Історія дослідження Ольвійського полісу за археологічними даними

Вступ

Ольвійський поліс - одне з визначних античних держав Північного Причорномор’я.

Актуальність: Антична цивілізація мала великий вплив на давню історію України, та звісно залишила нам багато, потрібних в повсякденному житті речей. Надбання грецьких міст-полісів, у культурному, мистецькому, розвитку дали дуже багато того, що потім запозичили молоді сусідні держави. Тому я гадаю, що одним з найактуальніших питань є: „Чи багато кроків вперед зробила наша цивілізація?” та „Чи далеко ми пішли вперед від неї?”. Також одним з актуальних аспектів є вивчення історії Ольвії і взагалі грецьких держав-полісів Північного Причорномор’я, та причин які припинили існування цих міст, зокрема Ольвійського полісу. Ця тема є актуальною ще тому, що в наш час тривають дослідження Ольвії, та можна прогнозувати те, що розкопки та її вивчення буде тривати ще багато років.

Мета та завдання: Основним завданням при написанні курсової роботи є вивчення історії дослідження Ольвійського полісу. Цілями є її хронологічне узагальнення, також прослідкування не тільки її дослідження, але й історію утворення заповідника. Завданням цієї роботи є вивчення історії Ольвії, прослідкувати етапи розвитку, виділити особливості цих етапів, та дослідження надбань Ольвії та її особливості.

Об’єкт та предмет: Об’єктом дослідження курсової роботи є давньогреціке місто Ольвія. А предметом - історія досліджень Ольвії, та розглядання історії розвитку цієї держави, та закономірностей розвитку її етапів.

Територіальні рамки: Давня Ольвія розташовувалася на високому правому березі Бузького лиману, неподалік від з’єднання його з Дніпровським. Нині це територія поблизу сучасного с. Парутине, Очаківського р., Миколаївської обл. Територія заповідника „Ольвія” становить 265.7 га (235.7 га – некрополь, 30 га - городище). Південна частина проходить зі сторони берега Бузького лиману, по канаві колишньої садової ділянки, що лежить по балці Широка, й продовжується у північно-західному напрямку до початку канави, а Північна межа заповідника йде по лінії телеграфних стовбів Парутине - Очаків аж до течії балки Північної до Південного Буга. Територія ділянки землі зі склеом Євресівія і Арети також є частиною ольвійського заповідника. Також весь острів Березань було включено до заповідної зони.

Хронологічні рамки: Ця робота складається з двох розділів. Перший розділ: „Історія дослідження Ольвії у XIX-XX ст. Заснування заповідника „Ольвія”, в розділі йдеться річ про періоди дослідження Ольвії. Всього їх було два, які в свою чергу розділялися на етапи. Перший період - (кінець XVIII-межа XIX-XX)- від визначення місцезнаходження Ольвії після приєднання до Росії земель між Бугом та Дністром до початку системних археологічних досліджень. Другий період - (межа XIX-XX cт. - до сьогодення) - від початку систематичних археологічних досліджень у 1900 р. до постанови про надання державному історико-археологічному заповіднику „Ольвія” статусу національного.

Другий розділ роботи присвячений періодизації етапів історичного розвитку міста-поліса, та їх особливостей. Найбільш вдалою вчені вважають періодизацію С.Д. Крижицького у його роботах „Ольвія” та „Україна крізь віки”. За його періодизацією всю історію існування держави Ольвії можна розділити на п’ять величезних періодів:

І період - Архаїчний час.

ІІ період - Класична доба.

ІІІ період - Єліністичний час.

ІV період - Греко-римський період.

V період - Пост-античний.

