Економічна сутність лізингових відносин

Размещено на /

Економічна сутність лізингових відносин

ВСТУП

Організаційно-економічний механізм лізингу, його сутнісні елементи у вигляді орендних відносин успішно застосовувалися практично на всіх етапах розвитку людського суспільства при різних способах виробництва, хоча спочатку уявлення про багатство, достаток і успіхи люди пов'язували виключно тільки з поняттям "власність".

За давніх-давен як велике відкриття було виявлено, що для отримання доходу не обов'язково купувати і мати необхідне майно, землю та інші засоби у власності, а достатньо мати право на їх використання і отримувати бажані блага. У 350 р. до н.е. Аристотель стверджував, що багатство полягає у користуванні, а не в праві власності. Можливість володіти речами без права власності на них і мати блага від володіння, становлять основу лізингових відносин, що стало одним з найбільших досягнень людського розуму. Перша у світі лізингова компанія "Бірмінгем Вагон компані" була зареєстрована 20 березня 1855 р. у Великобританії. Вона спеціалізувалася спочатку на здачі в лізинг залізничних вагонів для перевезення вугілля й інших мінеральних ресурсів, а потім – машин і обладнання. У 1940 році, коли у світі був накопичений значний досвід лізингових операцій, президентові США Ф. Рузвельту довелося довго доводити американському Сенату, що доцільно не продавати есмінці, танки та інше військове спорядження країнам – союзникам по Другій світовій війні, а передати його їм на умовах оренди (лізингу). Упродовж Другої світової війни лізинг набув значного поширення як засіб фінансування поставок обладнання за рахунок коштів, що надавалися в рамках урядових контрактів. 11 березня 1941 р. був прийнятий закон про ленд-ліз, обсяги поставок по ленд-лізу становили 49,1 млрд. дол. (військова техніка, обладнання, що мало подвійне застосування як щодо військових, так і щодо цивільних цілей, а також матеріали і сировина). Особливо поширився лізинг в США після другої світової війни. Спочатку лізингові угоди укладалися в невеликих обсягах, а згодом в лізинг стали масово надаватися основні засоби виробництва: технологічне обладнання, машини, механізми, судна, літаки. У середині 70-х років лідером в освоєнні лізингу стали США, американська економіка постала перед необхідністю широкого оновлення основних фондів. Причин тому було декілька, але серед них найважливішими були фізичний знос значної частини засобів виробництва і прискорений моральний знос, викликаний зростанням цін через енергетичну кризу 1973-1974 рр., що зробило невигідним використання енергоємного устаткування. І зараз США є явно вираженим лідером як по валовому об'єму лізингових послуг, так і по частці лізингу в загальному об'ємі інвестицій. У США частка лізингу в нових інвестиціях в країні складає більше 30 %. Для порівняння, аналогічний показник для України, за даними різних публікацій, складає 2%.

На Міжнародній конференції в 1974 році [14, с.9] провідними фахівцями в галузі економіки були розглянуті такі ознаки лізингу:

а) тривалість лізингу не менше 75% терміну експлуатації майна, або

б) передбачена повна або суттєва виплата вартості майна протягом терміну дії договору, або

в) передбачена можливість відновлення лізингу за зустрічне задоволення, яке істотно менше існуючих ставок періодичних платежів на відкритому ринку на той самий період.

У Бельгії фахівці у сфері лізингових відносин користуються поняттям "фінансова оренда". Розглянемо основні ознаки, наявність яких свідчить про укладення договору фінансової оренди (лізингу):

а) обладнання має використовуватися орендарем тільки в професійних цілях;

6) обладнання має бути придбане орендодавцем, з метою його подальшого здавання в оренду і відповідати вимогам майбутнього орендаря;

в) термін оренди повинен співвідноситися з терміном експлуатації обладнання;

г) установлюється такий розмір орендної плати, який дозволив би повернути вартість орендованого майна орендодавцеві впродовж терміну дії договору;

