Офісні будівлі в історичному середовищі
Міністерство
освіти і науки
України
Національний
університет
"Львівська
політехніка"
Кафедра
проектування
будівель і
споруд
РЕФЕРАТ НА
ТЕМУ:
"ОФІСНІ БУДІВЛІ
В ІСТОРИЧНОМУ
СЕРЕДОВИЩІ"
Виконала:
ст. гр. АР-201 Сидорович
О.Р.
Прийняла:
Лінда С.М.
Львів 2010
Архітектура
першої половини
XIX ст. пережила
свій розквіт
у рамках класицизму.
У цей час у Парижі,
Лондоні, Берліні,
Санкт-Петербурзі,
Києві, Львові
з'являються
численні архітектурні
ансамблі, які
додали головним
європейським
столицям характерного
вигляду.
У роки правління
Наполеона у
Франції склався
стиль ампір
(від французького
імперія), який
став продовженням
і одночасно
завершенням
класицизму.
Будівлі і споруди
в стилі ампір
відрізнялися
монументальністю
й урочистістю,
часто вони
прикрашалися
військовою
атрибутикою.
Ці будівлі були
покликані
прославляти
перемоги Наполеона:
Вандомська
колона, споруджена
за зразком
давньоримського
стовпа імператора
Траяна, Тріумфальна
арка (архітектор
Ф.Шальгрен) -
кращий зразок
стилю ампір,
яка стала одним
із символів
Парижа.
З Франції
класицизм і
його різновид
ампір поширилися
у Росії, де досягли
вершини в архітектурі
Петербурга.
Образ міста
на Неві склався
саме у першій
половині XIX ст.,
коли виникли
основні його
обриси у формі
тризубця та
численні комплекси:
Васильєвського
острову (арх.
Тома де Томон),
Адміралтейства
(арх. А.Захаров)
та Казанського
собору (арх.
А.Н.Вороніхін).
Вищим здобутком
класицизму
в Росії стали
роботи зодчого
К.Россі, який
завершив створення
ансамблів
Палацової площі
дугою й аркою
будівлі Головного
штабу і Сенатської
площі – будовами
Сенату і Синоду.
В другій чверті
сторіччя в
Петербурзі
був побудований
за проектом
архітектора
О.Монферрана
грандіозний
Ісаакіївський
собор.
Завдяки
посередництву
французьких
містобудівників
класицизм став
поширюватися
навіть у США,
де став першим
національним
стилем під
назвою "грецьке
відродження".
У цьому стилі
в Вашингтоні
був зведений
Капітолій -
будівля конгресу
США, і Білий
дім - резиденція
президентів.
Що ж до романтизму,
то він не створив
власної школи
архітектури,
хоч його вплив
вельми помітний
у декількох
"історичних
стилях": неоготиці,
неоренесансі,
романсько-візантійському
стилі, необароко,
які набули
поширення в
першій половині
сторіччя. У
неоготичному
стилі побудований
ансамбль англійського
парламенту
в Лондоні, вплив
візантійського
стилю відчувається
в куполах знаменитої
паризької
церкви Сакре-Кер,
в неоруському
стилі (будівлі,
споруджені
в цьому стилі,
містять риси,
які беруть
початок у
давньоруській
архітектурі,
орнаменти, які
запозичені
з народної
вишивки або
відтворюють
у камені різьблення
по дереву) зведені
будівлі, які
остаточно
оформили Красну
площу у Москві,
- Історичний
музей і Верхні
торгові ряди
(нині – ГУМ).
До середини
XIX ст. відкритим
у світовій
архітектурі
залишалося
питання про
новий стиль.
Звернення до
старовини
підготувало
появу еклектизму
(від грецького
"еклектикос"
- той, що вибирає)
- архітектурної
практики, основаної
на змішуванні
різних стилів.
Прикладом таких
споруд можуть
служити будівля
паризького
театру "Гранд-опера"
і помпезний
берлінський
рейхстаг.
Міцніючий
капіталізм
і технічний
прогрес поставили
нові завдання
перед архітектурою
і особливо
містобудуванням.
Бурхливо росли
міста, в яких
з'явилися нові
типи будівель:
заводи, фабрики,
вокзали, універсальні
магазини, виставочні
павільйони,
нові типи видовищних
споруд (цирки,
театри). Поряд
з особняками
великої буржуазії
будувалися
багатоповерхові
доходні будинки
з квартирами,
які здавалися
у найм, бараки
і казарми для
робітників.
З'явився міський
громадський
транспорт.
Першим містом,
яке зазнало
перебудови,
став Париж.
Незабаром після
революції 1848
р. почалася
реконструкція
міста вузьких
заплутаних
середньовічних
вулочок, зручних
для будівництва
барикад, у місто
широких прямих
авеню і кільцевих
бульварів, які
згодом стали
знаменитими.
Вони зв'язали
центр і передмістя
в єдине ціле.
