Опорядження прямокутних колон з конелюрами

Тема:

Опорядження прямокутних колон з канелюрами

Зміст

1. Класифікація і призначення штукатурних робіт

2. Інструменти для виконання штукатурних робіт

3. Пристрої для виконання штукатурних робіт на висоті

4. Витягування і опорядження колон

5. Опорядження колон за допомогою шаблонів

6. Оброблення колон за допомогою фасонних рейок

7. Послідовність оброблення архітектурного ордера

8. Економічні розрахунки

9. Правила техніки безпеки

Використана література

1. Класифікація і призначення штукатурних робіт

Штукатурні роботи — це процес нанесення покриття на поверхні будівельних елементів. Таке покриття може бути виконане нанесенням на поверхню шарів штукатурного розчину (так звана мокра штукатурка) або обшиванням опоряджуваної поверхні штукатурними листами заводського виготовлення (суха штукатурка). Шар розчину (штукатурка) після затвердіння і наступного оброблення поліпшує захисні властивості конструкції (теплотехнічні, звукоізоляційні тощо), створює необхідні санітарно-гігієнічні та естетичні умови. Штукатурка захищає поверхні будівельних елементів від шкідливих атмосферних і техногенних впливів, високих температур і подовжує термін експлуатації будинків і споруд.

Обштукатурені приміщення більш гігієнічні, значно тепліші, менш звукопровідні. За допомогою штукатурки фасад і внутрішні приміщення будівлі можна прикрасити архітектурними деталями, виконати найрізноманітніші фактури поверхні.

Незважаючи на розвиток індустріального опорядження, обштукатурення залишається одним із найпоширеніших видів опоряджувальних робіт, особливо у цегляному домобудівництві.

Залежно від призначення штукатурки класифікують на звичайні, декоративні та спеціальні.

Звичайні штукатурки виконують з єдиною метою — вирівнювання поверхні будівельних елементів, які потім опоряджують шпалерами або фарбують різноманітними малярними сумішами. її, як правило, наносять на поверхні окремими шарами, що виконують певні функції.

За якістю виконання звичайна штукатурна буває простою, поліпшеною і високоякісною

Декоративні штукатурки призначені для надання поверхні закінченого кольорово-фактурного вигляду, що не потребує наступного фарбування поверхні чи її опорядження іншими матеріалами.

Спеціальні штукатурні покриття надають будівельним елементам, що обробляються, тих чи інших певних властивостей. Спеціальні штукатурки можуть бути гідро-, тепло-, звуко- та газоізоляційними, хімічно та біологічно стійкими, рентгено- і пожежозахисними.

2. Інструменти для виконання штукатурних робіт

Для підготовки поверхонь під штукатурення, нанесення та розрівнювання штукатурного розчину використовують відповідні ручні та механізовані інструменти.

Штукатурний молоток (рис. 2.1, а) застосовують для прибивання дранки, дерев'яних рейок до поверхні і насікання кам'яних поверхонь та як ударний інструмент для інших операцій. Молоток з одного боку має бойок, а з другого - проріз для витягування цвяхів. Маса молотка 500-600 г.

Для насікання кам'яних поверхонь користуються спеціальним насікальним молотком (рис. 2.1, б), маса якого близько 1 кг.

Бучарда (рис. 2.1, в) застосовується для створення шорсткості на кам'яних поверхнях при підготовці їх під штукатурення, а також для обробки шару затверділої декоративної штукатурки ("під бучарду"). Бучарда металева, маса її 1,2-1,5 кг. На торцевих боках зроблена насічка у вигляді маленьких зубців пірамідальної форми. Кількість зубців різна (16 і 32), що дає змогу під час обробки декоративної штукатурки одержати різну фактуру поверхні.

Рис. 2.1. Інструменти для підготовки поверхонь під штукатурення:

а - молоток штукатурний; б - молоток насікальний; в - бучарда; г - троянка; д – скарпель

Рис. 2.2. Інструменти для нанесення будівельних розчинів на поверхню:

а - алюмінієвий сокіл б - штукатурна лопатка (кельма) в - ківш

Троянкою (рис. 2.1, г) розчищають та поглиблюють шви у цегляній кладці, а також насікають бетонні і цегляні поверхні для збільшення їхньої шорсткості. Робоче лезо троянки зубчате. Замість троянки з цією ж метою використовують скарпель (рис. 2.1, д) або звичайне зубило.