д) у контракті повинно бути передбачене право орендаря стати власником орендованого майна після закінчення терміну оренди за погоджену в договорі ціну, що відповідає залишковій вартості обладнання

Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг 1988 року [8, с.47-57] дала таке визначення:

Угода фінансового лізингу – фінансова операція, що включає такі характеристики:

а) орендар визначає обладнання і вибирає постачальника, не покладаючись у першу чергу на досвід і думку лізингодавця;

б) обладнання отримується орендодавцем у зв'язку з договором лізингу, який укладений (і постачальник поінформований про це) або повинен бути укладений між лізингодавцем і користувачем;

в) періодичні платежі, що підлягають виплаті за договором лізингу, визначаються, зокрема, з урахуванням амортизації всієї або істотної частини вартості обладнання.

В економічній зарубіжній і вітчизняній літературі на сьогодні поки що не існує єдиного, найбільш оптимального визначення поняття “лізинг”. У світовій економічній спільноті поняття "лізинг" використовується достатньо широко. Міжнародне трактування цього терміну зовсім не виключає відмінностей при його вживанні в різних країнах. Певний інтерес представляє аналіз лізингу в західній економічній літературі. В Англії використовують термін "leasing", який не має аналогів у російській і українській мовах. Часто в економічній літературі лізинг трактується як передача матеріальних цінностей у тимчасове користування, що нагадує традиційну оренду, проте, насправді, це різні категорії. Французький аналог лізингу – "Credit bail" (кредит-оренда) в дослівному перекладі також розглядається багатьма фахівцями як синонім оренди, тоді як насправді кредит-оренда є частиною лізингу. У законодавстві Бельгії й Італії лізинг розкривається через такі терміни: “location financement” (фінансування оренди) і "Oper-azion di locazione finanziaria" (операції з фінансової оренди), які не відображають усієї суті лізингових відносин. Англійські фахівці застосовують терміни "leasor" – сторона, яка передає майно в тимчасове користування, і "leasel" – сторона, яка приймає майно в тимчасове користування. Пряме смислове перенесення цих термінів в російську та українську мови лише ускладнить характеристику лізингу. В Україні сторони, які беруть участь в орендному договорі, іменуються: "орендар" і "орендодавець". Це пояснюється тим, що до 1995 року лізингові операції регулювалися інститутом оренди, оскільки була відсутня нормативно-правова база про лізингові відносини. Але такі назви сторін не відповідають дійсному стану речей і реальному обсягу їх прав і обов'язків у лізингових відносинах. У нашому дослідженні суб'єктів лізингової операції ми пропонуємо називати "лізингоотримувач" і "лізингодавець".

Так, у Цивільному кодексі України дане таке визначення: за договором фінансової оренди (договору лізингу), орендодавець зобов'язується придбати у власність вказане орендарем майно у визначеного ним продавця і надати орендареві це майно за плату в тимчасове володіння і користування для підприємницьких цілей. Орендодавець в цьому разі не несе відповідальності за вибір предмета оренди і продавця [4 с.261].

У вітчизняній економічній літературі лізинг трактується по-різному: як оренда, довгострокова оренда, середньострокова оренда, різновид орендних операцій, єдині господарські боргові відносини, специфічна форма кредиту, майновий кредит, складна торгово-посередницька операція і так далі.

На нашу думку, наведені визначення лізингу, які виведені або спираються на орендні відносини, не є повними. Це пояснюється різними відмітними особливостями лізингу й оренди, що мають єдину економічну суть (докладніше ці відмітні особливості аналізуватимуться далі). Визначення, в яких під лізингом розуміються відносини, що виникають у процесі передачі майна в тимчасове користування (за Чекмаревою О. [19, c.9]) – безумовно вірні, але є однобічними і не відображають основних цілей й завдань, що вирішуються за допомогою лізингу.

