Етапи розвитку Запорізької Січі
Дніпропетровський
державний
університет
внутрішніх
справ
Реферат
на тему:
„Етапи розвитку
Запорізької
Січі”
Виконав:
Перевірив:
Дніпропетровськ
2007
План
1. Становлення
Запорізької
Сiчi.
2.
Устрій
Сiчi.
3.
Загальні
стосунки Ciчi з
сусідами та
іншими країнами.
4.
Роль
у загальнонаціональному
руху та Визвольній
вiйнi.
5.
Встановлення
контролю Москви
над Запорізькою
Січчю.
6.
Кінець
Запорізької
Січі. Підсумок.
Література
1. Становлення
Запорізької
Сiчi
За визначенням
Запорізька
Січ – являє
собою суспільно-політична
та військово-адміністративна
організація
українського
козацтва за
порогами, що
склалася у
першій половині
16 ст. за дніпровими
порогами у
районі острова
Хортиця.
Поняття
Запорізька
Січ вживається
у двох значеннях:
у широкому -
всі землі, які
перебували
в управлінні
й володінні
козаків, у
вузькому-центральне
поселення, де
знаходилось
адміністративне
управління
Січі.
Виникнення
З.С. було зумовлене
колонізацією
Середнього
Придніпров’я
феодалами
Великого князівства
Литовського,
посиленням
феодально-кріпосницького
та національного
гніту і пробудженням
самосвідомості
українського
народу. За перші
десятиріччя
16 ст. панству
вдалося підкорити
своїй владі
значну територію
Середнього
Придніпров’я
й обернути
більшу частину
українського
козацтва на
феодально
залежне або
напівзалежне
населення.
Однак частина
козаків, щоб
позбутися
феодального
гноблення,
відступила
на Південний
Схід, у пониззя
Дніпра.
Перші козаки
з’явилися на
порогах Днiпра,
ймовірно, на
початку 16 ст.
Вже 1527 р. кримський
хан Сапіг-Гірей
скаржився
литовському
урядові на
черкаських
і канівських
козаків, які
поблизу татарських
кочовищ ставили
“уходи” (займалися
промислами),
а рибу, хутра
й мед вивозили
звідси на продаж
у “волості”
(державну територію
Литви). Багаті
угіддя за порогами
принаджували
литовських
та українських
феодалів. Пани
з загонами
озброєної
челяді не раз
вдиралися в
козацькі володіння.
Таким чином,
біля порогів,
як і раніше на
Середньому
Придніпров’ї,
зіткнулися
дві колонізаційні
хвилі: панська
– в особі магнатів,
переважно
старост південно-східного
прикордоння
Великого князівства
Литовського,
та народна, яку
представляли
запорізькі
козаки. Не меншою
була для запорожців
загроза й з
Півдня, від
кримських
татар, які
безперервно
спустошували
“уходи” та
захоплювали
в полон козаків.
Постійні напади
ворогів змусили
козаків будувати
укріплення
для оборони.
Спочатку вони
заснували
окремі городки
або січі в різних
місцях, у тому
числі, напевне,
й на о. Великій
Хортиці. Пізніше,
в зв’язку з
посиленням
наступу панів
і кримських
татар на Запоріжжя,
козаки для
згуртування
своїх сил об’єдналися
в одну Січ.
Першу письмову
згадку про Січ
залишив польський
хроніст М.Бельський.
За його розповіддю,
козаки за Дніпровими
порогами влітку
займалися
промислами
(рибальством,
мисливством,
бджільництвом),
а взимку розходилися
по найближчих
містах (Київ,
Черкаси та
ін.), залишаючи
в безпечному
місці на острові
в Коші кількасот
озброєних
вогнепальною
зброєю і гарматами
козаків. Оповідання
М.Бельського
про запорожців
дає змогу зробити
висновок, що
об’єднання
окремих січей
у З.С. відбулося,
ймовірно, десь
у 1530-х рр. М.Бельський
подає відомості
і про розміщення
козацького
Коша на о. Томаківка
(поблизу суч.
м. Марганця
Дніпропетровської
області), затопленого
нині водами
Каховського
водосховища.
