Єврейське населення Поділля у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

Новолобунь — втікачі із гетто — врятувалися, назвавшись українками. Кац Мойсей Меєрович, його дружина Зарецька Бетя Піневна і двоє дітей утекли з Красилівського гетто і переховувалися у Мацюк Наталії Ільківни в с. Щиборівка Красилівського району. Таких прикладів безліч [5].

Здійснювати свій страхітливий план знищення мирного еврейського населення гітлерівці розпочали в м. Міньківці з серпня 1941 року, и с. В. Жванчик і Соколець) р. за три було знищено 3092 жителя. Подробиці того, як це відбувалося в м. Міньківці виклала свідок Терк Етя:

-"31 августа 1941 года рано утром все местечко Миньковцы было оцеплено усиленным отрядом полицейських м. Миньковцы, Дунаевцы и Каменец-Подольского, а также немецкими частями гестапо. Население из домов было собрано на площадь, а оттуда по усиленным конвоем гнали около 1800 чел. в направлении па вое точную окраину м. Миньковцы, по дороге идущей в с. Глубочек За селом на расстоянии около 400—500 метров все были в долине и оттуда группами по 100 человек сопровождали к месту расстрела на гору, где были для этого приготовлены ямм. Когда людей подвели к яме, их раздели, т. е. снимали с обувь и головные уборы, а также отдельную нательную одежду, подводили их к яме, клали лицом вниз и расстреливали."

Свідок Палка Андрій Іванович розповідав:

"31 августа 1941 года меня совместно с другими направили па восточную окраину м. Миньковцы, куда и для чего пас ведут мы не знали. Когда пас привели к месту расстрела, я увидел, что там уже были готовы две ямы размером 8 метров длины, 4 метра ширины и 3 метра глубины, а третья яма была не готова [5].

Когда начался расстрел я с другими лицами находился в 10-40 метрах от места расстрела. Людей подводили к яме, спинами, с них головные уборы, обувь, верхнюю одежду и приказы им ложиться лицом вниз. По лежащим гитлеровцы стреляли из пистолетов, потом трупы растрелянных таким же образом клали второй слой людей и умерщляли их, затем третий, до тех пор пока яма не наполнилась. Когда были заполнены обе ямы, ил разделили па группы и часть заставили зарывать трупы, а людей копать третью яму" [4].

Відповідальними за масове знищення радянських громадян, їх в Міньковецькому районі були безпосередні представники гітлерівської Германії — окружний комендант Кульман і помічники Гегельман і Кельн, начальник Міньковецької жандармерії Шрам та його помічники Альфатер.

При розстрілах були допущені знущання, добивали прикладами, були випадки коли засипали землею живих людей. Так наприклад, за свідченням очевидців м. Старої Синяви їм відомим громадянин Рутберг Іцко, який був засипаний живцем.

При окупації м. Деражня та району німецько-фашистська влада, а з липня 1941 р. по вказівці начальника жандармерії Паульески було взято на облік все єврейське населення і в першу чергу майстрів-спеціалістів: шевців, годинникових майстрів, перукарів, хлібопекарів, палітурників та інших. Окупаційна влада по м. Деражня спочатку взяла на облік 1848 чоловік, з них по віку під 1 місяця до 14 років — 579 чоловік, працездатного населення — 715 чоловік, непрацездатних — 554 чоловіки [33]. Після цього все єврейське населення було зібране в одне місце, у так-зване гетто. Ці місця, будинки кругом були обнесені колючим дротом декілька разів, висотою 3—3,5 метри. Навкруги була виставлена озброєна охорона німецької поліції. При виході за огорожу людей били та розстрілювали.

Свідок Шпільберг Михайло з м. Деражня розповідав: "Циприс Іссак из гетто пробрались через проволоку для того, чтобы проверить действительно ли приготовлена яма для расстрела мирного населения. В это время их задержали полицейские, отвели в определенное место и расстреляли возле кирпичного завода" [4].

