Підвищення ефективності використання ОВФ в часі і вплив його на господарську діяльність підприємства

(П₀ / П₁)) ,

де В₀, В₁ – повна вартість (ціна) застосовуваного й нового засобів праці; П₀, П₁ – відповідно продуктивність тих самих засобів праці або витрати на їхнє експлуатаційне обслуговування (інший пріоритетний техніко-експлуатаційний показник). Про загальний рівень техніко-економічного старіння може дати певне уявлення також питома вага знарядь праці, що експлуатуються понад 10-15 або 20 років.

Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання й старіння засобів праці та формами їхнього відшкодування існує певний взаємозв'язок .

1.3.2. Амортизація

Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію). Амортизація основних фордів – це процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів.

Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюють централізовано за формулою:

Н_ав = (Ф – Л) / (Ан х Ф) Х 100,

де Ф – балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів; Л – ліквідаційна вартість основних фондів; А_н – амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.

За встановлення норм амортизаційних відрахувань слід виходити економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко-економічного їхнього старіння. Найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретних видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох факторів, зокрема загальної фізичної довговічності та економічності капітального ремонту засобів праці, умов їхньої експлуатації, строків настання техніко-економічного старіння, можливих темпів оновлення тощо.

У міру розвитку техніки, удосконалення технології та організації виробництва змінюються тривалість і характер використання окремих видів основних фондів, виникає об'єктивна необхідність скорочення нормативних строків їхнього функціонування. У зв'язку з цим норми амортизаційних відрахувань періодично треба переглядати та уточнювати.

Забезпечення нормального відтворення основних фондів потребує правильного нарахування амортизації за встановленими нормами. Щорічну суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють множенням їхньої середньорічної вартості на відповідні норми амортизації та поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів засобів праці. Середньорічна вартість кожного виду основних фондів визначається додаванням до вартості на початок розрахункового року різниці між середньорічними величинами введення в дію нових і вибуття діючих елементів засобів праці. Середньорічне введення (вибуття) визначають за результатом множення абсолютного його розміру та коефіцієнта функціонування протягом розрахункового року засобів праці, що будуть уведені в дію і виведені з дії, тобто відношення кількості місяців експлуатації до числа 12.

Для здійснення правильної амортизаційної політики важливим є знання можливих методів амортизації основних фондів. У практиці господарювання можуть застосовуватися методи рівномірної (лінійної), подвійно-залишкової і прискореної амортизації.

Метод рівномірної (лінійної) амортизації передбачає перенесення балансової вартості основних фондів на собівартість продукції, що виробляється (послуг, що надаються), протягом амортизаційного періоду (нормативного строку служби) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. Згідно з чинним законодавством України щорічні норми амортизаційних відрахувань за першою, другою і третьою групами основних фондів становлять відповідно 5,25 і 15%.

Норми амортизаційних відрахувань за методом подвійно-залишкової амортизації встановлюються через подвоєння норм, обчислених за методом рівномірної амортизації, але не щодо балансової, а щодо залишкової вартості основних фондів. Підприємства можуть самостійно приймати рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів, віднесених за укрупненою класифікацією до третьої групи і придбаних після травня 1997 року, тобто після набуття чинності Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств". При цьому мають використовуватися такі норми прискореної амортизації відповідно до року експлуатації засобів праці: перший – 16%; другий – 30%; третій – 20%; четвертий – 15%; п'ятий – 10%; шостий і сьомий – 5%. Збільшення масштабів застосування прискореної амортизації сприятиме істотному зменшенню фінансових втрат від техніко-економічного старіння та інтенсифікації процесу оновлення діючих засобів праці на підприємствах і в організаціях України.

1.3.3. Строки експлуатації

Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації передусім активної частини основних фондів, тобто від періоду їхнього функціонування у виробництві відповідно до первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці.

Скорочення строків експлуатації машин (устаткування), з одного боку, уможливлює прискорення їхнього оновлення, тобто зменшення техніко-економічного старіння знарядь праці, підвищення технічного рівня підприємств, зростання продуктивності праці, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого – призводить до збільшення собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.

Продовження періоду функціонування машин і устаткування дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за рахунок цього спрямувати більше ресурсів для розширеного їхнього відтворення, але спричиняє зниження сукупної продуктивності діючих знарядь праці, значне збільшення витрат на їхнє утримання та експлуатацію.

