Зовнішня і міжнародна торговельна політика

рамках "Токіо раунду" був створений ще цілий ряд комітетів і рад, в обов'язок яких входило спостереження за реалізацією досягнутих у його ході домовленостей. До них відносяться: комітет з антидемпінгової практики, комітет із субсидій і компенсаційного мита, комітет з технічних бар'єрів у торгівлі, комітет з митної оцінки, комітет з урядових закупівель, комітет з імпортного ліцензування та ін.

Багатобічні торгові переговори містили в собі таку винятково важливу проблему, як розробка нових принципів і норм міжнародної торгівлі. У результаті ГАТТ стало грати винятково важливу роль у вирішенні задач сучасних міжнародних економічних відносин. Сформована на основі Угоди система договорів практично означає створення міжнародної організації, що займає міцне місце серед міжнародних установ, що визначають формування міжнародних економічних зв'язків. Тобто з'явилися нові можливості для уніфікації й диверсифікованості правових норм міжнародної торгівлі.

В ході "уругвайського раунду" переговорів у рамках ГАТТ стало, очевидно, що Угода продовжує йти по, наміченому раніше, шляху розширення сфери діяльності. До порядку денного переговорів входили наступні питання: митні тарифи, нетарифні міри, перегляд деяких прав і правил ГАТТ, торгові аспекти регулювання іноземних капіталовкладень, торгові аспекти права індивідуальної власності, торгівля послугами і т.д. Усе це свідчило про те, що головною задачею цих переговорів є створення нових правил регулювання міжнародної торгівлі, розробка нових угод, що не тільки інтерпретували окремі положення, але і значно розширили сферу діяльності ГАТТ. Більш того, були створені формально не залежні від ГАТТ кодекси, що стосуються сфери послуг і деяких суміжних з міжнародною торгівлею областей МЕО.

Одним зі шляхів рішення різних проблем - розгляд їх на регулярних переговорних конференціях, восьмим з яких був "уругвайський" раунд. Скликання нового раунду багатобічних торгових переговорів (БТП) було продиктовано сформованими тенденціями розвитку міжнародних економічних відносин наприкінці 70-х і першій половині 80-х років. У цей період різко активізувалася економічна експансія США. У той же час підсилилася опозиція американській експансії з боку ЄЕС, поглибилися американо-японські економічні розбіжності. Зросла роль країн, що розвиваються, у світовому господарстві і міжнародній торгівлі, загострилися їхні валютно-фінансові протиріччя з Заходом, зросло прагнення до поліпшення умов участі в міжнародному поділі праці. Таким чином, в останні роки в розвитку міжнародних економічних відносин в цілому і міжнародній торгівлі, зокрема, закріпилися негативні тенденції, що привели до загострення конкурентної боротьби на світовому ринку і помітному погіршенні взаємин держав у даній сфері міжнародного співробітництва. В силу цього масштабність і різноманіття програми МТП віддзеркалювали, насамперед ті зростаючі труднощі, з якими зштовхнулася сучасна міжнародна торгівля в результаті різкого погіршення торгово-політичної обстановки. Посилення протекціонізму з боку розвинених капіталістичних країн, у тому числі розширення дискримінації в результаті збільшення антидемпінгових процедур, кількісних обмежень, обвинувачень у субсидуванні експорту привели до виникнення нових протиріч між її учасниками. Тому значна частина програми нового раунду спрямована на вироблення домовленостей, покликаних стримувати подальше поширення протекціонізму й однобічних дискримінаційних мір у торгових відносинах між країнами - учасниками ГАТТ. Ряд питань, внесених у програму МТП, віддзеркалював вимоги країн що розвиваються, що в умовах поступового росту їх гігантської зовнішньої заборгованості і різкого падіння цін на сировину яку вони вивозять і продовольство наполягали на істотному поліпшенні умов їхнього експорту в розвинені держави й ліквідації підтримуваних розвиненими країнами дискримінаційних обмежень імпорту. В умовах посилення економічної взаємозалежності між двома групами держав Захід змушений був погодитися на обговорення деяких найбільш гострих проблем експорту з країн, що розвиваються, текстилю, одягу, деяких видів природних ресурсів. Важливим фактором, що вплинув на порядок денний нового раунду МТП, були усе більш часті порушення норм ГАТТ, що привели до ерозії найважливіших принципів ГАТТ і ослабленню в цілому його організаційно-правової основи в міжнародній торгівлі. В силу цього значна увага на переговорах була приділена зміцненню юридичної бази й механізму ГАТТ.

