Обмеження дієздатності та визнання фізичної особи недієздатною

стипендії, інших доходів вказаної особи, то одержання та розпорядження ними здійснюється піклувальником. Між тим останній може письмово дозволити цій особі самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

Судовий порядок розгляду справ про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення фізичної особи в дієздатності визначається главою 2 розділу ІV ЦПК.

Цивільне законодавство, визначаючи фізичну особу як учасника цивільних правовідносин, виходить з наявності у фізичної особи цивільної правоздатності та дієздатності (ст.ст. 24, 25, 30 ЦК України). Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і не може обмежуватись. Обсяг цивільної дієздатності регламентується законодавством відповідно до віку фізичної особи, який є юридичним фактом цивільного права. Обсяг дієздатності може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, передбачених законом, тобто у судовому порядку. Оскільки дієздатність фізичної особи безпосередньо визначається станом її психічного здоров'я, у Законі України «Про психіатричну допомогу» міститься презумпція психічного здоров'я. Стаття 3 цього Закону передбачає, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» від 28 березня 1972 р. № 3 розтлумачується, що від вирішення питання щодо дієздатності громадянина залежить можливість його участі у вирішенні інших цивільних справ. Тому заяви про визнання громадянина недієздатним підлягають розгляду окремо від інших вимог у порядку, передбаченому відповідними статтями ЦПК. Одночасно зі спором про право цивільне питання про недієздатність громадянина може вирішуватися судом лише в тому разі, коли спір виник після смерті цього громадянина [Error: Reference source not found, с. 52].

В ієрархії обсягу прав та обов’язків: недієздатна особа цілком позбавлена самостійних прав, можливості вчинити будь-який правочин, не створює та не несе будь-яких цивільних обов’язків, не несе відповідальності за завдану шкоду; малолітня особа має право вчиняти дрібні правочини тощо і також не несе відповідальності за завдану нею шкоду; особа з обмеженою дієздатністю має права, тотожні малолітній особі, тобто самостійно може вчиняти дрібні побутові правочини, але вона несе відповідальність як за завдану іншій особі шкоду, так і за порушення договору, укладеного нею за згодою піклувальника; неповнолітня особа — особа з неповною цивільною дієздатністю (якщо вона не обмежена судом) має найбільш широкий у цьому переліку обсяг цивільних прав і відповідно більш широкий обсяг цивільних обов’язків.

Як вже вище зазначено, термін «угода» у ЦК замінено терміном «правочин», який визначено як «дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків». Із статей гл. 16 «Правочини» слід відзначити наступні, що мають судово-психіатричне значення, тобто мають відношення до психічної діяльності особи і можуть бути використані при обґрунтуванні призначення судово-психіатричної експертизи.

В ч. 3 ст. 203 ЦК «Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину», відзначено — «волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі». Відповідно, в ч. 1 ст. 215 «Недійсність правочину» вказано — «підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою–третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу».

Згідно зі ст.ст. 221–223 ЦК, що регламентують правові наслідки вчинення правочину фізичною особою за межами її цивільної дієздатності (малолітньою особою — ст. 221, неповнолітньою особою — ст. 222, особою, дієздатність якої обмежена — ст. 223), правочин, здійснений вищевказаними особами, може бути згодом схвалений батьками (усиновлювачами), піклувальником, опікуном (для малолітньої особи). «Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні».

Ст. 225 ЦК роз’яснює «правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними». Ч. 1 ст. 225 ЦК визначає, що «правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті — за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені». Ця стаття відповідає статті 55 попереднього ЦК, посилання на яку використовувались при призначенні СПЕ — очної та посмертної, метою яких була оцінка психічного стану особи на певний період часу — момент здійснення угоди і яка формулювалась наступним чином: «угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина».

Ст. 225 ЦК, у цілому відповідаючи попередній ст. 55 ЦК, не має терміну «стан», тобто законодавець свідомо (або помилково та несвідомо) не визначає причину (медичну, психологічну), з якої особа не усвідомлювала значення своїх дії та (або) не могла керувати ними, залишаючи за іншими особами (позивачем, його представником), фахівцями (адвокатом у справі, експертом — при призначенні експертизи) можливість визначення такої причини. На думку В. Первомайського та В. Ілейко, для однакового розуміння та тлумачення цієї статті у коментарі до ЦК потрібно більш докладно визначити причину, що виключала здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (а конкретніше — ввести термін — «психічний стан» з формулюванням статті у варіанті — «правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли за своїм психічним станом вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним…». Такий узагальнений термін, як «психічний стан», на нашу думку, зможе задовольнити інтереси та потреби законодавця, фахівців та громадян України [Error: Reference source not found, с. 60].

