Зовнішня та внутрішня політика Філіпа IV Красивого
Зміст
Вступ
Розділ
І. Зовнішня
політика Філіпа
IV Красивого
1.1
Боротьба за
укріплення
зовнішньополітичних
позицій Франції.
Фландрські
війни
1.2
Конфлікт з
Римським Папою
Боніфацієм
VIII. “Авінйонський
полон”
Розділ
ІІ. Внутрішня
політика Філіпа
IV Красивого
2.1
Заходи Філіпа
IV Красивого
щодо зміцнення
королівської
влади у Франції.
Виникнення
Генеральних
штатів
2.2
Розгром Ордену
тамплієрів
Висновок
Список
використаних
джерел
Додатки
Вступ
Якщо
подивитися
уважно на парадний
портрет французького
короля Філіпа
IV - гравюру, виготовлену
по печатці, -
на перший погляд
стані зрозуміло,
чому він одержавши
в історії епітет
Le Bel, Красивий.
Тонкі правильні
риси й ніжна
юнацька особа
яскраво виділяються
з невиразного
ряду портретів
численних
монархів, залишених
нам епохою
високого й
пізнього
Середньовіччя.
Це візуальне
спостереження,
однак, аж ніяк
не підтверджує
думка деяких
істориків, що
король Філіп
був усього лише
" іграшкою в
руках спритних
радників" (Й.
Шуста) або що
в ньому було
щось " холодне,
нерухоме, як
у статуї" (В.
Кинаст). Скоріше
здається, що
ця особа випромінює
якусь особливу
меланхолію,
мабуть, і замкнутість,
таємницю. І все
це разом узяте,
відповідає
словам Фавье,
що Філіп Красивий
- перша із загадок,
якими обплутана
історія його
майже тридцятирічного
правління.
Суперечливі
погляди на
особистість
цього короля
обумовлені
політичним
кліматом епохи,
у якій він жив.
Його прагнення
до незалежності
Французького
королівства
й об'єднанню
романізованної
Галлії розцінюється
іноді як французький
імперіалізм
- насамперед
істориками,
що виходять
із фікції
універсальної
Римської імперії.
Ця фікція, однак,
була анахронізмом
уже до Філіпа
Красивого. У
його ж часи
вона вже викликала
тільки антипатію
європейських
народів, що
вбачали в ній
опіку Римської
курії й німецький
тиск. Крім того,
сама корона
цієї фіктивної
імперії все
частіше ставала
яблуком розбрату
в усьому християнському
світі.
Правління
Філіпа IV Красивого,
одного з останніх
Капетів, доводиться
на період загострення
зіткнень між
світською й
церковною
владою. Причому
відбуваються
зіткнення вже
не тільки на
рівні папський
Рим - Римська
імперія, як це
було в часи
Штауфенів:
спроби відродити
світську владу
папства натрапляють
на відсіч і
зростаючу
національну
й державну
самосвідомість
усієї Європи.
З
домаганнями
на верховенство
над світською
владою виступає
й папа римський
Боніфацій VIII.
У його особі,
з одного боку,
й в особі Філіпа
Красивого, з
іншого боку,
зіштовхуються
дві вкрай езопові
особистості,
що займають
по відношенню
одна до іншої
непримиренні
позиції. Це
зіткнення
наклало свій
відбиток на
всю епоху. До
цього часу
суперечити
папському
престолу (та
й то в дуже ввічливій
і обережній
формі) дозволялися
хіба що римські
імператори.
І раптом на це
наважився
французький
король.
Філіп
IV (1268 - 29 листопаду
1314), названий
Красивим, син
і наступник
Філіпа III, і Ізабелли
Арагонської,
правив як король
Франції з 1285 до
своєї смерті.
Він був чоловіком
Хуани I Наваррської,
на підставі
цього шлюбу
він також був
Королем Наварри
(як Філіп I) і
графом Шампанським
з 1284. (дів. додаток
2)
Член династії
Капетінгов,
Філіп народився
в палаці Фонтеблу
в Сен-Марне.
Філіп отримав
прізвисько,
Красивий через
свою гарну
зовнішність,
але його непохитна
особистість
отримала також
інші епітети.
