Основи інвестиційної діяльності

Міністерство освіти і науки України

Національний університет харчових технологій


Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності


Контрольна робота

з дисципліни: “Міжнародний фінансово – інвестиційний менеджмент”


Виконав:

студент 6 курсу

(з.ф.н.) спеціальність МЗЕД

Корнелішин Олексій


Перевірив:

Викладач

Стахурська Світлана Валеріївна


Київ – 2009

Зміст


1. Визначення впливу інфляції на результати інвестиційної діяльності

2. Інвестиційна діяльність міжнародних корпорацій

3. Задачі

Список використаної літератури


1. Визначення впливу інфляції на результати інвестиційної діяльності


Концепція оцінки вартості грошей в часі передбачає, що вартість грошей з плином часу змінюється.

Вартість грошей – це очікувана норма прибутку на грошовому ринку. Досить часто за цю норму прибутку беруть норму позикового відсотку або норму депозиту.

Майбутня вартість грошей – це сума майбутніх грошових надходжень, в яку перетворяться інвестовані кошти через певний період часу з урахуванням певної процентної ставки.

Теперішня вартість грошей – це вартість на даний час для нас тих грошових надходжень (або витрат), які ми будемо мати в майбутньому.

Розрахунок майбутньої вартості представляє собою процес "нарощення" коштів або компаундинування (компаундинг). Визначення теперішньої вартості майбутніх грошових надходжень є оберненим процесом до "нарощення" і називається дисконтуванням. В процесі розрахунку використовують норму прибутку на грошовому ринку і її називають ставкою дисконту.

В основі оцінки вартості грошей може бути два підходи, які базуються на існуючих методах нарахування відсотків:

1) прості відсотки – як правило застосовуються при короткостроковому інвестуванні;

2) складні відсотки – як правило застосовуються при довгостроковому інвестуванні.

Прості відсотки

При нарахуванні приросту суми вкладених коштів за методом простих відсотків базою є лише початкова сума інвестованих коштів. Алгоритми розрахунку наступні:


jп = Р * n * і,

S = Р + jп = Р (1 + n * і),


де і – ставка відсотку ,

S – майбутня вартість,

Р – теперішня вартість майбутніх доходів,

n – кількість періодів,

jп – сума нарахувань за простими відсотками.

Графік отримання майбутньої вартості за простими відсотками див. на рис 1.


Вартість



jп


S

P


Час

Рис. 1. Нарощення за простими відсотками (компаундинування)


При дисконтуванні потрібно розрахувати теперішню вартість майбутніх грошових потоків:



Коефіцієнт дисконтування при простих відсотках:


Вартість




S

Сума дисконту


P

Час

Рис. 2. Дисконтування за простими відсотками


Складні відсотки

Складні відсотки – це сума доходу, що створюється в результаті інвестування за умови, що сума нарахованого відсотку в попередньому періоді додається до суми основного внеску, і в наступному платіжному періоді вона сама починає приносити доход.

База для нарахування приросту суми вкладених коштів за методом складних відсотків - початкові вкладені кошти "плюс" сума нарахованого відсотку в попередньому періоді.

Розрахунок майбутньої вартості (компаундинування) за складними відсотками:


S =


Сума нарахувань за складними відсотками ( jс) визначається так:


jс = S – P

Графік отримання майбутньої вартості за складними відсотками див. на рис. 3.


Вартість



jс

S


P

Час

Рис. 3. Нарощення за складними відсотками (компаундинування)


Дисконтування за складними відсотками здійснюють за наступним алгоритмом:


Р = Кдс


Коефіцієнт дисконтування при складних відсотках:


Кдс =


Отже, при оцінці вартості грошей в часі слід мати на увазі, що на результат оцінки значно впливає розмір відсотка, періодичність виплат і кількість платіжних періодів.

У фінансово-інвестиційній практиці постійно доводиться зустрічатися з впливом інфляції, яка з часом знецінює вартість грошових коштів.

