Лінгвокультурні особливості перекладу англійських юридичних термінів українською мовою

Размещено на /

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Переклад як лінгквокультурне явище

1.1 Теоретичні проблеми перекладу

1.2 Екстралінгвістичні аспекти перекладу

Розділ 2. Основні проблеми перекладу текстів з юриспруденції

2.1 Юридичний переклад та його особливості

2.2 Порівняльна характеристика англосаксонської і романо-германської правової системи

2.3 Культурологічні і соціологічні аспекти перекладу юридичного тексту

Розділ 3. Основні проблеми перекладу текстів з юриспруденції

3.1 Переклад прислівників herein/therein і подібних

3.2 Особливості перекладу термінологічної синонімії юридичної літератури

3.3 Прийоми перекладу текстів з юриспруденції

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Переклад текстів юридичної тематики справа досить складна. Насичені вузькоспеціальною термінологією, правознавчі тексти потребують від перекладача не лише високого рівня кваліфікації у знанні граматики і лексики мови, обізнаності у галузі юриспруденції, але і знання культури народу носія мови перекладу. Мова – це не лише засіб спілкування нації, але і вмістище культурологічної, соціологічної і історичної інформації про народ. Головну роль у зв'язку з цим, відіграє не тільки володіння соціальними знаннями правових норм, юридичної термінології, судово-процесуальних систем, але і особистісні якості перекладача, оскільки переклад будь-якого тексту передбачає взаємодію суверенних національних мов, і, відповідно, культурних концептів.

Тема дослідження – культурологічні та соціологічні аспекти перекладу текстів з юриспруденції.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що на сьогодні питання розгляду мови у аспекті її взаємодії з культурою і суспільством є, з одного боку, недостатньо поширеним і розкритим, а з іншого, тим, що переклад галузевих текстів саме з точки зору їх кореляції з культурологічними і соціологічними аспектами життя є важливою проблемою перекладацької діяльності.

Мета дослідження – розкрити культурологічні та соціологічні аспекти перекладу юридичної літератури, і на прикладі оригінальних текстів з англійської юриспруденції показати, за допомогою яких прийомів перекладач повинен передавати усі особливості культури мови носія мовою перекладу. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

охарактеризувати основні проблеми перекладу, пов’язані зі специфікою культурних і соціальних явищ, які безпосередньо відображені у мові народу;

уточнити визначення явища перекладу юридичної літератури і охарактеризувати його особливості;

встановити, які саме культурологічні і соціологічні аспекти мають враховуватися під час перекладу текстів з юриспруденції;

розкрити проблему перекладу синонімічної лексики, якою насичена юридична література;

назвати основні прийоми перекладу правознавчих текстів з урахуванням їх соціокультурних особливостей;

на основі конкретних прикладів показати проблеми перекладу, пов’язані із культурологічними та соціологічними аспектами.

Об’єктом дослідження є соціологічні і культурологічні аспекти англомовного середовища як екстралінгвістичні фактори текстової організації у галузі юриспруденції.

Предмет дослідження становлять особливості перекладацьких стратегій у віднайдені способів відтворення культурних і соціальних явищ в українських перекладах англомовної юридичної літератури.

Фактичним матеріалом дослідження послужили тексти з оригінальної юридичної літератури із періодичних видань та їх переклади. Теоретичною базою даного дослідження стали наукові праці відомих вчених, таких як, А.С. Вагапов, В.С. Виноградов, С.В.Власенко, М.Г. Гамзатов, Т.В. Губаєва, Ю.М. Лотман, В.Н. Комісаров, О. Кононов, В.О. Навроцький, В.Ф. Назаров, А.Д. Швейцар, Є. В. Щєпотіна.

Для розв’язання поставлених завдань у роботі застосовано комплексну методику дослідження. Основними методами дослідження зазначеної теми послужили описовий і зі ставний методи, а також комплексний контекстуально-перекладознавчий аналіз.