Острів Томаківку
(названий пізніше
Буцьким, а також
Дніпровським
і Городищем),
який панував
над навколишньою
місцевістю
і був чудовим
природним
укріпленням,
можна вважати
місцем, де було
засновано З.С.
як організацію
всього козацтва
за порогами.
2. Устрiй Сiчi
Утворення
З.С. було видатною
подією. Січ
стала для
українського
народу могутньою
підпорою в
боротьбі проти
феодально-кріпосницького
та національного
гніту і проти
турецько-татарської
агресії. Разом
з тим феодали
намагалися
укріпитися
за порогами.
Ще в 1533 р. черкаський
староста Є.Дашкевич
подав литовському
сеймові проект
побудови фортеці
на Дніпрових
островах. Вона
мала бути форпостом
у боротьбі
проти турків
і татар і проти
козацтва, щоб
забезпечити
панську колонізацію
Запоріжжя.
Оскільки для
здійснення
цього проекту
в литовського
уряду не було
коштів, організацію
боротьби за
оволодіння
прикордонням
узяли на себе
магнати, передусім
черкаський
і канівський
старости. В
цьому аспекті
треба розглядати
і діяльність
черкаського
і канівського
старости князя
Д.І.Вишневецького.
За свідченням
Д.Яворницького,
існували 8 січей:
Хортицька,
Базавлуцька,
Томаківська,
Микитинська,
Чортомлицька,
Олешківська,
Кам’янська
і Нова (Підпільненська),
хоча після
жорстокого
зруйнування
у 1775 р. З.С. росiйським
царатом певен
час існувала
ще й Задунайська
Січ. З.С. була
обведена високими
валами, на яких
був частокіл
і зруби, що на
них ставилися
гармати. Між
валами була
широка площа,
на краю якої
стояли курені,
будинки, де
мешкали запорожці.
Козацька залога
на З.С., що звалася
також кошем,
нараховувала
кілька тисяч
(іноді це число
доходило до
10 тис.) озброєних
козаків. На
площі містилася
церква, будинки
старшини, школа
та інші господарські
та військові
споруди. Січова
церква і духовенство
перебували
під зверхністю
Києво-Межигірської
архимандрії.
Площа біля
церкви була
центром
суспільно-політичного
життя З.С., де
відбувалися
Січові ради
тощо. Поза валами
був Січовий
базар, куди
приїжджали
купці зі своїми
товарами. Січовики
продавали тут
продукти своєї
праці – рибальства
і мисливства.
На Січі не було
ні феодальної
власності на
землю, ні кріпосництва.
На Запоріжжі
панував не
феодальний
примус, а принцип
найму. Панівну
верству З.С.
становили не
феодали як
привілейований
стан, а власники
рибних промислів,
багаті скотарі
й торговці, а
пізніше, в міру
розвитку землеробства
та інших галузей
господарства
– власники
великих зимівників,
водяних млинів,
чумацьких валок
тощо. Цим багатіям
протистояла
сірома (голота)
– маса бідняків,
позбавлених
засобів виробництва
і власного
житла. Між цими
двома протилежними
класовими
групами стояв
прошарок дрібних
власників. Із
середовища
багатого козацтва
виходила правляча
верхівка –
старшина, яка
зосереджувала
у своїх руках
адміністративну
владу і судову,
керувала військом
і розпоряджалася
фінансами. Вона
представляла
З.С. у зносинах
із зовнішнім
світом. Усю
старшину обирали
на військовій
козацькій раді,
причому у виборах
мало право
брати участь
усе козацтво.
Однак, незважаючи
на це, козацька
заможна верхівка
в більшості
випадків добивалася
вигідних для
себе ухвал
козацької ради.
Відзначаючи
специфічні
риси політичної
організації
запорозького
козацтва, Січ
називають
“козацькою
республікою”.
Запорізькі
козаки становили
товариство
– громаду, яка
поділялася
на курені. Найвищим
органом влади
на Січі була
військова
козацька рада,
у якій брали
участь усі
козаки. Рада
обирала кошового
отамана, козацьку
старшину, спільно
вирішувала
найважливіші
питання. На
З.С. діяв козацький
військовий
суд, який нещадно
карав за вбивство
товариша, крадіжки
у побратимів.
