Українська жіноча проза кінця ХХ століття: світоглядні моделі й особливості художнього стилю

Мотив “безпричальності”, випадковості людини в сущому світі реалізується через образ Летючого Голландця в творах Л.Демської, С.Майданської, Г.Пагутяк. У повісті “Кіт з потонулого будинку” Г.Пагутяк реалізується бінарна опозиція “Божий Дім – Людський Дім”, у якій закодоване глибоке протиставлення різних модусів буття. Якщо будинок Бога в іншому світі є втіленням безмежного затишку, спокою, вічності, то людські будинки мають бути зруйновані під час зливи (кінцесвітнього потопу), як має бути знищене і приречене безпутне життя людей. Відчуття втрати спільного Дому Буття Нації знаходить свій вияв у асоціативному образі небезпечного будинку (у ньому оселилися потаємні істоти і відбулася трагедія - помер батько) у повісті М.Ломонос.

У підрозділі 3. 3. „Цивілізаційний простір” аналізується художнє осмислення трансформації світоглядної парадиґми посткласичного світу, яка детермінує формування специфічної образності на позначення параметрів „суспільства споживання”. Цивілізаційний простір осмислюється як профанний і реалізується індивідуалізованими образами: велетенський людський агрегат, який перетравлює усе придатне до споживання (роман „Землетрус” С.Майданської); метро як пекельна машина підземелля з незрячими напівлюдьми, напівґвинтиками (Г.Пагутяк). Домінантами відтворення цієї просторовості є топоси Базару (С.Майданська), Торжища (Г.Пагутяк). Неповнота існування героя в ньому має свій просторовий вияв в образах вокзалу, метро, коридору, ресторану (О.Забужко, С.Майданська, Н.Околітенко, Г.Пагутяк) Штучність цивілізації усвідомлюється як візія суспільства-спектаклю (С.Йовенко, Ю.Шевчук).

Екологічна свідомість характерна для більшості феміністичних вчень, оскільки їхня загальнокультурна спрямованість виходить із влади жінки як влади матері в допатріархатних культурах. Знаково-символічний лад буття, який формується за парадигмою жіночого початку, закорінений у менталітеті української культури. Мотив безкарного нищення природи реалізований у контексті відчуження людини від природи в творах Н.Конотопець, Н.Околітенко, Г.Пагутяк. Творчості Г.Пагутяк характерна опозиція матеріальне – ідеальне, яка є домінантною ознакою її стилю. Як апокаліптичний знак сприймається мертва, загублена природа у повісті “Смітник Господа нашого”. В оповіданні “Плач ріки Бистриці” авторка осмислює екологічний апокаліпсис у міфопоетичному просторі, у монолозі ріки постає самозапрограмованість людства до кінця. У романі “Компроміс” відчуття колективності постає в плані трагічної антиномії історичної долі особистості. У творах О.Забужко аналізується концептуальна опозиція „Культура-Цивілізація”, специфіка моделювання інформаційного суспільства, статус жінки в ньому на основі психоаналітичної теорії, акцентується схожість концепцій письменниці з положеннями праць Ж.Бодрийяра, Р.Генона (повість „Я, Мілена”, „Книга буття. Глава четверта”). Як цивілізаційний фактор проаналізовано окремі аспекти рецепції Чорнобильської катастрофи, порушені в працях С.Філоненко, Л.Кулакевич.

У четвертому розділі „Аксіологічні концепти української жіночої прози кінця ХХ століття” характеризується жіночий тип світосприйняття, який відзначається вмінням функціонувати в умовах невизначеності та відкритості, що і відбивається у закономірностях формування художньої ціннісної системи.

