Геополітична і геоекономічна складові розвитку сучасної Японії

часу існування Шовкового шляху». А це - не що інше, як відновлення стародавніх зв'язків між Далеким Сходом і Європою через Середню Азію під контролем Японії.

Іншими словами, в геополітичному плані справа йде до витіснення Росії з Далекого Сходу, Середньої Азії.

2.2 Участь Японії в міжнародних організаціях

На початку ХХI в. лідери Японії все частіше замислюються про те, як краще вирішувати нові проблеми в сфері економіки і безпеки в міжнародному плані, а також розглядають зовнішньополітичні пріоритети і пов'язані з ними надії як всередині країни, так і за кордоном. Крім проблем і викликів пов'язаних з міжнародним оточенням, внутрішня економічна і політична перебудова в Японії все глибше вбудовує її в систему міжнародних відносин і зобов'язань.

Зростаюче значення міжнародних економічних організацій і регіональних економічних угод сприяють посиленню взаємозалежності і глобалізації, і навпаки. В зв'язку з цим значно розширюється контекст багатобічного підходу. Більшість урядів більшою чи меншою мірою визнають, що вирішення таких проблем, як екологія, міжнародні економічні і торгові правила, цивільні конфлікти, вимагають колективних зусиль. Все більший акцент чиниться на багатобічні домовленості.

Японська політична еліта розуміє цю логіку світового розвитку. По мірі поглиблення міжнародної інтеграції, міжнародні інститути набувають все більшого значення, й ті, хто приймає рішення, повинні, по можливості, займати в цих інститутах відповідне положення.

Слід зазначити, що вся геоекономічна стратегія Японії післявоєнного періоду якраз і була заснована на приматі мультілатеризму, тобто доктрини участі переважно в багатобічних економічних і політичних організаціях глобального і регіонального масштабу. Саме за рахунок участі в таких структурах, Токіо послідовно добивався стратегічної цілі: міжнародного визнання країни, закріплення за нею гідного місця в світовій спільноті. Пріоритет в процесі зовнішньополітичного, зовнішньоекономічного і бюджетного планування завжди віддавався таким організаціям, як СОТ, Міжнародний валютний фонд, ООН. Починаючи з 1999 р. Токіо поступово приходить до розуміння важливості двосторонніх форматів, запустивши процес переговорів з Сінгапуром. Разом з тим слід підкреслити, що в цілому Токіо продовжує рахувати двосторонні формати економічного співробітництва такими, що «доповнюють» режим, який задається СОТ і іншими масштабними економічними організаціями, яким як і раніше надається першочергове значення.

Одним з найбільш перспективних напрямів з погляду розширення впливу країни в міжнародних справах, японські політики вважають підвищення статусу Японії в ООН. Можна сказати, що цей вектор японської зовнішньої політики зберіг свою значущість в нових умовах.

Одним з найважливіших інструментів для вирішення цього завдання служить фінансовий внесок Японії в діяльність організації. Останніми роками він коливався в межах 20% (19,468% в 2006 р.) від загальної суми бюджету ООН. Таким чином, країна займає друге місце після США (22%). Щорічний внесок Японії перевищує сукупний внесок решти чотирьох постійних членів Ради Безпеки ООН - Великобританії, Франції, Китаю і Росії.[1,50] Японія також займає лідируючі позиції в наданні допомоги 150 країнам (з погляду об'ємів допомоги - переважно азіатським державам). При цьому вона на відміну від більшості країн-донорів ООН повністю виконує свої фінансові зобов'язання перед організацією.

Цій обставині надається велике значення, оскільки передбачається, що величезні розміри фінансових вливань в ООН повинні забезпечувати Японії можливість участі в обговоренні ключових питань світової політики і безпосередньо впливати на їх рішення. Так, виражався подив, що, коли Рада Безпеки виявилася розколеною з приводу війни в Іраку, непостійні члени РБ, «чиї внески в ООН не перевищують 1% бюджету», при ухваленні рішень мали значно більшу вагу, чим Японія, яка в той час не входила в Раду Безпеки.

За час свого членства в ООН Японія дев'ять разів займала місце непостійного члена Ради Безпеки. Починаючи з 90-х років вона офіційно добивається статусу його постійного члена. Проте досягнення цієї мети безпосередньо пов'язане з проведенням реформи ООН і з внесенням змін до статуту організації.