Для механізованого насікання поверхні застосовують електричні або пневматичні молотки та перфоратори.

Штукатурний розчин на поверхню вручну наносять соколом, штукатурною лопаткою або ковшем.

Сокіл (рис. 2.2, а) використовують для підтримання невеликої кількості розчину на певній відстані від поверхні під час штукатурення. Соколом можна також наносити (намазувати) розчин на поверхню і ущільнювати його. Виготовляють цей інструмент з алюмінієвого листа чи пластику. Оптимальні розміри 400x400 чи 400x450 мм. Верхня робоча поверхня сокола має бути рівною, без щілин і пошкоджень.

Штукатурна лопатка або кельма (рис. 2.2, б) призначена для накидання розчину з сокола або ящика на поверхню. Лопаткою можна при потребі також наносити розчин на невеликі ділянки поверхні. Виготовляють лопатку серцеподібної форми з листової сталі завтовшки до 1 мм. До неї прикріплено дерев'яну ручку завдовжки 125 мм.

Ківш (рис. 2.2, в) використовують для накидання з ящика на поверхню здебільшого рідких розчинів. Його застосування значно підвищує продуктивність праці, оскільки за один рух ковшем, залежно від його місткості, можна накинути на поверхню 0,8-1,5 л розчину.

Для розрівнювання, ущільнення і оброблення штукатурного шару застосовують напівтерки, малку, правило і терки.

Напівтерки (рис. 2.3, а, б) призначені для розрівнювання й ущільнення штукатурного шару, нанесеного на поверхню штукатурною лопаткою, ковшем або механізованим способом. Виготовляють їх з просоченої гарячою оліфою деревини (сосни, ялини) або алюмінію. Дерев'яні напівтерки залежно від довжини бувають малі (35 см), середні (80 см) і великі (120 см).

Рис. 2.3. Інструменти для розрівнювання й оброблення нанесеного на поверхню штукатурного шару:

а - напівтерки дерев'яні б - напівтерка алюмінієва в - малка, г – правило

Малою напівтеркою можна розрівнювати штукатурний шар у кутах приміщення або на невеликих важкодоступних ділянках поверхні; середньою - розчин на рівній поверхні; великою - фаски на зовнішніх кутах конструкцій.

Звичайні алюмінієві напівтерки, а також з робочим полотном з пінопласту, яке приклеєне до основи водостійкою фарбою або синтетичною смолою, здебільшого застосовують для згладжування і натирання накривного (лицьового) шару штукатурки.

Під час нанесення високоякісної штукатурки, штукатурний шар розрівнюють малкою (рис. 2.3, в), яку пересувають уздовж спеціальних рейок (маяків). Довжина робочої кромки малки має відповідати відстані між маяками.

Правилом (рис. 2.3, г) завдовжки 1,2-2 м розрівнюють штукатурний шар. Виготовляють його з дерева або з дерев'яної рейки, підбитої з одного боку алюмінієвим полотном. Вивірене двометрове правило називається контрольним і застосовується для перевірки рівності опоряджених поверхонь.

Остаточно штукатурний шар обробляють (затирають) дерев'яною, гумовою або повстяною теркою, а також гладилкою.

Рис. 2.4. Кутові напівтерки:

а-деревяні б-алюмінієві

а б

Рис. 2.5. Щітки

а - рогожна б - махова

Поряд з традиційними інструментами для штукатурних робіт існують спеціальні інструменти і пристрої, за допомогою яких наносять і обробляють декоративні опоряджувальні шари штукатурки.

Різні за розмірами лопатки (кельми) застосовують для нанесення декоративного розчину на поверхню і його опорядження (рис. 2.7, а).

Відрізачкою (рис.2.7,б)прорізують і очищують прорізані русти в декоративному шарі.

Дерев'яні або алюмінієві кутові напівтерки (рис. 2.4, а, б) використовують для опорядження кутів. Напівтерку для опорядження внутрішнього кута називають лузговою, зовнішнього - вусиковою. Для зручності в роботі їх роблять з двома ручками.

