числі й терасна частина, щільно забудована. На півночі та захід від міста лежав некрополь, площа якого в IV-II ст. сягала 500 га. Через некрополь від міських брам відходили дороги, що вели до найближчих поселень. Некрополь відокремлювався від міста Північною та Заячою балками. Система укріплень Ольвії складалася зі стін та прямокутних башт, була одинарного. Після облоги Зопіріона оборонні споруди були замінені на потужні мури та башти з каменю на всю висоту. В оборонних лініях Верхнього міста було дві брами - північна та західна. Комплекс західної брами складався з двох квадратних у плані башт, які фланкували центральну куртину завтовшки 4.5 м, де й була влаштована брама.[14,c.150]

Верхнє місто, яке майже напівеліпсом охоплювало терасну частину, в містобудівному значенні домінувало в Ольвії. В елліністичний час центром Верхнього міста стає комплекс агори та центрального теменосу. Агора мала площу близько 0,35 га. Її оточували будівлі переважно адміністративного, торговельного та громадського призначення. На півночі розташовувалася головна стоя, а поза нею - центральний теменос. На сході був торгівельний ряд, на півдні - гімнасій, поблизу яких стояла аптека. На захід від гімнасію був будинок, який, можливо, належав Колегії П'яти. Теменос мав форму трапеції та загальну площу близько 0,35 га. Для його планування характерне вільне розташування окремих споруд До нього було два входи: головний (західний), де була невелика стоя, що відігравала роль пропілону, та другорядний - зі сходу. Крім того, на теменосі розташовувалися скарбниці, а також цистерна, майстерня теракот. Фрагменти вулиць, що тут проходили, зокрема у вигляді сходів, відкриті на різних ділянках. У Нижньому місті розкопано залишки вулиць. Одна з них, поздовжня, проходила через усе Нижнє місто з півночі на південь і тепер майже повністю знищена водами лиману. Як і у Верхньому місті, ця вулиця не була прямою. Від неї відходили кілька поперечних.

Ольвія значну увагу приділяла монументальному будівництву: більшість згаданих вище споруд були зведені або капітально перебудовані саме в елліністичний час. Це храми Зевса і Аполлона Дельфінія. У спорудах елліністичної Ольвії використовувалися дорійський та іонійський, а в невеликих будівлях - аттічний ордери. Корінфський ордер у цей час, принаймні в зовнішніх колонадах, не застосовувався. У стильовому аспекті ордерні деталі Ольвії не мали принципових відмінностей від грецьких та малоазійських. Переважна більшість архітектурних деталей виконана з ракушняку, що свідчить про їх місцеве походження та про наявність в Ольвії кваліфікованих майстрів-каменярів. Свого розвитку досягає санітарний благоустрій міста. Під вимостками вулиць часто робилися водозливи, які відводили господарські та атмосферні води від житлових будинків до поглинаючих колодязів чи за межі міста.

Однак це був нетривалий розквіт, який закінчився близько сер. - др. пол. III ст.., у зв'язку з економічною кризою. Занепад міста виразніше простежується на центральному теменосі та в житловому будівництві. У І ст. до н.е. нове будівництво цілком припиняється. Місто вже на момент гетської навали під проводом Буребісти у сер. І ст. до н.е. було в жалюгідному стані: розібрані для ремонту оборонних стін святилища, та згарища в житлових кварталах не тільки на околицях, а й у центрі.

2.4 Греко-римський та постантичний періоди

Після нападу тавроскіфів і перемоги над ними в Ольвії, від сер. ІІ до 30рр. ІІІ ст. розміщується римська залога з воїнів 1-го Італійського, У-го Македонського та ХІ-го Клавдієвого легіонів. Місто вступає у фазу максимального економічного розвитку. На городищах розгортається не тільки цивільне, а й фортифікаційне будівництво. Поселення територіально охоплюють усю колишню сільську округу, хоча їх менше. Схема розташування городищ була певна захисна стратегічна система. У самій Ольвії в південній третині Верхнього міста зводиться римська цитадель. Від неї розкопані залишки куртин, башт. Як у Верхньому, так і в Нижньому місті забудовуються господарські передмістя. Тут розташовуються приміщення: господарські споруди, випалювальні печі, виноробні, загони для худоби. В цей час в Ольвії зводяться храми Серапіса та Ісіди, Асклепія, Гігієї та Посейдона, гімнасій, лазня, відбудовуються портики храмів. Така будівельна діяльність стала можливою за умови економічного піднесення.

