Особливості проблематики в творі В. Голдінга "Спадкоємці"

“Выше на том конце уступа мы можем перекинуть бревно к скалам”. Она с шумом выдохнула воздух. “Люди, которые переходят воду, ту, которая поперек тропы, бегут по бревну”. Лок испугался. “Мы не можем перебраться через водопад”. Фа объяснила ему все сначала, спокойно и терпеливо.” [ 4. с. 325]

Помітимо, що описуване У. Голдінгом подія являє собою також приклад розвитку на мікрогенетичному рівні - унікальний момент, коли особливі вимоги викликають нову форму дії, що опосередковує. Саме вимовне слово “бревно” дає можливість Фа за допомогою екстерналізації “картинки” зв'язати це слово і відповідне його вживання для керування своїм поводженням і поводженням Лока. Саме через вербалізовану думку вона здійснює рішення проблеми, як досягти острова, що раніше не виникала ніколи - ні в її особистому житті, ні в історії існування групи.

У майстерно описаній У. Голдінгом сцені можна розрізнити і зміни в діях, за допомогою яких реалізується деякий об'єкт розвитку, що завжди відбуваються в унікальних, виняткових випадках. Можливість появи таких випадків залежить від співвідношення між проблемами, породжуваними конкретною ситуацією, і креативністю, що виявляє ресурси культури. Таке й інше втілюється у визначеному репертуарі научаємості окремих учасників дії, сприяючи умінню вирішувати такого роду проблеми. Хоча усе-таки визначений вихід не “прив'язаний” до часткового случаю. Уведення нового способу дії через розвиток елементів опосередкування приведе до зміни і самих його учасників. У процесі передачі нового способу дії в повторюваних умовах іншим учасникам він входить у культурний репертуар у цілому, змінюючи його.

Нарешті, зображені У. Голдінгом перші кроки Фа і Лока до опосередкованого мовою способу рішення проблем допомагає також зрозуміти соціальне походження вищих психічних функцій. У цьому плані треба чітко відзначити кілька особливостей події, що привело до переправи на острів.

Перша особливість - безумовна прихильність двох молодих героїв роману своєму Народу, що змусив їх зайняти більш діючі позиції стосовно Нових Людей, що, у свою чергу, спонукало героїв до співробітництва в пошуку і здійсненні відповідних дій. Мотивація тим самим виявляється як повною мірою соціальна. Друга особливість - коли Фа говорить Локу: “Я вижу внутри головы, как мы переправляемся через воду к острову на бревне”[4. С. 325], вона не стільки сповіщає про попередню думку, скільки вживає ці слова, щоб донести думки в простір їхнього з Локом спільного існування. Пізніше, допомагаючи йому повторно перебороти перешкоду, Фа ще більше проясняє план дій, що припускає їхня взаємодопомога. І ще пізніше, після того як частина проблеми була вирішена за допомогою взаємно сполучаються дій, так що Фа і Лок могли здійснювати деякі функції поодинці, їхній підхід до рішення проблеми все-таки залишився орієнтованим на групові цінності. По суті справи, це почасти відбувалося тому, що вони не могли сприйняти етику Нових Людей, що індивідуалізує. І тому Народ і як окремі індивіди, і як група приречена на зникнення. Третя особливість може бути виявлена в їхній опорі на способи дій Нових Людей. Фа і Лок протягом визначеного часу спостерігають за прибуваючими й убутними до острова Людьми, за їхнім поводженням, що спочатку здається їм незбагненним, але поступово починає інтерпретуватися в термінах дій, що обмірковуються, навіть якщо зміст цих дій залишається за межами ясного розуміння для них. Наприклад, коли Фа говорить після спостереження, як два чоловіки підштовхують своє каное до берега острова: “Новые Люди имеют много картинок. И я тоже имею много картинок”.[4 c. 340] Одна з цих зафіксованих картинок виражається в словах, звернених до Лока: “Люди преодолевают воду по следу, который остается за бревном” [4 c. 327] , що і спонукує їх “побачити”, як використовувати колоди, що пропливають по річці: складаючи з них своєрідний міст, за допомогою якого можна досягти острова.