Для змочування поверхні водою перед штукатуренням користуються рогожною або маховою щіткою (рис. 2.5, а, б), а для зберігання і переміщення розчину на робочому місці - металевими або дерев'яними ящиками (рис. 2.6, а) і відрами. Для зручності в роботі штукатурні ящики можуть бути на колесах чи котках (рис. 2.6, б).

Шкребками (рис. 2.8) створюють шорсткість на підготовленому шарі під декоративний шар.

Рис. 2.6. Ящики для приготування розчинів

а – дерев’янии б - металевий

Русторізки і розшивки застосовують для прорізування рустів у пластичному шарі штукатурки. Найпростішу русторізку подано на рис. 2.9, а. Вона складається з дерев'яного бруска, на одному з кінців якого закріплено вигнуту металеву пластинку. Для виконання увігнутих рустів використовують розшивку (рис. 2.9, б), яку під час роботи пересувають вздовж металевої лінійки з прорізом посередині (рис. 2.9, г). Довжина лінійки 1 м.

З цією ж метою застосовують розшивку із змінними лезами (рис. 2.9, в), що дає змогу виконувати русти різної ширини і профілю. Змінне робоче лезо цієї розшивки закріплюється на держаку спеціальним гвинтом.

Металеві циклі (рис. 2.10, а), шкребок-циклю (рис. 2.10, б), цвяхову щітку (рис. 2.10, в) використовують для циклювання (подряпування) опоряджувального шару. Шкребок-цикля складається з дерев'яної основи розміром 120x180 мм, на нижній площині якої рядами закріплені металеві зубці, а зверху -ручка.

Штамповками (рис. 2.11) виконують поглиблені рисунки в пластичному шарі декоративної штукатурки.

За допомогою шаблонів, а також валиків-шаблонів з дерева та сіток (рис. 2.12) опоряджують поверхні штукатурки борознами і штрихами.

Рис. 2.7. Інструменти для нанесення декоративного розчину на поверхню і його опорядження

а - лопатки (кельми); б - відрізачка

Рис. 2.8. Шкребок для створення борозен у пластичному шарі штукатурки

Рис. 2.9. Інструменти і пристрої для виконання рустів:

а - русторізка, б - розшивка, в - розшивка зі змінними лезами; г - лінійка

Рис. 2.12. Інструменти для опорядження штукатурки борознами і штрихами: а - гофрований шаблон з листового металу б - валик-шаблон з дерева; в - валик-шаблон, обтягнутий сіткою

3. Пристрої для виконання штукатурних робіт на висоті

Штукатурні роботи на висоті до 4 м виконують з помосту, а у разі невеликого обсягу ремонтних робіт - з пересувних інвентарних столиків; ремонтні і реставраційні роботи - з колисок або пересувних вишок; зовнішні і внутрішні роботи - з риштовання.

Поміст роблять з інвентарних столиків, котрі встановлюють вздовж однієї із стін приміщення на відстані 1,5-2 м один від одного і перекривають спеціально виготовленими щитами або окремими дошками. Тимчасовий поміст можна зробити з дощок, які укладають на дерев'яні козла. Настелені дошки прибивають до козел цвяхами.

Пересувні інвентарні столики конструктивно схожі, але їх призначення і застосування різні. Виробляють їх з металевих труб або кутикової сталі.

Пересувний різновисотний столик (рис. 3.1, а) складається з чотиристоякового опорного каркаса, драбини і дерев'яного настилу. Конструкція столика передбачає можливість піднімання настилу завдяки висувним стоякам, які переміщують уздовж нерухомих стояків і закріплюють штирями або спеціальними затискними гвинтами на потрібній висоті (від 0,7 до 1,7-2,5 м). За настил використовують інвентарний дерев'яний щит розміром від 60x120 до 80x160 см. Якщо настил столика необхідно підняти на висоту більшу за 1,1 м, його з одного боку обгороджують захисним поручнем.

Рис. 3.1. Пересувні інвентарні столики:

а - різновисотний; б - двовисотний; в — універсальний; 1 - нерухомий стояк; 2 - драбина; 3-висувний стояк; 4-настил; 5 - штир; 6 - підкіс; 7 - полиця; 8 - поручень

Двовисотний столик (рис. 3.1, б) складається з опорного каркаса, драбини, захисних засобів (поручнів), настилу і полиці для розміщення пристроїв та інструментів. Столик призначений для виконання опоряджувальних робіт в приміщеннях заввишки 2,5-2,7 м. Конструкція його дає змогу фіксувати положення настилу на двох рівнях - 0,7 і 0,9 м. Розмір робочої площадки столика - 60x100 см, маса - 22 кг.

