Вплив митно-тарифного регулювання на розвиток міжнародної торгівлі

11,8%, при цьому відбувалося зростання обсягів імпорту. На кінець 2007 року середньоарифметичний тариф було підвищено до рівня 22,6% і протягом цього періоду відбувалося зниження обсягів імпорту цих товарів. У 2008 та 2009 роках середньоарифметичний тариф було знижено відповідно до рівня 18,6% та 17,83%, а імпорт у 2007 році зріс на 22%) порівняно з 2008 роком. Що стосується загальних змін середньоарифметичного тарифу по усіх товарах та загальних обсягів імпорту, можна відмітити, що у 2007 - 2008 роках відбувалося підвищення ставок мита і в той же час, у 2007 році відбувалося зростання обсягів імпорту товарів. У 2008 - 2009 роках відбувалося значне падіння обсягів імпорту товарів, не дивлячись на те, що у 2009 році середньоарифметичний тариф було знижено до рівня 9,82%. У 2003 році, незважаючи на зростання середнього значення тарифу до рівня 10,68%, відбулося зростання обсягів імпорту до 15,78 млрд.дол. США. У 2007 році середній тариф зменшився до 10,5%, а обсяги імпорту збільшилися до майже 17 млрд. дол. США, але це значною мірою можна пов'язати із загальним економічним ростом [13]. Аналізуючи наведенні статистичні дані можна зробити висновок, що зміни ставок мита, у визначених межах, не є головним чинником, який може вплинути на зростання обсягів імпорту товарів. В даний час, в основному, ринок споживання та виробництва стабілізувався. Зміни ставок ввізного мита вже відбуваються по окремих товарних позиціях і це не може значно вплинути на загальні обсяги імпорту продукції.

Слід зазначити, що Україна майже не використовує на практиці спеціальні, антидемпінгові та компенсаційні мита для захисту внутрішнього ринку, хоча їх роль надзвичайно важлива, особливо з точки зору економічної безпеки.

Так, у 2002 р. Кабінетом Міністрів України введено спеціальне мито у розмірі 20% щодо низки російських товарів у кількості 22 позицій, в тому числі залізняка, хлору, мінеральних добрив, деяких фарб i лаків, бавовняних тканин, феросплавів. Мито було введено на період дії спеціального мита, встановленого Росією у травні 2001 р. на українські труби з чорних металів. Також з 30 липня по 8 грудня 2002 р. було введено спеціальне мито на нові легкові автомобілі з Росії з робочим об’ємом циліндра від 1000 до 1500 см³, що ввозяться громадянами на митну територію України, у розмірі 31,7%. Мета введення — підтримка вітчизняного виробника.

З цією ж метою 27 вересня 2003 р. Україна ввела антидемпінгове мито терміном на 5 років на імпорт сірників з Росії та Білорусі. У рішенні Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 12.09.2003 р. розмір ставки ввізного мита для російських сірників установлено на рівні 8,8%, однак продукція ЗАТ «Плитспичпром» (Балабаново) обкладатися митом не буде. Для білоруських виробників розміри мита є значно вищими: ЗАТ «Пинскдрев» — 31,8%, «Борисовдрев» — 68,7%, інших виробників — 95,7% [13].

Аналіз вітчизняного митного оподаткування далі здійснимо з огляду на структуру доходів Зведеного бюджету України за 1994 — 2004 рр. за такими напрямами: по-перше, з’ясуємо, яку питому вагу має митне оподаткування в цілому в дохідній частині Зведеного бюджету України (мито/доходи), i в непрямому оподаткуванні зокрема (мито/непрямі податки); по-друге, визначимо зміни у структурі мита (ввізне та вивізне мито).

Таблиця 2.1. Динаміка та ланцюгові темпи приросту питомої ваги мита у складі доходів Зведеного бюджету України та непрямих податках, %.

