Діагностика стратегічних факторів активізації інноваційної діяльності хлібопекарських підприємств

Розвиток організації шляхом інновацій надає системне представлення про інноваційний процес, його зв'язок із комерційною діяльністю, створює більш комплексне бачення інноваційних продуктів, формує повний розвиток і використання ресурсів організації. В рамках інноваційного розвитку, що покликан створити та реалізувати ланцюжок цінностей для кінцевого споживача, участь в інноваційному процесі приймають всі ланки. Такий ланцюжок представлений потоком потреб (споживачів), постачання (постачальників) та потоком конкурентів, що функціонують на ринку. Таким чином, інноваційну активність формують не тільки самі організації, що здійснюють інноваційну діяльність, але й її споживачі, постачальники і конкуренти.

Проблемами дослідження та розробки механізму інноваційної активності займалась низка відомих спеціалістів, таких як П. Сенге, А. Слівотськи, Д. Моррісон, К. Крістенсен, Ф. Янсен, М. Кірнен [1, 2, 3]. Серед сучасних дослідників можна виділити Маслєннікову Н.П. і Шлєнова Ю.В., які проаналізували чинники опору нововведенням і сформували методику аналізу чутливості організацій до інновацій.

Відповідно до Закону України «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності» і Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України питання переходу економіки до структурної перебудови на інноваційній основі, є одним з найбільш актуальних. При цьому відсутнє визначення термінів «інноваційно-активне підприємство» і «інноваційна активність». Крім того, в Законі України «Про інноваційну діяльність» не розкрито саме визначення поняття «інноваційно-активне підприємство».

На нашу думку, сформулювати визначення інноваційно-активного підприємства можна наступним чином, - це цілеспрямована діяльність підприємства по впровадженню інновацій, втілених у вигляді нової або удосконаленої продукції, технологій та способів їх виробництва, реалізації і споживання, методів організаційно-управлінського характеру та інших видів інноваційної діяльності.

Інноваційна активність як цілеспрямована діяльність щодо створення, освоєння і просування на ринок продуктових, технологічних та організаційно-управлінських нововведень характеризує стратегічну поведінку організацій і підприємств у ринковому середовищі, їх ставлення до інноваційного ризику й витрат, спрямованих на науково-технічний розвиток [4].

Дослідження факторів, що мають стратегічне значення для розвитку інноваційної діяльності підприємств хлібобулочної галузі дозволить висвітити основні тенденції функціонування підприємств і надати пропозиції щодо активізації інноваційних процесів на них.

Хлібобулочна промисловість сучасної України є спадкоємицею радянської системи хлібопродуктів і внаслідок чого наділена деякими особливостями, що прямо впливають на розвиток інноваційної діяльності на підприємствах галузі. Територіальне розміщення хлібопекарських підприємств зосереджено головним чином у великих містах та обласних центрах і базується на крупних і середніх підприємствах - хлібозаводах і комбінатах.

Ознакою сучасного ринку хлібопродуктів є концентрація хлібовиробництв в руках потужних бізнес-груп і пов'язані із цим захоплення підприємств. Значно поширилося закриття «безперспективних» хлібозаводів, відповідно, зі звільненням робітників. Як правило, це малопотужні й малорентабельні підприємства в приміських зонах, проте закривають навіть цілком рентабельні виробництва в центрі мегаполісів (в останніх випадках їх нерідко ліквідують для вивільнення земельної ділянки).

Проведений нами аналіз стратегічних факторів активізації інноваційної діяльності на підприємствах хлібобулочної промисловості, дозволив виділити ряд основних проблем, які гальмують більш інтенсивний інноваційний розвиток галузі хлібопечення.

Серед найбільш серйозних проблем постає щорічне скорочення споживання хліба в Україні. Динаміка виробництва хліба і хлібобулочних виробів в Україні в період з 2003-2009 роки свідчить про постійне зменшення обсягів виробництва національних пекарів. Порівняно з 2003 роком обсяг вироблених в Україні хлібопродуктів скоротився на 25% і в 2009 році склав 1754,5 тис.т. Щорічно в середньому на 60 тис. т скорочується вироблення одного з найпоживніших продуктів в раціоні українців і темпи зниження прискорюються з кожним роком.

