Шевченкове кредо і сучасне відродження України
Октябрська
загальноосвітня
школа І-ІІІ
ступенів
ШЕВЧЕНКОВЕ
КРЕДО І СУЧАСНЕ
ВІДРОДЖЕННЯ
УКРАЇНИ
Робота
Учня
9 класу
Місюка
Олександра
2009 рік
Шевченкове
кредо і сучасне
відродження
України
Варто
пригадати, як
дивилися і
розцінювали
нашого національного
Пророка його
глибоко віддані
послідовники,
деякі визначніші
представники
поетичного
слова шістдесятників,
що стали головними
ініціаторами
сучасного
відродження
України, для
яких Шевченкове
безкомпромісне
Кредо, підсилене
огненним словом,
обізвалося
з усією його
пророчою та
непереможною
силою.
Думається,
на окрему і
особливу увагу
заслуговує
не лише Василь
Симоненко, який
безповоротно,
ступивши в
Шевченків слід,
нам усім нагадав,
що Тарас, Шевченко
живе не у величавих
монументах,
споруджених
майже по всіх
континентах,
"... а в людських
наболілих
душах", але
також і Алла
Горська, яка
за особливу
характеристику
Шевченка заплатила
своїм життям,
та велика поетеса
Ліна Костенко
- одна З найвизначніших
наступниць
безсмертного
Шевченка.
Полум'яна
патріотка і
визначна художниця
Алла Горська,
задивлена у
свого безсмертного
Кобзаря, з твердою
вірою в його
пророче післанництво
створила рідкісний
та багатомовний
вітраж для
Київського
університету
з грізним Шевченком
та такими його
вогненними
словами: "Возвеличу
отих рабів
німих! Я на сторожі
коло їх поставлю
слово". А Ліна
Костенко у
своїй поезії
"Кобзареві",
перекликаючись
з Шевченковими
принципами
і кредо, говорить:
"Кобзарю! Знов
до тебе я приходжу,
бо ти для мене
совість і закон.
А може, це і не
зовсім дрібниця.
Ти ж бачиш сам,
які складні
часи: великі
струси, перелом
традицій.
Переосмислення
краси. І вічний
рух - у всесвіті,
у світі. Лише
могили з місця
- ані руш... О, скільки
стало в нашому
столітті скалічених
і безнадійних
душ!" Або знову:
"Кобзарю мій!
Поете мій високий!
А як же ти поезії
писав? - Я не писав.
Я плакав і сміявся.
Благословив
і проклинав.
Сказати правду,
мало турбувався,
як я при цьому
збоку виглядав".
Далі, занепокоєна
невідрадними
та майже безнадійними
обставинами,
серед яких
опинився український
нарід, вона
скаржиться
своєму улюбленому
поетові: "Кобзарю,
знаєш, нелегка
епоха: - оцей
двадцятий
невгамовний
вік. Завихрень
безліч. Тиші
- анітрохи. А
струсам різним
утрачаєш лік".
Ліна
Костенко, звертаючись
до своїх задушевних
друзів - поетів-шістдесятників,
щоби ВОНИ, йдучи
послідовно
за Шевченковим
могутнім і
непереможним
духом, сталили
й свого приспаного
та замореного
Духа, відкривались
у своїх творах
глибиною національно
виразної та
відвертої
мислі, гордим,
вольним і могутнім
словом.
Світла
постать Тараса
Григоровича
Шевченка, яка
перетворилася
на всенародну
святиню, займає
в історичному
житті нашого
народу, як і
серед великих
та геніальних
мислителів
цілого людства,
окреме і виняткове
місце. Це, можна
сказати, перший
випадок в історії
людства, що
одну і ту саму
постать, хоч
і з різними
підходами та
різною інтерпретацією,
майже рівнозначно
звеличують
два діаметрально
протилежні
світи, які в
принципових
ідеологічних
та політичних
заложеннях
повністю себе
заперечують.
Такої
великої та
подиву гідної
пошани, якою
втішається
сьогодні Тарас
Григорович
Шевченко, ще
не удостоївся
ані один із
світових поетів,
ані один з людських
мислителів.
Велич і сила
Шевченкового
огненного слова
не лише в його
геніальному
розумінні
людської психіки,
в чому він
перевищував
таких велетнів
світової літератури,
як Данте, Гете,
Пушкін чи
Достоєвський,
але головно
в тому, що він
був неперевершеним
співцем новітньої
епохи в історичному
житті нашого
народу і аж до
сьогоднішнього
часу, зокрема
в процесі поновного
відродження
України, залишився
Пророком наших
національних
устремлінь.
