Українське державатворення

«Українське державоутворення»

Найдавніше життя на українських землях

Землю, де живе тепер український народ люди населяють з давніх-давен — багато тисяч років. Найдавніші люди жили збиранням диких рослин, плодів, ягід, грибів, звіроловством, рибальством. Оселилися головно в природних печерах та схованках.

Поступово осягнули виробництво знарядь праці. То були найпростіші ножі, зубила, скребла, виготовлені з кісток, дерева, каменю. Навчившись підтримувати і розводити вогонь, почали готувати гарячі страви, обігріватися, захищатися від хижих звірів.

Поступово перейшовши від збирання плодів і звіроловства до вирощування зернових культур та розведення худоби, люди навчилися зводити житло: напівземлянки, а згодом уже й наземні хати. Основним матеріалом для них правило дерево, якого було вдосталь.

Одомашнення диких тварин, таких, як корова, собака, кінь, зробили людину менш залежною від природи.

Давні люди з'єднувалися у племена,. Племена, що мали окремі території, відзначалися одне від одного звичаями, віруванням. Кожне плем'я мало свої особливості, і чим далі, то помітніші.

Племена складалися з родів. Рід - це велика родина, що жила на окремому дворищі; у відокремленій оселі. Рід мав спільне майно, вів своє господарство. Керували родами старійшини. В час військових дій, боротьби з нападниками рід виступав як окремий військовий загін, у складі племенного війська або у спілці з іншими родами.

Рід мав свої традиції: шанували пам'ять предків, обожнювали ліси, гаї, річки, окремі дерева, приносили їм,дарунки і жертви. Найголовнішими подіями в житті роду були народження дітей, весілля, прощання з покійниками. Особливо шанували покровителів роду — родові божества: Рід, Рожаниця Домовик та ін.

Безпосередні предки українців — давні слов'яни. До них належать також білоруси, росіяни, поляки, чехи, словаки та інші народи Європи.

Мова сучасних слов'янських народів вказує, що вони пішли з одного корення. Найвидатніші слова цих народів схожі. Скажімо, такі, як мати, брат, сестра, око, рука, перші числа — один, два, три тощо.

До слов'ян на нинішніх українських землях жили, змінюючи один одного, інші народи.

Так, давні греки завели свої колонії в Криму та узбережжі Чорного моря. Ті колонії існували окремими містами-республіками, які вели жвавий торг із місцевими народами. Культура і побут, організація війська і торгівля греків мала значний вплив на північних сусідів, зокрема і на наших предків.

Подальші переселення народів, рухи племен, війни призвели до того, що грецькі колонії зникли.

Сильний народ, відомий під ім'ям скіфів, запанував у степовій зоні України. Звідки з'явилися скіфи — невідомо. Скіфська держава (Скіфія) займала чималий простір. Скіфи поділялися па скіфів-землеробів, скіфів-скотарів і царських скі фів.

Скіфи — народ войовничий, проте вони досягли помітних успіхів у землеробстві, скотарстві та ремеслах. Весь час вели війни з сусідніми народами і державами. Врешті-решт, інші кочові племена — сармати, що прийшли з глибин Азії, потіснили скіфів.

Скіфи витворили оригінальну культуру, в якій поєднувалися власні досягнення з грецькими впливами. Під час розкопок скіфських курганів-могил, у яких ховали царів, винайдено велику кількість ужиткових предметів, прикрас, зорої тощо.

Якщо комусь доводилося бувати в Музеї історичних коштовностей у Києві, то увагу не могла не привернути скіфська золота шийна прикраса — пектораль. Значну цінність мають зображення на пекторалі, вони допомагають витлумачити вірування та побут скіфів. Крім пекторалі, в музеї є ще чимало інших скіфських речей: золотий посуд, прикраси.

Панування сарматів було коротшим, ніж скіфське. На зміну сарматам прийшли із прибалтійських земель готи. З прийняттям християнської віри воші створили свою власну абетку і писемність. Готи відрізнялися особливою войовничістю, добре опанували морську справу. З готської мови в українській залишилися такі слова, як князь, меч, шолом.