Така ситуація багато в чому обумовлена падінням обсягів виробництва зернових культур. Однією з основних проблем галузі постає щорічне зниження частки зерна з високими хлібопекарськими властивостями і значне збільшення домішок. Це прямо впливає на якість борошна та його хлібопекарські властивості. Якість хліба і хлібобулочних виробів напряму залежить від селекції зерна, відповідністю вимогам прогресивних технологій вирощування, умовами збереження та переробки. Сьогодні, експерти все частіше говорять про дефіцит якісного зерна на ринку, зниження якісних і смакових властивостей хліба, зростання його ціни.

Скорочення українцями споживання хліба і хлібопродуктів посилює ринкову конкуренцію. А тому при зниженні обсягів споживання хліба єдиним резервом зростання конкурентоспроможності вітчизняних хлібопекарських підприємств є орієнтація на інноваційний шлях розвитку. Вибаглива позиція українського споживача вимушує виробників постійно підвищувати якісні параметри випущеного хліба і хлібобулочних виробів, розширювати асортиментний ряд продукції. В середньому виробництво хлібобулочної продукції на 1 особу щорічно скорочується на 3,5%.

Недостатня якість борошна для випікання хлібопродуктів - постійна проблема виробників. Так, українські державні стандарти на борошно, розроблені й впроваджені в 1998 році, мають якісні показники на 1-2 порядки нижче, ніж передбачалося колишнім союзним ДСТ. Гостро стоїть питання зміни ДСТ на зерно, виведення класів зерна і поділення його на продовольче і не продовольче зерно, здійснення контролю якості зернових по показниках білка (замість клейковини) і білизни (замість зольності). Проте для оснащення однієї сучасної лабораторії для контролю нових показників потрібно від 50 до 100 тис. доларів на кожному хлібозаводі.

Слабка фінансово-економічна підтримка галузі державними органами значно знижує темпи інноваційних процесів в хлібобулочній промисловості. Чинність твердого адміністрування хлібопечення, процесів ціноутворення на хлібопродукти спричиняє низьку рентабельність галузі, що унеможливлює розвиток інноваційної діяльності, технічне відновлення підприємств. Відсутність спеціалізованого науково-дослідного інституту не дає можливості розробити галузеві норми, здатні упорядкувати стандарти хлібопечення. Низька рентабельність галузі не дає хлібопекарським підприємствам стійко безперебійно працювати, проводити технічне переозброєння, обновляти свої асортименти й піклувалися про якість і безпеку хліба й хлібобулочних виробів (за підрахунками експертів вона повинна бути не менш 15%).

Групування обстежених промислових підприємств України за джерелами фінансування інноваційних заходів дозволяє зробити висновок про те, що майже 75% вітчизняних підприємств здійснюють інноваційну діяльність за рахунок власних коштів. Середня кількість підприємств, інноваційна діяльність яких фінансується державним бюджетом, за період 2003-2007 роки складає 38 підприємств або 2,7%. Іноземні інвестори проявляють неабияку зацікавленість у фінансуванні інноваційних заходів - частка підприємств з іноземного джерелом фінансування у 2007 році порівняно з 2003 роком збільшилась майже на 44%. Значний обсяг фінансування інноваційних заходів здійснюється за рахунок кредитів - це 5,1% у 2003 році, вже 6,3 у 2005 році і 9,9 у 2007 році [5, с.219]. Відповідно до 2003 року у 2007 році фінансування інноваційної діяльності за рахунок кредитування збільшилося в два рази. Така тенденція вказує на поширення кредитного фінансування серед промислових підприємств України, підвищення доступності кредиту для вітчизняних виробників. Проте наслідки світової економічної кризи унеможливлює подальші процеси інноваційного розвитку вітчизняних підприємств (в тому числі підприємств хлібопекарської галузі) за рахунок кредитних коштів.

Не менш важливою проблемою постає старіння технічного оснащення вітчизняних хлібозаводів. Хлібопекарські підприємства мають потребу в технічному відновленні й хочуть його проводити. Основною проблемою оновлення і впровадження нових технологій для виробників залишаються хлібопекарські печі. Адже дотепер вітчизняної надійної хлібопекарської печі в Україні не було, а 60% парку промислових печей (більше 2000 печей), що використовується, тупикові типу ФТЛ, які сьогодні при 2-змінному режимі не забезпечують високої якості хлібопечення і знижують ефективної роботи з погляду енергозбереження й вимагають заміни.