Розглянемо події напередодні "уругвайського" раунду переговорів і після нього. Серед проблем у рамках ГАТТ можна виділити "нові", що виникли в зв'язку зі зміною й розвитком економічної ситуації, і "старі", що знаходилися на розгляді вже тривалий час. Спочатку проаналізуємо найбільш насущні "нові" проблеми:

дискримінаційні міри державного регулювання: міри, що негативно впливають на вільний перелив капіталу і, отже, сприймаються як бар'єр у міжнародній торгівлі. До них можна віднести проблему іноземних інвестицій: найчастіше іноземним інвесторам приписують сфери й галузі прикладання їхніх капіталів, ставляться умови у відношенні частки продукції, що поставляється на експорт, наймання місцевої робочої сили, використання компонентів і матеріалів місцевого виробництва й ін.
проблема торгових аспектів прав інтелектуальної власності: існуючі міжнародні конвенції по охороні прав інтелектуальної власності не надають надійних гарантій проти піратської практики, тоді як торгівля підробленими товарами, піратство, використання чужих наукових і конструкторських розробок прийняла небачені масштаби. Крім того, що компанії-власники товарних знаків зазнають колосальних збитків, мова йде про життя багатьох людей, оскільки стали підроблятися навіть деталі авіаційних двигунів і автомашин, медичні препарати. Одне з можливих рішень даної проблеми - застосування торгових санкцій до країн, що злісно порушують права інтелектуальної власності.
проблема міжнародної торгівлі послугами: довгий час надання послуг сприймалося як щось супутнє традиційній торгівлі товарами, але на початку 80-х років зросла самостійна роль сфери послуг в економіці (телекомунікації, банківська й страхова справа, туризм, перевезення). В даний час близько 20% світової торгівлі і 60% виробництва приходиться на сферу послуг. Тим часом, відсутність загальновизнаних правил у міжнародній торгівлі послугами привело до значного різнобою в національних нормативних документах, системах статистичної звітності та ін., що на даному етапі є гальмом на шляху міжнародного обміну послугами.
іншою проблемою є функціонування системи ГАТТ.

Переговори повинні були привести у відповідність організаційну основу ГАТТ зі зростаючою роллю в міжнародній торгівлі. Як розвинені капіталістичні країни, так і більшість країн, що розвиваються, вважають за необхідне зміцнення ГАТТ як міжнародної організації й підвищення ефективності її діяльності шляхом посилення механізму контролю за виконанням прийнятих рішень. Також стояло питання обговорити забезпечення спостереження з боку ГАТТ за торговою політикою і практикою країн, що беруть участь у ній, і впливом торгової політики і практики на функціонування багатобічної торгової системи, підвищення загальної ефективності і поліпшення процесу прийняття рішень у ГАТТ, зокрема, шляхом більш активного залучення до його роботи міністрів, зміцнення зв'язку ГАТТ із міжнародними валютно-фінансовими організаціями. Зміцнення організаційного механізму ГАТТ сприяє також внесення в програму ГАТТ пропозиції про удосконалювання й посилення правил і процедур врегулювання суперечок.

До "старих" проблем можна віднести в основному ті, котрі зв'язані з питаннями, що стосуються розвинених і країн, що розвиваються, а також протиріч, зв'язаних із правовим статусом:

