Виборча система України: сучасний стан і перспектива розвитку

якщо два або більше кандидатів наберуть найбільшу і водночас однакову кількість голосів; якщо в одномандатному окрузі вибудуть з голосування всі кандидати; в разі, хоча цього і не зазначено в законі, коли жодна з партій не подолає 4% бар’єр.

Щодо механізму нарізки одномандатних округів, що закладений у виборчому законі, то в загальних рисах він враховує позитивний досвід держав світу, однак запроваджене максимально допустиме відхилення кількості виборців в окрузі від середньої по країні (10%) є занадто великим і потребує зменшення.

Слід звернути увагу і на квоту, що запроваджена виборчим законом у зв'язку із застосуванням пропорційного елементу виборів. Це проста квота. За такої значної, як в Україні, величини загальнодержавного округу (225 мандатів) її специфічні властивості проявлятися не будуть і на розподіл місць у парламенті практично не впливатимуть. Однак, ця квота, як і всі інші, залишає нерозділеною невелику частину місць, а тому потребує застосування додаткової процедури. Запроваджений метод найбільших залишків, хоч і не є ідеально пропорційним, все ж з тієї самої причини майже не вплине на пропорційність розподілу мандатів.

Виборчий закон України встановивши змішану "незв'язану" виборчу систему, мінімізував ти самим недоліки як мажоритарної так і пропорційної систем1. Однак, окреме використання названих елементів системи забезпечить пропорційність і персоніфікованість лише наполовину. Як видно з прикладів Болгарії, Угорщини, Грузії та Росії, найчастіше між голосами, що партія зібрала у різний спосіб, існує величезний розрив (у 2-12 разів). Тому говорити про пропорційність уже не можна. Так само не можна говорити і про персоніфікацію політики в Україні завдяки уніномінальній мажоритарній системі, бо більшість кандидатів, що внесені до партійних списків, невідомі своїм виборцям.

Недолік ми вбачаємо і у великому розміри виборчого бюлетеня для голосування за партійні списки, який вимагає затрат значних коштів, що для України є актуальною проблемою сьогодні.

Перспективи розвитку виборчої системи України.

Проаналізувавши сильні та слабкі сторони нинішньої виборчої системи України та дослідивши прийняті у світовій практиці електоральні правила, можна і необхідно використати набутий досвід та зроблені висновки для вдосконалення цих правил у нашій державі та підвищення ефективності національного законодавства в даній сфері.

Запровадження виборчим законом України змішаної мажоритарно-пропорційної системи є, як і у випадках розглянутих як приклад країн колишнього соцтабору, компромісом між політичними силами – з одного боку, а з іншого – проявом обережності законодавців. Спрацювало згадуване вже поширене міркування, що застосування одночасно мажоритарної і пропорційної виборчих систем дасть змогу поєднати позитивні риси їх обох. Однак досвід Болгарії, Угорщини, Грузії та Росії, що був проаналізований, дає підстави для сумнівів щодо правильності даного міркування.

Перший спосіб реформування виборчої системи – запровадити в Україні різновид поліномінальної мажоритарної виборчої системи. З трьох основних таких різновидів, що застосовуються у світовій практиці, найприйнятнішою, на нашу думку, є система єдиного голосу, що не передається (СЄГНП), оскільки система єдиного голосу, що передається мало сприяє посиленню позицій партій, а отже, і формуванню справді дієздатного парламенту, а система з обмеженою кількістю голосів надає, як вже зазначалося, значні переваги середнім за впливом партіям, ставлячи у невигідне становище найвпливовіші і маловпливові політичні сили. До того ж, СЄГП, система з обмеженою кількістю голосів, а також система простої більшості з кумулятивним голосуванням значно ускладнюють сам процес виборів і роблять його дорожчим. Система ж ЄГНП відкриває великі можливості для представництва навіть політичних меншин, але водночас, не будучи ідеально пропорційною, створює умови для посилення впливу окремих партій, що є значно кращими, ніж за пропорційної системи. Водночас, пропонована система гранично проста і зрозуміла виборцям, що певною мірою може посприяти підвищенню політичної активності українських громадян на виборах та призведе до обрання повного складу Верховної Ради.

За пропонованої системи механізм виборів виглядатиме наступним чином. Виборець маючи один голос, голосує в окрузі, величина якого становить 5 – 7 місць (зменшення величини виборчого округу негативно позначиться на втіленні у життя принципу представництва, а збільшення значно ускладнить процес вибору для голосуючих). Після підрахунку голосів переможцями стають кандидати, які набрали відносну більшість голосів. В разі, якщо два і більше кандидатів набрали однакову кількість голосів, то щодо них проводиться повторне голосування.