Японія входить до основних міжнародних економічні організацій як глобального, так і регіонального характеру, зокрема в Організацію економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Світову організацію торгівлі (СОТ), Всесвітній банк (ВБ), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Форум Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) і багато інших. Мабуть важко назвати хоч би одну структуру міжнародної економічної співпраці, в якій би не було представника Японії.

В системі міжнародного економічного співробітництва Японія надає велике значення своїй участі в Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Зокрема, вона є одним з лідерів в справі надання офіційної допомоги розвитку (ОДР), яка здійснюється в рамках Комітету допомоги розвитку ОЕСР (в першу чергу країнам Азії і Тихого океану).

В зв'язку з реструктуризацією державних фінансів, яку проводить уряд Японії, об'єм бюджетних коштів, які виділяються потреби ОДР, на початку першого десятиліття XXI ст. почав знижуватися, внаслідок чого в 2001 р. Японія втратила статус головного донора міжнародних програм допомозі розвитку, перемістившись на друге місце після США. Проте як і раніше вона зберігає провідні позиції в загальному потоці ОДР (близько 13% її світового об'єму в 2004 р.).

Основним нормативним документом, який направляє діяльність японського уряду по лінії ОЕСР, є Національна хартія ОДР. При розгляді питання про виділення допомоги конкретній країні, відповідно до духу Національної хартії, уряд в комплексі враховує як негативні (військові витрати виробництво і розповсюдження зброї, пригнічення прав людини), так і позитивні (розвиток демократії і ринкових реформ, гарантії політичних прав) моменти.

В 2003 р. була прийнята нова редакція Національної хартії ОДР. Головною метою офіційної допомоги розвитку тепер є «сприяння встановленню миру і розвитку міжнародного співтовариства і таким чином сприяти забезпеченню безпеки і процвітанню Японії».

Іншими словами, значення ОДР як інструменту зовнішньополітичної стратегії для Японії почало розглядатися в програмних зовнішньополітичних документах перш за все в контексті національних інтересів самої Японії.

В 2004 р. з 8955,5 млн. USD, виділених на потреби ОДР з державного бюджету Японії, на двосторонню допомогу було асигновано близько 5917,19 млн. USD (66,4% від загального об'єму ОДР), на внески міжнародним організаціям - 2988,36 млн. USD (33,6%).

Об'єм бюджетних асигнувань на програми офіційної допомоги розвитку (2004 р.)

	Сума млд. USD	Частка в загальному об'ємі бюджетних асигнувань на ОДР %
Фінансові гранти	4323,87	33,8
Технічна допомога	2806,76	48,3
Низьковідсоткові «ієнові кредити» з урахуванням коштів, списаних у якості безнадійних боргів	1041,28	17,9

Фінансові гранти, які представляють безвідплатну грошову допомогу, надаються найбільш відсталим і бідним державам, а також країнам, які постраждали від конфліктів і стихійних лих. Традиційне велике місце (40-50%) в загальному об'ємі японських фінансових грантів займали країни Південної і Південно-Східній Азії. Проте у зв'язку з поліпшенням економічного положення в азіатських країнах і у відповідь на критику за несправедливий географічний розподіл допомоги, акцент останнім часом був зміщений в бік країн Близького і Середнього Сходу (в даний час більш ніж 40% допомоги), а також бідних країн Африки (близько 17%).

Технічна допомога також представляється на безвідплатній основі. Її місія полягає в тому, щоб «служити перекидним мостом між жителями Японії і бідних країн, надавати цим країнам допомогу і добиватися створення мирного і благополучного світу».

Японія здійснює технічну допомогу з акцентом на побудову в країнах, що розвиваються державних інститутів, посиленні їх організаційної бази, розвитку соціально-економічних і людських ресурсів, які б могли дозволити країнам-реципієнтам самостійно розвиватися в соціально-економічній сфері.

«Ієнові кредити» надаються країнам, що розвиваються, на цілі розвитку на пільгових умовах, тобто по низькій процентній ставці і на тривалий термін. Вони виділяються для потреб створення економічної і соціальної інфраструктури, що має першорядне значення для успішного економічного розвитку країн-реципієнтів, на цілі економічної стабілізації і структурні зміни в економіці країн, які зазнають гострі економічні труднощі. Наприклад, до таких відносилися країни, які постраждали від азійської фінансової кризи 1997-1998 рр. Істотна частина кредитів виділяється також на захист навколишнього середовища, соціальний розвиток і розвиток трудових ресурсів.