Наукова новизна здобутих результатів полягає в тому, що на основі ретельного опрацювання зібраного матеріалу зроблено спробу розкрити проблему перекладу з урахуванням культурологічних і соціологічних особливостей юридичних текстів. Уперше звертається особлива увага перекладачів на те, що, окрім досконалого володіння іноземною мовою, юридичний переклад потребує вузькоспеціальних знань і широкого спектру додаткових знань про країну, її культуру, особливості історичного розвитку та соціальну організацію суспільства. На основі вивчення наукових джерел з перекладознавства, лінгвокультурології, юридичної лінгвістики і інших лінгвістичних дисциплін зібрано, охарактеризовано і проілюстровано на прикладах основні перекладацькі прийоми відтворення соціокультурних явищ англомовних правових текстів в українських перекладах.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що його результати становлять певний внесок у розвиток теоретичних аспектів перекладознавства, пов’язаних з екстралінгвістичними факторами розвитку мови, які включають – культурологічні і соціологічні особливості народу носія мови перекладу, і зокрема жанрово-стилістичних теорії перекладу.

Практична цінність роботи визначається тим, що її результати можна застосовувати для розв’язання практичних проблем, пов’язаних з англо-українським перекладом текстів з юриспруденції. Запропонований аналіз опрацьованої літератури може бути використаний у подальших наукових дослідженнях перекладу галузевої літератури, а саме для вивчення впливу екстралінгвістичних факторів на мову, і урахування цього явища під час перекладу.

РОЗДІЛ 1. ПЕРЕКЛАД ЯК ЛІНГВОКУЛЬТУРНЕ ЯВИЩЕ

1.1 Теоретичні проблеми перекладу

Поширеною є думка, що успіх перекладацької діяльності залежить в першу чергу від кваліфікації і таланту перекладача, від того, наскільки добре він володіє іноземною і рідною мовою, тобто від чинників суб'єктивних. З даної точки зору навчання перекладачів може обмежитися практичними курсами іноземної і рідної мови. Проте при такому підході поза увагою залишається цілий ряд об'єктивних чинників, до яких входять і лінгвокультурні аспекти перекладацької діяльності.

Мова – це те, що лежить на поверхні буття людини в культурі, тому починаючи з XIX ст. проблема взаємозв'язку, взаємодії мови і культури є однією з центральних в мовознавстві. Перші спроби вирішення цієї проблеми убачають в працях В.Гумбольдта (1985), основні положення концепції якого можна звести до наступного: 1) матеріальна і духовна культура утілюються в мові; 2) всяка культура національна, її національний характер виражений в мові за допомогою особливого бачення світу; мові властива специфічна для кожного народу внутрішня форма (ВФ); 3) ВФ мови – це вираження "народного духу", його культури; 4) мова є опосередкована ланка між людиною і навколишнім світом[7, с.112]. Концепція В.Гумбольдта отримала своєрідну інтерпретацію в роботі А. А. Потебні "Думка і мова", в роботах Ш. Баллі, Же. Вандрієза, И. А. Бодуєна де Куртене, Р.О.Якобсона і інших дослідників.

У лінгвістиці XXI ст. активно розробляється підхід, в якому мова розглядається як культурний код нації, а не просто засіб комунікації і пізнання. Фундаментальні основи такого підходу були закладені працями В.Гумбольдта, А.А.Потебні і інших учених. Наприклад, В. Гумбольдт стверджував: "Межі мови моєї нації означають межі мого світогляду" [7,с.111]. Мова не тільки відображає реальність, але інтерпретує її, створюючи особливу реальність, в якій живе людина [14, с.6]. А. М. Хайдеггер, видатний мислитель нашого часу, назвав мову "будинком буття". Тому і лінгвістика, як наука про мову, займає авангардні методологічні позиції в системі гуманітарного знання і обійтися без її допомоги при вивченні культури неможливо.