Універсальний столик (рис. 3.1, в) складається з чотиристоякового прямого опорного каркаса, різновисотного опорного каркаса, драбини, настилу і полиці. Столик призначений для виконання опоряджувальних робіт в приміщеннях заввишки 2,5-2,7 м, а також на сходових клітках. Конструкція його дає можливість фіксувати положення настилу в двох рівнях. Працюючи у звичайному приміщенні, настил можна встановити на висоті 0,7 або 0,9 м. Для роботи на сходовій клітці до столика приєднують різновисотний опорний каркас, обладнаний підкосами. При такому положенні столика настил можна встановити на висоті 0,75 або 0,95 м. Розмір робочої площадки столика - 60x100 см, маса - 24 кг.

Колиски за принципом переміщення бувають самопідйомні, обладнані електролебідками, та такі, які піднімають за допомогою лебідок, встановлених на землі. Самопідйомні колиски різних марок ЛОС-100-120, ЛС-80-250, ЛЗ-30-250, ЛП-11М, ТП-11 тощо відрізняються одна від одної габаритами та вантажопідйомністю.

Самопідйомна колиска ТП-11 (рис. 3.2, а) найбільш зручна в експлуатації. Вона призначена для піднімання двох робітників і 100 кг вантажу на висоту до 100 м. Робоча площадка колиски розміром 0,97x4,4 м витримує навантаження до 300 кг. Колиска складається з металевого каркаса 1 з поручнем 3, двох електролебідок 2, суцільнометалевого настилу 4 із захисним бортом 5 заввишки 15 см.

Піднімають колиску за допомогою двох сталевих тросів, які перекидаються через блоки, розміщені на кінцях консольних балок, що закріплюються на даху або горищному перекритті. Після включення лебідок в електромережу троси починають намотуватися на барабани лебідок і піднімають колиску. При переключенні лебідки на зворотній рух троси розмотуються і колиска опускається.

Одномісну самопідйомну колиску ЛОС-100-120 (рис. 3.2, б) застосовують для виконання дрібних ремонтних робіт на фасадах будинків. Вона складається з металевого каркаса 1 із поручнем 3, електролебідки 2, суцільного металевого настилу 4 з захисним бортом 5. Колиска призначена для піднімання одного робітника і 20 кг вантажу на висоту до 100 м. Піднімається вона за допомогою одного троса.

Пересувні вишки бувають самопідйомні та збірно-розбірні, їх використовують при опорядженні фасадів будівель висотою до чотирьох поверхів і для робіт в приміщеннях з високо розміщеною стелею.

Пересувна самопідйомна вишка ВО-10,6-12 (рис. 3.3, а) складаєтья з двох колон 2, візка 1 та робочої платформи 3. Платформа за допомогою лебідки з електроприводом пересувається вздовж колон, як по напрямних, з відмітки 1,25 до 10,6 м і може зупинятись на різній висоті в цих межах.

Рис. 3.2. Колиски:

а - самопідйомна; б - одномісна самопідйомна ЛОС-100-120

1 - каркас; 2 - електролебідки; 3 - поручень; 4 - настил; 5 - захисний борт

Розмір робочої площадки платформи - 2x4 м. Переміщення платформи здійснюється з пульта управління, що міститься на ній. Якщо електроенергії немає, то платформа пересувається за допомогою ручного привода лебідки, обладнаного поряд з електричним. Вишка спирається на чотири колеса з гумовими ободами. На нове місце роботи в межах одного будинку вишку пересувають вручну, попередньо опустивши платформу на нижню відмітку 1,25 м. Максимально допустиме навантаження на платформу 500 кг.

Пересувна збірно-розбірна вишка (рис. 3.3, б) дає змогу виконувати роботи на висоті до 6 м. Вона складається з металевого збірного каркаса 6, що спирається на чотири колеса, драбини 7, захисного поручня 4 та дерев'яного настилу 5. На робочому місці вишку збирають з окремих секцій, нарощуючи їх до потрібної висоти. Розмір робочої площадки вишки - 2x2 м, максимально допустиме навантаження - 200 кг.