Отже, у першому випадку мовні засоби самими різними шляхами обумовлюють рішення Фа і Локом проблеми, рішення, що є безумовно соціальним. Воно здійснюється при чіткій орієнтації на групу і спостерігається в контексті спільної діяльності. І воно ж залежить від допомоги інших. Причому в описаному в романі випадку немає допомоги з боку “дорослих” чи “більш компетентних однолітків”, що демонстрували б свою допомогу і проводили її, як це спостерігається в більшості випадків онтогенетичного розвитку в дитинстві. Усе-таки завжди варто допускати існування випадків з радикально новим типом дій, що опосередковують, оскільки вони, по визначенню, не можуть миттєво перетворюватися в частину культурного репертуару. І проте навіть у таких ситуаціях потреба просувати зразки в спільній діяльності і разом з нею потреба в комунікації між тими, хто її здійснює, можуть створити зону найближчого розвитку, у рамках якої спільно конструюються нові форми дій.

2.2 Погляди Голдинга на проблему матеріального і морального прогресу, виражених у його творі “Спадкоємці”

Особливу увагу варто приділяти філософії історії автора й особливо проблемі співвідношення матеріального і морального прогресу, по якій у сучасній буржуазній філософії і соціології йде конфронтація сциєнтизму й антисциєнтизму.

Глибока ідейна криза, у якій опинилася Англія в 50-х роках, додала животрепетну актуальність питанню про причини лих сучасного світу. Під знаком цієї кризи входить у розглянутому творі питання про положення людини у світі, про закони розвитку людства, про людську природу, причому найбільш гострими виявляються історичні і моральні аспекти. Інтерес фантастичних романів Голдінга в значній мірі полягає саме в тім, що в них відбилися філософські шукання, що виросли з кризи позитивізму. В області історії ця криза проявилася в заміні теорії прогресу теорією циклічного руху, що у післявоєнній Європі найчастіше приймає характер “апокаліптичної свідомості”.

Розглядаємий твір написаний про цінності сьогодення. Вони не апокаліптичні, хоча в ньому і відбувається чи є можливістю зміна епох. Але він - відображення кризи, і йому притаманне відчуття суму і тривоги. Фантастичність цього твору ні в якій мері не знімає його укорінення в історичному досвіді ХХ ст. і навіть в особистому досвіді письменника.

На погляди Голдінга особливий вплив зробила II світова війна. У статті “Притча” (1962) він указує, що вона “змусила його поставити в главу кута біологічну природу людини, висуває думку про те, що соціальні системи можуть мінятися, людина ж залишається незмінною” [1 c. 34] . Для Голдінга людина - не тільки раціональна свідомість, але й істота, що належить до групи хижих тварин, і від особливостей біологічної природи багато в чому залежить її поводження.

В романі “Спад­коємці” показано розвиток тупикової гілки еволюції людського роду в дусі похмурого гротеску і всеосяжного сим­волу. Голдінг аналізує діалектику історичного шляху циві­лізації. Він моделює світ, що переконує своєю точністю і правдою, і доходить висновку – прогрес цивілізації має зворотною стороною регрес духовності й моралі, носіями яких є “руді тварини”, “мавполюди”, яких прирекли на знищення їхні “більш розвинуті” спадкоємці.

Отже, Голдінга особливо хвилює проблема не­досконалості людської природи. Автор намагається з'ясувати, що таке людина, суспільство, в яких взаємовідносинах вони знаходяться, звідки з'яв­ляється зло. Зображуючи злі темні сторони людини, він застерігає від повної деградації, радить кожному заглянути у свою душу, де причаївся Звір, щоб вчас­но виявити та знешкодити його.

Голдінг пояснює свою позицію, визначену його творами так: “Що примушує мене писати?... Факти з життя переконують мене в тому, що люд­ство вражене хворо­бою, – я маю на увазі не людство з великої літери, а тих людей, з якими безпосередньо зустрічаюся. Про ба­гато чого з того, що відбулося під час війни, я намагаюся недумати. Інакше я зазнаю фізичного болю. І позаяк я переконуюсь, що людство хворе, то це й переймає всі мої думки. Я шукаю цю хворобу і знаходжу її у найближчому для мене місці – в собі самому. Я впізнаю в цьому частину нашої спільної людської природи, яку ми повинні мати під контролем пишу з усією пристрастю, на яку тільки здатен. І кажу людям: “Дивіться, дивіться, дивіться – ось вона, якою я її бачу, природа найнебезпечнішої з усіх тварин – людини”. І це, як мені здається, є найблагороднішим завданням – письменник ставить діаг­ноз хвороби. Це такий же високий обов'язок, як обов'язок лікаря. Для цього потрібні дві речі: співчуття до інших людей, і ще – непохитність. Тобто рішучість сказати те, що хочеш сказати, не­зважаючи на наслідки...” [5. с. 120]