Незабаром за
зразком французької
столиці стали
перебудовуватися
Берлін, Відень
та інші європейські
столиці. Невід'ємною
їх частиною
стають громадські
парки. Значно
просунулася
будівельна
техніка, стали
широко застосовуватися
нові матеріали
(чавун, сталь,
в кінці століття
- залізобетон)
і нові прийоми
та методи
будівництва.
Але конструкції,
створені на
основі промислової
технології,
вважалися дуже
грубими і негідними
стати основою
нового архітектурного
стилю. Їх використовували
поки що тільки
при будівництві
мостів, вокзалів,
критих ринків,
у спорудах
всесвітніх
промислових
виставок. Першим
прикладом
застосування
збірних конструкцій
в будівництві
став "Кришталевий
палац" у Лондоні,
споруджений
для першої
Всесвітньої
промислової
виставки 1851 р.
Унікальною
для XIX ст. спорудою
була Ейфелева
вежа у Парижі
- висотна
інженерно-технічна
споруда, яка
складається
з гратчастих
металевих
конструкцій.
І все ж основна
маса будівель
продовжувала
оформлятися
у традиційних
архітектурних
формах. Таким
чином, на кінець
XIX ст. між технічною
і художньою
сторонами
архітектури
виникають
своєрідні
"ножиці", які
з плином часу
стали розходитися
все більше і
більше. Спроба
подолати це
розходження
була зроблена
новим напрямом
в архітектурі,
який отримав
назву модерн
(французькою
- "сучасний").
Представники
цього стилю
в архітектурі
використали
нові технічні
і конструктивні
засоби, вільне,
частіше асиметричне
планування
і сучасні матеріали
в обробці фасадів
і інтер'єрів
будівель (кераміка,
поливні кахлі)
для створення
незвичайних,
підкреслено
індивідуалізованих
будівель і
споруд.
У рамках
модерну кінця
XIX ст. у США виникла
так звана чікагська
школа архітектури,
найбільш помітною
фігурою якої
став Луїс Саллівен,
який запропонував
тип висотної
офісної будівлі
з мінімумом
декору - хмарочос.
Модерн, так би
мовити, завершив
творчі пошуки
будівельників
XIX ст. і став сходинкою
до архітектури
сторіччя ХХ-го.
У сучасному
місті не треба
забороняти
забудову в
історичних
районах, а навіть
навпаки. З історією
треба уміти
розмовляти.
Якщо до роботи
береться архітектор
високого класу,
то він і в історичному
середовищі,
розуміючи цю
історію, користуючись
нею, відповідаючи
їй, запроектує
красиві об'єкти.
Але не можна
це робити
фрагментарно.
Якщо узятися
за історичні
квартали і
почати реставрувати,
оновлювати
історичне
середовище,
витримувати
її контекст,
то це треба
вирішувати
не на одній
споруді, а ширше,
масштабно. За
кордоном існує
видимий підхід
до містобудування
в таких містах,
як Відень, Берлін,
Нюрнберг і
багато інших.
Ці міста демонструють,
наскільки
тактовно і
уміло можна
працювати, якщо
шукати підхід
не до однієї
споруди, а
поквартально,
з виявленням
поваги до історичних
цінностей, із
збереженням
максимально
красивих рис
цієї історичної
цінності, з
сучасними
доповненнями.
Адже "історія
архітектури"
не завжди красива.
На жаль, Києву
не повезло в
цьому сенсі.
Якщо говорити
про центральні
частини таких
міст, як Відень,
Будапешт, Прага
та інші, там
дійсно присутні
багатошарові
пласти "Прекрасної
Архітектурної"
історії. Але
або архітектори
були професіональніші,
або вимоги
замовників
були вищими,
але ці міста
відбулися в
тій класичній,
історичній
архітектурі,
яку ми шукаємо
і про яку говоримо
в Києві.
У Києві немає
таких цілісних
історичних
кварталів,
ансамблів,
вулиць, споруд.
Подивимося,
наприклад, на
Поштову площу:
куди вже більш
історичне місце
– набережна,
яка була гордістю
Дніпра, комірами
в місто, з підйомом
до Володимирської
гори. Те, що там
набудували
зараз, не гідно
професіоналів.
Але справа не
тільки в архітекторах,
а і у вимогах
чиновників
і замовників.
Бізнес вимагає
більше квадратних
метрів, і це є
хворобою, що
привела до
того, що в історичному
середовищі
міста виникли
такі невдалі
архітектурні
рішення. Хоча
автори і прагнули
до історичної
архітектури,
але не вистачило
професійного
просторового
уявлення про
ці місця і етичного,
душевного
регламенту,
до якого людина
повинна прислухатися,
працюючи в
історичному
середовищі.
Працювати в
історичному
середовищі,
реконструювати,
пристосовувати,
відновлювати
можна і сучасними
стильовими
прийомами
архітектури.