Підрозділ 4. 1. „Концепт „творчість” присвячено аналізу концепцій творчості. Творення як одна з складових християнської моделі є провідним мотивом текстів Г.Пагутяк, інтерпретується як єдність духовних і життєвих явищ в існуванні особистості. Процес творчості синтезується чуттєвим буттям, центром якого є людина. Тому характерною рисою текстів Г.Пагутяк є авторська саморефлексія, самоаналіз світовідчуття, категорія „Я” постає як принцип побудови сюжету. Концепція творчості позначена авторською суб’єктивністю. В естетичній концепції письменниці призначенням і водночас жахливою долею людини бути об’єктом змагання Бога і Сатани є вільна творчість на всіх рівнях буття, сам процес існування розуміється нею як безперервне продукування вічних цінностей. У творчій лабораторії Г.Пагутяк реалізується античний принцип калокагатії, який є центральною складовою авторського культу краси. Своєрідною формою його втілення у тексті є символічний образ квітів, опозиційний щодо брутального світу навколишньої дійсності. Щоб жити, люди мусять вірити у красу, – це основний мотив творів письменниці. Страх втратити красу, гармонію внутрішнього і зовнішнього світів, є екзистенційним жахом перед небуттям, або Ніщо, він закодований авторкою в спогадах героя про похоронну процесію в рожевих пелюстках (роман „Компроміс”). Безсмертя, творчість у концепції О.Забужко логічно пов’язані з категорією пізнання і свободи. У повісті “Інопланетянка”, романі „Польові дослідження з українського сексу” представлена екзистенціальна інтерпретація природи мистецтва, адже митець є посередником між дійсністю і людьми. Ж.-П.Сартр стверджував, що в творі немає нічого, окрім особистості автора, який примушує споглядати те, що сам виявляє, залучає до свого універсуму. Реальність мистецтва, в інтерпретації О.Забужко, є сферою комунікації, оскільки творець вибудовує вже досліджений, а не відчужений світ.

Підрозділ 4. 2. „Концепти „Ерос” і „Танатос” присвячено аналізу синкретизму феноменів Любові-Смерті. Концепт любові експлікується в образах символах-світла в прозі Л.Демської (“Потяг до світла”), Г.Пагутяк („Компроміс”). Романтичний світогляд Л.Демської мотивує щільний зв’язок любові і смерті, його трагедійну інтерпретацію. Символ Компромісу в романі Г.Пагутяк багатозначний і означає взаємоузгодженість Буття Бога і людей, поєднання матеріального і духовного на всіх його рівнях, архетипна структура космічного запліднення пов’язана з ідеями неоплатоніків і алхіміків, у концепції яких світ народжується як результат сакрального шлюбу Матері-Землі та Отця Небесного. У художній системі Г.Пагутяк кохання до протилежної статі набуває космічного сенсу, оскільки у своєму єднанні маг Артур, перевтілений у Петра, і Марія перебувають поза епохами. Народження дитини визначає біологічне безсмертя індивіда, тому для самотньої жінки плід її кохання є центром життя. Герой “Радісної пустелі” Г.Пагутяк бажає любити світ у собі й себе в світі, прагнучи подолати самотність. Мотиви християнської любові наявні в оповіданні Г.Пагутяк “Кіт з потонулого будинку”. У сюжеті твору він реалізується в співчутливому ставленні старих до тварини під час катастрофи, у якій вгадується Всесвітня злива. Загибель кота зображується як перехід до іншого світу, де він перебуває удвох із Творцем. У відображенні позамежової реальності реалізується християнська міфологема небесного життя як історії неба, драми любові і драми свободи, що триває між Богом і його „Іншим”, якого Бог любить і потребує взаємності (образ самотнього Бога типологічно близькій подібному образу В.Розанова).

Концепція Андрогіну, у якій реалізується розуміння Любові як трансцендування, пошуку суб’єкта (М.Бердяєв, Е.Фромм), наявна в творах Г.Пагутяк („Записки Білого Пташка”), С.Майданської („Землетрус”). У прозі О.Забужко, С.Йовенко, Н.Конотопець, Н.Околітенко, Ю.Шевчук варіативно представлена модель еротичних стосунків, яка інтерпретується відповідно до екзистенціалістської концепції Ж.-П.Сартра.

