Митна служба України

і дотримання учасниками зовнішньоекономічних зв’язків державних інтересів на зовнішньому ринку; боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил; розвиток міжнародного співробітництва у сфері митної справи.

2. Нормативно-правова основа визначення державної служби в митних органах

2.1 Законодавчі засади діяльності митних органів

Законодавство України з питань митної справи включає в себе:

– Конституцію України, в якій визначається роль та значення людини і громадянина в процесі діяльності держави, закріплено загальні засади діяльності державних органів, у тому числі й митних органів, закріплено основні положення щодо пріоритетності законодавчого регулювання зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи. Конституція України становить базу для прийняття інших законодавчих та підзаконних актів, що підкреслює її значущість у системі митного законодавства. [1]

– Митний кодекс України, який визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, права та обов’язки громадян та суб’єктів господарювання у відносинах, пов’язаних з реалізацією ними свого права на переміщення через митний кордон товарів та транспортних засобів. Митний кодекс – основний галузевий нормативний акт. Тут розкрито засади митної справи, особливості управління в галузі митної справи, визначена митна територія та митний кордон. Суттєве значення для теоретичного визначення та практичного використання митного регулювання також мають його принципи. Вони є не лише теоретичним відображенням різноманітності та різноплановості митного регулювання, але і потребою практики, проявом функціональної діяльності митних органів та відокремленням важливих сфер суспільного життя, що перебувають під контролем держави.

Оскільки митне регулювання є однією з основних функцій державного управління, то на нього розповсюджуються загальні (або основні) принципи, які притаманні державному управлінню в цілому.

Стаття 7 Митного Кодексу дає поняття митного законодавства України, яка складається з Конституції України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони України та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Покладання обов’язку на митні органи України безпосередньо здійснювати митну справу відповідає закріпленому в п. 2 ст. 4 Митного кодексу України (далі – МК) принципу митного регулювання, відповідно до якого здійснення митної справи є виключною компетенцією митних органів України.

Згідно з п. 17 ст. 1 МК «митні органи – спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузі митної справи, на які відповідно до цього Кодексу та інших законів України покладено безпосереднє здійснення митної справи».

Здійснення митної справи є засобом реалізації (досягнення) мети, визначеної для Державної митної служби України в цілому як для центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом: реалізація, тобто втілення в життя, митної політики держави – «системи принципів та напрямків діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та економічної безпеки» (ст. 2 МК). У відповідності до завдань, які покладені на митні органи, вони виконують складні та багатоманітні функції, а саме: захисна (економічна), фіскальна, правоохоронна, статистична.

Також у МК визначено місце та роль у системі митної служби центрального апарату Державної митної служби України. Згідно з п. 15 ст. 106 Конституції України Президент України утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем’єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті на утримання центральних органів виконавчої влади. Структуру центрального апарату Держмитслужби затверджує голова Держмитслужби.

У статті 14 МК визначені повноваження регіональних митниць, завдання, що на них покладені та особливості їх створення, реорганізації та ліквідації. Також у МК визначені особливості організації та діяльності митних постів, спеціалізованих митних установ та організацій (Академія митної служби України, Київський центр підвищення кваліфікації, Хмельницький центр підвищення кваліфікації, Центральна митна лабораторія, Кінологічний центр, Інформаційно-аналітичне управління, Господарсько-експлуатаційне управління, Центральне бюро аналізу ризиків та аудиту).

Також у МК розкриваються особливості митної експертизи та її схема в Державній митній службі України.

У статті 20 МК визначені особливості організаційної структури митної варти, порядок організації її роботи та основні завдання, а саме: виявлення, попередження та припинення контрабанди та порушення митних правил поза місцем розташування пунктів пропуску через державний кордон або поза місцем і часом митного оформлення чи провадження підготовчих дій до таких порушень у прикордонних районах за погодженням з Держкомкордоном; здійснення контролю за проходженням, охорона та супроводження підакцизних товарів та інших предметів, у тому числі транзитних, що переміщуються через митну територію України.

Також визначені функції митної варти: організовує та здійснює спеціальні заходи щодо запобігання незаконному переміщенню через митний кордон та поза пунктами пропуску через державний кордон товарів та інших предметів і транспортних засобів; відповідно до вимог чинного законодавства здійснює адміністративне затримання осіб, які небезпідставно підозрюються в контрабанді чи порушенні митних правил, проводить відповідне документування їхньої протиправної діяльності.

