Фактори відставання України у психологічному та історичному планах

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра_________

«Отримано»

Реєстраційний номер № ____

від «__» ___________200_ р.

«Відправлено з зауваженнями»

Реєстраційний номер №____

від «__» __________200_ р.

«Отримано повторно»

Реєстраційний номер №___

від «__» __________200_ р.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни

на тему

Виконав(ла)

студент(ка) ___курсу

групи________________

(прізвище, ім’я, по батькові)

Перевірив:_______________

(оцінка, дата, підпис викладача) (прізвище, ім’я, по батькові)

Адреса університету: Адреса для повідомлення результату

69002, м. Запоріжжя, контрольної роботи студента:

вул. Жуковського, 70-б.

Тел. 63-99-73

(індекс, населений пункт, вулиця, будинок, квартира)

м. Запоріжжя, 200_ р.

ПЛАН

Вступ____________________________________________________3

Пізнє звільнення від феодалізму____________________________6

Війни, Голодомор, репресії _______________________________7

Перебування українських земель під владою різних загарбників_8

Еміграція______________________________________________9

Недостатній науковий обмін______________________________10

Висновки________________________________________________12

Список використаної літератури_____________________________13

ВСТУП

Сьогодні ні для кого не секрет, що Україна не входить до числа найбільш розвинених країн світу. Більше того – вона належить до найменш розвинених країн Європи та СНД. Цей факт перманентно підтверджується безліччю повідомлень у ЗМІ, які наочно інформують суспільство про ступінь відставання України від розвинених країн, апелюючи при цьому цифрами статистичних досліджень, матеріалами з різноманітних конференцій тощо. Наведемо кілька прикладів, узятих із українських ЗМІ:

«Как известно, все познается в сравнении, и сравнение это бывает часто не в пользу нашей страны. Украинцы живут хуже всех в Европе, наша страна занимает одно из первых мест в мире среди стран с минимальным естественным приростом населения, и, наконец, «контрольный выстрел» - украинцы попали в пятерку наименее счастливых стран мира. Понятно, что Украина не выдерживает конкуренции с развитыми странами. Но даже сравнение с ближайшими соседями – государствами СНГ – также не в нашу пользу.

По данным Межгосударственного статистического комитета СНГ, по показателю прироста ВВП в январе-мае 2008 года Украина занимает 4-е место с конца. С приростом в 6,4% ей удалось опередить лишь Таджикистан (5,1%), Молдову (4,3%) и Казахстан (4,0%). Для сравнения: в Азербайджане за этот период ВВП вырос почти на 15%, в Беларуси - на 10,4%, в Армении – на 9,8%» (Finance UA 25.07.2008).

«Опыт экономически развитых стран и в еще большей степени стран, совершивших экономический рывок (в разные периоды ХХ века - Япония, Корея, Германия, Ирландия, Чехия, Венгрия, Словения), свидетельствует о решающем значении именно человеческого капитала, качества рабочей силы и мотивации эффективного труда. Эта новая концепция, ориентированная на примат человеческого развития, заменила устаревшую, движущей силой в которой признавалось накопление материального богатства…

К сожалению, Украина придерживается абсолютно другой экономической доктрины, которая опирается на принципы не высокого качества, а низкой стоимости, дешевизны (сырья, товаров, технологий, рабочей силы). Такой подход, бесспорно, и сегодня приносит успехи, но он характерен не для европейских, а для азиатских стран (Индия, Китай, Корея). Следствием его реализации является формирование социальной структуры, в корне отличающейся от европейской: вместо доминирования среднего класса и весьма умеренного уровня расслоения - поляризованное общество с высокой долей бедного населения. Важно, что низкому в целом уровню жизни соответствуют и низкие его стандарты, которые принимает население» («Зеркало недели», 28 апреля 2007 года).

«Отечественные ученые отмечают стратегическое отставание Украины от технологически развитых стран. Это вызвано тем, что в новые промышленные разработки у нас сегодня вкладываются давно и безнадежно устаревшие технологии. Эту мину замедленного действия под экономику страны Украина сможет реально ощутить уже лет через 15.