рівень митно-тарифного обкладання: незважаючи на те, що середньозважена ставка імпортного митного тарифу розвинених країн склала 5%, середні показники далеко не повно відбивали реальну ситуацію. У Японії і США на ставки митного тарифу, що перевищували 10 %, приходилося відповідно 17,1 і 16,0% загальної кількості тарифних позицій. Причому велика частина високих ставок застосовувалася у відношенні імпорту продовольства, текстилю й одягу, тобто основних експортних статей країн, що розвиваються. Важливою проблемою була низька частка "зв'язаних" (тобто не змінюваних у велику сторону) тарифів. У розвинених країн це стосувалося в основному сільськогосподарської продукції, а в країн, що розвиваються - товарів усіх категорій, що давало можливість в однобічному порядку підвищувати рівень митного обкладання, погіршуючи умови доступу на свої ринки. [7]
торгівля сільськогосподарською продукцією: цей сектор торгівлі був фактично виведений зі сфери регулювання ГАТТ під приводом "особливої соціальної значимості" і "забезпечення продовольчої безпеки", що дозволило вводити кількісні обмеження на сільськогосподарську продукцію. Подібні однобічні права служили постійним джерелом конфліктів з іншими країнами, позбавленими такого права, у тому числі і з конкурентноздатними виробниками сільськогосподарської продукції.
також, проблемою країн, що розвиваються, можна назвати світову торгівлю текстилем і одягом, у якій вони мають порівняльну перевагу. На початку 60-х років ними була прийнята довгострокова угода, що переросла в багатосторонню угоду по текстилю, у відповідності, з якою розвинені країни установлювали тверді імпортні квоти на текстильну продукцію ( що приходилися в основному на країни, що розвиваються), при підвищенні яких увіз товарів просто заборонявся.
процедура введення захисних мір: теоретично країни-члени ГАТТ мають право вводити імпортні обмеження, якщо несподіване збільшення імпорту створює погрозу "збитку" національній економіці. Але введення таких обмежень обумовлено цілим рядом умов (збільшенні імпорту інших товарів з метою збереження колишнього обсягу товарів), а також повинно здійснюватися на основі найбільшого сприяння. У дійсності ж подібні обмеження було потрібно вводити лише у відношенні однієї чи декількох країн.
ставши авторитетною міжнародною організацією, що нараховувала в той час більш 115 країн, на частку яких приходилося понад 90%обсягу світової торгівлі, юридичне ГАТТ протягом чотирьох десятиліть існувала як угода невеликої групи країн на основі Протоколу про тимчасове застосування, що діє до вступу МТО в силу. Постійні розбіжності викликав і сам Протокол, оскільки країни-засновники ГАТТ одержали право застосування нетарифних мір в "тій мірі, у якій це не суперечить існуючому законодавству".
угоди, створені в ході "токійського раунду", створили наступну проблему: до цих угод приєдналися лише країни, що вважали це для себе необхідним, у результаті, чого однорідна до того (у змісті обсягу взаємних прав і обов'язків) система ГАТТ виявилася "розмитою".[7]

Всі укладені угоди умовно можна розділити на два великих блоки: угоди про доступ на ринки й угоди й домовленості по інституційних питаннях, тобто по нових механізмах міжнародної торгової системи.

Питання доступу на ринки:

крім зниження мита 2/5 імпортованої продукції, до якої можна, віднести медикаменти, медичне устаткування, меблі, будівельне й сільськогосподарське устаткування, іграшки, пиво, папір, буде зовсім звільнено від мита;
було вирішено знизити до 2005 року більшість квот і тарифів на текстильну продукцію й одяг, що відкриє ринок експорту країнам, що розвиваються;
також було досягнуто згоди щодо послуг, експорт яких за останні 18 місяців досяг 1 мільярда доларів: була прийнята угода по торгівлі послугами;
по захисту прав інтелектуальної власності було прийняте наступне: авторське право буде зберігатися потяг 50 років, патенти - 20 років. Крім того, країни-члени повинні передбачити у своєму законодавстві карне покарання чи великі штрафи за навмисне підроблення торгових знаків. Це покладе кінець безконтрольному використанню відкриттів іншими людьми.
усі нетарифні міри, що обмежують доступ сільськогосподарської продукції на внутрішні ринки, підлягають "тарифікації", після чого рівень захисту підлягає зниженню в середньому на 36% протягом шести років. При цьому мінімальне зниження по позиціях повинне складати 15%. Усі ставки митних тарифів на сільськогосподарську продукцію оголошуються незмінними в однобічному порядку. Міри національної політики по підтримці сільськогосподарського виробництва, що роблять негативний вплив на торгівлю, повинні бути скорочені за спеціальною методикою на 20%.