Тобто, не тільки
повторення
є алгоритмом
роботи в історичному
середовищі
– можна і нове
створити, але
потрібно цим
проникнутися,
щоб старе і
нове було одним
єдиним містобудівним
текстом. Але
це вже питання
майстерності.
А захищати
історичне
середовище
треба скоріше
не від забудови,
а від кандидатів
в архітектори.
Коли така робота
потрапляє до
рук професіоналів,
у них все виходить
уміло, і захищати
історію немає
необхідності.
У розділ кута
необхідно
ставити питання
не "що побудувати",
а як.
Середина
1990-х — початок
2000-х років: Софійський
собор і Софійська
площа. Наразі
існує реальна
загроза руйнування
головної і
найдавнішої
пам’ятки вітчизняної
духовності,
історії та
культури —
Софійського
собору. Пам’ятка,
що вистояла
за часів
татаро-монгольської
навали і фашистської
окупації, може
загинути в
незалежній
Українській
державі. Поблизу
фундаментів
собору розташований
елітний підземний
фітнес-центр
із басейнами
і паркінгом.
Два чотириповерхові
стародавні
будинки — цінні
пам’ятки архітектури
(вул. Володимирська,
20-22), що стоять над
фітнес-центром,
— понівечені
протиправною
надбудовою
спільного
мансардного
поверху з агресивними
за формами
вежами і фронтонами,
що, піднімаючись
над витонченими
куполами собору,
позбавили його
колишньої
монументальності
(архітектори
С.Бабушкін,
В.Смирнов).
Облаштування
підземної
бетонної коробки
порушило режим
циркуляції
підземних
джерел, що
сформувалися
протягом століть,
і через підйом
ґрунтових вод
почалося замокання
стін собору.
На протилежному
боці Софійської
площі протягом
десяти років
(зі значними
перервами)
здійснювалося
протиправне
будівництво
гігантського
готелю у вигляді
скляного барабана.
"Хаят" звели
на місці трьох
зруйнованих
заради цього
пам’яток архітектури:
двох на Михайлівському
провулку і
однієї, зверненої
головним фасадом
на Софійську
площу. Через
скандал, що
виник у результаті
обурення
громадськості
діями "забудовників",
фасад останньої
пам’ятки був
відтворений,
хоча й із відчутними
втратами елементів
декору. Його
безглуздо
вмонтували
у "криве дзеркало"
головного
фасаду готелю
(архітектори
Я.Віг, С.Бабушкін).
Побудований
вище Софійського
й Михайлівського
соборів готель
порушив візуальну
вісь між цими
святинями, вніс
різкий дисонанс
в історично
сформований
архітектурний
ансамбль Софійської
площі.
Не вписується
в історичне
середовище
одного із заповідних
куточків центру
Києва (можна
сказати, його
візитної картки)
і нещодавно
побудований
висотний монстр
(Рильський
пров., 4), що візуально
"сперечається"
із дзвіницею
Софійського
У своїх інтерв’ю
тодішній мер
Києва О.Омельченко
говорив, що він
засуджує протиправне
будівництво
фітнес-центру,
розпочате під
виглядом
"археологічних
розкопок", і
що винні будуть
покарані. Однак,
очевидно, слова
Омельченка
були лише
дипломатичним
прийомом. Адже
архітектор
С.Бабушкін —
автор готелю
й фітнес-центру
на Софійській
площі — ще багато
років після
цього цілком
затишно почувався
у кріслі головного
архітектора
міста, шокуючи
київських
поціновувачів
старовини
своїми "шедеврами".
Кінець 1990-х
— початок 2000-х
років: Михайлівська
площа. Строгий
образ пам’ятки
архітектури
епохи класицизму,
розташований
з тильного боку
скульптурного
монумента св.
Ольги, був зіпсований
надбудовою
еклектичного
за формами
напівповерху.
З порушенням
охоронної зони
як цієї пам’ятки,
так і низки
інших, зокрема
й тих, які в ансамблі
площі відігравали
досі домінантну
роль, тут зведена
величезна
висотна (36 м)
готельна будівля
у кітчевих
псевдоісторичних
формах. Це територія
заповідника
"Місто Володимира".
Отже, у разі
відтворення
давньоруського
Федорівського
собору (фундаменти
якого збереглися
у тилу новобудови)
неможливим
буде вільний
огляд собору
і під’їзд до
нього (автор
і цього монстра
— архітектор
С.Бабушкін).
Найцінніші
археологічні
знахідки, виявлені
тут під час
риття котловану,
гідні були
експонуватися
відразу, як це
відбувалося,
скажімо, в Італії
після виявлення
помпейських
артефактів.
Можна назвати
справжнім
злочином межі
ХХ—ХХІ століть
знищення київської
археологічної
"Помпеї", що
сталося внаслідок
авральних
темпів і методів
укладання плит
на товстий шар
бетону на двох
київських
стародавніх
площах — Софійській
та Михайлівській
— без проведення
достатніх
археологічних
досліджень:
археологи лише
подекуди встигали
перед ковшами
екскаваторів
і колісьми
самоскидів
вихопити то
кісточку, то
черепок, а то
й срібну гривню.
