Система правосуддя в Німеччині

числі склад судів.

Що до цивільних справ, то суду першої інстанції – дільничному суду – підвідомчі всі майнові суперечки на суму до 5 тис. євро, а також деякі суперечки (наприклад, за договором найму житла) незалежно від ціни позову.

Значну кількість цивільних справ суддя розглядає одноосібно. Рішення дільничного суду може бути оскаржено до земельного суду, який у цих випадках є останньою інстанцією (до речі, оскаржуватись можуть тільки позови на суму більш ніж 500 євро). Для всіх інших цивільних справ першою інстанцією є земельні суди, в яких рішення приймають як одноособовий суддя, так і колегія з трьох суддів (щодо більш складних категорій справ). Апеляційною інстанцією з рішень земельного суду є вищий суд землі. Звертатися до Федеральної земельної палати в подальшому можна тільки з питань права при сумі позову, що перевищує 40 тис.євро.

Відповідно до першого закону про реформу сімейного права від 14 червня 1976 р., у дільничних судах створені особливі відділення у справах сімейного права. В них в основному розглядаються справи, що стосуються розлучень, а також відносин дітей з батьками, які розірвали шлюб. Суддя дільничного суду розглядає ці справи одноосібно.

Цивільному провадженню у ФРН взагалі притаманна глибока спеціалізація. Особливі відділення в судах розглядають справи, що виникли у сфері будівництва та сільського господарства. Крім того, створені палати та сенати у справах про забудову й судноплавство, торговельні палати (у складі судді і двох засідателів) у земельних судах.

Розподіл компетенції у кримінальних справах між судами загальної юрисдикції є досить складним. Як суди першої інстанції залежно від віку підсудного й суспільної небезпеки діяння можуть виступати вісім судів різного складу – від одноособового судді до палат, що засідають у складі трьох професійних суддів і двох засідателів. Вибір суду в багатьох випадках залежить від прокуратури. Одноособовий суддя розглядає справи про злочини, покарання за які не може перевищувати одного року позбавлення волі. Справи про злочини, за які може бути призначене покарання до трьох років позбавлення волі, розглядаються колегією, до якої входять професійний суддя і двоє засідателів. Загальне правило формування кримінального суду можна сформулювати в такий спосіб: що складнішою є справа, то більшим є склад суду і більше в ньому професійних суддів. У вищій судовій інстанції справи вирішують п’ять професійних суддів без засідателів.

В особливе провадження виділені справи про молодь. Ними займаються особливі відділення дільничних і земельних судів. Особи, які вчинили провини і злочини, що підпадають під юрисдикцію молодіжних судів, поділяються на дві вікові групи: від 14 до 18 років, і від 18 до 21 року. Судді таких судів повинні мати досвід спілкування з молоддю. Якщо суд діє за участю двох засідателів, то одним із них має бути жінка; одноосібно суддя може приймати рішення тільки про виховні заходи щодо правопорушника.

Щодо вищих земельних судів слід особливо зазначити, що вони не є елементом федеральної структури. Вищий земельний суд не є Верховним судом певної землі, на відміну, наприклад, від Верховного суду штату в США. В деяких землях діють кілька вищих земельних судів: наприклад, у Баварії їх чотири. Всього у ФРН до об’єднання країни було 20 таких судів. У галузі цивільних справ ці суди виступають тільки як апеляційна інстанція; в галузі кримінальної юрисдикції вони розглядають деякі найбільш значні справи у першій інстанції.

Федеральна судова палата як вищий судовий орган країни покликана забезпечувати єдність судової практики, хоча її рішення формально не мають сили прецеденту. Це – ревізійна інстанція. До її складу входять 11 сенатів з цивільних справ і п’ять з кримінальних, один з яких постійно засідає в Берліні. В середньому ФСП у порядку ревізії щороку розглядає 2–2,5 тис. цивільних і близько 3,5 тис. кримінальних справ.

Компетенція федеральної палати останнім часом розширилася. В момент створення вона була наділена цивільною і карною юрисдикцією, однак поступово охопила певною мірою також трудову і соціальну сфери.

Суди у трудових справах історично виділилися в самостійну галузь західнонімецької юриспруденції з цивільного судочинства. Перший закон про трудові суди був прийнятий у Німеччині в 1926 р. Сьогодні діє закон 1958 р.