Його
правління
зіграло важливу
роль у процесі
занепаду політичної
могутності
феодалів і
зміцнення
монархізму
у Франції. Він
продовжував
справу батька
і діда, але умови
його епохи,
особливості
його характеру,
дії радників,
що оточували
його, помічників
ще більше
підкреслили
та підсилили
забарвлення
насильства,
і жорстокості,
що були присутні
й раніше.
Радники
Філіпа, виховані
в дусі традицій,
прагнули завжди
підшукати
"законний"
ґрунт для вимог
і домагань
короля, і переводили
найважливіші
дипломатичні
спори у форму
судових процесів.
Усе правління
Філіпа наповнене
зварюваннями,
"процесами",
дипломатичним
кляузництвом.
Так,
наприклад,
підтвердивши
за королем
англійським
Едуардом I володіння,
Філіп після
цілого ряду
причіпок викликав
його на суд,
знаючи, що Едуард,
який воював
якраз у цей час
з шотландцями,
з'явитися не
може. Едуард,
боячись війни
з Філіпом, надіславши
до нього посольство
і на сорок днів,
дозволивши
йому зайняти
Гієнь. Філіп
зайняв герцогство
і не захотів
залишити його.
Почалися дипломатичні
переговори,
які привели
до качану військових
дій. Врешті-решт
Філіп віддав
Гиень з тим,
щоб англійський
король як і
раніше приніс
йому присягу,
і визнав собі
його вассалом.
Філіп
IV зумів налаштувати
до собі фламандське
міське населення;
граф фландрський
залишився майже
самотній перед
французькою
армією, і потрапив
у полон, а Фландрія
була приєднана
до Франції.
Війна зі змінним
успіхом тривала
більше двох
років; тільки
в 1305 р. фламандці
були примушені
поступитися
Філіпу досить
великою частиною
своєї території,
визнати васальну
від нього залежність
решти земель,
видати для
страти близько
3000 громадян,
зруйнувати
фортеці і т.д.
Об’єкт
дослідженння:
Філіп IV Красивий
(1285-1314).
Предмет
дослідження:
економіка і
політичний
розвиток Франції.
Хронологічні
межі: 1285-1314 роки
Мета роботи:
виявлення
головних напрямків
політики короля
Франції Філіпа
IV Красивого.
Завдання:
Вивчити
і проаналізувати
теоретичні
положення по
данній темі.
З'ясувати
причини, наслідки
воєн і конфліктів
для історії
країни.
Дослідити
джерельну базу
дослідників
по даній темі.
Практичне
значення полягає
в тому, що роботу
можна використовувати
у навчально-виховному
процесі, при
підготовці
різноманітних
наукових виступів,
доповідей,
статей. Дана
робота може
викликати
інтерес у викладачів
і студентів
історичних
факультетів
інститутів
та університетів,
а також учнів,
та всіх тих,
кого цікавлять
події всесвітньої
історії, зокрема
історія економічного
та політичного
розвитку.
Даний
матеріал можна
використовувати
при укладенні
конспектів
лекцій у школі.
Актуальність
теми полягає
в тому, щоб
визначити, який
відбиток залишило
правління
Філіпа IV Красивого
на подальший
розвиток Французького
королівства.
У
процесі виконання
бакалаврської
роботи використано
ряд наукових
методів, які
забезпечили
глибоке і якісне
дослідження
поставленої
проблеми. Синтез
і теоретичні
узагальнення
використані
нами при обробці
фактичних
матеріалів
наукових праць
відомих вітчизняних
та зарубіжних
авторів, публікацій
у періодиці.
За допомогою
порівняльного
аналізу данної
літератури
з'ясувалися
особливості
використання
історичної
літератури.
При узагальнені
фактичного
матеріалу,
систематизації
результатів
дослідження,
укладення
висновків,
використовувалися
узагальнюючий
аналіз та метод
систематизації.
За допомогою
аксіологічного
методу був
проведень
відбір матеріалу
та його оцінка.
Серед
багатьох праць
особливої уваги
заслуговує
книга Константін
Рижов "Всі
монархи світу
- Західна Європа"
[29]. Важливу увагу
приділяє К.