Каралися також
приведення
у Січ жінок,
пияцтво під
час походів,
кривда жінки,
зухвалість
до начальства
тощо. На Запоріжжі
при церквах
діяли школи,
де діти козаків
навчалися
письма, церковного
читання, співу
та музики. Ще
одним показником
розвитку культури
на Січі було
шанобливе
ставлення
запорожців
до книги. Звичайно,
купувати та
дарувати книги
могли дозволити
собі лише заможні
козаки.
3. Загальнi
cтосунки Ciчi з
сусiдами та
iншiми країнами
Сформувавшись
в умовах жорстокої
боротьби проти
литовських,
польських та
українських
феодалів, з
одного боку,
і турецько-татарських
агресорів –
з другого, З.С.
героїчно відстоювала
свою незалежність.
Литовський
уряд, а пізніше
уряд шляхетської
Польщі, будучи
неспроможними
ліквідувати
Січ, демонстративно
відмовилися
юридично визнати
її існування.
Щоб перешкодити
втечам селян
на Січ і повністю
ізолювати
Запоріжжя від
України,
польсько-шляхетський
уряд збудував
на Дніпрі фортецю
Кодак. Проте
спроби шляхетської
Польщі знищити
Січ успіху не
мали. Коли слава
про подвиги
запорожців
у боротьбі
проти шляхетської
Польщі, Криму
й Туреччини
поширилася
в Західній
Європі, допомоги
з боку Січі
почали шукати
уряди багатьох
західноєвропейських
держав. У 1594 р. за
дорученням
австрійського
імператора
Рудольфа ІІ
на Січ прибув
посол Еріх
Лясота, щоб
укласти союз
проти Туреччини.
Не раз у дипломатичні
відносини із
З.С. вступав і
російський
уряд. Частими
були, особливо
після 1654 р., дипломатичні
стосунки з
Січчю кримського,
турецького
та ін. урядів.
Безперервні
війни з турками
і татарами,
політика ізоляції
Запоріжжя від
центральних
районів України,
яку проводив
польсько-шляхетський
уряд, стояли
на перешкоді
народній колонізації
цього багатого
на природні
ресурси краю.
Протягом 16-17 ст.
на Запоріжжі
жило кілька
десятків тисяч,
а інколи тільки
кілька тисяч
козаків. Головним
їхнім заняттям
були промисли
і скотарство.
4. Роль
у загальнонаціональному
руху та Визвольнiй
вiйнi
Запорізьке
козацтво відіграло
видатну роль
у всіх найзначніших
виступах народних
мас України
проти феодально-кріпосницького
гноблення і
національного
гніту – в повстаннях
під проводом
К.Косинського
(1591-1593 рр.), С.Наливайка
(1594-1596 рр.), Павлюка
і К.Скидана
(1637 р.), Я.Остряниці
і Д.Гуні (1638 р.).
Повстанням
у січні 1648 р. запорізькі
козаки поклали
початок визвольній
війні українського
народу 1648-1654 рр.
під керівництвом
Б.Хмельницького.
Саме на Запоріжжі
згуртувалися
сили, які очолили
загальнонаціональний
рух проти панування
шляхетської
Польщі в Україні,
що завдав нищівних
ударів польсько-шляхетським
військам в
Жовтоводській
битві 1648 р., Корсунській
битві 1648 р., Пилявецькій
битві 1648 р., Зборівській
битві 1649 року
та Батозькій
битві 1652 р.
Великої слави
здобули запорожці
своєю боротьбою
проти турецько-татарських
загарбників.
Їхні походи
на узбережжя
Криму, Малої
Азії та Фракії
відбувалися
спільно з реєстровими
козаками та
донськими
козаками. Не
раз козаки
загрожували
й Стамбулові,
несподівано
з’являючись
на його околицях
та руйнуючи
укріплення
(1615, 1621, 1624, 1630 рр.). Головною
метою цих походів
було не тільки
ослабити військові
сили агресора.
Козаки руйнували
маєтки татарських
і турецьких
феодалів і
визволяли
невільників.