Украина хотела бы сотрудничать с Россией в области нанотехнологий. Об этом сегодня на международной конференции заявил первый вице-премьер-министр Украины, министр финансов Николай Азаров. По его словам, в России начала действовать госпрограмма развития данной отрасли, на которую выделяется 8 млрд долл. «Украина не может выделить такой ресурс на развитие такого направления», – сказал Н.Азаров, добавив, что в проекте госбюджета Украины на 2008 г. заложено 500 млн грн на развитие нанотехнологий» (РБК-Украина, 27.09.2007).

«Украина значительно отстает по уровню человеческого развития, даже в сравнении со своими соседями – Венгрией, Россией, Польшей и прочими, занимая при этом 76 место из 170 стран, анализируемых программой развития ООН.

Об этом свидетельствуют данные последнего глобального отчета программы развития ООН в Украине о человеческом развитии, заявил координатор системы ООН и постоянный представитель программы развития ООН в Украине Френсис О'Доннелл.

По словам Ф.О'Доннелла, основными критериями определения человеческого развития были не только экономика и образование, но и медицина и сфера здравоохранения: "В Украине очень грустная ситуация в секторе здоровья. Ожидаемая продолжительность жизни составляет всего 67,7 года", - отметил он и добавил, что вероятность того, что родившийся человек проживет до 60 лет только 74%, а 26% даже не имеют шансов перешагнуть этот барьер» («Газета 24» 24 июня 2008 года).

«…нинішні можливості України протистояти навалі зарубіжних фільмів наочно демонструють такі цифри: якщо за рік Індія виробляє 800–900 фільмів, США – 600–700, Росія – близько 50, то Україна – максимум 2–3 стрічки. Неважко здогадатися, чия продукція домінуватиме у нашому культурному просторі й який вплив справлятиме вона на особистість.

Суттєве відставання України в “культурному виробництві” можна проілюструвати й іншими фактами. Так, якщо в Росії у 2000 р. було випущено 59 543 назви книжок загальним тиражем 472,2 млн. примірників, то в Україні (кількість населення дорівнює третині населення Російської Федерації) в десять разів менше – 43,5 млн. книжок 7300 назв, тобто стільки ж, скільки випускають деякі російські видавництва, наприклад “Ексмо-прес” (42,3 млн.). І ще слід навести такі цифри. На одного жителя України видається близько одного примірника книжки на рік, тоді як у Росії – 3,5, у Білорусі – 5,5, у Польщі – 9,5, а в Німеччині – 12 примірників» (Мультиверсум. Філософський альманах. – К.: Центр духовної культури, – 2006. – № 52).

Всі ці цитати підтверджують той факт, що Україна, на жаль, значно відстає від розвинених країн Європи, пострадянського простору і всього світу. Таке становище є наслідком минулих подій та явищ, які і призвели до відставання України за економічними, політичними, науковими, культурними та іншими показниками. В цій роботі ми спробуємо визначити, які саме фактори призвели до історичного та психологічного відставання України від більшості розвинених країн світу.

Пізнє звільнення від феодалізму

Порівняно із розвиненими країнами Західної Європи, Україна досить пізно звільнилася від феодалізму. Феодальні пережитки в селі гальмували розвиток товарно-грошових відносин в країні, негативно відбивалися на розвитку внутрішнього ринку. Три чверті населення займалися сільським господарством, в той час як в розвинених країнах Європи – менше половини. Ця обставина впливала на складання ринку робітничої сили, деформувала процеси індустріалізації. Велика кількість сезонних, тимчасових та інших категорій робітників не могли продати землю. Це відбивалося на рівні їхньої кваліфікації, що в свою чергу гальмувало впровадження передової техніки, а значить відбивалося на всьому процесі монополізації промисловості. Селянин, що прийшов у місто на заробітки, , примушений був погоджуватися на будь-яку роботу аби врятуватися від голодної смерті.