Для оцінки інфляції використовують такі показники:

1) темп інфляції (Ті) – характеризує приріст середнього рівня цін в певному періоді і виражається в частках одиниці;

2) індекс інфляції (Іі) – загальний темп росту.


Іі = 1 + Ті


При розрахунках, пов’язаних з коригуванням грошових потоків з урахуванням інфляції використовують такі поняття суми грошових коштів:

номінальна вартість грошових коштів – без урахування зміни інфляції;

реальна вартість грошових коштів – з урахуванням зміни інфляції.

Розрізняють три варіанти (випадки) врахування інфляції в інвестиційних проектах:

при коригуванні нарощеної суми грошових коштів;

при формуванні ставки відсотку, яка використовується для нарощення та дисконтування;

при визначенні рівня доходу від інвестицій.

Розглянемо ці три випадки конкретніше.

Врахування інфляції при коригуванні нарощеної суми грошових коштів


Sp = ,


де Sp – реальна майбутня вартість;

Sн – номінальна майбутня вартість.

Якщо одразу відома процентна ставка та прогнозні індекси інфляції, то Sp можна розрахувати таким чином:


Sp =

Врахування інфляції при формуванні ставки відсотку, яка використовується для нарощення та дисконтування з урахуванням інфляції

Загалом реальна процентна ставка (ір) з урахуванням інфляції формується так:


ір = і - Ті


При порівнянні номінальної ставки відсотку (і) з темпом інфляції (Ті) можливі три ситуації:

і = Ті – в цьому випадку не буде приросту реальної вартості грошей, приріст поглинається інфляцією;

і > Ті – реальна вартість грошей зростає, не дивлячись на інфляцію;

і < Ті – в цьому випадку інвестування є збитковим.


В світовій практиці необхідна ставка дисконту з урахуванням інфляції визначається з формули Фішера:


(1+ ір) * (1+ Ті) = 1+ і ,


звідси:



Врахування інфляції при визначенні рівня доходу від інвестицій з урахуванням інфляції

При формування рівня доходів від інвестицій з урахування темпу інфляції передбачається визначати розмір так званої "інфляційної премії":


П = Др * Ті

Д = Др + Пі = Др * (1 + Ті ),


де Д – загальна сума доходу;

Др – дохід ринковий;

Пі – "інфляційна" премія.


Рівень доходу


"Інфляційна премія "

Загальна

сума доходу


Дохід

ринковий


Темп інфляції

Рис. 5. Залежність номінальної суми необхідного інвестиційного доходу і розміру "інфляційної премії" від темпу інфляції


Метод спрощення інвестиційних розрахунків.

Оскільки прогнозування темпів інфляції є складним і в значній мірі ґрунтується на припущеннях, то допускають і наступний метод: вартість інвестованих коштів при їх наступному нарощенні або вартість їх повернення при наступному дисконтуванні перераховується з національної валюти в одну з міцних іноземних валют. Перерахунок здійснюється за курсом національного банку на момент здійснення розрахунків. Після цього нарощення або дисконтування вартості коштів здійснюється за ставкою відсотку без урахування інфляції. Наприклад, при інвестуванні за рахунок кредитів комерційного банку за ставку дисконту беруть процентну ставку валютного кредиту цього банку.

2. Інвестиційна діяльність міжнародних корпорацій


За останнє десятиліття у світовій економіці відбулася суттєва лібералізація регулювання інвестиційної діяльності транснаціональних корпорацій. На сучасному етапі глобалізації світової економіки майже усі країни створили на своїх територіях сприятливі умови щодо залучення закордонних інвестицій.

Ці умови полягають у наступному: закордонні капіталовкладення законодавчим шляхом захищені від експропріації, діяльності філій ТНК в більшості галузей економіки наданий національний режим, іноземні інвестори мають можливість брати участь у приватизації державної власності на рівних умовах з національними інвесторами (саме цей чинник у 90-і роки обумовив особливу інвестиційну привабливість країн Латинської Америки і Центральної та Східної Європи).