У зв’язку з цим перед перекладачем, як людиною, яка виступає транслятором особливої інформації про культуру та етнос носія, постають нові задачі. А саме, досконале оволодіння не лише граматикою та лексикою мови перекладу, але і специфічними, властивими тільки даному народу носію мови, знаннями про культурні і соціальні особливості країни. Тому у даному розділі ми розглядаємо переклад у контексті культури.

Навколишній світ, духовне життя і поведінка людей відбиваються в свідомості людини в певних когнітивних структурах, які, у свою чергу, реалізуються і структуруються в мовних категоріях і формах. Формування і розвиток когнітивних і мовних структур відбувається не тільки під впливом зовнішніх чинників (інших елементів культури), але і під дією своїх внутрішніх законів, що визначають існування когнітивних і мовних систем як цілісних утворень.

Переклад у питомому розумінні цього слова означає точну передачу смислу тексту вихідною мовою засобами мови перекладу, тобто в ідеалі під час перекладу не повинне з'явитися нове повідомлення. М. Л. Гаспаров підкреслює, що "процес перекладу складається з двох етапів: розуміння і оформлення". Переклад в даному розумінні цього слова – ідеал, якого дуже важко досягти. Тож для виявлення його меж і умов ми будемо використовувати три рівні аналізу: філософсько-лінгвістичний, культурологічний і мовний.

1. Філософсько-лінгвістичний рівень. Переклад здійснюється з однієї природної мови на іншу. Ю. М. Лотман підкреслює, що природні мови є вельми недосконалими засобами передачі інформації, на відміну від штучних – код відправника і код адресата не співпадають один з одним, але більш менш відповідають один одному: „Умовою адекватного перекладу є максимальна відповідність кодів передачі повідомлення".

2. Культурний рівень аналізу допомагаю зрозуміти, чому природні мови, які є кодами передачі інформації можуть лише частково відповідати одна одній, але не співпадати. Мова є носієм культури, а культура кожного народу на цивілізаційному рівні має власну, відмінну від інших понятійну систему. Переклад текстів одного суспільства мовою іншого може бути адекватний, якщо ці суспільства відносяться до однієї цивілізації. Переклад текстів однієї цивілізації мовою іншої не може бути адекватний через відмінність понятійних систем.

3. Мовний рівень. Переклад з однієї мови на іншу можливий, якщо в мові оригіналу є поняття, які еквівалентні і відповідні поняттям мови перекладу, і смисл поняття мови оригінала і мови перекладу співпадає.

Переклад - це мовний контакт і одночасно явище білінгвізму. Але цей особливий випадок білінгвізму на перший погляд може здаватися нецікавим, бо він далеко відхиляється від норми. Білінгвізм професійного перекладача – це не тільки знання двох мов, але і уміння знаходити і співвідносити комунікативно рівноцінні засоби цих мов з урахуванням особливостей конкретного акту спілкування, а також знання принципів, методів і прийомів, що створюють таке уміння. Постійний контакт двох мов в процесі перекладу створює умови для свідомого або несвідомого внесення змін до мови перекладу під впливом мови оригіналу[16, с.37].

При цьому недостатньо кваліфіковані перекладачі часом порушують норми і узус мови в перекладі, створюючи так звану "перекладацьку мову", яка неодноразово піддавалася критиці, особливо в області художнього перекладу. Для дослідження закономірностей перекладацької діяльності великий інтерес представляють особливості мови, прямо або побічно обумовлені культурою носіїв мови[15, с.37].

Переклад – складне багатогранне явище, що вимагає від фахівця не тільки бездоганного знання мови, але і уміння розрізняти смислові, стильові відтінки писемного або усного мовлення; знання історії мови і, відповідно, розвитку культури суспільства. Володіння фоновими знаннями про культуру, менталітет і етнологічний розвиток народу носія мови є невід’ємною складовою успішної праці перекладача.