На наш погляд, лізинг – це один зі способів організації і фінансування інвестицій у специфічній формі товарного кредиту, оскільки в результаті відбувається інвестування тимчасово вільних або залучених фінансових коштів. Зовні ж ці відносини проявляються в кредитній формі. Наприклад, за формою організації позичкової вартості лізинг зовні схожий з товарним кредитом, оскільки лізинг також припускає вкладення коштів в основний капітал на основі повернення. Лізингодавець надає техніку та обладнання (елементи основного капіталу) в тимчасове користування, отримує винагороду у вигляді лізингових платежів і через певний час отримує своє майно назад. Таким чином забезпечується існування і реалізація принципів платності і повернення. Незважаючи, що лізинг має деякі риси кредитних відносин між ними існують принципові відмінності. Одна з відмінностей стосується відносин власності при товарному кредиті та лізингу. При товарному кредитуванні з передаванням у тимчасове користування товарів одночасно передається і право власності на об'єкт операції, тобто на товар, у власність надходить споживна вартість товарів, оплата яких у даний момент неможлива і відстрочена за часом. На відміну від товарного кредиту при лізингу власником об’єкту лізингу залишається лізингодавець.

На нашу думку, лізинг треба розглядати як економічну категорію, оскільки це логічне поняття, що відображає одну з особливостей економічного життя суспільства, реальну економічну дійсність, її розвиток, тенденції і динаміку. Визначення економічної категорії виражає форми буття, умови існування, часто тільки окремі сторони цього певного суспільства [15, с.732]. Лізингові відносини, які виникають у процесі взаємодії суб'єктів лізингу – первинного власника майна, лізингодавця і лізингоодержувача, характеризують окремі сторони економічного явища, пов'язаного з передачею майна в тимчасове користування. Лізингові відносини також можна розглядати як специфічну форму виробничих відносин, котрі виникають з приводу ефективного використання лізингоодержувачем матеріально-речових елементів основного капіталу. Лізинг як економічна категорія характеризується внутрішньою єдністю і зовнішньою відособленістю, що дозволяє розглядати його як сформоване, логічне поняття, що має певний набір власних ознак (були розглянуті вище), які відрізняють його від інших явищ.

Ще більше різних тлумачень у вітчизняній і світовій економічній літературі існує щодо відносин власності в операціях лізингу чи оренди. Одні автори вважають, що орендар стає співвласником засобів виробництва [9, с.12], інші – орендар отримує власність у тимчасове володіння і користування [13, с.6]. Дехто вважає, що орендар отримує засоби виробництва в повне розпорядження [8, с.16]. На нашу думку, у будь-якого майна може бути тільки один власник, котрий володіє ним без обмежень. Інші будують відносини володіння, користування і розпорядження. Лізингодавець, будучи власником майна, на власний розсуд може передати лізингоодержувачу відносини володіння і користування на це майно, залишивши собі відносини розпорядження. Це підтверджується тим, що лізингодавець у разі порушення лізингоодержувачем умов лізингу може повернути собі передане в лізинг майно.

Усі ці погляди доповнюють, а іноді і суперечать один одному. На нашу думку, найбільш повно й послідовно розкривається категорія власності в працях Г.В.Ф. Гегеля. Він є родоначальником напряму ставлення людини до речі, “як до своєї”. У своїй роботі “Філософія права” він писав: “...Що за часом вступив у володіння нею, є, оскільки другий не може вступити у володіння тим, що вже є власністю іншого” [50] або “...Для власності... недостатньо мого внутрішнього уявлення і моєї волі, що щось повинно бути моїм, для цього потрібно вступати у володіння ним...”, що “...включає в себе і визнання інших” [5]. Тобто Гегель, розглядаючи власність як ставлення людини до речі, “як до своєї”, зовсім не виключає при цьому відносин між людьми з приводу привласнення речей.

Перш ніж лізингодавець стане власником майна, він повинен його спочатку купити. Лізингоодержувач, отримавши майно в лізинг, не стає його власником, він продовжує визнавати власником лізингодавця.