Рижов політиці
яку впроваджував
Філіп Красивий.
Також
заслуговує
уваги книга
Р. Ернест і Тревор
Н. Дюпюі “Всесвітня
історія війн”
[6]. У ній розглядаються
зовнішня політика
та воєнні дії
Філіпа Красивого.
Праця
Костянтина
Рижова [29] „Всі
монархи світу"
насичена матеріалом
про політичні
події та інші
явища суспільного
розвитку країни.
Тепер
французький
король міг
використовувати
папство як
знаряддя своєї
політики. Зокрема,
це дозволило
Філіпу IV з санкції
папи розправитися
з Орденом тамплієрів,
який знаходився
під папським
заступництвом.
Королівська
скарбниця
заборговувала
цьому багатому
ордену величезну
суму, і, аби
позбавитися
від боргів і
оволодіти його
майном, тамплієри
були звинувачені
в єресі і ідолопоклонстві.
Цей процес над
тамплієрами
увійшов в історію
Франції про
що є багато
наукових праць
Бордонов Ж.
„Повсякденне
життя тамплієрів
в XIII столітті”
[4], Демурже А.
„Життя й смерть
ордена тамплієрів
1120-1314" [10], Демурже
А. „Жак де Моле
- великий магістр
ордена тамплієрів”
[11].
Структура
бакалаврської
роботи. Бакалаврська
робота складеться
із вступу, двох
розділів, висновків,
списку використаної
літератури.
Основний зміст
бакалаврський
роботи викладений
на 50 сторінках.
Список використаних
джерел включає
43 найменування.
Розділ І. Зовнішня
політика Філіпа
IV Красивого
1.1 Боротьба за
укріплення
зовнішньополітичних
позицій Франції.
Фландрські
війни
Філіп
IV (Philippe IV le Bel) залишається
для істориків
у деякому роді
загадковою
фігурою. З одному
боку, вся політика,
що проводитися
ним, заставляє
думати, що він
був людиною
залізної волі
і великої енергії,
звиклою з непохитною
завзятістю
йти до поставленої
мети. Літописець
Вільгельм
Шотландець,
писав про Філіпа,
що король мав
красиву і благородну
зовнішність,
витончені
манери, і тримав
собі дуже
переконливо.
При всьому
цьому він відрізнявся
незвичайною
лагідністю
й скромністю,
з відразою
уникав непристойних
розмов, часто
був присутній
на богослужінні,
з точністю
виконував пости
і носив волосяницю.
Він був добрий,
поблажливий
і охоче покладав
довіру на таких
людей, які на
це не заслуговували.
Вони - то, за словами
Вільгельма,
і були винуватцями
всіх тихнув
бід, і зловживань,
якими було
відмічено його
правління,
введення
гнобительських
податків,
надзвичайних
поборів і
систематичного
псування монети.
Інший літописець,
Джованні Вілані,
писав, що Філіп
був дуже красивий,
обдарований
серйозним
розумом, але
багато займався
полюванням
і любив покладати
на інших турботи
про справи
управління.
Жоффруа також
повідомляє,
що король легко
підкорявся
поганим порадам.
Таким чином,
доводити визнати,
що велику роль
у політиці
Філіпа грали
його наближені:
канцлер Пьер
Флотт, охоронець
печатки Гильом
Ногаре і коад'ютор
королівства
Ангерран Маріни.
Всі це були
люди незнатні,
вознесені на
вершини влади
самим королем.
Філіп
IV Красивий народився
у Фонтенбло
в 1268 році від
Філіпа III і Ізабелли
Арагонської.
Всі монархи
світу - Західна
Європа. Костянтин
Рижов Москва,
1999
Філіп
вступивши на
престол сімнадцяти
років від народження
і перш за все
зайнявся сіцілійським
і арагонським
питанням, що
дісталися йому
по спадку від
батька.
Він відразу
припинив військові
дії і не зробив
нічого для
підтримки
претензій свого
брата Карла
Валуа, який
мріяв стати
арагонським
(або сіцілійським)
королем. Переговори,
тягнулися ще
десять років
і завершилися
тім, що Сіцілія
залишилася
за арагонською
династією. У
стосунках з
англійським
королем Едуардом
I політика Філіпа
була енергійнішою.