1.2 Екстралінгвістичні аспекти перекладу

У створення лінгвістичної бази сучасного перекладознавства важливий внесок робить і соціолінгвістика, яка вивчає різні аспекти проблеми "мова і суспільство". Особливу цінність для теорії перекладу становлять два взаємодоповнюючі підходи до цієї проблеми. З одного боку, мова розглядається як єдина соціально-культурне утворення, що відображає особливості певного етносу як носія своєї культури, яка виділяє його серед інших культур. З іншого боку, вивчаються різні види варіативності в мові, пов'язані з неоднорідністю і багатогранністю суспільного життя, існуванням соціальних, професійних і багатьох інших відмінностей між людьми в рамках однієї і тієї ж культури.

У теоретичному плані нове трактування поняття "культура" отримало подальший розвиток у двох напрямах. З одного боку, почала формуватися нова наукова дисципліна "культурологія" як важлива частина глобальної науки про людину. З іншого боку, традиційна проблема "мова і культура" отримала нову значущість і масштабність. Мова як знаряддя вербальної комунікації є найважливішою частиною культури, і всі особливості його структури і функціонування можуть вважатися проявами культури відповідного мовного (або етнічного) колективу[15, с. 41].

Для дослідження закономірностей перекладацької діяльності великий інтерес становлять особливості мови, прямо або опосередковано зумовлені культурою носіїв мови [11, с.64]. Подібні особливості можуть виявлятися на різних рівнях мовної структури, у правилах вербальної комунікації, у способах опису позамовної реальності. Легко демонструється соціально-культурна детермінованість словникового складу мови.

У англійській культурі особливе значення має слово "noon" – 12 година дня, які слугують основною точкою відліку часу. Це не тільки середина дня (midday), але і кінець ранку (morning), який триває з півночі, частково перекриваючи і темний (night) і світлий (day) час доби. До цієї точки відліку прив'язаний і особливий час прийому їжі – "lunch" – на відміну від головного ритуалу прийому їжі – "dinner", в середині або в кінці дня. Після головної точки відліку починається "afternoon" (post meridiem), начебто друга половина дня, яка триває до заходу сонця (before sunset or nightfall). Але "nightfall" – це ж, настання ночі (або, точніше, темряви), першу частину якої, мабуть, складає "evening", оскільки вона ж може називатися "night". Англійський чай (tea) подається начебто ближче до вечора або в кінці другої половини дня (in the late afternoon), але є ще "supper", який їдять увечері (якщо "dinner" з'їли в середині дня) або пізно вночі. В цілому, утворюється своєрідна картина доби, характерна для англійської культури. Вирішальну роль відіграють соціально-культурні чинники під час формування у комунікантів фонових знань, без яких неможлива інтерпретація мовних висловів.

Крім того, різні культури завжди впливали і продовжують впливати одна на одну. Характер пізнання дійсності залежить від мови, якою мислить суб'єкт, що пізнає світ. Люди членують світ, організовують його в поняття і розподіляють значення так, як це нав'язується їм мовою. Пізнання не має об'єктивного, загальнолюдського характеру: схожі явища складаються в різні картини через відмінності у мисленні, спричинені відмінностями мов. Звідси витікає, що повне взаєморозуміння між представниками різних культур, які говорять різними мовами, принципово неможливе: мови споруджують між мисленням людей різної культури бар'єр [15, с.46]. Але мовні бар'єри, все ж таки, не перешкоджають контактам між культурами. В умовах взаємозв'язку і взаємозалежності сучасного світу різні культури не ізольовані одна від одної, а постійно контактують і взаємодіють. Представники однієї культури стикаються з особливостями інших культур при безпосередньому спілкуванні з носіями цих культур у себе в країні і поза її межами або отримують відповідну інформацію усно чи письмово, з екрану, з газетних сторінок, з літературних творів і інших джерел. До таких джерел, які сьогодні набули значного поширення і належать переклади. Розкриваючи своєрідність і багатогранність культурних цінностей, звичаїв і традицій, переклади сприяють взаєморозумінню і взаємоповазі, збагачують культуру кожного народу, роблять великий внесок у розвиток його мови, літератури, науки і техніки. Важливу роль відіграють переклади в культурі мови перекладу. Відомо, що багато національних мов і культур формувалися під впливом перекладів, головним чином, з античних мов (Римська імперія під впливом культурного спадку Давньої Греції).