Держава готів упала під натиском чергового народу нападника — гунів, але й вони ненадовго затрималися на українських землях.

Отаким чином змінюючи один одного, різні народи творили свої державності на нашій землі. Треба зауважити, що один народ заступав інший не швидко, па те йшли десятки років, а то й століття. Нарешті настав час, коли на правобережжя Дніпра прийшли давні слов'яни.

ДАВНІ СЛОВ'ЯНИ

Наші далекі пращури жили великими родовими групами, на чолі яких стояла родоначальниця - мати або найстаріший в роді дід. Вони давали накази, хто і що мав робити, а за непослух карали різками. Найближчі роди об'єднувалася в племена. Їх очолювали старійшини, які скликали військо у похід, влаштовували суд над членами племінної общини, а як треба було порадитись, то збирали людей на віче.

Кожне плем'я мало, свої уявлення про Бога. Нашим предкам здавалося, що цілим світом правило багато богів. Найбільшою пошаною серед них користувалися: Перун — Бог грому і блискавок, Велес — Бог худоби і достатку, Дажбог - Бог сонця і багатства, Стрибог — Бог вітрів і бурі. Давні слов'яни вірили, що ліс населяють лісовики, озера, болота і річки — русалки і водяники, а на горищах хат Знайшли собі притулок домовики. В їх уяві ці дрібні божки-духи допомагали або шкодили людям.

З плином часу вздовж великих рік, зокрема. славного Дніпра-Славутича, виникають укріплені городища. їх заселяють племена давніх слов'ян, з яких й утворився великий і славний Український Народ. На широких полях середнього Подніпров'я розселилися поляни, на північ від них, в лісосмузі над Припяттю,— деревляни, над Бугом — дуліби, або волиняни, а ще вище по Дніпру, на його лівому березі, а точніше над Десною, жили сіверяни, на південь від полян, над Дністром, осіли тйверці, між Дніпром і Дністром — уличі, а на заході, під Карпатами і за ними,— білі хорвати.

Плем'я складалося з людей, які жили в одній певній місцевості, були тісно переплетені ро­динними узами, а також сповідували однакову віру, звичаї і традиції, мали єдиний спосіб життя.

Серед усіх племен найбільш виділялися поляни, які заснували величне і напрочуд гарне місто Київ. Йому судилося стати "матір'ю городів руських" — столицею майбутньої держави України-Русі. Відомий український історик Іван Крип'якевич (1886—1967) подає такий опис витоків Української Держави під назвою Київ­ська Русь:

"...Поляни, що жили над Дніпром, були народ мирний і лагідний. Але, як нападав на них якийсь ророг, вони хоробро оборонялися. Мали добру зброю. Вони стріляли стрілами з луків. Стріли носили в шкіряних сагайдаках. На ворога кидали Ррй списом. Мечі в них були довгі й загостріені з обох боків. Щоб захиститися від ворожих стріл під час бою, вони тримали в руці щит — дерев'яну дошку, оббиту шкірою. На голову надівали залізний шолом, на тіло вдягали залізну сорочку (кольчугу).

Щоб краще боронитися від ворогів, поляни ставили укріплені міста. Для цього вибирали недоступне місце, здебільшого високу гору. На такій горі вирубували дерева, рівняли землю і навколо гори викопували глибокий рів. З накопаної землі насипали високий вал. А в той вал забивали гострі коли — це був так званий частокіл. В одному місці валу ставили міцні дерев'яні ворота. Між валами будували великий будинок, щоб там мешкати й ховати всяке добро. Це був замок. Коли вороги нападали, жінки й діти ховалися в тому замку, а чолбвіки стріляли з валів на ворога.

Найбільшим замком полян був Київ. Він стояв на високому горбі над Дніпром. Під час нападу ворогів люди ховалися в Києві, а в звичайний час кияни мешкали поза містом, на сусідніх горбах або коло річки.