Між підданими
двох держав
часто траплялися
зіткнення.
Скориставшись
одним з них,
Філіп в 1295 р. призвавши
англійського
короля, як свого
васала, на суд
паризького
парламенту.
Едуард відмовився
підкорятися,
і йому була
оголошена
війна. Обоє
супротивники
шукали собі
союзників.
Прибічниками
Едуарда стали
імператор
Адольф, графи
Голландський,
Гельдернський,
Брабантський
і Савойський,
а також король
Кастільський.
Союзниками
Філіпа були
граф Бургундський,
герцог Лотарінгський,
граф Люксембурзький
і шотландці.
Втім, лише шотландці
і граф Фландрський
Гюї Дампьер
зробили реальний
вплив на події.
Сам Едуард,
зайнятий важкою
війною в Шотландії,
уклав в 1297 р. з
Філіпом перемир'я,
а в 1303 р. - мир, за
яким Гиень була
залишена за
англійським
королем. Весь
тягар війни
ліг на плечі
фламандців.
В 1297 р. французька
армія вторглася
до Фландрії.
Сам Філіп обклавши
Лілль, а граф
Роберт Артуа
отримав перемогу
при Фурне. Після
цього Лілль
здався. В 1299 р.
Карл Валуа
захопив Дуе,
пройшов через
Брюгге й у травні
1300 р. вступив до
Генту.
Він ніде
не зустрічав
опору. Граф Гюї
здався в полон
разом з двома
своїми синами
і 51 лицарем. Король
позбавив його
володінь як
бунтівника,
і приєднав
Фландрію до
свого королівства.
В 1301 р. Філіп об'їхав
свої нові володіння
і усюди був
зустрінутий
виявленнями
покірливості.
Але він зараз
же обклав країну
великими податками.
Це викликало
незадоволеність,
а суворе управління
Жака Шатільонського
ще більш підсилило
ненависть до
французів. Коли
в 1301 р. у Брюгге
почалися безлади,
Жак присудивши
винних до величезних
штрафів, велів
зламати міську
стіну і збудувати
в місті цитадель.
Тоді в травні
1302 р. спалахнуло
друге, набагато
потужніше
повстання.
Протягом одного
дня народ перебивши
в місті 1200 французьких
лицарів і 2000
солдатів. Після
цього вся Фландрія
взялася за
зброю. У червні
підійшла французька
армія на чолі
з Робертом
Артуа. Але в
битві при Куртре
вона була
розгромлена.
Разом зі своїм
воєначальником
лягло більше
600 французьких
лицарів. Тисячі
шпор, знятих
з убитих, були
складені в
мастрихтській
церкві як трофеї
переможи. Філіп
не міг залишити
так, щоб не
помститись
за таку ганьбу.
В 1304 р. на чолі
60-тисячної армії
король підступив
до кордонів
Фландрії. У
серпні в битві
при Монс-ан-Нюлле
фламандці
зазнали поразки,
і відступили
до Лілля. Після
декількох
нападів Філіп
уклав мир з
сином графа
Гюї Дампьера
Робертом, який
знаходився
в нього в полоні.
Філіп погодився
повернути йому
країну, при
цьому фламандці
зберегли всі
свої права і
привілеї.
Проте
за звільнення
свого графа
і інших полонених,
міста повинні
були виплатити
велику контрибуцію.
Як запорука
сплати викупу
король узяв
собі землі на
правом берегу
Мааса з містами
Лілль, Дуе, Бетюн
і Орши. Він повинен
був повернути
їх після отримання
грошей, але
порушивши
договір і назавжди
залишив їх за
Францією.
Ці події
розверталися
на тлі протиріч,
що загострювалися
з кожним роком,
з папою Римським.
Спочатку, здавалося,
ніщо не провіщало
цього конфлікту.
Ніхто з європейських
королів не був
такий улюблений
папою Боніфацієм
VIII, як Філіп Красивий.
Ще в 1290 р., коли
папа був лише
кардиналом
Бенедетто
Гаетані і як
папський легат
приїжджав до
Франції, він
захоплювався
благочестям
молодого короля.