Історіогафія та джерела: Інтерес вчених до Південної Росії, та взагалі до Ольвії почав проявлятися в науці після включення Новоросії в склав Російської імперії у кінці XVIII ст. Там працювали П. Сумароков та П. С. Паллас, які правильно локалізували у своїх працях місцезнахождення Ольвії біля села Іллінське (суч. Парутино) у пониззі Буга, та прокоментували залишки. Перша спроба створити краткий нарис історії Ольвії належить І.П. Бларамбергу. Приблизно в один час з ним з’являються праці Д.Р. Рошетта та П. Кьоппена. Вони ввели в обіг нові епіграфічні пам’ятки. Але ці всі праці не можна назвати науковими дослідженнями, через нестачу джерел та методичного рівня. Август Бьок дав дуже зв’язний нарис історії Ольвії. Зразковими для своєї доби у археологічному та нумізматичному відношеннях були твори О.С. Уварова та Б.В. Кьоне. Початок ситематичного вивчення Ольвії приходиться на 1885-1917 рр. У 1885 р. В.В. Латишев видає І том корпуса "Inscriptiones antiquae orae septentrionalis Ponti Euxini Graecae et Latinae", який включав в себе епіграфічні пам’ятки Тіри, Ольвії та Херсонеса. Велику роль у вивченні розвитку Ольвії відіграла хрестоматия "Scythica et Caucasica", яка скадалась багато років, з свідченнями майже усіх грецьких та латинських авторів.

В радянській історіографії також були намагання створити нариси такими вченими, як В.Ф. Гайдукевичем, Д.П. Каллістовим, Т.Н. Кніпович, Д.Б. Шеловим. Спільне те, що вони основані не на їхніх дослідженнях, бо вони тільки резюмірували висновки своїх попередників.

Сучасний етап вивчення історії Ольвії відрізняється не тільки прагненням до розширення кола джерел, але й досконалістю методики.

Джерела з історії Ольвії дуже різні. Писемних джерел давньогрецьких авторів дуже мало. Із найбільш зв’язних творів є тільки два: новелу Геродота о Скиле та вступний розділ Діона Хрисостома (Dio Chrys. XXXVI. 1-18). Безцінними вони є бо вони написані словами тих, хто відвідував Ольвію. Але всеж таке найбільше значення для нас мають грецькі надписи. Наприклад такі документи як декрети честь Протогена, Антестерія, синів Херсонесі та Аполонія. Також з епіграфічних джерел є багаточислені графіті на кераміці, приватні листи на свинцевих пласинах. Ольвійськи монети документують нам всю історію Ольвії. Так наприклад на матеріалах Ольвійського лиття та срібної чеканки V ст. можна гипотетично реконструювати генезиз ольвійської тиранії та порядок чергування її з владою варварських намісників. Також вилиті фігурні та округлі монети VI –IV ст. свідчать про культурні взаємини Ольвії.

Вироби матеріальної культури ще більше свідчать про розвиток грецької цивілізації: прикраси, посуд, кераміка, хірургічні інструменти, останки будівель, мостових, водопроводу та ін.

Практичне значення: Цю роботу можна використовувати при підготовці до семінарських занять з курсу археології, із предмету „Історія стародавньої Греції та Риму” та з курсу „Історія України” з теми „Грецькі міста-держави в Північному Причорномор’ї”. Також ця робота несе багато корисного при написанні рефератів, докладів, повідомлень. Також значення цієї роботи укладається в тому, що кожна людина, яка її прочитає підвищить рівень свого світогляду ще на одну сходинку.

Структура: Побудова структури написання курсової роботи стандартна. Вона складається з титульного листа, плану. Перший розділ розповідає про історію вивчення та археологічного дослідження Ольвії, про проблеми охорони пам’ятки на будь-якому епаті її дослідження. Розповідається також про проблеми створення заповідника „Ольвія”, та його роботу на сучасному етапі. Другий розділ присвячено періодизації Ольвії за археологічними даними. Його поділено на чотири підрозділи: Архаїка, Класична доба, Елліністична доба та Піздньоантична період. Висновки до курсової роботи складені згідно мети поставленої її на початку. Список використаної літератури складається з робіт вчених, які працювали над дослідженням Ольвії. Додатки до курсової роботи складаються з портретів діячів, які займалися дослідженням Ольвії, картами розташування Ольвії з декількох сторін, та фотокартками з видами на Ольвію, найвідоміші міста в заповіднику, предметами, які були знайдені в Ольвії та ін.

Розділ 1. Дослідження Ольвії у XIX-XX століттях. Заснування національного заповідника Ольвія

Територія земель Північного Причорномор`я вже давно привертала увагу не тільки мисливців за старовиною, але й освічених вчених таємницями про історію цього краю.

В історії вивчення Ольвії ключовою для XIX ст. Можна вважати першу третину сторіччя, коли було знято перші плани городища та його околиць, написано перші наукові дослідження по її історії, введено в науковий обіг десятки невідомих раніше написів та монетних типів. І хоча дослідження не були систематичними і строго наукового характеру через нерозвиненість російської археології, яка робила ще перші кроки [1,с.49].Таким чином можна виділити два основних періодів досліджень, кожен з яких складається з кількох етапів.

