Страхування в Україні

пенсію передбачає укладання договору страху­вання «на дожиття» до пенсійного віку з виплатою йому страховиком щомісячних або щорічних сум у вигляді додаткової пенсії. Інтерес страхувальника — забезпечити майнові інтереси членів власної роди­ни на випадок своєї смерті — сприяє укладанню договорів довічного страхування, що передбачають страхові виплати на користь родини у вигляді допомоги на поховання. Поширені й договори страхування життя не самих страхувальників, а третіх осіб, які в цих договорах на­зиваються застрахованими особами, наприклад дітей (змішане стра­хування дітей, страхування до вступу в шлюб).

На відміну від страхування від нещасних випадків і медичного страхування при укладанні договорів страхування життя (за винятком пенсійного страхування) страхувальниками можуть бути виключ­но фізичні особи. Страхування життя має також і ту особливість, що всі види страхування, які входять до цієї підгалузі, провадяться тільки в добровільній формі.

Найдавнішою і^адиційно розвиненою галуззю страхування є май­нове страхування. Його економічне призначення полягає в компенсації шкоди, заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку із застрахованим майном. Ідеться як про матеріальні, так і про фінансові збитки.

Обсяг відповідальності страховика включає виплату страхового відшкодування страхувальникові в разі пошкодження або знищення матеріальних цінностей, а також у разі втрати страхувальником гро­шових коштів або неотримання ним запланованого доходу (прибутку) внаслідок страхових випадків, обумовлених договором страхування.

Особливістю цієї галузі є те, що в основу визначення страхової су­ми за договорами майнового страхування покладено дійсну вартість страхованих об'єктів. У разі страхування майна не на повну вартість збитки при настанні страхової події, як правило, також не відшкодо­вуються в повному обсязі.

Розмір відшкодування залежить від системи страхового забезпечен­ня, передбаченої конкретним договором страхування. У майновому стра­хуванні використовують три системи страхового забезпечення: пропор­ційну, систему першого ризику і граничну (граничного відшкодування).

Пропорційна система передбачає виплату відшкодування в тій са­мій пропорції щодо реального збитку, в якій страхова сума за догово­ром перебуває відносно дійсної вартості застрахованого майна.

Система першого ризику передбачає повне відшкодування збитків, завданих застрахованому майну, але в межах страхової суми за дого­вором. Тобто якщо при використанні пропорційної системи страховик бере до уваги загальний обсяг збитків і відшкодовує його в певній пропорції, то в разі використання системи першого ризику обсягом збитків, який перевищує страхову суму, страховик просто нехтує. Зазна­чений обсяг вважається «другим» ризиком (на відміну від «першого», який підлягає відшкодуванню і від якого походить назва цієї системи).

Обидві ці системи використовуються страховиком як засіб заохо­чення страхувальника укладати договори на повну вартість майна. Во­ни втрачають сенс, коли страхова сума за договором і дійсна вартість майна збігаються.

Система граничного відшкодування використовується в тих видах майнового страхування, де страховик має компенсувати збитки стра­хувальника, які обчислено як різницю між заздалегідь обумовленою границею (звідси назва системи) і фактичним рівнем доходів. Ця сис­тема поширюється на страхування врожаю, втрат від простоїв у вироб­ництві тощо.

Майнове страхування об'єднує найрізноманітніші види страхуван­ня, які поділяються на дві підгалузі: страхування майна громадян і страхування майна юридичних осіб. Виокремлення цих двох підгалузей пов'язане з істотними розбіжностями у практиці проведення стра­хування майна юридичних і фізичних осіб.

Так, розмір ризику при страхуванні майна фізичної особи, як пра­вило, значно менший, аніж розмір ризику юридичної особи.

Крім того, ризики фізичної особи достатньо прості й однорідні, тому досить часто страховик може видавати стандартний страховий поліс. А ризики юридичної особи складні і неоднорідні, тому часто постає потреба створювати індивідуальні програми страхового покриття.

Процес прийняття на страхування ризиків фізичної особи — зде­більшого річ відносно нескладна. Інколи страховики навіть обходяться без попереднього огляду майна, що страхується. Чого не можна сказати про прийняття на страхування ризиків юридичних осіб. Тут завжди пот­рібний попередній огляд, оскільки ці ризики істотно різняться між собою.