Зійшовши на
престол в 1294 р.,
Боніфацій
старанно підтримував
політику французького
короля в Іспанії
і Італії. Перші
ознаки взаємного
недовір'я виявилися
в 1296 р. У серпні
папа обнародував
буллу, у якій
забороняв
мирянам вимагати
і отримувати
субсидії від
духівництва.
Всесвітня
історія війн.
Книга перша.
Р. Ернест і Тревор
Н. Дюпюі - Москва:
Полігон 1987
По дивній
випадковості,
а може бути, і
у відповідь
на буллу, Філіп
в той час заборонивши
вивозити з
Франції золото
і срібло. Цим
він знищував
одне з головних
джерел папських
доходів, французька
церква вже не
могла посилати
жодних грошей
до Риму.
Вже тоді
могла виникнути
суперечка, але
положення
Боніфация на
папському
престолі було
ще неміцним,
кардинали
благали його
припинити
скандали, викликані
буллою, і він
поступився
їм. (дів. додаток
4)
В 1297 р. була
обнародувана
булла, що фактично
відміняла
попередню. Як
видно, папа
чекав, що король
теж зробить
поступки. Філіп
дозволивши
вивозити до
Риму доходи
папи, яких той
отримував від
французького
духівництва,
але продовжував
гнобити церкву,
і незабаром
сталися нові
зіткнення з
папою. Архієпископ
Нарбоннський
скаржився
Боніфацию, що
королівські
сановники
відняли в нього
ленну владу
над деякими
васалами його
кафедри і взагалі
заподіюють
йому різні
образи. Папа
пославши в цій
справі легата
до Парижа єпископа
Пам’єрського
Бернара Сессе.
Одночасно йому
було доручено
вимагати звільнення
з полону графа
Фландрського
і виконання
даної раніше
обіцянки про
участь в хрестовому
поході. Бернар,
відомий своєю
зарозумілістю
і запальністю,
був абсолютно
не та людина,
якій можна було
б довірити таке
делікатне
доручення. Не
добившись
поступок, він
став загрожувати
Філіпу інтердиктом
і взагалі говорив
так різко, що
вивів зазвичай
холоднокровного
Філіпа з себе.
Король відправив
до Памье і у
графство Тулузське
двох членів
своєї ради
зібрати докази
для звинувачення
Бернара в
непокірності.
У ході слідства
з'ясувалося,
що єпископ під
час своїх проповідей
часто вживав
неналежні
вирази і настроював
свою паству
проти королівської
влади. Філіп
велів заарештувати
легата і взяти
під варту в
Санлі. Він зажадав
також від папи,
аби той позбавив
влади Бернара
і дозволивши
віддати його
світському
суду. Папа відповідав
королеві гнівним
листом, вимагав
негайного
звільнення
легата, загрожував
Філіпу відлученням
і повелівав
йому з'явитися
на свій суд для
того, щоб виправдатися
від звинувачень
у тиранії та
поганому управлінні.
Філіп велів
урочисто спалити
цю буллу на
паперті собору
Паризької
Богоматері.
В
1300 році французький
король Філіп
IV Красивий окупував
Фландрію,
скориставшись
закликом багатих
фламандських
городян, що
постійно
конфліктували
з ремісниками
й міською біднотою.
Однак французьке
панування
тільки загострило
внутрішні
протиріччя
в країні. Король
увів нові податки,
що обурило
фламандців.
В 1301 році
проти французів
невдало повстали
ремісники
Брюгге. У травні
1302 року вони
виступили куди
більш успішно.
До жителів
Брюгге приєдналися
фламандські
селяни й населення
інших міст
Фландрії. На
чолі повстання
встав купець
Петро Кениг
із Брюгге.
Фламандцям
удалося витиснути
французів із
країни. Французькі
гарнізони
удержалися
тільки в замках
Куртре й Кассель.
Філіп пославши
у Фландрію
лицарське
ополчення,
посилене ломбардскими
арбалетчиками
й бидалями -
іспанськими
метальщиками
дротиків. Армію
з 7,5 тисячі вершників
і 3-5 тисяч піхотинців
очолив генерал-капітан
граф д'Артуа.