У статті 24 МК зазначені особливості фінансування, матеріально-технічного забезпечення та розвитку інфраструктури митної служби України.

У статті 26 МК визначені особливості взаємовідносин митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій та їх посадових осіб з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами та громадянами. Митні органи взаємодіють з іншим органами виконавчої влади та сприяють їм у виконанні покладених на них завдань.

Обмін статистичної та іншого роду інформації між митними органами, спеціалізованими митними установами та організаціями з іншими державними органами здійснюється у порядку, визначеному відповідними законодавчими актами, що регулюють діяльність цих органів.

Взаємодія між митними, правоохоронними органами та органами охорони державного кордону здійснюється в інтересах реалізації державної політики у сфері боротьби зі злочинністю, профілактики злочинів та інших правопорушень, виявлення, припинення та розслідування злочинів, забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, а також удосконалення правової бази боротьби зі злочинністю.

Також у МК зазначені особливості організації та здійснення митного контролю; митного оформлення; переміщення та пропуску товарів через митний кордон України; особливості пропуску та оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України; особливості підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників митної служби України і т.д. [2]

– варто зазначити, що значна кількість питань стосовно митної діяльності була врегульована законами України. Так, 5 лютого 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Єдиний митний тариф», який визначив порядок формування та застосування єдиного митного тарифу України при ввезенні на її митну територію та вивезенні за її межі товарів та інших предметів з метою обкладання їх митом. Відповідно до цього Закону Кабінет Міністрів України розробив і Декретом від 11 січня 1993 р. затвердив Єдиний митний тариф України. Взагалі слід зазначити, що до названого Закону вносилось дуже багато змін. Врешті-решт це спричинило прийняття Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. нового Закону України «Про Митний тариф України», але і він не є стабільним, адже до нього за час, що минув з моменту його прийняття, рядом законів України (№1344-IV від 27.11.2003, ВВР, 2004, №17–18, ст. 250 №1624 – від 18.03.2004, ВВР, 2004, №26, ст. 360 №2505 – від 25.03.2005, ВВР, 2005, №17, №18–19, ст. 267 №139 – від 14.09.2006, ВВР, 2006, №43, ст. 419) уже внесені зміни. Ставки Єдиного митного тарифу України є єдиними для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, організації господарської діяльності й територіального розміщення, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами. Єдиний митний тариф України базується на міжнародно-визначених нормах і розвивається в напрямі максимальної відповідності загальноприйнятим у світовій практиці принципам і правилам митної справи. Закон України «Про митну справу в Україні» [4]. Цей Закон відповідно до Конституції України визначає правові основи організації митної справи в Україні, орієнтованої на формування спільного ринкового простору і митних союзів з іншими державами. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [5]. У цьому законі ЗЕД потрактована як діяльність суб’єктів господарської діяльності країни та відповідних іноземних суб’єктів, заснована на взаємовигідних відносинах між ними. ЗЕД передбачена як на території України, так і за її межами. Також даний закон закріплює принципи, якими керуються українські та іноземні суб’єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Закон України «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України» [6]. Цей Закон встановлює порядок митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів, транспортних засобів та окремих номерних вузлів до них, що ввозяться (пересилаються) в супроводжуваному й несупроводжуваному багажі, вантажних, експрес – та міжнародних поштових відправленнях на митну територію України і належать громадянам. Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» [7]. Цей Закон визначає порядок створення і ліквідації та механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові і економічні основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб’єктів економічної діяльності цих зон з місцевими радами народних депутатів, органами державної виконавчої влади та іншими органами. Закон України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 вересня 1999 р. [8]. Цей Закон регулює відносини, пов’язані з вивезенням, ввезенням та поверненням культурних цінностей, і спрямований на охорону національної культурної спадщини та розвиток міжнародного співробітництва України у сфері культури. Також такі закони регулюють діяльність митної служби «Про гуманітарну допомогу» [9], «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 7 жовтня 2001 р. [10]. Вони належать до законів другої групи.