З перспективи
часу, як слушно
зауважує один
з сучасних
визначніших
психологів
у діаспорі,
можемо сміливо
твердити, що
Шевченко найкраще
з усіх наших
письменників
зумів передати
інтелектуально
і емоційно
"нашу національну
мудрість". І
саме ця постійна
живучість його
високих ідей
є незаперечним
доказом його
геніальності.
Без всякого
перебільшення
можна сказати,
що ні один поет
у світі ще не
відбив у своїй
творчості так
глибоко і всебічно
життєвих та
культурно-релігій-них
процесів свого
народу - його
духовних та
національних
прагнень, як
наш невмирущий
геній - Тарас
Шевченко.
Безмежна
любов Шевченка
до скривавленої
України змусила
його збагнути
й розкрити
майже повністю
її славне та
подиву гідне
історичне
минуле, всебічно
висвітлити
жахливе і нелюдське
сучасне та
чітко накреслити
основні політичні
напрямні на
майбутнє, які
стали б не лише
рушійною силою
в II визвольних
змаганнях, але
й за лишили ся
б головним
дороговказом
в II дальших
життєвих та
історичних
прямуваннях
на всі часи...
Будучи живим
свідком жорстокої
дійсності - тих
жахливих і
невідрадних
обставин, в
яких опинився
український
народ після
страшної полтавської
катастрофи,
й перенісши
на своїх власних
плечах тяжкі
кріпацькі часи,
Тарас Шевченко
не тільки всіма
струнами своєї
наболілої душі
ненавидів
страшне пониження
людської гідності,
але й став усім
своїм єством
завзято дошукуватися
основних причин
такого страшного
національного.
поневолення
й звироднілого
свавілля, йому
хотілося за
всяку ціну
знати, що саме
допровадило
до того, що:
Кругом
неправда і
неволя,
Народ
замучений
мовчить?
Вчитуючись
у Святе
Письмо, в "Історію
русів", у стародавні
наші" літописи,
а головно докладно
аналізуючи
народні думи,
перекази, легенди
та пісні, в яких
найкраще
віддзеркалюються
історично-традиційна
спадщина і
життєві процеси
кожного народу,
Шевченко прийшов
до об'єктивного
і остаточного
висновку, що
головними та
безперечними
причинами
такого майже
безвихідного
стану й такого
жорстокого
поневолення
є повна зневіра
у власних силах,
брак історичної
та національної
свідомості,
а зокрема нічим
не виправдане
"братання"
з кровожерною
і ненаситною
Москвою...
Незважаючи
на те, що на 24 році
життя, через
збіг особливих
обставин, Шевченкові
пощастило
опинитися на
волі й після
першого року
студій в Мистецькій
академії вибитися
в ряди видатних
малярів, його
нестерпним
болем прошита
душа не була
спокійна. Зокрема,
переживаючи
всім своїм
єством ту страшну
і нелюдську
сваволю, те
жахливе терпіння,
яке переносив
на своїх зморених
плечах повністю
закріпачений
український
люд, Шевченко
хотів вдарити
по всіх струнах
жорстокої
сучасності,
по найболючіших
ранах у серцях
своїх знедолених
земляків, по
найніжніших
чуттєвих та
національних
властивостях
найдорожчого
йому поневоленого
народу - вдарити
так сильно, щоб
аж Дніпро заговорив!
Його
далекосяжні
політичні
концепції та
безкомпромісні
національні
кличі:
Розкуйтеся,
братайтеся!
У чужому
краю
Не шукайте,
не питайте
Того, що
немає
І на небі,
а не тільки
На чужому
полі... до тієї
міри вливалися
у приспані душі
українського
народу, настільки
"непоміркованими"
й небезпечними
видавалися
сучасникам,
що дуже часто
примушували
"боятися за
нього або затикати
вуха й тікати"
від Шевченка.
Але це його не
лякало. Будучі
свято переконаний
у тому, що рано
чи пізно "Встане
Україна... Світ
правди засвітить",
поет не переставав
кликати й напоминати
своїх земляків
- головно тих,
які втрачали
віру у власні
сили і йшли на
співпрацю з
Москвою:
Схаменіться,
недолюдки.
Літи
юродиві!
Подивіться
на рай тихий.
На свою
країну,
Полюбіте
щирим серцем
Велику
руїну!
Передчасна
смерть нашого
національного
генія запалала
вогнем вічного
життя над його
високою могилою.
