Легендарний кошовий атаман Іван Сірко

І. Самойловичем. Останній у численних листах, які він надсилав у Москву, звинувачував кошового отамана у зв`язках із Ю. Хмельницьким і турецьким урядом, навіть у зраді. І. Сірко справді підтримував деякий час контакти зі ставлеником Оттоманської Порти (та він того й не приховував). Проте йшлося не про підданство, а про переговори з метою звільнення кількох тисяч невільників, які потрапили до турецького полону ще у 1674 р. Тим часом лівобережний гетьман розпочав справжню економічну блокаду Запорожжя. На Січ не пропускалися обози із хлібом, було виставлено загони найманців і т.п.

Все це не могло не викликати обурення серед січового товариства. І. Сірко прямо звинуватив І. Самойловича у бездіяльності під час турецьких вторгнень на українські землі. Вказуючи на трагічні події під Ладижином у 1674 р., кошовий отаман у вересні 1678 р. писав: “Адже ви… замість своєї щирості запхнули дірку одним нашим братом, добрим і відважним лицарем Мурашком, що за добре здоров`я вітчизни й Ладижина і життя своє там поклав, а ви сам, стоячи наче журавель на купині, здалеку продивлявся до Ладижина й Умані, що там діятиметься, добре огородившись для захисту свого здоров`я наметами, щоб не залетіла звідти від вітру якась куля і йому в розкішних перинах, як павичу в краснопістряному пір`ї, не зашкодила".

Майже до останніх днів життя легендарний кошовий отаман залишався на переднім краю боротьби з ординцями. Навесні 1680 р. він розпочав підготовку до нового походу на Крим. Одначе 1 серпня 1680 р. І. Сірка не стало. Як сказано в літопису С. Величка, “того ж літа, 1 серпня, преставився від цього життя в своїй пасіці Грушовці, похворівши певний час, славний кошовий отаман Іван Сірко. Його припроваджено водою до Запорозької Січі і чесно поховано всім низовим Запорозьким військом у полі за Січчю, навпроти Московського окопу, де ховалося інше запорозьке товариство. Поховано його знаменито 2 серпня з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем всього низового війська. Бо це був той їхній справний і щасливий вождь, який із молодих літ аж до своєї старості, бавлячись воєнними промислами, не тільки значно воював Крим і попалив у ньому деякі міста, але також погромлював у диких полях, було то на різних місцях, численні татарські чамбули і відбивав полонений християнський ясир. Він запливав на човнах і в Чорне море та чинив на різних місцях бусурманам немалі шкоди й розорення. А на самому Чорному морі громив він кораблі й каторги, що пливли з Константинополя до Криму, Азова та в інші місця, і з великими здобичами щасливо повертався із Запорозьким військом до свого коша. Його все військо дуже любило і за батька свого шанувало".

Безперечно, й І. Сіркові властиві були людські слабості. Це була імпульсивна, пристрасна натура. За словами Д.І. Яворницького, “він любив іноді погуляти і добре хильнути та у хмелі показати своє козацьке завзяття: він схильний був на хвилю захопитися новою думкою, новим задумом, аби згодом відмовитися від власної затії і прийняти зовсім протилежне рішення”. Але, безумовно, не ці риси характеру визначали особистість і політичний портрет кошового отамана.

Навпаки, дивовижною сталістю відзначався його багатолітній ратний труд на полях битв проти султанської Туреччини та інших зовнішніх ворогів. У п`ятидесяти п`яти битвах брав участь І. Сірко і практично завжди перемагав. Він визволив з турецької неволі безліч невольників, возз`єднав родини, повернув надії тисячам знедолених. Кошовий отаман завжди і в усьому був прихильником ідеї незалежності Запорожжя. А його переговори з українськими гетьманами, стосунки з польським урядом, протистояння царським воєводам і т.д. - лише окремі ланки на тривалому політичному шляху, кінцева мета якого полягала у зміцненні могутності Запорожжя і збережені цього вогнища вольності у південних степах.

Ось чому не просто авторитетом і популярністю, а й глибокою любов`ю користувався на Вкраїні цей діяч. Скільки пісень, дум і переказів склав народ про нього! Якими лише епітетами не нагороджував народ свого улюбленця.

Література


Швидько Г.К. Історія України. ХVІ-ХVІІІ століття. - К.: Генеза, 1997. - 219-222 с.

Котляр М.Ф. Смолій В.А. Історія в життєписах. - К.: Час, 1994. - 227-237 с.

Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі. - К.: Либідь, 1993. - 134-148 с.