Разом з тим, доступ іноземних інвесторів у деякі стратегічні галузі національних економік є все ще обмеженим або навіть забороненим. До цих галузей у більшості країн належать:

виробництво радіоактивних матеріалів, генерування електроенергії і видобуток природних копалин;

сфера телекомунікацій, включаючи засоби масової інформації, поштові послуги, телеграфний і телефонний зв'язок;

авіаційні, залізничні і морські перевезення;

рибний лов;

оборонна промисловість;

нерухомість, земельні ресурси і сільськогосподарські угіддя.

Дослідження деяких науковців свідчать, що податкові пільги або стимули розглядаються урядами приймаючих країн як один з найважливіших інструментів у залученні іноземних інвестицій ТНК. Вони поширені в основному у менш привабливих галузях промисловості або найменш розвинутих регіонах, які потребують додаткової фінансової підтримки. Податкові пільги надаються, головним чином, для інвестиційних проектів, що відповідають економічним і політичним намірам урядів приймаючих країн.

Дослідження довело, що інвестиційна привабливість країн, що розвиваються, значно підвищується, якщо у державі досягнута стабільність на валютному ринку чи застосовується режим фіксованого валютного курсу (Аргентина, Польща, Чехія, Угорщина). Однак, з іншого боку, якщо курс національної валюти є завищеним, то це призводить до погіршення міжнародної конкурентоспроможності національних підприємств і у довгостроковому періоді стає однією із основних причин фінансової кризи (Аргентина, 2001 рік).

Валютне регулювання більшості країн, що розвиваються, також стимулює приплив іноземних капіталів: у будь-який момент активи закордонних інвесторів, а також прибуток від їхньої діяльності можуть бути вільно конвертовані в іноземну валюту і вивезені з країни.

Для залучення закордонних інвестицій ТНК більшість досліджених країн активно використовують політику щодо створення спеціальних економічних зон (СЕЗ) і зон вільної торгівлі. У цих зонах установлюється пільговий режим для ведення бізнесу і тим самим підвищується його ефективність.

Найбільший розвиток спеціальні економічні зони та зони вільної торгівлі отримали у країнах Центральної і Східної Європи. При цьому мета створення цих зон у країнах ЦСЄ неоднакова:

у Польщі уряд намагається за рахунок пільгового режиму здійснення ділових операцій у СЕЗ прискорити регіональний розвиток і скоротити розрив між найбільш багатими і найбіднішими областями;

у Болгарії (на відміну від Польщі) СЕЗ існують у найбільш привабливих для інвесторів районах: на стратегічних торгових залізничних, шосейних, водних чи транспортних коридорах. Мета створення СЕЗ у Болгарії – сукупне зростання обсягів ПЗІ в економіці.

У Чехії, Угорщині і Румунії розвиток отримали зони вільної торгівлі. У них існує можливість безмитного ввезення продукції, яка після переробки експортується. Зони вільної торгівлі є особливо привабливими для експортно орієнтованих філій іноземних компаній, які випускають продукцію з високою часткою імпортованої сировини. Лідером по кількості закордонних філій, створених у зонах вільної торгівлі, є Угорщина. Це пов’язано з високою експортною спрямованістю діяльності підприємств із закордонними інвестиціями, зареєстрованими у цій країні. На їхню частку припадає близько 70% усього зовнішньоторговельного обігу Угорщини.

Разом з тим, незважаючи на економічну вигоду для країн ЦСЄ від СЕЗ і зон вільної торгівлі, їхнє існування викликає серйозні дорікання з боку керівних органів Європейського Союзу. На думку ЄС на всій території країни повинні існувати рівні умови для ведення бізнесу. У зв’язку з цим, однією з необхідних умов вступу країн ЦСЄ до ЄС, є ліквідація на їхній території спеціальних економічних і митних зон.