Протиправні
будівельні
заходи, здійснені
в охоронній
зоні ансамблю
споруд "Софія
Київська"
(1990-ті — початок
2000-х рр.).
Михайлівський
провулок, 24.
Знищена пам’ятка
архітектури
задля будівництва
величезного,
такого, що не
вписується
в історичне
середовище,
житлового
комплексу.
Вул. Ірининська,
7. В історичне
середовище
введений величезний
житловий будинок
(для співробітників
СБУ), що, перевищивши
висоту куполів
собору, спотворив
історичну
панораму міста.
По вул. Софійській,
руйнуючи історичне
середовище,
вставлена
"свічка"
"Промінвестбанку"
(архітектор
С.Бабушкін).
Порушена охоронна
зона будинку-музею
Т.Г.Шевченка.
Непродумане
місце для паркування
транспортних
засобів спричинило
транспортні
затори на вулиці.
По вул. Софійській,
12, 14, дощенту
розібрані дві
міцні, добре
збережені
пам’ятки. Під
тиском громадськості
влада вирішила
відтворити
будинки. Однак
при цьому на
один-два поверхи
була підвищена
їх поверховість,
а на фасадах
не відтворені
деякі деталі
декору.
Вул. Володимирська,
12. Споруджена
величезна
офісна будівля
у вигляді скляного
циліндра, що
брутально
"увірвалася"
у заповідне
архітектурно-історичне
середовище,
перекривши
візуальну вісь
між Софійським
собором і
Андріївською
церквою. У ЗМІ
публікувалися
обіцянки тодішнього
мера (О.Омельченка)
розібрати
верхню частину
будівлі, проте
ці обіцянки
виявилися
порожніми.
Більше того,
на початку
2000-х років влада
міста допустила,
щоб розміщений
на цій же осі
(вул. Володимирська,
4) чотириповерховий
будинок-пам’ятка
був надбудований
ще трьома поверхами
(архітектор
Ю.Лосицький).
Отже, у разі
позитивного
вирішення
питання про
відтворення
Десятинної
церкви (фундаменти
якої розташовані
на цій самій
осі), храм навряд
чи матиме
монументальний
вигляд.
Вул. Ярославів
Вал, 16. Пам’ятка
архітектури
з розкішним
декором головного
фасаду спотворена
дисгармонійно
надбудованими
двома поверхами
(архітектори
В.Смирнов, Ю.
Духовичний).
Вул. Михайлівська,
7. Зруйнована
двоповерхова
пам’ятка архітектури
(з багатим декором
зверненого
до вулиці головного
фасаду). Новобуд,
що виріс тут,
своїми сучасними
формами й матеріалами
різко дисгармонує
з історичним
середовищем.
Пейзажна
алея (над урочищами
Гончарі-Кожум’яки).
Під час підготовки
ділянки заповідника
"Місто Володимира"
до протиправної
забудови найцінніший
археологічний
пласт без належних
археологічних
досліджень
згрібався
ковшем екскаватора
і на самоскидах
вивозився у
невідомому
напрямку.
Початок
2000-х років: Майдан
Незалежності.
Оскільки
вул.Хрещатик
і площі, прилеглі
до неї, є комплексною
пам’яткою
містобудування
(вулицею-пам’яткою),
то в її архітектурно-охоронній
зоні неприпустимі
ніякі масштабні
зміни. Приводом
для реконструкції
послужила
політична
ситуація: потрібно
було видалити
з площі антикучмівське
наметове містечко.
У результаті
реконструкції
була зрізана
значна частина
історичного
ландшафту й
зелених насаджень,
характерних
для Києва, і
виконане "заскління"
площі. Замість
живих дерев
і кущів вимощений
плиткою простір
площі прикрасили
штучною зеленню
та вазонами
(архітектор
А.Комаровський).
Отож головну
столичну площу
перетворили
на дах супермаркету,
при цьому
ліквідувавши
"Музей Лядських
воріт" із фрагментами
фундаментів
давньоруського
часу. "Тріумфальна
арка", побудована
над землею
"замість"
підземних
Лядських воріт,
має надумані
форми, непропорційну
скульптуру
Архангела над
нею й, будучи
поставленою
під кутом до
головної вісі
площі, додає
абсурду до
різностильового
"вінегрету",
привнесеного
на Майдан його
реконструкцією.
Кінець 1990-х
років: вул. Спаська,
30. Зведений
величезний
офісний будинок
з бетону і скла
поруч із шедевром
бароко — церквою
Миколи Набережного
— позбавив храм
колишньої
монументальності.
Задля новобудови
була зруйнована
пам’ятка стилю
"модерн" і
порушене
периметральне
планування
стародавнього
кварталу в
заповіднику
"Древній Київ".
Під стінами
храму утворилася
стихійна автостоянка.
Почалося підмочування
фундаменту
і стін храму.