Вона стала
символом дальшого
животворного
відродження
й волі для цілої
української
нації. До його
передчасної
могили з усіх
кінців просторих
степів
багатострадної
України потягнувся
український
народ як до
священного
місця, щоб віддати
доземний уклін
великому борцеві
і мученикові,
що, як справжній
месія, ціле
життя боровся
за її визволення
і впав у нерівній
боротьбі з
безоглядним
московським
окупантом, але
не склав зброї.
Чим саме
стала висока
могила Кобзаря,
мабуть, найкраще
охарактеризував
наприкінці
другої половини
минулого сторіччя
наш визначний
вчений Олександр
Барвінський,
який, відвідавши
її в 1885 році і
принісши
привіт
Шевченкові
від галицьких
та буковинських
українців,
пише: "Сонце
вже западало...
Навкруги нас
налягла гробова
тиша. У мене
мимохіть хлинули
сльози, скоро
тільки вступив
я на могилу
безсмертного
Батька України.
У моїй
душі ожили всі
спогади про
великого мученика
народного. Мені
не стало віддиху,
я не міг промовити
і слова... Хоч.,
тіло безсмертного
Кобзаря і,
"спочиває".
Зате дух його
оживляє, цілу
Україну та
проникає щораз
дальше і ширше,
навіть в широкі
верстви народу
українського
в Галичині і
Буковині. Це
тривожить тих,
які раді б стерти
з лиця землі
український
народ і цілу
Україну. Але
даремна їх
робота! Зерно,
що посіяв безсмертний
Тарас на рідній
ниві, не пропаде
ніколи!".
Постійно
зростаючий
культ безсмертного
Кобзаря тривожив,
тривожить і
далі буде тривожити
всіх окупантів
відвічних
земель нашого
народу, які не
спроможні
знищити його
огненне і животворне
слово, що розбудило
український
народ до нового
життя, що закликає
його безнастанно
до боротьби
за волю. Його
визвольні
кличі, які пролунали
на всіх просторах
знедоленої
України майже
150 років тому,
не перестають
нуртувати в
душі кожного
національно
свідомого члена
української
спільноти ще
й сьогодні.
Коли його
політичні
концепції та
високі ідеї
- оновлені та
посилені визначнішими
шістдесятниками
- не лише продовжують
жити серед
сучасної провідної
верстви на
наших рідних
землях, але й
стали основною
рушійною силою
в процесі остаточного
відродження
України, то ми
при сьогоднішнім
нашім урочистім
святі, вшановуючи
пам'ять безсмертного
Кобзаря, розгорнім
перед собою
його священну
Книгу, розгорнім
її не на здогад,
не випадково,
лише з ясним
поглядом! скупченою
увагою" і вичитаймо
з неї всі ті
поради та безнастанні
упімнення, які
він нам за подав.
Уявім собі, що
його непоборний
дух витає тут
- між нами. Уявімо
собі, що його
наболілі уста
можуть промовити
до нас, розсварених
і роз'єднаних,
живе огненне
слово. Звернемося
до нього, як
добрі діти до
рідного батька,
- вилиймо перед
ним все, що нас
найбільше
болить, що мучить
душу і наповнює
її тривогою
за майбутнє
національної
спільноти не
лише на рідних
землях, але і
в цілій діаспорі,
я потім звернімся
очима в найглибші
надра нашої
розгубленої
душі, послухаймо
його священного
і животворного
слова і пригадаймо
собі все, що
він написав,
у своїй віщій
Книзі... Тоді,
напевно, знайдемо
не лише відповіді
на всі болючі
питання, які
тривожать і
непокоять нас
і всю нашу
національну
спільноту, але
й з глибини
душі прошепочемо
разом з Шевченком
до Всевишнього
молитву:
Всім нам
укупі на землі
Єдиномишліє
подай
І братолюбіє
пошли!
Література
Шевченко
Т.Г. Зібрання
творів у шести
томах. К 2003
В сім’ї
вольній, новій.
Шевченківський
збірник. К 1989
Коцюбинська
Н. Етюди про
поетику Шевченка.
К 1990
Попомарчук
Г. Нескорений
Прометей. К
1968
Пархоменко
В. Незбагненний
апостол. Ч 1994
Шагинян
М. Тарас Шевченко.
М 1964
Рильський
М., Дейч О. Тарас
Шевченко. К
1964
Руденко
О., Петренко
Н. Вічний як
народ. К 1998
Матеріали
періодичної
преси.