Соціальний та етнічний склад катакомбного населення

681 посудину, які походять з катакомбних поховань на  території Північного Причорномор’я. Треба сказати дещо з приводу алгоритму класифікації кераміки. На першому етапі весь масив кераміки розбивається на 2 групи за наявністю горла. Безгорлі посудини за наявністю плеча розбиваються на корчаги (ті що мають плече) і чаші (ті що не мають). З корчаг за відсутністю ребра виділяються біконічні сосуди. З інших корчах – по відношенню висоти до найбільшого діаметру, виділяються чугунки (висота посудини приблизно рівна або ж більша найбільшого діаметру) та ріпоподібні посудини (висота значно більша за діаметр). Посудини, які не мають плеча або в яких плече слабо виражено, склали чаші. Подальша їх розбивка проходить за наявністю або відсутністю ніжок або підставок. За наявності згаданого виділяються курильниці. На наступному етапі залишені чаші розбиваються за співвідношенням висоти посудини до найбільшого діаметру. Якщо висота чаш значно менше найбільшого діаметру, то такі чаші виділяються  в тип піал. Інші розподіляються на усічено-конічні і плоскодонні чаші з опуклим корпусом. Розглянемо розбивку іншої великої групи кераміки, яка має всі основні риси посуду – тулуб, плече та горло. За наявністю ручок виділяють амфори, які в свою чергу за характером дна (пласке або напівкругле) поділяються на плоскодонні або гостро-/кругло донні. Інші посудини за характером дна поділяються на гостродонні та плоскодонні. Ті що залишились за наявністю плаского та стійкого дна  поділяються на тих, що його мають і тих що ні (горщики з невеликим нестійким дном). Інші поділяються за наявністю перегину в придонній частині посудини на кубки та кубовидні посудини з одного боку та інші.  За наявністю комірка виділяють коміркові горщики. Ті що залишились за наявністю відігнутого вінчика діляться на тих, що його мають та на циліндрогорлі горщики. Такими чином,  в результаті типології було виділено 18 типів посудин, більшість з яких є окремими видами посуду і не потребують в виділенні статистичними методами. Вони чітко виділяються за наявністю окремих деталей форми. Виділені типи кераміки були піддані порівняльному аналізу за 12тьма територіальним масивам[29]. Найбільш чітко за типами посуду виділяються Донський лівобережний, Донський правобережний та Луганський масиви. Для них характерні курильниці, біконічні посудини, «чугунки» та «ріпоподібні» посудини. Ці три масиви також характеризуються розтрубними  та високогорлими горщиками. Ці особливості були відзначені неодноразово[30]. Цікаво інше. Біконічні посудини та чугунки виявились також характерними для Запорозького масиву, а розтрубні та високогорлі – для Криворізького. Поодинокі посудини, характерні для східної групи масивів, окрім курильниць, зустрічаються далеко на захід від регіонів свого найбільшого розповсюдження. Біконічні і чугунки – в Запорозькому, Південно-Бузькому, Південно-Херсонському, Кримському, Верхньо-Тарасівському. Ріпоподібні – в Криму, на Молочній, в Верхньо-Тарасівському масиві і Орель-Самарському масиві.  Інші типи кераміки, хоча і складають дуже розмиту діагональ, але в тій чи іншій мірі представлені майже у всіх масивах. Найбільш масовий тип горщика (середньовисокогорлі горщики з відігнутими назовні вінцями) характеризує всі територіальні масиви і ямний масив кераміки. Найбільш часто він зустрічається в луганському масиві та Південно-Херсонському. Дуже показним є розподіл ямного масиву кераміки. Практично в ньому представлені майже всі типи катакомбного посуду.  Вже це одне говорить про довгострокове співіснування ямного населення з катакомбним[31]. В ямному масиві відсутні завідомо ритуальні  посудини різноманітних катакомбних груп: ріпоподібні горщики, плоскодонні чаші, округлодонні  чаші, коміроподібні горщики.  