І період (кін. XVIII - межа XIX-XX ст.) - від визначення місцезнаходження Ольвії після приєднання до Росії земель між Бугом та Дністром, до початку систематичних археологічних досліджень. [2,с.10] Цей період з погляду науки характеризується складанням кількох топографічних планів Ольвії, епізодичними археологічними розкопками на городищі та некрополі та окремими спробами збереження пам’ятки від руйнування. Паралельно в той час набувають великих масштабів грабіжницькі розкопки та зростає руйнація пам’ятки;

ІІ період (межа XIX-XX ст. - до сьогодення)- від початку систематичних археологічних досліджень у 1900 р. до постанови питання про надання державному історико-археологічному заповіднику „Ольвія” статусу національного. Для цього періоду характерно те, що поступово зростає рівень наукових археологічних розкопок та польової документації. Пам’ятка вже охороняється державою, а грабіжницькі розкопки підлягають кримінальній відповідальності. Однак, на жаль, Ольвію не обходять обидві світові війни.

Місцезнаходження Ольвії, заснованої близько середини VI ст. до н.е. вихідцями з малоазійського міста Мілета на теренах Північного Причерномор’я, було встановлене у 90-х роках XVIII ст. академіком П.С. Палласом, який у 1794 році відвідав м. Миколаїв.

Бларамберг офицер голандської армії, родом з Фландрії, у результаті політичних трудностей часу французької революції, переїжджає у 1797 році у Росію, з 1804 року переходе на російську військову службу, а у 1808 році був переведено в Одесу. Відомий одеський антиквар І.П. Бларамберг звернув свою увагу на Ольвійські пам’ятки приблизно у 1810- роках.[3, с.35] Одним з джерел нових пам’яток до його колекції стали розкопки на городищі та некрополі Ольвії. Скальковський пише, що коли великий князь Миколай Павлович відвідував у 1816 р., а знайдену срібну „медаль” подарував І.П. Бларамбергу, як знак поваги до його археологічних досліджень у цій місцевості. Пізніше Михайло Павлович подорожував цим же маршрутом, оглянув зібрання рідкостей Чорноморського депо мап у Миколаєві. За багато років Іван Павлович зібрав колекцію ольвійських монет (приблизно 1000) та монет інших міст, знайдених у Ольвії та Причорномор’ї, котре він називав „нумізматичним періплом Понта Евксінського”.[4,с.36] Він вивчав ольвійські монети напротязі багатьох років. У роботі над вивченням Ольвійських старожитностей та монет, Бларанбергу допомагав І.О. Стемповський, який пізніше у 1824-1825 роках опублікував інформацію про скарб ольвійських монет. Цей скарб був знайдений у селі Понятовці Херсонської губернії, у 25 верстах від Херсона вгору по Дніпру. Скарб включав в себе 600 монет, які були знайдені у чорному горщику, на глибині 0,71 м. А про те, що вони дійсно були ольвійськими, свідкувала надпис назви міста OLBIO на кожній з них.

Одним з важливих дослідників був П.І. Кьоппен - творець першої монографії про Ольвію. В основу плану був покладений план Ольвії, який дістався від І.П. Бларамберга. Також велику вагомість має для дослідників „Ольвійський збірник” П.І. Кьоппена.[5,с.20]

У вересні 1820 року Ольвію відвідав І.М. Муравьов –Апостол, який мав враження від побаченого в Ольвії. Але, його враження були прикрими від реальних археологічних залишків. Він зняв топографічний план місцевості, але план був не чіткий, як план П.І. Кьоппена. Знахідки, а особливо „медалі” дуже захоплювали академіка Е.Е. Кьолера. Він вів анонімну переписку з І.П. Бларамбергом. Він перший, хто намагався надати характеристику ольвійським монетам, поділив їх на одинадцять класів, при цьому не зважаючи увагу ні на метал, ні на вагу цих монет, а на їхні зображення. Щоправда не завжди правильно ідентифіцірував їх. Кьолер хотів перевірити точність плану Кьеппена, і аргументував, що план міста, який зробив Кьопппен не чіткий: „ Вся зовнішня та внутрішня частини міста колись також були обнесені муром, не позначеною на плані Кьоппена”.