Показники	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009
Мито, доходи	1.9	2,5	5,4	4,3	4,5	4,8	5,1
Мито, нппрямі податки	11,0	12,2	11,9	8,1	8,9	7,0	6,1
Ланцюгові темпи приросту, доходи	6,5	6,5	3,5	- 15	11,8	31,5	24,5
Ланцюгові темпи приросту, Непрямі податки	2,7	46,0	- 8,3	26,2	15,9	24,3	39,9

Згідно з табл. 2.1 відзначимо, що митне оподаткування не належить до податків, які мають ключове значення при формуванні дохідної частини бюджету, оскільки питома вага митного оподаткування протягом усього періоду, що аналізується, не перевищувала 6%. У цілому це позитивний результат, оскільки характерною особливістю податкових систем більшості країн, що розвиваються, є висока частка податків на зовнішню торгівлю (у середньому до 30% дохідної частини бюджету), насамперед імпортного мита. Однією з причин високої частки мита в державних доходах є простота збору такого податку. До того ж ці податки служать ефективним замінником податку на доходи вітчизняних підприємств.

Водночас не можна не помітити, що роль митного оподаткування постійно підвищується, особливо в останні роки. Так, якщо у 1999 — 2001 рр. митні надходження становили в середньому 800 млн. грн. на рік, то за період 2006 — 2008 рр. вони досягають у середньому 1824 млн. грн., тобто відбулося зростання у 2,3 рази. Це зростання можна пояснити такими факторами.

Першим фактором є збільшення імпорту товарів до України після спаду у 2004 — 2007 рр., який був спричинений як внутрішніми (нестабільність економічної ситуації, платіжна криза, торгівельні конфлікти та неврегульованість проблем ціноутворення на імпортовані енергоносії й транзит), так i зовнішніми проблемами (падіння світових цін i глобальна економічна криза; фінансово-економічна криза в Росії, яка посилила проблеми в торговельно-економічних відносинах між Україною та Росією).

Загалом слід відзначити, що імпорт товарів i послуг до України є досить стабільним, починаючи з 1996 р. Однак зауважимо, що зв’язок між імпортом товарів i послуг i сплатою мита є досить слабким, оскільки коефіцієнт кореляції цих двох груп даних становить лише 14%.

Другим фактором є активізація Україною діяльності останнім часом на шляху вступу до СОТ, що, у свою чергу, викликало прийняття низки нормативно-правових актів i внесення поправок до вже існуючих, які зробили прозорішою діяльність митних органів.

Підсумовуючи можна констатувати, що політика Уряду у сфері митно-тарифного регулювання за останні роки, не призвела до зниження рівня захисту внутрішнього ринку. Порівняння середньоарифметичних ставок імпортного тарифу України з відповідними показниками країн ЄС та Східної Європи також свідчить, що рівень тарифного захисту українського ринку і після вступу до СОТ буде знаходитися на прийнятному рівні.

Як свідчить досвід, рівень митно-тарифного захисту для того, щоб бути ефективним, не повинен бути непомірним (не більше 10-15%). Граничний рівень імпортного мита не повинен, в усякому разі, перевищувати 30%. Інакше непомірно високі ставки мита і податків на імпорт призводять до того, що їх перестають сплачувати.

2.2 Оцінка ефективності митно-тарифного регулювання

Реалізація вимог щодо ефективного митно-тарифного регулювання пов’язана з певними потенційними загрозами забезпеченню національних інтересів України. «Відкритість» національної митної території для міжнародної торгівлі може завдавати державі економічних збитків: недонадходження до бюджету внаслідок викривлення митної вартості товарів, шкода здоров’ю й безпеці споживачів, контрабанда потоків тощо. В таких умовах є доцільним:

підвищити ефективність національної митної політики в сфері забезпечення невідкладного реагування на зовнішні загрози;
протидіяти можливим негативним наслідкам таких загроз;
забезпечити економічні інтереси держави;
максимально використати в національній системі регулювання міжнародні правила і вимоги.

