Битва за Дніпро. Нові аспекти проблеми

першого ешелону. Введення в бій додаткових з’єднань змінило співвідношення в живій силі на користь частин Червоної армії, однак гітлерівці мали подвійну перевагу в танках і стримували радянські війська, щоденно організовуючи 8 - 10 контратак. Відсутність потрібної кількості боєприпасів і засобів переправи, помилки в керівництві діями військ, міцна оборона противника спричинили значні жертви у радянських військах. Але, незважаючи на це, у важких боях на правому березі Дніпра вони завоювали плацдарм, з якого війська фронту перейшли в наступ у середині жовтня. Про масовий героїзм воїнів 37-ї армії свідчить те, що 17 618 з них нагороджені орденами та медалями, а 213 присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

5. Контрудар ворога

Після оволодіння 12 листопада Житомиром радянські війська змушені були зупинити просування вперед і перейти до оборони. Бо поспішність наступу на Київ дала можливість ворогу сконцентрувати необхідні сили для контрнаступу. Для Жукова і Ватутіна це було повною несподіванкою. Ці події лягли в основу Київської оборонної операції (13 листопада - 23 грудня 1943 р.). Завдяки винятковому героїзму наших воїнів ворог був все ж розбитий і зазнав значних втрат 90 059 вбитими, пораненими, пропалими безвісти. Але втрати радянських військ в ході цієї операції, причому за неповними даними, становили теж не мало – 87 473. Тільки в боях за Житомир наші війська втратили кілька тисяч, з них близько 800 киян. Всі ці події значною мірою пояснюються тим, що наша розвідка не змогла своєчасно виявити передислокацію ворожих частин із заходу під Бердичів. В їх складі було 8 танкових і моторизованих, у тому числі і дивізії СС. Фельдмаршал Манштейн застосував тут раптову нічну атаку з прожекторами, завиванням сирен і т.д. В результаті німці ледве-ледве не захопили Київ, а 19-го листопада їм вдалося знову повернути Житомир. Сталін, який в цей час був на Тегеранській конференції, наказав К. Рокоссовському залишити свій Білоруський фронт, який щойно визволив Гомель, і виїхати до Ватутіна в якості представника Ставки, щоб виправити ситуацію. І саме Рокоссовський, а не Ватутін чи Жуков, розробив план контрудару, що зупинив ворога.