2.2 Інші НПА, які регулюють діяльність митних органів

Здійснюючи регулювання митної справи Кабінет Міністрів України видає постанови й розпорядження, якими затверджує різні правила. Прикладом таких постанов першої групи є постанови Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. №940 «Про затвердження Положення про Державну митну службу України» [17], від 9 лютого 1993 р. №97 «Про затвердження Положення про порядок і умови проходження служби в митних органах» [18], від 16 червня 2003 р. №900 «Про затвердження Положення про спеціальні звання працівників і курсантів навчальних закладів митної служби» [19] та інші, пов’язані із здійсненням митними органами своїх повноважень. До другої групи таких урядових актів належить, наприклад, постанова КМ України від 17 грудня 2003 р. №1958 «Про митний контроль та митне оформлення природного газу, нафти, нафтопродуктів, етилену і аміаку, що переміщуються через митний кордон України трубопровідним транспортом» [20], постанова КМ України від 24 грудня 2003 р. №1989 «Питання пропуску через державний кордон автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними» [21], Постанова КМ України від 25 грудня 2002 р. №1952 «Про затвердження переліку платних послуг, що можуть надаватися митними органами» [22], постанова КМ України від 12 грудня 2002 р. «Про порядок ведення спеціальної митної статистики» [23] тощо.

Суттєвий вплив на управління митною справою має Президент України, який з листопада 1996 р. курирує Держмитслужбу України. Укази Президента України мають вирішальне значення при визначенні структури, штатного розпису, чисельності, а також призначенні на посади вищого керівництва митної інфраструктури. Наприклад, Указ Президента «Про державну Митну службу України» визначає організаційну структуру митної системи, основні завдання Держмитслужби такі, як захист економічних інтересів, контроль за додержанням умов законодавства, удосконалення митного контролю, митного оформлення і т.д. [12]. Також діяльність митної служби регулюють такі укази Президента як: «Про заходи щодо підвищення ефективності діяльності митної служби України» [13], «Про введення до складу Представництва України при Європейських Співтовариствах (Європейському Союзі) представника Держмитслужби України» [15], «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства та додатків І, II, III, V, VI, VII, VIII до неї» від 23 травня 2000 р. [16]. Як правило, глава держави своїми указами затверджує нормативні акти, що мають для митних органів статусний характер, визначають їх повноваження тощо.

Значне місце в регулюванні питань митної справи посідають накази Держмитслужби України, положення, правила, інструкції, у деяких випадках – методичні рекомендації, вказівки, розпорядження, інформаційні листи, які вона видає. Такими актами врегульовано порядок ведення обліку суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в митних органах; порядок транзиту зовнішньоторговельних вантажів залізничним транспортом; порядок декларування іноземної валюти тощо. Наприклад, накази: «Про затвердження Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України» від 17 листопада 2005 р. [24], «Про місця прибуття автотранспорту» від 21 листопада 2005 р. [25], «Про затвердження Порядку здійснення контролю за доставкою в митниці призначення переміщуваних через митний кордон України товарів окремих видів» від 13 жовтня 2005 р. [26], наказ Державної митної служби України від 29.01.08 «Про створення нових митниць і зміну зон діяльності деяких митниць» [27]. Саме норми відомчих актів складають переважну більшість норм, які безпосередньо регулюють діяльність митної служби України.

Також важливе місце посідають спільні накази Держмитслужби та інших державних органів, якими регулюються важливі аспекти їх взаємодії та розмежування функцій, зокрема: спільний наказ Держмитслужби України та Адміністрації Державної прикордонної служби України від 1 червня 2005 р. «Про затвердження Порядку дій у разі виявлення органами (підрозділами) Державної прикордонної служби України порушень законодавства й порушення справ, провадження в яких віднесено до компетенції митних органів» [28], спільний наказ Держмитслужби та Державної податкової адміністрації України «Про затвердження Порядку взаємодії митних і податкових органів при здійсненні державного контролю за експортом окремих видів товарів суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності» від 12 липня 2004 р. [29], з урахуванням спільного Наказу Державної митної служби України та Державної податкової адміністрації України №289/221 від 06.04.2007 р. тощо. Специфіка таких нормативних актів полягає в тому, що вони, по-перше, приймаються з метою виконання власних завдань та функцій, сприяння реалізації завдань та функцій інших органів виконавчої влади, спрощення механізму реалізації зацікавленими особами своїх прав та законних інтересів або ж для забезпечення виконання зобов’язань України за міжнародними договорами; по-друге, мають міжвідомчий характер, тобто є обов’язковими для інших органів виконавчої влади, органів господарського управління й контролю, а також підприємств, установ і організацій, що не належать до сфери управління митних органів; по-третє, визначають принципи, форми та напрямки взаємодії митних органів з іншими органами виконавчої влади, а також їх права і обов’язки.