Компетенція трудових судів докладно визначена законом. Як правило, вона є їхньою винятковою компетенцією. До неї належать, насамперед, суперечки між профспілками й союзами роботодавців, включаючи протиріччя, які виникли в результаті страйків, у тому числі й питання відшкодування шкоди. До трудових судів надходить велика кількість спорів між окремими підприємцями, з одного боку, і робітниками та службовцями – з іншого. Вони стосуються розмірів заробітної плати; відпусток і звільнень; матеріального відшкодування збитків, заподіяних робітником; спорів між учасниками спільно виконаної роботи щодо розподілу між ними загальної суми заробітку. Особливе значення мають спори, що виникають у зв’язку із застосуванням Закону про організацію підприємства (наприклад, спори про вибори і розпуск наглядової ради підприємства, правомірності того чи іншого її рішення, а також проблеми, що виникають у зв’язку із застосуванням Закону про участь в управлінні підприємством, який регулює відносини робітників із власниками підприємства, а особливо межі їхнього втручання в організацію виробництва).

Трудові суди мають три інстанції. Перша з них утворюється відповідно до законів земель. Управління трудовими судами і службовий нагляд за їхньою діяльністю здійснюють міністри праці земель за згодою із відповідними управліннями юстиції. Другою інстанцією є земельні трудові суди, третьою – Федеральний трудовий суд. Усі трудові суди складаються з професійних суддів і засідателів. До палат трудових судів входять два засідателі: один із них представляє працівників, інший — роботодавців. У палатах, що розглядають справи на основі Закону про підприємства (такі палати формуються в судах першої і другої інстанцій), діють, крім професійного судді, чотири засідателі (по двоє від профспілок і роботодавців). Засідателі обираються на чотири роки і мають забезпечувати в ході розгляду інтереси кожної із сторін.

Справи у трудових судах в основному розглядаються відповідно до норм цивільного процесу, однак допускається ряд спрощених процедур для прискорення і здешевлення процесу. Слухання справи у трудовому суді починається зі спроби примирення сторін суддею. У випадку невдачі такої спроби справа переноситься на розгляд колегії. У трудовому суді першої інстанції сторони можуть виступати самостійно або їх можуть представляти довірені особи від профспілок або союзів підприємців. Адвокати в цій інстанції допускаються до судового розгляду лише у виняткових випадках. У трудових судах земель сторони мають бути представлені адвокатами або довіреними особами від своїх професійних організацій. У Федеральному трудовому суді представництво через адвоката є обов’язковим.

Законодавець у Законі від 1 липня 1979 р. розмежовує вирок і рішення суду в трудових справах. Рішення залишає більше можливостей для його оскарження, ніж вирок. У справах, що розглядаються на підставі Закону про організацію підприємства і Закону про участь в управлінні підприємством, а також у спорах з питань тарифів можуть бути прийняті тільки рішення. Рішення трудових судів можуть бути оскаржені в трудових судах земель лише у випадках, коли майнові інтереси сторони оцінюються в сумі більше 800 євро або земельний суд допускає оскарження через принципову важливість справи з точки зору права.

Вищою інстанцією у трудових справах є федеральний трудовий суд. Рішення, що стосуються його організації, управління та службового нагляду за його діяльністю, приймає Федеральний міністр праці та соціального порядку за узгодженням з міністром юстиції ФРН.

2.1.2. Соціальні суди

Соціальні суди у спеціальній літературі ФРН розглядаються як особливий вид адміністративної юстиції, оскільки вирішують спори, які виникають у сфері застосування публічного права та розглядають позови громадян до державних установ. Правовою основою діяльності соціальних судів є Закон про соціальні суди, що діє в редакції від 23 вересня 1975 р.

Соціальні суди розглядають справи про соціальне страхування за законом: про страхування через хворобу, пенсійне страхування, страхування від нещасних випадків робітників та службовців, страхування безробітних. Цим судам також підсудні справи про допомогу на дітей, пенсії жертвам війни та особам, які постраждали під час служби в бундестазі, або родичам загиблих. Особливим видом справ є також розгляд позовів про відшкодування збитків особам, які постраждали від насильницьких дій.

Відповідно до закону, судовому розглядові у більшості випадків має передувати розгляд скарги зацікавленої особи у відповідному відомстві (наприклад, у бюро зі страхування від безробіття). У випадку відмови відомства справа передається до соціального суду, який розглядає її в службовому порядку, не будучи зв’язаний заявами та доказами сторін.

