Дія нормативно-правових актів

Мінстерство внутрішніх справ України

Київський національний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут підготовки кадрів кримінальної міліції

Кафедра теорії держави і права

Курсова робота

на тему:

«Дії нормативно-правових актів»

КИЇВ-2009

Зміст

Вступ

1. Нормативно-правовий акт, його ознаки та класифікація

1.1 Закон, як нормативно-правовий акт, його значення та дія

1.2 Підзаконні нормативно-правові акти України: поняття види

2. Межі дії НПА в часі

3.Дія нормативно-правового акта у просторі

4.Дія НПА за колом осіб

5. Принцип вступу закону в дію. Зворотна сила закону

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Всі нормативно-правові акти мають визначені, тимчасові, територіальні обмеження (кордони) свого існування і дії, а також розповсюджуються на визначене коло осіб (суб’єктів права). Для практики безпосереднє значення має проблема межі дії нормативних актів. Вона включає в себе чотирі питання: На які суспільні відносини даний акт розповсюджується; З якого моменту і по який нормативний акт має юридичну силу; На яку територію він розповсюджує свій регулюючий вплив; Які його адресати. Нормативні акти регулюють різні за своїм характером відносини.

Актуальність цієї теми полягає в значені нормативно-правового акту, можливості впливу його нарізні сторони розвитку держави та врегулювання суспільних відносин. Наприклад, акти, розраховані на врегулювання майнових і пов’язаних з ними не майнових відносин, не мають сили у відносинах між державними органами, і навпаки. Іншими словами, тільки в якості вийнятку (в ситуації так званого субсидіарного застосування права) норми однієї галузі можуть розповсюдити свої дії на відносини, що регулюються нормативними актами іншої галузі права. В предмет правового регулювання входять вольові суспільні відносини, що виключають дію актів по відношенню до події або інших станів в яких не може брати участь воля людини. Такого роду обставини можуть виступати тільки в якості юридичних фактів, тобто закон може пов’язати з ними настання юридичних наслідків, але вплинути на їх хід норми права безсилі. Законодавець виключає притягнення до відповідальності за образи думок, вважаючи таку практику реакційною.

Фундаментальні розробки вітчизняних і зарубіжних вчених дають уявлення про істотні переваги нормативно-правового акту перед іншими джерелами права, його юридичні властивості, особливості та дії (в просторі, за колом осіб, в часі); момент набуття чинності та момент припинення його дії, а також зворотна сила закону, аналізували сучасні вітчизняні дослідники: В. Колісник, В. Котюк, О. Михайленко, В. Прилуцький, С. Шевчук, Копейченков В.В.

Деяким проблемам значення місця і ролі нормативно-правового акту в політичному, економічному житті суспільства були присвячені роботі зарубіжних вчених: С. Алексєєва, Венеєв Ю.А., Тихомиров Ю.А., Слободчиков Н.А., Василевич Г.А. Бахрах Д.Н., Блім М.І., Тиллє А.А., Гаврилов Е.П., Маков В.П., Межведев А.М.

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є з`ясування місця й ролі нормативно-правового акту в житті держави. Дослідження проблематики юридичної сили, набуття чинності та моменту припинення дії дає змогу більш предметно аналізувати нові для вітчизняної науки, але, надзвичайно актуальні й складні питання його врегулювання відносин в державі законом, його виконання, дотримання наказів, інструкцій тощо.

Ця мета конкретизована у комплексі науково-дослідницьких завдань. До них належать:

з`ясувати основні етапи правотворчості НПА;

розкрити поняття, ознаки види нормативно-правового акту. Чим НПА відрізняється від інших джерел права;

розкрити поняття закону та підзаконного акту, його ознаки;

з’ясувати основні напрями дії НПА;

звернути увагу на зворотню силу закону;

Об`єктом дослідження – дія нормативно-правового акту.

Предметом дослідження є статус та значння закону та підзаконного актів, їх значний вплив на діяльність суспільства, здійснення реалізації НПА для формування демократичної, соціальної-правової держави та громадянського суспільства.

Методологічна основа дослідження. Методологія науки дає можливість наукового обґрунтування організації та функціонування нормативно-правовових актів.

Філософсько-методологічною основою дослідження є принципи, закони, категорії діалектики.