Складність ризиків юридичних осіб часто спонукає страховика скористатися послугами кваліфікованого страхового посередника (брокера) з його досвідом і знанням, а при страхуванні майна фізичних осіб страховик може сам пропонувати поліси клієнтам, а також вико­ристовувати послуги будь-якого посередника: банку, пошти, автостоя­нки тощо.

Об'єктами страхування у громадян звичайно виступають власні житлові і дачні будинки, господарські споруди, автомобілі, домашнє майно, домашні і сільськогосподарські тварини. Перелік об'єктів май­нового страхування юридичних осіб значно ширший. Він включає бу­дівлі і споруди, машини і технологічне устаткування, електронне об­ладнання, транспортні засоби всіх видів, вантажі, будівельно-мон­тажні та інженерні ризики, фінансово-кредитні ризики тощо. Відпові­дно до перелічених об'єктів в обох підгалузях виокремлюються конк­ретні види страхування.

Страхування майна, як правило, здійснюється лише в добровільній формі. Законодавством України передбачені лише два види обов'язко­вого страхування майна: страхування авіаційних суден і страхування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень у державних сільськогосподарських підприємствах.

Третя (відносно нова для вітчизняного страхування) галузь — це страхування відповідальності. Економічне призначення такого стра­хування полягає в захисті майнових інтересів страхувальника в разі, якщо він завдасть шкоди життю, здоров'ю і майну третьої особи, а та­кож майнових інтересів потерпілої третьої особи. Відповідно обсяг від­повідальності страховика включає виплату відшкодування страхувальникові або третій особі в разі настання передбаченої договором страхування страхової події. Страховою подією при страхуванні відпові­дальності вважається факт настання відповідальності страхуваль­ника, який може бути встановлений судовими органами або добро­вільно визнаний самим страхувальником.

На відміну від майнового та особистого страхування, особливістю страхування відповідальності є те, що крім страховика і страхувальника тут завжди присутня третя особа, на користь якої укладається договір. І найчастіше вона невідома (виняток становить страхування відпові­дальності за невиконання договірних зобов'язань).

Види страхування, які належать до цієї галузі, мають комплексний характер. Адже більшість полісів страхування відповідальності забез­печують одночасний страховий захист як життя і здоров'я третьої осо­би (об'єкти особистого страхування), так і її майна (об'єкти майнового страхування). У цьому полягає ще одна особливість страхування від­повідальності.

Особливістю страхування відповідальності є також порядок визна­чення в договорі страхової суми. На відміну від страхування майна, де страхова сума звичайно визначається страховою (дійсною) вартістю об'єкта страхування, при страхуванні відповідальності страхова сума не встановлюється. Договором визначається лише гранична сума від­шкодування — ліміт відповідальності, яку бере на себе страховик при скоєнні страхувальником шкоди третім особам (їхньому життю, здо­ров'ю, майну).

Законодавство більшості розвинутих країн передбачає обов'язкове страхування відповідальності власників деяких джерел підвищеної не­безпеки, найбільш загрозливих внаслідок значного поширення або ве­ликих масштабів імовірної шкоди. Практично в усіх країнах існує обов'язкове страхування відповідальності власників автотранспортних засобів. З 1 січня 1997 року страхування відповідальності власників транспортних засобів у обов'язковій формі провадиться також в Україні. У більшості країн світу здійснюється страхування відпові­дальності власників авіаційного транспорту, власників суден, користу­вачів ядерних установок, обов'язкове страхування професійної відпо­відальності певних категорій фахівців. Практично всі перелічені види страхувих послуг починають активно розвиватися й у на­шій країні.


3.Порядок надання страхових послуг страхувальникам.


Надання страхових послуг здійснюється на підставі договорів, заключених між страхувальником та страховиком, страхових полісів. Згідно із Законом України «Про страхування» договір страхування є угодою між страховиком і страхувальником, за якою страховик бере на себе зобов'язання у разі страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати збиток у межах страхової суми страхувальни­кові чи іншій особі, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зо­бов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та вико­нувати умови договору.

Змістом договору як юридичного факту визнається сукупність його умов. Нині на практиці застосовуються розроблені страховими організа­ціями (компаніями) умови (правила) з різних видів особистого і май­нового страхування, що відбивають діловий імідж і фінансово-під­приємницькі можливості страхувальників.