Необхідність прийняття ефективних засобів для охорони і збереження цих пам’яток, постало досить важливим питанням. Землі майбутнього заповідника належали спочатку генерал-майору І.А. Безбородько разом с селом Парутине, яке було перейменоване на ім’я хазяїна Іллінське, потім його нащадкам: спочатку дочкам та онуку графу О.Г. Кушелеву-Безбородько, про якого говорилося вище, а згодом – графам Мусіним-Пушкіним.[6,с.24] Руйнування ольвійських споруд почалося при будуванні турками Очаківської фортеці, та мало продовження при будівництві села Парутине-Іллінське. Бувало таке, що селяни брали камені з Ольвії на будівлю своїх хат, а знайдені речі потрапляли до музеїв, з приватних колекцій або продавалися місцевими селянами. У селі розвивався особливий промисел - продажа місцевими жителями знайдених старожитностей.[7,c.6] „Тільки я вийшов з коляски, - пригадував П.П. Свін’їн, - був з обох боків речей та монет з розвалин Ольвії... На жаль, не більш як за тиждень до мого приїзду сюди, млинар продав Одесі жиду два срібних голубка за 80 рублів. Хоча більша частина міста та його місцевих курганів виглядають перекопаними, але можу завірити, що пошуки ці були тільки поверхневі, а тому можна казати, що найважливіші скарби сховані у глибині, зберігаються будучи неповагою та користю місцевих жителів, котрі розривають кам’яний мур, яким обнесено один з найбільших курганів. Вони жаліються на велику кількість тарантулів та змій, які заважають шукати монети на розвалинах... У Корениці, у поштотримувача Любовицького, я бачив велике зібрання монет та речей, знайдених у Ольвії, та більш усього я зацікавився срібним левом” [8,с.44]. Торгівля старожитностями вимагала від влади слідкувати за грабіжниками Ольвії. Так, наприклад їм заборонили відвідувати село Парутине. Проте ця міра була не продуктивною.

Другим періодом, як вже говорилося, по праву можна вважати систематичні дослідження та зібрання до купи результатів всіх попередніх досліджень, які почалися здійснюватися з межі XIX-XX століття до сьогодення. Так, не можна не пригадати ім’я академіка В.В. Латишева та його докторську дисертацію та монографію „Дослідження історії та державного устрою міста Ольвії”. Цей твір вважається самим найкращім дослідженням В.В. Латишева. Навіть зараз вважають, що цей твір повинен бути настільною книгою всякого, хто займається вивченням Ольвії [9,c.99].

Наукові дослідження було розпочато тільки у 1900 році, але того року і наступного вони здійснювалися на некрополі Ольвії. Городище почали розкопувати у 1902 році. Ці дослідження пов’язані з ім’ям Б.В. Фармаковського (1870-1928), незмінного їх керівника протягом чверті сторіччя. Граф Мусін-Пушкін дозволив Імператорській Археологічній Комісії проведення археологічних досліджень в Ольвії. Розкопки Фармаковського по методиці не поступалися розкопкам О. Еванса на Криті. Ним було виявлено дванадцять таких напластувань. Також під час його роботи, почалася ефективна боротьба з грабіжницькими розкопками було сформовано колектив, на який Б.В. Фармаковський міг опиратися. Ця „команда” повинна була слідкувати за пам’яткою, притягати до відповідальності селян за хижацькі розкопки, купувати у них старожитності та пересилати все до імператорської Археологічної Комісії. Крім того він організував численні екскурсії туристів влітку.[10,с.174] У 1904 році Борис Володимирович докопався до Ольвії IV ст. до н.е. та тільки до 1907 року дістався її монументальних кріпосних споруд. Вчений послідовно прослідкував всю історію Ольвійського городища, протягом тисячолітнього її існування.