Але існує ще один важливий аспект, який не можна оминути – існування єдиної культури і спільної мови зовсім не означає однорідність культурно-мовного колективу. Для кожного суспільства характерна наявність численних територіальних, соціальних, професійних, вікових і інших відмінностей, які знаходять віддзеркалення в особливостях застосування мовних засобів окремими групами людей [11, с.70]. Перш за все, відмінності у вживанні засобів мови пов'язані з мешканням людей, які спілкуються однією і тією ж мовою, в різних країнах або навіть, в різних частинах однієї країни. Так, існують британський, американський і австралійський варіанти англійської мови і різновиди німецької мови в Німеччині, Австрії і Швейцарії, іспанської мови в самій Іспанії, на Кубі і у ряді країн Латинської Америки. В межах однієї країни можуть існувати деякі відмінності у мові жителів окремих територій – так звані територіальні діалекти. Англійська мова в північно-східних штатах США відрізняється від мови жителів південних штатів або штатів Середнього Заходу, а німці в Баварії говорять не так, як жителі Берліна. Для теорії перекладу існування територіальних діалектів представляє інтерес, головним чином, у зв'язку з практичними проблемами, які вони створюють для перекладача. Використання в оригіналі форми таких діалектів може мати двоякий характер. З одного боку, діалект може бути різновидом мови, що використовується в процесі спілкування, тобто виступати як початкова мова. З іншого боку, діалектні форми можуть уживатися з метою мовної характеристики окремих персонажів.

Отже, при перекладі, слід звертати особливу увагу не тільки на граматичні конструкції, але і на культурологічні і соціологічні особливості народу носія мови. Необхідно володіти достатньо широкою базою фонових знань. Особливу увагу, під час перекладу, слід приділяти явищам або поняттям, що наявні у культурі носіїв мови оригіналу, але відсутні у культурі носіїв мови перекладу, такі явища і поняття потребують не лише особливих навичок від перекладача, але і постійного поповнення запасу різногалузевих знань і розширення власного кругозору. Це стосується і перекладу науково-технічної літератури, зокрема юридичної, яка містить велику специфічних, властивих лише певній країні понять, особливостей.

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ПЕРЕКЛАДУ ТЕКСТІВ З ЮРИСПРУДЕНЦІЇ

Незнання закону не звільнює

від відповідальності.

А от знання нерідко звільнює.

Станіслав Єжі Лець

2.1 Юридичний переклад та його особливості

Юридичний переклад — це переклад текстів, що відносяться до області права і використовуються для обміну юридичною інформацією між людьми, які спілкуються різними мовами. Оскільки право є наочною областю, пов'язаною з соціально-політичними і культурними особливостями країни, юридичний переклад є складним завданням. Для адекватної передачі юридичної інформації мова юридичного перекладу повинна бути особливо точною, ясною і достовірною [4, с.130].

Залежно від типу юридичних документів, що перекладаються, юридичний переклад підрозділяється на:

• переклад законів і нормативно-правових актів і їх проектів;

• переклад договорів;

• переклад юридичних висновків і меморандумів;

• переклад апостілей і нотаріальних свідоцтв;

• переклад установчих документів юридичних осіб;

• переклад довіреностей;

Юридичні документи і теоретичні роботи повинні перекладати тільки професійні перекладачі, що спеціалізуються на юридичному перекладі. Як правило, вони мають відповідну юридичну освіту або, як мінімум, значний досвід перекладів юридичної тематики. Помилки у перекладі тексту договору можуть призвести, наприклад, до спричинення матеріального збитку і пред'явлення судового позову, за що несе відповідальність перекладач.