Відповідь на питання про лиха сучасного світу Голдінг шукає в історії, що розглядається їм як єдиний процес завоювань і втрат. Твердження є одночасно і запереченням, що людина “героїчна і хвора”, тому що діючи, вона разом з тим і руйнує. Письменник вважає, що найважливіша задача людини - зрозуміти свою подвійність, побачити в собі “звіра”, тому що тоді з ним можна буде боротися. Але науково-технічна цивілізація Заходу не враховує духовної складової людини. Заповнити цей вакуум, судячи з деяких статей збірника “Гарячі врата”, повинна релігія. Спираючи на це, багато дослідників (З. Ванчура, У. Аллен і ін.) бачать у Голдінге релігійного романіста, що присвятив себе дослідженню занепалої людини. Однак у художній творчості позиція Голдінга відрізняється більшою діалектичністю.

Існує питання, про науково-технічну революцію і його оцінка в сциєнтичних і антисциєнтичних плинах філософії і соціології. Але Голдінг не бачить у науці і техніці панацеї від зол буржуазного світу.

Голдінга залучають сцинтичні концепції , але розуміння творчої сутності людини дозволяє побачити утопічність теорії “золотого століття”. Тому він тримає під обстрілом не науково-технічні досягнення як такі, а їхній вплив на ціннісну орієнтацію людини у світі. Не наукою, на його думку, визначається здатність людини до самопізнання і його людяність. Рішення основних питань буття він віддає філософії і мистецтву.

2.3 Співвідношення філософського і художнього освоєння дійсності у творі В.Голдінга “Спадкоємці”

Ідейні позиції письменника, викладені в його теоретичних і публіцистичних роботах, знаходять втілення й у його фантастичних творах, іноді залишаючись незмінними, а іноді перетерплюючи вплив специфіки образного втілення.

Історія, у якій Голдінг шукає причини сьогоднішнього положення, займає особливе місце в його творах, і з'ясування сутності філософії історії Голдінга представляється важливою задачею.

Голдінг, як уже вказувалося, безумовно віддає перевагу біологічному трактуванню людини. Однак його роман “Володар мух”, написаний під впливом подій II світової війни, зв'язаний з подіями недавньої європейської історії, і соціально-політичний аспект у ньому явно присутній. Історична закономірність розвитку “суспільства” хлопчиків на острові зв'язана тут із суспільними причинами, виявляється наслідком морального збідніння буржуазного світу.

У “Спадкоємцях” Голдинг досліджує закономірності й ефект еволюції, прогресу. За висловлюванням Рабіновича Р.: “У полеміці з Уелсом і Шпенглером, відкидаючи і ліберально-прогресистську концепцію прямолінійного поступального історичного руху, і циклічну концепцію Шпенглера, він говорить про історію, як про діалектичний процес, де еволюція і кроки прогресу оплачуються дорогою ціною, причому розвиток свідомості і технічні досягнення ні в якій мері не ставлять людину вище неандертальця в моральному відношенні.” [13. c. 75] Отже, ми можемо зробити вісновок, що поки людина керується у своїй діяльності доцільністю, ніякий моральний прогрес неможливий. Однак для людини не придатний і варіант неандертальців, що уособлюють у романі гармонію з природою. Неандертальці пасивні, людина ж діяльна, це становить його сутність, і діяльність неминуче виділяє її зі світу природи і протиставляється їй. Трагізм діалектичного руху історії - наслідок природи людини.

Історія, таким чином, у Голдінга представляє проблему, для рішення якої потрібна мобілізація внутрішніх сил людини: моральних сил і самопізнання людини. Визнання глибокої кризи сучасності полягає в тім, що він вважає за необхідне свідомого вольового зусилля для виходу з тупика.

