Стратиграфія Києва
і
фігурні стяжіння
пісковику
сірого і темно-сірого
кварц-глауконітового,
здебільшого
дрібнозернистого,
на опаловому
цементі.
Київський
регіоярус
Київська
світа P2kv
Характеризується
практично
суцільним
поширенням
на площі аркуша.
Виняток становить
невелика ділянка
на південному
заході (с. Велика
Снітинка – с.
Фастовець).
Відсутня вона
також внаслідок
розмиву у
четвертинний
час у долині
Дніпра (смуга
завширшки
7–18 км) та в гирлах
річок, що впадають
у нього.
Відклади
київської світи
представлені
морськими
пісками, глинами
і мергелями.
Базальний
горизонт складений
пісками
жовтувато-зеленувато-сірими
кварцовими,
глауконітовими,
мергелистими,
переважно
дрібно- і
середньозернистими,
із численними
фосфоритами
бурого або
темно-сірого
кольору (3–4 см
у діаметрі), що
залягають
трансгресивно.
До підошви
світи піски
стають менш
глинистими,
карбонатність
зменшується.
Потужність
пісків від 1 до
7 м, звичайно
3–3,5 м.
Верхній
еоцен
Обухівський
регіоярус
Харківська
серія
Обухівська
світа P2оb
Поширена
тільки на
правобережжі
Дніпра, в той
час як на лівобережжі
повністю розмита.
У повних розрізах,
зокрема у стратотипі
(кар’єр цегельного
заводу у с. Халеп’я),
у нижній частині
безпосередньо
на поверхні
київської світи
з досить чітким
контактом (за
даними по суміжних
площах обухівська
світа залягає
на київській
з стратиграфічним
неузгодженням)
залягає пісок
алевритистий
зеленувато-сірий,
з плямами жовтого
та бурого кольору,
безвапняковий,
з численними
зростками
піщаних фосфоритів
та друзами
гіпсу. Потужність
0,5–0,8 м. Вище залягає
алеврит блакитно-сірий
до синього
глинистий, із
лусочками слюди
та зернами
глауконіту,
безвапняковий.
Потужність
3,0–3,5 м. Завершується
розріз товщею
піщанистих,
слюдистих,
глауконітових,
безвапнякових
алевритів
жовтувато-зеленувато-сірого
кольору з численними
світло-сірими
та жовтими
плямами, з гніздами
та проверстками
озалізнення.
Потужність
6,5–7,0 м.
Нижній
олігоцен
Межигірський
регіоярус
Харківська
серія
Межигірська
світа P3mz
Залягає
на розмитій
поверхні обухівської
світи з чіткою
перервою. Складена
мілководними
морськими
піщано-глинистими
утвореннями,
які і в стратотипі
в с. Нові Петрівці,
і в інших повних
розрізах правого
берега р. Дніпра
чітко поділяються
на дві частини.
Нижня
частина в одних
випадках складена
пісками темно-сірими
і бурувато-сірими
різнозернистими
різноверствуватими
з прошарками
темно-сірих
глин і включеннями
бурштину, вище
за які залягає
пачка перешарування
залізистих
пісковиків
та бурувато-сірих
глин; у другому
випадку – прошарком
різнозернистих
темно-сірих
пісків із стяжіннями
фосфоритів;
у третьому –
прошарком
пісків глауконіт-кварцових
різнозернистих
з глибами
конкреційного
глинисто-кременистого
пісковику, який
містить ядра
та відбитки
молюсків.
Верхня
частина однорідніша
і представлена
пісками
бурувато-зеленувато-,
жовтувато-зеленувато-сірими
глауконіт-кварцовими
дрібно-, середньозернистими
глинистими
горизонтально-
і косоверствуватими,
з тонкими прошарками
сланцюватих
глин. Завершується
верхня частина
шаром пісків
глауконіт-кварцових
жовтувато-зеленувато-сірих
середньозернистих,
з величезною
кількістю ходів
мулоїдів. Загальна
потужність
світи 12–15 м.
На південь
(у бік Канівських
дислокацій)
та на захід (у
бік Українського
щита) потужність
межигірської
світи поступово
зменшується
(до 1–2 м). У цьому
ж напрямі змінюється
і літологічний
склад. Світа
практично
повністю складена
різнозернистими,
переважно
середньозернистими
кварц-глауконітовими
пісками з незначною
домішкою
глинисто-алевритового
матеріалу.
Верхній
олігоцен
Берекський
регіоярус
Полтавська
серія
Берекська
світа P3br
З чітким
контактом
залягає на
межигірській
світі. Лінія
контакту нерівна,
хвиляста. Поверхня
підстилаючих
відкладів із
слідами розмиву.
У складі берекської
світи чітко
відокремлюються
дві частини:
нижня – зміївські
верстви і верхня
– сивашські
верстви.
Неогенова
система
Відклади
неогену значно
поширені на
території
аркуша і представлені
нижнім – середнім
міоценом
(новопетрівська
світа), верхнім
міоценом –
нижнім пліоценом
(товща строкатих
глин) і пліоценовою
товщею червоно-бурих
глин. Ці відклади
виявлені тільки
в межах Придніпровської
височини.
Нижній
– середній
міоцен
Новопетрівський
регіоярус
Полтавська
серія
Новопетрівська
світа N1np
Збереглась
лише на вододілах
правобережжя
Дніпра, де вона
досить поширена.
Представлена
континентальними
відкладами
такої послідовності
нашарування.