У межах приміщення або вздовж фасаду будинку вишку пересувають вручну.

Риштовання - тимчасові допоміжні пристрої, використовувані для створення на потрібній висоті умов для проведення будівельних робіт.

Залежно від способу піднімання і пересування риштовання бувають висячі, драбинні, виставні, пересувні, збірно-розбірні, встановлювальні. їх виготовляють з металу і деревини.

Під час виконання опоряджувальних робіт використовують інвентарні риштовання.

Трубчасті безболтові риштовання (рис. 3.4) застосовують для штукатурення фасадів будинків заввишки до 40 м. Вони складаються з опор, прогонів, поперечок, поручнів та дерев'яного настилу. До кінців прогонів і поперечок приварено гачки, а вздовж опор на відстані 2 м один від одного - спеціальні патрубки (втулки). Під час монтажу риштовань гачки прогонів 2 і поперечок 5 вставляють у відповідні патрубки опор 1. Опори встановлюють уздовж стіни на відстані 2 м одна від одної. Ширина риштовань 1,65 м. Нижні кінці опор вставляються у спеціальні башмаки, які спираються на дерев'яні підкладки, підмощені під кожну пару опор. Риштовання прикріплюють до стін гачками, які закладають у петлі анкерних болтів, заздалегідь закріплених у стіні.

На прогони укладають інвентарні дерев'яні щити настилу 3. Настили риштовань обгороджують інвентарним поручнем 4 заввишки не менше 1 м, у нижній частині якого закріплюють бортову дошку заввишки 15 см.

Окремі яруси риштовань поєднують сходами.

Підвісні (струнні) риштовання (рис. 3.5) підвішують до металевих або дерев'яних консольних балок 1, які закріплюють під дахом. Струни риштовань 5 складаються з окремих ланок завдовжки 4 м кожна. До струн приварені спеціальні гачки, в які закладають прогони настилу, поручні 2 та бортову дошку 3. Відстань між струнами вздовж стіни становить 2,5-4 м, ширина настилу 2 м. Щоб риштовання не розгойдувались, їх у відповідних місцях прикріплюють до стіни жорсткими стяжками.

4. Витягування і опорядження колон

Колона - це вертикальна жорстка опора типу стрижня, який працює переважно на стиск, несуча конструкція (стояк) стояково-балкової системи. Може бути суцільною з круглим, прямокутним чи більш складним поперечним перерізом. Споруджується з каменю, цегли, залізобетону або металу. Колона є однією з основних частин (несуча конструкція) архітектурного ордера та архітектурних форм, що інтерпретують ордерну композицію.

Рис. 4.1. Повний (а) і неповний (б) ордери

Архітектурний повний ордер (рис. 4.1., а) складається з п'єдесталу - нижньої частини, колони - середньої частини і антаблемента-верхньої частини. Неповний ордер (рис. 4.1., б) не має п'єдесталу.

П'єдестал у свою чергу складається з бази, тіла п'єдесталу (стула) і карниза. База - це нижня частина п'єдесталу у вигляді високої полиці або плити, на якій розміщені, залежно від типу ордера, полички, валики, викруження тощо. На базі розташоване тіло п'єдесталу (стул). Зверху п'єдестал має карниз простої або складної форми.

Колона стоїть на п'єдесталі і підтримує антаблемент. Вона складається з бази, стрижня (тіла) самої колони і капітелі.

База - нижня частина, що має, як правило, товсту плиту (полицю). На базі встановлено тіло колони, яке завершується капітеллю.

Стрижень колони на ділянці від бази до 1/3 висоти має циліндричну форму, а на решті 2/3 висоти поступово набуває конічної форми з невеликим стоншенням, що називається ентазисом. Інколи колони стоншуються не тільки догори, але і знизу, тобто мають подвійне стоншення. Такі колони найтовщі на 1/3 відстані від низу колони.

Пропорції повного ордера такі: якщо по висоті його поділити на 19 однакових частин, то висота п'єдесталу становить 4 частини, колони - 12 частин і антаблемента - 3 частини. Неповний ордер поділяють на 5 частин: 4 частини - колона, 1 частина - антаблемент.