Власність - історична категорія, і характеризується як історично визначена форма привласнення матеріальних благ. Особливу важливість для визначення власності має характер поєднання робітників із засобами виробництва. При цьому певний спосіб поєднання зумовлює історично визначену форму виробництва. Відносини власності виявляються не тільки у фазі безпосереднього виробництва, але і в інших фазах відтворювального процесу – розподілу і споживання. Так, власність є соціально-економічною формою споживання. Велике значення для характеристики суті власності має положення про те, що власність є вищою економічною владою [5]. Таким чином, власність як економічні відносини – багатопланове поняття, її необхідно розглядати різнобічно, зокрема з позиції економічного і правового її змісту. Юридичний підхід до її визначення обмежується зазначенням щодо винятковості й абсолютності прав власника стосовно свого майна. Для правознавця немає жодної різниці, чи користується власник доходами від своєї власності, чи вона стоїть безгоспною в покинутому стані. Для нього має значення той факт, що дана власність належить виключно своєму власникові.

З економічної точки зору, “...власність, назавжди відрізана від користування доходами, була б не тільки даремна, а й узагалі не була б уже власністю” [10]. Якщо власність не реалізується економічно, тобто якщо вона не приносить дохід власникові, то вона залишається юридичною фікцією.

Саме для того, щоб власність економічно реалізовувалася, лізингодавець передає її в лізинг лізингоодержувачу, при використанні якої лізингоодержувач здобуває дохід, частину якого у вигляді лізингових платежів повертає лізингодавцю. У той самий час, не дивлячись на різні підходи до розуміння і визначення власності, остання виражає собою сукупність як правових, вольових, так і економічних об'єктивних відносин в суспільстві. Юридичний і економічний зміст власності взаємопов'язані і взаємообумовлені, через що власність є одночасно категорією економіки і права. Економічні відносини власності виступають в юридичній формі, оскільки дія економічних відносин оформляються юридично у вигляді законів і законодавчих актів. Проте в цій єдності визначальне значення належить економічній стороні. Правові відносини вторинні.

Цікаве питання майнової відповідальності лізингодавця, лізингоодержувача і постачальника. Захист майнових прав лізингодавця здійснюється виходячи з того, що він є власником майна, яке передається в тимчасове користування. Об'єм відповідальності лізингодавця перед лізінгоодержувачем обмежений розмірами заподіяного лізингоотримувачу збитку, що став можливим унаслідок некомпетентного втручання лізингодавця у вибір майбутнім користувачем постачальника або визначення специфікації об'єкту лізингу.

Для забезпечення прав власника майна на лізингоодержувача накладається обов'язок використовувати об'єкт лізингу у суворо визначених в угоді цілях, підтримувати його в працездатному стані, у якому воно було надане з урахуванням нормального морального і фізичного старіння. Користувач зобов'язаний своєчасно і в повному об'ємі за узгодженим графіком проводити лізингові платежі. При порушенні лізингоодержувачем своїх обов'язків власник майна має право вимагати отримання платежів, що належать йому, і відшкодування нанесеного через недотримання договору збитку.

Юридична форма власності не тільки пасивний результат виробництва, вона робить на нього активний вплив прискорюючи або уповільнюючи розвиток виробництва у випадках, коли закони не відображають об'єктивної економічної потреби. Тому юридичні норми права власності є формою конкретизації економічних відносин. У зв'язку з цим, наведені вище визначення лізингу більше носять юридичний характер і не повністю визначають економічну суть лізингових відносин. Повнішу характеристику останнім можна дати розглядаючи проблему з економічної точки зору.

Як економічний, так і правовий зміст відносин власності в лізингових операціях розкриваються через відносини володіння, користування і розпорядження. Це обумовлено тим, що при лізингу відбувається розділення цих відносин: володіння і користування об'єктом лізингу переходить до лізингоотримувача, а відношення розпорядження залишається у лізингодавця. У своїй складній сукупності вони і складають зміст відносин власності.