Японія критикується за відносно низький в порівнянні з іншими країнами-членами Комітету допомоги розвитку об'єм бюджету ОДР щодо рівня національного доходу. В 2004 році вона займала по даному показнику 20-е місце серед 22-х країн-членів Комітету.

Проблемною точкою японської політики в області ОДР є надмірна орієнтація на власні економічні інтереси і ув'язка з комерційною активністю національного бізнесу. Зокрема, переважна частина «ієнових кредитів» (близько 80%) призначена країнам Східної і Південно-Східної Азії, на які доводиться основна частка інвестиційної активності японських компаній, тоді як країнам Африки в програмах ОДР приділяється явно недостатньо уваги. Це дає підстави звинуватити Японію в егоїзмі і недостатності зусиль по відношенню до основної мети ОДР по ліквідації бідності.

Після Другої Світової війни Японія досягла великих економічних успіхів саме тому, що вона перетворилася на найбільшу зовнішньоторговельну імперію. При цьому найважливішою запорукою її успіху з'явилася глобальна тенденція усунення протекціоністських бар'єрів і інші кроки по лібералізації міжнародної торгівлі, інструментом яких виступає СОТ. Для Японії свобода міжнародної торгівлі представляється найважливішою умовою розвитку національної економіки, багато в чому зав'язаною на експорт.

Але позиція Токіо в СОТ носить яскраво виражений суперечливий характер. Суперечність полягає в поєднанні тенденцій лібералізації в сфері торгівлі промисловою продукцією і протекціонізму в торгівлі продукцією сільського господарства. З одного боку Японія прагне до мінімізації митних тарифів у відношенні промислових товарів, які в її експортній номенклатурі займають основну частину. З іншого боку, Токіо турбує вразливість власного сільського господарства, продукція якого є не конкурентоздатною з погляду світових цін. Тому Японія прагне винести аграрну продукцію за дужки торгової лібералізації, яка проводиться в рамках СОТ.

З питань про лібералізацію сільгосппродукції Японія виступає проти країн експортерів, до яких належать США, Австралія, Канада, деякі країни ЄС (наприклад, Франція), а також «Група двадцяти», в яку входять такі країни-експортери, як Бразилія, Індія і т. д. Блокуючись в цьому напрямі з «Групою десяти» (Швейцарія, Південна Корея і ряд інших країн-імпортерів сільгосппродукції), Японія пропонує план помірного зниження імпортних мит на сільгосппродукцію. Вона побоюється, що зниження імпортних тарифів може підсилити залежність продовольчого ринку від зовнішніх поставок, які нині складають 60%, і таким чином понизити рівень продовольчої безпеки.

З моменту заснування в 1989 р. АТЕС, Японія прагне грати провідну роль в діяльності цієї структури багатобічного економічного співробітництва в АТР. На глобальному рівні Токіо розглядає АТЕС як важливий інструмент сприяння розвитку багатобічній торгівлі в рамках СОТ, з одного боку, і як ефективний провідник в АТР угод про багатобічну торгівлю прийнятих у СОТ, - з іншого.

Економічні відносини Японії з країнами-членами АТЕС мають для неї виключно велике значення. На ці країни доводиться до трьох чвертей всього зовнішньоторговельного обороту Японії і близько 40% всіх прямих іноземних інвестицій (ПІІ).

Токіо проводить курс на розвиток всебічних відносин з країнами АТЕС, розглядаючи взаємодію з цією структурою в рамках своєї зовнішньополітичної концепції як «найбільш ефективний» спосіб розвитку взаємної співпраці. По-перше, даний формат дозволяє забезпечувати Японії можливість діалогу основними економічними партнерами, які беруть участь в різних процесах в рамках АТЕС.