Істотне збільшення масштабів ввезення до України товарів у 2008 році з Казахстану (у 4 рази), Грузії (на 72%), Польщі (на 50%), Італії (на 42%), Білорусі (на 33%), Китаю (на 28%), Німеччини (на 26%) висвітлило проблему браку технологічних та фізичних потужностей митної служби для оперативного й ефективного здійснення відповідних митних процедур.

Протягом останніх років відбулися значні прогресивні зрушення в удосконаленні національної митної політики. В ній є такі здобутки:

1. Поліпшення взаємодії митних органів із суб’єктами господарювання, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. Цей захід спрямовано на забезпечення лібералізації сфери зовнішньої торгівлі й водночас подолання тіньових механізмів ввезення в Україну товарів і створення надійних бар’єрів для надходження на споживчий ринок продукції без сплати визначених чинним законодавством податків і зборів. Завдяки такій взаємодії (підписано 8 меморандумів та 5 протоколів про співпрацю між Державною митною службою України (ДМСУ) та суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності) забезпечено зростання додаткових надходжень до державного бюджету України в результаті коригування митної вартості товарів.

2. Активізація роботи з приведення законодавства України у сфері захисту прав інтелектуальної власності до світових стандартів із метою посилення протидії незаконному переміщенню товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності.

3. Налагодження ефективної взаємодії з митними службами суміжних держав та найбільших торговельних партнерів України з метою виявлення корупційних тіньових схем у зовнішньоекономічній діяльності й організованих угруповань, що здійснюють злочинну діяльність у зовнішньоекономічній сфері та займаються легалізацією (відмиванням) кримінальних коштів.

4. Досягнення певного прогресу в розвитку системи електронного декларування товарів, що сприяє прискоренню й спрощенню процедур здійснення митного контролю та оформлення товарів і транспортних засобів.

5. Вживання низки заходів щодо нормативного забезпечення недопущення ввезення в Україну харчових продуктів незадовільної якості, зокрема м’ясопродуктів.

Водночас слід відзначити низку проблем. Невідповідність митного контролю сучасним стандартам пропускної спроможності. Значне зростання обсягів зовнішньоторговельного обороту у 2007 році на 11884 млн. дол. США (17 %), порівняно з 2006-м, зміцнення цих тенденцій у 2008 році (за січень–березень обсяги товарообороту перевищують аналогічний період 2007 року на 5 749,5 млн. дол. США) потребує якісно нового підходу до здійснення контролю міжнародних вантажних потоків. Зростання товаропотоків висвітлило такі проблеми митного контролю: істотні часові витрати на проведення митних процедур, застарілі механізми технологічного пропуску товарів, неможливість збереження норми чинного законодавства про стовідсотковий фізичний контроль товарів, які переміщуються через кордон України, тощо.

Про недосконалість митної політики України свідчать також:

– значна частка у загальному обсязі товарообігу товарів, що переміщуються контрабандним шляхом. Серед загальної кількості порушених у зв’язку з цим справ третина стосується промислових товарів, сировини та матеріалів, 25,5% – продовольчих товарів і сільгосппродукції (грошовий еквівалент 34,2 млн. грн.);

– збереження загрозливої ситуації з контрабандою наркотичних засобів та зброї. У 2008 році почастішали спроби переміщення через митний кордон України дуже небезпечних для життя й здоров’я громадян товарів. Так, митними органами було виявлено 546 випадків незаконного переміщення зброї та 800 спроб – наркотичних засобів (вилучено 533,6 кг наркотичних речовин);

– учинення правопорушень у сфері інтелектуальної власності (незаконне переміщення через митний кордон України дисків для лазерних систем зчитування й іншої аудіовізуальної продукції). У 2008 році митними органами припинено 140 спроб незаконного переміщення компакт-дисків на суму 229 тис. грн. Основними осередками цих правопорушень є: під час увезення такої продукції в Україну – російсько-українська ділянка кордону, під час вивезення з України – польсько-українська ділянка.