Недарма український
народ так тепло
оспівував
козацькі походи
в своїх історичних
піснях і думах.
Визвольним
характером
козацьких
походів пояснювалося
і те, що пригноблене
місцеве населення
підтримувало
козаків, коли
вони з’являлися
на ворожій
території.
Поворотним
етапом в історії
З.С. стала Переяславська
рада 1654 р. За З.С.
було визнано
ті самі права,
якими користувалися
й інші козацькі
війська в Російській
державі, передусім
право на самоврядування
та на прийняття
(хоч і не офіційно)
збіглих селян.
Згодом царський
уряд почав
посилати запорізькому
війську жалування
грішми, хлібом,
порохом тощо.
Одночасно з
цим на Запоріжжі
почали з’являтися
і царські війська,
а згодом там
почали будувати
й урядові фортеці.
Під владою
Російської
держави зміцнилися
позиції З.С. у
боротьбі проти
агресії татарських,
турецьких і
польських
феодалів, а це
сприяло, зокрема,
народній колонізації
запорізьких
володінь.
Розширювалися
межі запорізької
території (на
півночі до
лівих притоків
Дніпра – р. Самари
та р. Орелі), зросло
населення,
розвинулися
промисли й
торгівля.
5. Встановлення
контролю Москви
над Запорiзькою
Сiччю
Разом з тим
царський уряд
використав
свої війська
і фортеці на
Запоріжжі не
тільки для
оборони краю,
а й для встановлення
контролю над
З.С. в інтересах
кріпосницької
держави. З.С.
поступово
втрачала
незалежність,
зберігаючи,
однак, автономію.
В 2-й пол. 17 ст.
шляхетська
Польща, захопивши
Правобережну
Україну, почала
нищити козацтво
та реставрувати
кріпосницькі
порядки, а Крим
і Туреччина
розгорнули
наступ на Україну.
В той тяжкий
час для українського
народу запорізьке
козацтво мужньо
боролося проти
польських,
кримських і
турецьких
агресорів.
Особливого
значення набули
походи запорожців
проти Польщі
й Криму під
проводом уславленого
кошового отамана
І.Сірка в 60-х-70-х
роках 17 ст.
Запорізьке
козацтво підтримувало
також антифеодальні
виступи народних
мас Росії. Під
час повстання
на Дону під
проводом К.Булавіна
(1707-1708 рр.) запорізька
сірома прийшла
на допомогу
донській голоті
й мужньо билася
з царськими
карателями.
Після поразки
чимало повстанців
знайшло притулок
і захист на
Запоріжжі.
Уряд царя
Петра І розглядав
З.С. як один з
осередків
визвольної
боротьби. Після
переходу на
бік шведів
гетьмана І.Мазепи
та частини
запорізької
старшини й
невеликої
кількості
обманутих ними
козаків, царський
уряд звинуватив
усе запорізьке
козацтво в
зраді. За наказом
царського уряду
14(25).V.1709 р. З.С. було
зруйновано
(т.зв. Стару Січ,
яка містилася
на о.Базавлук
(Чортомлик)).
Частина козаків
перейшла на
підвладну
Кримському
ханству територію
і поблизу нинішнього
Херсона заснувала
т.зв. Олешківську
Січ. Тут запорожці
потрапили у
дуже складне
становище.
Відрив від
рідного краю
тяжко позначився
на економічному
побуті козацтва.
Припинився
і приплив утікачів
з України. Крім
того, хан, побоюючись
запорожців,
заборонив їм
споруджувати
укріплення
й користуватися
гарматами.
Бажання козаків
повернутися
на батьківщину
здійснилося
лише в 1734 р. Почавши
підготовку
до війни з Кримом
і Туреччиною,
царський уряд
дозволив запорожцям
повернутися
на Запоріжжя.
В березні 1734 р.
запорожці
заснували на
р. Підпільній
(рукаві Дніпра),
поблизу колишньої
Старої Січі,
т.зв. Нову Січ.
6. Кiнець
Запорізької
Січi. Пiдсумок
Останній
період (1734-1775 рр.)
в історії З.С.
позначився
з одного боку,
помітним економічним
піднесенням
Запоріжжя, з
другого – поступовим
занепадом
автономії З.С.