Володіння - це є фактичне панування над річчю. Гегель вважає володіння первинним по відношенню до користування і розпорядження, оскільки для того, щоб використовувати річ для задоволення своїх потреб, необхідно спочатку тим або іншим чином оволодіти річчю. Лізингоотримувач, перш ніж користуватися лізинговим майном, повинен узяти його в лізинг, забезпечивши тим самим для себе можливість використовувати його у своїх інтересах. Або, наприклад, перш, ніж робочий почне працювати на отриманому в лізинг верстаті, почне виробляти продукцію, тобто користуватися споживними властивостями верстата, майстер спочатку повинен визначити, що на цьому верстаті може працювати саме цей робочий, а не якийсь інший. Таким чином, у верстата з'явився власник. По Гегелю “вступ до володіння є частково безпосередньо фізичне захоплення, частково формування, частково просто позначення ”[5].

Фізичне захоплення є найбільш простим способом вступу у володіння, оскільки в цьому акті безпосередньо присутня людина.

Формування речі, або додання їй форми “є найбільш відповідне ідеї вступу до володіння, тому що воно поєднує в собі суб'єктивне і об'єктивне, отримує тим самим суб'єктивну форму, що відповідає моїм бажанням і потребам ”[5]. Поле, яке я обробляю, саме по собі об'єктивне, отримує тим самим суб'єктивну форму, що відповідає моїм бажанням і потребам. Формування може бути і не завжди прямим: “Якщо я споруджую вітряк, то я не надаю форму повітрю, але роблю форму для користування повітрям яку в мене не можуть відняти на тій підставі, що я не надав форму йому самому”.

Вступ у володіння за допомогою позначення «є знак на речі, значення якого повинне полягати в тому, що я вклав в неї свою волю».

Категорія володіння об'єктивно властива і лізинговим відносинам. Передача в лізинг майна означає для лізингоодержувача володіння ним. На наш погляд, вступ до володіння при лізингових операціях відбувається за допомогою позначення, при укладенні лізингового договору. Договір лізингу є знак, який дозволяє лізингоотримувачу оволодіти майном, що є об'єктом даної угоди, Завдяки цьому акту лізингоотримувач отримує фактичне панування над майном і набуває можливість користуватися їм.

Користування - є отримання корисних властивостей речі. Користування означає отримання доходу в натуральній та інших формах шляхом використання споживних властивостей речі. Вступивши у володіння річчю, людина прагне задовольнити свої потреби і бажання, збільшені відповідно до споживних властивостей речі, яка служить засобом їх задоволення. Користування - є споживання речі, “є реалізація моєї потреби за допомогою зміни, знищення, поглинання речі, і річ таким чином виконує своє призначення”[7].

Лізингоотримувач користується узятим в лізинг майном, витягуючи з нього корисні властивості, Так, при роботі на узятому в лізинг верстаті, лізингоотримувач є власником виробленої продукції, яку він може споживати. Проте при цьому частина вартості верстата переноситься на саму продукцію. В результаті лізингоодержувач споживає частину вартості верстата.

Власність на саму річ - є вільна повна власність, яку слід відрізняти від відносин тимчасового або часткового володіння і користування. Власність або є, або її немає, але вона не може бути зв'язана умовами або застереженнями. Саме подібною частковою привласнення і тимчасовими обмеженнями й характеризуються лізингові відносини. Лізингоотримувач за умовами лізингового договору набуває можливості протягом лише певного терміну користуватися лізинговим майном. По закінченні договору лізингу він зобов'язаний повернути майно власникові. Крім того, привласнення результатів праці, отриманих в результаті користування об'єктами лізингу з боку лізингоодержувача, носить частковий характер, оскільки з отриманого доходу він зобов'язаний певну частину сплатити власникові за надання майна в тимчасове користування. При цьому, лізингодавець залишається власником свого майна внаслідок того, що:

1) він передав його лізингоодержувача на певний час згідно своєї волі;

2) його власність знаходить свою економічну форму реалізації в лізингових платежах, тобто лізингодавець отримує зі своєї власності дохід на тій підставі, що він - власник переданого в лізинг майна.