Для ТНК одним з мотивів закордонного інвестування є можливість експорту продукції, виробленої в іноземній філії. Тому країни, що розвиваються, для збільшення обсягів залучених іноземних інвестиції, прагнуть укласти якомога більшу кількість договорів про вільну торгівлю, а також обов’язково стати членом Світової організації торгівлі (СОТ).

Дослідження науковців свідчать про те, що СОТ постійно збільшує свій вплив на розвиток міжнародної торгівлі, рух закордонних інвестицій та діяльність ТНК. Зокрема, укладання в межах СОТ Угоди з торговельних аспектів інтелектуальної власності та Угоди з інвестиційних заходів, пов’язаних з торгівлею, значно покращило умови діяльності іноземних філій ТНК у приймаючих країнах.

На даному етапі розвитку міжнародних економічних відносин, не існує жодної міжнародної угоди, яка б на наднаціональному рівні регулювала б діяльність транснаціональних корпорацій. При цьому за останнє десятиліття відбулася суттєва зміна у ставленні країн до такої угоди. Так, з кінця 60-х до початку 90-х років минулого століття країни, що розвиваються, були зацікавлені в укладанні міжнародної угоди щодо регулювання діяльності ТНК. Мета цих дій полягала у запровадженні національного або наднаціонального контролю за діяльністю ТНК. Промислово розвинуті країни та ТНК були проти укладання такої угоди.

На початку ХХІ століття ситуація суттєво змінилася. Тепер вже промислово розвинуті країни та ТНК зацікавленні в укладанні міжнародної угоди щодо регулювання діяльності ТНК. На їх думку, ця угода повинна, насамперед, захисти ТНК від будь-яких обмежень та втручань з боку урядів приймаючих країн. Країни, що розвиваються, намагаються зберегти за собою право здійснювати самостійну інвестиційну політику та у деяких випадках обмежувати діяльність ТНК.

Серед досліджених країн найбільш привабливі умови для іноземного інвестування були створені у США, Великій Британії, Нідерландах, Австралії, Мексиці, Бразилії, Аргентині, Чилі, Китаї, Сингапурі, Таїланді, Польщі, Чехії, Угорщині і на Тайвані.

Серед країн світу найбільшу інвестиційну привабливість має економіка США. Однак вплив діяльності підприємств із закордонними інвестиціями на американську економіку є негативним. Це пов'язано з тим, що, хоч діяльність закордонних філій і призводить до збільшення обсягів американського ВВП, приплив прямих закордонних інвестицій у США істотно погіршує конкурентні позиції національних виробників відносно іноземних транснаціональних корпорацій. Це обумовлено тим, що головною метою діяльності у США філій ТНК є збільшення збуту продукції, що вироблена у “материнській” компанії та інших закордонних філіях ТНК. Для реалізації цієї стратегії іноземні філії постійно збільшують імпорт продукції до США і не здійснюють значного позитивного впливу на динаміку американського експорту.

Збільшення обсягів ПЗІ в американську економіку також призводить до постійно зростаючого відтоку капіталу із США: зростає обсяг вивезення прибутків від закордонних інвестицій, що призводить до погіршення сальдо доходу від закордонних капіталовкладень; постійно збільшується негативне сальдо балансу поточних операцій.

Вплив ПЗІ на економіку Канади є не настільки негативним як у США, однак за рахунок значного негативного сальдо доходів від іноземних капіталовкладень, пов'язаного з діяльністю на території Канади закордонних інвесторів, з економіки Канади відбувався відтік капіталу по поточним операціям. Однак наприкінці ХХ століття та на початку ХХІ, завдяки успішній діяльності вітчизняних ТНК, баланс поточних операцій Канади значно покращився та став позитивним.