У стінах з’явилися
і збільшуються
вертикальні
тріщини. Автор
будинку-монстра
— С.Бабушкін.
На межі ХХ—ХХІ
століть: на
вул. Боричів
тік знищено
багато пам’яток
архітектури
й історії —
задля зведення
на їхньому
місці кітчевих
приватних
особняків і
котеджів. Новобудови
загрожують
збереженню
Андріївської
церкви, яка
вінчає Андріївський
пагорб. Усе це
відбулося й
продовжує
відбуватися,
попри те, що
земля у заповіднику
"Древній Київ"
(до нього входить
і вулиця Боричів
тік), згідно із
законодавствомає
статус національного
надбання і
приватизації
не підлягає.
Середина
1990-х — початок
2000-х років: Урочища
Гончарі-Кожум’яки
й провулок
Воздвиженський.
Незважаючи
на численні
обіцянки міської
влади зберегти
загальний
колорит невисотної
історичної
забудови урочищ
і створити тут
парк-музей
"Київська Русь"
(де б у майстернях
експонувалося
стародавнє
ремісниче
виробництво),
в урочищах у
середині 1990-х
рр. здійснено
справжній
погром. Безжально
знищені пам’ятки
історії й архітектури
заради створення
елітного житлового
комплексу. З
порушенням
стародавнього
садибного
планування
впритул один
до одного тут
були зведені
стилізовані
під старовину
особняки підвищеної
поверховості
з по-чудернацьки
оздобленими
фасадами. Цей
небувалий
несмак перетворив
урочища на
далеку для
заповідника
"фантасмагоричну"
країну. Підвищена
поверховість
нових еклектичних
будинків на
сусідньому
Воздвиженському
провулку перекрила
краєвид на
Андріївську
церкву. Тут
була підрита
Старокиївська
гора без належних
археологічних
досліджень.
Кінець 1990-х
— початок 2000-х
років: Поштова
площа. Площа
є частиною
території
заповідника
"Древній Київ".
У центрі площі
в перші роки
незалежності
України відтворили
церкву Різдва
Христового
(так звана
Шевченківська),
що стала (як це
було у давнину)
висотною домінантою
ансамблю Поштової
площі. Здавалося
б, восторжествувала
історична
справедливість,
відтворено
храм, по-варварськи
зруйнований
у 30-ті роки більшовиками.
Однак згодом
на площі (попри
протести й
пікети фахівців
і громадськості)
виросла нова
будівля — готель
"Рив’єра", що
перевищила
не лише висоту
куполів церкви,
а й її дзвіниці,
перекрила
краєвид як на
Андріївську
церкву, так і
на панораму
Задніпров’я,
яким раніше
могли милуватися
кияни і туристи,
піднімаючись
і спускаючись
схилом гори
на фунікулері.
Виходить, що
й сьогодні ми
по-більшовицькому
доруйновуємо
нашу культурну
й історичну
спадщину.
На протилежному
боці площі
(вул. Набережно-Хрещатицька,
1-А) ще зовсім
недавно був
будинок-пам’ятка,
зведений у 1912
р. за проектом
знаменитого
зодчого О.Вербицького.
Нині його
безцеремонно
розібрано і
розпочато
зведення висотної
готельно-офісної
споруди у кітчевих
псевдоісторичних
формах, аж ніяк
не характерних
для стародавньої
забудови Подолу.
Будівництво
ненадовго
зупинилося,
коли в сусідній
будівлі філії
Парламентської
бібліотеки
раптом з’явилися
загрозливі
тріщини. Але
питання швидко
вирішили, розібравши
бібліотеку
за одну квітневу
ніч 2007 року. Як
результат —
новий монстр
надзвичайно
розрісся, порушивши
охоронну зону
стародавньої
будівлі елеватора,
впритул приліпившись
до нього. Після
цього з’явилися
тріщини й у
елеваторі —
цій найоб’ємнішій
пам’ятці на
Поштовій площі.
Автор двох
готельних
будинків на
площі — архітектор
В.Смирнов.
Середина
1990-х років. Спорудження
"співочого
поля" в охоронній
зоні архітектурного
ансамблю
Києво-Печерської
лаври (облаштування
естрадної сцени
з надземними
і підземними
приміщеннями).
Гучні розважальні
заходи викликають
дискомфорт
у Лаврі під час
богослужінь,
а залпи салюту,
феєрверки
сприяють руйнуванню
пам’яток, у
стінах яких
з’явилися
тріщини. Порушений
гідрогеологічний
баланс ділянки,
через це посилився
процес замочування
печер.
Початок
2000-х років. Поблизу
кріпосної
огорожі й вежі
Кушника Києво-Печерської
лаври зведений
ресторан у
псевдоісторичних
формах із глибоким
підвалом.
Громадськість
Києва намагалася
протестувати
і пікетувати
безжально-вандальне
будівництво,
однак лаврське
духівництво
до цих заходів
не приєдналося.