Таким чином, лізингоодержувач, тимчасово частково користуючись об'єктом лізингу, не є їх тимчасовим власником, оскільки власність не може бути тимчасовою. Разом з тим, категорія користування об'єктивно властива лізинговим відносинам, але характер її змісту дещо модифікується і відрізняється тимчасовістю і відшкодуванням.

Розпорядження - є відчуження власності, зміна відносин власності, заперечення відносин володіння і користування і затвердження іншої власності. Відчужувати - означає усунути від себе свою річ як безгоспну, передати її у власність іншій особі, продати. “Дійсне відчуження є волевиявлення, що я не хочу більш розглядати річ як мою”[50]. Разом з тим, відчуження речі з боку однієї особи є безпосередній вступ у володіння цією річчю з боку іншої. “Вступ у володіння - є перший момент власності. Власність отримується за допомогою споживання, і третій момент - це єдність цих двох моментів - вступ у володіння за допомогою відчуження”[13].

Розпоряджатися річчю може лише власник речі. У лізингових відносинах лізингодавець, залишаючись власником зданого в лізинг майна, має можливість розпоряджатися ним. В умовах лізингу відбувається не відчуження власності, а лише передача майна у користування на певний час за відповідну плату.

Якщо опустити, що в лізингових відносинах присутні відносини розпорядження, то тим самим заперечується відношення лізингодавця як власника і затверджується власність лізингоотримувача, і в той самий час, як це було розглянуто вище, зберігається відношення лізингодавця як власника, що заперечує власність лізингоотримувача. Це стан абсолютної суперечності, оскільки не може бути, що лізингодавець відмовлявся від власності при цьому не припиняючи бути власником, а лізингоодержувач стає власником, не припиняючи бути не власником.

Отже, відносини розпорядження не властиві лізинговим відносинам.

Лізингоотримувач зможе розпоряджатися лізинговим майном лише після його викупу у власника. Але тоді він сам стає власником цього майна, що вже виходить за межі лізингових відносин.

Лізингоотримувач є власником прирощеного майна, придбаного за рахунок власного доходу, отриманого їм в результаті використання лізингового майна. Користування ж означає задоволення потреб за допомогою споживання корисних властивостей матеріально-речових елементів основного капіталу. Отже, якщо взяти до уваги, що в основному, об'єктами лізингу є основний капітал: обладнання, будівлі, то споживання споживних властивостей верстатів виражається у виробництві продукції. Реалізація останньої задовольняє певну потребу лізингоотримувача, а саме - отримання доходу, який він частково привласнює на тій підставі, що тимчасово користується лізинговим майном. Користування, як визначалося вище, припускає не тільки витягання корисних властивостей речі, але й її плодів, тобто означає й отримання доходу.

Таким чином, реалізувавши продукцію і сплативши лізингові платежі, лізингоодержувач стає повноправним власником отриманого доходу. Природно, що купуючи на власні кошти додаткове обладнання, останнє також є власністю лізингоодержувача. Узагальнюючи вищевикладене, на наш погляд, лізинг можна розглядати як тимчасове (на термін вказаний в договорі лізингу) відшкодувальне володіння, користування майном, необхідним лізингоотримувачу для здійснення його діяльності.

Слід відмітити, що лізинг припускає і принцип відшкодування, Цілком природно, що за надане лізингоотримувачу у володіння і користування майно йому доводиться платити.

При лізингу відношення володіння і користування майном відокремлюються від відношення розпорядження ним. При укладенні лізингової угоди право розпоряджатися майном, тобто власником його, залишається лізингодавець, лізингоодержувач набуває права користування і за це право виплачує лізингові платежі. Для подальшого аналізу суті лізингових відносин необхідно розглянути причини і закономірності їх розвитку. Оскільки в лізингових відносинах беруть участь три сторони (лізингодавець, лізингоодержувач і продавець), то їх розвиток відбувається в результаті вирішення протиріч між цими сторонами. Ці сторони можна назвати протилежностями лізингових відносин, які взаємно виключають і одночасно взаємно передбачають одна одну. Боротьба цих протилежностей є рушійною силою розвитку лізингових відносин.