Для полегшення доступу громадян до соціальних судів провадження у них є безкоштовним. Позов або апеляція не обов’язково мають подаватися в письмовій формі, а скарга може бути продиктована в секретаріаті суду.

Суд має три інстанції, першою з яких є соціальні суди в землях (аналогічні за рангом дільничним судам загальної компетенції), другою – земельні соціальні суди, а вищою – Федеральний соціальний суд. У соціальних судах діють спеціалізовані палати для розгляду різних видів справ: з питань соціального страхування, страхування по безробіттю, інвалідів війни тощо.

В усіх інстанціях соціальні суди працюють колегіально. В першій інстанції це суддя з двома засідателями, у двох вищих – по три судді з двома засідателями. Як і в трудових судах, засідателі в соціальних судах представляють зацікавлені сторони або соціальні групи. У палатах і сенатах, які розглядають справи про соціальне страхування і допомогу з безробіття, один із засідателів представляє коло застрахованих осіб, інший – підприємців; у палатах, які розглядають позови інвалідів війни, один – з числа осіб, що отримують відповідне страхування, інший – з числа осіб, які це страхування здійснюють.

Тільки у Федеральному соціальному суді зацікавлена особа повинна мати свого представника. В усіх інших інстанціях вона може виступати особисто або через своїх представників, якими можуть бути члени або службовці профспілок, союзів підприємців, об’єднань інвалідів війни та інших організацій, причетних до предмета розгляду, або адвокати. Іноді таке представництво в суді прямо передбачено статутом організації. Представники можуть виступати в суді від імені позивача або підтримувати його в ході розгляду своїми порадами.

Службовий нагляд за діяльністю Федерального соціального суду здійснює федеральний міністр праці та соціального порядку.

2.1.3. Адміністративні суди

Перші адміністративні суди в Німеччині виникли в середині 19 століття у зв’язку із впровадженням у державну практику ідеї поділу влади: спори про право, що виникали у сфері адміністративної діяльності, не повинні були вирішуватися самими адміністративними органами. У Веймарській республіці адміністративна юстиція стала обов’язковою для всіх земель; цей принцип був сприйнятий і у ФРН, де адміністративні суди діють на основі Положення про адміністративні суди 1960 р.

Відповідно до §40 цього Положення компетенція адміністративних судів поширюється на всі спори публічно-правового характеру, крім конституційно-правових. Суди приймають до розгляду не тільки позови громадян до державних органів, але й деякі спори між адміністративними одиницями (наприклад, між громадами або містами), а також усі спори про права державних службовців.

Значна кількість справ стосується саме відносин громадян з державою. Право громадянина на судовий захист від порушення його прав державною владою є конституційним і закріплене в п. 4 ст. 19 Основного закону ФРН. Адміністративні суди вирішують конфлікти, пов’язані з забороною масових виступів і демонстрацій, охороною навколишнього середовища й енергопостачанням, наданням політичного притулку, одержанням місць у навчальних закладах, будівництвом атомних станцій і похованням ядерних відходів. Особливе місце в провадженні цих судів обійняли справи про «заборону на професію», що стосуються основних прав громадян і впливають на формування державних установ ФРН.

Звертаючись до адміністративного суду, громадянин може вимагати скасування будь-якого рішення державного органу або, навпаки, прийняття такого рішення. Крім того, приймаються рішення, які констатують факт, який має правове значення; рішення про надання певних цінностей та ін. У законі вказується, що деякі позови майнового характеру проти адміністративних органів мають розглядатися звичайними судами. В ході розгляду суд не правомочний оцінювати доцільність адміністративного акта, що заперечується; він визначає, чи не порушив адміністративний орган цим актом закон і чи не суперечить його акт цілям, заради яких цей орган одержав свої повноваження.

Система адміністративних судів має три інстанції: суди першої інстанції, вищі адміністративні суди на рівні земель і Федеральний адміністративний суд з місцезнаходженням у м. Берлін. Таким чином, другою інстанцією виступає не земельний суд, як у більшості випадків, а вищий суд землі. Усі ці суди діють колегіально, причому в перших двох інстанціях разом із трьома професійними суддями діють по два засідателя, а Федеральний адміністративний суд складається з п’яти професійних суддів. Засідателі адміністративних судів обираються на чотири роки і не належать до будь-якої із визначених професійних груп громадян. Суди другої і вищої інстанцій можуть в окремих випадках виступати як суди першої інстанції. Наприклад, Федеральний адміністративний суд розглядає спори між Федерацією і землями або між окремими землями, якщо такі спори не є конституційно-правовими.