Саме тому строки експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, тобто, такими, що забезпечують найменші затрати суспільної праці на їхнє виготовлення й використання у виробничому процесі протягом усього періоду функціонування. Найбільш поширеною є методика визначення оптимальних строків експлуатації виробничого устаткування за мінімальною величиною так званих питомих затрат суспільної праці на одиницю корисного ефекту (наприклад, сумарної продуктивності устаткування за різних строків його функціонування). Проте результати спеціальних досліджень свідчать, що найбільш істотний вплив на економічно доцільний строк експлуатації устаткування справляють два фактори – щорічний розмір амортизації та середньорічні ремонтні витрати. Це уможливлює практичне застосування простішого і наочного методу оптимізації строків експлуатації – через мінімізацію сумарної величини цих економічних показників з використанням графічного способу.

1.3.4. Ремонт, модернізація і заміна діючих

засобів праці

Окремі види засобів праці складаються з великої кількості конструктивних елементів (деталей, вузлів тощо), які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно. Звідси виникає необхідність заміни або відновлення спрацьованих конструктивних елементів устаткування та інших видів засобів праці задовго до того, коли кожний з цих об'єктів у цілому стане непридатним для дальшого використання у виробничому процесі. Таке часткове відновлення засобів праці здійснюється з допомогою періодичних ремонтів. Отже, суть ремонту полягає в усуненні тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення в такий спосіб постійної дієздатності засобів праці протягом усього періоду їхньої експлуатації.

На підприємствах різних галузей народного господарства застосовують типові системи технічного обслуговування й ремонту устаткування та інших видів засобів праці, що передбачають періодичне проведення необхідних профілактично-технічних операцій, поточних і капітальних ремонтів. Призначення поточного ремонту – збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані проведенням регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних неполадок і запобігання прогресуючому фізичному спрацюванню. Мета капітального ремонту полягає у максимально можливому відновленні первісних техніко-експлуатаційних параметрів засобів праці. На відміну від поточного ремонту капітальний є найбільш складним за обсягом виконуваних робіт і проводять його здебільшого через тривалі проміжки часу (один раз за кілька років). Особливим видом найбільш складних ремонтних робіт є так званий відновлювальний ремонт, необхідність у проведенні котрого виникає внаслідок стихійного лиха (пожежі, повені, землетрусу).

Витрати на поточний ремонт є постійними й відносно рівномірними протягом експлуатаційного періоду, а тому їх відносять на собівартість продукції (наданих послуг). Проведення капітального ремонту потребує порівняно великих одноразових витрат, що унеможливлює пряме включення таких до собівартості продукції: ці витрати визначають заздалегідь і відносять на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Відновлювальний ремонт фінансують за рахунок державного страхового (резервного) фонду і за характером та обсягом робіт, що виконуються, відносять до сфери капітального будівництва.

За сучасних умов господарювання і формування ринкової економіки важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Це пояснюється тим, що на підприємствах діюче устаткування протягом фактичного строку експлуатації капітально ремонтують кілька разів. Проте коли проведення першого капітального ремонту в більшості випадків є економічно вигіднішим за придбання нової машини (він здійснюється, як правило, до настання техніко-економічного старіння, а фактичні витрати на нього не перевищують 35-40% балансової вартості), то наступні капітальні ремонти часто коштують дорожче, ніж нове устаткування аналогічного призначення.

Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний ремонт порівнюють два альтернативні варіанти: перший – капітальний ремонт фізично зношеної машини і продовження строку її експлуатації на один ремонтний цикл; інший – заміна машини, що потребує капітального ремонту, на нову. Для кожного варіанта визначають загальну величину витрат і втрат. Для першого варіанта це будуть витрати на очікуваний капітальний ремонт R_i і перевищення експлуатаційних витрат щодо капітально відремонтованої машини над поточними витратами щодо нової машини S_е, а для другого, - вартість придбання (ціна) та встановлення нової машини К_н над втрати від недоамортизації діючої машини S_а. Крім того, треба врахувати коефіцієнти, що характеризують співвідношення: а) продуктивності діючої та нової машини (а); б) тривалості ремонтного циклу тих самих машин (

Показник ступеня ефективності витрат на капітальний ремонт будь-якого виробничого устаткування (е_р) визначається за формулою

е_р = 1 –

Коефіцієнти обчислені за формулою, можуть набувати додатного, від'ємного або нульового значення. За всіх додатних значень коефіцієнта е_р капітальний ремонт устаткування є економічно виправданим, за від'ємних – недоцільним, а за нульового значення коефіцієнта порівнювані варіанти треба вважати рівноцінними.