Фламандці
вирішили зустріти
французів на
ріці Маас поблизу
Куртре. Фламандське
військо складалося
з піхоти. Спереду
були арбалетчики,
лучники й пікінери,
позбавлені
панцирів. Фламандська
піка - годендаг
була грізною
зброєю. Його
наконечник,
являв собою
велике металеве
яблуко з довгим
кинджалом, так
що годендаг
можна було
використовувати
і як спис, і як
булаву. За легко
озброєними
воїнами стояла
важка фламандська
піхота. Її бійці
були одягнені
в кольчуги й
залізні каски
й панцирці,
озброєні довгими
піками з ромбічними
залізними
наконечниками.
Фламандці
стали фалангою
уздовж струмка
Тренінг. У резерв
був виділений
загін під
командуванням
одного лицаря
(усього у фламандському
війську було
10 лицарів). Інший
загін, що складався
з жителів Ипра,
блокував замок,
щоб запобігти
вилазці французького
гарнізону.
Всесвітня
історія, т.4.М.
АНСССР, 1964
11 липня
військо д'Артуа
пішло в наступ.
Фронт атаки
не перевищував
1 км, оскільки
болотисті
береги струмка
утрудняли дії
кавалерії.
Правий фланг
фламандців
був прикритий
рікою, а лівий
- укріпленим
монастирем.
Тому французи
наступали в
три лінії й не
могли використовувати
свою кількісну
перевагу. Близько
7 годин ранку
арбалетчики
й бидали відкинули
фламандських
лучників за
струмок. Однак
фаланзі їхні
стріли й дротики
не заподіяли
шкоди. Д'Артуа
наказав лицарям
пройти крізь
власну піхоту
й атакувати
ворога. При
цьому частина
арбалетчиків
виявилася
потоптаною
французькими
кіннотниками.
Поки лицарі
переправлялися
через струмок,
фламандці
зненацька
контратакували
їх. Правда, французам
удалося прорвати
центр ворожої
фаланги, але
контратака
фламандського
резерву відкинула
їх назад за
струмок. Лицарське
військо прийшло
в повне безладдя
й кинулося
навтьоки. Фламандці
переслідували
й убивали французів.
У них був наказ:
полонених не
брати. Тільки
лицарів загинуло
700 чоловік, а
загальні втрати
французького
війська, включаючи
зброєносців
і піхотинців,
склали близько
4 тисяч чоловік.700
золотих шпор,
знятих з убитих
лицарів, фламандці
помістили в
місцевій церкві.
У зв'язку з цим
бій у Куртре
називають ще
битвою "золотих
шпор".
Після
поразки при
Куртре Філіп
удержавши у
Фландрії тільки
кілька міст
на півдні й
більше не намагався
завоювати цю
країну.
У квітні
1303 р. Боніфаций
відлучив короля
від церкви і
звільнив сім
церковних
провінцій у
басейні Рони
від васальної
залежності
і від присяги
на вірність
королеві. Міра
ця, втім, не мала
жодної дії.
Філіп оголосив
Боніфація
лжепапою єретиком
і навіть чорнокнижником.
Він зажадав
скликати Вселенський
собор для висловлення
цих звинувачень,
але при цьому
говорив, що
папа має бути
на цьому соборі
як обвинувачений.
Від слів він
перейшов до
справи. Влітку
вірний йому
Ногаре з великою
сумою грошей
відправився
до Італії. Незабаром
він вступивши
в стосунки з
ворогами Боніфация
і склав проти
нього обширну
змову. Папа в
цей час знаходився
в Ананьі, де 8
вересня хотів
піддати Філіпа
прилюдному
прокляттю.
Напередодні
цього дня змовники
увірвалися
в папський
палац, оточили
Боніфація,
обсипали його
всякими образами
і зажадали його
зречення. Ногаре
загрожував,
що закує його
в ланцюги і як
злочинця відведе
на собор у Ліоні
для винесення
над ним вироку.
Папа витримав
ці нападки з
гідністю. Три
дні він знаходився
в руках своїх
ворогів. Нарешті,
жителі Ананьі
звільнили його.
Але від перенесених
принижень
Боніфаций
упавши в такий
розлад, що з'їхав
з глузду і 11 жовтня
помер. Його
приниження
і смерть мали
тяжкі наслідки
для папства.
