Економічна концентрація

ЗМІСТ:

1. Поняття економічної концентраціїї – юридичні та економічні аспекти	Ст.3
2. Державне управління та контроль за концентрацією суб‘єктів господарської діяльності	Ст.7
3. Аналіз позитивних і негативних рис правового регулювання економічної концентрації в Україні	Ст.14
Список використаних нормативно-правових актів	Ст.15

Поняття економічної концентраціїї – юридичні та економічні аспекти.

Не секрет, що для будь-якої держави, незалежно від форми правління, державного устрою та державно-правового режиму, найбільш актуальною проблемою є економічна система. Разом з тим кожна держава намагається будувати власну економіку відповідно до тих принципів, які в даній державі декларуються як основні, визначальні.

Після проголошення незалежності, Україна, як відомо, обрала для себе шлях формування ринкової економіки. Обрання такого шляху було зумовлено наступними факторами:

в світі спостерігається тенденція до запровадження ринкової моделі економіки в демократично-орієнтованих державах;

під час проголошення незалежності було принято рішення про побудову та подальший розвиток України як демократичної держави („Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава” ст.1 Конституції України);

існуюча в СРСР система планової економіки піддавалась значній критиці з боку зарубіжних і вітчизняних науковців, в результаті цього була практично повністю скомпроментована;

нові демократичні засади суспільства передбачали визнання приватної власності, права на зайняття підприємницькою діяльністью тощо. Саме на цих засадах будується ринкова економіка.

Звичайно це далеко не повний перелік причин обрання Україною ринкової моделі економіки.

Отже в Україні діє ринкова економіка. Така модель економіки передбачає дію ряду економічних законів, серед яких визначальними є закони формування кон‘юнктури ринку відповідно до попиту і пропозиці пропонованих на ринку товарів і послуг, закон вільної конкуренці. Останній має безпосереднє відношення до теми роботи.

Є немало підходів до розуміння поняття „КОНКУРЕНЦІЯ”. В економічному сенсі конкуренцію можна визначити як постійне змагання між суб‘єктами економічної діяльності, метою якого є досягнення такого становища на ринку, за якого товари та послуги даного суб‘єкта користуються більшим попитом ніж аналогічні товари та послуги конкурентів. Слід мати на увазі, що ринкова модель економіки передбачає наявність конкуренції лише між тими суб‘єктами, які мають на меті отримання прибутку в будь-якій формі. Отож суб‘єкт, зацікавлений в отриманні максимального прибутку змушений постійно вдаватися до конкурентної боротьби з метою забезпечення ринків збуту для своїх товарів, послуг.

Тепер проаналізуємо законодавче визначення економічної конкуренції, яке подано в ст.1 Закону „Про захист економічної конкуренції”.

Економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

В принципі це визначення майже повністю відповідає економічній суті конкуренції, однак слід звернути увагу на осанні 12 слів цього визначення, а саме: „а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку”. Ці слова в законодавчому визначенні забезпечують постійність конкуренції як економічного явища. Вся справа в тому, що коли будь-який суб‘єкт господарювання досягне можливості визначати умови обороту товарів на ринку, то конкуренція стане неможливою. Становище, за якого суб‘єкт господарювання має можливість визначати умови обороту товарів на ринку називають монопольним становищем. В принципі кожний суб‘єкт господарської діяльності прагне досягти монопольного становища на ринку. Саме монополія дає можливість отримувати надприбутки.

Демократична ж держава абослютно не зацікавлена в існуванні монополії (звичайно якщо монополія не належить самій державі), бо в цьому випадку споживачі товарів та послуг втрачають можливість вибирати які саме товари та послуги їм краще споживати, що суперечить принципам демократії в цілому.

Тому держава правовими методами обмежує монополію, вживає заходів щодо ліквідації можливостей для суб‘єкта господарської діяльності заняти монопольне становище.