Поліпшення умов доступу на ринки недостатня умова для стійкого росту міжнародної торгівлі і світової економіки в цілому. Важливим елементом є передбачуваність торгове - політичних режимів держав у відношенні імпорту товарів і послуг. Тому другий блок, що гарантує стабільність договірно-правової основи міжнародної торгівлі, грає усе велику роль.

До нього можна віднести Всесвітню Торгову Організацію (ВТО). Це нова договірно-правова система регулювання торгових відносин, що буде, містити в собі відновлення ГАТТ, ГАТС і всі інші угоди, укладені в ході цього раунду переговорів. До складу ВТО будуть входити так називані механізм оглядів торгової політики і механізм розв’язання суперечок. ВТО одержала повний правовий статус міжнародної організації. Членом ВТО може стати країна, що приєдналася до "уругвайського раунду".

Всесвітня торгова організація (ВТО) почала свою діяльність з 1 січня 1995 року. Секретаріат ВТО знаходиться в Женеві (Швейцарія). Всесвітня торгова організація покликана регулювати торгово-політичні відносини учасників організації в сфері міжнародної торгівлі на основі пакета угод так званого Уругвайського раунду багатобічних торгових переговорів (1986-1994р.). [3]

Угода про заснування Всесвітньої торгової організації передбачає створення постійно діючого форуму держав-членів для врегулювання проблем, які роблять вплив на їх багатобічні торгові відносини, а також для здійснення контролю над реалізацією угод І домовленостей Уругвайського раунду. ВТО функціонує багато в чому також, як і ГАТТ, але при цьому здійснює контроль за більш широким спектром торгових угод і має набагато великі повноваження в зв'язку з удосконаленням ряду процедур прийняття рішень. Головною задачею ВТО є лібералізація світової торгівлі шляхом її регулювання переважно тарифними методами при послідовному скороченні рівня імпортного мита, а також усуненні різних нетарифних бар'єрів, кількісних обмежень і інших перешкод у міжнародному обміні товарами і послугами. Основними принципами і правилами ГАТТ/ВТО, є:

надання режиму найбільшого сприяння в торгівлі на не дискримінаційній основі;
взаємне надання національного режиму товарам і послугам іноземного походження;
регулювання торгівлі переважно тарифними методами;
відмовлення від використання кількісних обмежень;
транспарентність торгової політики;
розв’язання торгових суперечок шляхом консультацій і переговорів і т.д.

Усі країни-члени Всесвітньої торгової організації приймають зобов’язання по виконанню близько двадцяти основних угод і юридичних інструментів, об'єднаних терміном "багатосторонні торгові угоди" (БТУ). Таким чином, ВТО являє собою своєрідний багатобічний контракт (пакет угод), нормами і правилами якого регулюється понад 90% усієї світової торгівлі товарами і послугами.

Пакет угод Уругвайського раунду поєднує приблизно 50 багатосторонніх угод і інших правових документів, основними з яких, є Угода про заснування ВТО і укладені БТУ:

І. Багатосторонні угоди по торгівлі товарами:

Генеральне угода з тарифів і торгівлі 1994 р. (ГАТТ-94);
Угода по сільському господарству;
Угода по застосуванню санітарних і фітосанітарних заходів;
Угода по текстильних виробах і одягу;
Угода по технічних бар'єрах у торгівлі;
Угода по інвестиційних мірах, зв'язаним з торгівлею (Трімс);
Угода по застосуванню Статті VI ГАТТ-94 (Антидемпінгові процедури);
Угода по застосуванню Статті VII ГАТТ-94 (Оцінка митної вартості товарів);
Угода по попередньо відвантажувальній інспекції;
Угода по правилам походження;
Угода по процедурам імпортного ліцензування;
Угода по субсидіям і компенсаційним мірам;
Угода по захисним мірам.

II. Генеральна угода по торгівлі послугами (ГАТС).

ІІІ. Угода по торгових аспектах прав інтелектуальної власності (Трипс).