І все таки, вирішальним фактором, який зумовив переможне завершення битви за Дніпро і визволення Києва, був винятковий героїзм і самопожертвування наших воїнів, 17,5 тисяч яких зі складу 1-го Українського фронту нагороджено орденами і медалями, а 668 отримали звання Героя Радянського Союзу. Серед них 32 киянина. Тільки серед героїв Радянського Союзу, удостоєних цього звання за визволення Києва, були представники 30 національностей. Про бої за Київ нині нагадує братська могила воїнів І-ї Чехословацької окремої бригади. Місце останнього притулку польських воїнів, які теж загинули в боях за Київ - Братське кладовище Війська Польського в Дарниці. І таких братських могил, особливо росіян і українців дуже і дуже багато. І прикро, що пошукові роботи по встановленню невідомих імен воїнів, які загинули за Київщину, на державному рівні фактично не ведуться. Прикро і те, що серед Героїв Радянського Союзу, які отримали це високе звання за форсування Дніпра чогось солдати - головні подвижники перемоги представлені слабо (з загальної кількості 2 438 - 47 генералів, 1 123 офіцери і тільки 1 268 сержантів і солдатів). Адже саме ці 47 генералів - Героїв Радянського Союзу і не отримавших цього звання - утопили в Дніпрі десятки тисяч воїнів із-за невмілого і злочинного командування. Досить вказати, що нині за офіційними даними в боях за Київ і Дніпро в цілому загинуло 417 тис., а за іншими даними - понад 1 млн. осіб. У цьому зв'язку звернімося і до такого видання, як „Россия и СССР в войнах ХХ века. Потери Вооруженных Сил. Статистическое исследование”. Ця книга під редакцією генерала Г.Ф. Кривошеєва дотримується явно застарілих, занижених даних про наші військові втрати. Стосовно ж битви за Дніпро, то в книзі не видно скільки ж втратив саме Воронезький, а з 20 жовтня 1943 р. - 1-й Український фронт в цій битві, особливо в боях на Букринському плацдармі. Взагалі, період з початку вересня і до кінця жовтня 1943 р., коли війська фронту зазнали колосальних втрат, у цьому виданні відсутній. Зате є дані про безповоротні втрати цього фронту з 3 по 13 листопада цього року під час Київської стратегічної наступальної операції - 6 491 чоловік або 1%. Отак і фальсифікується історія. Тільки під час форсування Дніпра уже не в районі Букрина, а Лютежа трупами радян-ських воїнів, було як греблею перекрито ріку. А коли почалися морози і вода стала замерзати, то саперам прийшлося підривати ці дамби з людських тіл, щоб відновити течію ріки. Такою ціною було оплачено битву за Дніпро і визволення Києва. Слід сказати і те, що після визволення столиці України швидко створювалися похоронні команди з жінок і підлітків на допомогу армійським, дивізійним, полковим похоронним командам, які просто не встигали ховати трупи воїнів. Вся земля навколо Києва, навколишні ліси, поля були буквально встелені трупами наших солдатів. І ще раз наголошуємо, тільки тоді належним чином ми вшануємо пам'ять полеглих наших воїнів у битві за Дніпро і Київ, коли розшукаємо і встановимо імена всіх невідомих воїнів, які нині сплять вічним сном, в основному, у невідомих братських могилах і в районі Букрина, і в київських лісах та полях навколо міста, і на всій Київщині. Чому б на пошукові роботи по встановленню імен невідомих героїв не виділити гроші, окрім держави, адміністрацій міст і районних центрів Київщини, ще й новим багатіям, в тому числі й генералам, чиї дачі нині як отруйні гриби ростуть на місцях, в тому числі і тих, де були кровопролитні бої за Дніпро і Київ. Адже тільки генералів у сучасній армії України 340, а ще є десятки генералів внутрішніх і прикордонних військ. Між іншим, останні зробили собі колективну дачу, окрім персональних, на місцях згаданих боїв - на території колишньої спортивної бази на початку шосе Київ - Мінськ. Міліцейські генерали теж полюбляють будувати дачі в цих місцях, зокрема, міністр (нині колишній) МВС України Ю. Смірнов побудував собі велику дачу біля того ж шосе (вул. Вишгородська, 86). А В. Янукович теж зробив своєю резиденцією колишню дачу В. Щербицького біля с. Валки і Нові Петрівці (де теж були надзвичайно кровопролитні бої). Пам'ятників над братськими могилами наших воїнів в тих місцях не видно і досі. Є такі могили і в лісах Пущі-Водиці. Але не видно над ними нічого, як не видно або майже не видно і самих могил. Натомість знову-таки як гриби ростуть там дачі-палаци нових багатіїв, в тому числі і колишнього міністра МНС генерала В. Дурдинця. Це стосується і нових хазяїв колишньої дачі П. Лазаренка на території Пуща-Водицького лісництва з унікальними насадженнями і багатьох інших місць. Тому вважаю, що тільки тоді, коли на цих місцях на братських могилах будуть встановленні мармурові стели або хрести з іменами загиблих воїнів битва за Дніпро і Київ буде вважатися закінченою.

До цього слід ще додати, що практично на належному рівні не приділяється уваги на рівні Міністерства освіти і науки України, Інституту історії НАН України, редакціями видавництв по об'єктивному відображенню воєнної історії і, зокрема, щодо Великої Вітчизняної війни, в тому числі і битви за Дніпро і Київ, у підручниках і посібниках з історії для середньої та вищої школи України. У авторів цих видань повністю різноплановий, хаотичний і поверховий підхід до висвітлення проблеми війни. Причини - недостатній рівень знань і небажання їх набути з цієї проблеми, бо пишуть ці підручники часто люди, які ніколи не займалися проблемами війни і до того ж не працювали в школі. То як вони можуть залучити шкільну та вузівську молодь, наприклад, до встановлення імен невідомих солдатів, шляхом організації пошукових робіт на місцях колишніх боїв. Без вирішення питання справжньої ціни Перемоги, і зокрема в битві за Дніпро і Київ, в тому числі і шляхом її висвітлення у підручниках і посібниках з історії, неможливо належним чином вшанувати пам'ять всіх полеглих у війні. Адже тільки киян у роки війни загинуло понад 80 тисяч чоловік.