Голдінг підходить до романтичній утопії про ностальгію по втраченій єдності людини і природи разом з визнанням неможливості його збереження як реаліст, бачачи в ній долюдську гармонію, що суперечить творчій сутності людини.

Для оцінки історичної концепції письменника надзвичайно важливо його представлення про негативні початки історії і сучасності. У ньому відбивається глибина розуміння сучасних проблем, і ним же визначається націленість позитивної програми.

У Голдінга основною силою, що перешкоджає моральному прогресу, виступає незнання людиною себе. Нездатність побачити в собі і добро, і зло веде до відсутності особистої моралі, моральних критеріїв, що йдуть зсередини. Під час відсутності внутрішнього морального закону людина діє утилітарно, але виходить при цьому з невірної картини світу, що перекручена саме нездатністю розставити моральні акценти, побачити зло там, де воно ховається насправді. Голдінг навмисно зображує такі “доцільні” дії, що на перевірку виявляються безглуздою жорстокістю.

Концепція негативної сили в Голдінга не заснована на злій волі, хоча і не виключає її цілком. Причини зла не суб'єктивні. Несправедливо і моральне протиставлення людей неандертальцям як лиходіїв - безневинним жертвам. Люди і самі виявляються жертвами нездатності зрозуміти власну природу і виростає на її основі діалектику прогресу.

Голдінг бачить джерело негативних сил сучасності в людині - у помилковому відношенні до світу природи, у незнанні власної природи чи у вузькості свідомості. Це робить його твір характерним зразком суспільної думки буржуазної інтелігенції післявоєнної епохи. Спроба розібратися в причинах кризи, не підкріплена соціальною теорією, привела до пошуків зла в індивіді.

Різний ступінь глибини в оцінці сучасної кризи обумовив і ті позитивні принципи, що письменник висуває як противагу цій кризі. Вони лежать в основі концепції героя в розглянутому творі, але іноді знаходять і незалежне від нього втілення.

Проблема героя чітко ставиться в автора. Вихід із кризи - тільки у виборі людини й у його людських якостях - ця думка визначає значення, що у його творах здобуває образ героя, який втілює авторську концепцію людини.

Критерієм героя стає в Голдінга моральна особистість, де героїзм – це людяність. Голдінг близький до цієї концепції в “Володарі мух”. Його герой Саймон усвідомлює подвійність природи людини, бачить її в собі, і тому любить людей, готовий пожертвувати собою заради них. Інша концепція героя, що у “Володарі мух” тільки намічена (Ральф), одержує розвиток у “Спадкоємцях” (Туамі). Вона затверджує гуманістичний вибір добра, протипоставленого злу, перед обличчям морально індиферентного світу. Для здійснення цього вибору необхідний “трагічний урок”, пізнання на своєму досвіді трагічної діалектики історії, що і дасть розуміння добра і зла і внутрішній моральний закон.

Розділ 3. Жанрова і стильова своєрідність англійського філософсько-фантастичного роману другої половини ХХ ст.

Серед явищ літературного процесу XX в. фантастика довгий час залишалася на периферії уваги дослідників. Тим часом бурхливий розвиток фантастики в літературі XX в. може бути співвіднесений з корінними змінами, що відбулися і відбуваються в сферах соціальної, наукової, технічної, інформаційної і т.д. Очевидно, і в істоті своєму фантастика зв'язана з подібними явищами. Філософська фантастика капіталістичних країн як би подвійно відзивається на зміни життя - і своїм змістом, що відбиває пошуки нових, світоглядних орієнтирів, і своєю художньою формою. Вона представляє собою помітне явище сучасного літературного розвитку, і її вивчення важливе як у літературному, так і в ідеологічному плані.

У XX в., коли в результаті філософської кризи в буржуазному світі виявилася втраченої загальна для письменника і читача ґрунт мистецтва, коли на Заході “не існує загальновизнаної моральної й емоційної Істини”[1. с. 18], письменник змушений під кожен твір підводити визначений світоглядний фундамент. Якщо в так називаній “науковій фантастиці” система природно-наукового світогляду дозволяє в цьому відношенні виникнути визначеній єдності, то західна філософська фантастика. знаходячись у залежності від різних плинів буржуазної філософії, у свій сукупності створює картину світу, розколотого на шматки. Автори, що стоять на різних філософських позиціях, у кожнім з своїх творів зображують шматочок світу у відповідності зі своїм світоглядом, і ці шматки не складаються в єдину картину, повстають друг проти друга. Звідси незвичайна розмаїтість філософської фантастики: ідейне, жанрове, стильове, розходження в ступені фантастичності.