ІV. Домовленість про правила і процедури, регулюючі розв’язання суперечок;

V. Механізм огляду торгової політики.

VI. Плюрілатеральні угоди (з обмеженою участю, тобто необов'язкові для всіх членів ВТО):

Угода по торгівлі цивільною авіатехнікою;
Угода по урядових закупівлях.

Існують також так звані секторальні тарифні ініціативи ("нульовий варіант", "гармонізація торгівлі хімічними товарами", "інформаційні технології"), у яких на добровільний основі беруть участь лише частина країн-членів ВТО.

Структура і функції. Вищим органом ВТО є Міністерська конференція, що поєднує представників всіх учасників організації. Сесії конференції збираються не рідше одного разу в два роки для обговорення і прийняття рішень по принципових питаннях, пов'язаних з угодами Уругвайського раунду. Перша конференція відбулася в грудні 1996 р. в Сінгапурі; друга - у травні 1998 р. в Женеві, де підводилися основні підсумки п'ятдесятилітньої діяльності ГАТТ/ВТО. В Міністерській декларації за підсумками цієї конференції сформульоване доручення Генеральній Раді підготувати рішення по термінах проведення, порядку денному і параметрам нового раунду багатобічних торгових переговорів ("раунд тисячоріччя").

Наступний форум ВТО пройшов наприкінці 1999 р. і був присвячений обговоренню виконання країнами-членами організації діючих угод Уругвайського раунду, а також формату нового раунду МТП: початок переговорів по "вбудованому порядку денному" (сільське господарство, послуги, огляд Угоди по Трипс), підготовка рекомендацій з перспектив діяльності організації з врахуванням рішень Сінгапурської конференції, тобто можливому включенню в майбутні переговори принципово нових сфер - конкуренції, екології, трудових стандартів, а також тарифів на промислові товари.

Міністерська конференція ВТО заснувала Комітет з торгівлі і розвитку, Комітет з обмежень з метою забезпечення рівноваги платіжного балансу, Комітет з бюджету, фінансам і адміністрації, а також Комітет з торгівлі і навколишнього середовища.

Між сесіями в міру необхідності (8-10 разів на рік) для рішення поточних і процедурних питань ззивається Генеральна рада, що складається також із представників всіх учасників. Крім того, Генрада адмініструє діяльність Органа по врегулюванню суперечок й Органа по огляду торгової політики. Під керівництвом Генради працюють Ради по торгівлі товарами. Рада по торгівлі послугами і Рада по торгових аспектах прав інтелектуальної власності, інші органи по проблематиці ВТО. У рамках Рад по торгівлі товарам і послугами засновані Комітети з Угод і переговорні групи. Членство в радах і комітетах відкрито для всіх учасників ВТО. Крім того, функціонують спостережні органи за виконанням плюрилатеральних угод.

Прийняття рішень. У ВТО практикується прийняття рішень на основі консенсусу. При його відсутності рішення приймається більшістю голосів, якщо іншого не передбачено. Тлумачення положень угод по товарам, послугам, інтелектуальній власності, звільнення від прийнятих зобов'язань (вейвер) приймаються 3/4 голосів. Виправлення, що неторкаються прав і зобов'язань учасників, а також прийняття нових членів вимагають 2/3 голосів (на практиці, як правило, консенсусом).

Відповідно до Угоди про заснування ВТО країнами-засновниками організації стали учасники ГАТТ, що представили списки зобов'язань по товарах і послугам і ратифікували пакет угод ВТО до 1997 року. В даний час більше тридцяти держав мають статус спостерігача у ВТО. Переважна більшість з них знаходяться на різних стадіях процесу приєднання до ВТО. Крім того, біля п'ятдесятьох міжнародних організацій мають статус спостерігача у ВТО, у т.ч. МВФ, Світовий Банк, ОЕСР, різні підрозділи ООН, регіональні угруповання, товарні організації і т.д.

Процедура приєднання до Всесвітньої торгової організації. Процедура приєднання до Всесвітньої торгової організації, вироблена за піввіку існування ГАТТ/ВТО, досить складна і складається з декількох етапів. Як показує досвід країн, що приєднуються, цей процес займає кілька років. Усі зазначені нижче процедури приєднання цілком поширюються і на Україну. На першому етапі в рамках спеціальних Робочих груп відбувається детальний розгляд економічного механізму і торгово-політичного режиму країни, що приєднується. Після цього починаються консультації і переговори про умови членства країни-здобувача в цій міжнародній організації. Подібні консультації і переговори, як правило, проводяться на двосторонньому рівні з усіма зацікавленими країнами-членами ВТО.