2.3 Нормотворча діяльність митних органів

Нині гостро відчувається потреба в розробці механізму ефективного застосування закону та його дії на соціальні процеси, на демократизацію українського суспільства. Одним із важливих правових засобів механізму реалізації закону виступає нормотворча діяльність, що здійснюється державними органами, зокрема митною службою.

Дослідженню нормотворчості в митній службі приділяли увагу у своїх працях такі вчені, як В.М. Гаращук, Є.В. Додін, В.Т. Комзюк, С.В. Ківалов, Б.А. Кормич, В.Б. Кухаренко, О.С. Круглов, М.В. Кокорев, А.В. Мазур, В.Я. Настюк, В.Є. Новіков, Д.В. Приймаченко, М.Г. Шульга та інші.

Нормотворча діяльність митної служби України – це форма і зміст організації діяльності відповідної системи. Вона полягає не тільки в заповненні прогалин правового регулювання, що виникають у результаті недостатньої реалізації правотворчої спроможності. Така діяльність ґрунтується насамперед на свідомому створенні правомочним органом можливості більш детального регулювання діяльності у певній сфері. Нормотворча діяльність має забезпечити:

юридичне закріплення існуючих у галузі діяльності й відносин та їх правове регулювання;

б) формування нових видів діяльності й відносин, відсутніх у поточний момент, але бажаних чи необхідних з погляду виконання перспективних завдань;

в) ліквідацію «розривів» у діяльності або ситуації та відносин, що віджили та гальмують розвиток нових, прогресивних тенденцій.

Такі завдання досягаються роботою в двох основних напрямках:

а) адміністративно-правова організація зовнішньої діяльності, яка передбачає юридичне закріплення цілей, завдань, компетенції, функцій, організаційної структури всіх ланок даної системи;

б) адміністративно-правова організація внутрішньої діяльності в системі, управління кожною ланкою з нормативним визначенням форм, методів та прийомів найбільш ефективної діяльності системи.

Усю нормативну базу, якою керується митна служба, можна умовно поділити на зовнішню, яка створюється формально за межами системи митної служби (Конституція, закони та постанови Верховної Ради, укази і розпорядження Президента України, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України), але до створення якої митна служба часто має пряме відношення, безпосередньо розробляючи або беручи участь у розробці проектів тих чи інших нормативних актів, і внутрішню, тобто відомчу, нормативно-правову базу, якій належить значне місце.

Нормотворчість являє собою правову форму певної частини адміністративно-правової діяльності митної служби, яка відбувається в межах її компетенції, на основі й на виконання законів та підзаконних актів, її основне призначення полягає у створенні правової основи управління, тобто правових норм, які встановлюють, змінюють або скасовують види діяльності та правові відносини, що визначають зміст адміністративно-правової діяльності й надають їм загальнообов’язкової сили.

На рівні державної митної служби задля впорядкування нормативного масиву, тобто приведення нормативно-правових актів у відповідність до чинного законодавства, скасування застарілих актів, усунення їх множинності, а також деталізації процедури подання актів Держмитслужби на державну реєстрацію, 8 липня 2003 р. наказом ДМСУ було введено в дію «Методичні рекомендації про порядок підготовки, подання на державну реєстрацію, скасування, обліку та зберігання нормативно-правових актів митних органів України», де визначено: організацію роботи над проектом нормативного акта; загальні вимоги до складання проекту нормативного акта; підготовку проекту наказу (розпорядчого документа); оформлення додатків до нормативних актів; мовні та термінологічні стандарти; подання нормативного акта на державну реєстрацію, скасування рішення про його державну реєстрацію; приведення нормативно-правових актів у відповідність до законодавства Європейського Союзу; підтримання в контрольному стані нормативних актів, організацію їх обліку та зберігання. [30]

Наказом Державної митної служби України від 04.09.2002 р. затверджено «Регламент планування нормотворчої діяльності, підготовки й розгляду правових актів, що розробляють або узгоджуються Державною митною службою України», де регламентовано: 1) планування нормотворчої діяльності; 2) порядок підготовки та розгляду проектів наказів Державної митної служби України; 3) порядок підготовки та подання проектів актів Кабінету Міністрів України; 4) порядок підготовки і внесення проектів актів Президента України; 5) порядок підготовки і внесення проектів законів України. [31]