При перекладі тексту з області права перекладачеві не можна забувати наступне. Початковий текст організований відповідно до правової системи, наявної у конкретній країні, що знаходить своє віддзеркалення у юридичних формулюваннях цього тексту, а текст перекладу призначений для використання в рамках іншої правової системи з характерними саме для неї юридичними формулюваннями.

Крім термінологічних лакун, або відсутності відповідних лексичних еквівалентів, перекладачеві слід пам'ятати, що текстові конвенції в початковій мові часто залежать від культурних особливостей і можуть не відповідати конвенціям тексту перекладу. У мовних конструкцій, як зазначає Гамзатов, характерних для вихідної мови, немає прямих еквівалентів у мові перекладу. У зв'язку з цим до завдань перекладача входить віднайдення конструкцій в мові перекладу, які мають функції, аналогічні функціям конструкцій початкової мови [12].

Як робочі джерела інформації перекладачі юридичних текстів часто звіряються з юридичними словниками, особливо з двомовними. До них слід відноситися з обережністю, оскільки більшість двомовних юридичних словників — низької якості, і їх використання може привести до помилок в перекладі. При цьому з метою юридичного перекладу на загальні двомовні словники взагалі не можна спиратися [4, с.131].

Неодмінним етапом процесу юридичного перекладу документів є редагування тексту перекладу іншою особою, бажано юристом, або консультативний переклад.

Відмінною рисою перекладу текстів з юриспруденції є юридично завірений переклад. Юридично завірений переклад — переклад, виконаний сертифікованим перекладачем або завірений в нотаріальному порядку.

Здійснюючи переклад юридичного тексту, перекладач навмисно відступає від структурної і смислової відповідності між двома сторонами комунікації на користь їх рівноцінності в плані дії [4, с.133]. Юридичний документ, письмовий носій перекладної юридичної інформації, має текстові особливості, своєрідний мовне вираження. Не дивлячись на наявні суперечності в поглядах учених-лінгвістів і юристів, більшість погоджуються з тим, що будь-який текст має лексичну, логічну і граматичну основи, певним чином організований з метою передачі інформації. Немає сумніву, що юридичні тексти у перекладі з іноземної мови мовою перекладу незалежно від їх функціонального призначення і прагматичної ролі мають такі ж основи.

Юридичний переклад, як і будь-який переклад галузевої літератури потребує значної бази знань перекладача та обізнаності, у різних сферах діяльності і наукових галузях. Особливо, якщо справа стосується перекладу текстів англійської мови українською і навпаки, адже Україна і Великобританія (і звичайно ж США) належать до різних правових систем. Україна належить до романо-германської або континентальної юридичної системи, а Великобританія і США до англосаксонської. Це зумовлено особливостями географічного положення, історичного розвитку і культурних традицій країн, і як наслідок юридичні документи – контракти, договори, угоди, домовленості – значно різняться за своєю структурою і відрізняються вживаною лексикою, існуючими поняттями тощо. Тож у наступному підрозділі ми більш детально розглянемо головні відмінності правових систем обох країн.

2.2 Порівняльна характеристика англосаксонської і романо-германської правової системи

Не може існувати жодної юридичної норми, яка б не входила до певного інституту і до певної галузі права. На формування і розвиток системи права впливають система джерел, форма права, правові ідеї, принципи, політичні цілі і завдання. Тому в різних країнах при одному типі держав можуть скластися різі системи права [6, с.115].

Правова система суспільства –це система всіх юридичних явищ, що існують у певній державі або в групі однотипних держав [21, с.89].

На сучасному етапі розвитку людства можна виділити наступні правові системи:

1. Романо-германський тип правової системи (країни континентальної Європи: Італія, Франція, Іспанія, Португалія, Німеччина, Австрія, Швейцарія та ін.).

2. Англо-американський тип правової системи (Англія, Північна Ірландія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, деякою мірою — колишні колонії Британської імперії (нині 36 країн є членами Співдружності) та ін.).