Насамперед, ці переговори стосуються "комерційне значимих" поступок, що країна, яка приєднується, буде готова надати членам ВТО по доступу на її ринок товарів і послуг, а також по термінах прийняття на себе зобов'язань по Угодах, що випливають із членства у ВТО. Замість того країна, що приєднується, дістає права, якими володіють члени ВТО, що практично буде означати припинення її дискримінації на зовнішніх ринках. У випадку протиправних дій з боку якого-небудь члена організації, будь-яка країна зможе звертатися з відповідною скаргою в Орган з розв’язання суперечок (ОРС), рішення якого обов'язкові для безумовного виконання на національному рівні.

Відповідно до встановленої процедури результати двосторонніх переговорів про взаємну лібералізацію доступу на ринки й умови приєднання повинні бути оформлені наступними офіційними документами:

Доповіддю Робочої групи, у якій буде викладений весь пакет зобов'язань, що прийме за підсумками переговорів на себе країна, що приєднується;
Протоколом про приєднання, що юридично оформляє досягнуті домовленості;
Списком зобов'язань по тарифних знижках в області товарів і сільського господарства;
Списком специфічних зобов'язань по доступу на ринок послуг;
Однією з головних умов приєднання нових країн до ВТО є приведення їхнього національного законодавства і практики регулювання зовнішньоекономічної діяльності відповідно до положень пакета угод Уругвайського раунду.

Останнім етапом є ратифікація законодавчим органом країни, що приєднується, всього пакета документів.

Відмінності ВТО від ГАТТ. Всесвітня торгова організація не просто продовження ГАТТ. Навпроти, вона цілком замінила собою свого попередника і докорінно відрізняється від нього за своїм характером. Серед принципових відмінностей варто назвати наступні:

ГАТТ - це був комплекс правил, зафіксованих у міжнародній угоді, що не передбачав створення якої-небудь організаційної основи. Діяльність ГАТТ обслуговувалася лише невеликим секретаріатом, що виник у результаті спроби створити Міжнародну торгову організацію ще в сорокових роках. ВТО є постійно діючою організацією, що має власний секретаріат.
ГАТТ застосовувався на "тимчасовій основі", хоча - після більш, ніж сорока років його існування, - уряди воліли розглядати зобов'язання, що містяться в ньому, такими, що як діють на постійній основі. Зобов'язання ВТО носять повномасштабний характер і є постійними.
Правила ГАТТ застосовувалися до торгівлі товарами. Крім товарів, ВТО охоплює торгівлю послугами, а також зв'язані з торгівлею аспекти інтелектуальної власності.
Хоча ГАТТ і був міжнародним інструментом, до вісімдесятих років до нього додалося багато нових угод, укладених між обмеженим числом країн, що, відповідно, носили виборчий характер. Практично всі угоди, що лежать в основі ВТО, є багатобічними, і, таким чином, зобов'язання, що містяться в них , є зобов'язаннями всіх членів організації.
Існуюча в рамках ВТО система врегулювання суперечок діє майже автоматично, а тому імовірність того, що вона буде блокована, набагато менше, ніж при старій системі ГАТТ. Виконання рішень, прийнятих для врегулювання суперечок, буде легше реалізовувати на практиці.

"ГАТТ 1947 року" продовжував діяти до кінця 1995 p., що дало всім членам ГАТТ час для приєднання до ВТО і дозволило продублювати діяльність у деяких областях, наприклад, у сфері врегулювання суперечок. Більш того, ГАТТ продовжує своє життя як "ГАТТ 1994 року", що являє собою доповнений варіант ГАТТ 1947 року, який відповідає вимогам сьогоднішнього дня. "ГАТТ 1994 року" є невід'ємною частиною Угоди про заснування ВТО і як і раніше регламентує ключові положення міжнародної торгівлі товарами.