Наказом Державної митної служби України від 04.09.2002 р. затверджено «Порядок розроблення підрозділами Державної митної служби України проектів законів України, постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, передбачених Планом нормопроектувальної роботи Держмитслужби, визначених дорученнями Президента України, Кабінету Міністрів України, Голови Держмитслужби», який містить технологію їх підготовки і прийняття. [32]

Наказом Державної митної служби України від 10.09.2004 р. затверджено «Положення про участь суб’єктів громадського обговорення у підготовчій роботі щодо прийняття нормативно-правових актів з питань митної справи», де встановлено форми та порядок підготовчої роботи суб’єктів громадського обговорення стосовно розроблення проектів регуляторних актів з питань митної справи. [33]

У системі митної служби нормотворчість слід розглядати як систему і процес (правотворча техніка) створення, систематизації, реєстрації, видання, зміни і скасування відомчих нормативних актів при відповідному їх технологічному та правовому забезпеченні.

До нормотворчої діяльності слід також зараховувати таке: розроблення підрозділами Державної митної служби України проектів законів України, постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України; опрацювання проектів нормативно-правових актів, що надходять в установленому порядку від зацікавлених органів державної влади на погодження до Держмитслужби.

Система юридичної служби контролює та організовує нормотворчу діяльність у митній службі, до неї входять: Юридичний департамент, юридичні служби регіональної митниці, митниці, спеціалізованої митної установи, організації.

Основні функції юридичних служб регіональної митниці, митниці, спеціалізованої митної установи, організації щодо забезпечення нормотворчої діяльності подані через такі обов’язки.

Перевіряти відповідність законодавству проектів актів нормативного та розпорядчого характеру, що подаються на підпис керівникові митного органу, і візувати їх після погодження керівниками зацікавлених підрозділів. Видання таких актів без візування їх проектів керівником юридичної служби не допускаються.

Пропозиції юридичної служби щодо проведення у відповідність до законодавства проектів актів нормативного та розпорядчого характеру, що видаються митним органом, обов’язкові для розгляду керівником цього органу.

Готувати разом з іншими структурними підрозділами пропозиції про скасування чи внесення змін до виданих митним органом актів нормативного та розпорядчого характеру, які втратили актуальність або суперечать вимогам законодавства.

Визначати необхідність подання нормативно-правових актів митного органу на державну реєстрацію до відповідного управління юстиції.

Забезпечувати облік і зберігання актів законодавства та відомчих нормативно-правових актів, а також актів нормативного і розпорядчого характеру, виданих митним органом, підтримувати їх у контрольному стані. [42, с. 127]

Держмитслужба України має показники щодо здійснення нормотворчості за рік:

розробляє близько 65 постанов КМУ;

розробляє та подає до Уряду близько 15 законопроектів;

видає близько 900 наказів ДМСУ (з них реєструється Міністерством юстиції близько 60);

постійно бере участь в опрацюванні проектів законів України, постанов Кабінету Міністрів України, що надходять в установленому порядку від зацікавлених органів державної влади на погодження до Держмитслужби;

забезпечує підготовку інформаційних та аналітичних матеріалів до участі представників Держмитслужби в засіданнях Верховної Ради України та її комітетів, збирання та узагальнення інформації про стан проходження у Верховній Раді України проектів законодавчих актів, розроблених Держмитслужбою, розгляд депутатських запитів і звернень;

продовжує роботу в напрямку адаптації національного митного законодавства до законодавства Європейського Союзу;

проводить аналіз нормативно-правової бази, котра регулює питання митної справи, за результатами аналізу вносить пропозиції щодо вдосконалення законодавства;

здійснює перегляд нормативно-правових актів Держмитслужби, до яких необхідно внести зміни, визнати такими, що втратили чинність, або відкликати.

Від ефективності нормотворчості в ДМСУ залежить правозастосування, здійснення нею основних функцій та ефективність управління в митній службі.

Системний підхід у виконанні законів та інших актів забезпечує сувору погодженість їх між собою й орієнтацію на виконання загальних політичних, господарських і соціально-культурних завдань. [42, с. 119–127]

Отже, правові, економічні та організаційні основи митної справи визначено в Конституції, законах України (серед них особливе місце належить МК – комплексному закону в сфері митної справи), нормативних актах Президента України й Кабінету Міністрів України, актах Державної митної служби України та інших центральних органів виконавчої влади. Виключно законами України визначаються засади митної справи.