В той же час окрім досить специфічних гостродонних амфор, серед ямної кераміки присутні і типові катакомбні  форми. В ямному масиві представлені курильниці, біконічні посудини і чугунки, горщики з короткою шийкою низьких пропорцій, циліндрогорлі посудини – та багато інших типічних для катакомбної культури типів посудин. Серед матеріалів Нижнього Подоння, Подонцов’я та Середнього Дону на відносно пізньому етапі співіснування місцевого катакомбного населення також зустрічаються амфори інгульського типу або дуже близькі наслідування їм. Вперше така амфора була знайдена у станиці Семікаракорської в к.1, п. 2. Єдиною відмінністю даної посудини була наявність у неї чотирьох невеликих виступів-ніжок в придонній частині посудини[32]. Близька за формою амфора наводиться А.Т. Синюком з розкопок Луговскього могильнику[33]. Ряд близьких зображень амфор наводить А.М. Смирнов, а також А.Н. Гей[34] в ямних похованнях Прикупання. Одна амфороподібна посудина була знайдена І.В. Сініциним в ямному похованні[35]. В рівній мірі приведені аналогії стосуються і чаш інгульської культури. На відміну від округлодонних  чаш правобережжя Дніпра, на сході в Подонцов’ї і на Дону зустрічаються чаші з пласким дном. Вже на території Північно-східного Приазов’я інгульський посуд зокрема чаші, набуває нетипові для основного району розповсюдження риси. Порушується стрункість орнаментації, з’являються наліпи. В цілому кераміку з цих могил можна лише з великою долею припущення називати інгульською. Вони відображають, очевидно, нетривалий час перебування населення інгульської культури в даному районі.  Такі знахідки показують, що на певному етапі свого існування донецька та інгульска культури співіснують. Виходячи з отриманих розподілень, можна зробити висновок про те, що шнурова техніка більш властива східно катакомбному населенню, а прокреслена – західно катакомбному або інгульскому, але при  цьому обидва етнічних масиви активно контактують між собою. Удільна вага обох технік практично однакова (21,8% та 21,7%).         38,5% посуду в виборці в середньому не орнаментовано. Але в найбільшій мірі посуд без орнаменту характерний для ямної кераміки: гостродонним горщикам, чашам-піалам, а також суто катакомбному посуду – короткогорлим горщикам і округлобоким горщикам. Нехарактерна відсутність орнаменту для кубків, округлодонних чаш, амфор і амфоровидного посуду, плоскдононних чаш, чугунків та біконічних сосудів. Штамп є єдиною технікою орнаментації найбільш характерною для ямного посуду. Як правило, гостродонні  горщики, горщики з невеликим дном, чаші-піали, чаші усічено-конічні мають орнамент, нанесений штампом. Також часто штампом орнаментуються короткогорлі горщики. В середньому цей вид техніки орнаментації зустрічається в 6,2% сосудів. Як елемент дана техніка присутня і на циліндрогорлих горщиках і на округлобоких горщиках, на біконічних і чугунках, ріпоподібних, розтрубних та високогорлих посудинах. Присутня вона і на специфічних подніпровських коміркових та округлобоких посудинах. Враховуючи більш пізній час існування в східних регіонах ріпоподібних і високогорлих посудин, наявність ямної техніки орнаментації на даних типах кераміки можна розглядати або як прояв ямних традицій на пізньокатакомбного часу, або як доживання самого ямного населення до пізньокатакомбного часу, тобто прямий етнічний контакт між ямним та східно катакомбним (бахмутським) населенням[36]. Розглянемо тепер розподілення техніки орнаментації по територіальним масивам. Намагаючись максимально збільшити види орнаменту, С.