По-друге, Токіо намагається з максимальною ефективністю використовувати можливості самого Форуму АТЕС для розвитку регіональної співпраці. Особливість позиції Японії полягає в тому, що регіональна співпраця в рамках АТЕС повинна, по її думці, здійснюватися на користь запобігання регіональному сепаратизму, тобто з упором на інтереси глобального світового співробітництва. Даний підхід припускає, що всі регіональні організації економічної інтеграції повинні мати прагматичну спрямованість в таких областях міжнародної співпраці, як «зони вільної торгівлі», фінансово-кредитна сфера, захист навколишнього середовища, боротьба із злочинністю і т. д.

2.3 Нові контури економічної взаємодії

В умовах економічної глобалізації жодна з ведучих економік світу, жодна з крупних корпорацій, які працюють на ринках «тріади» – Північна Америка–Євросоюз–Японія, – не може не брати участь на макро- і мікрорівні в експорті і імпорті прямих інвестицій. На макрорівні потоки прямих закордонних інвестицій відображають діяльність транснаціональних корпорацій (ТНК) - основних суб'єктів глобалізації, які створюють системи міжнародного виробництва і формують умови конкуренції на основних світових ринках товарів і послуг.

Разом з тим до останнього часу Японія і де-юре і де-факто залишалася закритою щодо для прямих іноземних інвестицій (далі ПІІ). В даний час приплив ПІІ до Японії і їх накопичення не зіставні ні з ВВП і внутрішніми інвестиціями в країні, ні з об'ємами експорту капіталу японськими компаніями. Внесок іноземного бізнесу в економіку Японії відносно невеликий в порівнянні з роллю ПІІ в економіці таких країн, як США, Німеччина КНР, які являються крупними реципієнтами інвестицій. Головними причинами незначних в порівнянні з масштабами економіки об'ємів ПІІ до Японії є відносна «закритість» внутрішнього ринку країни і висока вартість виробництва.

На початку першого десятиліття XXI ст. спостерігаються істотні зрушення у сфері економічної взаємодії Японії з оточуючим світом, які стосуються характеру участі країни в глобалізаційних процесах. В Японії вперше за всю постмейдзійську історію почала формуватися політика залучення в країну прямих іноземних інвестицій.

В 2003 р. прем'єр-міністр Японії Коїдзумі оголосив про плани подвоєння накопичених прямих зарубіжних інвестицій в Японії протягом п'яти років запропонував цілий пакет невідкладних заходів. Найсуттєвішими з них стали:

1) розповсюдження інформації про ситуацію з ПІІ в Японії і за кордоном; поліпшення підприємницького середовища в Японії;

2) перегляд адміністративних процедур, регулюючих діяльність іноземного бізнесу в Японії;

3) підвищення якості життя для іноземців, які працюють в іноземних компаніях в Японії;

4) розвиток загальнонаціональних і місцевих організацій, зв'язаних із забезпеченням умов для іноземних інвестицій.

Крупний бізнес в основному підтримує політику уряду по залученню прямих іноземних інвестицій. Проведення цієї політики передбачається на національному і регіональному рівнях. Вона має системний і комплексний характер і охоплює законодавчу, організаційну, фінансову сфери. Іноземний капітал у вигляді прямих інвестицій йде в самі різні сфери японської економіки, але більш за все в сектор послуг, на який доводиться близько 2/3 потоку ПІІ в країну [7].

Разом з тим досить високі показники динаміки притоки і накопичення ПЗІ в Японії не повинні вводити в оману. Стартовий рівень цього процесу був дуже низьким (у 1990 р. накопичення не досягало і 10 млрд. USD). Тому і в даний час кумулятивні об'єми ПІІ в Японії на порядок нижче, ніж в інших промислово розвинених країнах і не відповідають масштабам економіки країни. До того ж динаміка притоку прямих зарубіжних інвестицій до Японії дуже нестійка. Дуже важливо, що японський уряд завдав певний вектор політиці в даній сфері, але багато що залежатиме від стратегії міжнародних і, звичайно, самих японських компаній як партнерів по бізнесу.