Слід ще раз підкреслити, що як і у минулій редакції ЦК України, ст. 225 ніяк не оговорює випадки, коли правочин було здійснено особою з психічним розладом, що не виключав, але суттєво обмежував її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (тобто якщо де-факто за своїм психічним станом особа могла бути визнана обмежено дієздатною) або у той момент, або взагалі.

Такі випадки не є поодинокими і, у питанні «обмеженої дієздатності внаслідок наявного психічного розладу» законодавець зробив перший і необхідний крок, але не зробив другий крок у відношенні цього поширеного контингенту громадян щодо захисту їх прав (при житті чи після смерті), тобто не регламентував можливість ретроспективного визнання правочину недійсним, коли для цього є чи були вагомі підстави.

Як вже було зазначено, експерт-психіатр у межах своєї компетенції може у своїх висновках повідомити суд про наявність у особи психічного розладу (психічного стану), що суттєво впливав на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними у момент вчинення правочину. Такий висновок корелює у тому числі і з ч. 3 ст. 203 ЦК від 16.01.2003 р., згідно з якою волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Ст. 226 ЦК роз’яснює «правові наслідки вчинення правочину недієздатною фізичною особою». У ч. 1 ст. 226 зазначено, що «опікун може схвалити дрібний побутовий правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, у порядку встановленому ст. 221 цього Кодексу».

У разі відсутності такого схвалення цей правочин та інші правочини, які вчинені недієздатною фізичною особою, є нікчемними (тобто, згідно з ч. 2 ст. 215 такими, недійсність яких встановлена законом). У ч. 4 ст. 226 зазначено: «дієздатна сторона зобов’язана відшкодувати опікунові недієздатної фізичної особи або членам її сім’ї моральну шкоду, якщо буде встановлено, що вона знала про психічний розлад або недоумство другої сторони або могла припустити такий її стан».

Таким формулюванням законодавець з незрозумілої причини розмежовує поняття «психічний розлад» та «недоумство», що з одного боку є частковим поверненням до формулювання медичного критерію недієздатності у попередній редакції ЦК, де розділяються поняття «душевна хвороба» та «недоумство», а з другого таке розмежування вступає в протиріччя зі змістом ст. 39 ЦК про визнання особи недієздатною, де медичний критерій визначено узагальненим поняттям «хронічний, стійкий психічний розлад» (який повинен включати до себе і синдром недоумства).

Ст.ст. 229, 230, 231, 233 ЦК роз’яснюють правові наслідки правочинів, які вчинені при наявності певних умов, під впливом: помилки — ст. 229, обману — ст. 230, насильства — ст. 231, тяжкої обставини — ст. 233.

Не зупиняючись на змісті цих статей, слід лише зазначити, що кожна з перелічених умов може бути пов’язана з особливостями психічного стану особи (включаючи наявність у неї психічних розладів), який може бути визначаючим, детермінуючим фактором при здійсненні помилки або обману, чи бути складовою поняття «тяжка обставина»; крім того при насильстві, особливо у вигляді психічного тиску, також має значення психічний стан особи, на яку такий тиск здійснюється. Тобто перелічені статті можуть бути підставою для призначення судово-психіатричної експертизи для роз’яснення та уточнення питань щодо психічного стану особи на момент таких правочинів (зазначених у ст.ст. 229–231, 233 ЦК).


4. Поновлення цивільної дієздатності особи: сутність та проблеми правового регулювання


Не випадково у рішенні суду не вказується, на який час фізична особа визнається недієздатною, бо згодом, під впливом певних обставин (лікування тощо) стан психічного здоров'я такої особи може покращитися. Якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у фізичної особи поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку. Це можливо за позовом опікуна або органу опіки та піклування.

Слід зазначити, що с т. 36 ЦК позначена як «Обмеження дієздатності фізичної особи». Ч. 1 цієї статті розповсюджує обмеження дієздатності на осіб з іншими психічними розладами, окрім станів токсикоманічної залежності. Ч. 1 статті сформулювано таким чином: «Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними».

Ч. 2 статті роз’яснює обмеження дієздатності фізичної особи зі станами токсикоманічної залежності, використовуючи, як і у минулій редакції ЦК формулювання — «якщо вона (тобто особа) зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище».

Не маючи зауважень до самого формулювання поняття «обмежена дієздатність», по-перше, слід звернути увагу на статті щодо поновлення цивільної дієздатності, яка була обмежена (ст. 38) та поновлення цивільної дієздатності особи, яка була визнана недієздатною (ст. 42). Згідно з запропонованим змістом поновити обмежену дієздатність складніше, аніж відсутність дієздатності, тобто наявність недієздатності. Так, ч. 1 ст. 38 викладена — «у разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність».

У свою чергу, ч. 1 ст. 42 викладена — «за позовом опікуна або органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними» [32, с. 117].