Масштабом усіх частин ордера є радіус колони в її нижній основі. Цей радіус називається модулем і позначається буквою М. У тосканському і доричному ордерах модуль поділяють на 12 частин, а в іонічному і коринфському - на 18. Ці частини називаються партами і позначаються буквою П. Стрижні колон усіх згаданих ордерів - круглі.

Замість круглих колон нерідко влаштовують квадратні, рівні або зменшені на конус. Такі колони роблять з капітелями або без них. Пілястри (половина колони, що виступає на стіні) частіше всього мають зверху капітель. Пілястри бувають гладенькими або з канелюрами (неглибокі вертикальні жолобки на поверхні колони).

Залежно від форми колони, її штукатурять, розрівнюють розчин правилом, напівтеркою чи малкою з ентазисом або витягують, особливо тоді, коли на стрижні колони є канелюри.

Складною операцією є побудова ентазису. Цю роботу виконують у такій послідовності. Спочатку будують ентазис, виходячи з таких даних: модуль тосканського і доричного ордерів дорівнює 12 партам, а це означає, що парта дорівнює 30 мм; модуль іонічного і коринфського ордерів - 18 партам, тобто парта дорівнює 20 мм. Нижній діаметр для всіх ордерів дорівнює двом модулям. Для колон тосканського і доричного ордерів заввишки 14 і 16 модулів, верхній діаметр дорівнює 1 модулю 8 партам, стоншення на всю довжину колони - 120 мм, на радіус або на половину колони - 60 мм.

Для колон іонічного і коринфського ордерів заввишки 18 і 20 модулів верхній діаметр дорівнює 1 модулю 12 партам, стоншення на верхньому діаметрі на всю колону - 140 мм, на радіус або на половину колони - 70 мм.

На широкій дошці у масштабі креслять колону і проводять у центрі її вісь (рис. 4.2, а). На одній третині колони, тобто там, де розпочинається стоншення, нижнім радіусом колони з центра О проводять дугу АБ. Потім з точок В і Г, що визначають верхній діаметр колони, проводять лінії до перетину з дугою АБ, де утворюють точки, помічені цифрою 1. Розділяють дуги А1 і 1Б на довільне число однакових частин, в даному випадку на чотири (1, 2, 3, 4). На таку ж кількість частин поділяють решту 2/3 колони і проводять по точках поділу горизонтальні лінії, перпендикулярні до осі, тобто 01, Е2 і Ж3. Потім з точок, розміщених на дузі, проводять вертикальні лінії до перетину з горизонтальними, а саме з точки 2 - до перетину з лінією Ж3, з точки 3 - до перетину з лінією Е2, з точки 4 - до перетину з лінією 01. Отримані таким чином точки (обведені кружечками) є шуканими. З'єднавши ці точки кривими лініями, отримаємо ентазис колони.

Для виготовлення правила-лекала беруть обстругану дошку. Вона повинна бути на 10-15 см ширшою ніж стоншення на всю колону. Довжина лошки дорівнює 2/3 висоти колони. До одного кінця дошки прибивають шматок фанери, після чого від рівного краю відміряють на дошці різницю між радіусами нижньої і верхньої частин колони (у нашому випадку 6 см) і проводять лінію, паралельну краю дошки. Точку перетину ліній помічають буквою А.

Розжимають ніжки циркуля до розміру заданого радіусу і (у нашому прикладі 360 мм), ставлять одну ніжку в точку А, а другу на фанеру, що прибита з іншої сторони дошки, і окреслюють дугу. Цю дугу поділяють на яку-небудь кількість однакових частин. Ділять на таку ж кількість частин довжину дошки, проводять всі необхідні лінії, знаходять точки і з'єднують їх кривою лінією. Потім фанеру знімають, вирізують непотрібну частину дошки, а кромку лекала, що залишилась, зачищають, інколи кромку лекала оббивають жерстю.

