Археологічні пам’ятки в історії м.Рівного

в ІХ-Х ст. На території сучасної Рівненщини в ХП ст. утворились Пересопницькє, Дорогобузьке та Степанське князівства з центрами у містах Пересопниці (сьогодні село Пересопниця, об’єднане з с. Білів Рівненського району), Дорогобужі (тепер в Гощанському районі) і Степані (тепер Сарненського району). Ці князівства утворювали "Погоринні землі". Північна частина сучасної Рівненщини входила до складу Турово-Пінського князівства, а південно-східна перебувала у складі так званої Болохівської землі. Після об’єднання в 1199 р. Галицької і Волинської земель в Галицько-Волинське князівство землі теперішньої Рівненської області стали складовою частиною цього князівства.

Крім трьох згаданих міст - центрів удільних князівств на Рівненщині існувало багато інших давньоруських міст, з яких окремі згадуються в літописах. Це - Зареченськ (тепер с. Заріцьк Рівненського району), Милеск (с. Новомильськ Здолбунівського району), Корчеськ (м. Корець), Сапогинь (с. Сапожин Корецького району), Дубел (м. Дубно), Острог (м. Острог), Дубровиця (м. Дубровиця), Небель (с.Нобель Зарічненського району). Всього на території Рівненщини зареєстровано 59 городищ (за деякими даними їх на території області налічується понад 70), Археологічними розкопками досліджувались городища в Дорогобужі, Пересопниці, Млинові, Торговиці і Острожці Млинівського району, Листвині Дубнівського району, Висоцьку Дубровицького району. Цими роботами вдалося встановити, що найбільш ранні городища на території сучасної Рівненщини виникли в ІХ-Х ст. а основна їх кількість датується ХІ-ХШ ст. Окремі городища виконували роль фортець, що прикривали кордони удільних князівств Південно-Західиої Русі. Значна група городищ являє собою феодальні замки (Торговиця, Острожець, Будераж, Висоцьк, Новомильськ), Найхарактернішою ознакою таких пам’яток є потужний культурний шар ХІ-ХШ ст., що свідчить про постійне і тривале заселення цих місць. Розкопками городищ було виявлено житла у вигляді напівземлянок, в яких збереглись глинобитні печі, а поруч з житлами - численні господарські споруди, зокрема ями для зберігання зерна.

Давньоруські поселення VШ - ХІІІ ст. відомі з 80 місцевостей Рівненщини, а в окремих селах було виявлено по дві-три такі пам’ятки. З проведенням археологічних розвідок кількість їх постійно зростає за рахунок нововиявлених пам’яток. Археологічними розкопками досліджувались поселення поблизу сіл Городок і Зозів Рівненського району.

Дослідження давньоруських курганних могильників IX - XI ст. на Рівненщині розпочалось ще наприкінці XIX ст. Вони відомі з 22 місцевостей різних районів області. Грунтові поховання XІ - ХШ ст. здійснені вже за християнським обрядом (відомі з п'яти місцевостей Дубнівського, Млинівського і Рівненського районів); їх розкопки було проведено в основному в післявоєнний період. Найважливішими з давньоруських поховальних пам’яток є захоронення князівських дружинників з предметами озброєння X ст. (Мокре Дубнівського району, Полуничне Теслугівського району).

Давньоруське населення IX - ХШ ст. території сучасної Рівненщини займалось землеробством,. скотарством, ремеслами та домашніми промислами. Сільськогосподарські знаряддя (наральники, коси, серпи) та ями для зберігання зерна належать до звичайних знахідок на городищах, поселеннях. У Дорогобужі виявлено печі для виплавки заліза й гончарні горна. Там же знайдено підвісну свинцеву печатку для документів періоду князювання в Дорогобужі Давида Ігоревича (1084-1112 рр.). Вона свідчить про культуру і важливе політичне значення цього давньоруського міста. Унікальними пам'ятками ювелірного ремесла є скарби коштовних речей ХІ - ХШ ст., знайдені у Дорогобужі, Висоцьку Дубровицького, Борщівці Здолбунівського, Бегні і Козлині Рівенського, Торговиці Млинівського районів. Вони складались зі срібних жіночих прикрас та монетних гривен (злитків срібла, що були платіжним засобом) київського і новгородського князів. У с. Черниця Корецького району знайдена половина золотої новгородської гривни.