Одним із методів досягнення монопольного становище є економічна концентрація. Суть її зводиться до наступного: особа, чи група осіб, здійснюють ряд заходів щодо концентрації в своїх руках економічних важелів впливу на кон‘юнктуру ринку з метою забезпечення собі можливості визначати умови обороту товарів на ринку. Іншими словами монополіст повністю керує виробництвом та реалізацією певного виду товарів або наданням послуг на даному ринку. Відповідно він може встановлювати умови обігу товарів (наприклад ціни на товари, послуги), при чому встановлення останніх не залежить від попиту а залежить від волі монополіста. Справа в тому, що якщо на ринку є декілка виробників, то умови обігу (зокрема ціна продажу) товарів будуть залежати від попиту, оскільки виробники конкурують між собою і їм необхідно забезпечити ринки збуту. Якщо ж обидва підприємства-виробника знаходяться під контролем однієї особи, то ця особа встановлює ціну продажу товару для обох підприємств, а оскільки на даному ринку немає більше виробників даного товару, то споживач змушений купувати товари за ціною, встановленою монополістом.

Однак економічна концентрація може мати й іншу мету.

Наприклад суб‘єкт господарювання може концентрувати фінансові засоби для найбільш ефективного здійснення своєї діяльності, запровадження новітніх технологій, тощо.

Економічна концентрація розглядається і в іншому аспекті. Зокрема може здійснюватися концентрація повноважень управління з метою забезпечення ефективної діяльності суб‘єкта господарювання. Наприклад якщо підприємство може забезпечити замкнутий цикл виробництва починаючи від видобування сировини і до виробництва готового продукту, то собівартість кінцевого продукту значно зменшується, відповідно зменшується ціна товару. Зменшення ціни товару, безумовно, корисне для споживача. Разом з тим такий суб‘єкт має безумовні переваги над іншими, оскільки може забезпечити меншу ціну товару при однаковій якості. При такій ситуації переважна більшість споживачів віддадуть перевагу товарам саме цього суб‘єкта. Інші ж суб‘єкти втратять ринки збуту, що призведе до втрати рентабельності а згодом до ліквідації суб‘єкта господарювання.

Таким чином економічна концентрація з одного боку є методом конкурентної боротьби, з іншого – шляхом досягнення монопольного становища на ринку. В першому випадку вона відповідає принципам ринкової економіки, в другому – суперечить цим принципам.

Таке подвійне функціональне призначення економічної концентрації спричиняє необхідність нормативного визначення цього поняття. Про те що саме законодавець розуміє під економічною концентрацією можна дізнатись з п.2 ст 22 Закону України „Про захист економічної конкуренції” та з п.1.2.1 ст.1 „Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентрацію)”:

1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого;

2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема шляхом:

а) безпосереднього або опосередкованого (через інших осіб) придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, у тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, що ліквідується;

б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;

в) створення суб'єкта господарювання двома і більше суб'єктами господарювання, який тривалий період буде самостійно здійснювати господарську діяльність, і при цьому зазначене створення не приводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання;

3) безпосереднє або опосередковане (через інших осіб) придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.

Відповідно до цього можна виділити два основних види економічної концентрації: концентрація активів і концентрація управлінських повноважень.

Концентрація активів – це концентрація основних та оборотних засобів, фінансових та інших ресурсів під управлінням однієї особи чи групи осіб.

Концентрація управлінських повноважень – це розширення обсягу повноважень однієї особи або групи осіб щодо управління активами одного підприємства чи декількох підприємств, що забезпечує підвищення ефективності їх господарської діяльності.

Отже економічна концентрація з економічної точки зору – це явище бузумовно корисне. Концентрація, як правило, забезпечує значне підвищення ефективності господарської діяльності, рентабельності підприємства тощо. Це досягається шляхом координації зусиль на відповідному напрямку діяльності із забезпеченням переваг в конкурентній боротьбі.

З юридичної точки зору економічна концентрація може бути явищем небезпечним, що пояснюється можливістю досягнення одним із суб‘єктів монопольного становища на ринку, що в свою чергу закономірно призводить до пеююрелічених вище наслідків.

2. Державне управління та контроль за концентрацією суб‘єктів господарської діяльності.

Як було зазначено вище держава зацікавлена в недопущенні досягнення тим чи іншим суб‘єктом господарської діяльності монопольного становища на ринку. Оскільки економічна концентрація (концентрація суб‘єктів господарської діяльності) є засобом досягнення монопольного становища, держава зацікавлена також в здійсненні контролю за економічною концентрацією і управлінні такою концентрацією в необхідних випадках.