Pис 4.2. Побудова ентазису і виготовлення правила-лекала двома способами (а, б) для колони з модулем 360 мм

Правило можна вигнути й іншим способом (рис. 4.2., б). З дерева без сучків вистругують рейку довжиною, яка дорівнює висоті колони. Потім беруть дошку, яка також має таку довжину, та проводять на ній пряму лінію на всю довжину і відміряють зверху від цієї лінії точку В на такій відстані, яка має стоншення колони на її радіус. Наприклад, колона стоншується на 120 мм, тобто на радіус 60 мм. Пряму лінію на дошці поділяють на частини. Одна нижня частина пряма, а дві треті звужуються. До проведеної нижньої прямої лінії прибивають рейку двома-трьома цвяхами, а потім загинають 2/3 рейки до точки В і прибивають. Крива, що утворилась при згинанні рейки, і є ентазисом. По рейці на дошці олівцем проводять лінію. Рейку знімають, відпилюють по лінії дошку, оброблюють край напилком і шліфувальною шкуркою та отримують правило-лекало.

5. Опорядження колон за допомогою шаблонів

Гладенькі рівні колони витягують шаблонами. Спочатку колони провішують, потім на двох протилежних сторонах точно посередині навішують два правила і вставляють у них шаблон. Витягують одну половину колони і, не знімаючи правил, іншу. Після цього знімають правила, місця під ними замазують розчином і затирають всю колону. Таким способом витягують гладенькі та рівні колони чотиригранної, круглої, шестигранної форми (рис. 5.1, а-в). Багатогранні колони інколи витягують не з двох, а з декількох захваток, навішуючи чотири, шість чи більше правил (рис. 5.1, г). Щоб зменшити витрати розчину при витягуванні колон, шаблон переміщують знизу вверх.

Гладенькі круглі колони з ентазисом без канелюр у більшості випадків опоряджують вручну, але вони не завжди виходять чистими і точними за формою. Тому, для кращої якості, їх витягують шаблонами з криволінійною профільною дошкою, що гойдається. Колону розбивають на шість або більше захваток. Якщо колону витягують з двох захваток, то зверху вона буде не круглою, а у вигляді еліпса, а якщо з чотирьох, то вона матиме вигляд стовбура з чотирьох окремих граней. Тому захваток повинно бути не менше шести.

Рис. 5.1. Витягування гладеньких рівних колон:

а - чотиригранної; б - круглої; в - шестигранної; г - багатогранної

1 -правило; 2- полоз; 5- полозки; 4- профільна дошка; 5 - шаблон

Рис. 5.3. Витягування рівних колон з канелюрами:

а. б - чотиригранної; в - шестигранної; г - багатогранної; д - витягування канелюрів на круглій колоні; є - витягування канелюрів на еліптичній колоні; 1 - правила; 2 - полозки; 3 - підкоси; 4 - профільна дошка; 5 - додатковий брусок на полозках; 6 - полоз; 7 – шаблон

Канелюри витягують на колонах різної форми: чотиригранних, круглих, шестигранних, багатогранних, еліптичних (рис. 5.3, а-е). Якщо діаметр круглої або еліптичної колони великий і з двох захваток витягнути канелюри неможливо, то збільшують кількість захваток і правила навішують у середині канелюр для того, щоб можливо було витягувати всі вусики і ремінці. Наприклад, при витягуванні рівної чотиригранної колони з канелюрами роблять так. Попередньо виготовляють профільну дошку за розміром канелюр. До профільної дошки з двох сторін закріплюють полозки, підкоси і полози. На колону з двох сторін навішують правила і вставляють у них шаблон, яким кілька разів протягують по правилах, виправляють усі неточності і тільки після цього наносять оббризк, ґрунт і накривку. Ґрунт наносять доти, поки поверхня не стане абсолютно чистою, без раковин, а потім - накривний шар.

Верхні та нижні частини канелюр опоряджують вручну. Для цього застосовують лінійки, відрізачки, малки. Верхні частини канелюр, як правило, мають заокруглену форму.

Рис. 5.4. Опорядження канелюр:

а - верхньої частини; б - нижньої частини

1 - малки; 2 - лінійки; 3 - підрізка розчину відрізачкою

На недотягнуті місця зверху канелюр (рис. 5.1, а) наносять розчин, розрівнюють його і затирають за формою колони. По нанесеному розчину відбивають лінію рівня верхівок канелюр і по шаблону-малці обводять форму канелюр. Потім за допомогою лінійки, відрізачки і малок вибирають зайвий розчин і так отримують півциркульну нішу.

Для оброблення нижніх частин канелюр (рис. 5.1, б) також накидають розчин, вирівнюють його, затирають, відбивають лінію рівня низів. Потім за допомогою відрізачки вибирають зайвий розчин і обробляють бокові