Предметом розгляду в даному розділі є філософські фантастичні романи, створені англійським письменником В. Голдінгом в 50-60-і рр. XX ст. “Володар мух” (1954) і “Спадкоємці” (1955), та їх відмінності від філософсько-фантастичних творів англійських письменників тієїж доби: “Володар кілець” (1954-1955) Дж.Р.Р Толкіна і “Паразити свідомості” (1967) К. Вілсона.

Незважаючи на велику роботу, проведену в цій області вивчення філософської фантастики російськими літературознавцями (А.Ф. Брітіков, В.В. Івашева, Ю.И. Кагарлицький і ін.), багато роблем не можна вважати остаточно вирішеними. Дотепер ще не вироблена єдина точка зору на фантастику; дослідники порою розходяться в розумінні самих термінів “фантастика” і “філософська фантастика”.

Філософські ідеї не є в англійських філолофсько-фантастичних творах чимось зовнішнім. Вони входять у рух сюжету, є основою образної системи і значеннєвої наповненості стилю, відіграють істотну роль у визначеннях фантастичної дійсності. Тому розходження філософських позицій англійських авторів другої половини ХХ ст. не може не відбитися в художній специфіці. Філософський, концептуальний шар у фантастичному романі як правило виражається у формі іносказання. Але самі зв'язки між образом і значенням у кожного автора встановлюються по-різному. Прикладом можуть бути твори Годінга, що прагне встановити однозначний зв'язок значення і художнього образа; у свою чергу, Толкін наполягає на свободі читацьких асоціацій; Вілсон бере довільні образи при визначеності ілюструємої ними філософської ідеї.

У зв'язку з цим у Голдінга передбачається рівновага між фактурою і значенням, у Толкіна основна вага лягає на широко, з багатством життєвих деталей зображений фантастичний світ і дію, тоді як Вілсон створює романи, що ілюструють ідеї його філософських робіт.

Іномовність розглянутого твору Голдінга “Спадкоємці” змушує звернути особу увагу на його пізнавальне значення. Чи може воно вважатися дослідженням життя, якщо зображене в ньому повинно означати щось інше, у житті з ним не зв'язане? І якщо зображується фантастична дійсність, що виходить за сферу визнаного існуючим чи можливим у світі автора і читача?

У теоретичному плані це питання вважується позитивним в роботах, що затверджують пізнавальне значення умовності в мистецтві. Практично авторський задум у розглянутому романі припускав різні акценти - на зображуваному чи на якому мається на увазі, а отже, існування двояких мотивувань, що їх можна позначити як мотивування “ззовні” і “зсередини”. Мотивування “ззовні” - це мотивування з боку зображуваної дійсності, духовного світу героїв і т.д. “Зсередини” мотивують алегоричний зміст.

При такому підході структура досліджуваних творів може бути проаналізована всебічно. Разом з тим аналіз співвідношення мотивувань “ззовні” і “зсередини” дозволяє говорити про пізнавальне значення філософської фантастики з міцною опорою на художні факти.

За допомогою цього підходу з'ясовується, що в “Володарі кілець” має місце універсальна перевага мотивувань “ззовні”. Символічний зміст книги - моральний антагонізм добра і зла, метафоричним вираженням якого є світло і пітьма, - лежить близько до поверхні, але не прориває її. Моральна основа постійно специфіцується мотивуваннями з фантастичної дійсності, що затверджують самостійну цінність зображеного.

Аналіз дозволяє виявити практично на всіх рівнях структури твору риси, характерні для трьох різних жанрів - чарівної казки, героїчної епопеї і роману. Так, серед форм художнього часу виділяється “нерухомий” час, характерний для казкових областей - Лорієна, Рівенделла, - епічний час Гондора і Рохана і романний час дороги, у якому відбувається психологічна зміна і духовний розвиток героїв. На рівні образів-персонажів виділяються казкові (Гандалф), епічні (Арагорн) і романні (Фродо) герої. Дія також включає казкові, епічні і романні характеристики. Як основні, що мають найбільш безпосереднє відношення й ідеї добутку і найбільш важливі для автора і читача в художнім відношенні виділяються характеристики роману. Тому жанр “Володаря кілець” визначається як фантастичний роман з елементами чарівної казки і героїчної епопеї.