Держава здійснює контроль та управління шляхом видання відповідних загальнообов‘язкових норм і забезпечення виконання цих норм. Логічно буде припустити, що законотворчий орган держави має приняти відповідний нормативно-правовий акт, в якому має бути врегульовано порядок контролю за концентрацією суб‘єктів господарювання та надання відповідних повноважень щодо здійснення такого контролю певному органу державної влади.

Таким нормативним актом в Україні можна вважати Закон України „Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 року. Розділ п‘ятий вказаного Закону озаглавлений: „Контроль за концентрацією суб‘єктів господарювання”, і повністю присвячений цьому питанню. Вище я вже наводив частину другу, статті 22 цього Закону. Ця стаття взагалі має велике значення для правового регулювання концентрації суб‘єктів господарювання, оскільки саме в ній визначається орган, що здійснює контроль, а також встановлюється що саме визнається концентрацією і що нею не вважається.

Отже частина перша цієї статті проголошує: „З метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання (далі - концентрація).”

Ретельний аналіз цієї частини статті 22 дає змогу зробити наступні висновки:

Українська держава зацікавлена в недопущенні монополізації, зловживання монопольним становищем та обмеження конкуренції;

Держава має намір здійснювати контроль за концентрацією суб‘єктів господарювання та її регулювання, а оскільки держава здійснює ці заходи правовими методами, то для здійснення цих завдань створені відповідні правові норми;

Держава надає одному із органів державної влади (Антимонопольному комітету) відповідні повноваження щодо контролю за концентрацією суб‘єктів господарювання та управління нею.

Ці висновки дають можливість визначити приблизний зміст наступних частин. Якщо перша частина норми декларує прагнення держави здійснювати контроль над чим-небудь, то логічно припустити, що наступні частини або норми визначатимуть порядок здійснення контролю та обсяг повноважень уповноваженого органу. Законодавець також слідує цій логіці. Так частина друга ст.22 визначає, що вважається концентрацією, ч.3 – що не вважається концентрацією. Ця інформація необхідна для усвідомлення того, в яких випадках Антимонопольний комітет вправі приступити до реалізації наданих йому повноважень, самі ж випадки перелічені в ст.24:

„1. Концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України:

у випадках, передбачених частиною другою статті 22 цього Закону та іншими актами законодавства, коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому:

вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року у кожного, та

вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року.

2. При розрахунку обсягів реалізації товарів учасників концентрації використовується сума доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за вирахуванням суми податку на додану вартість, акцизного збору, інших податків або зборів, базою для оподаткування в яких є оборот, за останній фінансовий звітний рік, що передував поданню заяви. Кошти, отримані від реалізації товарів у межах однієї групи суб'єктів господарювання, пов'язаних відносинами контролю, якщо такий облік ведеться, не враховуються.

3. Якщо учасниками концентрації виступають комерційні банки, для розрахунку вартості активів та обсягів реалізації використовується десята частина вартості активів комерційного банку. У випадках, коли учасниками концентрації є страховики, для розрахунку вартості активів страховика використовується сума неттоактивів, а для розрахунку обсягів реалізації товарів - сума доходів від страхової діяльності, визначених відповідно до законодавства України про страхову діяльність.

4. Порядок обчислення порогових показників, що використовуються для цілей цієї статті, а також його особливості стосовно окремих категорій суб'єктів господарювання встановлюються Антимонопольним комітетом України.

5. Концентрація, яка потребує дозволу відповідно до частини першої цієї статті, забороняється до надання дозволу на її здійснення. До надання такого дозволу учасники концентрації зобов'язані утримуватися від дій, які можуть призвести до обмеження конкуренції та неможливості відновлення початкового стану. Ст.23 визначає учасників концентрації суб‘єктів господарювання. Учасниками концентрації, згідно цієї статті є ті суб‘єкти які вчиняють дії або щодо яких вчиняються дії перелічені в ч.2 ст. або суб‘єкти, пов‘язані з ними відносинами контролю.”