5. Україна на шляху приєднання до ВТО

На сьогоднішній день до ВТО входять 145 держав, 7 з яких держави колишнього СРСР.

Відносини України з іноземними державами в області зовнішньоторгової діяльності будуються на основі дотримання загальновизнаних принципів і норм міжнародного права і зобов'язань, які базуються на міжнародних угодах України.

З метою інтеграції економіки України у світову економіку Україна відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права бере участь у міжнародних договорах про митні союзи і вільні економічні зони з всіма наслідками, що звідси випливають.

В даний час торгова політика України здійснюється за допомогою митно-тарифного регулювання (експортні й імпортні митні тарифи) і нетарифного регулювання (зокрема, шляхом квотування і ліцензування) зовнішньоторговельної діяльності. Не допускаються інші методи державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності шляхом втручання і встановлення різних обмежень органами державної влади. Експорт і імпорт здійснюються без кількісних обмежень. Кількісні обмеження вводяться у виняткових цілях :

забезпечення національної безпеки України;
виконання міжнародних зобов'язань України з урахуванням стану на внутрішньому товарному ринку;
захисту внутрішнього ринку України.

З метою захисту національних інтересів діє система експортного контролю. Існують технічні, фармакологічні, санітарні, ветеринарні, фітосанітарні й екологічні стандарти і вимоги у відношенні ввезених товарів, контроль за їх якістю. Передбачаються захисні міри у відношенні імпорту товарів, найбільш яскравий прояв яких ми бачимо в зростаючому імпортному миті.

В даний час Уряд України приділяє велику увагу проекту програми розвитку експорту України, основною метою якої є збільшення вартісного обсягу українського експорту, розширення його номенклатури за рахунок продукції з підвищеним ступенем обробки, наукомістких товарів, технологій.

Цілі і задачі приєднання України до ВТО. Відповідно до встановленої процедури приєднання до ВТО, Україна почала складний, багатоетапний і досить довгостроковий процес по оформленню членства в цій впливовій міжнародній організації, що передбачає підготовку і проведення багатобічних і двосторонніх переговорів із країнами-членами ВТО.

Головна задача України на переговорах - одержання умов членства у ВТО, що виключали б обмеження її прав у сфері міжнародної торгівлі, забезпечили б реальне поліпшення доступу на світові ринки товарів і послуг.

Приєднання до ВТО випливає з задач сучасної торгової політики України, що спрямована на ефективну інтеграцію країни у світову економіку і міжнародну торгівлю і містять у собі:

одержання кращих і не дискримінаційних умов доступу для українських товарів і послуг на закордонні ринки;
розвиток експортних можливостей країни і "облагороджування" структури українського експорту;
забезпечення достатнього ступеня захищеності вітчизняних виробників в умовах розумно відкритої економіки на основі застосування норм і правил ВТО.

Основні переваги участі України у ВТО полягають в наступному:

створення більш сприятливих - не дискримінаційних, стабільних і передбачуваних умов для розвитку торгівлі й інших форм зовнішньоекономічної діяльності;
доступ до механізму ВТО з розв’язання торгових суперечок, як дуже ефективному (і практично єдиному) інструменту захисту торгових інтересів країн-членів організації від їхнього несправедливого обмеження;
упровадження через застосування норм і правил ВТО в українську практику зовнішньоекономічної діяльності і відповідне законодавство міжнародного досвіду в області регулювання торгівлі.

Зараз Україна має статус спостерігача, однак, ставши однією з сторін різноманітних багатосторонніх угод, із продажу товарів і послуг, крім виграшів, створить Україні безліч проблем:

будучи одним з основних експортерів металами і паливом Україна буде у виграші доти, поки вона зможе уникати кількісних обмежень. Також поки вона зможе уникнути антидемпінгових бар'єрів, тому що через дешеві українські товари Україна вже не раз згадувалася.
крім цього, підписавши угоди, Україні прийдеться відкрити свій ринок іноземним товарам, однак, відразу виникає питання: " чи зможе Україна витримати їхню конкуренцію?". В реальності Україні прийдеться відкрити ринок через 2-5 роки, у кращому випадку навіть пізніше, але, чи зможе наша країна на той час досягти міжнародних стандартів і нагромадити досить досвіду.
крім того, збільшуються витрати виробництва: якщо раніш українські товари були конкурентноспроможні завдяки низьким цінам на паливо і сировину, то зараз рівень цін швидко наближається до світового. Західні компанії припускають, що в найближчому майбутньому українські ціни будуть навіть вище середніх світових.
що стосується встановленого "уругвайським раундом" зниження державою субсидій на сільськогосподарські продукти, то Україна, навряд чи зможе вкластися в намічений термін.