З них тільки за Київ і Київську область віддали своє життя понад 40 тисяч наших земляків. Тому ми, сучасники, повинні зробити все можливе, щоб встановити якомога більше невідомих імен тих, хто віддав найдорожче - своє життя - за наше сучасне і майбутнє.

Висновок

Виходячи з вище сказаного можна з легкісттю стверджувати, що проблема битви за Дніпро ще далеко не вирішена і навряд чи буде вирішена в найближчий час, поки не буде вирішено проблему забудови на місцях боїв. Адже власників нинішніх маєтків можна вважати спадкоємцями тих генералів, які в 1943 р. загубили сотні тисяч життів солдат.

І не треба говорити , що вони були нездарами, адже вивчали одну військову науку і не потрапили під машину репресій 1937 р. Ні, вони просто виконували наказ. Наказ, якомога більше загубити українців. Саме так, адже діяльність польових військкоматів активізувалася саме з входом радянської армії на терени України і продовжувалася на Правобережжі. І відома загальна нелюбов Жукова та Ватутіна до українців. Їх злочин подвоюється, якщо брати до уваги те, що в армію призивалися діти, які ще не мали власних дітей.

Важливим чинником колосальних втрат були і тактичні прорахунки, як, наприклад, форсування Дніпра з ходу без належної підготовки і відставання інженерних сил забезпечення та артилерії, а також прив”язка взяття того чи іншого міста до якихось круглих дат.

Повністтю погоджуюся з Королем В.Ю., який стверджує, що питання битви за Дніпро буде відкритим, поки не буде ідентифіковано і захоронено останього солдата.

Прикро, що іменами таких генералів ще й досі названі вулиці в багатьох містах України.

Список використаної літератури:

1. Король В.Ю. Битва за Дніпро: героїзм і трагедія // Трибуна. - 1994. - №7-8. - С. 36.

2. Замлинский В.А., Иваненко И.П., Король В.Е. и др. В битвах за Советскую Украину. - К.,1985. - С.17.

3. Король В.Ю. „Воєнна історія” № 5-6 2003 р., стаття

4. Подвиг на віки: Книга Пам'яті України - місто-герой Київ.І94І-І945. 3агальна наукова редакція академіків В.Ю.Короля і П.П.Панченка.- К., 2000. - С. 137.

5. Король В.Ю.Трагедія військовополонених на окупованій території України в 1941-1944 роках. - К., 2002. - С. 113-114.

6. Безсмертя. Книга Пам’яті України. 1941-1945. - К., 2000. - С. 280-281.

7. Жмаченко Я., 3аболотный Г. Подвиг командарма. - К.,1978. - С. 52-62.

8. Історія України: Документи. Матеріали / Укладання, коментарі В.Ю. Короля. - К., 2003. - С. 361; Державний архів Київської області. - Ф. 4. - Оп. 1. - Спр. 14. - Арк. 71, 93, 186, 187, 191, 220, 221.

9.Король В. Ціна перемоги: розвінчування міфів // Вітчизна.- 1997. - № 5-6. - С. 112.

10. Король В.Ю. Утрати українців у роки Другої світової війни // Вісник КНУ ім. Т. Шевченка. - Історія. - 2001. - № 52. - С. 55.

11. Россия и СССР в войнах ХХ века. Потери Вооруженных Сил. Статистическое исследование. - М., 2001. - С. 291.

12. Апресян Грант. Жизнь после подвига // Коммунист Вооруженных Сил. – 1991. –№ 8. –С. 54–58.