Розвивається хліборобство, яке, судячи з наявності великих зерносховищ, мало товарний характер. Розвивалося тваринництво, де на першому місті був бик свійський, на другому - дрібна рогата худоба, потім коні, свині. Набуває поширення виноградарство та виноробство

Широкого розмаху набуває торгівля. Торгівля в цей час велася з багатьма центрами Причорномор'я, зокрема Південного, з Подунав'ям, античними містами Малої Азії, Александрією. В основі культурних традицій населення, як і раніше, залишалися еллінські звичаї. Це простежується насамперед у матеріальній культурі, зокрема в побуті, будівництві, але відбуваються певні зміни.

В архітектурі - поява нової техніки будівництва, конструкцій і матеріалів: склепінь, випаленої цегли, вапнякових розчинів, мармурових облицювальних плиток, архітектурних деталей для оздоблення інтер'єрів тощо. Дещо інша картина простежується в керамічному комплексі. Тут, як і в інших грецьких містах, відбувається зміна асортименту посуду, збіднення типів, але разом з тим і поява нових: у столовому посуді, керамічній тарі, світильниках, курильницях. [5,c.166]

У другій половині II - на початку III ст. й особливо за часів перебування Ольвії в складі Нижньої Мезії зовнішня ситуація стабілізувалася, що сприяло розквіту економіки. Але вже з другого десятиріччя III ст. в Північно-Західному Причорномор'ї починаються поступові зміни, викликані, зокрема, масовими вторгненнями варварів. Одне з них - нашестя в 214 р. карпів У 30-і роки III ст. під час першого походу північно-причорноморських племен проти Риму була зруйнована й Ольвія.

Невдовзі після нашестя готів у 235 р. місто швидко відбудовується, це пов'язано з діями імператора Проба (276-282 рр.), який підпорядкував, та частково прийняв у союз усі готські народи і в 280 р. розселив на спустошених землях Подунав'я бастардів та інших варварів. Звичайно, крім сільського господарства, жителі Ольвії продовжували займатися ремеслами і торгівлею. Але втрата великої хори і неспокійна ситуація в Степу не могли не спричинити в третій чверті III ст. поступового занепаду. Ольвія зазнала ще однієї навали під час походу готів у 269-270 рр. Після цих подій, які завершилися другим готським нашестям, жителі Ольвії на деякий час, можливо, навіть покидають місто. А це фактично свідчить і про завмирання торговельної діяльності.[6,c. 40]Ольвія в ост. чверті ІІІ ст. - сер. ІV ст.. вступає в останній період свого існування. На цьому етапі бракує будь-яких ознак існування держави, немає власного карбування монети, немає великої хори. Оборонні споруди, зокрема цитаделі, навряд чи могли функціонувати. Значно розширюються господарські передмістя, особливо в нижній частині Ольвії, життя на городищах великої хори попередніх часів не відновлюється. Життя на городищах великої хори попередніх часів не відновлюється. тому жодної знахідки, яку можна було б датувати бодай останньою чвертю IV ст., не зафіксовано.

Висновки

Розглянувши найбільш вагомих вчених археологів, які займалися вивченням Ольвії, хочу зауважити, що вони принесли величезний вклад у вивчення держави, яка була однією з ланок існування античних держав у Північному Причорномор'ї. Без вивчення якої-небудь ланки, може порушитися вся система знань про античні часи.

Дослідивши історію ольвійського полісу, можна стверджувати, що Ольвія була заснована вихідцями з Мілету, на правому березі Бузького лиману за 35 км від сучасного м. Миколаїва, близько середини VI ст. до н.е. і проіснувала майже ціле тисячоліття. Широкі культурні та торгівельні зв’язки з античними центрами призвели до того, що Ольвія була добре відома в античному світі, та очевидно входила до Афінського морського союзу в другій половині V ст. до н.е. Ольвія мала тісні зв’язки з оточуючими племенами, від яких інколи могла якоюсь мірою залежати або бути у дружніх стосунках, на прискорення культурно-економічного та соціального розвитку яких безумовно мала значний вплив.

Ольвія цікава тому, що це був типовий античний поліс, життя якого проходило на краю ойкумени в оточенні місцевих племен і буття якого значною мірою залежало від нього.