Після Февральської революції 1917 року, у Бориса Володимировича з’явилася думка щодо перетворення Ольвії на державний заповідник та створення тут музею. Однак, згідно з договором між Німеччиною та УНР від 09.02.1918 р., територія Ольвії опинилася у зоні окупації почалися самовільні розкопки. Але коли про грабіжницькі розкопки довідався німецький комендант в Очакові, він призначив караул, який охороняв давню Ольвію. Самовільні розкопки після цього припинилися. У грудні 1918 року влада у Миколаївській губернії перейшла до Рад. У 1919-1920 роках продовжується забудова некрополя, у зв’язку з роздачею земельних ділянок на південь від села. Тільки у 1921 році директор Миколаївського історико-археологічного музею Ф.Т. Камінський добивається про передачу селянам землі в районі некрополя Ольвії. У 1920-1921рр. розкопками керує професор Харківського університету С.О. Семенов-Зусер, якого покритикував М.О. Макаренко, і йому заборонили копати в Ольвії.[11,с.8]

Рада Народних Комісарів УРСР у 1921 році ухвалила Постанову про охорону залишків давньогрецького міста та його некрополя (Зб. Указ. УРСР 1921, № 17, ст. 512).Завідуючий Миколаївським музеєм Т.Т Камінський був призначений в 1921 р., а з 1 січня 1924 р. Головнауковою вченим хранителем Ольвії. Він організував охорону та догляд за Ольвією, проводив роз’яснювальну роботу з місцевим населенням, керував екскурсіями. У сер. липня 1924 р. для роботи в Ольвії було відроджено Фармаковського, але через нестачу коштів дослідження проводилися на тих ділянках, які вже були розкопані в 1902-1915 роках, та розкопок могил, яким загрожує руйнування зі сторони шукачів скарбів, а також перевірці генерального плану древнього міста та його некрополя. Так почалася робота археологічної експедиції на чолі якої стояв Б.В. Фармаковський. План робіт експедиції 1924 року був обумовлений такими факторами: по-перше - результатами робіт в Ольвії колишньої Археологічної Комісії у 1901-1915 роках, по-друге обставинами, які викликали перерву в дослідженні Ольвії з 1916 року, та матеріальними ресурсами, які були у розпорядженні експедиції. Головні завдання, які стояли перед експедицією це:

- виявити стан будівельних залишків Ольвії, відкритих протягом 1901-1915 рр., та вжити заходи щодо їх захисту від руйнув0ння;- на уже розкопаних ділянках перевірити прошарки давнього міста та вияснити їх взаємовідношення, а за необхідності провести додаткові розвідки;- провести додаткові роботи зі складання генерального плану території Ольвії разом з некрополем та перевірку нанесеним на ньому ділянок, досліджених протягом 1901-1915 рр., - закінчити розкопки тієї ділянки некрополя, роботи на якому призупинилися у 1915 році;- провести додаткові розкопки римської цитаделі, відкритої у 1901-1906 роках для точнішого встановлення плану цитаделі та відкритих у 1905-1906 роках залишків храма Аполлона і виявлення на місці цитаделі культурних слоїв;- збір інформації про знахідки останніх років на території Ольвії та її околиць. [12,с.86]

Б.В. Фармаковський проводив розкопки на території городища, а помічник Б.Л. Богаєвсткий відповідав про проведення розкопок на некрополі. Найманих робітників на розкопок було 6-52 осіб залежно від задач кожного дня. Експедицією було виконано виготовлення плану Ольвії, на який було нанесено всі досліджені на той час ділянки. В 1925 р. Фармаковський вирішив обмежитися розвідками на території колишньої „Сигнальної станції”. Знахідки поступили до Миколаівського музею. У 1926 р. кошти виділила Укрнаука, Б.В. Фармаковським було складено план широкомасштабних розкопок на 1926 рік. Участі в розкопках Ольвії прийняв участь нім. археолог д. Гозе, який проживав в Афінах, брав участь у розкопках Берлінського музею в Мілеті, метрополії Ольвії. [13,с.87]. Всі знахідки, крім звичайно найбільш громіздких було передано до Миколаївського музею.

Цього року створюється Державний заповідник „Ольвія”, який підпорядковується Наркомосвіти УРСР. Територія заповідника становить 333.54 га. [14,с.9]

На превеликий жаль 1926 рік став останнім, коли Б.В. Фармаковський очолював експедицію. У 1927 році у зв’язку з хворобою вченого експедицію очолила Тимчасова наукова рада в складі С.С. Дложевского, Т.Т. Камінського, Н.Б. Бакланова та І.І. Мещанінова, тих з ким впродовж багатьох років працював Б.В. Фармаковський. Ця наукова рада ухвалила організувати розкопки. Так, почався новий етап у дослідженні Ольвії. Діяльність заповідника можна поділити на три етапи.

