Кримінальна відповідальність

йо­го дії ква­лі­фі­ку­ва­ти­муть­ся за від­по­від­ни­ми стат­тя­ми Кри­мі­наль­но­го ко­дек­су, що пе­ред­ба­ча­ють від­по­ві­даль­ність за вчи­нен­ня зло­чи­нів про­ти жит­тя та здо­ров­‘я. Про­те осо­ба-за­мов­ник заз­да­ле­гідь пла­нує пев­ну мо­дель по­ве­дін­ки за умо­ви нас­тан­ня то­го ста­ну, на який во­на спо­ді­ва­єть­ся внас­лі­док вчи­нен­ня дій, що за­мов­ля­ють­ся осо­бі-ви­ко­нав­цю. То­му в цьо­му ви­пад­ку дії осо­би-за­мов­ни­ка ма­ють ква­лі­фі­ку­ва­ти­ся за стат­тею, що пе­ред­ба­чає кри­мі­наль­ну від­по­ві­даль­ність за те­ро­ризм.

Так, зок­ре­ма, в чин­но­му КК Ук­ра­ї­ни від­сут­ня нор­ма, яка пе­ред­ба­ча­ла б кри­мі­наль­ну від­по­ві­даль­ність за пог­ро­зи що­до осіб, які ко­рис­ту­ють­ся між­на­род­ним за­хис­том. Ця про­га­ли­на пев­ною мі­рою усу­ва­єть­ся в про­ек­ті но­во­го КК Ук­ра­ї­ни, але й тут є де­я­кі упу­щен­ня. Про­ект міс­тить два скла­ди, що ма­ють на ме­ті охо­ро­ну осіб, які ко­рис­ту­ють­ся між­на­род­ним за­хис­том. Це ст. 412 про­ек­ту КК, кот­ра вста­нов­лює кри­мі­наль­ну від­по­ві­даль­ність за по­ся­ган­ня на жит­тя пред­став­ни­ка іно­зем­ної дер­жа­ви, і ст. 414 про­ек­ту КК, дис­по­зиція якої заз­на­чає та­ке: на­пад на служ­бо­ві або жит­ло­ві при­мі­щен­ня осіб, які ма­ють між­на­род­ний за­хист, а та­кож вик­ра­ден­ня або поз­бав­лен­ня во­лі цих осіб з ме­тою впли­ву на ха­рак­тер їх ді­яль­нос­ті або ді­яль­ність дер­жав чи ор­га­ні­за­цій, які во­ни пред­став­ля­ють, або з ме­тою про­во­ка­ції вій­ни чи ус­клад­нен­ня між­на­род­них від­но­син”. А ч.2 ст. 414 про­ек­ту КК вста­нов­лює кри­мі­наль­ну від­по­ві­даль­ність за пог­ро­зу вчи­нен­ня дій, пе­ред­ба­че­них час­ти­ною пер­шою ці­єї стат­ті. Але при по­рів­нян­ні ста­тей 412 і 414 про­ек­ту КК пос­тає пи­тан­ня: як­що вста­нов­лю­єть­ся від­по­ві­даль­ність за пог­ро­зи ді­я­ми, що пе­ре­лі­че­ні в ч. 1 ст. 414, то чо­му то­ді не кри­мі­на­лі­зо­ва­ні пог­ро­зи ти­ми ді­я­ми, кот­рі пе­ред­ба­че­ні ст. 412 про­ек­ту і які є знач­но не­без­печ­ні­ши­ми, ніж дії, заз­на­че­ні в ч. 2 ст. 414 про­ек­ту КК Ук­ра­ї­ни? У зв’яз­ку з цим є ціл­ком мож­ли­вим й не­об­хід­ним до­пов­ни­ти ст. 59 КК Ук­ра­ї­ни і ст. 412 про­ек­ту КК Ук­ра­ї­ни час­ти­ною дру­гою у та­кій ре­дак­ції: “Пог­ро­за по­сяг­нен­ням на жит­тя пред­став­ни­ка іно­зем­ної дер­жа­ви з ме­тою впли­ву на ха­рак­тер йо­го ді­яль­нос­ті або на ді­яль­ність дер­жа­ви, яку він пред­став­ляє, або з ме­тою про­во­ка­ції вій­ни чи ус­клад­нен­ня між­на­род­них від­но­син — ка­ра­єть­ся поз­бав­лен­ням во­лі на строк до п’я­ти ро­ків” [10, 99].