Згідно цієї статті до повноважень антимонопольного комітету входить надання дозволів на здійснення концентраціїї. Стаття 25 вказує якими принципами має керуватися Антимонопольний комітет при наданні дозволу на здійснення концентрації. Зокрема дозвіл надається якщо вона не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині. Разом з тим, Кабінет Міністрів України може дозволити концентрацію, на здійснення якої Антимонопольний комітет України не надав дозволу як на таку, що не відповідає умовам частини першої цієї статті, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів зазначеної концентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції. Звідси висновок – держава диференційовано підходить до кожного конкретного випадку здійснення концентрації, і може дозволити її проведення не зважаючи на загрозу монополізації, за умови, якщо суспільна користь від подальшої господарської діяльності такого суб‘єкта (суб‘єктів) значно перевищує негативні наслідки такої монополії.

Дозвіл також не може бути надано, якщо обмеження конкуренції, зумовлені концентрацією, не є необхідними для досягнення мети концентрації, становлять загрозу системі ринкової економіки. Ці положення частини третьої статті, що аналізується, підтверджують висловлене вище положення щодо прагнення держави захищати основні засади функціонування ринкової економіки.

Однак повноваження Антимонопольного комітету не обмежуються функціями контролю. Справа в тому, що Комітет уповноважений надавати дозволи на здійснення концентрації суб‘єктів господарської діяльності. Розділ шостий Закону „Про захист економічної конкуренції” присвячений порядку розгляду заяв та справ про надання дозволів на узгоджені дії і концентрацію суб‘єктів господарювання. Прийняття відповідних рішень Антимонопольним комітетом чи Кабінетом Міністрів по суті здійсненням управлінських повноважень, оскільки від принятого рішення в великій мірі залежить подальший розвиток господарюючих суб‘єктів. Таким чином має місце адміністративне управління в цій сфері. Однак рішення приймаються на підставі відповіднимх норм. Саме створюючи сукупність цих норм, які визначають порядок, процедуру, приняття рішень, підстави для прийняття конкретних рішень державва здійснює правове регулювання.

Не менш важливою функцією Антимонопольного комітету є контроль за виконанням законодавства в цій сфері, порушення та розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (зокрема порушення правил здійснення концентрації суб‘єктів господарювання). Порядок здійснення такої діяльності регулюєтьс 7 розділом Закону. Згідно п.12 ст.50 (Розділ 8) Закону „Про захист економічної конкуренції”, порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є концентрація суб‘єктів господарювання без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна. Згідно ч.2 ст.52, за вказане порушення може бути накладено штраф у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Отже можна зробити висновок: держава не лише здійснює контроль за економічною концентрацією а й встановлює санкції, які застосовуються до порушників законодавства в цій сфері.

3.Аналіз позитивних і негативних рис правового регулювання економічної концентрації в Україні.

Процес вдосконалення вітчизняного законодавства в сфері регулювання підприємницької діяльності безумовно зачепив і правове регулювання концентрації суб‘єктів господарської діяльності.

Показовим в цьому аспекті є наприклад „Положення про контроль за економічною концентрацією”, що затверджено розпорядженням Антимонопольного Комітету від 25.05.98 за № 134-р. Достатньо глянути на кількість редакцій цього документу, щоб усвідомити той факт, що процес вдосконалення законодавства в цій сфері був досить тривалим:

редакція від 29.01.99

редакція від 18.02.2000

редакція від 16.01.2001

редакція від 06.04.2001.

Таким чином остання редакція документу від 06.04.2001 р. Звичайно така кількість редакцій для наших нормативно-правових актів не є показовою, а в порівнянні з іншими нормативними актими так і взагалі виглядає досить скромно. Однак слід зауважити, між прийняттям документу в його первісному вигляді і до внесення останніх змін пройшло всього чотири роки. Наявність такої кількості змін може бути обумовлена двома факторами: або швидкою зміною соціально-економічних умов і необхідності правового регулювання відповідних відносин, або цілим рядом недоліків першої редакції документу. Зауважимо, що перша редакція була принята вже на етапі, коли формування ринкової економіки йшло швидкими темпами, і тому приняте положення мало всі шанси бути в достатній мірі адаптоване до соціально-економічних умов.