Однак митний контроль і митне оформлення є ключовими функціями митної служби України. Під час реалізації на практиці цих важливих функцій постає безліч перешкод та проблем.

Підвищити ефективність митного оформлення та митного контролю за здійсненням зовнішньоекономічних операцій, послабити роль суб’єктивного чинника під час прийняття рішень щодо митного оформлення й митного контролю необхідно шляхом:

1) наукових досліджень та внормування у правових процедурних актах системи критеріїв ризиків під час здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів;

2)використання цієї системи як нормативно-інформаційної комп’ютерної бази під час здійснення митного контролю та аналізу документів, поданих до митного оформлення;

3) користування цією системою оперативним складом митних органів під час оцінювання митної вартості товарів та встановлення їх коду згідно з УКТЗЕД.

Реалізація науково-організаційних заходів, спрямованих на максимальну правову регламентацію процесу здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, сприятиме зростанню відповідальності за обґрунтованість прийнятих рішень і посадовими особами митних органів, і декларантами.

Як свідчить історія організації митного контролю в Україні, як і в будь-якій іншій державі, залежно від її митної політики пріоритетними напрямами роботи митних установ є або боротьба з незаконним переміщенням товарів через кордон, або виконання фіскальної функції, або поєднання першого та другого. Однак, незалежно від того, яку митну політику проводить держава – ліберальну, протекціоністську чи змішану, на митні установи покладається обов’язок здійснювати контроль за дотриманням митного законодавства. У період монополізації зовнішньої торгівлі, коли коло осіб, які перетинають митний кордон, і суб’єктів зовнішньоторговельних відносин є обмеженим, а останні засновані лише на державній формі власності, митний контроль здійснюють переважно у формі перевірки документів і відомостей, зазначених у митних документах. За умов розвитку зовнішньоторговельних відносин, туризму, поширення міграції трудових ресурсів, капіталів, участі у процесах міжнародної митної інтеграції митний контроль істотно ускладнюється й потребує застосування новітніх форм і методів, а також високої професійної підготовки митних службовців.

Україна будує демократичну, соціальну, правову державу, і процеси, які відбуваються в суспільстві, під час налагодження господарських зв’язків, у зовнішньоекономічних відносинах, що виникають і будуються на нових засадах, мають перебувати під державним контролем. Держави з різними формами правління «…здійснюють контроль і впливають у такий спосіб на формування відносин у суспільстві, при цьому характер контролю й заходи, які його супроводжують, свідчать і про характер державної влади, і про її спрямованість, відповідність проголошеним принципам розвитку» [7, с. 11].

Зважаючи на те, що ДМСУ є центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи, а функція захисту економічних інтересів держави є похідною від контрольної, залежить від ефективності й успішності останньої, перелік основних завдань ДМСУ у статті 11 Митного кодексу 2002 року (далі – МК України) визначається так: «1) виконання та контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи; (...) 6) здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, вдосконалення форм і методів їх здійснення; 7) контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України...» [4].

Суть митного контролю за дотриманням законодавства України з питань митної справи полягає у встановленні факту відповідності поведінки суб’єктів переміщення встановленим митним правилам (митний контроль у широкому розумінні цього поняття).

Митний контроль товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, передбачає безпосереднє здійснення заходів, спрямованих на перевірку відповідності реальної кількості товарів зазначеній у товаросупровідних документах, задекларованої митної вартості – реальній митній вартості, й інші контрольні дії, виконання яких за загальним правилом є умовою пропуску товарів, предметів, транспортних засобів через митний кордон держави.

У п. 15 ст. 1 МК України 2002 року дефініція «митний контроль» формулюється як «сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм цього кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку» [4].