Таким чином, ми бачимо, що в України далеко не сприятливе положення, тим більше, що потрібно буде прийняти всі необхідні угоди, а не вибірково. Але, з іншого боку, не відкривши, хоча б один зі своїх ринків, Україна не зможе скористатися досягненнями "уругвайського договору".

Висновки

Важливим фактором розвитку національної економіки є зовнішньоекономічні зв'язки. Для деяких країн зовнішня торгівля - це єдина можливість одержати той чи інший товар, відсутній у її межах. Але завдяки міжнародному поділу праці кожна країна може зосередитися на виробництві тих товарів, які вона може робити ефективніше і дешевше в порівнянні з іншими країнами.

Кожна країна повинна жити і розвиватися, спираючись на свої засоби але все-таки жодна країна не може досягти скільки-небудь серйозних результатів в економічному і соціальному розвитку, якщо вона не буде прибігати до використання вигод міжнародного обміну.

Вигода від зовнішньої торгівлі ще й у тому, що вона дозволяє порівняти економічні умови країн, як би підганяючи їхній розвиток. При цьому одні країни звільняються від напруги виробництва, а інші одержують зовнішній імпульс для економічного процесу. Будь-які обмеження зовнішньої торгівлі негативно позначаються на економіці країни, однак це зовсім не означає, що вона не повинна бути об'єктом державного регулювання. Розвинена зовнішня торгівля загострює конкуренцію між товаровиробниками, змушуючи їх, закривати неконкурентні і шукати прибуткові виробництва, поліпшувати організацію праці і т.п. Тому, хоча населення в цілому і виграє, положення якихось галузей виробництва може погіршитися. Роздержавлення зовнішньої торгівлі в ході просування до ринку носить необхідний характер.

Теоретично, ринок повинен сам визначати, які продукти будуть експортуватися і які імпортуватися. У цьому випадку немає необхідності в тому, щоб держава цілком регламентувала зовнішньоекономічну діяльність підприємств. У справі переходу до ринкових структур без значного впливу держави не можливо обійтися, тому що на цьому етапі важливо оптимізувати експортні й імпортні групи товарів і послуг.

Проаналізувавши положення справ, що склалися в міжнародній торгівлі і міжнародних економічних відносинах у другій половині минулого сторіччя можна прийти до наступних основних висновків:

Збільшення експорту в порівнянні з імпортом завдяки дії мультиплікатора буде мати для країни експансіоністський ефект. Якщо до цього в країні мали місце безробіття і надлишкові потужності, то результатом з'явиться розширення зайнятості і збільшення випуску продукції. Якщо ж у країні спостерігалася інфляційна напруга, то вона тільки більш підсилиться.
Політика руйнування сусіда, якою характеризувався період депресії 30-х років і шляхом яким кожна нація намагається марно експортувати безробіття за кордон, б'є по цій нації іншим кінцем.
Міжнародний банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський Загальний ринок - усе це найбільш важливі фактори, що зіграли позитивну роль у розвитку міжнародної торгівлі в 20-21-му столітті на шляху до вільних економічних зв'язків і співробітництва.

Необхідно визнати, що домінуючим напрямком у відносинах між країнами світового співтовариства є шлях до найбільш вільної, що не визнає штучних перешкод і перепон торгівлі.

Що стосується умов нинішньої міжнародної торгової політики України, зовнішньоекономічних проблем і можливих шляхів розв’язання можна зробити висновок, що без наявності відповідних конкурентних переваг Україні нема чого і думати про завоювання яких-небудь ніш, а тим більше про заняття лідируючого положення на світових ринках.

Практичне завдання

11. У