Цими умовами і правилами часто визначається весь комплекс істо­тних (та інших) умов, які становлять зміст страхового договору. Отже, угода сторін зводиться, по суті, до прийняття або відмови від укладен­ня договору страхування на запропонованих страховиком умовах і конкретизації окремих пунктів (розмір страхової суми, строк і т. ін.) в індивідуальних договорах страхування.

На ринку страхових послуг поширюється «продаж страхових полі­сів», у яких усі умови страхового договору передбачені в одно­сторонньому порядку страховиком. Придбавши такий поліс, страху­вальник «погоджується» із запропонованими умовами.

Отже, визначальною ознакою договору є угода сторін. Проте для деяких цивільно-правових договорів самої лише угоди сторін недос­татньо. Потрібно виконати ще певні дії, наприклад передати речі, гроші, сплатити внески, після чого договір вважається укладеним. Такі договори іменуються реальними (на відміну від консєнсуальних). До них належить договір страхування, який набуває сили з моменту спла­ти страховиком першого страхового внеску (якщо договором або за­коном не передбачено інше). Договори страхування укладаються за правилами страхування. Факт укладання договору страхування може засвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхуванням

у Законі докладно висвітлені реквізити, які мають міститися у страховому свідоцтві (полісі); а) назва документа; б) назва, юридична адреса і банківські реквізити страхувальника; в) прізвище, ім'я, по батькові або назва страхувальника, його адреса; г) об'єкт страхування; д) розмір страхової суми; е) зазначення страхового ризику; є) розмір страхового внеску, строки і порядок його внесення; ж) строк дії дого­вору; з) порядок зміни і призупинення договору; й) інші умови за зго­дою сторін, у тому числі доповнення до правил страхування або виня­тки з них; і) підписи сторін.

Вимоги законодавця до необхідних реквізитів страхового полісу, які мають виконуватися страховими організаціями, фірмами, компані­ями, безперечно сприятимуть не тільки одноманітності в оформленні

Порядок укладання договору визначається цивільним законодавст­вом, зокрема Законом України «Про страхування». Існують дві стадії у процесі укладання договору: 1) пропозиція однієї сторони іншій всту­пити в договірні відносини (оферта); 2) одержання і прийняття пропо­зиції іншою стороною — акцепт, що вказує на згоду останньої укласти договір на умовах, закладених у пропозиції. .

Питання про правову характеристику оферту не може розглядатися без урахування теоретичних положень, розроблених наукою, та поста­нов цивільного законодавства.

Пропозиція щодо укладання договору може визначатись як оферта, якщо вона відповідає ряду необхідних ознак, зокрема, з оферти має випливати волевиявлення на укладання договору, а не просто наводи­тися інформація про можливість укладання договору. Оферта має бути адресована конкретній особі.

Законодавче визначення оферти і перелік ознак, яким вона має відпо­відати, передбачено в цивільному законодавстві. Згідно з ним пропозиція щодо укладання договору одній або кільком конкретним особам є офер­тою, якщо вона достатньо визначена і відображає намір особи, яка внесла пропозицію, вважати себе пов'язаною договором у разі її прийняття (акцепту). Пропозиція вважається достатньо визначеною, якщо в ній за­значені істотні умови договору або порядок його визначення.

Законодавство розрізняє порядок укладання договорів залежно від пропозиції, зробленої однією зі сторін з визначенням строків для від­повіді або без їх визначення.

Коли пропозиції укласти договір зроблено із вказівкою строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, котра його за­пропонувала, одержала від іншої відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Якщо пропозиція укласти договір зроблена без зазначення строку для відповіді, момент укладення договору встановлюється залежно від того, в усній чи письмовій формі подано пропозицію. У першому випадку договір визнається укладеним, якщо інша сторона терміново повідомила особу, яка внесла пропозицію, про прийняття цієї пропо­зиції.

В іншому випадку угода вважається досягнутою і договір укладе­ним, якщо повідомлення про прийняття пропозиції одержано до стро­ку, встановленого законодавством, а якщо такий строк не встановле­ний, — у межах необхідного для цього часу.

Таким чином, оферта зазначає певні визначені юридичні наслідки, а саме сторону, що внесла пропозицію, пов'язану ним. У разі укладен­ня договору з третьою особою (або відмови укласти договір) оферент зобов'язаний компенсувати збитки стороні, якій раніше була зроблена пропозиція, за умови, що остання акцептувала його і на виконання до­говору мала витрати.

До форми договору страхування застосовують загальні правила, установлені для форми угоди.