Німецько-фашистською окупаційною владою був оголошенний наказ про те, щоб усе єврейське населення носило розпізнавальні знаки па грудях та спині у вигляді шестикутньої зірки на білому фоні з жовтим відтінком, розміром 10x10 см. Над тими, хто відмовлявся носити ці знаки знущалися, а при повторній відмові розстрілювали. Одночасно фашисти грабували це населення, тобто щоденно відбирали їхнє особисте майно, речі, цінності, золото, єрібло та інше.

Населення, яке знаходилось в гетто ніякими продуктами харчування не постачалось, а те, що було у людей, відбиралось німецькою жандармерією. Населення було приречене па голодну ємерть. Медичної допомоги ніякої не було. По даних комісій по розслідуванню злодіянь німецько-фашистських загарбників та їх посібників і за свідченнями очевидців у населения, що знаходилося гетто, пограбовано особистого та домашнього майна на суму 108981 крб [33].

Обіцяючи за покору та здачу всіх своїх коштів зберегти їм життя, майна і коштовностей німецько-фашистською владою взято хабаря та викупу радянськими грішми на суму 200000 крб. цінними речами і предметами і 115 кг золотом, сріблом, американськими доларами на суму 59500 [29, с. 33-34].

По розпорядженню начальника жандармерії Дайчмап і Шпіль у другій половині вересня 1942 року гетто було оточене. На перший день розстріляно більше 1500 чоловік, в тому числі престарілих та немовлят.

Жителі м. Деражні розповідають, що людей розстрілювали голими. Після розстрілу багато днів з-під землі поступала кров, було чути стогін та земля рухалась. У лютому 1943 року на міси і могил від просоченої людською кров’ю землі сніг був багряний, хоча розстріл проходив ще восени. За всі злодіяння, вбивства, грабіж, поруги над радянськими людьми, серед яких було єврейське населення, несуть відповідальність начальник районної жандармерії Дойчман, Шольц, Литке, Пауль-Рески, Чех [2].

Згадує Будусь Степан Антонович, житель м. Городка, яким прапював при німецькій окупації їздовим: "В грудні 1942 року мені був даний наказ комендантом Вілінгом, щоб я годував коней, а потім сів на бричку і наказав везти по направленню до греблі сахарного заводу. В той день там було страшне видовище. Залишивши мене, Вілінг сам пішов ближче до маси народу, а мені наказав не відходити від коней. Я стояв і спостерігав моторошну картину. 76 роздягнутих людей, в тому числі, були маленькі діти, підлітки, жінки, їм подавалася команда живими заходити у могилу і в них стріляв перекладач жандармерії. Чути було плач та крики жінок і малих дітей, а також чув голоси чоловіків з проханням добити їх, бо тяжко битися в передсмертних муках. Серед розстріляних, тобто, коли вони були ще живими, я впізнав Седлера Іцка, Нута з жінкою, Дуарейзя з жінкою і трьома дітьми"...

Згадує Вайсберг Євгенія Володимирівна, жителька села Кузьмин Городоцького району: "...в конце 1942 гола все местечковое население перевезли к Городок, где мы работали под конвоем немецкой жандармерии. И октябре 1942 года проснувшись мы услышали, что нас окружил шуцманы и приказали выходить, затем погрузили на подводы и повезли в Ярмолинцы, ггте был маленький барак, а в него загнали 3000 человек. От всего страха, жажды, голода и переутомления невинные мученики кончали жизнь самоубийством, а также друг друга убивали, члены одной семьи, например: председатель Гелер убил свою дичь, жену, затем сам себя. С казармы вы-искивали па расстрел данных жителей, заставляли живыми ложиться в могилы, затем расстреливали их, а детей зарывали живыми [6].