Стиль “Володаря кілець” також відрізняється перевагою мотивувань “ззовні”, що виявляється в широкому використанні стилізації, придуманих автором назв на неіснуючих мовах і т.д. Однак важливе значення мають і мотивовані "зсередини" елементи стилю, такі, як збагачення асоціативної сфери ключових слів, світлових і колірних позначень. минаюча через усю книгу особлива значеннєва спрямованість модальних конструкцій. У цілому різноманітні елементи стилю в романі не сплавлені в органічну єдність, через що розрізняється художня сила окремих частин.

У “Спадкоємцях” Голдінга виявляється рівновага у використанні мотивувань “ззовні” і “зсередини”, що в жанровому відношенні визначає книгу як роман-притчу. Тут сполучається задана заздалегідь філософська схема й образне дослідження життя, і весь роман характеризується взаємопроникненням і взаємовпливом цих двох початків. Усупереч думці ряду дослідників (М.М. Зинде, С. Хайнс, Ф. Кермоуд), зміст “Спадкоємців” не вичерпується раціональною схемою, і мотивування “ззовні” багато в чому визначають своєрідність цього твору. Сам Голдінг образом Туамі підкреслює в романі пізнавальне значення мистецтва. Сполучення узагальненого вираження ідеї і конкретно-образного дослідження життя стає можливим на ґрунті фантастики.

Рівновага мотивувань “зсередини” і “ззовні” у “Спадкоємцях” дуже ясно просліджується у фантастичних образах неандертальців. Якщо їхнє протиставлення людям мотивовано з концепції, то розвиток свідомості героя роману неандертальця Лока підказано самою логікою художнього образа. Двоякий характер мотивувань відрізняє і складну структуру оповідання, у якій зміни позиції оповідача мотивовані в першу чергу “зсередини”, але в основній частині оповідання в центрі виявляється особистість, що розвивається по своїх внутрішніх законах. Рівновага мотивувань може бути простежено і на інших рівнях структури роману.

У стилі “Спадкоємців” також установлюється рівновага мотивувань. З зовнішньої сторони стиль мотивований позицією оповідача. “Зсередини” він мотивований задачею установлення взаємозв'язку явищ, єдності світу. Це породжує насичену змістом прозу, значну частину в якій грає підтекст.

У “Паразитах свідомості” Вілсона і особливості сюжету, і позиція оповідача, і система образів служать у першу чергу вираженню теорій автора й обумовлені останніми. Конкретні елементи, що несуть сліди походження з “масової літератури”, мотивовані “зсередини” філософської концепції, використані для її предметного вираження. Умотивованість “зсередини” є універсальною основою художньої системи роману. Так, сюжет “Паразитів свідомості”, що використовує значну кількість штампів “масової літератури”, організує їх таким чином, що вони служать образним вираженням тез “нового екзистенціалізму” і філософії історії Тойнби - циклічного розвитку цивілізації, “виклику і відповіді”, “відходу і повернення”. Вілсон виявляє дотепність і вигадку, комбінуючи мотиви, що служать одиничним вираженням загальних ідей. Але саме тому, що ці мотиви покликані виразити чітку теорію, а не перевірити її справедливість життям, автор може дозволити собі використовувати штампи “літератури масового споживання”.

Мотивування “ззовні” у “Паразитах свідомості” зводяться до встановлення логічних зв'язків і несуперечливої послідовності подій. Слабість мотивувань “ззовні” зводить не тільки сюжет роману, але і систему образів у функції ілюстрування ідейної концепції.

Відповідно до цього жанр “Паразитів свідомості” повинний бути визначений як роман-ілюстрація, пізнавальне значення якого цілком залежить від пізнавальної цінності (якщо така мається) ув'язнених у ньому філософських ідей.