Кияни здавна вели торгівлю. З різних околиць привозили до Києва всякий крам: хутра диких звірів, збіжжя, рибу, мед, віск. Із далеких і чужих країв привозили полотно, убрання, посуд, зброю тощо. Вся торгівля йшла рікою Дніпром. Хто хотів кудись поїхати, мусів мати човен. Кожен господар мав кілька власних човнів і ними перевозив свій крам.

Купці з Києва часто їздили Дніпром на Чорне море. Це була небезпечна подорож, бо в степах кочували тоді дикі народи. Тому купці збиралися в подорож завжди великим товариством: по 100 човнів і більше. Для оборони брали з собою вояків і зброю. Найнебезпечнішим місцем були тоді Дніпрові пороги, тобто підводні скелі, через які протікала ріка. Одні з них були високі й виглядали з води, інші ховалися під водою і були теж небезпечні. На порогах можна було легко загинути. Доводилося витягати човни з води на берег і тягти їх, по землі вздовж порогів, а тоді знову спускати на воду.

На Чорному морі тоді плавали різні чужі народи, здебільшого греки й араби. Іноді вони не хотіли пропускати українців до Греції, куди наші люди везли свій крам. Часом доводилося з ними битися. Пізніше українці прогнали цих чужих людей з моря, і з того часу Чорне море звалося Українське море.

Ніхто не пам'ятає, хто збудував Київ..."

До наших днів дійшли лише перекази про те, як постав град Кия — найстаріше місто полянської землі. Один із них стверджує, що ця горбиста місцевість над повноводним, широким і могучим Дніпром справила гарне враження на трьох братів-мандрівників, які звалися Кий, Щек і Хорив. Разом з ними була їх улюблена сестра Либедь, якій також сподобався цей мальовничий куточок природи. Довго не роздумуючи, вони взялися за роботу: розчистили ділянку від лісу і спорудили собі житло. Так виникла, за переказом, перша оселя Києва, навколо якої виростали нові хати, ніби гриби після теплого літнього дощу. Від найстаршого брата Кия пішла назва городища Києва, а від імені його братів і сестри постали назви: гори Щекавиці, горба Хорив та річки Либеді.

Інша легенда оповідає, що назва міста бере початок від перевізника Кия, котрий переправляв своїм човном людей з одного берега Дніпра на другий, бо ж мостів тоді ще не було.

Ще одну версію знаходимо у древніх літописах, які розповідають про те,що святий апостол Андрій Первозваний зупинився на Київських горах над Дніпром, зачудований тутешньою расою, встромив хрест у землю і благословив , кажучи: "На горах цих засяє благодать Божа. ут постане великий город і церков багато в ньому на хвалу Господню".

Завдяки торгівлі розросталось вздовж і вшир місто, яке лежало на перехресті головних доріг, і півночі на південь по Дніпру проходив знаменитий шлях «із варяг у греки», а із сходу а захід везли свій товар азійські купці. Такі великі ріки як Прип'ять і Десна перетворилися у справжнісінькі судноплавні "дороги" деревлян,сіверян, які часто збували свій крам на торжку у Києві.

Оповідають таку історію, що на землю полян прийшли хозари, які мали свою міцну державу над рікою Волгою, поблизу Каспійського моря. Перед тим вони завоювали дикі північні племена і оскільки вели широку й корисну торгівлю, то захотіли опанувати Дніпровими водами. І сказали хозари полянам: "Платіть нам данину, а то рушимо на вас війною". На своєму вічі мешканці краю постановили дати "від диму, тобто від кожної курної хати, по мечу. Цим жестом хлібороби-лицарі хотіли переконати хозар, що вони однаково володіють і ралом, і мечом. Завезли хозари ту дань до свого князя й кажуть: "Знайшли ми над Дніпровою рікою нове плем'я, яке плататиме нам данину". "Мечі?" — хором здивувалися найзнатніше із хозар. А найстарший за віком зітхнув: "Недобра це данина, князю. Ми воюємо зброєю, яка гостра з одного боку,— шаблями, а в них вона гостра з обох боків. Це мечі. Не за горами той час, коли вони з нас братимуть данину". І справді, як тільки зміцніла Київська держава, слова старого оракула-хозара збулися.

