М.І. Костомаров і його "відчуття історії"

а також ідеї вітчизняного месіанізму, панславізму, федералізму та егалітаризму[2,14]. Він надавав пріоритет народу, народним масам як вирішальному чиннику історичного процесу та приділяв увагу переважно висвітленню громадських рухів, повстань, інших явищ народної історії, хоча часто подавав останні в ідеалізованому та романтизованому вигляді. Для його народницької концепції характерне негативне ставлення до ролі централістично-бюрократичної абсолютистської дєржави в історичному процесі. Проте обстоювати українські інтереси Костомаров змушений був саме в політичному кліматі абсолютистської Росії, будучи переконаним прихильником еволюційного шляху поступу людського суспільства.

М. Костомаров зробив помітний внесок і в дослідження загальнометодологічних проблем історичного процесу, проаналізувавши в науковому і суспільно-політичному плані зміст таких понять, як слов'янське питання, слов'янофільство, панславізм, українофільство та багато інших. Тут він розкривається як талановитий дослідник історії та культури слов'янських народів[1,98]. Зокрема, у відомій течії суспільно-політичної думки XIX ст. - панславізмі Костомаров уособлював демократичне крило. Спираючись на власну федералістську концепцію, вчений знаходив витоки федералізму в давньослов'янському суспільстві. На його думку, вони становили одну з найкращих нереалізованих можливостей у розвитку Росії та України. Як філософ, інтелектуал Костомаров обстоював ідею рівності людей, станів та етнонаціональних спільнот, національної гармонії, що спиралася на трансцендентальні цінності християнства та морально-етичні відчування народного духу, актуалізовані постулати народоправства і федеративних способів організації суспільства.

Варто наголосити, що екстремізм був невластивий М. Костомарову, котрий мав гармонійну і напрочуд багату систему цінностей. Толерантність його духовної структури була основою схильності до великої конструктивної творчої праці. І це тим більш важливо, що М. Костомаров ніколи не був пасивним спостерігачем. Він жив у вирі подій, відстоював свої погляди і переконання, що часто розходилися з позицією влади та офіційною історіографією, намагався сприяти суспільному розвитку, уявлення про який будував на широких знаннях у галузі історії. Він був противником злиття російського і українського народів, убачаючи перспективу їх розвитку в добросусідських взаєминах. Зважаючи на це, становить інтерес згадка російської дослідниці Т. Чалої про те, що «після Кирило-Мефодіївського братства і заслання, робота в журналі «Основа» ще більше зміцнила Костомарова в думці щодо душевної приналежності до українців, водночас зберігаючи право називатися росіянином[4,18]. Слов'янин, росіянин, але українець, так можна сформулювати його розуміння власної національної ідентифікації в зрілому віці» .

Висновок

Нині інтерес до особи визначного українського історика та його творчої спадщини є досить значним, і не тільки в науковому середовищі, а й у суспільстві в цілому. Водночас ушанування пам'яті вченого матиме, інтернаціональний та полідисциплінарний характер, адже його творча спадщина за хронологією та просторовими межами обіймає низку епох, насичених визначними подіями української, російської та польської історії, а також охоплює низку суміжних наук і дисциплін, таких як етнографія, фольклористика, археографія і джерелознавство, що відігравали важливу роль у процесі формування й становлення академічної історіографії в Україні.

Використана література

Грушевський М. Українська історіографія і Микола Костомаров. // Молода нація. Смолоскип., -2002. -№1. –С.90-108.

Пінчук Ю. Микола Костомаров: людина, вчений, громадський діяч // Історичний журнал. -2007. -№1. –С.3-16.

Пінчук Ю.А. До оцінки й громадської діяльності М.І. Костомарова // Український історичний журнал. -1992. -№3. –С.3-11.

Пінчук Ю. Ідеолог Кирило-Мефодіївського братства // Київська старовина. -1992. -№5. –С.15-18.

Толочко П. Видатний історик України і Росії // Київська старовина. -1992. -№5. –С.7-14.