Роль підприємств в ринковій економіці. Види підприємств в Україні

багатьох власників, які володіють мізерним пакетом. Подібні влас­ники не беруть участі у зборах або укладають трастові угоди на уп­равління акціями, які їм належать, з банками, страховими компанія­ми, соціальними фондами, членами яких вони є, або спеціально для цього утворюваними трастовими компаніями, які дістали назву інституціо­нальних інвесторів. Розглянемо структуру акціонерного това­риства на прикладі Львівського концерну «Електрон», утвореного в червні 1992 р. Воно об'єднує понад 50 тис. акціонерів, велику кількість філій, дочірніх та спільних підприємств (рис. 2).

Акціонерне підприємство «Електрон» є фірмою-виробником з розгалуженою сферою діяльності, що здійснюється різноманітними підприємствами (дочірніми, спільними, орендними).

Вищим органом управління концерну є загальні збори акціонерів.

Для практичних функцій управління підприємством загальні збо­ри призначають відповідні інституції: президента, правління, ревізій­ну комісію, вчену раду, раду директорів, апарат управління.

Синонімом сучасної корпорації є холдингові компанії, які вис­тупають власниками контрольних пакетів акцій низки підприємств. Холдинг по відношенню до останніх виступає материнською компа­нією, а компанії, акціями яких володіє холдинг, є по відношенню до нього дочірніми. Одночасно холдинг може бути дочірньою компа­нією по відношенню до компанії, що володіє контрольним пакетом акцій холдингу. Такий механізм називають системою участі

Залежно від специфіки утворюваних корпоративних структур холдингові компанії виконують різні функції. Це може бути вироб­нича, інвестиційна, комерційна, збутова, зовнішньоекономічна діяль­ність тощо. Як показує світовий досвід, холдингові компанії можуть підключати середні та навіть малі підприємства для обслуговування технологічних цілей фінансово-промислових груп.

У країнах з ринковою економікою помітна роль в економічному житті належить фінансово-промисловим групам. Вони здійснюють контроль за виробничо-розподільчим циклом з одного центру. Це дає можливість сформувати потужні виробничі комплекси, які здатні конкурувати з найбільшими світовими компаніями. Недолік їх поля­гає у створенні монополії, що потребує застосування методів антимонопольного регулювання [ 3].

Державні підприємства засновані на державній власності, яка має два рівні: загальнодержавний і комунальний. Відповідно функ­ціонують і два види підприємств.

Майном і виробничо-комерційною діяльністю загальнодер­жавних підприємств розпоряджається вищий орган державної влади.

Комунальні підприємства є власністю адміністративно-терито­ріальних одиниць влади, які використовують їхній потенціал у своїх власних інтересах.

Об'єктами державної власності можуть бути різноманітні засо­би виробництва. Це залежить від конкретних історичних, кон'юнк­турних, геополітичних та інших умов кожної країни. Проте, як правило, у державному секторі знаходяться підприємства, що виробляють продукцію, широко доступну для населення або капі­таломістку, яка не може бути прибутковою, проте конче потрібна для технічного та технологічного зміцнення виробничого і науко­вого потенціалу країни. Саме тому практично в усіх промислове ' розвинених країнах державні підприємства здебільшого є низько ефективними, і спостерігається тенденція до скорочення їхньої чисельності.

З метою глибокого реформування державного сектора економіки України, частка якого у виробництві промислової продукції стано­вить дещо менше ніж 52 відсотки, передбачено здійснити структур­не розмежування державного сектора на дві підгрупи.

До першої групи ввійдуть підприємства, яким буде надано ста­тус казенних. Вони не підлягають акціонуванню і перебуватимуть у прямій адміністративній підпорядкованості відповідним органам державного управління. До них належать такі підприємства: що ви­пускають продукцію, яка забезпечує обороноздатність і національ­ну безпеку; потребують високої мобілізаційної готовності; виробля­ють особливо екологонебезпечну продукцію; здійснюють державну монополію в окремих секторах економіки (транспорт, порти, трубо­проводи, пошта, зв'язок, телекомунікаційні мережі, енергетика, ви­робництво лікеро-горілчаних виробів).

Власністю казенних підприємств, їхнім управлінням будуть роз­поряджатися міністерства і відомства. Такі права їм передасть уряд [ 13 ].

До другої групи державних підприємств належатимуть ті, які обов'язково мають корпоратизуватися на таких засадах, щоб не мен­ше ніж 51 відсоток акцій належало державі. Так створюватиметься група нових для нашої країни підприємств - державних акціонер­них товариств.