Роль ПІІ в економіці Японії

Країни/гр. країн	Інвестиції	Частка потоків ПІІ у валовому внутрішньому капіталонакопиченні, %	Частка накопичених ПІІ в ВВП, %
		2003р.	2004р.	2005р.	2003р.	2004р.	2005р.
Разом по світу	що заходять	7,3	7,7	9,4	8,5	18,3	22,3
	що виходять	7,4	9,3	8,3	8,6	20,6	23,9
Розвинуті країни	що заходять	6,4	6,3	8,0	8,2	16,2	21,4
	що виходять	9,2	10,9	9,5	9,6	22,8	27,9
Японія	що заходять	0,7	0,7	0,3	0,3	1,1	2,2
	що виходять	3,0	3,0	4,3	6,6	5,9	8,5

Приблизно до середини 80-х років модель зовнішньоекономічних зв'язків Японії представляла собою класичний варіант «вертикальної» моделі, яка припускає організацію в межах національної території автономного виробничого комплексу, який характеризується низьким ступенем міжгалузевої і внутрішньогалузевої кооперації із зарубіжними країнами та іншими рисами. Ця модель дуже відрізнялась від типової для більшості промислово розвинених країн «горизонтальної» моделі, яка характеризується в зовнішній торгівлі значною часткою взаємообміну продукцією оброблювальної промисловості, поглибленням кооперації і інтеграції між ними.

Додання до японської моделі зовнішньоекономічних зв'язків більшої «горизонтальності» почалося з середини 80-х років, коли країна приступила до масштабного експорту капіталу. При цьому особливістю цього процесу стало те, що трансформація японської моделі йшла не стільки за рахунок розвитку зв'язків з промислово розвиненими державами, скільки за рахунок розширення і поглиблення співпраці з країнами середнього рівня розвитку - новими індустріальними економіками (НІЕ) Азії. В 80-і роки один за іншим Японія почала переводити в НІЕ Азії «нижні поверхи» своєї промислової структури, освоюючи і розвиваючи на власній території високотехнологічні, наукоємні виробництва. Одночасно з року в рік зростали об'єми постачань з цих країн до Японії різної промислової продукції - текстилю, продовольчих товарів, швейних виробів, металів, хімічних добрив, різної побутової електротехніки і електроніки.

В період 90-х років XX ст. - початку першого десятиліття XXI ст. роль країн Східної Азії в зовнішньоекономічних зв'язках Японії ще більш зросла. З одного боку, істотно розширився круг країн (Китай, члени АСЕАН), які стали для Японії значущими партнерами. З іншого боку, відношення з державами цього регіону перетворилися на найбільш зрілий сектор всієї системи зовнішньоекономічних зв'язків країни. І все більше відкриття японської економіки миру, освоєння Японією все більш зрілих форм участі в міжнародному розподілі праці відбуваються, перш за все, за рахунок східноазіатського напряму її зовнішньоекономічних зв'язків.

В структурі торгівлі Японії із Східною Азією відбувається поступове підвищення частки постачань проміжної продукції і відносне зниження обміну готовою продукцією. Таке зрушення є яскравим свідоцтвом поглиблення і розширення процесів розподілу праці між Японією і країнами Східної Азії, формуванням тісних виробничих взаємозв'язків між японськими і азіатськими підприємствами. Матеріальною базою швидкого розширення торгівлі між Японією і країнами Східної Азії є прямі інвестиції японських компаній, об'єм яких на кінець 2005 р. склав більше 86 млрд. дол.

Поступово до Східної Азії вслід за крупними компаніями спрямувалися дрібні і середні підприємства. З їх приходом в регіон розподіл праці між Японією і Східною Азією придбав нову якість. Почався процес формування системи оптимального розміщення виробництва в масштабах всього Східно-Азійського регіону з урахуванням конкурентних переваг, які існують в кожній країні. Проявом цього є численні випадки закриття крупними японськими компаніями своїх підприємств в одних країнах і відкриття - в інших, посилення концентрації виробництва тих або інших деталей, компонентів або виробів кінцевого попиту на певних підприємствах, передача замовлень на певні види субпідрядних робіт азіатським підприємствам. Цей процес набирає все більшу силу і здійснює все більший вплив на розвиток японської економіки і, зокрема, на систему підприємництва.

Японія наших днів не тільки активно діє в багатьох високотехнологічних областях, але відкриває всьому світу шляхи, які ведуть до більш ефективного інноваційного розвитку. Вона орієнтує науково-технічну і економічну діяльність виробників на найбільш перспективні напрями. Розроблені японцями особливі прийоми аналітичного прогнозування істотно підвищують соціально-економічну ефективність наукових досліджень. Результати прогнозів широко використовуються не тільки в Японії, але і за її межами.