Далеко на північний захід від Києва, на кам'янистому і неврожайному півострові Скандінавія, жили вікінги-лицарі, або варяги. Це були чудові мореплавці, які в пошуках здобичі і легкого заробітку, з берегів Балтійського (тоді Варязького) моря пускалися в небезпечну і складну дорогу до Дніпра, а звідти до Чорного (Руського) моря. В багатьох місцях вони перетягали свої човни по землі, подібно до того, як це робили наші купці перед Дніпровими порогами.

Слов'яни були мирні і трудолюбиві люди, а тому погодилися платити варягам данину. Збройні ватаги вихідців із півночі проходили через наші землі, плили вниз по Дніпру аж до берегів Візантії, де або торгували, або наймалися до греків у військо, бо від природи були людьми сильними, войовничими і витривалими.

Київський період

В історії Київської держави можна виділити такі основні періоди:

1. Перша половина IX — кінець Хст. Виникнення і формування давньоруської держави. Значне розширення меж Русі. Розвиток феодальних виробничих відносин.

2. Кінець Х — середина XI ст. Період розвкїту Київської Русі. Зміцнення державного управління. Завершено об'єднання племен східних слов'ян навколо Києва.

3. Друга половина XI—XIV ст. Період занепаду й феодальної роздробленості.

Українське населення займало більш як половину заселених просторів Київської держави, поруч з ними мешкали різні племена й народи: білоруси, великоруси, фіни, тюрки.

Хліборобство було провідною галуззю господарювання, але у степовій смузі значного поширення набуло скотарство. Крім того, в степу і в лісовій смузі як допоміжна галузь значну роль відігравало мисливство, що давало шкіри й хутра, якими успішно торгували.

У господарському житті Київської Русі велике значення мало високорозвинене ремесло. Найважливішою його галуззю була чорна металургія. Значного рівня сягнули також інші ремесла — ювелірне, гончарство, ткацтво та деревообробне виробництво.

Неабияке місце займала торгівля. Поступово внутрішня торгівля концентрувалася у містах. З літописів відомо про три найважливіші торговельні шляхи: грецький, соляний і залізний, що сприяли розвиткові зовнішньої торгівлі.

У процесі формування феодальних відносин, внаслідок дальшого поділу праці виділилися окремі суспільні верстви. «Великий князь руський» вважався володарем усієї землі й держави. Залежні від нього «світлі князі» та бояри володіли князівствами і удільними вотчинами. Дрібніші феодали, які перебували у їхній залежності, були власниками менших міст чи окремих сіл.

Нижчий щабель цієї ієрархії займали виробники-селяни, об'єднані у сільські територіальні общини. Основною категорією населення були феодально залежні смерди. Вони вели власне господарство, і визначений час працювали у господарстві феодала із своїм знаряддям. Смерди, котрі сплачували данину, належали до общини, на яку поширювалася Влада феодала. Існували різні ступені залежності закупи — селяни, які потрапили у залежність через позику і ставали вільними, коли віддавали або відроблялй свої борги. Селяни, які укладали «ряд» договір і таким чаном потрапляли в залежність звалися рядовичами. Поряд з продуктовою даниною і відробітками залежне населення сплачувало грошову данину.

Крім залежних смердів була дворова челядь, яка працювала на феодала і мешкала в його дворі. До челяді належали раби або холопи.

Соціально-економічні відносини на Русі, регулювала «Руська правда» — перший збірник судових законів.

На чолі Русі стояв великий київський князь. Перед давньоруською державою, що об'єднала всі східнослов'янські землі, стояло важливе завдання політичного об'єднання земель. За часів Володимира воно практично було виконане.

Існувала й зовнішня загроза для кордонів Київської Русі. Передусім, це кочові племена, які, мешкали на півдні. Спершу хозари й печеніги, згодом половці були небезпечними ворогами Русі. Могутнім супротивником молодої держави була також Візантія. Вона пильно стежила за тим, щоб Русь не набувала значної сили. Постійна, збройна боротьба, вимагала чималих зусиль.