Формуватиметься ще одна група підприємств з часткою держав­ної участі в статутному капіталі, меншою ніж 50 відсотків. Управлін­ня цією групою підприємств здійснюватиметься за участю представ­ників державних органів у наглядових радах.

Підприємства з часткою державної власності в статутних фондах працюватимуть на принципах повного комерційного розрахунку. Таке реформування державного сектора економіки дасть можливість, з одного боку, підвищити ефективність управління народним господарством, а з іншого — створювати ринкове сере­довище [ 17 ].

Види підприємств за розміром.

Розрізняють підприємства малі, середні та великі.

Малими вважають підприємства з певною кількістю працюю­чих. Так, у США до цієї категорії належать підприємства, на яких зайнято до 500, у Японії — до 300 чол. Українським законодавством до малих підприємств віднесено підприємства з кількістю зайнятих 15-200 чол. залежно від галузі або виду діяльності.

Малі підприємства засновуються на будь-якій формі власності та здійснюють діяльність у виробничій, комерційній, фінансовій, страховій та інших сферах. Сутність і значення малих підприємств у ринковій економіці схематично подано на рис. 3.

Рис. 3. Сутність і значення малих підприємств

Малі підприємства відіграють важливу роль у ринковій економіці. Вони роблять її гнучкою, активно впливають на кон'юнктурні зміни, забезпечують насиченість ринку товарами, послугами, сприяють по­слабленню монополізму. Так, у промислове розвинених країнах ці підприємства становлять 90-95 відсотків їхньої загальної кількості та створюють 20-60 відсотків валового національного продукту. Особ­ливо важливе значення цих підприємств у розвитку сфери послуг і торгівлі.

Через свою масовість малі підприємства забезпечують вдвічі більшу зайнятість населення на нових робочих місцях, ніж великі підприємства, що значно знижує напруженість у суспільстві, пов'я­зану з безробіттям.

У період переходу до соціальне орієнтованої ринкової економіки малі підприємства сприяють розвитку конкуренції, структурній пе­ребудові економіки, формуванню нового соціального прошарку підприємців-власників, які є соціальною базою ринкових перетворень. Це є гарантією незворотності руху української економіки до ринку.

Малих підприємств в Україні ще небагато. За експертними оцін­ками, в них працює близько 2 млн. чол., або 10 відсотків всього зай­нятого населення. Частка прибутку, одержаного малими підприєм­ствами, в загальній сумі прибутку господарств країни становить лише 5 відсотків.

Триває процес розвитку селянських (фермерських) госпо­дарств, яких на початок жовтня 1998 р. налічувалося майже 36 тис. У їхньому користуванні знаходилося 1 млн га сільськогосподарсь­ких угідь, в тому числі 0,9 млн га ріллі.

Для того щоб малі підприємства стали невід'ємним елементом економіки України, з тими позитивними функціями, які вони вико­нують у розвинених країнах, треба стимулювати їхній розвиток.

Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів у значних кількостях. Вони здатні швид­ко реагувати на кон'юнктуру ринку завдяки оснащеності сучасною технікою і технологією, можливості впровадження нових ідей у ви­робництво. Це надає їм певних переваг як перед малими, так і перед великими підприємствами. Ці переваги полягають у тому, що малим підприємствам не завжди вистачає коштів для застосування науко­во-технічних досягнень, а великим - мобільності для переналаго­дження виробництва. Заміна і оновлення основних фондів у великих обсягах може призвести до значного падіння норми рентабельності, особливо на початковому етапі випуску нової продукції.

Великі підприємства виготовляють масову продукцію стабіль­ного асортименту. Це значно зменшує витрати на виробництво такої продукції, дає змогу знижувати ціни на неї та робити її доступною для масового споживача.

Переваги великих підприємств полягають і в тому, що вони ак­тивно формують ринок, створюючи нові види товарів і послуг. Такі підприємства здійснюють великомасштабне фінансування у розроб­ку науково-технічних проектів [ 5 ].

Аргументом на користь великих підприємств є і те, як показує світовий досвід, що на них зосереджено виробництво найновіших наукомістких галузей, які спеціалізуються на виготовленні персональ­них комп'ютерів, роботів, електронних виробів тощо. Все це означає, що в перехідний період до ринкових відносин дрібнити великі підприємства не завжди доцільно. Критерієм трансформації вели­ких підприємств має бути тільки соціально-економічна ефективність.

Отже, перехід до ринкової економіки передбачає оптимальне поєднання великих, середніх і малих підприємств [ 14 ].

Види підприємств за сферою діяльності.

Підприємства класифікують також за сферою, видом гос­подарської діяльності. Зумовлено це тим, що існує суспільний поділ праці, відповідно до якого утворюються підприємства сільськогос­подарські, промислові, будівельні, транспортні, фінансові, торго­вельні, наукові, сфери обслуговування.