2.4 Реорганізація і переозброєння Сил Самозахисту

Хоч з розпадом Радянського Союзу Сполучені Штати опинились без військової загрози в регіоні, вони опинились перед економічною загрозою з боку Японії, країни дуже слабкої в військовому відношенні, але яка є одною з найбагатших країн світу, економіка якої повністю залежить від зовнішньої торгівлі. Тому США і Японія надаватимуть все більший вплив на геополітику в західній частині Тихого океану.

Як вже розглядалось в попередніх розділах курсової роботи, Японія, економіка якої є другою в світі, повинна імпортувати всі свої сировинні матеріали і експортувати готову промислову продукцію на світові ринки. Шляхами для цієї торгівлі є морські простори Світового океану. Японія повинна бути зацікавлена в гарантованій безпеці торговельних шляхів, яку забезпечували Сполучені Штати з кінця Другої Світової війни. У зв'язку із зміною геополітичного вектора Сполученими Штатами, для захисту цих торговельних шляхів і закордонних інвестицій, Японія повинна збалансувати свої Сили Самозахисту зі своїм економічним положенням в світі.

Після закінчення Холодної війни, Сили Самозахисту Японії через гнучкі інтерпретації японської пацифістської конституції стійко розширювались і переозброювались. В 1990-х - 2000-х роках процес переозброювання Сил Самозахисту прискорився в результаті збільшення відповідальності Японії за безпеку в регіоні. Заохочуване США, прискорення військової реформи викликано зростанням військової та економічної мощі Китаю і брязкання зброєю Північною Кореєю. В цих умовах переозброєння японських Сил Самозахисту не викликало особливого резонансу.

Ряд спірних територій залишаються невирішеними і навряд чи ці питання вирішуються в найближчий час. Це стосується областей, потенційно багатих на природні ресурси, у тому числі острів Токдо у спорі з Південною Кореєю, архіпелаг Сенкаку у спорі з Китаєм, а також так звані «Північні території» або південні Курили у спорі з Росією. Річ у тому, що відповідно до Конвенції ООН по морському праву від 1982р. держава, яка ними володіє, володіє абсолютними правами на господарську діяльність в 200-мільній зоні від берегової лінії. І справа не тільки в рибних багатствах, покладах вуглеводнів, але і у величезних запасах конкрецій (мінеральних утворень округлої форми в осадкових гірських породах). Великий резонанс в Японії викликали відвідини південних Курил президентом Росії Д. Медведєвим восени поточного року. Взагалі ці територіальні спори з сусідами стимулюють націоналістичні відчуття японців.

Японія турбується про вразливість морського постачання сировинних матеріалів, особливо нафти, постачання якої з країн Близького Сходу проходить через Малаккську протоку. Це спонукає Японію збільшувати морські Сили Самозахисту і розширити їхню роль. Японські військові кораблі вже були з місією в Малаккській протоці, Індійському океані і у узбережжя Сомалі.

По визнанню посла Японії в РФ, після бурхливих дебатів на початку 90-х років, в парламенті Японії був прийнятий закон, який вирішив участь Сил Самозахисту в операціях по підтримці миру. В даний час Японія бере участь у ряді миротворчих операцій ООН. Японські солдати підтримували мир в Голландських Висотах, Мозамбіку і Камбоджі. Вони надали значну допомогу в ліквідації стихійного лиха після удару цунамі, яке обрушилось на Південно-Східну Азію в 2004р. Але подальше військове переозброєння Сил Самозахисту натикається на діючу Конституцію Японії.

Закінчуючи другий розділ курсової роботи, можемо підвести наступні підсумки:

Геополітичними складовими розвитку сучасної Японії можна вважати:

Прагнення зайняти лідируюче положення в регіоні шляхом створення розширеної Східно-Азіатської Співдружності, активну регіональну дипломатію, розвиток відносин в двосторонньому форматі.

Намагання утвердитись в якості одного з лідерів «західного світу» через підвищення свого статусу в ООН, набуття постійного членства в Раді Безпеки, фінансування ООН, участі в миротворчих операціях, що відповідало б економічному положенню Японії в світі.

Військово-політичний альянс із Сполученими Штатами.

Розширення і переозброєння Сил Самозахисту для захисту своїх геоекономічних інтересів, шляхів доставки сировинних матеріалів, енергоресурсів, протидії піратству і розповсюдженню наркотиків.