В основному кодифікованому акті в галузі митної справи визначення митного контролю наведено у вузькому розумінні, якому відповідають певні форми, методи, функції та мета його здійснення. Тому доцільно, на наш погляд, нормативно закріпити це положення й сформулювати поняття митного контролю так: митний контроль – це сукупність перевірочних заходів, здійснюваних митними органами в межах своєї компетенції на засадах вибірковості, з метою забезпечення дотримання норм нормативно-правових актів з питань митної справи та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Отже, заходи організаційного й матеріально-технічного характеру, спрямовані на забезпечення законності й дисципліни учасників митних правовідносин виносяться за рамки вузьконормативного визначення митного контролю як діяльності, виконуваної безпосередньо в пунктах пропуску через митний кордон або в інших нормативно визначених місцях. Ми беремо до уваги й те, що унормуванню підлягає принцип вибірковості митного контролю, реалізація якого дасть можливість «...поступово перейти до здійснення контрольних операцій на рівні практики роботи органів ... митного контролю Європейського Союзу» [3, с. 3].

Згідно зі ст. 41 МК України 2002 року, митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів України в тій чи іншій формі. Зрозуміло, що залежно від конкретних об’єктів і суб’єктів контролю та його цілей зазначені форми митного контролю виявляються по-різному. Але у всіх випадках загальним правилом є неприпустимість заподіяння неправомірної шкоди правам і законним інтересам учасників митних правовідносин.

Тож, по-перше, митний контроль за своєю організаційно-правовою суттю є державним надвідомчим зовнішнім контролем. По-друге, у статті дещо ширше розглядаються форми контролю, ніж зазвичай останні прийнято розуміти в теорії адміністративного права, де до таких відносять ревізії, контрольні перевірки тощо. Це зумовлено особливостями об’єктів і суб’єктів митного контролю.

Митний кодекс України 2002 року у ст. 40 визначає, що об’єктами митного контролю є всі товари і транспортні засоби, переміщувані через митний кордон, за винятком випадків, передбачених МК. Серед суб’єктів правовідносин з приводу митного контролю товарів, предметів, транспортних засобів, необхідно вирізняти такі: митні органи та їхні посадові особи; юридичні особи та їхні представники; митні брокери.

Підсумовуючи загальну характеристику митного контролю, зазначимо, що нею не вичерпується дослідження організації контролю. Важливо визначити мету митного контролю, а також вихідні засади його здійснення. З’ясування принципових положень митного контролю дає змогу проаналізувати етапи контрольної діяльності митних органів, що відбивають її функціональні динамічні характеристики; розкрити юридичну природу, цілісність змісту митного контролю, а також його специфіку як різновиду державного контролю.

2.3 Основні напрямки покращення митно-тарифного регулювання

Реалізація експортного потенціалу країни на зовнішніх ринках є стратегічним завданням інтегрування її економіки до світової системи господарювання. За умови трансформації економічної системи виконання даного завдання стає необхідною умовою, яка забезпечує ефективність функціонування економіки загалом. Збільшення експортних надходжень сприяє структурній перебудові, знижує тягар заборгованості країни, значно розширює можливість закупівлі імпорту.

Збільшення обсягів експорту можливе тільки за умови проведення адекватної макроекономічної політики. Вважаєю, що поступ у напрямі зниження протекціонізму також сприяє перспективі зростання обсягів експорту. Високий рівень протекціонізму в інтересах галузей обробної промисловості, адекватний заходам, які утримують ціни на експортні товари на штучно низькому рівні, стримують зростання сировинного експорту. Промислові ж експортні товари, виробництво яких в Україні має довгострокові перспективи, як правило, не оподатковуються експортними податками, тому для збільшення обсягу експорту необхідне проведення різноманітних інституціональних реформ.

Таким чином, необхідними умовами для нарощування експорту є макроекономічна стабільність і адекватний валютний курс. Варто зауважити, що на експорті негативно позначаються як завищення, так і значні, непередбачувані коливання валютного курсу, які небезпечні через непередбачуваність.

На мою думку, одним із ефективних шляхів створення сприятливого економічного середовища для експортерів є надання їм вільного доступу до необхідних ресурсів через систему звільнення імпорту ресурсів, необхідних для виробництва експортних товарів, від застосування як тарифних, так і нетарифних обмежень, навіть у разі наявності вітчизняних ресурсів.