Нижня
частина світи
складена пісками
сірими, темно-сірими
або бурими
різнозернистими
з проверстками
темно-сірих
вуглистих глин
і піщанистого
бурого вугілля
(потужність
від кількох
сантиметрів
до 0,4 м). В її підошві,
на контакті
з берекською
світою, залягає
прошарок пісків
різнозернистих,
місцями гравелистих,
іноді гумусованих.
Відклади не
мають суцільного
поширення,
залягають
лінзами. Потужність
від 0 до 10 м.
Стратиграфічно
вище залягають
піски сніжно-білі,
світло-сірі
та сірі, іноді
зі слабким
жовтим або
рожевим відтінком,
кварцові
дрібнозернисті
верствуваті
каолінисті,
іноді вміщують
прошарки або
лінзочки піщанистих,
каолінистих
глин, а місцями
(у верхніх верствах)
прошарки кварцових
пелітових
борошнистих
пісків – маршалітів
(0,6–4,0 м). Загальна
потужність
цієї частини
розрізу 0,3–24 м.
Верхню
частину світи
у повних розрізах
становить пласт
піску жовтувато-сірого
й вохристо-жовтого
кварцового
різнозернистого
сильно каолінистого,
що переходить
більшою або
меншою мірою
у зцементований
каолінистий
пісковик або
піщанистий
каолін. Пісковик
(1–7 м) дрібнозернистий
з незначною
домішкою крупних
зерен кварцу,
цемент опаловий
з каолінітом.
Верхній
міоцен – нижній
пліоцен
Товща
строкатих глин
N1-2sg
Залягає
з розмивом на
новопетрівських
відкладах.
Перекрита
товщею червоно-бурих
глин, а в місцях
відсутності
останніх –
четвертинними
відкладами.
Потужність
змінюється
від 1,5 до 10 м. У
найповніших
розрізах товщі
виділяється
ряд пачок, що
різняться
ступенем пластичності
й забарвленням.
Нижню
частину розрізу
складають
однорідніші
глини сірі,
попелясто-сірі,
вище темно-сірі,
іноді майже
чорні, досить
чисті, пластичні,
інколи з плямами
озалізнення,
каолінітового
складу. На контакті
з новопетрівською
світою глини
запісочені.
Верхня
частина розрізу
представлена
строкатими
глинами полімінеральними
більш піщанистими,
щільними, в’язкими.
Часто присутні
залізисті і
залізисто-марганцеві
стяжіння. На
відміну від
нижньої пачки
тут більше
акцесорних
і рудних мінералів.
«Строкатість»
глин проявляється
у тому, що на
фоні переважного
світло-сірого
або жовтувато-сірого
забарвлення
спостерігаються
плями вохристо-жовтого,
червонувато-жовтого,
малинового,
червоного
кольорів. На
схилах балок
і річкових
долин строкаті
глини, що залягають
неглибоко від
денної поверхні,
спричиняють
зсувні явища.
Пліоцен
Товща
червоно-бурих
глин N2čb
Характеризується
поширенням
приблизно на
тій самій площі,
що й строкаті
глини, і залягає
на них, як правило,
без видимої
перерви. У
четвертинний
час інтенсивно
розмивалася.
Потужність
товщі досягає
26 м, збільшуючись
із півночі на
південь.
Глини
досить щільні,
пластичні і
в’язкі, іноді
піщанисті,
безкарбонатні.
У нижній частині
розрізу забарвлення
їх оливково-жовте
або зеленувато-жовтувато-буре,
вони більш
піщанисті, тут
більше вапнякових
включень,
залізисто-марганцевих
примазок і
бобовин. Глини
верхньої частини
розрізу коричнювато-бурі
або червонувато-бурі,
щільніші, в’язкі,
однорідні
плитчасті, при
усиханні розпадаються
на гострокутні
частини. Їх
мінералогічний
склад: монтморилоніт
(залізистий
різновид) з
домішками
каолініту і
гідрослюд.
Четвертинна
система
Лише у
деяких місцях
інтенсивної
сучасної ерозії
(правий обривистий
берег р. Дніпра
та поодинокі
круті схили
інших водотоків
правобережжя)
на поверхні
відслонюються
дочетвертинні
утворення.
Численні
літолого-генетичні
типи континентальних
відкладів
четвертинної
системи перекривають
їх, охоплюючи
всю поверхню
площі аркуша.
Згідно
зі структурно-геоморфологічним
районуванням
«Карты четвертичных
отложений
Украины» (масштаб
1:500 000, 1994) аркуш розташований
у двох областях
країни Українська
платформна
рівнина (В) –
Поліській (В-І)
і Лесовій (В-ІІ).
У межах аркуша
виділено три
площі, що складаються
з різних за
рангом та кількістю
одиниць районування:
1. Підобласть
«Київське
Полісся» (В-І-3).
2. Райони
«безморенних
терас» (В-І-5-б
та В-ІІ-7-а)
Деснянсько-Дніпровської
зандровоалювіальної
підобласті
(В-І-5) та Дніпровської
лесово-алювіальної
підобласті
(В-ІІ-7).
3. Район
«льодовиковий»
(В-ІІ-6-б) Північно-східної
перигляціальної
підобласті
(В-ІІ-6).
Особливості
будови цих площ
відображають
характерні
для них комплекси
стратиграфо-генетичних
типів відкладів,
розчленованих
відповідно
до Стратиграфічного
кодексу України,
затвердженого
у 1997 р.