З наведеного видно, що для поновлення дієздатності у недієздатної особи потрібно її «видужання або значне поліпшення психічного стану». Для поновлення ж обмеженої цивільної дієздатності потрібно «видужання особи або такого поліпшення її психічного стану, який відновив би у повному обсязі її здатність…».

Таке формулювання щодо поновлення дієздатності фізичної особи, яка була обмежена, суперечить як науковим уявленням щодо впливу наявних психічних розладів на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, так і особливостям контингенту осіб з психічними розладами, у відношенні яких ймовірно може бути використане це поняття, а саме осіб з розумовою відсталістю, осіб похилого віку з судинним ураженням головного мозку, постпсихотичними психічними розладами тощо.

Психічний стан таких осіб практично не може досягти такого поліпшення, щоб «у повному обсязі» відновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Для такого визначення фізична особа повинна стати цілком, абсолютно, «у повному обсязі» психічно здоровою, що є неможливим для позначеного вище контингенту громадян. Тобто згідно з запропонованим визначенням поновити дієздатність, яка була обмежена, буде теоретично (і практично) неможливим [Error: Reference source not found, с. 22].


ВИСНОВКИ


Таким чином, за юридичною природою цивільна дієздатність, як і цивільна правоздатність фізичної особи, є специфічним суб'єктивним цивільним правом. З огляду на зміст цивільної дієздатності законодавець справедливо вказує, що її має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Тобто фізична особа повинна бути здатною адекватно відображати у своїй свідомості значення своїх дій та передбачати їх наслідки. Вольовий аспект дієздатності виявляється в тому, що фізична особа при здійсненні своєї цивільної дієздатності в змозі керувати своїми діями, тобто за допомогою своєї волі робити свої дії відповідними до своїх обов'язків.

Здатність до вольових дій особи може бути порушена внаслідок психічного захворювання, зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами або токсичними речовинами. При цьому страждають перш за все майнові інтереси такої особи або її сім'ї. З метою запобігання завданню шкоди майновим інтересам закон передбачає можливість обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною.

Підставами для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи можуть бути дві обставини - психічний розлад, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а також зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, яке призводить до скрутного матеріального становища цю особу чи його сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати. Чинний ЦК, на відміну від ЦК України 1963 р., ввів нову підставу для обмеження дієздатності - психічний розлад. Крім того, серед підстав обмеження дієздатності фізичної особи він також виділяє зловживання токсичними речовинами (летучі розчини, мескалін, псилоцибін, кофеїн, нікотин, бензин тощо), а не лише спиртними напоями, а також передбачає можливість обмеження цивільної дієздатності у випадках ставлення в скрутне становище осіб, яких за законом ця особа має утримувати. Очевидно, що для обмеження цивільної дієздатності покладені різні за своєю сутністю обставини. У першому випадку мова йде про медичні критерії, у другому - соціальні.

Підставою визнання фізичної особи недієздатною, на відміну від однієї з підстав обмеження цивільної дієздатності, є хронічний, стійкий психічний розлад і як наслідок - нездатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. В Законі України «Про психіатричну допомогу» хронічний, стійкий психічний розлад кваліфікується як тяжкий психічний розлад, під яким розуміється порушення психічної діяльності функціонального характеру (затьмареність свідомості, порушення адаптації та сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті), яке позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, оцінювати свій психічний стан та поведінку. Оскільки психічний розлад є підставою як для обмеження цивільної дієздатності, так і для визнання фізичної особи недієздатною, характер (ступінь) психічного розладу має кваліфікуюче значення для застосування відповідних статей ЦК.

На перший погляд може скластися враження, що визнати недієздатною можна тільки дієздатну фізичну особу при наявності певних обставин, тобто позбавити того, що вона вже має за віком (ч. 1 ст. 34 ЦК), або набула па законних підставах (ч. 2 ст. 34, ст. 35 ЦК). Між тим новелою ЦК є те, що позбавити дієздатності можна і малолітню особу, бо вона має часткову дієздатність, і неповнолітню особу, яка має неповну цивільну дієздатність, якщо внаслідок хронічного, стійкою психічного розладу вони не здатні усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Це можливо і щодо фізичної особи, яка до цього вже була обмежена у дієздатності внаслідок психічного розладу, котрий суттєво впливав на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними за умови, що її психічний стан значно погіршився, а психічний розлад набув характеру стійкого, хронічного.

Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога заявлена недобросовісно, без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування (ч. З ст. 39 ЦК).

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Не випадково у рішенні суду не вказується, на який час фізична особа визнається недієздатною, бо згодом, під впливом певних обставин (лікування тощо) стан психічного здоров'я такої особи може покращитися. Якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у фізичної особи поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку. Це можливо за позовом опікуна або органу опіки та піклування.