Експортери також можуть одержувати певні переваги, якщо матеріали, які витрачаються в процесі виробництва, і запасні частини до устаткування будуть легкодоступні їм за цінами, близькими до світових. Як показує світовий досвід, велика частина світового промислового експорту з країн із ринковою економікою припадає на ті країни, де для виробництва експортної продукції практично створено умови "вільної торгівлі" щодо системи оподаткування і забезпечується вільний доступ до матеріалів. Проте більшість країн, що розвиваються, мають потребу у значному вдосконаленні системи придбання виробничих ресурсів підприємствами -- експортерами.

Одним із засобів успішної реалізації експортного потенціалу України може стати політика надання експортерам безмитного доступу до всіх імпортних матеріалів. Так, наприклад, Гонконг і Сінгапур фактично є порто-франко, за рахунок чого показники експорту в цих країнах мають тенденцію до зростання.

Основними причинами, які перешкоджають процесу створення потужних секторів промислового експорту за одночасного зберігання достатньо високого рівня протекціонізму для національних виробників, продукція яких конкурує з імпортом, є:

* високий рівень протекціонізму, що побічно підриває експорт шляхом завищення валютного курсу і залучення національних виробничих ресурсів до галузей, які конкурують з імпортом;

* валютний контроль і розподіл ліцензій на імпорт, а за таких умов забезпечити доступ до ресурсі в за світовими цінами дуже проблематично.

Звільнення від сплати мита або варіант використання тимчасового безмитного ввезення майже неможливі з точки зору адміністрування за умови високого рівня протекціонізму, що призводить до значних розбіжностей вітчизняних цін на імпорт із світовими цінами, оскільки мають місце різноманітні зловживання і використання ресурсів не за призначенням.

Досвід свідчить, що існують країни, які змогли досягти значного зростання експорту за одночасного проведення протекціоністської політики, наприклад, Південна Корея і Тайвань. Проте вони змогли це зробити завдяки особливим політичним умовам і збігу обставин, які відтворити в Україні практично неможливо. У Південній Кореї і Тайвані авторитарні режими активно протидіяли діяльності з присвоєння ренти, яку розглядали як суперечну мету розвитку експорту. У цих країнах протекціоністська політика врівноважувалася також іншими заходами щодо стимулювання промисловості і торгівлі. Вжиття подібних заходів в Україні, на нашу думку, є досить проблематичним, оскільки може призвести до корупції і зловживання. Крім того, час від часу ці заходи підкріплювалися експортними субсидіями, використання яких у даний час буде наштовхуватись на протидію економічно розвинутих країн. Більше того, в обох країнах дійшли розуміння недоліків протекціонізму і лібералізували імпорт. Південна Корея з 1967 р. здійснювала поступове реформування політики імпорту, а починаючи з 80-х років цей процес було прискорено, що істотного знизило рівень протекціонізму. За рахунок цього відбувалось зростання експорту, і протягом 80-90-х років зростала частка експорту у валовому внутрішньому продукті.

Експортери одержують істотні переваги від вільного доступу до імпортного устаткування і технологій завдяки низьким ставкам імпортного мита і непрямим податкам, встановленим на устаткування, що ввозиться, а також зрозумілих і ефективних процедур, що регулюють внутрішні іноземні інвестиції.

Вважаю, що надійний і безподатковий доступ до імпортних виробничих ресурсів найкраще забезпечується одночасним використанням принаймні трьох різноманітних схем. Хоча кожна з них може відповідати досягненню конкретних експортних цілей, але схеми повинні бути доступні всім діючим і потенційним експортерам. Дані схеми мають і певні недоліки. Вони можуть тимчасово скоротити обсяг державних надходжень, а за високого рівня протекціонізму такі схеми створюють умови для різноманітних зловживань. Розробка і реалізація схем потребують уваги політиків і значних адміністративних витрат з боку держави.