Системний метод застосовувався при аналізі понять «нормативно-правовий акт», «закон», «підзаконний акт». Методом порівняльно-правового аналізу досліджувались питання пов’язані з значимістю закону і підзаконного акту іх дієвістю і важливістю в демократичних країнах. Крім загальних методів використовувались й спеціальні, до яких належить історичний метод соціологічних досліджень. Історичний метод дає змогу виявити суспільну думку, оцінку реалізації НПА. Соціологічний метод вданній роботі виконує дійсний вплив законів, підзаконних актів на поширення їх дії в суспільстві та їх значення.

Структура й обсяг роботи. Відповідно до мети завдань, об’єкта й предмета дослідження курсова робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків (обсяг), та переліку використаних джерел (найменування).

1. Нормативно-правовий акт, його ознаки та класифікація

Нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими суб’єктами правотворчості у визначених законом порядку і формі, який встановлює, змінює, припиняє чи конкретизує норми права та розрахований на багаторазове використання. [11,455]

Нормативно-правовий акт – це письмовий документ компетентного органу держави, що містить формально обов’язкове правило поведінки загального характеру і є основною формою для багатьох правових систем сучасності. Поширеність саме цієї форми права можна пояснити рядом переваг: можливість чітко сформувати зміст прав та обов’язків, швидко довести його до відома адресатів, створити умови для правильного розуміння суті норм; забезпечити умови для правильного розуміння суті норм; забезпечити умови швидкого відшукання потрібної норми, оперативної її зміни чи скасування, здійснення упорядкування, погодження, систематизації всієї кількості юридичних норм.

У Конституції України чітко визначено перелік форм нормативно-правових актів для кожного суб’єкта правотворчої діяльності, їх ієрархічне підпорядкування, межі повноважень зазначених суб’єктів та порядок дії в часі, просторі.

Характерними ознаками нормативно-правового акта є:

НПА приймається або санкціонується державою чи народом;

НПА завжди містить НП або відміняє діючі;

НПА завжди чітко формулює права та обов’язки;

НПА приймається за певною юридичною процедурою;

НПА має форму письмового акта та відповідні реквізити (вид акта – закон, указ, постанова; найменування органа, який його видав; дату прийняття; державний реєстраційний номер);

НПА публікуються в офіційних друкованих виданнях;

має юридичну силу (це властивість НПА діяти та породжувати юридичні наслідки: а саме, виникнення, зміну чи припинення правовідносин);

має визначену структур (розділ, параграфи, пункти) та зміст (назва, дата, місце і суб’єкт прийняття);

є результатом особливої діяльності держави, яку іменують правотворчою.

Порівняно з іншими джерелами права, нормативно-правовий акт має ряд істотних переваг. Зокрема:

він найбільш чітко, повно і однозначно формулює права і обов'язки суб'єктів суспільного життя;

дає можливість найшвидше і найповніше довести зміст норм права до суб'єктів суспільного життя;

дає можливість та створює умови для адекватного (належного) і однакового розуміння норм права;

дає можливість оперативно реагувати на потреби правового регулювання, змінюючи, встановлюючи чи скасовуючи відповідну правову норму;

нормативно-правові акти найбільш повно і легко можуть бути систематизовані, що сприяє полегшенню користування ними, крім того, вони дають можливість для узгодження і впорядкування чинних правових норм.

Нормативно-правовим актам властиві наступні основі юридичні властивості:

вони є волевиявленням держави або всього народу, тобто приймаються тільки державними або іншими органами, які мають відповідні державно-владні правотворчі повноваження, і є їхнім одностороннім волевиявленням;

містять у собі правові норми;

мають зовнішню форму у вигляді письмового документу встановленої форми;

володіють юридичною силою, яка відображає їхнє співвідношення з іншими нормативно-правовими актами, місце і роль у системі законодавства та правового регулювання.

Нормативно-правовий акт може прийматися також у порядку делегованого законодавства або референдуму, але так чи інакше за участю держави і є виразом її волі.

Нормативно-правові акти слід відрізняти від іншого різновиду правових актів – актів застосування права. Їх об’єднує загальна юридична природа, і те, що ті та інші містять державно-владні розпорядження, але у актів застосування ці розпорядження мають індивідуальний, конкретний (як за суб’єктом так і за змістом) характер.