І, напевне, саме
тому, що за його
потурання й
участі ведеться
протиправне
будівництво
на заповідній
території
Лаври, що загрожує
збереженню
пам’яток і
печер. Очевидно,
з метою забезпечення
проїзду будівельних
механізмів
на Нижню лавру
в ніч із 7 на 8
жовтня ченцями
УПЦ МП були
розібрані
стародавні
ворота (пам’ятка
архітектури),
а під час їхньої
реконструкції
зроблені ширші
за історичний
прототип ("відповідно
до сучасних
технічних
вимог" — як
висловився
очільник Держслужби
з охорони
історико-культурної
спадщини при
Міністерстві
культури України
Микола Кучерук).
Межа ХХ—ХХІ
століть: вул.
Щорса, 36 На
Печерську, на
заповідній
території
Києво-Печерської
фортеці ,на
замовлення
ректора Національного
університету
культури і
мистецтв
М.Поплавського,
зведений житловий
будинок у 25
поверхів, нібито
із квартирами
для викладачів.
Під час обговорення
проекту цього
будинку на
наукових радах
низки інстанцій
п. Поплавському
дорікали, що
проект явно
комерційного
характеру, і
його втілення
стане прецедентом
для подальшої
протиправної
забудови території
фортеці висотними
спорудами, що
насправді й
сталося. Як
відомо, вже
нині фортеця
інтенсивно
забудовується,
саме через це
нещодавно був
знесений
будинок-пам’ятка
військового
телеграфу і
зруйнована
частина фортечного
"мазепинського"
валу. Щодо шкоди,
заподіяної
валові, ведеться
кримінальне
розслідування.
Початок
2000-х років: вул.
Грушсвського,
9-а. У Маріїнському
парку в зоні
охоронного
історичного
ландшафту на
місці колишнього
дитячого садка
з порушенням
кількох положень
містобудівного
і пам’яткоохоронного
законодавства
був зведений
22-поверховий
житловий комплекс.
Невдовзі у
Маріїнському
палаці з’явилися
тріщини і посилився
зсувний процес
на придніпровському
схилі
Початок
2000-х років: костьол
св. Миколая
(вул. В.Васильківська,
79). Культова
споруда неоготичного
стилю, зведена
за проектом
В.Городецького.
В останні роки
радянської
влади у будинку
були проведені
ґрунтовні
дорогі реставраційні
роботи. Нині
будинок перебуває
в поганому
стані. Поява
глибоких тріщин
у стінах костьолу,
на думку авторитетних
експертів
(доктор технічних
наук Г.Чорний
та інші), пов’язана
зі спорудженням
поруч із костьолом
об’ємної
торгово-офісної
будівлі (архітектор
В.Смирнов), а
також цілої
низки інших
висотних будинків
в охоронній
зоні цієї
дорогоцінної
пам’ятки національної
ваги.
Кінець 1990-х
років: вул.
Володимирська,
47. Через заплановане
будівництво
об’ємної споруди
готелю "Хілтон"
були зруйновані
дві пам’ятки
архітектури,
зокрема й знаменита
"Рисувальна
школа М.Мурашка".
Проектована
будівля, порушуючи
периметральне
планування
стародавнього
кварталу історичного
ядра Києва,
мала розміститися
по діагоналі
кварталу.
Громадськість
активно протестувала
і не дозволила
цей злочин
довести до
кінця.
На рубежі
ХХ—ХХІ століть
на вул. Воровського,
11 по-вандальськи
втрутився в
історичне
середовище
висотний (22 поверхи)
житловий будинок
для співробітників
СБУ, що порушив
охоронну зону
кількох прилеглих
пам’яток архітектури.
У 2004 році знесений
Сінний базар
— пам’ятка
торговельної
архітектури
радянського
часу (вул. Воровського).
На його місці
планується
зведення висотного
будинку.
Початок
2000-х років: вул.
Хрещатик, 50
Над чотириповерховою
пам’яткою
зроблена надбудова
високої двоповерхової
мансарди у
кітчевих формах,
після чого
будівля "випала"
із ансамблю
стародавнього
кварталу (архітектор
Ю.Духовичний).
Початок
2000-х років: вул.
Толстого, 14-А.
Пам’ятка техніки
— будинок
Метеорологічної
служби ("будинок
О.Беретті") до
невпізнанності
спотворений
розширенням
і надбудовами.
Початок
2000-х років: вул.
Липська, 10.
Розібраний
дощенту особняк
М.Леопардова
задля заміни
його спрощеною
копією — муляжем
із прибудовою
впритул до
нього висотного
будинку сучасної
архітектури.
2004—2005 роки: вул.
Хрещатик, 5.
Попри те, що
архітектурний
ансамбль Хрещатика
є комплексною
пам’яткою
містобудування,
тут був зруйнований
будинок-пам’ятка
стилю "конструктивізм"
з метою спорудження
на його місці
більш прибуткового
"хмарочоса"
(архітектор
М.Дьомін).