3. Змішаний тип правової системи виник на стику двох класичних типів правової системи: романс-германської та англо-американської і має специфічні риси.

4. Релігійно-традиційний тип правової системи.

Роблячи порівняння романо-германської та англосаксонської правових систем, слід відмітити, що в обох цих правових системах в основу було покладено варварське та римське право. Але вплив останнього в Англії був мінімальним, на відміну від країн континентальної Європи. Саме тому в Англії право базувалось не на теорії, а правовій практиці, отже – стало прецедентним. Іншим важливим джерелом англосаксонської правової системи (поряд з правовим прецедентом) стали укази центральної влади, оскільки тут в середні віки зберігалась сильна центральна влада, в той час як на континенті запанувала феодальна роздробленість. Тобто історичні відмінності обумовили формування особливостей кожної з цих правових систем.

Прецедентне право Англії, яка стала батьківщиною англосаксонської правової системи, суттєво вплинуло на правовий розвиток багатьох країн світу. Воно стало пануючим у США, Канаді, Австралії, Індії, Новій Зеландії та інших країнах (переважно у колишніх англійських колоніях).

До особливостей англосаксонської правової системи належить наявність двох видів норм: законодавчих та прецедентних. Перші являють собою (як і в романо-германській правовій системі) загальні правила поведінки. Водночас другі (прецедентні) – становлять певну частину судового рішення з конкретної справи. Англійські юристи відносять до прецедентної норми („ratio decidendi"), по-перше, юридичні висновки зі справ, а, по-друге, аргументацію, мотиви рішення. Ці два елементи становлять сутність рішення. Решта являє собою „похідне висловлювання" („obiter dictum")[21,с. 92].

Так у Великобританії, де і було засновано англосаксонську систему права, рішення інстанції вищого порядку – палати лордів – обов'язкові для всіх інших судів. Апеляційний суд, який складається з двох відділень (цивільного і кримінального), зобов'язаний дотримуватися прецедентів палати лордів і керуватися своїми власними, а його рішення обов'язкові для всіх судів нижчого порядку. Верховний суд зв'язаний прецедентами обох інстанцій вищого порядку, його рішення обов'язкові для всіх підпорядкованих інстанцій, а також впливають на розгляд справ у відділеннях Верховного суду [18, с.154].

Як і решта країн романо-германської правової системи, Україна є країною кодифікованого права (причому протягом останнього десятиліття відбулось оновлення кодексів – замість старих, заснованих на соціалістичній правовій системі, було створено нові, засновані на принципах романо-германського права). Ще однією рисою, яка засвідчує, що система права в Україні на принципах романо-германської правової системи є верховенство закону, який є головним джерелом права. Тенденції України до євроінтеграції також мають бути пов’язані з приведенням її законодавчої бази у відповідність до європейських стандартів – тобто до сучасної концепції романо-германської правової системи.

Отже, правові системи України і Великобританії значно відрізняються, що безпосередньо відображається в юридичних документах і текстах правознавчого характеру. В даний час, англійське право має потрійну структуру: загальне право – основне джерело, право справедливості, що доповнює і корегує, і статутне право – писане право парламентського походження. В той час, як юристи континентальної Європи розглядають право як сукупність перед встановлених правил, для тих, хто належить до англосаксонської системи – це в основному те, до чого прийде судовий розгляд. На континенті юристи перш за все цікавляться тим, як регламентована дана ситуація; у англосакській системі – увага зосереджується на тому, в якому порядку вона повинна бути розглянута, щоб прийти до правильного судового рішення. Приналежність до різних правових систем зумовлює наявність значних відмінностей у юридичних текстах, з чим і доводиться мати справу перекладачеві. Отже, перекласти текст юридичної тематики, означає не лише дати еквіваленти наявні в словнику іншомовним термінам, а передати зміст, смисл документу таким чином, щоб він був зрозумілим читачеві, який не володіє мовою оригіналу і не знає всіх тонкощів правової системи країни мови оригіналу.