Коефіцієнти е_р, розраховані щодо всієї сукупності устаткування, котра підлягає капітальному ремонту в конкретному році, можуть використовуватися для визначення послідовності заміни тих одиниць, що їх капітально ремонтувати невигідно. Передусім треба замінювати фізично зношене устаткування з найбільшим від'ємним значенням коефіцієнта е_р за абсолютною величиною.

Загальний розмір витрат на ремонтно-технічне обслуговування діючих засобів праці залежить від кількості ремонтів протягом фактичного строку їхньої експлуатації та від собівартості кожного ремонту. Це означає, що для помітного зменшення витрат на ремонт устаткування та інших видів основних фондів (ремонтно-експлуатаційні витрати на підприємствах України надмірно великі) необхідно: по-перше, довести до раціонального мінімуму кількість ремонтів машин протягом усього періоду їхнього функціонування; по-друге, максимально зменшити витрати на проведення одного ремонту.

Скорочення кількості ремонтів можна досягти, збільшуючи фізичну довговічність устаткування та визначаючи раціональні строки його експлуатації. Головним напрямом зниження собівартості ремонтних робіт є істотне підвищення організаційно-технічного рівня самого ремонтного виробництва, його індустріалізація, тобто максимальне наближення процесу ремонту за характером організації і технології до процесу виготовлення нових машин і устаткування. Широкомасштабна індустріалізація ремонтного виробництва в цілому передбачає:

- збільшення централізованого виготовлення машинобудівними підприємствами запасних частин до розмірів, що забезпечують повне задоволення попиту на них; розширення відновлення спрацьованих деталей і вузлів, котре дає змогу зменшити на 15-20% обсяг виробництва нових запасних частин;

- усебічну централізацію і спеціалізацію ремонтних робіт у різних ланках управління виробництвом (створення розгалуженої територіальної системи фірмового машиносервісу підприємствами-продуцентами; централізований капітальний ремонт устаткування вузькогалузевого призначення спеціалізованими ремонтними підприємствами і підрядними організаціями; максимально можлива централізація ремонтного господарства на самих підприємствах, яка уможливлює виконання всього або переважного обсягу ремонтних робіт спеціалізованими підрозділами єдиної ремонтної служби).

За недостатнього розвитку машинобудівного комплексу країни для підвищення ефективності процесу відтворення основних фондів багато важить модернізація діючого виробничого устаткування, котра означає його вдосконалення з метою запобігання техніко-економічному старінню та підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог.

За порівняно невеликих витрат і за відносно короткий строк модернізація може забезпечити оновлення устаткування на новому технічному рівні, зростання продуктивності праці, нарощування виробничих потужностей, збільшення випуску продукції, економію інвестиційних ресурсів. Досвід багатьох підприємств України показує, що проведення комплексної модернізації багатьох видів виробничого устаткування збільшує його продуктивність на 30-50%, а зв'язані з цим витрати не перевищують половини вартості нових технічних конструкцій аналогічного призначення. Економічно доцільніше здійснювати як загальнотехнічну, так і технологічну (цільову) модернізацію устаткування під час проведення його капітального ремонту.

Метод визначення ефективності витрат на модернізацію такий самий, як і витрат на проведення капітального ремонту. Для цього можна користуватися формулою, поставивши у її чисельнику витрати на модернізацію замість витрат на капітальний ремонт відповідного устаткування. Коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт і модернізацію, коли їх здійснюють одночасно, можна розрахувати за формулою

е_рм = 1 –

де М – витрати на модернізацію. При цьому величина , що входять у формулу, треба визначати за даними модернізованої та нової машини.

Важливим елементом процесу відтворення основних фондів є заміна фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці.

Визначення необхідного (економічно раціонального) щорічного обсягу заміни засобів праці передбачає: 1) встановлення оптимальних строків експлуатації відповідних їхніх видів (груп); 2) розрахунки такого щорічного обсягу заміни, який може забезпечити дотримання оптимальних строків функціонування устаткування та інших видів основних фондів. За простого відтворення засобів праці розмір їхньої заміни (вибуття) практично має дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань на реновацію, а за розширеного відтворення – залежатиме не лише від нормативного строку експлуатації (норми амортизації), а й від темпів щорічного збільшення обсягу основних фондів.

