Рифтові системи Землі

отримані дані, що свідчать про процеси розширення (спрединга) океанічної кори і підсування одних частин кори під інші (субдукції). Об'єднання цих уявлень зі старою теорією дрейфу материків породило сучасну теорію тектоніки плит, що незабаром стала загальноприйнятою концепцією в науках про Землю.

За минулі десятиліття тектоніка плит значно змінила свої основні положення. Нині їх можна сформулювати в такий спосіб:

Верхня частина твердої Землі поділяється на тендітну літосферу і пластичну астеносферу. Конвекція в астеносфері   головна причина руху плит.

Літосфера поділяється на 8 великих плит, десятки середніх плит і безліч дрібних. Дрібні плити розташовані в поясах між великими плитами. Сейсмічна, тектонічна і магматична активність зосереджена на границях плит.

Літосферні плити описуються як тверді тіла, і їхній рух підкоряється теоремі обертання Эйлера.

Існує три основних типи відносних переміщень плит

1. розбіжність (дивергенція), выраженна рифтингом і спредингом;

2. сходження (конвергенція) виражене субдукцією і колізією;

3. зсувні переміщення по трансформних геологічних розламах.

Спрединг в океанах компенсується субдукциєю і колізією по їхній периферії, причому радіус і обсяг Землі постійні з точністю до термічного стиску планети (у будь-якому випадку середня температура надр Землі повільно, протягом мільярдів років, зменшується). Сталість розмірів Землі безупинно спростовується, але спроби доказу істотних змін розмірів планети недостатньо обґрунтовані.

Переміщення літосферних плит викликано їхнім захопленням конвективними плинами в астеносфері.

Існує два принципово різних види земної кори   кора континентальна( більш древня) і кора океанічна (не старше 200 мільйонів років). Деякі літосферні плити складені винятково океанічною корою (приклад   найбільша тихоокеанська плита), інші складаються з блоку континентальної кори, упаяного в кору океанічну.

Горизонтальний рух плит відбувається за рахунок мантійних теплогравитаційних плинів   конвекції. Таким чином, рух плит   наслідок переносу тепла з центральних зон Землі дуже грузлою магмою. При цьому частина теплової енергії перетворюється в механічну роботу з подолання сил тертя, а частина, пройшовши через земну кору, випромінюється в навколишнє простір. Так що наша планета в деякому змісті являє собою тепловий двигун.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Апродов В.А. Вулканы. – М.: Мисль., 1982. – 367 с.

Богданов Ю.А., Каплин П.А., Николаев С.Д. Происхождение и развитие океана М.,1978.

Бондарчук В.Г. Будова дна океану. – К.: Знання, 1975. – 47 с.

Голов В.П. Геология в средней школе.   М.: Просвещение, 1972. – 96 с.

Деменицкая Р.М. Кора и мантия Земли. – М.: Недра, 1975. – 256 с.

Єфремова С.В. Магматические линии и кольца Земли.  М.: Недра, 1986.   85 с.

Жизнь Земли. Тектоника плит и землеведение. Сб. музея землеведения. – М.: МГУ, 1985. – 176 с.

Захарова Т.К. Жизнь земной коры.   М.: Знание, 1969. – 48 с.

Зоненшайн Л.П., Кузьмин М.И. Палеогеодинамика. М.: Наука, 1993. 192 с.

Канев В.Ф. Рельеф дна Индийского океана.   М., 1979.

Короновский Н.В. Магнитное поле геологического прошлого Земли // Соросовский Образовательный Журнал. 1996. № 6. С. 65–73.

Кэри У. В поисках закономерностей развития Земли и Вселенной: История догм в науках о Земле: Пер. с англ. М.: Мир, 1991. 448 с.

Леонтьев О.К. Физическая география Мирового океана. – М.: Изд-во МГУ, 1982. – 200 с.

Любарський А. Про новий підхід до вивчення теми: "Походження материків і океанів у курсі шкільної географії" // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2001.   №44. Листопад.  С.15.

Мархинин Е.К. Вулканизм. – М.: Недра,1985.  288 с.

Милановский Е.Е. О корреляции фаз учащения инверсий геомагнитного поля, понижений уровня Мирового океана и фаз усиления деформаций сжатия земной коры в мезозое и кайнозое//Геотектоніка. 1996. № 1. С. 3–11.

Милановский Е.Е. Пульсации Земли // Геотектоніка. 1995. № 5. С. 3–24.

Милановский Е.Е. Рифтовые зоны континентов. М.: Недра, 1976. 280 с.

Милановский Е.Е. Рифтогенез в истории Земли: Рифтогенез в подвижных поясах. М.: Недра, 1987. 298 с.

Милановский Е.Е. Рифтогенез в истории Земли: Рифтогенез на древних платформах. М.: Недра, 1983. 280 с.

Милановский Е.Е. Рифтогенез и его роль в тектоническом строении Земли и её мезокайнозойской геодинамике//Геотектоника. 1991. № 1. С. 3–20.

Салоп Л.И. Геология Байкальской горной системы. Том I. Стратиграфия. – М.: «Недра», 1964.–517с.

Фролова Т.И. Вулканизм и его роль в эволюции нашей планеты // Соросовский Образовательный Журнал. 1996. № 2. С. 74–81.

Хаин В.Е. Современная геология: Проблемы и перспективы // Там же. № 1. С. 66–73.

Энциклопедия для детей. Т. 4. Геология. – сост. С.Т. Исламова. – М.: Аванта +, 1995. – 624 с.

76