Для Мексики приплив іноземного капіталу також не приніс очікуваних позитивних результатів: її баланс товарів і послуг є негативним, постійно збільшується відтік капіталу, що вивозиться іноземними інвесторами як доход від своїх інвестицій. Це пов’язано з тим, що завдяки угоді НАФТА продукція, що вироблена у Мексиці, майже безмитно експортується до США. Однак товари, що експортуються іноземними філіями, в основному зроблені у Мексиці із імпортованих комплектуючих. Завдяки цьому, разом із мексиканськім експортом зростає і імпорт, що останні роки і обумовлює постійно від’ємне сальдо торговельного балансу країни. У результаті, зовнішня заборгованість національної економіки постійно зростає, стійкість мексиканської фінансової системи знижується.

Дослідження наслідків припливу інвестицій ТНК у держави Латинської Америки показало, що в країнах регіону, які залучили найбільші обсяги ПЗІ (Бразилія й Аргентина), діяльність закордонних філій не лише не сприяє підвищенню міжнародної конкурентоздатності національних економік, а, навпаки, через свій внесок у негативне сальдо балансу поточних операцій, призводить до збільшення зовнішнього боргу національних економік. Це у свою чергу стало однією з причин валютно-фінансової кризи, яка вразила Аргентину наприкінці 2001 року.

Для інших країн регіону наслідки співробітництва з ТНК є не настільки очевидними. Так, приплив ПЗІ позитивно впливає на конкурентоздатність товарів, вироблених на території Чилі і Колумбії. Разом з тим значне вивезення прибутків від закордонних інвестицій істотно погіршує баланси поточних операцій цих країн, що також призводить до збільшення зовнішньої заборгованості їхніх національних економік.

Аналіз операцій ТНК у країнах Азії показав, що їхній наслідок для національних економік в більшості досліджуваних країн у цілому є позитивним (за винятком Австралії, в якій, як і в країнах Латинської Америки, спостерігається стабільно негативний баланс поточних операцій). При цьому максимального виграшу від участі в міжнародній виробничій діяльності досягли Японія, Сингапур і Китай.

Разом з тим слід зазначити, що наприкінці 90-их років спостерігалося значне збільшення відтоку капіталу з Китаю, який вивозиться іноземними інвесторами як доход від своїх інвестицій. Це призводить до зменшення позитивного сальдо балансу поточних операцій країни.

На прикладі Південної Кореї деякими науковцями простежено залежність між міжнародною конкурентоздатністю продукції та обмінним курсом національної валюти. Так, баланс поточних операцій Кореї в період з 1980 по 1997 роки, за винятком декількох років, був негативним. Однак після фінансової кризи, яка призвела до істотної девальвації національної валюти, ситуація змінилася: баланс поточних операцій Кореї став позитивним та у 1998 році досяг найбільшого за всю історію країни значення.

При цьому слід зазначити, що ревальвація національної валюти, яка спостерігалася останні роки, погіршила торговельний баланс Кореї, що призвело до зменшення позитивного сальдо балансу поточних операцій. Збереження цієї тенденції може призвести як до подальшого зниження конкурентоздатності продукції, виробленої в Кореї, так і в цілому до погіршення балансу поточних операцій.

Активна участь країн ЄС у міжнародному русі капіталу здійснює істотний позитивний вплив (за винятком Великої Британії) на підвищення конкурентоздатності їхніх національних економік. Це, насамперед, пов'язано з тим, що у всіх досліджуваних країнах ЄС вивезені прямі закордонні інвестиції перевищують увезені ПЗІ. У результаті позитивний вплив вивезених ПЗІ на міжнародну конкурентоздатність продукції, виробленої національними виробниками, перевищує негативний вплив увезених ПЗІ, головною метою яких є максимізація прибутку іноземного інвестора.

Як уже відзначалося, наведене твердження не є справедливим для Великої Британії. У цій країні значне вивезення прямих закордонних інвестицій призводить до переміщення частини виробництва з “материнських” корпорацій в іноземні філії. При цьому англійські ТНК реалізують на національному ринку значну частину продукції, випущеної в іноземних філіях, що суттєво погіршує торговельний баланс країни.