Загальні висновки

1. Кримінальна відповідальність є од­ним із ви­дів юри­дич­ної від­по­ві­даль­нос­ті, яка в юридичної літератури визнається як вид і мі­ра при­му­со­во­го пе­ре­тер­пін­ня осо­бою, що вчи­ни­ла пра­во­по­ру­шен­ня, пев­них поз­бав­лень дер­жав­но-пра­во­во­го ха­рак­те­ру, які пе­ред­ба­че­ні за­ко­ном. Пра­во­по­ру­шен­ня, як один із різ­но­ви­дів про­тип­рав­них ді­янь, тяг­не за со­бою рет­рос­пек­тив­ну юри­дич­ну від­по­ві­даль­ність, що є ре­ак­ці­єю дер­жа­ви на пра­во­по­руш­ни­ка і ті ді­ян­ня, які він ско­їв і за які зо­бов­‘я­за­ний по­нес­ти пев­ну ка­ру чи стяг­нен­ня з ме­тою вип­рав­лен­ня і пе­ре­ви­хо­ван­ня.

2. Кри­мі­наль­на від­по­ві­даль­ність — це ви­му­ше­не пе­ре­тер­пін­ня осо­бою, що вчи­ни­ла зло­чин, дер­жав­но­го за­суд­жен­ня, а та­кож поз­бав­лень осо­бис­то­го, май­но­во­го або ін­шо­го ха­рак­те­ру, які пе­ред­ба­че­ні кри­мі­наль­ним за­ко­ном і пок­ла­да­ють­ся на вин­но­го спе­ці­аль­ни­ми ор­га­на­ми дер­жа­ви. По­нят­тя кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті від­по­ві­дає ро­до­вим ри­сам юри­дич­ної від­по­ві­даль­нос­ті і ра­зом з тим ха­рак­те­ри­зу­ється сво­ї­ми ви­до­ви­ми рисами.

3. По­нят­тя кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті від­би­ває факт ре­аль­ної вза­є­мо­дії осо­би, яка вчи­ни­ла зло­чин, і спе­ці­аль­них ор­га­нів дер­жа­ви. Та­ка вза­є­мо­дія вре­гу­льо­ва­на нор­ма­ми кри­мі­наль­но­го пра­ва і то­му про­ті­кає в ме­жах пев­них пра­во­від­но­син, які на­зи­ва­ють­ся кри­мі­наль­но-пра­во­ви­ми від­но­си­на­ми.

4. Карне покарання не переслідує мети відплати злочинцю. Основне його призначення в тім, щоб виправити, перевиховати правопорушника, попередити здійснення їм нових злочинів. Якщо для досягнення цих гуманних цілей немає необхідності застосовувати дуже строгі заходи кримінально-правового впливу закон передбачає можливість зм'якшення участи засудженого аж до повного звільнення його від покарання.

5. З мо­мен­ту, ко­ли осо­ба вчи­ни­ла зло­чин, між нею і дер­жа­вою ви­ни­ка­ють пев­ні юри­дич­ні від­но­си­ни, внас­лі­док яких у та­кої осо­би і дер­жа­ви ви­ни­ка­ють вза­єм­ні пра­ва і обов’яз­ки. Зло­чи­нець зо­бов­‘я­за­ний бу­ти за­суд­же­ним за вчи­не­ний зло­чин, а та­кож пе­ре­тер­пі­ти поз­бав­лен­ня і об­ме­жен­ня, пе­ред­ба­че­ні кри­мі­наль­ним за­ко­ном. Дер­жа­ва має пра­во за­су­ди­ти зло­чин­ця і вчи­не­ний ним зло­чин, а та­кож об­ме­жи­ти йо­го пра­во­вий ста­тус стро­ка­ми дав­нос­ті при­тяг­нен­ня до кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті і стро­ка­ми по­га­шен­ня чи знят­тя су­ди­мос­ті, і зо­бов­‘я­за­на за­без­пе­чи­ти пра­виль­ну ква­лі­фі­ка­цію ско­є­но­го, приз­на­чи­ти по­ка­ран­ня в ме­жах, вста­нов­ле­них сан­кці­єю стат­ті Особ­ли­вої час­ти­ни КК з ура­ху­ван­ням ха­рак­те­ру і сту­пі­ня сус­піль­ної не­без­пе­ки ско­є­но­го, осо­би вин­но­го, а та­кож об­ста­вин, які пом­‘як­шу­ють або об­тя­жу­ють від­по­ві­даль­ність, та ін.