1.3.5. Розширене відтворення основних фондів

Нагромадження та оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей підприємств різних галузей народного господарства здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції й розширення діючих або спорудження нових виробничих об'єктів (цехів, виробництв, підприємств у цілому).

Технічне переозброєння діючого підприємства означає здійснення відповідно до плану (програми) його технічного розвитку (без розширення існуючих виробничих площ) комплексу заходів, що передбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня окремих дільниць виробництва за рахунок впровадження нової техніки і технології, механізації та автоматизації виробничих процесів, модернізації й заміни фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування. Реконструкція діючого підприємства є здійснюваним за єдиним проектом повним або частковим переобладнанням виробництва. За необхідності можуть бути споруджені нові або розширені існуючі допоміжні та обслуговуючі об'єкти. До реконструктивних робіт відносять також будівництво нових виробничих об'єктів замість тих, дальшу експлуатацію котрих визнано недоцільною. Під розширенням діючого підприємства заведено розуміти спорудження його другої та наступних черг, додаткових виробничих комплексів, нових цехів або розширення існуючих, а також організацію допоміжних та обслуговуючих виробництв, комунікацій тощо. До нового будівництва (новобудов) відносять спорудження окремих виробничих об'єктів або підприємств, що здійснюється на нових майданчиках та за затвердженим окремим проектом.

Такі форми розширеного відтворення основних фондів і методи оновлення виробничого потенціалу підприємств є взаємозв'язаними елементами єдиного відтворювального процесу, які доповнюють один одного. Проте пріоритетними для переважної більшості різногалузевих виробництв (господарств) треба вважати технічне переозброєння і реконструкцію діючих виробничих об'єктів. Нове будівництво стає економічно доцільним за умови вичерпання можливостей нарощування виробничого потенціалу на діючих підприємствах, а також за організації нових видів виробництва (надання нових послуг) та необхідності забезпечення належного рівня екологічної безпеки виробничо-господарської діяльності.

Розділ 2. Визначення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства (розрахункова частина).

Вихідні дані для виконання курсової роботи (експерементальної).

(Варіант 02).

№ п/п	Показники	Одиниця Виміру	Дані
1.	Проектна потужність підприємства	млн. грн.	12,00
2.	Обсяг реалізації продукції	млн. грн.	8,10
3. 3а.	Первісна вартість основних виробничих фондів(ОВФ) з них, активна частина	млн. грн. млн. грн.	5,40 4,00
4.	Залишкова вартість основних виробничих фондів	млн. грн.	3,70
5. 5а. 5б. 5в.	Використання ОВФ: в першу зміну в другу зміну в третю зміну	млн. грн. млн. грн. млн. грн.	4,30 3,40 1,30
6. 6а.	Чисельність працівників з них робітників	чол. чол.	400 330
7. 7а. 7б. 7в.	Працювало працівників: в першу зміну в другу зміну в третю зміну	чол. чол. чол.	210 110 80
8. 8а. 8б.	Корисний фонд робочого часу: по плану фактично	днів днів	230 140
9.	Тривалість зміни	годин	8
10.	Внутрізмінні втрати робочого часу	годин	0,7
11.	Річний знос ОВФ	%	8,8
12.	Вибуло основних виробничих фондів	млн. грн.	0,43
13. 13а	Поступило ОВФ із них нових ОВФ	млн. грн. млн. грн.	0,45 0,20
14. 14а	Собівартість продукції в т. ч. матеріальні витрати	млн. грн. млн. грн.	6,10 3,80
15.	Збільшення обсягу продукції у плановому році	%	12,0

2.1. Загальні показники.

Показники наявності та стану ОВФ підприємства:

Первісна вартість ОВФ складає 5,40 млн. грн.

Активна частина ОВФ, тобто та, що безпосередньо бере участь у процесі виробництва складає 4 млн. грн., тоді пасивна частина ОВФ складає:

5,40 – 4,00 = 1млн. 400 тис. грн.