Прослідкувавши етапи розвитку за результати археологічних досліджень, які призвели до узагальнення та конкретизації ольвійської історії, можна сказати що Ольвійська держава, пройшла весь шлях: від державного утворення до його занепаду. Причини занепаду, на мій погляд є повністю характерними для тієї епохи:

Навала варварських племен, який привів до занепаду сільського господарства, будівельної розрухи, тощо.

Вплив сусідній племен на розвиток Ольвії.

Місцезнаходження Ольвії було далеко від центру Греції.

С.Д. Крижицький, В.В. Крапівіна, Н.О. Лейпунська, В.М. Зубар, своїми дослідженнями систематизували попередні знання, відкрили культурні шари Ольвії, зробили багатий вклад для її охорони, вивчення ще невідкритого до них, та проводили значну роботу, щоб донести до населення вагомість цієї пам'ятки.

Виходячи із залишків матеріальної культури, можна зробити спробу відповісти на питання, яке було поставлене на початку цієї роботи: „Чи багато кроків вперед зробила наша цивілізація?” Гадаю, що на так вже й багато. Так, наприклад НТР. Так! Вона зробила своє діло, але вона тільки удосконалює новими розробками вже те, що було придумано давно. Те, що прогрес придумав новітню зброю до добра не доведе, а антична демократична політика прагнула злагоди, тому й проіснувала на протязі великого часу, а нам не відомо до чого доведе існування нашої цивілізації. В Ольвії були знайдені залишки хірургічних інструментів, водопроводу, який може і сьогодні функціювати, вимостки вулиць, це все принесли греки на нашу землю більше тисячоліття тому, але на превеликий жаль, навіть не в усіх районах міст є водопровід, та вулиці не відмостковані.

Наприкінці можна сказати, що археологічна наука робить свою справу, нічого не стоїть на місці, тому завдяки археології ми маємо достовірну інформацію з будь якої пам’ятки.

Список літератури

1. Буйських В.В.Фортифікація Ольвійської держави. – К., 1991. – 356 с.

2. Гаврилюк Н.О. Археологічні відкриття в Україні 2001-2002 рр. // Археологія. - 2005. - № 3.

3. Зубар В.М. Ольвія і Боспор у І пол. ІІ ст. //Археологія. – 1994. - № 2. – С. 148-152.

4. Кормич Л.І., В.В. Багацький. Історія України. - Харків, 2001. - 462 с.

5. Крапівіна В.В. Проблеми охорони та археологічні дослідження // Археологія. - 2001. - № 4. – С. 58-68.

6. Крапівіна В.В. Про етнічний склад населення в першому столітті н.е. //Археологія. - 1994. - № 2. – С. 123-130.

7. Крижицький С.Д. Жилые ансамбли древней Ольвии. – К., 1971. – 232 с.

8. Крижицький С.Д. Античні держави Північного Причорномор’я "Україна крізь віки" II т. – К., 1998.

9. Крижицький С.Д., Крапівіна В.В., Лейпунська Н.А. Головні етапи розвитку Ольвію//Археологія. - 1994. - № 2. – С. 18-44.

10. Крижицький С.Д., Русяєва А.С., Крапівіна В.Д., Лейпунська Н.А., Скрижицькая М.В., Анохін В.А. Ольвия, Античное государство в Северном Причерноморье. – К., 1994. – 620 с.

11. Крижицький С.Д. Про вплив оточуючого середовища на історичний розвиток Ольвійської держави. //Археологія. – 1995. - № 2. – С. 13-25.

12. Назарчук В.І. Ольвийский сборник Кёппена//Летопись Причерноморья: археология, история, литература, нумизматика. - Херсон, 1999,-Вып. 3. – С. 14-30.

13. Островерхов А.С. Звірінний стиль у культурі Ольвії //Археологія. – 1994. - № 2. – С. 58-70.

14. Русяєва А.С. Академік Латишев //Археологія. - 2005. - № 1. – С. 98-101.

15. Станіціна Г.О. Охорона та організація археологічних експедицій в Ольвії у роки роботи заповідника //Археологія. – 2004. - № 4. – С. 83-88.

16. Тункіна І.В. До історії вивчення Ольвії в першій третині XIX ст.//Археологія. - 2001. - № 4. – С. 35-49.

17. Турченко Ф.Г. Новітня історія України. Підр. 10 кл. серед. шк. – К., 1994. - 344с.

18. Фармаковська Т.І. Борис Владимирович Фармаковский. – К., 1988.