На даному етапі розвитку інтеграційних процесів у Європі особливу привабливість для закордонних інвесторів мають Польща, Угорщина і Чехія. Це обумовлено їх можливим швидким вступом до ЄС і одержанням компаніями, зареєстрованими на їхній території, вільного доступу до ємного європейського ринку. Разом з тим виконане дослідження дозволило зробити висновок про те, що ринкові реформи, проведені в країнах Центральної та Східної Європи і засновані на активному залученні закордонних інвестицій, не призвели до загального підвищення міжнародної конкурентоздатності національних економік.

ТНК, що діють у країнах Центральної і Східної Європи, у першу чергу зацікавлені у підвищенні доходів і обсягів виробництва усередині власної корпоративної структури. Реалізуючи цю стратегію, ТНК через мережу своїх закордонних філій, збільшують продаж власної продукції, виробленої поза країнами ЦСЄ. Це призводить до збільшення імпорту країн-реципієнтів ПЗІ, що істотно погіршує їхні торговельні баланси, а в деяких випадках і сальдо послуг. При цьому будь-яка успішна діяльність підприємств із закордонними інвестиціями також призводить і до постійного вивезення з країн ЦСЄ доходів від іноземних капіталовкладень.

У результаті переліченого, баланси поточних операцій усіх досліджуваних країн Центральної і Східної Європи у 90-ті роки мали негативні значення. При цьому найгірші показники поточних операцій спостерігаються у Польщі, в економіку якої надійшли найбільші обсяги ПЗІ, а найкращі (відносно інших досліджуваних країн ЦСЄ) - у Болгарії, куди надійшли найменші обсяги прямих закордонних інвестицій.

У цілому інвестиційний клімат у країнах СНД не є привабливим для закордонних інвестицій. Це пов’язано з наступними основними причинами:

складністю і заплутаністю нормативно-правової бази державного регулювання економічними процесами. Це дозволяє державним службовцям по-своєму трактувати ті чи інші нормативні документи і ставить закордонних інвесторів у залежність від “доброї волі” чиновника;

слабкістю і нерозвиненістю системи судової влади, що не дозволяє суб’єктам підприємницької діяльності у випадку порушення їхніх прав одержати захист у судових органах. Ця ситуація, при якій порушення закону не завжди спричиняє покарання, призводить до існування в країнах СНД високого рівня корупції у сфері державного управління, що створює для більшості закордонних інвесторів неприйнятні умови для ведення бізнесу;

низькою купівельною спроможністю населення. Цей фактор стримує закордонні інвестиції, метою яких є виробництво продукції для внутрішнього ринку приймаючої країни;

дискримінаційним ставленням промислово розвинутих країн до держав СНД. Унаслідок цього більшість країн СНД не є членами Світової організації торгівлі, що обмежує можливості експорту продукції, виробленої на їхній території.

Законодавство країн СНД гарантує іноземним інвесторам право на вільне вивезення за кордон (після сплати податків і відповідних платежів) прибутків, дивідендів та інших фінансових активів. У закордонних інвесторів також існує можливість безперешкодного обміну будь-якої суми у національних грошових одиницях на вільно конвертовану валюту. При цьому, у випадку здійснення великих обмінних операцій закордонний інвестор повинен заздалегідь проінформувати про цю операцію національний банк країни.

В усіх досліджуваних країнах СНД після фінансової кризи 1998 року було введено режим вільно плаваючого валютного курсу, що істотно знизило ймовірність різкої девальвації національних грошових одиниць у майбутньому. Позитивним для іноземних інвесторів, які переводять свої доходи за кордон, також є той факт, що протягом останніх декількох років (2000-2001 роки) номінальний курс національних валют країн СНД стосовно долара залишався досить стабільним, а стосовно євро у 1999-2001 роках спостерігалося навіть його підвищення.