Активізацію в країнах Центральної Азії і Кавказу. Відновлення стародавніх зв'язків між Далеким Сходом і Європою через Середню Азію під контролем Японії.

Основними геоекономічними напрямками Японії на сучасному етапі розвитку, які витікають з її геополітичних устремлінь, можна вважати:

Активну роль Японії в ОЕСР, намагання зайняти лідируючу позицію в наданні ОДР третім країнам в контексті своїх національних інтересів.

Участь Японії в міжнародних економічних організаціях, таких як СОТ, Всесвітній банк, Міжнародний валютний фонд з метою усунення протекціоністських бар'єрів в міжнародній торгівлі.

Регіональну економічну політику в рамках АТЕС, де Японія грає провідну роль.

Залучення в країну прямих іноземних інвестицій (ПІІ), експорт ПІІ в інші країни.

Створення горизонтальної системи міжнародного виробництва, розподілу праці перш за все за рахунок східноазіатського напрямку її зовнішньоекономічних зв'язків.

ВИСНОВКИ

Найвагомішою загрозою досягнення Японією її стратегічних імперативів в ХХІ ст. є швидке старіння нації і скорочення чисельності її населення. З 1970 р. по 1990 р. частка населення похилого віку приблизно подвоїлась. Цей показник в кілька разів вище, ніж в європейських країнах, що з'явилось критичним непрямим чинником економічного краху 1990 років, так як велика частка непрацюючого населення лягла важким тягарем на економіку країни.

Згідно статистичних даних, загальна чисельність населення Японії скоротилась до 128 млн. осіб в 2004 р., по прогнозах вона скоротиться до 115 млн. осіб в 2030 р. і до 95 млн. в 2050 році. В той же час, між 2010 р. і 2050 р. дитяче населення віком до 14 років скоротиться від 13% сьогодні до менш ніж 9% в майбутньому, а частка населення віком старше 65 років збільшиться від 23% до приблизно 40%. Частина працездатного населення впаде за цей період з 64% до 52% від загальної чисельності населення країни [3].

У зв'язку з погіршенням свого демографічного стану, Японія вже стикається з вичерпанням своїх економічних, політичних і оборонних ресурсів. Продовжиться спад економіки, бюджетні можливості знизяться разом із падінням доходів корпорацій і приватних прибутків, обтяжені великими соціальними виплатами на пенсії і охорону здоров'я (японці мають найвищу тривалість життя в світі). Національні Сили Самозахисту також ослабнуть разом із скороченням військового бюджету. Поки ці зміни викликають лише соціальну і економічну напругу, часті зміни Парламенту і уряду.

Японії потрібно омолодити себе, свою національну енергію. Їй необхідно створити технологічне постіндустріальне суспільство із збільшенням виробництва не дивлячись на зменшення споживання. Зараз Японія знаходиться на роздоріжжі. Багато чого буде залежати від еволюціонуючого глобального оточення. Проте, весь історичний шлях Японії показує, що вона може відродитись і виплеснути таку національну енергію, яка може порівнятися по своїй силі тільки з японським землетрусом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Япония: открытая миру //М.: «АИРО ХХІ». 2007 - 304 с.

Tang Siew Man. Japan’s Grand Strategic Shift from Yoshida to Koizumi: Reflections on Japan’s Strategic Focus in the 21-st Century // Akademika 70 (Januari) 2007.

The geopolitics of Japan: An Island Power Adrift // - Stratfor 2009.

Стапран Д.А. Внешняя политика Японии – новые приоритеты и традиционные направления // Япония 2001-2002. Ежегодник. - М.: «МАКС-Пресс». 2002 – 410 с.

Столяров Ю.С. Внешнеэкономическая политика Японии: новые ориентиры// Япония 2001-2002. Ежегодник. - М., 2002 – 410 с.

Нартов Н.А. Геополитика. // Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ, 1999. - 359 с.

У карты Тихого океана. Информационно-аналитический бюллетень №14/2010.

Інтернет ru./ wiki/Япония

Інтернет ru./wiki/Ёсида, _Сигэру

Інтернет dergachev.farlep/work/magazine.html

Інтернет budgetrf/Publications/Magazines/VestnikSF/2000/vestniksf117-05/vestniksf117-05030.htm