Таке формулювання щодо поновлення дієздатності фізичної особи, яка була обмежена, суперечить як науковим уявленням щодо впливу наявних психічних розладів на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, так і особливостям контингенту осіб з психічними розладами, у відношенні яких ймовірно може бути використане це поняття, а саме осіб з розумовою відсталістю, осіб похилого віку з судинним ураженням головного мозку, постпсихотичними психічними розладами тощо. Психічний стан таких осіб практично не може досягти такого поліпшення, щоб “у повному обсязі” відновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


1. Конституція України від 28 червня 1996р. / Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30.

2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356.

3. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 40-41, 42, ст.492.

4. Закон України «Про психіатричну допомогу»// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 19, ст.143

5. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в цивільних справах. - К.:Юринком Інтер, 2004.- 691 с.

6. Белов В. А. Гражданское право: Общая часть. — М., 2002. — С. 179

7. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. - М., 1990. – 273 с.

8. Гражданское и торговое право капиталистических государств / Васильев Е. А., Зайцева В. В., Костин А. А. и др. / Отв. ред. Е. А. Васильев. — М., 1993. — С. 79

9. Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М.: Проспект, 2000. — Т. 1. — 627 с.

10. Гражданское право: Учебник для вузов / Под ред. Т. И. Илларионовой, В. М. Гонтало, В. А. Плетнева. — М., 1998. — 584 с.

11. Илейко В. Р. Ограниченная дееспособность — некоторые аспекты проблемы // Архів психіатрії. — 1997. — № 3–4. — С. 21–24.

12. Ілейко В. Р., Первомайський В. Б. Теоретичний аналіз понять «дієздатність», «недієздатність», «обмежена дієздатність» в Цивільному кодексі України у редакції від 16.01.2003 року // Архів психіатрії. — 2007. — Т. 13, № 1–2. — С. 38–42.

13. Ілейко В. Р. Деякі аспекти проблеми дієздатності, обмеженої дієздатності в законодавстві України // Лікарська справа. — 2002. — № 8. — С. 20–22.

14. Ілейко В. Р., Первомайський В. Б. Обмежена дієздатність: пошук шляхів вирішення проблеми // Архів психіатрії. — 2003. — Т. 9, № 2. — С. 59–62.

15. Михеева Л. Ю. Институт опеки и попечительства и его перспективы // Современное право. — 2002. — № 7. — С. 43-46.

16. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В. М. Коссака. — К.: Істина, 2004. — 976 с.

17. Первомайский В. Б., Семенкова И. И. Современные подходы к решению проблемы ограниченной вменяемости // Первомайский В. Б., Илейко В. Р. Судебно-психиатрическая экспертиза: от теории к практике. — Киев: КИТ, 2006. — С. 193–203.

18. Первомайский В. Б. Критерии невменяемости и пределы компетенции психиатра-эксперта // Советское государство и право. — 1991. — № 5. — С. 68–76.

19. Первомайский В. Б. Невменяемость. — Киев: КВІЦ, 2000. — 320 с.

20. Первомайский В. Б. Невменяемость: два подхода к определению понятия // Вісник Асоціації психіатрів України. — 1999. — № 2. — С. 65–76.

21. Первомайский В. Б., Илейко В. Р. Функционально-динамическая концепция ограниченной дееспособности // Архів психіатрії. — 2003. — Т. 9, № 4. — С. 57–62.

22. Проблеми теорії та практики цивільного судочинства: монографія / В.В. Комаров, В.І. Тертишніков, В.В. Баранкова та ін..; За аг. Ред.. професора В.В. Комарова. – Х.: Харків юридичний, 2008. – 928 с.

23. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в цивільних справах. - К.:Юринком Інтер, 2004.- С.52-53.

24. Ромовська З. В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. – К.: “Ін Юре”, 2003. – 532 с.

25. Сегай М. Я., Первомайський В. Б. Усунення законодавчих протиріч у регламентації призначення судово-психіатричної експертизи та застосування примусових заходів медичного характеру // Колізії у законодавстві України: проблеми теорії i практики: Матеріали мiжнародної конференції. — Київ: Генеза, 1996. — С. 82–85.

26. Цивільне право України : Навчальний посібник / За заг. ред. І.A. Бірюкова, Ю.О. Заіки. — К.: Істина, 2004. - 224 с.

27. Цивільне право України. За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – К., 2000. – 481 с.

28. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т. 1. Загальна частина. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 520 с.

29. Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – Т. 1. – 480 с.

30. Цивільне право України: Підручник: У 2-х книгах. / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн. 1. – 736 с.

31. Цивільний кодекс України: Коментар. — X.: ТОВ «Одіссей», 2003. — 856 с.

32. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. Видання третє перероблене та доповнене – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2007. – 1200 с.

33. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – К.: Концерн „видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. – Ч. 1. – 692 с.


Размещено на

31