Перший етап з 1926 до 1938 року е початком формування структури заповідника. За свідченням Т.І. Фармаковської, Ф.Т. Камінський, який очолював функціонування заповідника дуже добре організував як господарську так і екскурсійну роботу в Ольвії, а після призначення його доглядачем Ольвії, результатом розкопок проведених було: створення шкали абсолютної хронології основних культурних шарів, встановлення північної та західної меж міста догетсікого часу та цитаделі перших століть нашої ери, визначення характеру забудови міста в різних частинах, розкриття значної кількості різноманітних архітектурних пам’яток, встановлення меж та створення начерку історичної топографії ольвійського некрополя.[15,с.26]

З 1927-1935 рр. роботи в Ольвії очолює НаукРада, склад якої постійно змінюється. Таким чином М.Ф. Болтенко добився переводу Ольвії з підпорядкування Миколаївського історико-археологічного музею до Одеського. Г.П. Крисін. який багато років працював з Б.В. Фармаковським і навіть проводив самостійні роботи на некрополі, був призначений Ольвійським доглядачем.

Другий етап існування заповідника 1938-1971 рр. характеризується розбудовою основних напрямків та форм діяльності. У 1938 р. заповідник „ Ольвія” був переданий Академії наук УРСР та увійшов до складу Інституту Археології. Цей період пов’язане з ім’ям начальника Ольвійської експедиції, члена-кореспондента АН УРСР Л.М. Славіна, який від 1938 року здійснював наукове і організаційне керівництво заповідника до самої своєї смерті у 1971 р. Дослідження Ольвії проводилося під керівництвом учня Б.В. Фармаковського, Л.М. Славіним, який працював у ДАІМК (Ленінград), а від 1938 року за запрошенням Президії АН УРСР він починає працювати в Київі. До складу ольвійської експедиції входили вчені з Києва та Ленінграду. Під час роботи розкрито східний теменос і агору, центральний та південний квартали, оборонні, громадські, житлові та виробничо-господарські споруди в Нижньому та Верхньому містах Ольвії, досліджено некрополь та передмістя, проведено охоронні розкопки вздовж берегового кліфу та перші підводні дослідження затопленої частини міста.

Друга Світова війна дуже вплинула на експедицію - вона була перервана. Територію заповідника було окуповано німецькими та румунськими військами у серпні 1941 р. Тоді Ольвія зазнала пограбування та руйнації. Проведено хижацькі розкопки, та вивезено з Ольвії музей та бібліотеку, знищено всю дротяну огорожу городища, покриття над дромосами склепів та гончарними печами, частину будівель заповідника, розкрадено все господарське та наукове успадкування та ін. [16,с.10-11]

Після закінчення війни робота в Ольвії приділялася її відбудові, під кер. Л.М. Славіна, а з 1 квітня 1946 року заповідник виділено в окрему структурну одиницю, Відділення суспільних наук АН УРСР. Заповідник відновили, здійснювали екскурсійну роботу та археологічні розкопки. Серед працівників слід відзначити: канд. Іст. наук А.В. Буракова, Б.В. Борисова (який перший проводив гідроархеологічні дослідження, наприкінці 60-х був директором заповідника), М.Я. Красняка, який консервував архітектурні залишкі. Функціювання заповідника було нерозривно пов’язано з експедицією АН УРСР,

Третій етап існування заповідника з 1972 року до теперішнього часу, характеризується ускладненням археологічних робіт щодо Ольвії В цей період дослідженням Ольвії займаються вже учні та послідовники Л.М. Славіна, яких очолив член-кореспондент НАН України д. архітектури проф. С.Д. Крижицький Він здійснює науково-організаційне керівництво заповідником. Також великий внесок у дослідження заповідника був зроблен канд. істор. наук А.І. Кудренком (1947-1994), який працював 1972-1994 рр., спочатку як вчений секретар, а потім як директор, який зробив чимало для заповідника. На сучасному етапі територія заповідника становить 265.7 га (30 га. городище, 235.7 га. некрополь), згідно з Положенням „ Про Державний заповідник „Ольвія”( від 24.12.1994р.). Нині у заповіднику існують невеличкий музей, фондосховище, лапідарій, наукова бібліотека, кілька літніх житлових будинків. Робота заповідника пов’язана з Ольвійською експедицією Інституту археології НАН України, яка є його науковим потенціалом, за її допомогою на базі заповідника у 1994 р. був проведений семінар присвячений 200-річчю археологічного відкриття Ольвії. Так, як останні 30 років дослідженням Ольвії займається експедиція Інституту Археології, слід відзначити: С.Д. Крижацького - керівник експедиції з 1972 до 1994, від 1995 року - науковий керівник, та В.В. Крапівіна, яка з 1982 по 1994 рік –заступник начальника експедиції, від 1995 року –начальник експедиції, результати їх роботи висвітлені в багатьох наукових статях та праць. Також роботи у відбувалися під керівництвом В.І. Денісової з 1970-х до1990-ті роки. В.М. Зубар приймав участь в роботі археологічних експедицій 1980-1989, 1999 роках.