Спеціальними адміністративними судами, які діють на підставі спеціальних нормативних актів і відповідно до вироблених для них процесуальних правил є соціальні, фінансові і дисциплінарні суди.

За загальним правилом для звернення до адміністративного суду громадянин має заперечити адміністративний акт в установі, що його видала. Причому «заперечення» адресується відомству, яке прийняло рішення, але перевірку цього адміністративного акта здійснює вища інстанція. У випадку відхилення його скарги громадянин протягом одного місяця може звернутися до адміністративного суду. Адміністративні відомства, відмовляючи громадянинові в задоволенні скарги, зобов’язані, відповідно до закону, повідомити йому про можливість заперечити цей акт у судовому порядку.

Процес в адміністративному суді здійснюється у формі так званого пошукового провадження, коли суд сам досліджує обставини справи, не будучи зв’язаний претензіями або доказами сторін, залучаючи за власною ініціативою до розгляду третіх осіб, чиї інтереси порушені даною справою. Процесуальні права зацікавлених осіб обмежені у зв’язку з тим, що в таких процесах, як правило, зачіпаються державні інтереси. Позов може бути відхилений з підстави того, що зацікавлена сторона не має права заперечувати конкретне положення чинного публічного права. У будь-якій стадії процесу зацікавлена особа може довірити представництво своїх інтересів іншій особі. У Федеральному адміністративному суді представництво через адвоката (або особу, яка викладає право у вищому навчальному закладі) є обов’язковим.

2.1.4. Об’єднаний сенат вищих федеративних судів

Полісистемність судової організації ФРН призвела до появи своєрідного вищого судового органу, метою якого є координація діяльності різних судових систем. Відповідно до змін, внесених до Конституції в 1968 р., було створено Об’єднаний сенат вищих федеральних судів. Він складається з президентів і суддів вищих федеральних судів, колегія яких змінюється залежно від характеру конкретної розглянутої справи.

На сенат покладено обов’язок підтримки єдності правосуддя. У випадку, коли один з вищих федеральних судів приймає у конкретній справі рішення, яке суперечить рішенню іншого суду такої самої інстанції або рішенню сенату, остаточне рішення виносить Об’єднаний сенат.

2.2. Оскарження рішень судів в порядку апеляції та касації

Рішення трудових судів можуть бути оскаржені в трудових судах земель лише у випадках, коли майнові інтереси сторони оцінюються в сумі більше 800 євро або земельний суд допускає оскарження через принципову важливість справи з точки зору права. Касаційне провадження у Федеральному трудовому суді лише у виняткових випадках може бути розпочате за клопотанням трудового суду першої інстанції. Зазвичай воно починається після винесення рішення трудовим судом землі. Цей суд може своїм спеціальним рішенням просити Федеральний суд не про касаційне провадження, а про розгляд справи по суті.

Рішення суду першої інстанції соціального суду може бути оскаржене до земельного соціального суду в усіх випадках, коли таке оскарження не заборонено законом. Касаційне провадження у Федеральному соціальному суді можливе у випадках, коли його допускає земельний або сам Федеральний соціальний суд. Справа розглядається лише тоді, коли конкретний випадок має принципове значення з точки зору права, або рішення суду землі суперечить раніше прийнятому рішенню Федерального соціального суду або іншого вищого суду Федерації. Достатньою підставою для касаційного провадження також є істотне порушення процесуальних норм. Однак таке оскарження можливе тільки у випадках порушення федерального закону або адміністративної норми, що діє за межами округу, в якому працює суд, чиє рішення оскаржується.

Рішення адміністративного суду першої інстанції може бути оскаржене у вищому суді землі, а його рішення, в свою чергу, – у касаційному провадженні в Федеральному адміністративному суді. Однак таке провадження може бути розпочато лише якщо його допускає вищий земельний суд або мали місце серйозні процесуальні порушення. У зазначених у законі випадках можливе звернення до Федерального суду, минаючи вищий суд землі. Федеральний адміністративний суд приймає до розгляду справи у випадках, коли йдеться про порушення норм федерального права. Якщо оскаржується правильність застосування права землі, вищий адміністративний суд приймає остаточне рішення.