Але, як було відзначено вище, образ “паразитів”, крім авторського наміру здобуває в романі зміст соціально-філософської алегорії, і це дозволяє бачити в “Паразитах свідомості” елементи аналогійної моделі, через відсторонення ведучої до пізнання. Тому асоціативне поле центрального образа додає “Паразитам свідомості” риси фантастичного філософського алегоричного роману.

Що стосується стилю роману, то, на думку Вілсона, цінність твору додають ідеї, а не художність. Оскільки оповідач тут - рупор автора, стиль той же, що й в есе Вілсона; словесні образи вторинні стосовно думки, і в цілому стиль “Паразитів свідомості” не специфічний для художньої літератури, так що говорити про умотивованість “зсередини” чи “ззовні” тут неможливо.

Висновки

Вільям Джеральд Голдінг (1911 - 1993), один з найбільших представників післявоєнної британської прози, лауреат Нобелівської премії (1983), письменник, ще за життя визнаний класиком, добре відомий як західним читачам так і українським. Його твори легко впізнати по зовнішній невимушеності оповідання і строгості форми, притчевій філософській глибині і вивіреній злагодженості деталей. У даній курсовій роботі була зосереджена увага на одному з ранніх творів, що здобули Голдінгу всесвітню славу: "Спадкоємці" (1955).

Для прози Голдінга характерний непідроблений інтерес до процесу пізнання людиною світу і своєї ролі в ньому. Однак, Голдінг принципово інакше розглядає проблеми буття, волі, вибору і відповідальності людини, ніж французькі екзистенціалісти. Десь їхні погляди зближаються, але не збігаються. Філософський початок творів Голдінга полягає в естетичному втіленні пізнаних і пізнаваних закономірностей і випадків у долі людини, коли індивід не тільки живе, але й осмислює себе як спосіб існування.

І як продукт художньої уяви, і як приклад рішення риторичної проблеми “Спадкоємці” являють собою, безумовно, блискучий зразок літературної творчості. Я згодна з тим, що Вільям Голдінг, безперечно, – яскраве і само­бутнє явище на літературному видноколі. С. Павличко слушно наголошує: “Творчість В. Голдінга на­лежить до найоригінальніших і найскладніших явищ англійської прози в XX столітті. Трагічний, навіть апокаліптичний голос письменника, який по­бачив істинне лице людства і спробував застерегти нашу цивілізацію від дальшої дегуманізації, а також колосальний талант прозаїка визначили його місце серед класиків літератури Англії XX століття”.[10. c. 188]

Безсумнівно, творчість Вільяма Голдінга належить до найоригінальніших і найскладніших явищ повоєнної анг­лійської прози. В ній набули дальшого розвитку традиції англійського філософського роману, який веде свою істо­рію від “Утопії” Томаса Мора, а також сучасного євро­пейського інтелектуального роману. Трагічний, навіть апокаліптичний голос письменника, який побачив істинне лице людства і спробував застерегти нашу цивілізацію від дальшої дегуманізації, а також колосальний талант про­заїка визначили його місце серед класиків літератури Англії XX століття.

Незважаючи на те, що твори Годінга вважають писимістичними вони, на мою думку стверджують ідеали добра і в них закладено надію на ствердження людяності тазагальнолюдських ідеалів справедливості і моральності. А представник Шведської академії Ларс Йюллестен у своїй промові під час вручення Голдінгові Нобелевської премії зазначив: “Романи і оповідання Голдінга – це не тільки похмурі повчання і темні міфи про зло й зрадницькі руйнівні сили, це ще й цікаві пригодницькі історії, які можна читати заради задоволення”.[8. c. 324]

А сам Голдінг у своїй Нобелевській лекції в жартів­ливій формі піддав сумніву свою репутацію безнадійного песиміста, сказавши, що він “універсальний песиміст, але космічний оптиміст”. І вже серйозно додав: “Міркуючи про світ, яким править наука, я стаю песимістом... Проте я оптиміст, коли згадую про духовний світ, від якого на­ука намагається мене відволікти... Нам треба більше лю­бові, більше людяності, більше турботи.”.[8. c. 328]

Я вважаю, що оце і є відповідь на ті запитання, які ставить перед нами життя і які повинна ставити перед собою кожна людина, коли не хоче перетворитися на звіра.

Список використаних джерел

Golding W. Utopias and Antiutopias // A Moving Target. New