Основне завдання нормативно-правового акта, як будь-якої форми права – зберігати правову інформацію і оптимальним чином доводити її до адресатів.

Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію норми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права.

Варто звернути увагу, що поняття акт узагалі ж вживається в теорії права в двоякому змісті. Один – це акт як дія, другий – це акт як матеріальний (письмовий, електронний) носій інформації, як документ. Саме в останньому змісті і позначається нормативно-правовий акт як джерело права.

Така форма права, як нормативно-правовий акт, породжує і безліч актуальних наукових проблем, одні з яких вирішені в теорії права, а інші знаходяться в стадії обговорення.

Насамперед, це проблема структури нормативно-правового акта і її співвідношення зі структурою самого права.

У цьому плані нормативно-правовий акт є найбільш зручною і довершеною формою для всіх суб’єктів права (громадян, держави і т. п.).

За допомогою нормативно-правового акта держава може оперативно здійснювати правове регулювання, реагувати на правові потреби суспільства, координувати всю роботу управлінню суспільними процесами. Нормативно-правові акти неоднозначні. З огляду на формальну обов’язковість, залежно від суб’єкта прийняття – ця властивість відображається юридичною силою (це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка розкриває їхнє співвідношення та залежність за формальною обов’язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави).

Коталечук С.П. вмділяє таку класифікацію нормативно-правових актів за наступними підставами:

За юридичною силою:

закони (що мають вищу юридичну силу);

підзаконні нормативні акти (що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання);

Юридична сила нормативно-правового акта визначається Конституцією і ЗУ «Про нормативні акти». ЮС нормативно-правового акта – це його специфічна властивість мати точно визначене місце в ієрархії інших правових актів і залежати за формальною обов’язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб’єктом нормативності. [9,109]

За сферою дії:

загальні

спеціальні

локальні;

За характером волевиявлення:

акти встановлення

акти зміни

акти скасування норм права;

За галузями законодавства:

цивільні

кримінальні

адміністративні

адміністративно-процесуальні та інші.

Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Кримінально-процесуальний кодекс, Адміністративно-процесуальний кодекс та інші);

За суб’єктами ухвалення:

на акти органів держави;

народу в процесі референдуму

громадських об’єднань, трудових колективів

спільні акти органів держави і недержавних утворень;

За ступенем загальності правових норм на:

загальні

конкретні;

За часом дії:

визначено-строкові;

невизначено-строкові;

За обсягом та характером дії:

акти загальної дії

акти обмеженої дії (спеціальні)

акти виняткової дії

За зовнішньою формою виразу:

зхакони

укази

постанови

рішення

розпорядження

накази

Головним критерієм поділу нормативно-правових актів є їхня юридична сила. Вони, відповідно, поділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Юридична сила – це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка відображає їхнє співвідношення і взаємозалежність за формальною обов'язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави.

Отже, за юридичною силою нормативно-правові акти поділяються:

Законодавчі акти:

Конституція України – Основний Закон держави.

закони, прийняті на референдумі;

нормативно-правові акти Верховної Ради України:

3. закони України;

Підзаконні нормативно-правові акти:

постанови ВР України;

нормативно-правові акти Президента України – укази Президента України;

нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України – постанови Кабінету Міністрів України;

нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади – накази.

нормативно-правові акти державних адміністрацій – розпорядження Голови адміністрації, накази керівників відділів і управлінь,

нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування – рішення відповідної ради, розпорядження сільського, селищного, міського голови, рішення виконавчого комітету відповідної ради.

локальні нормативно-правові акти – нормативні накази керівників державних установ і організацій різних форм власності.

Створення нормативно-правового акта має багато передумов для його приведення в дію. [9,108] Зокрема маються такі етапи правотворчості нормативно-правового акта:

Підготовка проекту НПА:

Прийняття рішення про необхідність розробки проекту;

Текстове викладення змісту;

Обговорення проекту;

Узгодження проекту з компетентними органами;

Доопрацювання проекту.

Прийняття НПА:

а. офіційне внесення проекту на розгляд правотворчого органу;

b. обговорення проекту, внесення змін та доповнень;

c. введення в дію та надання документу юридичної сили;

d. опублікування нормативно-правового акта (доведення до виконавців).

Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи.

Основні структурні елементи нормативно-правового акта:

Преамбула – вступна частина, без статейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обґрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.

Пункти, статті – містять вихідні одиниці нормативно-правового акта – нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.

Статті можуть поділятися на частини, а пункти – на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю – «ст.», а частини (абзаци) статей – «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.

Глави – є у великих за обсягом нормативно-правових актах.

Розділи – об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи – у глави.

Частини – найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу.

Розташування норм права в статтях нормативно-правового акта:

зазвичай правова норма міститься в одній статті, чим полегшується її ухвалення;

у ряді випадків для вираження складної норми права потрібні декілька статей;

іноді в одній статті містяться декілька норм права.

Згідно з відмінність між нормативним актом та іншими правовими актами (зокрема, актом тлумачення норм права і актом застосування норм права) полягає в тому, що:

– по-перше, нормативно-правовий акт містить у собі правові норми, встановлює нові права і обов'язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує) їх. Інші юридичні акти не встановлюють нових норм права. Акт тлумачення норм права, наприклад, лише пояснює чинні норми.

– по-друге, нормативно-правовий акт містить норми права загального характеру, тоді як індивідуальний акт (акт застосування норм права) має індивідуальну спрямованість. Він стосується конкретної особи або вирішення конкретної юридичної справи (наприклад, пошкодження насаджень заборонене – адресовано до всіх, а Указ Президента призначити «такого-то» головою обласної адміністрації – це правовий, а не нормативно-правовий акт, тому що норм права в ньому немає, тобто немає прав і обов'язків, відтак, – це акт застосування норм права).

Дія нормативно-правових актів – це їхній фактичний вплив на суспільні відносини. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільних відносин, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акту.

Дія нормативно-правового акту обмежена трьома параметрами:

а) дією у часі, тобто терміном дії, або часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу; (про неї буде йтися в наступному питанні)

б) простором, на який розповсюджується дія нормативно-правового акту;

в) колом осіб, які підпадають під дію нормативно-правового акту, тобто в яких на підставі цього нормативно-правового акту виникають конкретні юридичні права та обов'язки.

Отже, нормативно-правовий акт відіграє важливу роль в розвитку державою. За допомогою даних актів здійснюється державне управління державою та врегулювання суспільних відносин в державі. Нормативно-правовий акт має своє життя, тобто дію у часі. у просторі та за колом обігу.

1.1 Закон, як нормативно-правовий акт, його значення та дія

На думку Пендюри М.М. закон необхідно розуміти так, як нормативний акт, прийнятий вищим представницьким органом державної влади (парламентом) або шляхом безпосереднього волевиявлення населення (референдум), який регулює найважливіші відносини і має найвищу юридичну силу щодо актів вищих державних органів і громадських організацій.

Коталейчук С.П. розуміє закон, як, це НПА прийнятий з дотриманням особливої законодавчої процедури вщим представницьким органом держави або безпосередньо народом, який регулює найбільш важливі суспільні відносини та наділені вищою юридичною силою.

На думку науковця Скакун О.Ф. закон – це НПА, який регулює найважливіші суспільні відносини з метою забезпечення прав і свобод особи. Та прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосереднім волевиявленням народу (референдум) ф має вищу юридичну силу.

Класифікація законів може бути здійснена за різними підставами (вважає Коталейчук С.П.), а саме:

1. За юридичною силою:

Конституції (як основний політико-правовий акт країни, що закріплює конституційний лад, права і свободи людини та громадянина, визначає форму правління і державного устрою, правовий статус органів державної влади).

Конституцію бувають:

Кодифіковані – становлять єдиний писаний закон (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та інші.) їх ще називають моно конституційними актами.

Правда, Конституцію Франції 1958 р., яка є кодифікованою, не можна називати моно конституційним актом, оскільки до Основного закону 1958 р. рішення Конституційної ради прирівняти такі акти, як Декларація прав людини і громадянина 1789 р. і преамбула Конституції 1946 р.;

Некодифіковані – складаються з групи законів (Велика Британія, Швеція, Канада), предмет регулювання яких є особливий рід суспільних відносин, віднесений до конституційного права;

Конституційні закони (вносять зміни і доповнення в текст Конституції; або необхідність видання їх передбачення самою Конституцією. Наприклад Закон України «Про громадянство»). Конституційні закони мають складнішу, ніж звичайні закони, процедуру ухвалення.