Другий спосіб – це запровадити пропорційну виборчу систему. На нашу думку, найоптимальнішою буде в цьому випадку буде пропорційна система з відкритими списками (перефериціями). Запровадження ж “чисто” пропорційної виборчої системи при формуванні парламенту в умовах української мультипартійності ускладнює формування робочої більшості у Верховній Раді, бо в Україні на сьогодні відсутня потужна політична сила, яка могла б нести відповідальність за прийняті парламентом рішення. В демократично розвинутих країнах подібні сили є продуктом двохрічного розвитку. В історії Україні такого періоду не було. Тож сформована в такий спосіб Верховна Рада, по-перше, не зможе ефективно працювати, бо не буде сформовано справжньої більшості; по-друге, це не зробить парламент відповідальним перед виборцями, бо більшість кандидатів не відомі електорату. Тому переконаний, що запровадження чистої пропорційної системи слід відкласти до того часу, поки кандидати, хоча б декількох партій матимуть принаймні підтримку 50 % голосів виборців.

Тому пропорційна система з відкритими списками є, на нашу думку, оптимальною виборчою системою в даний час. Ця система дасть більшу свободу вибору виборцям, зробить представництво більш особистим, ніж за пропорційної системи з жорсткими списками, що дасть змогу формувати парламент лише з тих особистостей, що відомі виборцям і користуються їхньою підтримкою. При даній виборчій системі роль партійних лідерів у формуванні списку партії зводиться нанівець, а роль народу, навпаки, зростає, що робить вибори справді демократичними.

Але запровадження подібної системи потребує детальних змін порівняно з існуючою виборчою системою. Необхідно децентралізувати виборчу систему, сформувавши виборчі округи в областях. На нашу думку, це дасть змогу враховувати як місцеві, так і загальнодержавні інтереси Орієнтовну величина виборчого округу треба встановити на рівні 18 мандатів (450:25=18)1. Але так як в кожній області буде неоднакова кількість виборців, то для рівної “ваги” голосів необхідно ряд мандатів від одного виборчого округу передати іншому.

Щодо виборчої квоти, то на нашу думку, квота Друпа буде оптимальним варіантом. За неї практично зникає проблема нерозподілених та додаткових мандатів.

За для стримування фрагментації партій, необхідно залишити загороджувальний бар'єр. Але, на нашу думку, при подібній виборчій системі загороджувальний бар’єр має залежати від деяких сталих величин. Наприклад, від кількості депутатів, яка необхідна для формування депутатської фракції (14) та кількості мандатів у парламенті (450). Тоді загороджувальний бар’єр становитиме 3,2%: кількість депутатів, що необхідна для формування депутатської фракції (14) ділиться на кількість мандатів у парламенті (450) (14:450*100=3,2). Але загороджувальний в цьому випадку є, на нашу думку, занадто малим і основної своєї функції (стримування фрагментації парламенту) не виконувати. Для його збільшення треба змінити один із параметрів, зазначених вище. Так наприклад, в разі якщо б збільшити кількість депутатів, необхідних для утворення депутатської фракції до 25, то бар'єр становив би 5,6%.

Тобто у виборчому законі необхідно встановити залежність виборчого бар’єру від кількості депутатів, яка необхідна для формування фракції. Це, по-перше, гарантуватиме партії, яка потрапляє до Верховної Ради України можливість утворити там свої фракції, і тим самим ефективно представляти інтереси своїх виборців, а по-друге, за такої методи виборчий бар’єр виглядатиме більш демократичним і не викликатиме критики з боку громадськості.

За пропорційної системи з перефериціями партійні виборці отримують більшу свободу вибору, представництво стане більш “особистим”, ніж за пропорційної системи з жорсткими списками і, завдяки встановленню високого виборчого бар'єру зменшиться фрагментація парламенту.

Однак, формування повного складу парламенту лише на пропорційній основі не відповідає результатам референдуму, що був проведений у 2000 р., зокрема у частині створення двопалатного парламенту. Адже одна палата в таких парламентах формується на основі пропорційного представництва, а інша на основі персоніфікованого представництва1.

Та в Україні, сьогодні можна, не відмовлятися повністю від змішаної виборчої системи, запровадити таку її модифікацію, що поєднувала б у собі елементи пропорційності і мажоритарності, ставлячи їх у певну взаємозалежність, тобто запровадити “зв’язану” змішану виборчу систему.