Підприємства різних сфер господарювання відрізняються між со­бою не тільки структурою і умовами виробництва, а й тим, що вони виробляють. У промисловості, наприклад, створюються як засоби виробництва (верстати, вантажні автомобілі, трактори тощо), так і предмети споживання (взуття, одяг, продукти харчування). Молоко, зерно, м'ясо, вовна, соняшник, цукровий буряк — предмети вироб­ництва сільського господарства. Банки збирають вільні кошти і на­дають їх у кредит. Торговельні та фінансові біржі сприяють приско­ренню обороту капіталу, поєднуючи виробників і покупців. Виходя­чи з цього підприємства різних галузей можна згрупувати за видом діяльності так: виробничі, фінансові, посередницькі, страхові [ 10 ].

Висновок.

Підприємство повинно мати наявність юридичної особи, самостійного баланса, розрахункового та інших рахунків у закладах банків, печатки з власною назвою, наяаність товарного знаку, відсутність у своєму складі інших юридичних осіб. Налагоджати ефективне функціонування підприємства у ринковій економіці, уникати кризи та банкрутства можна лише при наявності чіткої, досконалої форми організації господарювання, яка передбачає: всебічне знання свого конкретного ринку, споживача, конкретних цін на свою продукцію чи послуги. Проведення підприємницької діяльності на власний ризик по виробництву продукції, реалізації товарів, виконання робіт, послуг з метою задовільнення потреб споживачів і одержання прибутку.

Як економічне явище підприємство характеризується певною сукупністю продуктивних сил і виробничих відносин. По-перше, воно має певну кількість засобів виробництва і робітників, що дає можливість виконувати закінчений цикл операцій і здійснювати випуск продукції. Підприємство також характеризується певною організацією виробничого процесу, спрямованого на досягнення економічної ефективності. По-друге, підприємство - це певна підсистема виробничих відносин.

Підприємство самостійно здійснює індивідуальне відтворення, тобто організовує виробництво, для чого наймає робочу силу, купує сировину і матеріали, напівфабрикати в інших підприємств, платить за це готівкою або бере у кредит, користуючись безготівковим оборотом, свої товари продає чи тимчасово складеє.

Формування ринкової структури економіки України призве­ло до появи різноманітних форм сучасних підприємств, які функціо­нують у розвинених країнах, їх можна класифікувати за різними кри­теріями, найпоширенішими з яких є форма власності, розмір, сфера діяльності.

Отже, можна підкреслити, що за умов ринкової економіки підприємство діє не як мікрочастка єдиного народногосподарського комплексу країни, а як первинна ланка економіки країни.

Література

Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономической теории: Учеб. пособие. - М: Рыбари, 2000.

Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Основы экономики. - Киев, 1998.

Базилевич В. Д. Економічна теорія: політекономія. Підручник. -2003. - 581с.

Башнянин Г.І., Лазур Б.Ю. Політична економія: Підручник для вузів. - К., 2002. - 526 с.

Гальчинський А.С. Основи економічних знань: Навч. посібник. - К.: Вища школа, 2002. - 544 с.

Макконелл К., Брю С. Экономика: принципы, проблемы, политика. - Т. 1, 2. - М., 1992.

Мочерний С.В., Устенко О.А., Фомішин С.В. Політична економія: Навчальний посібник. - Херсон: Вид-во Дніпро, 2002. - 794 с.

Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії. Підручник. - К.,2003. - 540с.

Основи економічної теорії: Підручник / За ред. Предборського В.А. -К.: Кондор, 2002. - 621 с.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. / За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. - К., 1997. - 743 с.

Бай С.І. Опорний конспект лекцій з дисципліни “Менеджмент підприємства”. Частина 2. К.: КНТЕУ, 2002. – 79 с.

Мошек Г.Є., Гомба Л.А., Піддубна Л.П. Менеджмент підприємства: Підруч. – К .: Київ. Нац. Торг.-екон. Ун-т, 2002. – 371 с.

Менеджмент организации. Учебное пособие. Румянцева З.П., Саломатин Н.А., Акбердин Р.З. и др. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 432 с.

Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2005. – 860 с.

Томпсон А.А., Стрикленд А.Дж. Стратегический менеджмент: Искусство разработки и реализации стратегии: Учебник для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. – 576 с.

Хачванкян В.В. Менеджмент предприятия: Учеб. Пособие. – К.: Знання, 2005. – 422 с.

Экономическая стратегия фирмы. Учебное пособие. Под ред. проф. Градова А.П. СПб: «Специальная литература», 1995. – 414 с.

33