Таким чинои можна виділити наступні ознаки закону:

1. Закон приймається лише законодавчим органом представницького характеру або населенням держави в порядку референдуму.

2. Закон у межах своєї дії регулює найважливіші суспільні відносини, що зумовлює його високу ефективність.

3. Закон має найвищу юридичну силу в системі нормативно правових актів країни. Будь-який іншій правовий акт приймається на основі, на виконання і відповідно до закону. Акт, який суперечить закону, скасовується в установленому порядку, або дія його призупиняється до усунення протиріч.

4. Закон має загальний характер. Він не може враховувати особливостей всіх життєвих випадків у регулярній ним сфері суспільних відносин. Усі інші акти приймаються з метою конкретизації та деталізації законоположень.

5. Як різновид нормативних актів закон встановлює загальнообов’язкові правила поведінки, має належну форму, породжує юридичні наслідки та гарантується державою.

6. Закон э стабільним нормативним актом. У разі необхідності він доповнюється, змінюється чи скасовується чітко визначеним колом суб’єктів та в певному порядку.

7. Закон має відповідну структуру, тобто організацію змісту, доцільне розміщення нормативних приписів та правові атрибути.

Закон – це цілісний документ, який має свої структурні елементи структуриу:

найменування органу, що прийняв акт;

назва закону;

правові припаси закону та наслідки їх невиконання;

скасування законом інших нормативних правових припасів;

норми щодо опублікування закону та набуття ним чинності;

підпис відповідної посадової особи;

Виходячи з ознак, можна виділити такі юридичні властивості закону:

він є нормативно-правовим актом органу законодавчої влади, тобто вищого представницького органу держави або самого народу. В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхом проведення всенародного голосування (референдуму);

закони встановлюються для регулювання найважливіших питань суспільного і державного життя. Зокрема ст. 92 Конституції говорить, що виключно законами України визначаються: 1) права i свободи людини i громадянина, гарантії цих прав i свобод; основнi обов'язки громадянина; тощо.

він має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативних актів. Тобто акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасований або змінений лише тим суб'єктом, який його встановлював;

для законів встановлюється особливий порядок їхнього прийняття і введення в дію, який закріплюється у конституції та інших спеціальних законах.

Закріплена в законах обов'язкова послідовність певних дій зі створення законів називається законодавчим процесом.

Закон має своє місце і значення у системі законодавства. За данноюхарактеристикою закони поділяються:

Конституція України є основним законом держави, в якому закріплюються основи суспільного, економічного і політичного устрою країни, правове становище особи, її права та обов'язки, форма правління та форма державного устрою, порядок організації та компетенція органів законодавчої, виконавчої та судової влади

Конституційні закони – закони з питань, безпосередньо врегульованих Конституцією, які конкретизують її положення або вносять до неї зміни і приймаються в особливому порядку. Наприклад «Про громадянство», «Про загальний військовий обов'язок» та ін.

звичайні або біжучі закони – нормативні акти, які приймаються на основі Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон України «Про освіту» від 28.10.1998 р.). Звичайні закони приймаються простою більшістю від конституційного складу ВР України.

надзвичайні закони – нормативні акти тимчасового характеру, які приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних у відповідній сфері законів (наприклад, для забезпечення безпеки громадян у разі катастрофи, епідемії тощо).

допоміжні закони – нормативні акти, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують, денонсують інші акти або мають допоміжне значення для їх застосування (Закон України «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 року» від 3 березня 1998 року).

Закон, яким вносяться зміни до конституції, відрізняється від закону, ухвалення якого передбачення чинною конституцією, і тим, що він після затвердження (ухвалення) набуває вищої юридичної і стає складовою частиною конституції.

На жаль, у Конституції України чітко не зазначено блок суспільних відносин, який регулюється конституційним законом. З аналізу Конституції У країни можна дійти висновку, що конституційним законом. Слід регулювати ухвалення великого Державного Герба і Державного Герба України, опис державних символів (ст. 20), внесення змін до Конституції України (ст. 155), рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111) і низку інших;

Органічні закони-закон, на необхідність існування яких прямо вказує Конституція.