Однак, незважаючи на набуття чинності з 1 січня 2004 року Митним кодексом України, ситуація в галузі митного контролю та митного оформлення залишається непростою. Кількість нормативно-правових актів, що регулюють митну справу, не свідчить на користь якості регулювання правовідносин, що виникають у цій сфері. Недосконалість системи митного законодавства позначається на всій системі національного законодавства та розвитку митного права.

Беручи до уваги зазначені тенденції й умови правового регулювання митного контролю та митного оформлення, пріоритетами у цій сфері мають стати:

– підвищення рівня захисту національних інтересів держави за допомогою інструментів митної політики з одночасним збалансованим упровадженням міжнародних вимог та стандартів;

– спрощення митних процедур за рахунок покращення системи управління ризиками, що дасть змогу зосередитися на ідентифікації й інспектуванні високоризикованих вантажів;

– створення максимально сприятливого середовища для учасників зовнішньоекономічної діяльності з метою активізації здійснення ними експортно-імпортних операцій;

– підвищення ефективності оперативного виявлення та протидії негативним явищам у зовнішній торгівлі, які є потенційними загрозами безпеці й інтересам держави.

Для цього необхідно:

– створити сприятливі нормативно-правові умови розширення прав митних органів у частині доступу до інформації, що міститься в базах даних інших органів державної влади;

– забезпечити умови для ширшого застосування принципів постаудитконтролю у здійсненні митного контролю та поступового відходу від практики стовідсоткового фізичного огляду товарів;

– розробити національну концепцію створення та функціонування уповноважених операторів торгівлі з метою підвищення безпеки переміщення міжнародних вантажів і створення вигідних умов для учасників зовнішньоекономічної діяльності. Статус уповноваженого оператора мають отримувати суб’єкти ЗЕД, які відповідатимуть законодавчо встановленим критеріям (такими критеріями можуть бути: відсутність недобросовісних дій під час здійснення зовнішньоекономічних операцій, відсутність недостовірної та суперечливої інформації у товаросупровідних та фінансових документах, відсутність незаконних дій під час здійснення ЗЕД тощо). Отримання статусу передбачає для уповноваженого оператора торгівлі такі вигоди: значне спрощення процедур митного оформлення товарів, зменшення витрат на бюрократичне оформлення шляхом скорочення переліку обов’язкових документів, зменшення витрат на проведення процедур із розмитнення товарів тощо. Має бути передбачена можливість втрати статусу уповноваженого суб’єкта через недобросовісні дії із внесенням його до переліку суб’єктів підвищеного ризику Держмитслужби;

– розробити програму реформування процедур митного оформлення, що ґрунтується на цілковитій автоматизації процесів, упровадженні методик управління ризиками, профілювання й вибірковості. Для цього посилити взаємодію з іноземними експертами з метою запозичення відповідного зарубіжного досвіду;

– розширити застосування системи управління ризиками, що об’єднує індикатори ризику, розроблені в рамках діяльності митних та прикордонних органів, а також забезпечити відповідність цієї системи на оперативному рівні Рамковим стандартам безпеки та спрощення світової торгівлі ВМО. Для цього необхідно забезпечити єдині стандарти обміну даними на міжвідомчому рівні між українськими правоохоронними та іншими відповідальними органами, які здійснюють моніторинг і контроль зовнішньоекономічних операцій, а також володіють оперативною інформацією;

– створити єдину систему використання попередньої інформації відповідно до положень Рекомендацій щодо інформаційних технологій Кіотської конвенції та Рекомендацій з інтегрованого управління ланцюгом постачання товарів Всесвітньої митної організації з метою оперативного виявлення потенційно небезпечних вантажів та запобігання наслідкам увезення недоброякісної, екологічно-, санітарно- й іншої небезпечної продукції ще на початковій стадії руху.