Коефіцієнт придатності (К_пр) ОФ як економічна категорія характеризує , яку долю складає їх залишкова вартість від первісної вартості на певну дату. Визначаємо за формулою:

К_пр = Б_вз / Б_вп = ( Б_вп – Е_зн ) / Б_вп;

де Б_вп – балансова вартість ОВФ;

Б_вз – балансова залишкова вартість ОВФ;

Е_зн – величина зносу ОВФ.

Тоді, К_пр = 3,70 / 5,40 = 0,685 (або 68,5%) ;

Коефіцієнт зносу (К_зн) характеризує ступінь зносу ОФ. Він визначається за формулою:

К_зн = Е_зн / Б_вп = 1 – К_пр = 1 – 0,685 = 0,315 (або 31,5%);

На даному підприємстві ступінь зносу ОВФ дорівнює 0,315, ступінь придатності дорівнює 0,685. Отже, дане підприємство має ще досить нові ОВФ, на що вказує невеликий ступінь їх зносу. Це позитивно впливає на роботу даного підприємства.

Показники, що характеризують рух ОВФ підприємства.

Коефіцієнт вибуття (К_в) показує, яка доля ОФ, що була на балансі підприємства на початок періоду вибула за певний період. Визначаємо за формулою:

К_в = Б_вв / Б_вп ;

де Б_вв – балансова вартість вибувших ОФ.

Тоді, К_в = 0,43 / 5,40 = 0,080 (або 8%);

Коефіцієнт надходження (К_п) ОФ показує, яка доля ОФ, що поступили на підприємство (нові фонди та фонди, що були в експлуатації у первісній вартості ОФ). Визначаємо його за формулою:

К_п = Б_пв / Б_в ;

де Б_вп – балансова вартість поступивших фондів.

Отже, К_п = 0,45 / 5,40 = 0,083 (або 8,3%).

Коефіцієнт оновлення показує долю основних нових фондів, які поступили на підприємство. Коефіцієнт оновлення (К_он) рахуємо за формулою:

К_он = Б_вн / Б_в ;

де Б_вн – балансова вартість нових фондів.

Отже, К_он = 0,20 / 5,40 = 0,037(або 3,7%).

Коефіцієнт інтенсивності оновлення ОФ (К_іон) на підприємстві визначаємо за формулою:

К_іон = К_он / К_в = 0,037 / 0,080 = 0,463 (або 46,3%).

У нашому випадку оновлення ОВФ переважає їх вибуття (це показує коефіцієнт оновлення ОФ), а це,в свою чергу,вказує на певне нарощування ОВФ на підприємстві. Надходження ОВФ здійснюється на 8,3% новими ОВФ. Вибуття на цьому підприємстві ОВФ становить 0,080 (або 8%), і здійснюється за рахунок фізичного зносу та з інших причин.

Показники, що характеризують оснащеність підприємства основними виробничими фондами.

Фондооснащенність виробництва (Ф_з), як економічна категорія, характеризує наявність (забезпеченість) підприємства або його потреб в ОВФ для виробництва одиниці продукції. Визначається як відношення величини (обсягу) ОВФ підприємства (Б_вовф) до обсягу виробленної продукції (О):

Ф_з = Б_вовф / О = 5,40 / 8,10 = 0,666 (або 66,6%).

Механозабезпеченість підприємства (М_з), як економічна категорія, що характеризує забезпеченість (потребу) підприємства у засобах механізації для виготовлення одиниці продукції. Обраховуємо:

М_з = Б_ва / О ,

де Б_ва – балансова вартість засобів механізації.

Отже, М_з = 4,00 / 8,10 = 0,494 (або 49,4%).

Показники, які характеризують озброєність працівників ОВФ.

Фондоозброєність праці (Ф_з), як економічна категорія, характеризує співвідношення між балансовою вартістю ОВФ до середньоспискової чисельності робітників (Ч_р), зайнятих у найбільшу зміну:

Ф_з = Б_вовф / Ч_р = 5400000 / 210 = 25714,29 грн./чол.

Механоозброєність праці робітників (М_п), як економічна категорія, характеризує співвідношення між балансовою вартістю засобів механізації (Б_ва) і чисельності робітників. Визначаємо за формулою:

М_п = Б_ва / Ч_р = 4000000 / 210 = 19047,62 грн./чол.

Показники, які характеризують використання ОВФ підприємства в часі.