Негативно вплинуло пізнє звільнення від феодалізму і на розвиток науки в Україні. До часу створення першого класичного університету в Україні – Харківського університету (1805 р.) в Європі близько шести століть уже існувала мережа університетів. Зазначимо, що найстаріший університет України – Львівський – засновано в 1661 р., але він не робив прямого впливу на розвиток науки в Україні, оскільки Львів з XIV ст. був під владою Польщі.

У XVIII ст. (після першого розділу Польщі) місто було під владою Австрії, потім увійшло до складу Австро-Угорської імперії. В університетах середньовічної Європи обов'язковими предметами були латина, давньогрецька, іврит. Саме латина була мовою міжнаціонального наукового спілкування до кінця XVIII ст. Потім її витіснила французька мова. Сьогодні мовою міжнаціонального спілкування стала англійська. Виникнення в Європі початку XVI ст. наукових співтовариств ("Республіка вчених", "Республіка листів") з такими прогресивними атрибутами, як науковий обмін в епістолярній формі, у формі статей і візитів, стало одним із перших кроків у напрямку інтеграції вчених. Україна разом із Росією вступила пізніше всіх європейських країн на шлях організованої підготовки своїх наукових кадрів і структурування своєї науки. І до нині науці в нашій країні так і не вдалося інтегруватися в ту систему, що склалася та удосконалюється в Європі.

Війни, Голодомор, репресії

Оцінюючи фактори, які мали вплив на розвиток України, не слід забувати про масові втрати людей в Першій та Другій світових війнах, величезні втрати молодого працеспроможного талановитого населення за часів сталінських репресій та голодоморів. Україна серед країн СНД понесла безпрецедентні втрати людей молодого віку – саме тих, з кого наука, культура, економіка черпають свої найголовніші сили.

Голодомор, репресії та війни не тільки призвели до величезних матеріальних, людських втрат, вони вплинула на свідомість, моральний стан мільйонів людей, залишили глибокий слід у їхній пам'яті. Після ВВВ українське суспільство, як і все радянське, стало іншим. За оцінкою О.Зубкової, це було суспільство, що вийшло із війни, а разом з ним прийшли нові механізми суспільної поведінки, зміна почуттів і настроїв людей.

Протягом тривалого періоду історична наука була зайнята підрахунком насамперед матеріальних та демографічних наслідків війни, свідомо замовчуючи моральні її наслідки для суспільства в цілому і українського зокрема. Крім того, лише зараз завдяки опрацюванню нових історичних джерел (насамперед архівних матеріалів, що раніше були закритими для користування), з'являється справжня картина матеріальних та демографічних втрат СРСР та УРСР, як його складової частини, під час Другої світової війни та Великої Вітчизняної війни. Зміну морального стану населення України внаслідок війни спричинили в основному такі основні групи факторів: матеріальні та демографічні втрати та пов'язана з ними зміна соціальної структури українського суспільства; наслідки окупаційної політики фашистських загарбників; політика радянської влади після повернення на звільнені території і "радянізація" приєднаних до УРСР етнічних українських земель, що були у складі інших держав; зміна національної структури українського суспільства у воєнні та в перші повоєнні роки. Від цих факторів у суспільстві прямо залежала суспільна атмосфера, свідомість, моральний стан та настрої українського народу.

Починаючи з 20-х і майже до 90-х років, наукова інтелігенція України піддавалася політичним репресіям. Так, на засіданні політбюро ЦК КП(б)У в червні 1922 р. було розглянуто питання про фактичне вигнання із країни «реакційної професури». На підставі прийнятого рішення проведена «грандіозна робота» щодо визначення конкретних кандидатур для примусового виселення. Уже 3 серпня 1922 р. список було підготовлено. До нього було включено 77 представників української інтелігенції. Серед них 47 працівників вищих шкіл з Києва, Харкова, Катеринослава, Одеси.

Операція, пов’язана з висилкою інтелігенції, була закінчена на початку 1923 р. І наступні роки стали часом політичних репресій наукової інтелігенції України. Серед членів Академії наук України, починаючи з 1924 р., репресовано 26 академіків та дев’ять членів-кореспондентів. Історикам ще належить назвати усіх вчених, які зазнали політичних утисків. Більшість з них пішли з життя передчасно й трагічно. Але навіть ті, хто з випадкових обставин залишився живим, на довгі роки були вирвані з наукової роботи. Багато – назавжди.