2.3. Міністерство юстиції ФРН

Міністерство юстиції є вищим органом управління юстицією в країні. Його положення істотно відрізняється від положення відповідних міністерств у Франції або Італії, оскільки у Німеччині відсутній орган, подібний до Вищої ради магістратури. Міністр юстиції ФРН підкоряється безпосередньо федеральному канцлерові.

Своєрідність положення цього міністерства у ФРН полягає ще й у тому, що основна частина власне управлінських функцій покладається на міністерства юстиції західнонімецьких земель. Однак усі вони діють під керівництвом федерального міністерства юстиції, причому тенденція до посилення контролю федерального міністра за земельними виражена тут дуже чітко.

На підставі спеціального законодавчого акта про Збірник законів ФРН від 1958 р. міністерство юстиції зобов’язане стежити за дійсністю всіх федеральних законів, виключенням з юридичної практики всіх законів, що втратили силу, а також за включенням чинних актів до Збірника федеральних законів. Правові розпорядження, не включені до цього збірника, у визначений термін втрачають свою силу.

Міністерство готує вибори суддів Федерального конституційного суду і всіх вищих інстанцій федеральних судів, бере участь у формуванні Федерального трудового суду, здійснює нагляд за федеральною палатою адвокатів і палатою адвокатів при вищому федеральному суді загальної підсудності (Федеральній судовій палаті).

На чолі міністерства стоїть міністр, який, відповідно до традиції, має вищу юридичну освіту, а найчастіше й обіймає посаду професора права в одному з університетів, а також має тривалий досвід роботи в області юстиції і репутацію досвідченого політичного діяча. При міністрі діє парламентський статс-секретар міністерства. У міністерстві працюють близько 500 осіб, а в підлеглих йому відомствах – близько 4000.

В основу розподілу міністерства юстиції на шість відділів покладений принцип відповідності структури апарата міністерства розподілові права на найважливіші галузі. Це такі відділи: управління юстицією, правосуддя, цивільного права, карного права, торговельного й господарського права, публічного права.

Відділ організації правосуддя займається розробкою принципових засад судоустрою і судочинства. Складна система галузевих судів породжує необхідність в уніфікації судочинства, за якою також спостерігає міністерство юстиції.

Міністерство юстиції ФРН діє в тісному контакті з міністрами юстиції земель. Це стосується як законодавчої діяльності, що розподілена між Федерацією і землями і координується міністерством Федерації, так і кадрової політики в області юстиції, оскільки значна частина суддів і чиновників приходить до федерального апарату із земель ФРН.

Незначна частина управлінських завдань покладена на самі суди. В цих випадках носіями адміністративних повноважень виступають голови («президенти») вищих земельних, земельних та дільничних судів. У їхньому віданні знаходяться переважно питання поділу праці всередині конкретного суду, формування судових колегій, розподілу сил, розкладу засідань. За вимогою міністерства (або уряду землі) вони зобов’язані давати узагальнення своєї судової практики, а також пропозиції щодо підготовки нових законів або удосконалення роботи міністерства.

Список використаних джерел

1. Судебные системы западных государств. Підручник під ред. Тумановой В.А. - М., 1991 р.

2. Федеративная Республика Германия. Конституция и законодательные акты. - М. 1991г.

3. Шишкін В. Організаційна структура судової системи Німеччини // Право України - 1996 -№ 1 - с. 47

4. Судебная власть: у нас и у них (судоустройство ФРГ) // Известия. - 1992. - 20 марта. - С. 6.

5. Молдован В. В. Судоустрій: Україна, Велика Британія, Російська Федерація, США, ФРН, Франція. Судові органи ООН. Навч. посіб. - К.: Кондор, 2003 р.

6. Шишкін В. Федеральний суд Німеччини з трудових спорів // Охорона праці. - 1996. - N10. - С. 42.

7. Шишкін В. Деякі концептуальні основи юрисдикції адмін. судів Німеччини // Право Укр. - 1995. - N9-10. - С. 19.

8. Дерюжинский В. Ф. Административные суды в государствах Западной Европы //Журнал министерства юстиции. 1996. №6. С. 110—111.