Осмислення феномену смерті в прозі українських письменниць відбувається в кількох аспектах: 1) художня рефлексія з приводу апофатизму смерті в сучасному суспільстві (проза С.Йовенко, М.Матіос, Н.Околітенко); 2) синкретизм життя-смерті (у творах О.Забужко, Н.Конотопець, С.Майданської, М.Матіос, Г.Пагутяк); 3) християнське та екзистенціалістське розуміння смерті як буттєвої можливості. Художня концепція феномену Смерті в творчості М.Матіос синтезує концепти різних моделей: ставлення до смерті і мерців у ситуації сьогодення (акцент на категорії страху в зображенні лікарняного вмирання), усвідомлення і переживання власної кінцевості як спроба іммортологізації, моделювання потойбічного світу, аксіологія смерті. Танатологічний контекст естетичного дослідження смерті має різні відтінки: релігійний, психологічний, філософський, міфологічний (ритуальний). М.Матіос відтворює дві стадії сприйняття смертності: аутоскопічну – те, що душа відчуває після відокремлення од тіла, трансцендентальну – сприйняття душі, яка вже відійшла в інший світ. Зображення рефлексій потойбічної душі підсилюється системою кодів – орнітологічного, вегетативного, анімалістичного. Смерть як об’єктивний факт у прозі Н.Околітенко вражає своєю абсурдністю, парадоксальністю, жорстокістю. Фізіологізм, тривіальність умов і причин, при яких вона відбувається, свідчить про людську неповагу й профанацію ідеї вмирання в соціумі. Іван Лошак безглуздо загинув унаслідок байдужості близьких родичів – брата і племінника, разом із якими брав участь у нічній крадіжці („Осінні проводи”). Фотограф Іщенко помер у лікарні після нещасного випадку на виробництві (наслідок бюрократії). Місцевий п’яниця й хуліган Василь Орищенко на прізвисько Жаба, втрачаючи віру в можливість існування радості, якій передували судові митарства, зникає за невідомих обставин. Бажанням вирахувати смерть із простору життя продиктовані прагнення другорядних персонажів (батька Жаби) позбутися мертвого тіла, яке приносять до нього додому на похорон.Така інтерпретація зміщення ціннісних акцентів у сприйнятті смерті масовою людиною вписується в морально-етичну парадиґму творів Н.Околітенко, на основі якої художньо досліджуються принципи існування в суспільстві споживання. Міфопоетичні структури формують потенціал сюжетотворення прози О.Забужко, С.Майданської. Найцікавіша в цьому плані повість „Провідна неділя” С.Майданської, у сюжетних ситуаціях і мотивах якої синтезуються різні парадиґми феномену смерті (міфологічна (міфологема Воскресіння), соціальна зокрема). Делію, головну героїню повісті, викинула з вікна вагона мати з надією врятувати маленьку дитину від смерті на довгому шляху в Сибір: із небуття матері, яка помирає в дорозі, виникає буття Делії (давній факт біографій героїв асоціюється письменницею з садінням рослини, процес якої актуалізує архетипну структуру вмирання-народження).

У висновках дисертації представлені основні результати роботи. Індивідуально-авторські картини світу досліджуваних авторів виявляють типологічну схожість передусім у тенденції пошуку аксіологічних координат, у межах яких можливе винайдення певних констант, які б протидіяли всезагальному хаосу в ситуації помежів’я віків. Історична закономірність розвитку української літератури в межах „патріархального” дискурсу виступила передумовою формування стереотипів, які відображають андроцентричний погляд на світ, проте трансформація сучасної світоглядної парадиґми, процеси демократизації, зростання особистісного самоусвідомлення і ґендерна самоідентифікація людини наприкінці ХХ століття сприяють формуванню альтернативної світоглядної парадигми, яка закономірно відбивається в художній картині світу в творах, написаних жінками. Різнотипні світоглядні моделі реалізуються в стилістичній системі української жіночої прози кінця ХХ століття. Екзистенціалістська модель виявляється через екзистенціали вибору, самотності, категорії Іншого, детермінуючи онтологізацію художньої дійсності. Своєрідним провідником цієї філософської схеми є творчість О.Забужко. У творах Н.Конотопець, Н.Околітенко така модель реалізується через реалістичну оповідну структуру з імпліцитним екзистенційним планом вираження. Своєрідна контамінація віталістичної концепції та ідеалізму наявна в творчості С.Майданської. Містицизм як провідна світоглядна модель реалізується в стильових інваріантах прози Л.Демської і Г.Пагутяк. Релігійний світогляд (завдяки наявності есхатології) дозволяє співвідносити історичні події з кінцевим катарсисом, який скасовує недосконалість земного. Таке розуміння історії властиве для творів Г.Гордасевич, Н.Конотопець, М.Ломонос, М.Матіос, Г.Пагутяк.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

Курилова Ю. Рецепція мотиву братовбивства у творах О.Забужко “Книга буття. Глава четверта” і “Казка про калинову сопілку” // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. – Вип.10. – Київ – Одеса: Твім-інтер, 2002. – С.184 – 188.

Курилова Ю. Семіосфера смерті у творах М.Матіос // Вісник Запорізького державного університету: Філологічні науки. – 2002. – № 3. – С.83 – 89.