Звідси ми можем зробити висновок про те, що законодавче регулювання концентрації суб‘єктів господарської діяльності не позбавлене певних недоліків.

Основним з цих недоліків можна вважати ускладнену процедуру отримання дозволу на здійснення концентрації суб‘єктів господарювання.

Проаналізуємо статтю 24 Закону „Про захист економічної конкуренції”, яка визначає випадки, в яких необхідне отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання:

1. Концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України:

містить посилання на попередню статтю, що поєднане з умовами, зазначеними в поточній статті. Якщо не вивчити Закон на пам‘ять (чого не варто робити в зв‘язку з реальністью перспективи його зміни), то слід повертатися до вказаної статті, знаходити там відповідний випадок, повертатися до цієї статті і визначати чи підпадає конкретний випадок під умови пункту. Крім того, сукупна вартість активів високотехнологічних підприємств може й не перевищувати вказану порогову суму, однак сукупний обсяг продаж може бути вищий ніж 1 млн. євро. Наприклад випуск програмних продуктів для ЕОМ та їх розповсюдження навряд-чи вимагає наявності таких потужних активів.

Не враховується можливість уникнення оподаткування суб‘єктами господарювання шляхом застосування схем оптимізації оподатування із залученням суб‘єктів посередників.

Встановлено особливий порядок розрахунку вартості активів і обсягів продажу для певних суб‘єктів господарювання. Причому ці суб‘єкти, будучи найбільш спроможними до економічної концентрації отримують своєрідні пільги, що сприяє їх діяльності по монополізації.

Містить посилання на нормативні акт без вказання самих нормативних актів, що ускладнює роботу з Законом.

Містить заборону на утримання від дій що можуть призвести до обмеження конкуренції без отримання відповідного дозволу. Проте навіть планування дій по концентрації господарюючих суб‘єктів може призвести до обмеження конкуренції. Якщо існує така заборона, залишається невизначеним як має здійснюватися планування.

Такий анлаіз статті, необхідної для усвідомлення суб‘єктом факту необхідності звернення до органів влади за отриманням відповідного дозволу, вже змушує замислитись. Суб‘єкт концентраціїї змушений добре попрацювати перш ніж вирішити досить просте питання: чи треба отриувати дозвіл на концентрацію. Як бачимо процес прийняття рішення ускладнений. І цілком можливо, що суб‘єкт відпмовиться від свого бажання вже на першій стадії. І не буде проводити концентрацію взагалі. Або буде її проводити, але по можливості обходячи наші закони.

Крім ускладненого порядку регулювання слід віднести до недоліків іще один момент. Прийняття рішень щодо дозволів на концентрацію так чи інакше залежить від конкретних людей. А звідси неможливість уникнення суб‘єктивного підходу до вирішення цього питання.

До безумовних позитивів можна віднести тенденцію до вдосконалення правового регулювання в цій сфері. Прагнення законодавця і компетентних органів максимально деталізувати процес регулювання і контролю може призвести до позитивних зрушень в економіці, оскільки чим детальніше врегульовані відносини, тим менше шансів для реалізації зловмисних планів.

Таким чином правове регулювання в сфері концентрації суб‘єктів господарскої діяльності можна назвати прийнятним на даному етапі розвитку правової системи. До негативів можна віднести невідповідність деяких норм як інтересам самих суб‘єктів відносин, так і держави в цілому. До позитивів – вдосконалення правового регулювання ряду процедур, що полегшує роботу фахівців в цій галузі, державних службовців.

Відповідно рівень правового регулювання можна назвати задовільним. Причому найбільшу цінність становить диференційований підхід до кожного конкретного випадку, можливість прийняття рішення за умов співставлення можливої шкоди для принципів ринкової економіки і значної користі для суспільства.

Використані нормативно-правові акти:

Конституція України.

Закон України „Про захист економічної конкуренції”.

Закон України „Про Антимонопольний комітет України”

Указ Президента України „Про Основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки”

Постанова Верховної Ради України „Про Державну програму демонополізації кономіки і розвитку конкуренції”

Розпорядження Антимонопольного комітету України „Про Положення про контроль за економічною концентрацією”