Початок
2000-х років: на
Бессарабській
площі зведена
дисонуюча з
Хрещатиком
величезна
кітчева будівля
торговельного
центру, задля
чого знищена
пам’ятка історії
— будинок Шолом
Алейхема.
Сьогодні
по схилах непарного
боку вулиці
зводяться
висотні монстри,
протиправно
ущільнюється
забудова історичного
ядра міста, що
призведе до
транспортного
колапсу і серйозних
екологічних
проблем.
Початок
2000-х років: вул.
Терещенка.
Поблизу палацових
будівель —
музею Російського
образотворчого
мистецтва і
Музею мистецтв
імені Б. та В.
Ханенків
споруджуються
висотні будинки.
У стінах музеїв-палаців
з’явилися
тріщини, хоча
не так давно
тут були проведені
серйозні й
дорогі реставраційно-ремонтні
роботи.
Початок
2000-х років: Театральна
площа. Історичний
ансамбль Театральної
площі донедавна
формував один
із найзатишніших
і мальовничих
куточків центру
Києва. Територія
площі — складова
частина
архітектурно-охоронної
зони всієї
Володимирської
вулиці в цілому,
а центром композиції
площі і її художньою
домінантою
був чудовий
будинок Опери.
Однак грубо
проведена
реконструкція
колишнього
"Театрального"
готелю (архітектор
С.Бабушкін)
зруйнували
красу ансамблю.
Початок
2000-х років: Олімпійська
площа. Будівництво
торгово-розважального
центру на площі
перед стадіоном
"Олімпійський"
(пам’ятка техніки
національного
значення) порушило
цілу низку
положень
пам’яткоохоронного
і містобудівного
законодавств
(архітектори
О.Комаровський,
С.Бабушкін).
Однак тривалий
час (до виграшу
Україною конкурсу
на проведення
Євро-2012 з футболу)
ніякі порушення
в забудові
площі місцевими
чиновниками
не визнавалися,
і лише закордонні
експерти (певно
володіють
більшим імунітетом
до корупції)
зробили категоричний
висновок, що
новобудова
перед входом
на стадіон
перешкоджатиме
благополучній
евакуації
вболівальників,
і її потрібно
розібрати. До
такого рішення,
нарешті, прийшли
і вітчизняні
прокурори й
судді.
Нині з’явилася
надія, що прецедент
із Олімпійською
площею покладе
кінець і всім
іншим протиправним
новобудовам
у Києві. З’явилася
також реальна
можливість
продемонструвати
світові, що
українці стають
цивілізованою
нацією, що ми
здатні визнавати
допущені містобудівні
помилки, а головне,
виправляти
їх. Можливо,
зуміємо прийняти
сміливе рішення:
ліквідувати
підземні басейни
на Софійській
площі, розібрати
будинки-монстри
на вулиці
Грушевського,
9-а, біля костьолу
на вулиці
В.Васильківській
та в інших місцях...
Адже всі європейські
держави, принаймні
ті, що числять
себе такими,
не дозволяють
собі так брутально
поводитися
зі спадщиною,
залишеною
видатними
представниками
свого народу.
Згадаймо лишень,
практично у
кожній європейській
столиці (і не
лише столиці)
співіснують
так звані старі
й нові міста:
Стара Прага,
Старий Відень,
Старий Таллінн,
Стара Рига,
Стара Варшава,
Старий Краків...
та й загалом
— існує поняття
Старе місто...
Не можна перетворювати
древнє місто-красень
на експериментальний
майданчик для
архітекторів-невдах,
які лише на
"постаментах"
видатних пам’яток
минувшини,
руйнуючи їх,
паплюжачи імена
визнаних Зодчих
і Архітекторів,
можуть творити
власні "шедеври".
Історія вже
не раз довела
згубність такої
практики.
Історично-культурна
спадщина України
є істотною
частиною
загальносвітової
культурної
скарбниці. І
якщо ми хочемо
на рівні вступити
у співтовариство
передових
європейських
країн, то повинні
неухильно
дотримуватись
умов ратифікованих
урядом нашої
країни міжнародних
угод зі збереження
спадщини. Є
безліч об’єктів
спадщини, які
досі перебувають
під загрозою
знищення, але
ще можуть бути
врятовані.
Київський
досвід підміни
історичних
будівель новою
забудовою
дедалі більше
розгортається
у Львові. Цілком
можливо, що
через кілька
десятиліть
від історико-архітектурної
спадщини минулого
тут залишаться
їхні акуратні
образи, до яких
нікому не буде
діла. Тим більше
туристам.
За свідченням
різних джерел,
тільки в центральній
частині Львова
зареєстровано
понад дві тисячі
пам’яток архітектури
загальнодержавного
значення, здебільшого
житлових, культових
і адміністративних
будинків. Крім
цих об’єктів,
місто також
зберегло безліч
пам’яток місцевого
значення, які
створюють
історичне
середовище.