За подібної системи механізм голосування і підрахунку голосів виглядатиме наступним чином. Кожен виборець має один голос і голосує в одномандатному окрузі за конкретного кандидата, які висуваються від партій. Переможець в кожному окрузі визначається за мажоритарною системою відносної більшості. Після цього підраховується кількість голосів (у відсотках), набрана кандидатами від тієї чи іншої партії в цілому по країні. Відповідно до частки отриманих кожною партією голосів визначається кількість місць, на які партія мала б право претендувати за пропорційної системи в країні (тобто, загальна кількість депутатських мандатів множиться на частку голосів, набраних кожною окремою партією). Потім кількість отриманих в одномандатних виборчих округах місць віднімається від кількості місць, на які партія могла б розраховувати за вказаних умов. Це число і буде кількістю місць, які партія отримає за пропорційною системою.

Слід зазначити, що дана система не передбачає обов'язкового рівного розподілу парламентських місць за пропорційним і мажоритарним принципом. Це означає, що кількість виборчих одномандатних округів в Україні може бути більшою або меншою за 225. Однак, певно, не варто суттєво відхиляти число округів від названого, бо тоді недоліки елементу системи, якому надається перевага (пропорційного чи мажоритарного), проявлятимуться відчутніше, ніж того нам хотілося б.

Очевидно, що пропонована система дозволяє справедливо (пропорційно) розподілити місця в парламенті, залежно від впливу кожної партії. Це є суттєвою її перевагою не тільки над уніномінальними мажоритарними системами, але і над існуючою в Україні моделлю виборчої системи, бо дає змогу реально втілити у життя конституційне право громадян на участь в управлінні державними. Крім того, на відміну від пропорційних систем, пропонована система забезпечує досить тісний зв’язок обраних парламентаріїв з виборцями, адже при її застосуванні політичний успіх партії залежить значною мірою від ставлення електорату до її кандидати. Тож у даному випадку політичні партії мають дбати перш за все про формування відповідальних та компетентних політиків-спеціалістів.

Позитивним фактором даної системи є і те, що вона, на відміну від пропорційних систем, має максимально просту і зрозумілу для виборців процедуру голосування, а також вона є, порівняно з існуючою виборчою системою, більш дешевою, що в умовах нестабільної економічної ситуації є неабиякою її перевагою для України. Також дана виборча система не призведе до разючого розриву між кількістю голосів, що партія отримує за мажоритарним і пропорційним принципами, як те спостерігалося в Угорщині і Грузії.

Отже, з пропонованих для України виборчих систем, на нашу думку, оптимальною буде пропорційна виборча система. Її запровадження прискорило б структуризацію політичної системи нашого суспільства, а також значно спростило б процедуру виборів. При цьому боротьба різних політичних програм і навіть ідеологій супроводжувалась би зменшенням кількості особистих двобоїв між кандидатами, характерними для виборів у одномандатних округах, і випадків використання “брудних” виборчих технологій. Хоча ці переваги частково дістають вияв навіть в умовах дії змішаної виборчої системи, однак витрати при використанні пропорційної виборчої системи є меншими.

Але не треба відмовлятися і від СЄГНП. Вона хоч і не є чисто пропорційною, але все ж таки відкриває великі можливості для представництва навіть політичних меншин, і водночас, не будучи ідеально пропорційною, створює умови для посилення впливу окремих партій. Також дана система забезпечує тісний взаємозв’язок електорату з кандидатами. Водночас, пропонована система гранично проста і зрозуміла виборцям, що певною мірою може посприяти підвищенню політичної активності українських громадян на виборах та призведе до обрання повного і дієздатного складу Верховної Ради.

Висновки.

На завершення викладу результатів цього наукового дослідження слід підсумувати їх та навести ряд найважливіших висновків.

Прийняття Закону України "Про вибори народних депутатів України" не зменшило актуальності та не зняло гостроти проблеми вибору та запровадження оптимальної виборчої системи, в нашій державі.

Даний нормативний-правовий акт, подібно до законодавства деяких інших країн колишнього соцтабору, закріпив в Україні модифікацію змішаної мажоритарно-пропорційної системи, що в сучасних умовах не може забезпечити утвердження принципу представництва та формування ефективно діючого парламенту.

Прогнозовані наслідки застосування, а також специфічні позитивні і негативні фактори поліномінальної мажоритарної системи єдиного голосу, що не передається, пропорційної та “змішаної” виборчої системи дають підстави вважати, що саме ці способи визначення результатів виборів є оптимальними для України, принаймні на час становлення її як розвинутої і справді демократичної держави.

Доцільною здається зміна і деяких інших виборчих правил, як-от: заміна простої квоти на квоту Друпа; зміна загороджувального бар'єру і “прив’язування” його до кількості депутатів, необхідної для формування депутатської фракції.

Однак все ж тики є ряд положень нинішнього виборчого закону, що варті збереження при зміні виборчої системи. А саме: механізм визначення величини та загальна формула нарізки виборчих округів; відсутність вимоги щодо обов'язкового певного відсотка явки виборців на голосування; положення, що закріплює принцип найбільших залишків для розподілу нерозділених на загальнодержавному рівні мандатів.

