Еміграція українців у кінці ХІХ–початку ХХ століття

час зберігати його замороженим. М’ясо і ковбаси коптили, але копченості були виключно святковим продуктом. Із молочних продуктів виробляли сир і вершкове масло. Збут масла, експортованого із Сибіру в Європейську Росію та за кордон, був вигідною справою. Серед численних напоїв, що виготовлялися українцями, необхідно відмітити кисіль, різноманітні кваси, ягідно-трав’яні настої, узвари. Із хмільних – пиво й медовуху.

Справжнім культурним святом для Сургута стало відкриття Українського культурного центру. Затишок разом із українською самобутністю зустрічає фактично з порогу приміщення Центру, де стоїть пам’ятник українському варенику. Приємною несподіванкою для гостей Сургута стане українська “Кав’ярня”. Тут вас пригостить смачною кавою з пиріжками господарка в українському вбранні. В місті Надим при місцевому Будинку культури працює український клуб “Джерело”, де на свята збирається півсотні наших земляків. Вони організовують творчі вечори, співають рідні пісні, читають українську поезію.

В останні роки, коли національна самосвідомість українського народу почала відроджуватись, а історична пам’ять його відновлюється, помітно зріс інтерес у широкого загалу нашої держави до життя українців за кордоном, їхньої суспільно-політичної діяльності, здобутків у галузі економіки, науки, культури, мистецтва, літератури, освіти. Водночас значно розширюються взаємні культурні, наукові, ділові, а також туристичні контакти жителів України з її закордонними синами і доньками. Все більший акцент робиться на пріоритеті у зв’язках із зарубіжними українцями, з українськими громадянами на території колишнього СРСР. Усе свідчить про те, що Україна повернулася обличчям до своїх дітей за кордоном. Нині, як ніколи, українцям в усіх куточках земної кулі необхідно зміцнювати національні зв’язки. Адже тільки разом можливо побудувати багату, квітучу, розвинену державу, яка посяде належне місце серед провідних країн світу.

3. Економічна діяльність українських емігрантів

Феномен української діаспори як частини світового українства є унікальним явищем нашої культури, нашої історії. Масові переселення українців за кордон починаються у другій половині - наприкінці ХІХ ст. Прийнято виділяти 4 хвилі української еміграції.

Перша хвиля починається з останньої чверті ХІХ ст. і триває до початку Першої світової війни. Масова трудова еміграція до США розпочалася у 1877 році, до Бразилії - у 1880-і роки, у Канаду - з 1891 року, до Російського Сибіру - після революції 1905-1907 рр. Виїздили й до Аргентини, Австралії, Нової Зеландії, на Гавайські острови. Цю еміграцію спричинили аграрна перенаселеність деяких українських територій, лещата економічних та соціальних і політичних утисків, національний гніт з боку австро-угорської і російської монархії.

Друга хвиля еміграції українців охоплювала період між 1 і 2 світовими війнами у ХХ ст. і була викликана поєднанням соціально-економічних та політичних причин. Емігрували в основному ті українці, які зі зброєю в руках боролися проти радянської влади, підтримували Центральну Раду, Директорію, Гетьманат. Це були великі і середні землевласники, торговці, службовці, священнослужителі, інтелігенція, солдати і козаки українських військових з'єднань. Вони виїздили до Польщі, Чехословаччини, Австрії, Румунії, Болгарії, Німеччини, Франції, США і Канади.

Третя хвиля еміграції викликана головно політичними мотивами і розпочалася наприкінці Другої світової війни. Більшою мірою це репатріанти з англійської, американської, французької окупаційних зон. Найчисленнішими серед них були колишні військовополонені, яких сталінсько-беріївський режим вважав зрадниками. Істотну частину переміщених осіб становили люди, силоміць забрані на роботи до Німеччини. Були тут також, звичайно, і ті, хто відверто сповідував антирадянські погляди. Більшість емігрантів цієї хвилі осіла в США, Великобританії, Австралії, Бразилії, Аргентині, Франції.

Четверта хвиля - так звана "заробітчанська" - розпочалася у 1990-х роках. Її головні причини - економічна скрута перехідного періоду в Україні. Деякі дослідники наголошують на умисному створенні безробіття, головно - у Західній Україні. В результаті цього на тимчасову роботу в країни Європи, Америки і у Росію виїхало близько 7-8 млн. людей. Частина з них, напевно, вже не повернеться в Україну.

Ось така коротка історія формування нашого закордонного українства. За оцінкою директора Інституту досліджень діаспори (Київ) Ігоря Винниченка на 2001 р. за межами України проживало 10-13 млн. українців.

Внаслідок того, що за межі власної країни вимушена була виїздити під тиском економічних, політичних і воєнних обставин активна частина нації, а також внаслідок відсутності повноцінної Української держави на етнічних землях українців, у нових країнах поселення за кордоном українство продовжувало і розвивало національні державні (УНР), політичні (практично весь спектр політичних партій у діаспорі), громадські, культурні, наукові, духовні інституції. Для української діаспори однією з найвищих соціокультурних цінностей стала мета відновлення повноцінної Української держави.

Українська діаспора Америки надзвичайно сильно зорганізована. З 1893 р. у США виходить одна з "найстарших" газет - "Свобода" (нині - тижневик). Сьогодні у США працюють численні українські ЗМІ, видавництва, музеї, архіви, церкви, школи українознавства.

У 1915 р. створена Федерація Українців Америки, яка вже у 1916 р. була прийнята в Конгресі і президентом США. Тут діє ряд відомих організацій українців зарубіжжя, зокрема "Український Народний Союз", "Український Конґресовий Комітет Америки", "Злучений Українсько-Американський Допомоговий Комітет", "Наукове Товариство ім. Шевченка в Америці", "Українська Вільна Академія Наук", є молодіжні, ветеранські, фахові (напр., лікарів, інженерів, істориків) організації.

У 1964 р. у столиці США м. Вашингтон відкрито пам'ятник Т. Шевченку. Відкрив монумент президент Д. Айзенгауер. Ряд університетів в США мають кафедри української мови, українознавства: Гарвардський, Пенсільванський, Колумбійський, Каліфорнійський, Іллінойський (Урбана-Шампейн) та 20 коледжів країни.

Процеси українського національно-культурного відродження, які активно почалися у 1988-89 рр. в Україні, стали для зарубіжного українства довгоочікуваним моментом реалізації найвищих мрій. У цей час по всьому світу в країнах перебування українців активізуються вже давно існуючі і виникають нові громадські організації, які ставлять за мету підтримку і розвиток демократичних процесів на старій Батьківщині-Україні.

У США діє українська організація - Товариство Української Мови Чикаґо (ТУМ-Чикаґо), 15 років діяльності якого ми відзначили у 2005 році.

Використана література:

Беба П. Привіт від українців Тюмені // Урядовий кур’єр. – 2000. – 20 травня. – С. 6-7.

Зубалій О., Лановик Б. Історія української діаспори. – К., 1998. – 148 с.

Ковальчук О. “Переселення селян українських губерній Російської імперії (друга пол. XIX – поч. XX ст.)” Київ–Чикаго. – 1992. – С. 30-32.

Поклад Н. Конференція українських земляків Сибіру // Народна творчість та етнографія. – 1992. – № 4. – С. 82-83.

Сашук А. Українці в Тюмені. Паростки вербової гілки // Урядовий кур’єр – 2000 – 19 лютого. – С. 8-9.