Тепер над цим
багатством
нависла загроза.
Після багатьох
років прохолодного
ставлення до
пам’яток архітектури
їхній стан дуже
погіршився.
Чимало будинків
потребує не
просто косметичного
ремонту, а серйозних
реставраційних
робіт. Але грошей
у міста на це
немає. За таких
умов державні
і місцеві чиновники
усе частіше
передають
пам’ятки архітектури
окремим комерційним
підприємствам,
які обіцяють
відновити
будинки. Проте
от лихо: після
втручання так
званих інвесторів
від пам’яток
мало що залишається.
Будівельні
ж компанії не
тільки з лихвою
повертають
свої витрати,
а й навіть непогано
заробляють.
А оскільки
більшість
історичних
будівель перебувають
у жахливому
стані, то охочих
взяти участь
у грі за назвою
"Інвестори
рятують пам’ятки"
— аж надто.
Задоволені
можуть бути
і чиновники:
не вклавши у
ремонт жодної
копійки коштів
із бюджету,
вони по-своєму
розв’язують
проблему.
За останнє
десятиліття
у Львові до
дрібниць
відпрацьовано
механізм, який
дозволяє зрівняти
пам’ятки архітектури
із землею і
спорудити на
їхньому місці
сучасні торговельні
або офісні
будинки. Прикладів
хоч греблю
гати: площа
Міцкевича, 9 і
10, вул. Валова,
15, проспект Свободи,
45. Дивним є те,
що самі неіснуючі
будинки при
цьому ще й значаться
в реєстрі
"національного
надбання"!
Пошуки винних
рідко завершуються
успіхом.
Особливо
швидкими темпами
руйнуються
зразки архітектури
XVIII—XIX століть. На
думку фахівців,
якщо так триватиме
й надалі, то
туристам невдовзі
не буде на що
дивитися.
Архітектурні
пам’ятки необхідно
виводити з
аварійного
стану, а не доводити
до нього, вважає
історик, віце-президент
Товариства
шанувальників
Львова Іван
Сварник. Чи
зацікавлений
інвестор у
збереженні
пам’яток? А тим
часом сумна
доля очікує
чергові пам’ятки
— житлові будинки
класицистичного
стилю на пл.
Соборній, 14 і
15. На їхньому
місці інвестори
вже проектують
нові торговельні
об’єкти. Частина
нежилих помешкань
будинку на пл.
Соборній, 15,
орендувало
ЗАТ "Технопарк
ЛЗТА", який не
збирався зберегти
об’єкт для
нащадків. Тепер
чиновники і
представники
інвестора
намагаються
переконати
громадськість,
що пам’ятка
не надто цінна,
до того ж вона
практично
зруйнована,
врятувати її
неможливо. Тому
вихід один —
збудувати на
її місці новий
об’єкт.
На думку
начальника
управління
охорони історичного
середовища
Львівської
міськради,
жахливий стан
пам’яток —
наслідок
катастрофічного
браку коштів.
Більшість із
них — житлові
будинки, ремонт
яких у минулі
десятиліття
фінансувався
з бюджету за
залишковим
принципом. За
розрахунками
А.Левика, тільки
на один історичний
будинок на пл.
Ринок у середньому
необхідно від
5 до 10 млн. грн.
Оскільки тут
розташовано
45 пам’яток
архітектури
XIV—XIX ст., то навіть
мінімальні
потреби реставраційних
робіт могли
б становити
близько 40—50 млн.
грн. на рік. Як
вважає заступник
глави Львівського
відділення
Спілки архітекторів
України Михайло
Ягольник, коли
витрачати в
середньому
по 10 млн. грн. на
кожну пам’ятку
архітектури,
то необхідно
близько 20 млрд.
грн., що дорівнює
40 бюджетам обласного
центру. Якщо
реально оцінювати
ситуацію, то
місту з цією
проблемою не
впоратися і
за багато десятиліть.
Вихід із
ситуації генеральний
директор фірми
"Ренесанс",
голова ради
Центру вивчення
і збереження
пам’яті українського
народу Олександр
Криськів бачить
у тому, щоб місто
навчилося
управляти
історичним
центром. Для
цього треба
розробити
відповідну
комплексну
програму, у
якій посіли
б своє місце
туризм, екологія,
реставрація
пам’яток та
інше, словом
усе — від піару
до підготовки
фахівців. Це
дозволить не
лише знайти
необхідні кошти
на утримання
пам’яток, але
й своєчасно
проводити всі
ремонтні роботи.
На круглому
столі "Збереження
історико-архітектурної
спадщини Львова",
у якому взяли
участь представники
громадськості
і місцевої
влади, говорили
також про передачу
пам’яток архітектури
у приватні
руки. Призупинення
приватизації
пам’яток архітектури
негативно
позначається
на їхньому
стані. Ні держава,
ні місто не
можуть бути
ефективними
власниками,
оскільки не
мають коштів
для їхнього
утримання. На
це зауваження
заступник
директора