Коефіцієнт використання календарного часу (К_кч), як економічна категорія, характеризує тривалість використання ОВФ на протязі року. І визначаємо:

К_кч = Р_дн / К_д ,

де Р_дн – число робочих днів, К_д – число календарних днів у році.

Тоді, К_кч = 140 / 365 = 0,3836 (або 38,36%).

Коефіцієнт використання робочого часу (К_рч), як економічна категорія, характеризує ступінь використання робочого часу на протязі року і визначається за формулою:

К_рч = Ч_фрд / Ч_рдпл ,

де Ч_фрд – число фактично відпрацьованих робочих днів, Чрдпл – число робочих днів запланованих у році.

Отже, К_рч = 140 / 230 = 0,6087 (або 60,87%).

Коефіцієнт змінності (К_зм) ОФ, як економічна категорія, характеризує кількість змін роботи ОВФ в добу. І визначаємо:

К_зм = ЕБ_ві / Б_в ,

де Б_ві – балансова вартість ОФ, яка використовується у різні зміни (Е – сума).

Отже, К_зм = ( 4,30 + 3,40 + 1,30 ) / 5,40 = 1,667.

Коефіцієнт використання внутрізмінного часу (К_взм), як економічна категорія, що характеризує ступінь використання робочого часу на протязі зміни, і визначається за формулою:

К_взм = Ч_фгзм / Ч_гзм ,

де Ч_фгзм – число годин, відпрацьованих у зміну; Ч_гзм – число годин зміни.

Тоді, К_взм = ( 8 – 0,7 ) / 8 = 0,9125 , (або 91,25%);

де 0,7 – внутрізмінні втрати робочого часу (у годинах).

Інтегральний коефіцієнт використання часу (К_ін), як економічна категорія, характеризує ступінь використання ОВФ у часі. І визначаємо його за допомогою дубутку відповідних коефіцієнтів використання ОВФ:

К_ін = К_кч х К_рч х К_зм х К_взм = 0,3836 х 0,6087 х 1,667 х 0,9125= 0,3552;

Коефіцієнт використання календарного часу дорівнює 0,3836, а це не входить в нормативний проміжок (0,65 – 0,70), отже потрібно впроваджувати такі заходи, за допомогою яких вдалося б підвищити використання календарного часу, в результаті чого підвищувалась ефективність використання ОВФ. Використання робочого часу характеризується коефіцієнтом використання робочого часу, який в даному випадку рівний 0,6087. Робочий час на підприємстві використовується не повністю, що впливає на ефективність використання ОВФ. Протележне спостерігається по використанню внутрізмінного часу – 0,9125. Ефективність використання ОВФ складає 0,3552; це впливає на фективність ведення виробництва.

Узагальнюючі показники.

Фондовіддача (Ф_в), як економічне категорія, характеризує обсяг продукції у грошовому виразі, що виробляється на одиницю ОВФ. Визначаємо її:

Ф_в = О / Б_вовф = 8,10 / 5,40 = 1,5 (грн./грн.).

Фондовіддача по активній частині ОВФ (Ф_ва) визначаємо:

Ф_ва = О / Б_ваовф ,

де Б_варвф – балансова вартість активної частини ОВФ.

Отже, Ф_ва = 8,10 / 4,00 = 2,025 (грн./грн.).

Коефіцієнт віддачі спожитих ОВФ (К_вс) визначаємо за формулою:

К_вс = О / А_р ,

де А_р – річна сума амортизаційних відрахувань.

Тоді, К_вс = 8,10 /(5,40 х 0,088) = 17,045 (грн./грн.)

По узагальнюючим показникам можна зробити висновок, що ОВФ використовуються досить ефективно, особливо їх активна частина.

Розділ 3. Заходи по підвищенню ефективності використання ОВФ підприємства в часі.

Методичні рекомендації по економічному обгрунтуванню заходів по поліпшенню використання ОВФ на підприємстві в часі.

1. . Підвищення ефективності використання річного робочого часу.

Величина робочого часу використання ОВФ підприємства залежить від їх технічного стану на протязі року, забезпеченості підприємства матеріально-технічними та трудовими ресурсами, організації виробництва, від попиту на продукцію тощо. Ефективність використання ОВФами робочого часу характеризує коефіцієнт використання річного робочого часу.

Щоб підвищити його рівень і, відповідно, зробити можливим підвищення ефективності використання ОВФ, необхідно в першу чергу здійснити комплекс