Якщо згідно із законодавством або угодою сторін договір має бути укладений у письмовій формі, то він може бути укладений складанням одного документа, підписаного сторонами, обміну листами, телетай­пограмами і т. ін., а також підписаний стороною, яка їх надсилає.

Законодавство передбачає, що для укладання договору страхуваль­ник подає страховикові письмову заяву встановленої форми або іншим способом повідомляє про свій намір укласти договір страхування.

Для письмового визнання договору страхування необхідна не тіль­ки письмова заява страхувальника, а й письмова згода страхової орга­нізації на укладання такого договору, підтвердженням якої є страхове свідоцтво (страховий поліс), видане страховиком.


4. Діюча система страхових послуг в Україні та шляхи її удосконалення.


Страхова галузь України, як і вся її економіка, зазнає нині безпрецидентних змін. У найстисліши строки потрібно подолати шлях від централізованої планової економіки до господарства, що функціонує на ринкових засадах. Зміни мають бути фундаментальні й стосуватися політичних, юридичних, економічних, соціальних і технологічних аспектів еволюції ьсуспільства. Отже реформування тривалий час впливатиме на розвиток усіх галузей економіки країни.

Головні перетворення полягають у структурних змінах форм влас6ності. Ці зміни, у свою чергу, зумовлюють відповідну трансформацію форм її страхового захисту. Серед змін, які відбуваються нині в Україні, найіс­тотніше вплинути на подальшу долю страховиків можуть наступні.

Здійснення приватизації майна переважної кількості підприємств, що раніше належали до державного сектора економіки. Це зумовлює під­вищення страхового інтересу як щодо захисту майна, так і щодо стра­хування відповідальності підприємств. Потрібно намагатися охопити страхуванням насамперед ризики засновників та акціонерів компанії. Це сприяє швидшому започаткуванню та подальшому розвитку страхової діяльності, підвищує довір'я до нового страховика, що дуже важливо для укріплення позиції на страховому ринку.

Зміни в джерелах сплати страхових платежів. Тепер і за добро­вільними видами страхування майна підприємств (включаючи транс­портні засоби, вантажі) страхові премії додаються до витрат на вироб­ництво, що відповідно зменшує базу оподаткування. Це значно підси­лює фінансові можливості підприємств, спонукає їх брати участь у страхуванні.

Зростання рівня реальної середньої заробітної плати працюючих. Ця обставина дає нові можливості активізувати залучення населення до страхування життя, від нещасних випадків, страхування нерухомос­ті, транспортних засобів та домашнього майна. Водночас зростання заробітної плати призводить до подорожчання трудових ресурсів, зай­нятих у страхуванні.

Суттєве зниження рівня інфляції, завдяки якому зміцнюється до­віра страхувальників до реальності відшкодування збитків. Проте осо­бливу увагу слід приділити врахуванню у правилах і договорах стра­хування можливості коригувати страхову суму та суму платежів у зв'язку з відхиленням реальної вартості застрахованого майна під впливом інфляції (дефляції) грошової одиниці.

Стан криміногенної ситуації, особливо у великих містах, що при­зводить до підвищення рівня збитковості за багатьма договорами. Така тенденція вимагає коригування страхових тарифів, вжиття разом зі страхувальниками і правоохоронними органами додаткових запобіж­них заходів щодо охорони об'єктів страхування.

Зміна порядку нарахування і віднесення на витрати амортизацій­них відрахувань на основні засоби. Прискорена амортизація призведе до збільшення коливань між залишковою вартістю об'єкта за балан­сом підприємства і його реальною вартістю. Це потрібно брати до ува­ги і в умовах страхування.

Очікуване збільшення кредитних інвестицій у підприємницьку ді­яльність. Це потягне за собою, зокрема, збільшення масштабів викори­стання страхових послуг у частині страхування майна від вогню і сти­хійного лиха, технічних ризиків, майна, що передбачається під заста­ву, страхування відповідальності.

Розпочато процес формування українського фондового ринку. Роз­винений ринок цінних паперів дасть змогу страховикам прискорити продаж власних акцій і цим самим залучити додатковий капітал до статутного фонду. Водночас, це сприятиме оперативнішому вирішен­ню питання про інвестування тимчасово вільних коштів у цінні папери і, при потребі, їх продажу. Розвиток фондового ринку потягне за со­бою впровадження нових страхових послуг.