Згідно з нормами феодального права всі князі Київської Русі як нащадки великого київського кня­зя мали рівні права на спадщину предка. Це відіграло велику роль в історії Киіаської Русі з одного боку, рівні права підтримували у князів ідею спільності й однакової відповідальності всіх за долю країни. З другого — призводило до міжусобної феодальної боротьби, оскільки кожний князь, вважають себе юридично рівним з іншими, намагався, і фактично зрівнятися з київським князем.

Поступово друга тенденція брала гору, тим паче, що князі опиралися на економічну могутність окремих районів, яка зросла із розвитком феодального виройияіітва.

З XII ст. почалася епоха феодальної роздробленості. Протягом цього періоду Русь продовжувала бурхливо розвиватися і за рівнем економіки й культури увійшла до числа найпередовіших країн Європи.

Еволюційний розвиток Київської Русі був насильно перерваний монголо-татарською навалою.

Козацька держава

Повстання 1648 р. спочатку було таким, як і у попередні козацькі рухи: козаки виступали за збереження своїх вольностей. Але новий виступ був підготовлений набагато краще і невдовзі охопив всі українські землі, знищивши в Україні польську владу. Мета була одна — утворення Української держави. Для цього треба було розбити Польщу, визволити всі українські, землі і об'єднати їх у велику незалежну державу.

Для досягнення проголошеної мети Хмельницький вважав за необхідне використати сили народних мас, створити велику армію і укласти союз з Кримом.

Однак зовнішні та внутрішні обставини, що склалися, не дали змоги реалізувати ці плани. Передусім поглиблювалися суперечності між селянством з одного боку, і козацькою старшиною та шляхтою з другого. Союз з Кримом виявився хистким: татари боялися зростання козацької самостійності і намагалися усіма силами перешкодити цьому.

Після Зборівського договору козацька старшина спробувала обіпертися, на Польщу, вважаючи, що козаччина зможе набрати сили у Речі Посполитій, якщо тільки зміцніє влада короля і ослабне вплив польських магнатів. Саме тому Хмельницький усіляко демонстрував лояльне ставлення до Польщі.

Проте Польща, не виправдала цих сподівань. Тоді Хмельницький звернув свою увагу на Московщину. З самого початку повстання Москва надавала Україні економічну допомогу. В політичних стосунках вона вичікувала остаточних наслідків українсько-польської війни.

Хмельницький не думав піддаватися під абсолютну владу Москви і тому були прийняті конкретні умови возз’єднання:

1. Україна - має право власної управи,- незалежно од царських урядовці.

Право власного законодавства і судівництва.

Право вибирати вільними голосами Гетьмана і урядовців.

Право приймати послів та зноситися з чужоземними державцями.

Давніші права городів і права та вольності станів, духовного, шляхетського, міщанського, козацького і посполитого щоб були не порушені.

6. Реєстрового війська щоб було 60000.

7. Україна мусить платити державцеві данину, але щоб до цієї справи московські збірники не втручалась; вона повинна помагати цареві військом на війнах, а цар повинен захищати її та обороняти од польського завзяття.

Союз з Москвою означав новий розрив з Польщею. Україна, користуючись, тим, що у Московському царстві існували гострі внутрішні соціальні проблеми, мала змогу йти до власної мети — створення української державності.

Устрій держави нагадував запорозький лад, але організаційні форми, які виправдали себе серед не чисельного населення Січі, не відповідали потребам великої країни. Це стосувалося передусім головного органу січового народоправства — ради. Функції Генеральної ради перейшли до ради старшин, що збиралися кілька разів на рік для вирішення найважливіших справ. Але й ця рада не мала повної законодавчої компетенції, а була лише дорадчим органом - останнє слово лишалося за гетьманом.