6. Кримінальна відповідальність може бути реалізована в трьох формах: в формі вимушеного перетерпіння винним державного засудження; в формі перетерпіння винним державного засудження, яке поєднано з призначенням йому конкретної міри покарання, від реального відбування котрого, однак, засуджений звільняється; в формі вимушеного перетерпіння винним державного засудження і позбавлень або обмежень особистого, майнового чи іншого характеру, що складають зміст покарання, призначеного йому судом.

Перелік посилань

5. Постанова Пленуму Верховного Суду № 5 від 26 березня 1999 р. “Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів” // Вісник ВСУ № 3, 1999, С. 11—16.

9. Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення у вину. К., 1996.

10. Ємельянов В. Кримінальна відповідальність за злочини терористичної спрямованості проти державних діячів // Право України, № 1, 2000, С. 98—100.

15. Кримінальне право України: Загальна частина. За ред. М.І. Бажанова. Х., “Право”, 1997.

16. Кримінальне право України: Загальна частина. За ред. проф. П.С. Матишевського. К., Юринком, 1999.

17. Ліпкан В. Актуальні проблеми розроблення кримінально-правової норми про відповідальність за тероризм // Право України, № 3, 2000, С. 77-81.

24. Сухов Ю. Кримінальна відповідальність за вчинення злочинів у сфері оподаткування та її вдосконалення // Право України, № 1, 2000, С. 86—91.

26. Уголовный кодекс Украины. Научно-практический комментарий. К., 1999.

Використана література

Конституція України // Голос України. 1996, 13 липня.

Кримінальний кодекс України // Кодекси України, № 1, 1996.

Закон України від 6 березня 1992 р. “Про скасування кримінальних покарань у вигляді заслання і вислання” // Відомості ВР України, 1992, № 23, С. 337.

Закон України від 11 липня 1995 р. “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності посадових осіб” // Відомості ВР України, 1995, № 29, С. 216.

Постанова Пленуму Верховного Суду № 5 від 26 березня 1999 р “Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів” // Вісник ВСУ № 3, 1999, С. 11—16.

Постанова Пленуму Верховного Суду № 3 від 31 березня 1989 р “Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна” // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. К., 1995, С. 301-304.

Указ Президії ВР України від 15 листопада 1991 р. “Про внесення доповнень і змін до Указу Президії Верховної Ради УСРС від 29 липня 1991 року “Про посилення відповідальності за порушення правил, норм та стандартів, що відносяться до забезпечення безпеки дорожного руху” // Відомості ВР України, 1992, № 5, С. 40.

Бєлоконєв В. Соціальна обумовленність кримінальної відповідальності за порушення правил водіння або експлуатації військових машин // Право України, № 3, 2000, С. 56—59.

Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення у вину. К., 1996.

Ємельянов В. Кримінальна відповідальність за злочини терористичної спрямованості проти державних діячів // Право України, № 1, 2000, С. 98—100.

Ємельянов В.П. Тероризм і злочини терористичної спрямованості. Х., “Рубікон”, 1997.

Загальна теорія держави і права. За редакцією академіка АпрН України, доктора юридичних наук, професора В.В. Копєйчикова. — К.: Юрінком, 1997. — 320 С.

Коржанський М.Й. Кримінальне право України: Частина особлива. К., “Генеза”, 1998.

Коржанський М.Й. Уголовне право України. Загальна частина. К., 1996.

Кримінальне право України: Загальна частина. За ред. М.І. Бажанова. Х., “Право”, 1997.

Кримінальне право України: Загальна частина. За ред. проф. П.С. Матишевського. К., Юринком, 1999.

Ліпкан В. Актуальні проблеми розроблення кримінально-правової норми про відповідальність за тероризм // Право України, № 3, 2000, С. 77-81.

Минская В. Уголовно-правовое обеспечение применения норм об ответственности за преступления в сфере экономической деятельности // Уголовное право. 1999, № 3, С.32—36.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. К., 1997.

Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. К., 1992, С. 43.

Практика судів України в кримінальних справах. К., 1993.

Скибицкий В.В. Освобождение от уголовной ответственности и отбывания наказания. К., 1987.

Стан злочинності в Україні та результати боротьби з нею // Інформаційний випуск МВС України. К., 1993, № 7.

Сухов Ю. Кримінальна відповідальність за вчинення злочинів у сфері оподаткування та її вдосконалення // Право України, № 1, 2000, С. 86—91.

Теория государства и права. Под. ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова.— М.: Издательская группа ИНФРА-М-НОРМА, 1997. — 570 С.

Уголовный кодекс Украины. Научно-практический комментарий. К., 1999.

Шалгунова С. Покарання за корисливі злочини в проекті Кримінального кодексу України // Право України, № 12, 1999, С. 70—72.