Дослідження довело, що податкова система країн СНД є саме тим фактором, що вкрай негативно впливає на інвестиційний клімат у регіоні. Це пов’язано як із загальним високим рівнем оподатковування, так і з заплутаністю і складністю самої процедури сплати податків. При цьому серед країн СНД найгірша ситуація у податковій сфері спостерігається в Україні. Це обумовлено наступними причинами:

практично повною безконтрольністю діяльності Державної податкової адміністрації, яка підпорядкована тільки Президенту України;

наявністю великої кількості різноманітних податків: на кінець 2001 року в Україні існувало 22 різних національних податки і 16 муніципальних;

високим рівнем податків: ПДВ – 20%, податок на прибуток корпорацій – 30%, прогресивний прибутковий податок – від 10% до 40%, прибутковий податок на дивіденди – 30%, прибутковий податок на роялті і депозити – 15%, податок у фонд соціального страхування й у пенсійний фонд – 37,5% від фонду заробітної плати, податок на репатріацію дивідендів за кордон – 15% (при цьому даний податок стягується у доповненні до податку на прибуток корпорацій);

невизначеністю у трактуваннях податковою службою і судовими органами нормативних і законодавчих актів України. Так, відповідно до закону “Про режим іноземного інвестування” (1996 р.) компанії з закордонними інвестиціями звільняються від сплати податку на прибуток, і це положення діє не менше 10 років. Пізніше для створення рівних умов ведення бізнесу в Україні для національних і закордонних компаній більшість пільг для іноземних інвесторів було скасовано (у тому числі і відсутність податку на прибуток). Після цього, питання про те, чи продовжують користуватися пільгами підприємства з закордонними інвестиціями, що були зареєстровані до скасування пільг, залишається відкритим і по-різному трактується податковими службовцями та місцевими судовими інстанціями;

довгі роки Державна податкова адміністрація не бажала брати участь у проведенні податкової реформи. Так, у липні 2001 року Парламентом України у першому читанні був схвалений новий податковий кодекс, що передбачало істотну лібералізацію податкової політики. Планувалося скоротити загальну кількість національних податків з 22 до 13, муніципальних – з 16 до 10. Пропонувалося також знизити рівень прибуткового податку з 10-40% до 10-20%, податку на прибуток компаній з 30% до 20%, ПДВ із 20% до 15%. Однак, у разі схвалення нового податкового кодексу, податкова адміністрація була б змушена вжити конкретних заходів по розширенню бази оподаткування, що було неприйнятним для неї. У зв’язку з цим Президент і Уряд України заявили про те, що податковий кодекс необхідно істотно допрацювати. Весною 2003 року у податковій сфері України відбулися деякі зміни – був прийнятий новий закон “Про податок з доходів фізичних осіб”, який значно зменшує граничну ставку податку з громадян. Однак прийняття нового ліберального податкового кодексу, в якому б були гармонізовані усі податки в Україні, все ж відкладене на невизначений час.

Наявність настільки негативної ситуації у податковій сфері України призводить до того, що велика частина суб’єктів підприємницької діяльності діє у тіньовій економіці. Можливість існування тіньової економіки пов’язана з високим рівнем корупції в Україні. Так, згідно з даними організації “Transparency International”, у 2000 році за рівнем корупції Україна займала вісімдесят сьоме місце з дев’яноста досліджуваних країн. Гірша ситуація склалася тільки в Югославії і Нігерії.

Для іноземних інвесторів (крім компаній з офшорних зон) ця ситуація є вкрай неприйнятною. Це пов’язано з тим, що для ТНК, які діють у світовому масштабі, імідж “чесної компанії” є більш значною цінністю, ніж швидко отриманий прибуток від операцій у тіньовій економіці. Тому більшість стратегічних закордонних інвесторів в Україні