Ж. Пустовалов виділив 15 його типів. В тому числі однорядна горизонтальна смуга, багаторядні смуги, зигзаги, трикутники, шеврони та фестони (символи води[37]), вертикальні зигзаги, хрест, меандр, вертикальні багаторядні смуги, овали із заокругленою верхньою частиною, розетки-спіралі, наліпи, закраїни, піддони, ручки, різноманітний асиметричний орнамент та рідкий орнамент. Найбільш яскраво характеризує східну групи територіальних масивів защипувальна техніка при наліпних валиках. Інші чотири техніки представлені в тій чи іншій мірі у всіх катакомбних пам’ятках. Відсутність орнаменту при високій зустрічаємості у всіх масивах найбільш характерно для ямного посуду. Своєрідним антиподом защипній техніці є прокреслена техніка, яка дуже рідко зустрічається у східній групі і найбільш часто – в більш західній групі масивів. Комбінований орнамент дещо більш характерний для східних та перехідних масивів,  а також Орель-Самарського межиріччя. Тасьма та шнур більш характерні для східних масивів, але зустрічаються і в більш західних. Штамп, який присутній всюди, більш характерний для Донського, лівобережного, Верхньо-Тарасівського і Криворізького територіального масивів. Тобто для цих регіонів по техніці орнаментації найбільш характерні ямні традиції в кераміці. В цілому, слід відзначити, що техніка орнаментації, розподіляється таким же чином по територіям, як і показники погребального обряду. Це дає можливість говорити про те, що крім етнічних ознак погребального обряду, аналогічними властивостями володіють і загальна форма посудин і техніка орнаментації. Тепер слід проаналізувати ступінь орнаментованості кераміки. Найбільш часто орнаментованою частиною кераміки є плече (24,5%). Наступне місце займає шийка чи горло посудини (23,3%). Тулуб орнаментований у 19,2% посудин, а придонна частина 9,4%. Дно орнаментоване тільки у 0,3% кераміки, а внутрішня сторона – у 0,8%. Розподілення ступеня орнаментованості по типам посуду показує, що верхня частина посудини, включаючи тулуб, приблизно однаково орнаментовано у всіх типів посуди. Ступінь орнаментації виділяє посуд ритуальний, саме в неї орнаментується вся поверхня, в тому числі іноді внутрішня частина. Одночасно серед неорнаментованого посуду за даним видом показників опиняються частіше горщики, тобто посуд утилітарного призначення. Таким чином, даний аналіз показує не етнічні відмінності посуду, а його призначення: ритуальне чи утилітарне. Оскільки все ж значна кількість горщиків також орнаментована, можна вважати, що і орнаментовані горщики також виконували ритуальну функцію. Також ритуальні сосуди характеризуються більш різноманітним орнаментом. Підводячи  загальні  підсумки класифікації кераміки даної вибірки, слід перед усім зазначити, що вона наслідувала певної мети – етнічної характеристики даного населення. Виділені типи посуду, особливо ті, які традиційно вважаються ритуальними, виявились етнічно інформативними. Тому виділені типи посуду можна назвати археологічними типами по кераміці (АЕТ/к), а всю сукупність типів кераміки – археолого-етнічним комплексом по кераміці (АЕК/к).  Крім загальних типів кераміка етнічне навантаження також несе техніка виконання орнаменту. Розподілення ознак цих двох категорій дало можливість виділити 2 групи територіальних масивів, що співпадають з групами, що були виділені за даними погребального обряду (див. попередні глави). У зв’язку з цим небезінтересно розглянути взаємозв’язок результатів типології кераміки і етнічної типології за даними погребального обряду[38]. Аналіз приводить до висновку, що спостерігається значна змішаність окремих етносів. Однак як і в етнічному аналізі за погребальним обрядом розподілення між типами стало більш чітким порівняно з територіальним аналізом. До східно катакомбних АЕТ/к віднесені курильниці, ріпоподібні посудини, низькогорлі горщики, високогорлі горщики, кубки і кубовидні посудини, середньовисокогорлі горщики, округлобокі горщики та біконічні чугунки. До західно катакомбних АЕТ/по (інгульським) відносяться чаші плоскодонні, коміркові горщики, чаші округло донні, циліндрогорлі горщики і амфори та амфороподібні посудини. До ямних АЕТ/по можна віднести чаші усічено-конічні, горщики з невеликими нестійким дном, горщики гостродонні, амфори гостродонні та чаші-піали. В розподіленні окремих типів посуду за етнічними  типами погребального обряду можна вбачити відображення відомого в Індії та інших кастових суспільствах звичаю «анулома».  