Некоторым удавалось убегать от такой смерти и они кончали жизнь самоубийством как, например, Фогельман и его жена Сара выбежав с казармы не пошли к могиле, а ударились об гору и убились, а также и моя сестра Рива Вайсберг 25 лет, выбежав с казармы, залезла на двухэтажный дом, воскликнула лозунг: "Да здравствует товарищ Сталин", а сама бросилась вниз и убилась, мать в то время расстреляли, а мне удалось спастись, так как я убежала [6].

Отже, ось такі моторошні свідчення очевидців занесені в акти, складені комісією по розслідуванню злодіянь фашистських загарбників та їх посібників у Хмельницькій області.

ВИСНОВКИ

Україна, а особливо її Правобережна частина, серед усіх республік колишнього СРСР зазнали найбільших втрат. Небаченими були людські жертви та матеріальні збитки.

Як не оцінена трагедія українства, так само належно не оцінена і Катастрофа українського єврейства, яке, за вироком німецького нацизму на чолі з Адольфом Гітлером, мало бути повністю і негайно знищене, а після цього мало б "остаточно" вирішитися і слов’янське питання. Знищення цілого народу, генетичне коріння якого сягає найперших джерел людської цивілізації, не можна виправдати рішенням однієї чи декількох диктаторських систем. Нищення єврейства стало основою національної політики гітлерівської Німеччини, яка поставила його в центр усього державно-політичного, суспільного механізму. Це була найстрашніша Катастрофа з усіх цивілізованих епох єврейського існування, коли здійснювалось тотальне винищення єврейського народу. У своїй людоненависницькій політиці щодо єврейського народу Гітлер не знав меж жорстокості.

Великі єврейські могили жертв фашизму є також у Чорткові, Ізяславі, Меджибожі, Сатанові, Деражні, Хмельницькому та на околицях багатьох інших міст і сіл Поділля, де встановлені пам’ятники жертвам фашизму. За роки окупації фашисти та їх спільники тільки на території Кам’янець-Подільської області вбили і закатували 477698 мирних громадян, близько 256 тисяч військово-полонених. Окупанти вивезли із області понад 117 тисяч юнаків та дівчат.

Тому ми, нині сущі, повинні це розуміти і стояти на сторожі того, щоб геноцид із будь-яких мотивів, у будь-яких формах, у будь-яких державах не повторився. Цьому нас вчить велика єврейська катастрофа.

Надалі перспективним напрямком історичних досліджень вбачається детальна характеристика причин та наслідків холокосту, нововиявлення конкретних єврейських жертв нацизму з метою засудження та попередження геноциду тоталітарних режимів проти будь-яких народів.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

Джерела

Центральний державний архів вищих органів влади і управління України, Ф. КМФ – 8. Оп. 2. Спр. 146, Арк. 65. (З архіву Хмельницької обласної благодійної організації Хесед-Бешт)

Російський державний військовий архів - Ф. 32. Оп. 11302. Спр. 104. Арк. 584 – 585. (З архіву Хмельницької обласної благодійної організації Хесед-Бешт)

Центральний державний архів громадських об’єднань (далі — ЦДАГО України). - Ф. 1. Оп. 20. Спр. 7386. - Арк.101. (З архіву Хмельницької обласної благодійної організації Хесед-Бешт )

ЦДАГО України. - Ф. 1. Оп. 1. Спр. 664. - Арк. 38-39. (З архіву Хмельницької обласної благодійної організації Хесед-Бешт )

ЦДАГО України. - Ф. 1. оп. 16, спр. 23. - Арк. 31. - (З архіву Хмельницької обласної благодійної організації Хесед-Бешт)

Органы государственной безопасности СССР в Великой Отечественной войне: Сб. док. - Т. 1. - Кн. 1. - М., 1995. - С. 91.

Органы государственной безопасности СССР в Великой Отечественной войне: Сб. док. - Т. 1. - Кн. 2. - М., 1995. - С. 114-115.