Вільна людина — вільна праця, вільна країна

Відродження України постає разом з питанням прав України як самостійної держави. Водночас актуальним є питання про права окремої людини. Людина — початок держави, її осереддя, основа всіх починань, надій і майбутнього.

Що саме розуміється під правами людини, пояснює міжнародний документ під назвою - «Декларація прав людини», який взяли до виконання більшість країн світу.

Згідно з «Декларацією» всі люди народжуються вільними, всі мають право на життя, свободу. Люди рівні перед законом, мають право пересуватися по своїй країні, а також їздити в інші країни і повертатися в свою країну. Всі люди, досягши відповідного віку, мають право ставати до шлюбу. Кожен самостійно або разом з іншими людьми має право володіти майном. Люди рівні між собою незалежно від того, якої віри вони тримаються, всім гарантується свобода сумління, громадяни мають право, орати участь в управлінні країною, бути обраними до органів влади. Всім забезпечується право на працю, відпочинок та освіту. Початкова і середня освіта мають бути безплатними.

Найголовніші права людини — громадянина незалежної країни підтверджено «декларацією при державний суверенітет України», Законом про громадянство України, декларація містить у собі стислий виклад головних засад держав­ною життя. Основою, гордістю і багатством країни є вільна людина. Права і свободи кожного захищають закони, а ми, зі свого боку, повинні їх виконувати. Таким чином у державі дотримуватиметься лад і виконуватиметься воля народу.

Незалежна Українська держава існує в межах своїх кордонів. Україна не зазіхає на чужі землі, ми хочемо жити в мирі і згоді з усіма народами і країнами. На сторожі національної держави стоїть народна влада, яка піклується про кожного і про всіх разом. Всі, хто живе на Україні, становить народ і країни, який є володарем і господарем республіки.

Влада в республіці обирається усім народом. Вона поділяється на законодавчу, виконавчу і судову. Законодавча — Верховна Рада, Президент — приймає, закони, вирішує головні питання державного життя. Виконавча — Кабінет Міністрів — виконує, втілює рішення законодавчої влади. Судова — Верховний Суд — стежить за дотриманням законів республіки, карає за їх порушення.

Всі, хто мешкає у республіці, незалежно від національності, віку, статі — рівні перед законом.

Земля, надра, все, що знаходиться в межах республіки — власність народу України, всенародне, національне багатство. «Декларація» передбачає, що Україна матиме власні гроші, банки.

Особливо підкреслено право вільного розвитку всіх народів України, на національне і культурне відродження. Окремим пунктом передбачено повернення у власність народу історичних і культурних цінностей, які з тих чи інших причин опинилися за межами України.

Принципово новим є проголошення права України на створення власних Збройних сил. Україна урочисто проголо­шує, що незалежна Українська держава в майбутньому не вироблятиме, не матиме і не використовуватиме атомної зброї.

Завершується «Декларація» розділом, де вказується, що незалежна Україна сама вирішує питання, зносин з іншими країнами світу и участі республіки в міжнародних організаціях.

Як бачимо, «Декларація» має перетворити Україну в незалежну національну державу, яка самостійно вирішуватиме всі питання, внутрішнього і зовнішнього життя на основі законів і волі народу.

Головні засади «Декларації» підтверджені Актом про незалежність України, прийнятим Верховною Радою 24 серпня 1991 року.

1 грудня 1901 року на Україні проведено всенародний референдум (опит населення). Народ України - сказав «так» незалежній вільній Українській державі!

АКТ

проголошення незалежності України

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року.

продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні.

виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-прававими документа.

здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістиної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.

Територія України є неподільною і недоторканою. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення 24 серпня 1991 р. ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ.

Використана література

В. Ю. Крушинський, Ю. А. Левенець. Історія України. Події та факти. Київ – 1992.

О. С. Кучерук. Матеріали до курсу історії України. І частина -1991.

О. С. Кучерук. Матеріали до курсу історії України. ІІ частина -1991.

І. Крипґякевич. Огляд історії України. Київ – 1995.

В. Цвєтков. Мала історія України. Львів – 1994.