МК становить основу митного законодавства України. За своїм характером він є комплексним законом, що регулює різноманітні відносини, які зачіпають різні галузі права – адміністративне, цивільне, фінансове, кримінальне та, у визначеній частині, міжнародне.

Джерелами митного права є також закони, основним змістом яких є саме митні питання, та інші закони, в яких містяться норми митного права. Сюди належать Закони України «Про Єдиний митний тариф»; «Про митну справу в Україні»; «Про зовнішньоекономічну діяльність»; Закон України «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України»; «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»; «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей».

Оперативне регулювання митних відносин забезпечують укази Президента й постанови Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий державний орган у системі органів виконавчої влади організовує втілення митної політики в конкретні організаційні заходи. Як визначено в ст. 116 Конституції України, Кабінет Міністрів забезпечує здійснення митної справи. Ця управлінська діяльність відбувається в межах повноважень Кабінету Міністрів та, зокрема, передбачає: встановлення розмірів митних зборів і плати за митні процедури; координацію діяльності міністрів, державних комітетів Держмитслужби з питань митної справи; проведення переговорів та укладання міжнародних договорів України з митних питань.

Важливе місце в системі державних органів, що мають відношення до управління митною справою, посідає Державна митна служба України. У системі митної служби нормотворчість розглядається як процес створення, систематизації, реєстрації, видання, зміни та скасування відомчих нормативних актів при відповідному їх технологічному та правовому забезпеченні.

3. Особливості функціонування митної служби в Україні

3.1 Характеристика діяльності Львівської митниці

Українська митниця сьогодні як ніколи, набирає риси одного із значимих атрибутів державності й незалежності країни, забезпечує формування економічного суверенітету держави. Особливу актуальність набувають завдання, визначені Президентом й Урядом України перед Державною митною службою. Це – максимальне сприяння розвитку зовнішньоторговельних відносин, захист внутрішнього ринку й вітчизняного товаровиробника, протидія нелегальному переміщенню товарів через митний кордон України й, звичайно, фіскальна функція, яка забезпечує наповнення Державного бюджету України.

Історія Львівської митниці веде свій початок від середини 14-го століття. Друге народження митниці датоване 1946 роком. 25 травня 1946 року наказом №199 Народного комісаріату зовнішньої торгівлі СРСР при Львівському аеропорту було відкрито митний пост зі штатом 9 працівників. Очолював колектив тоді Д.І. Поліщук (1946–1958). 19 червня 1951 року наказом міністра зовнішньої торгівлі СРСР Львівський митний пост був реформований у митницю ІІІ класу. 15 липня 1988 року згідно з наказом Головного управління Держмитконтролю при Раді Міністрів СРСР №141 Львівській митниці було надано статус регіональної. Їй підпорядковувалися митниці і митні пости на території Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Рівненської, Хмельницької областей.

Після проголошення Незалежності України роль Львівської митниці у захисті економічних інтересів регіону зросла. Стрімко розвивається її інфраструктура. Для перенесення операцій з митного оформлення експортно-імпортних вантажів у місця розташування юридичних осіб було створено митні пости «Стрий», «Дрогобич» тощо. При митниці організовано курси митних брокерів. Львівська митниця першою в Україні почала обслуговування митного ліцензійного складу. 1994 року у Львові було створено Західне територіальне митне управління, якому підпорядковувалися митниці Львівської, Тернопільської, Волинської, Рівненської областей. Митне управління чимало зробило для розбудови державних кордонів, підготовки кадрів, зміцнення трудових колективів митних підрозділів.

У листопаді 1996 р. систему митних органів було реорганізовано – створено Державну митну службу України та її органи: регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні установи та організації. На базі Львівської митниці і Західного територіального митного управління запрацювала Західна регіональна митниця, якій підпорядковувалися митниці Львівської, Волинської, Рівненської, Тернопільської областей. З метою оптимізації діяльності митних органів впродовж наступних років митниця зазнала ще кілька реорганізацій. З 1 травня 2008 року її зоною діяльності визначено Львівську область. На сьогодні тут діють такі митні пости: «Краковець», «Рава-Руська», «Мостиська», «Смільниця», «Новояворівськ», «Сокаль», «Дрогобич», «Броди», «Львів-аеропорт», «Стрий» (до складу якого входять два сектори митного оформлення – «Леоні» й «Жидачів»), а також самостійні відділи митного оформлення, які здійснюють митний контроль та оформляють операції суб’єктів ЗЕД, несупроводжуваний багаж, транспортні засоби, придбані громадянами для індивідуального користування, і міжнародні поштові відправлення. Вагомих результатів митниця досягла завдяки дедалі активнішій співпраці з суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, представниками малого бізнесу, громадськістю, впровадженню комплексу заходів, спрямованих на вдосконалення технологій та спрощення митних процедур, оптимальному задіянню основних важелів митно-тарифного регулювання, поліпшенню організації роботи зі справляння митних платежів.