Література

Алтухова О. Трагічна річниця: Масове знищення євреїв в 1942р. в обл. // Шалом Алейхем. - 2002. - № 11. – С. 24.

Арад Ицхак. Холокауст. Катастрофа европейского еврейства (1933—1945): Сб. статей. — Иерусалим, 1990. — С. 16—17.

Банчик Н.Я. Євреї та вірмени на Поділлі: перетини у документах і долях // Духовні витоки Поділля: творці історії краю: Матеріали міжнар. наук. - практ. конф. Ч.1. - Хмельницький, 1994. - С.347-349.

Бельфер Э. Горсть священной земли: Места массового захоронения евреев в обл. // Шалом Алейхем. - 2001. - № 8. – С. 12.

Василевський. Розпорядження Кам’янець-Подільської міської управи від 8 липня 1942р.//Подолянин. –1942. –19 липня. –С.3.

Елисаветский С.Я. История еврейского народа: Курс лекций: Учеб. пособие для студентов гуманитар. фак. вузов. - К., 2000. - 431 с.

Загорулько М., Юденков А. Крах плана "Ольденбург": О срыве зкономических планов фашистской Германии на оккупированной территории СССР. – Изд. 2-е, перераб. и доп. – М.: Экономика, 1974. – 64 с.

Історія Української РСР. – У 8 т. / Академія наук Української РСР. Інститут історії. Інститут археології. – Т. 7: Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу (1941-1945) / Редколегія тому: В. І. Клоков – відповід. ред., М. М. Дятленко, В. С. Коваль, П. Т. Тронько та ін. – К.: Наукова думка, 1977. – С. 298.

Книга Пам’яті України. 1941-1945″: Наук.-публіцист. видання / Гол. редколегія І. О. Герасимов, заст. голови І. Т. Муковський, П. П. Панченко, відп. секретар Р. Г. Вишневський. – К.: Пошуково-видавниче агентство "Книга Пам’яті України", 2000. – С. 179.

Косик В. Україна і Німеччина у другій світовій війні. – Париж; Нью-Йорк; Львів, 1993. – С. 230.

Левітас Ф. Чорний вересень 1941-го у Києві // Київ. вісн. - 1990. -27 верес. – С. 3.

Листи з фашистської каторги: Збірник листів радянських громадян, які були вигнані на каторжні роботи до фашистської Німеччини. – К.: Українське видавництво політичної літератури, 1947. – С. 145.

Лукомська І. Не треба ворошити минулого: Про загибель євреїв у Бабиному Яру // Веч. Київ. - 1997. - 10 квіт. – С. 31.

Ляховецкий М. Ночь ценой в жизнь: О подвиге узников Сырец. фашист. концлагеря в Киеве в сент. 1943 г. // Правда Украины. - 1966. - 3 июня. – С. 7.

Махун С. Скорботна річниця: Про трагедію Бабиного Яру// День. -1999. - 30 верес. – С. 8.

Мілецький А. Скорбота, тиша і пам’ять: Про проект буд-ва комплексу "Бабин Яр"// Архіт. України. - 1993. - № 1. - С. 42.

Мюллєр Н. Вермахт и оккупация (1941-1944): О роли вермахта и его руководящих органов в осуществлении оккупационного режима на советской территории: Пер. с нем. – Воениздат СССР, 1974. – С. 215 – 216.

Немецко-фашистский оккупационный режим (1941-1944 гг.). – М., 1965. – С. 268.

Німецький окупаційний режим на Україні. Зб. док. і матер./Упоряд.: А.А.Батюк, І.Л.Бутич (кер.), В.В.Кузьменко, Л.П.Нагорна та інш.–К.: Державне видавництво Політичної літератури УРСР, 1963.–С.288.

Оголошення Кам’янець-Подільської міської управи//Подолянин.–1942. –19 липня. –С.4.