Відміна мораторію на приватизацію хлібопекарських підприємств, що існував в Україні до 1996 року, призвела до того, що на сьогоднішній день практично всі хлібозаводи приватизовані (в основному, шляхом перетворення у відкриті акціонерні товариства). Однак проблема наявності ефективного інвестора, здатного активізувати інноваційну діяльність на підприємствах галузі, стоїть дуже гостро, виробники відчувають нестачу державного регулювання як в області фінансової так і правової підтримки. Сьогодні більшість хлібозаводів мають потребу в проведенні реконструкції, заміні технологічного устаткування на більш сучасне, енергозберігаюче. Аналіз основних виробничих фондів хлібопекарських підприємств показує, що зношування парку технологічного встаткування становить 70-80%. Серед основних лідерів ринку, які провели реальні технічні перетворення на хлібопекарських підприємствах за останні роки, можна відмітити ВАТ «Одеський коровай», ВАТ «Винницахлеб», окремі хлібозаводи Запоріжжя, Донецька, Дніпропетровська. Однак про масове перетворення галузі, на жаль, говорити поки не доводиться.

Жорстке державне регулювання процесу ціноутворення на хліб і хлібобулочні вироби призводить до формування низької рентабельності їх виробників. За даними Держкомстату України, у 2007 році рентабельність галузі становила мінус 1%. В собівартості готової продукції виробників хлібопродукції значну частку має плата за електроенергію та газ, а також матеріальні витрати на закупку сировини, обладнання. Одночасно з цим ціни на енергоносії, борошно і зерно встановлені на рівні світових. Така ситуація сповільнює, а на деяких підприємствах унеможливлює, впровадження інноваційних перетворень, не дає можливості проводити модернізацію та переоснащення підприємств, сповільнює технологічний розвиток.

У структурі витрат на здійснення інновацій промисловими підприємствами України в середньому 60% припадає на придбання машин, обладнання, установок, інших основних засобів, програмного забезпечення та капітальні витрати пов'язані із упровадженням інновацій. Теж стосується і підприємств хлібопекарської промисловості. Модернізація великих і розвиток малих виробників галузі вимагають нового обладнання. Серед основних постачальників імпортного обладнання для хлібопекарських підприємств домінують італійські компанії (частка на ринку хлібопекарського машинобудування 25-30%), які спеціалізуються на поставках важкого й допоміжного устаткування, однак ігнорують сегменти хімічних добавок і компонентів. Національне хлібопекарське машинобудування поки характеризується епізодичним розвитком, що є результатом занепадання самої галузі та складної економічної ситуації в країні.

Проблема якісних і недорогих інгредієнтів для виготовлення хлібопродукції є досить актуальною для національних підприємств. Майже всі основні інгредієнти поставляються з зарубіжжя, що впливає на формування цін на хліб і хлібобулочні вироби.

Низький строк зберігання хліба й хлібобулочних виробів не покращує становище пекарів. Практично всі хлібозаводи для упаковування продукції використовують поліпропіленову плівку. Цей процес в основному здійснюється вручну (питома вага пакувальної продукції невелика, ще менше нарізаної). Практично не одержують поширення принципово нові технології: заморожені напівфабрикати й напівфабрикати, що вимагають допікання в роздрібній мережі. Такий інноваційний підхід може зробити революцію в хлібопеченні, але для цього українським виробникам бракує достатньої інформації, відповідного досвіду, вітчизняних і виробничих наробітків.

Таким чином, розвиток інноваційної діяльності на підприємствах хлібопекарської галузі є досить нерівномірним і потребує значної підтримки з боку державних структур і органів місцевого самоврядування. Підвищення ефективності діяльності виробників національного продукту необхідно здійснювати шляхом переоснащення підприємств, зниження енергомісткості продукції, підвищення строку зберігання хлібопродуктів, покращення технології випікання продукції.

Література

1. Кристенсен К. Дилемма инноватора. Пер. с англ. - М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. - 239 с.

2. Сенге Питер. Пятая дисциплина: искусство и практика самообучающейся организации / Пер. с англ. - М.: ЗАО «Олимп-Бизнес», 1999. - 408 с.

3. Сливотски А., Моррисон Д. Маркетинг со скоростью мысли - М.: Изд-во Эксмо, 2003. - 448 с.

4. Силантьєва Н, Маринченко Л. Інноваційна активність підприємств // Харчова та переробна промисловість. - 2007. - № 7. - С. 4-7.

5. Наукова та інноваційна діяльність України. Статистичний збірник. - К.: Держкомстат України, 2008 - 361 с.