Новий папа
Бенедикт XI відлучив
від церкви
Ногаре, але
припинив
переслідування
самого Філіпа.
Літом 1304 р. папа
помер. На його
місце був вибраний
архієпископ
бордоський
Бертран дю
Гота, що прийняв
ім'я Климента
V. Він не поїхав
до Італії, а
був рукопокладений
у Ліоне. В 1309 р.
він оселився
в Авіньоні і
перетворив
це місто на
папську резиденцію.
До самої смерті
він залишався
слухняним
виконавцем
волі французького
короля. Окрім
багатьох інших
поступок Філіпу,
Климент погодився
в 1307 р. із звинуваченнями
проти ордена
тамплієрів.
В 1314 році
Філіп задумавши
новий похід
на Фландрію,
де активізувалися
антифранцузькі
сили. 1 серпня
він скликавши
Генеральні
Штати, які дали
згоду на введення
надзвичайного
податку на
війну перший
в історії акт
оподаткування
з санкції народного
представництва.
Похід
не відбувся,
бо 29 листопаду
1314 р. на 46-му році
життя у Фонтебло
король помер,
мабуть, від
інсульту, хоча
чутка приписувала
його смерть
прокльону Жака
де Моле.
Сучасники
не любили Філіпа
Красивого,
близькі до
нього люди
боялися розсудливої
жорстокості
цього незвичайно
гарного і дивно
безпристрасного
правителя.
Насильство
над папою викликало
обурення на
всьому християнському
світі. Крупні
феодали були
невдоволені
утиском їх прав
і посиленням
центральної
адміністрації,
що складалася
з людей неблагородних.
Купці, торгівці,
ремісники
обурювалися
збільшенням
податків, так
званим "псуванням"
монети, тобто
зменшенням
її золотого
вмісту при
примусовому
збереженні
її номінала,
що призводило
до інфляції.
Спадкоємці
Філіпа були
вимушені пом'якшити
політику
централізації,
що проводилася
їм.
Правління
Філіпа IV Красивого,
що зійшов на
французький
престол у віці
сімнадцяти
років, розглядається
істориками
не лише як один
з найбільш
важливих періодів
в історії Франції,
але і як один
з найбільш
суперечливих.
Важливим
це правління
представляється
тому, що Французьке
королівство
досягає вершини
своєї могутності:
найбільша за
чисельністю
населення
держава на
християнському
західному світі
(13-15 млн. або третина
всього католицького
світу), справжнє
економічне
процвітання
(досить привести
як приклад
збільшення
площ орних
земель або
розквіт ярмарок
у Шампані). Крім
того, влада
монарха настільки
посилюється,
що у Філіпі
бачать першого
в Європі правителя
нового типу:
держава як
ніколи могутня
і централізована,
оточення
короля - легісти
- виховані і
освічені люди,
справжні фахівці
в області
правознавства.
Проте
ця веселкова
картина не
погоджується
з іншими фактами.
Так, економічний
розквіт, що
здається, лише
маскує уповільнену
кризу, про що
свідчить
багаточисельні
потрясіння
на фінансовому
ринку (при Філіпі
монетарна
політика була
украй, як зараз
говорять,
волюнтаристською).
А в кінці його
царювання,
ярмарки в Шампані
взагалі не
витримали
конкуренції
з морською
торгівлею
італійців, а
додатково,
буквально
наступного
року після
смерті короля
вибухає спустошливий
голод 1315-1317. Більш
того, якщо
приглянутися,
те можна побачити,
що король погано
знав своє
королівство:
він навіть не
уявляв, як далеко
тягнуться його
кордони, він
не зміг встановити
прямі податки,
а ефективне
і чітке управління
державою так
і залишилося
недосяжним.
чи навряд королеві
додавши популярності
ланцюг сумнівних,
напівполітичних,
напівсвітських
скандалів,
зокрема, процес
єпископа міста
Труа, якого
звинуватили
у вбивстві
королеви за
допомогою
чаклунства
або процес
єпископа
Памьерського,
Бернара Сессе,
процес, який
ускладнив і
без того непрості
стосунки між
королем і папою.
А процес тамплієрів?