Олійник Ю.В. До питання про зміни в побуті, звичаях та традиціях населення Хмельниччини в роки окупаційного режиму (1941-1944 рр.) //Проблеми етнології, фольклористики, мистецтвознавства Поділля та Південно-Східної Волині: історія і сучасність: Наук. зб./Ред.колег.: Баженов Л.В. (відповід. ред.), Винокур І.С., Григоренко О.П. та інш. –Кам’янець-Подільський: Абетка-Нова, 2002.– С.108

Оліневич С.С. Окупація Дунаєвеччини в роки Великої Вітчизняної війни // Тези доповідей респ. наук.-практ. конференції "Дунаївці: їх роль і місце в історії Поділля" / Редкол.: Винокур І.С., Прокопчук В.С. (відп. ред.), Ситар А.Й. — Дунаївці, 1993. — С. 60— 62.

Перехрест О.Г. Нищення житла в українському селі в період німецько-радянської війни 1941-1945 рр. //Сторінки воєнної історії України:Зб. наук.статей НАН України. Ін-т історії України/ Ред.кол. Лисенко О.Є., Артьомов О.С., Віднянський С.В. та ін. К., 2005. –Вип..9. –Част.3. – С.151.

Південно-східна Волинь: наука, освіта, культура: Матер. регіон.наук.-краєзн. конф. / Редкол.: Осінський В.Г. (гол.), Журко О.І. (наук.ред.), Блажевич Ю.І. та ін. — Хмельницький: Поділля, 1995. — С. 201.

Поділля у Великій Вітчизняній війні (1941-1945 рр.). Зб. док. та матер./Під.ред. М.І.Мехеди. –Львів: Видавництво „Каменяр" – 1969. – С.44.

Поділля у Великій Вітчизняній війні (1941—1945): Зб.документів і матеріалів. —Львів: Каменяр, 1969. — С. 93.

Полонному 1000 років: Матер. міжнар. наук.-практ. конференції 15—17 червня 1995 р. м. Полонне / Редкол.: Винокур І.С.(гол.), Слободянюк П.Я., Трубчанінов С. В. (наук. ред.) та ін. — Кам’янець-Подільський, 1995. — С. 69.

Полян П. Жертвы двух диктатур. Остарбайтеры и военнопленньїе в Третьем Рейхе. – М.: Ваш выбор ЦИРЗ, 1996. – С. 37.

Портрет темряви: Свідчення док. і матеріалів. У 2 кн.: Про геноцид ХХ ст. в Україні за нац. ознаками. - К.; Нью-Йорк, 1999. Кн. 1. - 705 с.;

Потильчак О. Трудові ресурси радянських військовополонених та "остарбайтерів" з України у нацистській військовій економіці в роки Другої світової війни. – к.: ТОВ "Міжнародна фінансова агенція", 1998. – С. 8 – 9.

Преступные цели – преступньые ередства: Документу об оккупационной политике фашистской Германии на территории СССР (1941-1944 гг.) / Сост. Заставенко Г. Ф. (рук.) и др.: Под общей ред. Е. А. Болтина и Г. А. Белова. – 3-є изд. – М.: Зкономика, 1985. – С. 180.

Рут Сэмюэльс. По тропам еврейской истории. — Иерусалим: Б-ка Алия, 1990. — 315 с.

Уничтожение евреев в СССР в годы немецкой оккупации (1941— 1944): Сб. докум. и матер / Ред. Ицхак Арад. — Иерусалим: Яд ВаШем, 1992. — С. 33—45.

Уничтожение евреев в СССР в годы немецкой оккупации(1941—1944): Сб. документов и материалов / Ред. Ицхак Арад // ЯдВа Шем. Нац. ин-т памяти жертв и героев Сопротивления. —Иерусалим, 1992. — С. 13.

Шершевська Р. Спасибі за добру пам’ять: Знищення євреїв у 1942р. в Деражні і чуйність до їх пам’яті деражнянців // Поділ. вісті. - 1992. - 17 листоп.