Наприкінці 1240 - на початку 1241 р. на територію Південно-Західної Русі вдерлися орди хана Батия. Місцеве населення стійко захищало свою землю від завойовників, але не могло встояти перед численним ворогом. Францисканський чернець - глава місії папи Інокентія ІV до татар Плане Карпіні, який у 1246 р. переїжджав через територію Західної Волині, розповідав про руїни міст, які йому Траплялися по дорозі. Після розгрому Галицько-Волинського князівства багато міст взагалі перестало існувати; деякі поступово відбудувались і перетворились у села, що існують і в наш час (Дорогобуж, Пересопниця, Торговиця та ін.). В окремих випадках населення залишало зруйновані поселення і оселялось на новому місці (Цуравиця Млинівського району).

Висновки

Короткий огляд найдавнішої історії Рівненщини, розкритої за допомогою археологічних пам’яток, дає уявлення про складність історичного процесу цієї території, розташованої на південно-західних рубежах Східної Європи. Тут з давніх-давен схрещувалась шляхи зі сходу на захід та з півдня на північ і відбувалось взаємне проникнення стародавнього населення Подніпров’я, Повіслення і Подунав’я. Цим пояснюється існування на Рівненщині пам’яток західного та південного походження, а також певна своєрідність місцевих археологічних культур. Незважаючи на це, стародавнє населення Рівненщини, пов’язане спільним походженням з іншими спорідненими йому племенами лісостепової і лісової смуги Східної Європи, жило в основному спільним з ним життям, хоч на його долю припало більше зрушень, ніж їх зазнали жителі глибинних районів тієї великої території, на якій виникли і розвивались східні слов’яни. Доказом цієї єдності був однаковий в усіх східнослов’янських племен, у тому числі і тієї їх частини, яка мешкала на території Рівненщини, процес розвитку культури і суспільних відносин, що закінчився виникненням єдиної Давньоруської держави. Складну стародавню територію Рівненської області відображають її археологічні пам’ятки.

Перші археологічні розвідки було проведено на Рівненщині ще наприкінці минулого століття, значну пошукову роботу провели у 30-х роках О. Цинкаловський та М.І. Островський, у післявоєнні роки розвідки велись науковими працівниками Дубнівського, Рівненського і Острозького краєзнавчих музеїв, Інституту суспільних наук Академії наук УРСР, Інституту археології АН УРСР, Ленінградського відділення Інституту археології АН СРСР, Державного Ермітажу, Інституту археології АН СРСР. До даної праці включені лише ті пам’ятки, датування яких і культурна приналежність не викликає сумніву.

Завданням широких кіл громадськості є всебічна допомога державним органам у справі охорони пам’яток історії та культури. Про виявлені факти руйнування археологічних об’єктів просимо терміново повідомляти обласні і районні історико-краєзнавчі музеї, місцеві організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури або безпосередньо в Міністерство культури і науки України.

Список використаних джерел та літератури

Козак Д.Н. Етнокультурна історія Волині (І століття до н.е. – ІV століття н.е.). – К., 1992.
Кучінко М.М., Охріменко Г.В. Археологічні пам’ятки Волині. – Луцьк, 1995.
Никольченко Ю.М., Киян Э.Ф. Работы Ровенского краеведческого музея. – М., 1973.
Прищепа О.П. Вулицями старого міста. «Топологічні дослідження з історії Рівного». – Рівне, 1997.
Свєшніков І.К. Пам’ятки культур шнурової кераміки у басейні річки Устя. – К., 1983.
Свешников И.К. Работы Ровенской экспедиции. – М., 1972.