і тих порядків,
які були властиві
їй у ранній
період. Посилення
феодально-кріпосницького
і національного
гніту в центральних
районах України
і відносний
спокій на
російсько-кримських
кордонах сприя-ли
народній колонізації
Запоріжжя. В
70-х роках 18 ст.
населення
Запоріжжя
становило,
ймовірно, 100 тис.
чол. У зв’язку
з цим ускладнилося
й управління
краєм. Саме
тоді склався
адміністративно-територіальний
поділ Запоріжжя
на 8 паланок
(округів). Відбулися
зміни і в економіці
З.С., що полягали
насамперед,
у розширенні
землеробства,
якого раніше
майже не було,
в дальшому
розвитку скотарства
і промислів.
У сільському
господарстві
значне місце
зайняли зимівники,
де успішно
розвивалося
скотарство,
конярство,
вівчарство
та землеробство.
Робочу силу
великих зимівників
становили
наймити. Основна
маса населення
зосереджувалася,
однак, не в
зимівниках,
а в слободах.
Земля вважалася
власністю
всього війська
і Кіш відводив
її власникам
зимівників
і слобідським
громадам. Населення
слобід виконувало
різні повинності.
Головною повинністю
козака була
військова
служба на власний
кошт. Посполитих
звільняли від
військової
служби, але
натомість вони
відбували
багато інших
повинностей
на користь
війська і сплачували
грошові податки.
Найману працю
широко застосовували
і на промислах
– рибних, соляних,
у чумацтві
тощо. Заможне
козацтво всіляко
обмежувало
компетенцію
військової
ради, прагнуло
замінити її
радою старшини
і “значного
товариства”.
За Нової Січі
козацтво почало
відокремлюватися
від посполитих,
перетворюватися
на верству,
головним обов’язком
якої було відбування
військової
служби, а привілеєм
(для більшості
в основному
тільки формальним
) – участь у
самоврядуванні,
передусім у
військовій
раді.
Для нагляду
за діями кошової
старшини біля
Січі 1735 р. було
збудовано
Новосіченський
ретраншемент
і поставлено
військову
залогу. Вживалися
заходи для
перевірки
козацьких
компутів (списків)
і впровадження
паспортів. На
кордонах Запоріжжя
за наказом
царського уряду
збудовано
систему укріплених
ліній і засновано
військові
поселення Нову
Сербію (1752 р.) і
Слов’яно-Сербію
(1753 р.). Після ліквідації
гетьманства
(1764 р.) З.С. лишалася
єдиним українським
краєм, де ще
зберігалася
автономія. За
Кючук-Кайнарджійським
мирним договором
1774 р. кордони Росії
відсунулися
до гирла Південного
Бугу, і З.С. втрачала
значення форпосту
в боротьбі
проти турецько-татарської
агресії. На
початку червня
1775 р. царські
війська на чолі
з генералом
П.Текелієм, що
поверталися
з турецького
фронту, обложили
З.С. і 4-5(15-16).VI.1775 р. Не
маючи сил боронитися,
кошовий отаман
Петро Іванович
Калнишевський
змушений був
здати фортецю
без бою. Разом
із старшиною
його було
заарештовано
i на пропозицiю
Потьомкина
зiслано одвiчно
до Соловецького
монастiру, де
вiн помер на
113 році життя
у 1803 р. Запорізьке
військо було
оголошене
розпущеним.
Землі З.С. царський
уряд почав
роздавати
поміщикам, а
козаків покріпачувати.
Це спричинилося
до втечі частини
запорожців
на підвладну
Туреччині
територію в
гирлі Дунаю,
де вони заснували
Задунайську
Січ.
Література
Гайдай Л.
Історія України
в особах, термінах,
назвах і поняттях.-
Луцьк: Вежа,
2000.
Довідник
з історії України.За
ред. І.Підкови
та Р.Шуста.- К.:
Генеза, 1993.
Рад. енциклопедія
історії України.-
К., 1969.- т.2.
УРЕ.- К., 1962.- т. 5.
"Оповідання
про славне
військо Запорозьке
Низове" А.Кащенко
Енциклопедія
українського
козацтва