А заключення
у фортецю невісток
короля і страта
їх коханців?
Загалом, особа
короля Філіпа
Красивого
залишається
загадковою.
Кім він був?
Стрижнем французької
політики або
простим інструментом
у руках своїх
радників? Автори
хронік - сучасники
короля - схиляються,
в основному,
до іншого варіанту
- вони, зокрема,
докоряють
королеві в
невмілій монетарній
і податковій
політиці, пояснюючи
це тим, що королеві
давали нікчемні
поради бездарні
радники. Але,
не дивлячись
на таку невизначеність
в оцінках, у
королеві бачать
все-таки "некласичного"
монарха середньовіччя.
Хоча хронікери
і наполягають
на тому, що Франція
відносилася
до нього з повагою,
якому, щоправда,
він, нібито,
зобов'язаний
авторитету
його діда, Філіпа-II
Августа, що
зробив економічні
і політичні
реформи, направлені
на посилення
центральної
влади.
Лейтмотивом
істориків,
сучасних Філіпу
Красивому, є
жаль про епоху
"Його Величності
Людовика Святого",
яку розглядається
майже, що як
золоті століття,
тоді як Філіп
IV характеризується
не інакше як
"антипод Людовіка
Святого". Але,
не дивлячись
на все це, історики
сходяться в
одному: з цим
королем почалася
нова епоха.
Проте, чи навряд
варто перебільшувати
"сучасність"
Філіпа Красивого
Франції його
часу.
І
все-таки правління
Філіпа IV Красивого
склало поворотну
епоху в історії
середньовічної
Франції: він
розширив королівство
приєднанням
нових земель
(незадовго до
смерті він
приєднав до
Франції Ліон
з його округою),
змусив церкву
і феодальних
володарів
покорятися
велінням короля
і придушивши
у своїй державі
всяку незалежну
від себе владу.
Королівська
адміністрація
при ньому охопила
всі сторони
життя суспільства:
міста, феодальна
знать, духівництво
- всі потрапили
під її контроль.
Його правління
здавалося
сучасникам
годиною жорстоких
утисків і деспотизму.
Але за всім цим
видно була вже
нова епоха. За
допомогою
багаточисельної
корпорації
юристів король
користувався
кожною слушною
нагодою для
установи всюди
королівських
судів і введення
римського
права. До кінця
його життя вся
судова влада
в країні перейшла
виключно до
корони, а державне
життя отримало
абсолютно інший
характер, чим
при його попередниках.
1.2 Конфлікт з
Римським Папою
Боніфацієм
VIII. “Авінйонський
полон”
Філіпп
IV, порушивши
старовинні
привілегії
духівництва,
обклавши його
податками. Це
привело до
сутички з папою
Боніфацієм
VIII. В 1296 р. папа видав
буллу, що забороняла
під загрозою
відлучення
від церкви
обкладати
духівництво
податками, а
духовним особам
без дозволу
папи платити
податки. У відповідь
на це Філіпп
IV заборонивши
вивозити з
країни золото
і срібло, позбавивши
тим самим папу
можливості
отримувати
з Франції церковні
платежі. Боніфацій
VIII вимушений
був зняти свої
погрози. Але
незабаром
конфлікт між
королем і папою
розгорівся
з новою силою.
Цього разу
причиною суперечки
постало питання
про суверенітет.
Боніфацій
VIII з великою
завзятістю
продовжував
теократичну
політику своїх
попередників,
яка була несумісна
з незалежністю
окремих національних
держав у Західній
Європі. Папа
і його прибічники
доводили, що
у світі суверенна
лише одна влада
- влада папи,
отримана "від
апостола Петра".
Папа не підзвітний
жодній земній
силі, тоді як
королі залежать
від "намісника
апостолів"
на землі і можуть
бути відлучені
ним від церкви
і позбавлені
тім самим свого
сану. Ця теорія,
що зжила себе,
не визнавала
в принципі
світського
державного
суверенітету,
давно вже перестала
відповідати
реальному
співвідношенню
політичних
сил. Державна
централізація
в Англії, Франції
і інших країнах
Західної Європи
досягла такої
міри, що королівська
влада могла
вже не зважати
на