У розкопках Ольвії, як і раніше приймають участь десятки професійних археологів, сотні студентів, але на превеликий жаль, як і раніше величезну проблему становить нестача коштів для фінансування заповідника державою та ще одна проблема становить антропогенний фактор- це грабіжницьки розкопки, це свідчить про те, що „великий інтерес” до Ольвії буде завжди, з боку не тільки вчених, але й збоку народу.

Розділ 2. Хронологія та періодизація етапів розвитку міста-поліса, та їх особливості

2.1 Архаїчний час VI-V ст. до н.е.

Освоєння греками - вихідцями з Мілета - Нижньобузького регіону відбувалося поступово. Після заснування поселення на Березанському півострові в другій половині VII ст. до н.е. виникає ремісниче, сезонне селище на узбережжі Ягорлицької затоки. У І пол. VI ст. до н.е. з'являються поселення на правому березі Буго-Дніпровського лиману. Ольвія в пору заснування поселення - в другій чверті VI ст. до н.е. - не мала ознак державності, тому не була державною структурою. Поява ознак державності, припадає в Ольвії на кінець третьої-четверту чв. VI ст. до н.е., причому ці явища не збігаються з початком "класичної" урбанізації міста: з переходом до наземного сирцево-кам'яного будівництва, формування чіткої вуличної мережі. Такого формування Ольвія зазнала лише в І чв. V ст. до н.е., коли основний потік переселенців до Ольвії виходив з Іонії- майстри та Мілету, які привезли з собою „аристократію”, а варварів було близько 3%.[13,123] Населення займалося рибалкою, полювали на зайців, лис, кабанів та ремеслами будівництвом, металургією, обробленням дерева та кості, гончарством, прядінням, ткацтвом.

Найдавніше поселення в Ольвії лежало у Верхньому місті. У його північній частині наприкінці другої чверті VI ст. до н.е. засновується західний теменос, пов'язаний із культами Аполлона Лікаря та Матер богів. Трохи пізніше - кін. І чв. VI ст. до н.е. - виникає центральний теменос із культом Аполлона Дельфінія.

У Нижньому місті на цей час архаїчного культурного шару раніше останньої чверті VI ст. до н.е. не виявлено. Площа забудованої території Верхнього міста сягала 16,5 га. У середині VI ст. до н.е. виникає головна поздовжня вулиця, яка проходила з півночі на південь, та найбільш ранні напівземлянкові житла. Тобто тільки від цього часу починається стихійне формування вуличної мережі Ольвії. Ширина головної вулиці місцями сягала 10 м. Червона лінія забудови була ламаною. У центральній частині до головної вулиці підступали із заходу теменос Аполлона Лікаря, а зі сходу - теменос Аполлона Дельфінія та агора, які завдяки розташуванню та архітектурному вирішенню були містобудівними домінантами. Невідомо, наскільки розвинену вуличну мережу могла мати Ольвія в цей час, але можна припускати, що наприкінці етапу основні вуличні магістралі Верхнього міста вже сформувалися й почалося освоєння терасної частини Ольвії. Землянки та напівземлянки групувались у квартали, розміщувались із відносним додержанням червоної лінії забудови головної вулиці. Близькою була й орієнтація землянок щодо сторін світу. Все це дозволяє зробити припущення, що в останній чверті VI - першій чверті V ст. до н.е. (а саме до цього часу належить більшість напівземлянок) з'являються певні елементи містобудівної регламентації. [5, c.98]

Будинки були невисокими, з одно- чи двосхилими дахами (конічними при