Ямна кераміка в інгульських могилах зустрічається і у знаті, і рядового населення, і серед неповноправного, причому найбільш характерна вона для неповноправного населення. Інгульскої ж кераміки в могилах в 1,8 раз менше, ніж ямної в інгуських катакомбах, до того ж зустрічається вона тільки в похованнях рядового населення. Ямний посуд в східних похованнях приблизно порівну присутній в могилах знаті і рядового населення, а посуд східний превалює в ямних рядових похованнях. Значно менше інгульського посуду в східних могилах, порівняно зі східним посудом в інгульських. В обох випадках посуд присутній в похованнях всіх трьох соціальних страт, превалюючи в рядових похованнях. Таким чином, проведена обробка кераміки, її етнічна типологія, кореляція і порівняльний аналіз виділених груп кераміки по АЕТ/по та соціальним стратам дозволили виявити цікаві закономірності. Зокрема, розподілення показали, що не тільки дані етнічної типології за погребальним обрядом, але й розподілення типів кераміки за етнічними типами погребального обряду дають можливість зробити висновок, що в ямно-катакомбному суспільстві Північного Причорномор`я, як вважається існувала ранньоварнова система соціальної організації. Це найбільш чітко простежується по відношенню до взаємо залежностей між ямним та інгульським населенням. Менш чітко це простежується у відношеннях між інгульським та східно катакомбним населенням. В цілому ж результати обробки кераміки підтверджують висновки, зроблені на основі аналізу погребального обряду.   7. Висновок.   Проаналізувавши наявні джерела, ми прийшли до таких висновків: в ході дослідження виявився складний характер етнічного складу і процесів в суспільстві носіїв катакомбної культури Північного Причорномор’я.  Всю взяту для аналізу вибірку поховань і кераміки можна співвіднести з населенням, яке, очевидно, мало спільне походження, але до моменту їх контакту в Північному Причорномор’ї, воно вже являло собою відокремлені субетнічні масиви (згідно з аналізом, проведеним С.Ж. Пустоваловим[39], їх було два). Це населення протягом довгого часу, співіснуючи, широко контактувало між собою та з попереднім населенням (ямним). До того ж, більш інтенсивні контакти з ямним населенням спостерігались у донецького в широкому сенсі населення, ніж у інгульського. Ці контакти носили різноманітний характер. Іноді це були мирні спокійні стосунки, хоча частіше – військові, недружні. Рухливий скотарський господарчий уклад, широке етнічне взаємопроникнення в кінцевому підсумку спричинились на Нижньому Подніпров’ї, Приазов’ї, Північному Криму, Поінгульї, Південному Бугу, а, можливо, і на більш  східних територіях до інтеграції різноетнічного населення під егідою західних, інгульських, традицій, згідно з якими померлих ховали  в витягнутому на спині положенні в овальних або на півовальних камерах з напівкруглими шахтами. Попередня неоднорідність етнічного складу збереглась у вигляді залишкових рис в поховальному обряді, в тому числі це й приховані риси ямного населення, яке в значній мірі перейшло на новий обряд. У зв’язку з отриманими результатами по етнічному процесу і структурі катакомбного населення на території Північного Причорномор’я,  а саме, інтеграційними процесами, які наростали до пізнього етапу існування вказаного населення, питання про катакомбні культури як відображення в своїй єдності окремого суспільства давнини – етносу, правомірно ставити тільки для раннього етапу і не в такій великій кількості (в будь-якому разі, для аналізованого регіону – донецька та інгульська). Оскільки зростаюча інтеграція, яку фіксує багато спеціалістів[40], свідчить про стирання етнічних відмінностей, змішуванні різних етнічних компонентів, вона в  кінцевому підсумку приводить до формування єдиної культури – катакомбної. Така схема розвитку етнічного процесу не суперечить і загальній теорії розвитку, формування етносу  в пізньопервісних та ранньокласових утвореннях[41].   Список використаної