Керівництво Львівської митниці бере активну участь у роботі Міжурядової координаційної ради з питань міжрегіонального співробітництва Польщі та України. Спеціально створена комісія працює над розбудовою пунктів пропуску на спільній ділянці державного кордону в умовах підготовки до чемпіонату світу з футболу «Євро-2012».

Львівську митницю можна назвати «кузнею кадрів» для митної системи України, вона береже і примножує найкращі традиції. Активно працює в цьому напрямі львівське відділення Спілки ветеранів митної служби, яке очолює колишній начальник митниці В. Самойлюк. Інші керівники митниці різних років працюють на найвищих посадах у митній службі України. Зокрема свого часу Держмитком України очолював А. Колос, який зараз є головою Спілки ветеранів митної служби.

Керівництво:

Начальник митниці – Тимошенко Віктор Анатолійович;

Перший заступник начальника митниці – Дворак Юрій Миколайович;

Перший заступник начальника митниці – Сподарик Ярослава Луківна;

Заступник начальника митниці – Жук Віктор Андрійович;

Заступник начальника митниці – Криворучко Микола Васильович;

Заступник начальника митниці – Лось Вадим Петрович.

Зоною діяльності Львівської митниці визначено Львівську область.

Митні пости Львівської митниці: «Львів-аеропорт», «Стрий», «Дрогобич», «Броди», «Новояворівськ», «Сокаль», «Рава-Руська», «Мостиська», «Краковець», «Смільниця».

Спеціалізація:

– митний контроль, пропуск та митне оформлення товарів і предметів, що переміщуються через митний кордон України, юридичних та фізичних осіб, які переміщуються автомобільним транспортом;

– митний контроль, пропуск та митне оформлення товарів та предметів, що переміщуються через митний кордон України, юридичних та фізичних осіб, які переміщуються залізничним транспортом;

– митний контроль і митне оформлення товарів та транспортних засобів, що переміщуються суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності через митний кордон України;

– митний контроль та митне оформлення міжнародних поштових відправлень, зокрема недержавних операторів зв’язку;

– митний контроль та митне оформлення товарів і речей громадян, які переміщуються на постійне місце проживання, митне оформлення гуманітарної допомоги;

– митний контроль та митне оформлення транспортних засобів фізичних та юридичних осіб;

– митний контроль та митне оформлення повітряних суден міжнародного сполучення. [50]

У 2009 році в зоні діяльності Львівської митниці (Львівська обл.) було акредитовано 3 412 учасників зовнішньої економічної діяльності. З них працювало 3280 суб’єктів. Завдяки їм у 2009 році до Держбюджету України перераховано 2636,9 млн. грн. митних платежів. Львівська митниця щоденно оформляла в середньому 649 вантажних митних декларацій, 486 одиниць транспортних засобів та понад 7 тис. тонн вантажів. 12 сумлінних підприємств, акредитованих у Львівській митниці, внесено до «білих» чи «зелених» списків, тобто, вони отримали певні преференції під час проходження митних процедур. На виконання рішень колегії Держмитслужби стан боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил був під особливим контролем. Так, було запроваджено 220 адміністративних справ на суму 6 млн. 213 тис. грн. Загальна вартість товарів, які реально вилучалися, становила 1 млн. 253 тис. грн. Митниця розглянула 152 справи про порушення митних правил (ПМП), накладено штрафів на суму 174 тис. грн, з яких 96 тис. грн. стягнуто.

Також був підписаний Меморандум про наміри між Львівською митницею та Громадською радою при Львівській митниці щодо співпраці з метою координації заходів, пов’язаних із забезпеченням проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики в галузі митної справи. Підписання цього документа надасть нового імпульсу співпраці громадськості з митницею.

Також спільними зусиллями вдалося значно активізувати та поглибити співпрацю з бізнесом: з одного боку, було реалізовано систему спрощень для сумлінних підприємств (так звані