Перебування українських земель під владою різних загарбників

В різні часи свого історичного розвитку українські землі дуже багато часу провели під владою різноманітних загарбників, які силою завойовували територію нинішньої України та провадили на ній свої порядки. Це не могло не відбитися на рівні історичного та психологічного розвитку української нації. Підстроюючись під чужі порядки, українці не провадили свої власні, не розробляли свій власних шлях розвитку. Така ситуація назавжди залишила відбиток на психіці всієї нації – українці навіть сьогодні шукають «притулку» чи то з Росією чи з Європейським союзом та США, проте не міркують як самостійна, самодостатня нація із великою самоповагою.

Еміграція

У різні часи для української еміграції були різні підстави. Після трагічних погромів 1905 р. та появи чорносотенного руху країну в першу чергу залишали євреї. З єврейською еміграцією Україна втратила чимало талановитих людей. Еміграція забирає з країни людей з високим творчим потенціалом, які здатні прославити свою Батьківщину. Зокрема, дуже велику шкоду було нанесено науці, оскільки дуже багато науковців були вимушені шукати кращої долі та можливостей для самореалізації за кордоном. Покинувши Україну, вони плідно працювали в різних країнах світу, приносячи неоціненну користь своїми розробками та працями і, крім того, автоматично прославляли ту країну, яка дала їм притулок, а не Україну, з якої походили.

Починаючи з 80-х років з України виїхали і продовжують їхати сьогодні сотні й тисячі молодих юнаків та дівчат у пошуках кращих умов для творчої роботи. Україна продовжує втрачати свої головні наукові сили, які є запорукою подальшого розвитку країни.

До 1917 р. Російська імперія були привабливим місцем для багатьох учених, що працювали на Заході. Наприклад, у Харкові розпочав свою кар'єру майбутній перший професор з хімії в Україні І. І. Гізе (він ще був і першим членом-кореспондентом Петербурзької академії наук з України, 1809 р., спеціальність – хімія та фармація). У Балтиці починали свої наукові кар'єри майбутні видатні хіміки К. Клаус, П. Вальден, В. Оствальд. Пізніше І. Гізе переїхав до Дерпту (сьогодні – Тарту), створивши для розвитку хімії в Україні перший підручник-енциклопедію в п'яти томах «Общая химия для учащих и изучающих» (1813–1817 рр.) На початку XX ст. до Росії повертається зі Страсбурга фізик Л. Мандельштам і залишається тут назавжди. Пізніше сюди приїздить друг Н. Бора і А. Ейнштейна, кумир наших фізиків – Пауль Еренфест. Після 1917 р. потік учених із Заходу в Росію та Україну практично припинився. Еміграція і імміграція – типові явища у всьому вченому світі. Але за умови, що вони врівноважують одна одну, порушення балансу – свідчення аномалії у суспільстві. Таке порушення є очевидним в українському суспільстві.

Недостатній науковий обмін

Ніхто не буде заперечувати, що розвиток науки має надзвичайно велике значення для подальшого розвитку всіх сфер життя країни. Проте в Україні саме на шляху науки не раз і не два ставилися припони – з ідеологічних, політичних, економічних причин – які так чи інакше гальмували розвиток української науки. Протягом усього соціалістичного періоду історії України наука відчувала на собі шалений ідеологічний тиск, який однаково поширювався як на гуманітарні науки – традиційне поле політичних баталій, так і на природознавчі.

Важливим елементом виникнення «Республіки вчених» у Європі початку XVI ст., самоідентифікації науковця як «людини світу» був науковий обмін, відвідування університетів інших країн, знайомство з «живими монументами науки». Представники дореволюційного покоління вчених України добре розуміли значення відряджень молодих учених у кращі лабораторії Європи. Майже всі наші видатні хіміки, фізики, біологи, що формувалися як науковці до 1917 р., деякий час працювали в лабораторіях Європи, переважно в Німеччині та Франції. Стажування молодих учених за кордоном практично припинилося у 20-х роках XX ст.