Вона виступає в лізингових відносинах, як процес, у якому є свої стадії розвитку і зміни. Коли лізингодавець купує обладнання у продавця для передачі його в лізинг, стикаються дві протилежності, оскільки лізингодавець зацікавлений купити якомога дешевше, вибране обладнання, він усіма силами прагне збити ціну, у продавця завдання протилежне - продати дорожче. Після цього на це ж обладнання укладається договір лізингу з лізингоотримувачем, тут лізингодавець хоче отримати найвищу ціну. Відбувається процес перетворення протилежностей, який підтверджується тим, що на першому етапі лізингодавець, знижуючи ціну, стимулює укладення лізингової угоди й робить позитивний вплив, на другому етапі вже гальмує і ускладнює лізингову операцію і робить негативний вплив. Процес перетворення протилежностей в лізингових відносинах є найважливішою закономірністю їх розвитку.

Проте, досліджуючи лізингові відносини, було б недостатньо тільки позначити наявність трьох протилежностей, які супроводжують їх учасників. Необхідно проаналізувати відносини між лізингодавцем, лізингоотримувачем і продавцем, як протилежними сторонами лізингових відносин, тобто виявити суперечності між ними. Вирішення даних економічних протиріч є основною рушійною силою розвитку лізингових відносин. Суперечностям у лізингових відносинах притаманні властивості загальності й вони носять специфічний характер. Загальність суперечностей виражається в тому, що вони властиві всім учасникам лізингової операції. Проте у кожного учасника з рештою різні суперечності, що означає їх специфічність. На наш погляд, можна виділити суперечності, які виникають попарно: лізингодавець - лізингоотримувач, лізингодавець - продавець, лізингоотримувач - продавець. Ці суперечності виникають через різноспрямовані економічні інтереси кожного з учасників операції, які взаємно виключають і одночасно взаємно передбачають одна одну. Як приклад можна привести суперечності економічних інтересів учасників лізингових відносин:

- між лізингоотримувачем і лізингодавцем суперечність - за розміром лізингових платежів і термінами лізингової операції. Оскільки лізингоодержувач зацікавлений отримати найбільш сучасне, функціональне обладнання, яке дозволить йому отримувати прибуток від роботи на ньому, в той самий час заплатити якомога менше;

- між лізингоодержувачем і первинним власником обладнання - по технічному стану лізингового обладнання і термінам його постачання. Оскільки вибір обладнання і підписання акту приймання його здійснює лізингоотримувач;

- між лізингодавцем і первинним власником обладнання - за вартістю обладнання. Оскільки лізингодавець повинен купити дане обладнання.

Нам уявляється, що основною причиною даних суперечностей між суб'єктами лізингової операції є їх різні економічні інтереси.

Кожен розраховує отримати якомога більший прибуток від операції, швидше, з меншими витратами і при відносно малому ризику.

Внутрішня динаміка будь-якої діалектичної суперечності, у тому числі і учасників лізингових відносин, полягає в наступному: у той самий час різні суперечності й виникають, й існують ті, що раніше виникли, і вирішуються [9,с.114]. Можна виділити наступні стадії розвитку суперечностей: виникнення, прояв, зрілість і вирішення.

У якості прикладу розглянемо докладніше суперечність між лізингодавцем і лізингоотримувачем. Виникають вони, як тільки лізингоотримувач звертається до лізингодавця із заявкою про лізинг обладнання. Кожен пред'являє свої вимоги по наступних питаннях: яке обладнання передається в лізинг, на який термін, яким чином і в які терміни відбуватимуться лізингові платежі, Лізингодавець і лізингоотримувач висувають вимоги найбільш придатні їм самим, а значить не придатні іншому, оскільки їм властиві протилежні економічні інтереси.