2.3 Культурологічні і соціологічні аспекти перекладу юридичного тексту

Розгляд факторів перекладу будь-якого тексту в умовах міжкультурної комунікації будується з урахуванням основних особливостей мовної культури, типу і механізму соціального кодування рідної і іноземної мов. Такий підхід дозволяє виявити нову точку зору на рішення практичних завдань, пов'язаних з проблемами перекладу, наприклад, юридичного тексту. Головну роль в зв'язку з цим відіграє не тільки володіння соціальними знаннями правових норм, юридичної термінології, судово-процесуальних систем, але і особисті якості перекладача, оскільки переклад будь-якого тексту передбачає взаємодію суверенних національних мов, і, відповідно, культурних концептів. Для досягнення адекватного перекладу необхідно володіти специфікою образів і пов'язаних з ними програм діяльності тих типів культур, між якими ведеться комунікація [27,с.31].

Емпіричним шляхом доведено, що ті або інші фрагменти дійсності, зв'язків відносин знаходять віддзеркалення в мові як суспільному явищі. Прикладом цього може служити судова мова, яка є розрізнювальним фактором національних культур. Так, в США судово-юридична тематика є основною складовою частиною масової культури цієї країни. Американський громадянин на підсвідомому рівні вірить в справедливість і стабільність своєї правоохоронної системи. Українським громадянам в свою чергу, для досягнення максимально наближеного і адекватного сприйняття чужої лінгвокультурної спільноти, необхідно стати учасником комунікативного процесу, за допомогою текстів-перекладів відповідної юридичної тематики. Саме переклад є однією з форм взаємодії культур, він створює уявлення про чужу культуру.

На думку чеських лінгвістів В.Матезіуса і В.Прохазки, переклад – це не тільки зміна мови, але і функціональна заміна елементів культури. Така заміна не може бути повною, оскільки вимогу "переклад повинен читатися як оригінал" навряд чи можливо виконати в повному обсязі, оскільки вона передбачає повну адаптацію тексту до норм іншої культури.

Що стосується саме юридичних перекладів, то при аналізі можливостей еквівалентного перекладу юридичної інформації з однієї мови на іншу спадають на думку слова славетного французького вченого Р. Давіда, який, порівнюючи між собою поняття англійського і французького права, зазначав: "На рівні понять ми також будемо частково дезорієнтовані після того як не знайдемо в англійському праві таких понять, як батьківська влада, узуфрукт, юридична особа, підробка, непереборна сила тощо. Проте ми зустрінемо такі незнайомі поняття, як довірча власність, зустрічне задоволення, естоппель, треспас та інші, які нам ні про що не говорять. Не відповідаючи жодному із знайомих нам понять, терміни англійського права не перекладаються на інші мови, як і терміни флори та фауни різних кліматів. Коли ці терміни бажають перекласти за будь-яку ціну, їхній смисл, як правило, втрачається…"[12]. Проте слід наголосити на тому, що ці слова класика зіставного права трохи застаріли, адже більшість із наведених ним термінів сучасним правознавцями із країн як загального, так і континентального права знайома і зрозуміла без перекладу.

Мова права як спеціальна "субмова" має свій власний зміст і низку специфічних якостей, що відрізняються залежно від мовної системи. Тим не менше, переважна більшість особливостей будь-якої мови пояснюється впливом історичних, культурних, соціальних та політичних факторів на її носіїв. Проте, незважаючи на такі особливості, перед перекладачем постає завдання виконати переклад і донести до рецептора перекладу інформацію, викладену в оригіналі, адже йому не можна отак просто сказати: "Це не перекладається". Сучасні процеси глобалізації певною мірою "стирають" зазначені культурні, соціальні та історичні особливості, що полегшує роботу перекладача, але це не означає, що йому (перекладачеві) не потрібно знати