Коливання банківської облікової ставки, що безпосередньо впливає на прояв заощаджувальної функції страхування, вносить відповідні зміни в доходи страховиків від розміщення депозитів та визначає деякі інші параметри фінансової діяльності.

Зростання можливостей підприємств щодо реалізагіії продукції, особливо на експорт. Це створює сприятливі умови для розширення страхування експортних кредитів, страхування відповідальності това­ровиробників за якість продукції, страхування вантажів та відпові­дальності вантажоперевізника, страхування юридичних втрат на роз­гляд претензій.

Стабілізація економічного стану на багатьох підприємствах дозволяє поступово переходити до страхування втрат, до яких можуть призвести перерви у виробництві у разі настання стихійного лиха, техногенних ава­рій або інших страхових подій.

Поглиблення проблеми безробіття, що зумовлює зростання потре­би у страхуванні роботодавця на цей випадок.

Поява в регіонах нових страховиків, що володіють аналогічними ліцензіями на страхову діяльність. Компанія має ретельної вивчати можливості своїх конкурентів і відповідно реагувати підвищенням якості, своїх послуг.

Доцільність залучення до реалізації полісів страхових посередни­ків. Страхові брокери й агенти сприяють, як правило, зростанню кількості договорів і розширенню географії страхувальників, а це позити­вно позначається на надходженні страхових премій і формуванні раціо­нальної структури страхового портфеля.

Перестрахування ризиків на облігаторних засадах. У зв'язку з цим потрібно ретельно дібрати перестраховиків і укласти з ними відповідні угоди. У свою чергу, в межах нормативів платоспроможності доцільно збільшити обсяг операцій із приймання ризиків на перестрахування. Перспективним напрямком розвитку внутрішнього ринку страхування є створення регіональних і спеціалізованих страхових пулів.

Посилення спілкування з потенційними страхувальниками надан­ням Їм різних консультацій з ризик-менеджменту, страхування ризиків та інших питань, що не виходять за межі статутної діяльності компанії.

Можливості тіснішої взаємодії з місцевими органами влади. Ці стосунки можуть виявлятися у взаємному прагненні розслідувати при­чини страхових подій, створити зручніші умови для розміщення офісу компанії, рекламних матеріалів, фінансувати за рахунок коштів стра­ховика ряд запобіжних заходів, купувати цінні папери, що емітують місцеві адміністрації, і т. ін.

Отже, державна політика, спрямована на приватизацію, проведен­ня протиінфляцінних заходів, упорядкування оподаткування як стра­хувальників, так і страховиків, відсоткових ставок, валютних курсів, фінансового контролю, забезпечує серйозні передумови для активіза­ції страхової діяльності. Стратегія кожної конкретної компанії полягає в тому, щоб максимально скористатися цими можливостями. Разом з тим мають бути своєчасно враховані й чинники, що ускладнюють ро­боту страховиків.

Аналізуючи на цьому фоні позитивні й негативні зміни в умовах ді­яльності страховика, доцільно знайти відповіді на такі запитання:

• чи може компанія надавати свої послуги за цінами, нижчими або такими самими, як конкуренти (якщо ні, то що цьому заважає);

• який доступ має компанія до страхувальників. Що заважає їй роз­ширити коло своїх прихильників;

• чи має компанія належний персонал для оперативної переорієн­тації роботи на нові послуги та ринки;

• що необхідно для посилення мотивації працівників до кращого виконання місії компанії?


ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ТА ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ


1.Александров А. А. Страхование. — М.: Приор, 1998. — 186 с.

2.Архипов А.П. О формировании й управлений коллективом страхо­вой компании // Финансы. — 1997. — № 11. — С. 34 — 39.

3.Архипов А.П. Структура региональных страхових рынков // Финансы. — 1997. — № 3. — С.44 — 49.

4.Бабенко В. Канали розподілу страхових послуг у промислове роз­винутих країнах // Економіка України. — 1997. — № 7. — С.82 — 87.

5.Осадець С.С. Страхування — К.: КНЕУ, 1998.—528с.

6.Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. — К.: Знання, 1997.—216с.

7. Закон України «Про страхування» // Урядовий кур'єр. — 1996. — 18 квітня.

8. Законодавство України про страхування // Бюлетень законодав­ства і юридичної практики України. — 1997. — № 4. — 368 с.

9.Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про стра­хування» // Голос України. — 1997. — 14 листопада.