Отже, перша суперечність безпосередньо пов'язана з самим обладнанням: лізингодавець зацікавлений, перш за все віддати в лізинг найбільш незатребуване, швидше за все морально застаріле обладнання, на яке у нього немає клієнтів. Лізингоотримувач, навпаки, хоче отримати найсучасніше і найбільш продуктивніше обладнання.

Друга суперечність пов'язана з термінами лізингу; лізингодавець зацікавлений віддати обладнання в лізинг на термін зіставний або близький до терміну повної амортизації обладнання, після закінчення якого, сума отриманих лізингових платежів покриє всі його витрати. В результаті лізингодавцю не треба буде шукати нового клієнта на це обладнання. Лізингоотримувач прагне отримати обладнання на короткий термін, оскільки обладнання може швидко застаріти, якість товарів, що виробляються на ньому, перестане відповідати конкурентним вимогам. Надалі лізингоотримувач, по закінченні терміну договору лізингу» зможе вибрати інше, сучасніше обладнання.

Третя суперечність пов'язана з видом, об'ємом і термінами лізингових платежів: лізингодавець зацікавлений отримати грошові платежі щонайшвидше, тобто більшу частину, на початку терміну дії лізингового договору. Лізингоотримувача більш влаштував би варіант, коли лізингові платежі можна було б платити самою продукцією, виготовленою на узятому в лізинг обладнанні або по мірі її реалізації; з термінами платежу якомога пізніше, тобто основна частина платежів припадала б на закінчення терміну дії лізингового договору.

ВИСНОВКИ

лізинг фінансовий економічний

Для того, щоб лізингова операція відбулася необхідно вирішити ці основні протиріччя. Вирішення протиріч відбувається шляхом ухвалення компромісних варіантів, що влаштовують як лізингодавця, так і лізингоотримувача. У результаті відбувається розвиток лізингових відносин: від первинної ідеї лізингу до чітких умов лізингового договору, і далі до передачі обладнання в лізинг і виплат лізингових платежів.

Слід розрізняти повне вирішення суперечності, внаслідок чого воно виявляється знятим в процесі розвитку і приведення в стан відносної відповідності протилежних сторін суперечності.

Оскільки суперечності між різними економічними інтересами об'єктивні, процес їх вирішення є об'єктивний процес, що здійснюється як закономірність. Основною причиною, що лежить в основі суперечностей, є суперечність економічних інтересів суб'єктів лізингових відносин з приводу привласнення. Структура економічних інтересів розглядається в літературі як триланкова: у її рамках виділяють суспільні, колективні і особисті інтереси.

Існує і внутрішня структура економічних інтересів - це відносини між виробництвом і споживанням, яке опосередковане обміном і розподілом. Виробництво це загальність, обмін і розподіл - особливість, а споживання - одиничність. Звідси й інтереси підрозділяються на інтереси у виробництві, обміні, розподілі й споживанні. Кожен з цих інтересів тим чи іншим чином властивий будь-якому суб'єктові економічних відносин.

Таким чином лізинг як економічна категорія виражає певну внутрішню структуру економічних відносин, які зумовлюють його специфічні відмінності від інших аналогічних категорій, таких як оренда, різні форми комерційного кредиту.

Література

Лизинг: экономические и правовые основы: учеб. пособие для вузов / Карп М.В., Шабалин Е.М., Эриашвили Н.Д., Истомин О.Б. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 191 с.

Лизинг в агропромышленном комплексе: учеб. пособие / Бусыгин Н.Г., Лещенко М.И., Лимарев В.Я. и др. – М. : МГИУ, 2007. – 416 с.

Лизинговый договор: рекомендации по подгот. – М. : СП “Интерпринт” : СИС “Факт”, 1990. – 11 с.

Лизинг и факторинг: метод. указания по проведению факторинговых и лизинговых операций. – М.:Кредитно-финансовый НИИ банков,1991. – 40 с.

5. Лизинг: мировой опыт и его значение для России: моногр. / Медведев Н.А., Рамазанов С.В., Иванова Н.И. и др. – М. : МГУЛ, 2004. – 155 с.

Лизинг и