У кінці хотілося б зазначити, що дана дослідницька робота потребує продовження та розширення об'єкту вивчення із загальних і найважливіших виборчих правил до більш конкретних і порівняно менш значущих. Існуючі ж уже напрацювання можна і необхідно якнайскоріше використати для удосконалення виборчої системи України.

Список використаної літератури:

“Про вибори народних депутатів України” Закон України / Урядовий кур’єр. – 2001. - №. 201-202.

За ред. Ставнійчук М.І., Мельник М.І. / Коментар до закону України “Про вибори народних депутатів України”. – К.: Атіка, 2002.

Мазур О.Г. /Виборчі системи: світовий досвід. – Луганськ: вид-во Східноукраїнського державного університету, 1999.

Отв. Редактор – д.ю.н. Иванченко А.В./Избирательное право и избирательный процесс в Российской Федерации. Учебник для вузов. – М.: Издательство НОРМА, 1999.

Ставнійчук М.І. Вибори в Україні. – К. – 1998.

Таагепера Р., Шугарт М.С. Описание избирательных систем./ Полис. – 1997. – №3 – с. 122. 114-136.

Мельниченко В. Нам не потрібні блукаючі форварди від політики. Виборчі системи у світовій практиці./ Віче. – 1997. – №3. – с. 74-86.

Голосов Г.В. Пределы электоральной инженерии: “смешанные несвязанные’’ избирательные системы в новых демократиях. / Полис. – 1997. – №3. – с. 102-113.

Телешун С. Нові перспективи Закону про вибори народних депутатів України: версії розвитку./ Право України. – 2001. – №1. – с. 85-86.

Лавринович О. Реформа виборчої системи і парламент України./ Право України. – 2001. – №1. – с. 97-98.

Долежан В., Василюк С. Оновлення виборчого законодавства: на користь чи на шкоду?/ ./ Право України. – 2001. – №3. – с. 35-38.

Погорілко В.Ф., Фріцький О.В., Городецький О.В. та ін./ Конституційне право України. – К.: Наукова думка. – 1999.

1 Відомості щодо Болгарії можна знайти: Koulov B., Geography of Electoral Preferences: The Great National Assembly Elections in Bulgaria. Political Geography, 1991, Vol. 14, No.3.

1 Відомості щодо Угорщини можна знайти: Rasz B., Political Pluralism in Hungary: The 1990 Elections. – Soviet Studies, 1991, Vol.43, No.1.

1 Бюллетень Центральной Избирательной Комиссии Российской Федерации. 1994, № 12

1 Див: Р. Таагепера, М.С. Шугарт. Описание избирательных систем.// Полис. – 1997. – №3 – с. 122

2 Мельниченко В. Нам не потрібні блукаючі форварди від політики. Виборчі системи у світовій практиці./ Віче. – 1997. – №3. – с. 75

1 Мельниченко В. Нам не потрібні блукаючі форварди від політики. Виборчі системи у світовій практиці.// Віче. – 1997. – п№3. – с. 77

1Р. Таагепера, М.С. Шугарт. Описание избирательных систем.// Полис. – 1997. – №3 – с. 129

1 Див: Р. Таагепера, М.С. Шугарт. Описание избирательных систем.// Полис. – 1997. – №3 – с. 126

1 Мельниченко В. Нам не потрібні блукаючі форварди від політики. Виборчі системи у світовій практиці./ Віче. – 1997. – №3. – с. 81

1Р. Таагепера, М.С. Шугарт. Описание избирательных систем.// Полис. – 1997. – №3 – с. 132

1 Мельниченко В. Нам не потрібні блукаючі форварди від політики. Виборчі системи у світовій практиці.// Віче. – 1997. – п№3. – с. 81

1 Див: Г.В. Голосов Преднлы электоральной инженерии: “смешанные несвязанные’’ избирательные системы в новых демократиях. // Полис. – 1997. – №3. – с. 103

1 За ред. М.І. Ставнійчук, М.І. Мельника / Коментар до Закону України “Про вибори народних депутатів України” – К.: Атіка, 2002 – с. 14

2 Погорілко В.Ф., Фріцький О.В., Городецький О.В. та ін./ Конституційне праіво України. – К.: Наукова думка. – 1999. с. 324

1 Див. наприклад, За ред. М.І. Ставнійчук, М.І. Мельника / Коментар до Закону України “Про вибори народних депутатів України” – К.: Атіка, 2002 – с. 14

1 м. Київ та м. Севастополь включити до виборчих округів відповідних областей.

1 Див., наприклад: Телешун С. Нові перспективи Закону про вибори народних депутатів України: версії розвитку./ Право України. – 2001. – №1. – с. 86