Обмін листами між вченими України і зарубіжжя в ці роки та до кінця 50-х років був чимось винятковим. Ніхто і не міг бути впевнений, що його лист чи відбиток наукової статті, відправлені з України, дійдуть до адресата. Навіть у більш м'які 60-і роки поїздки наших учених на стажування за рубіж залишалися надзвичайно рідкісним явищем. І в наші дні стажування за кордоном – проблема, але вже з іншої, не бюрократичної, а з фінансової причини.

Крім гальмування робіт у галузі теорії, був ще один дуже сумний результат – посилилися позиції наукової бюрократії та фальсифікаторів науки. Ця проблема є актуальною і нині. Виникло нове, давно забуте старе явище – псевдонаука. Вона перетворилась на потужну, добре зорганізовану силу. З’явилися десятки академій, більшість із них просто дискредитують це слово, штампують дипломи астрологів, уфологів, інформаційних енергетиків, віщунів on line, інженерів «щасливих чисел» тощо. Посилилася тенденція до висунення на керівні посади людей, які часто лише імітують наукову діяльність. Якнайкраще ілюструють цю ситуацію слова відомого німецького драматурга Ф. Шіллера: «Одні сприймають науку як небесну богиню, інші – як дійну корову».

ВИСНОВКИ

На жаль, Україну сьогодні неможливо вважати сучасною цивілізованою державою. До цього призвели певні історичні події, соціальні явища та політичні промахи української влади – від середньовіччя до наших днів. Протягом усього часу існування влада різко (в 10-20 разів) скоротила бюджетні асигнування на науку, освіту, культуру та охорону здоров’я. І це робилося в той час, коли у всіх прогресуючих держав відбувалося все навпаки – прогрес саме за рахунок вкладень державних коштів у сучасні наукомісткі технології, які забезпечують безперервний ріст економічних показників, за рахунок розвитку та укріплення освітньої системи, що забезпечує становлення громадянського суспільства, в якому найбільш ефективно діють економічні закони і відбувається прогрес. Натомість в Україні діють закони дикого капіталізму, відбувається розвиток споживчих, а не виробничих галузей хазяйства, відсутні високі технології та передові наукові досягнення.

Протягом майже всієї історії української держави соціальною та державною підтримкою забезпечено лише чиновництво, яке укріплює бюрократичну державну машину, але зовсім не «інтелект нації» – науковців, викладачів, докторів, діячів культури тощо, тобто ті прошарки населення, які становлять базу громадянського суспільства. Без нього неможливе існування цивілізованої високорозвиненої держави, оскільки весь історичний досвід свідчить, що в прогресуючих державах основні державні пріоритети належать інтелекту народу, а не бюрократії.

На жаль, в Україні (та взагалі на українських землях) влада ніколи не виявляла і продовжує не виявляти жодної турботи про майбутнє свого народу, через що невпинно втрачає якісний людський потенціал, без якого неможливо створити розвинену державу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Ковтун Г.О. Втрачені можливості науки в Україні. // Научно-популярный журнал «Unsversitates», universitates.kharkov

Кому выгодна дешевая рабочая сила? // «Зеркало недели», № 16 (645) от 27.04.2008.

Мирошниченко Н.П. Эволюция украинского национализма // ukrstor

Мультиверсум. Філософський альманах. – К.: Центр духовної культури, – 2006. – № 52.

ООН считает украинцев недоразвитыми. // «Газета 24», 24, опубликовано 24.06.2008.

Россия и Украина: будущее наносотрудничество? // nanonewsnet, опубликовано 28.09.2007.

Тарапов И.Е. Почему Украину нельзя, невозможно считать современным и цивилизованным государством? // Научно-популярный журнал «Unsversitates», – № 2, 2002 г., universitates.kharkov

Украинцы живут лучше молдаван, но хуже казахов. // «Газета Сейчас», – № 136 (777) от 25.07.2008.

13