Курилова Ю. “Художнє осмислення категорій “творець” і “творчість” у сучасній українській жіночій прозі (на матеріалі творів Г.Пагутяк і О.Забужко)”// Актуальні проблеми літературознавства. – Т.12: Зб. наук. праць / Наук. ред. проф. Н.І.Заверталюк. – Дніпропетровськ: Навчальна книга, 2002. – С. 31 – 36.

Курилова Ю. “Комплекс Летючого Голландця і архетип дому як категорії буття героя (на матеріалі сучасної української жіночої прози)” // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України. Вип. 4. – К.: Інститут літератури ім Т.Г. Шевченка НАН України, 2003. – С.198 – 201.

Кушнерюк Ю. Феномен любові в художній парадиґмі сучасної української жіночої прози // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. - Вип. 18. – Ч.2: Питання менталітету в українській літературі / Редкол.: А.В.Козлов та ін.. – К.: Акцент, 2004. - С. 567 – 573.

Кушнерюк Ю. Модель національного буття в повісті М.Ломонос „Одкровення Вельзевула козачій дочці, Христом миропомазаній” // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. – Вип. 22. – Ч.2 / Редкол.: А.В. Козлов та ін.. – К.: Акцент, 2005. – С.371 – 379.

Кушнерюк Ю. Досвід відчуття часу в художньо-філософській парадиґмі сучасної української жіночої прози // Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. / Редкол.: В.О.Соболь (відп. ред) та ін. – К. –Ніжин: Тов „Вид-во „Аспект-Поліграф”, 2006. – Вип. ХІ: Лінгвістика і літературознавство. Частина ІІ. – С.474 – 480.

Кушнерюк Ю. Проблема зв’язку поколінь у повісті Н.Конотопець „На останнім стопню” // Нова філологія: Зб. наук. праць. – Запоріжжя: ЗНУ, 2006. – Вип. 25. – С. 179 – 184.

Кушнерюк Ю. Модель національного буття в повісті Г.Гордасевич „Ноїв ковчег” // Таїни художнього тексту (до проблеми поетики тексту): Зб наук. праць. – Вип 5. – Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2006. – С.131 – 137.

Кушнерюк Ю. Національний дискурс роману „Діти Ніоби” С.Майданської // Вісник Запорізького національного університету: Філологічні науки. – Запоріжжя: ЗНУ, 2007. – С. 109 – 117.

Анотація

Кушнерюк Ю.Р. Українська жіноча проза кінця ХХ століття: світоглядні моделі й особливості художнього стилю. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література. – Дніпропетровський національний університет. – Дніпропетровськ, 2008.

Робота присвячена аналізу впливу провідної світоглядної моделі на формування художньої картини світу, інтерпретації ролі світоглядних компонентів у процесі формування домінант художнього стилю в українській жіночій прозі кінця ХХ століття. Дослідження типологічних паралелей у творах Г.Гордасевич, Л.Демської, О.Забужко, С.Йовенко, Н.Конотопець, М.Ломонос, М.Матіос, С.Майданської, Н.Околітенко, Г.Пагутяк, Ю.Шевчук дозволили виокремити й диференціювати специфічні риси жіночого погляду на світ і людину. Залучення філософського дискурсу конкретизує високий рівень самоусвідомлення жіночої прози. Особливості формування альтернативної картини світу простежуються на рівні макро- і мікропоетики текстів. Основна увага зосереджується на особливостях моделювання ідентичності героя, рецепції часопросторових та аксіологічних концептів.

Ключові слова: жіноча проза, світоглядна модель, стиль, аксіологічний концепт, бінарна опозиція, ідентичність, метафора, містицизм, екзистенціалізм.

Аннотация

Кушнерюк Ю.Р. Украинская женская проза конца ХХ столетия: мировоззренческие модели и особенности художественного стиля. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 – украинская литература. – Днепропетровский национальный университет. – Днепропетровск, 2008.

В работе исследуется влияние мировоззренческой модели на формирование художественной картины мира, интерпретации роли мировоззренческих компонентов в процессе формирования доминант художественного стиля в украинской женской прозе конца ХХ столетия.

Объектом анализа выступают рассказы, повести и романы Г.Гордасевич, Л.Демской, О.Забужко, С.Йовенко, Н.Конотопец, М.Ломонос, М.Матиос, С.Майданской, Н.Околитенко, Г.Пагутяк, Ю.Шевчук. Исследование типологических параллелей в произведениях этих писательниц дает возможность дифференцировать специфические черты женского взгляда на мир и человека. В работе подчеркивается высокий уровень самосознания женской прозы, принципы миропонимания и мировосприятия мотивированы женской субъективностью, которая реализуется на различных уровнях микро- и макропоэтики текстов.