Звичайні (поточні) закони – акти поточного законодавства, які присвячені регулюванню різних сторін соціально-економічної, політичної та іншої сфер життя суспільства і не входять до вище вказаних груп.

Звичайні закони – регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до конституції. Це значна за кількістю і рухлива група законів, які приймаються просто більшістю голосів, звичайні закони вельми різноманітні за змістом.

Найтиповіші за обсягом регулювання є такі види звичайних законів:

А) загальні закони – закони, що регламентують певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх. Загальні закони можуть бути:

кодифіковані (наприклад, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс та ін.);

поточні (наприклад, ЗУ «Про вибори»);

Б) спеціальні закони – закони, що регламентують обмеженену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину населення (наприклад, ЗУ: «Про пенсії», «Про міліцію» тощо):

забезпечуючи (оперативні) закони – нормативно-правові акти, якими вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори тощо.

Їх ризначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні системи норм, що містяться в інших окремих законах і міжнародних договорах, які регулюють найважливіші відносини і потребують негайного ухвалення. Це закони, що містять норми про норми. Наприклад ЗУ від 17 грудня 1997 р. «Про ратифікацію Конвенції 1990 року про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію прибутків. отриманих злочинним шляхом».

До цієї групи законів можна віднести закони про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних характеристик. Забезпечуючі (оперативні) закони не можуть існувати поза іншими законами, тобто тими, що ними вводяться в дію, і міжнародними договорами, що потребують ратифікації.

2. За строком дії:

постыйні – закони, що діють буз обмеження строку;

тимчасові – закони, що діють з обмеженням строку (наприклад, ЗУ «Про оподаткування», «Про бюджет на 2007 рік»);

надзвичайні (як різновид тимчасових законів) – ухвалюються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окремих місцевостей законами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни), їх особливість полягає в тому, що вони припиняють дію інших законів.

Так, введення воєнного стану припиняє дію Кодексу законів «Про працю».

3. За сферою дії:

закон загальної дії («Про охорону навколишнього природного середовища»);

закон обмеженої дії (Закон верховної Ради АРК).

Отже, дія закону чи навіть окремої його норми права – це обов'язковість їх виконання (всіма) громадянами, посадовими особами, державними органами та іншими суб'єктами права стосовно певної сфери (виду) суспільних відносин, за певних обставин (ситуацій), протягом певного часу, на певній території (у певному просторі) та щодо конкретного кола суб'єктів права, тобто осіб, організацій (в широкому смислі слова), які наділені певними характеристиками.

1.2 Підзаконні нормативно-правові акти України: поняття види

На думку Пендюри М.М. підзаконні нормативно правові акти – це документи компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до нього і для його виконання. Отже, підзаконні акти регламентують лише ті відносини, які вже регулюються за допомогою законів, тому вони не можуть суперечити законам, Конституції, повинні відповідати принципам і вимогам права. Вони повинні мати всі реквізити: назву, хто видав, дату видання, причини, підпис уповноваженої особи і печатку.

Коталейчук С.П. вважає, що підзаконний нормативний акт – це акт нижчої державної інстанції, їх юридична сила не має такої ж загальності та верховенства, як це властиво законам.

Підзаконні НПА повинні бути засновані на законі і не повинні йому суперечити. В Україні підзаконними (за ієрархією) нормативно-правовими актами є наступні(класифікаціяОтже):

1. За суб’єктами видання:

Укази і розпорядження Президента України – відповідно до ст. 106 Конституції Президент України на основі Конституції в межах своїх повноважень видає нормативні акти у формі указів. Наприклад: Указ Президента України: «Про порядок оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.97 р.

Постанови Президії Верховної Ради – як правило, це постанови про порядок введення в дію того чи іншого закону.

Рішення і постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

Постанови Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК. – КМУ – вищий орган у системі органів виконавчої влади – в межах своєї компетенції видає нормативні акти у формі постанов, які є обов’язковими до виконання (ст. 117 Конституції). Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок та терміни дії галузевих стандартів і прирівняних до них інших нормативних документів колишнього СРСР».

Нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Міністри, керівники державних комітетів та центральних органів державної влади зі спеціальним статусом в межах компетенції видають нормативні акти у формі наказів (ст. 117 Конституції). Вони, як правило поширюються на осіб, що перебувають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства. У випадках, коли вони торкають прав і свобод громадян або мають міжвідомчий характер, вони є обов’язковими до виконання іншими суб’єктами права.

Наказами міністерств та інших центральних органів державної влади затверджують такі нормативні акти, як інструкція, положення, порядок. Наприклад, Порядок розподілу додаткових коштів між обласними бюджетом та бюджетами територіальних громад, затверджений Наказом Мінфіну України від 3 листопада 2000 р.

Розпорядження голів обласних і районних державних адміністрацій;

Рішення, нормативні ухвали місцевих рад народних депутатів – Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські, районні, обласні ради та сільський, селищний, міський голова. Органи місцевого самоврядування при виконанні своїх функцій приймають рішення, які є обов’язковими для виконання на відповідній території (ст. 144 Конституції). Сільський, селищний, міський голова видає розпорядження. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради приймає рішення.

;Інструкції, вказівки і накази керівників міністерств, державних комітетів і відомств України;

Рішення виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів;

Накази (нормативні) керівників відділів і управлінь місцевих державних адміністрацій та виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів – Виконавчу владу в областях і районах здійснюють місцеві державні адміністрації. Голова обласної або районної адміністрації в межах своїх повноважень і на виконання Конституції і законів України, актів Президента та КМУ, міністерств та інших центральних органів державної влади видає розпорядження, обов’язкові для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових осіб та громадян, які знаходяться на відповідній території. Керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів адміністрації видають накази.

; Нормативні накази, інструкції адміністрації підприємств, установ організацій (локальні) – акти, що видаються державними установами та організаціями всіх форм власності для регламентації своїх внутрішніх питань і які поширюються на членів цих організацій (наприклад, нормативні накази керівників підприємств, Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про порядок накладення дисциплінарних стягнень тощо). Акти цієї групи спрямовані на деталізацію вимог загальної норми права стосовно умов діяльності відповідного колективу.

2. За юридичною силою (за сферою дії):

загальні (поширюються на всю територію та населення держави, наприклад, постанови ВРУ, укази Президента України, акти КМУ);

відомчі (поширюються на певну сферу суспільних відносин, як: акти міністерств, відомств, державних комітетів);

місцеві (чинні на території певної адміністративної одиниці, зокрема, акти місцевих органів виконавчої влади);

локальні (регламентують діяльність конкретних підприємств, установ, організацій і поширюються на їхніх працівників, наприклад, накази і розпорядження адміністрацій).

Отже, підзаконні акти – це правові акти, що видаються уповноваженими на те державними органами (Президентом, Кабінетом Міністрів тощо) на основі законів і на виконання їх. Усі без винятку підзаконні акти мають меншу юридичну силу, ніж будь який закон, і не можуть протирічити йому. В іншому разі акти визнаються недійсними і з моменту свого прийняття підлягають скасуванню.

Межі дії НПА в часі (темпоральна дія, вступ у дію і припинення дії)

Вступ у дію (або поновлення дії)

Строк набуття чинності не зазначено в самому акті:

1) співвідноситься з моментом (датою) офіційного опублікування.

Закони (рішення), прийняті в результаті референдуму, вводяться в дію з моменту їх офіційного опублікування, якщо в них самих не визначений інший строк (датою їх прийняття є день проведення референдуму).

За загальним правилом, встановленим законодавством, нормативні акти парламенту України починають діяти на всій її території після 10-денного строку з дня офіційного опублікування (зобов’язані бути опублікованими протягом 15 днів після підписання і прийняття до виконання Президентом України); нормативні акти парламенту Італії – на 15-день після їх опублікування;

2) з моменту прийняття парламентом (наприклад, Конституція України) або іншим суб’єктом правотворчості (урядом, міністерством тощо);

3) у міру одержання адресатом – поступово на території країни (акти з обмежувальним грифом).

Строк набуття чинності зазначено в акті:

1) з дати, що позначена в самому нормативно-правовому акті. Так, у Законі України «Про захист економічної конференції» від 27.02.2001 р. зазначено, що він вступає в дію через рік після його опублікування, тобто 27.02.2002 р. (за винятком двох пунктів останнього розділу,