Висновки

Дослідивши в даній курсовій роботі особливості митно-тарифної політики України я можу зробити наступні висновки та узагальнення. По-перше, податкова політика України як складова фінансової політики на сучасному етапі має формуватися з огляду на стосунки з іншими країнами. Тому розгляд особливостей митного оподаткування, яке є важливим економічним регулятором зовнішньоекономічної діяльності, на сьогодення набуває особливої гостроти. Я визначила, що мито, безумовно, є податком, оскільки, воно сплачується в обов’язковому безвідплатному порядку відповідно до вітчизняного законодавства та не має конкретного цільового призначення. Відповідно мито є важливою складовою податкової системи i характеризується таким:

є непрямим податком, а тому йому притаманні їх основні риси: по-перше, мито включається до ціни товару як надбавка i є податком на споживання; по-друге, мито має чітко виражену фіскальну природу; по-третє, стягується за тарифами;

є загальнодержавним податком i у повному обсязі включається до Державного бюджету України.

Мито виконує фактично ті самі функції, що й інші податки та збори, однак має певні особливості:

фіскальна функція мита полягає в тому, що акумулюються кошти для виконання державою покладених на неї завдань. Такий суто фіскальний підхід для встановлення мита був характерним для епохи протекціонізму, коли спеціально встановлювалися високі ставки мита, однак з початку інтеграційних процесів відбулося послаблення ролі мита у формуванні доходів держав;

регулююча функція мита полягає в тому, що завдяки диференціації ставок відбувається коригування національних i світових цін.

Можна виокремити три основні прояви цієї функції: протекціоністський (національна ціна буде значно нижчою за світову ціну разом із сплаченим митом), стимулюючий (національна ціна буде вищою за світову ціну разом із сплаченим митом) та стабілізуючий (національна ціна дорівнюватиме світовій ціні разом із сплаченим митом).

Наразі вітчизняне митне законодавство та практика його застосування зазнають важливих змін. 1 січня 2004 року чинності набув новий Митний кодекс України. Цього ж року набула чинності ціла низка підзаконних актів у сфері митного регулювання. В цілому можна стверджувати, що прийняття нового Митного кодексу зі змінами внесеними Законами України № 291-IV від 28 листопада 2002 року та № 3488-IV від 24 грудня 2002 року, було визначним кроком у вірному напрямку.

Новий Митний кодекс пов’язаний із застосуванням норм цілого комплексу законодавчих і нормативних актів та міжнародних угод. Головні з них такі: Конституція України, Земельний кодекс України, Кримінальний кодекс України, Кодекс «Про Єдиний митний тариф України», Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 1-212-4) Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності«, Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 213 - 330), Угода про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі 1994 року, Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів«, Закон України «Про державну службу«, Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему опису та кодування товарів, Митна конвенція про перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП), Генеральна угода з тарифів та торгівлі.

Питання митно-тарифного регулювання є одними з основних у розвитку зовнішньоекономічних відносин. Отже, особливої уваги необхідно приділяти вирішенню проблем вдосконалення системи митно-тарифного регулювання в Україні.

Митна політика України розвивалася в напрямі паралельного розвитку всіх сторін системи митно-тарифного регулювання у відповідності з передовими, загальновизнаними нормами і правилами міжнародної практики. Вона включала одночасне вирішення проблем заповнення теоретичного вакууму, розбудови митної інфраструктури і активну участь у опрацюванні митних режимів, що мають забезпечувати мінімізацію митних процедур та ефективність митного контролю.

Список використаних джерел

1.Митний кодекс України

2.Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність"

3.Буковинский А.Е „Теория международной торговли”. – М.:Дело, 2002. – 327с.

4.Бункина М.К. Национальная экономика: Учеб. пособие. – М.: Дело, 2003. – 452 с.

5.Власюк О.С. Модельний аналіз динаміки міжгалузевих цінових пропорцій в економіці України. – К.: НІСД, 2004. – 80 с. – (Сер.“Екон.стратегії”;Вип. 5).

6.Власюк О.С., Ямпольська І.Л.