В теоретической части дана краткая характеристика синтеза художественного и научного способов познания реальности в современных гуманитарных науках. С этой целью основные понятия, определяющие мировоззренческие принципы, дифференцируются и соотносятся с различными способами познания мира. Концептуально-терминологический аппарат отличается вариативностью функционирования терминов, поэтому в работе дается уточнение понятий на основе анализа авторитетных работ в этой области.

В исследовании определяются особенности женского типа мировосприятия, сущность женского письма на основе анализа центральных позиций работ отечественных и зарубежных представителей феминистической критики и гендерных студий В.Агеевой, Г.Брандт, И.Жеребкиной, Н.Габриэлян, Н.Зборовской, С.Павличко, С.де Бовуар, Б.Фридан и др. Акцентируется специфика формирования гендерного сознания в современной украинской литературе и литературоведении, с которой связывается отношение критики к особенностям украинской женской прозы конца ХХ столетия.

Особенное внимание в работе уделяется ориентации украинской женской прозы конца ХХ столетия на личностное измерение картины мира. Над личностью тяготеют будничность, репрессивная социальность, которые влияют на формирование абсурдного характера героя. В произведениях формируется определенный тип героя, который переживает мировоззренческий кризис. Экзистенциальные поиски идентичности являются основой трансформации мировоззренческой позиции. Украинская женская проза конца ХХ столетия отличается усиленной апологетизацией маргинальных членов общества: стариков, сумашедших, детей, трансгрессивных личностей, которые репрессируются нормами и принципами современной цивизации. Такое видение трансформируется посредством творческого переосмысления традиционного сюжетно-образного материала. В работе акцентируются такие ключевые образы библейской мифологии, как Каин и Авель, Иов, которые ассоциируются с определенным типом героя. Активная жизненная позиция реализуется в специфике моделирования образа национального бытия.

В украинской женской прозе конца ХХ столетия точка зрения переносится на особенности психической организации, субъективированного изображения синкретизма времени и пространства. Ключевой категорией осмысления пространственности является архетип Дома, который инвариантно реализуется в текстах в негативном и позитивном аспектах. Пространство цивилизации, которое выступает как оппозиционное по отношению к автентичности внутреннего мира героя, детерминирует специфичную образную систему произведений.

Анализ ценностной системы произведений украинской женской прозы конца ХХ столетия указывает на формирование альтернативной мировоззренческой парадигмы, центральными концептами которой являются категории свободы, трансценденции, творчества, любви. Синкретизм жизненных феноменов Эроса и Танатоса интерпретируется в контексте мифологической парадигмы (циклической модели), но тем не менее в диссертации констатируется факт отображения секуляризационных процессов, которые отражаются на ценностном восприятии феномена Смерти в современном мире, что становится объектом художественной рефлексии.

Ключевые слова: женская проза, мировоззренческая модель, стиль, аксиологический концепт, бинарная оппозиция, идентичность, метафора, мистицизм, экзистенциализм.

SUMMARY

Kushneryuk J.R. Ukrainian feminine prose of the end of the 20-th century: mental models and peculiarities of style. – Manuscript.

Dissertation for the scientific degree of candidate of philological science, speciality 10.01.01. – Ukrainian literature. – Dnipropetrovs’k National University. – Dnipropetrovs’k, 2008.

The aim of the work consists in analysing the influence of leading mental models on formation of the artistic picture of the world, in interpretating mental components in the process of creating dominants of the artistic style of the Ukrainian feminine prose at the end of the 20-th century. Examination of typological parallels in works by G.Gordasevich, L.Dems’ka, O.Zabuzhko, S.Iovenko, N.Konotopets, M.Lomonos, M.Matios, S.Maidans’ka, N.Okolitenko, G.Pagutyak, J.Shevchuk helps to determine specific features of the female view of the world and man. The philosophic discourse reveals the high level of self-consciousness of prose by women. Peculiarities of the formation of the alternative picture of the world are traced on the level of macro and micro poetics of texts. The main attention is concentrated on peculiarities of creation of the identity of a hero, of reception of space-temporal and axiological concepts.

Key words: feminine prose, mental model, style, axiological concept, binary opposition, existentialism, identity, metaphor, mysticism.