Сутність держави

верств суспільства, спільно виконують соціально значущі функції. Дюгі особливо відзначав соціальні обов'язки держави - підтримка освіти, охорони здоров'я, соціальне забезпечення та інше [3, с. 211].

На цей факт є низка доказів. По-перше, влада в державі може знаходитися в руках порівняно невеликий соціальної групи, яка не відображає повною мірою інтереси того або іншого класу, а діє перш за все в своїх власних вузькогрупові інтересах (бонапартизм, тоталітарні бюрократичні режими). По-друге, в багатьох країнах, що звільнилися від колоніальної залежності, нерідко складається таке становище, за якого жоден з соціальних класів не володіє достатньою силою і організованістю, щоб взяти владу. Тому при наявності там загальнонаціональних інтересів (набуття незалежності, розвиток національної економіки і культури) виникає влада блоку різних класів і некласових соціальних груп, що включає національну буржуазію, робочий клас, селянство, інтелігенцію, ремісників, дрібних торговців і т. ін. По-третє, за певних умов може виникнути держава, в якій влада не на словах, а на ділі буде належати всьому народу, оскільки загальнонародні інтереси переважатимуть над більш вузькими класовими або груповими. І по-четверте, суспільство, вважали солідаристи, завжди єдине, незважаючи на його соціальні суперечності. Адже без рабів не може бути рабовласників, без селян - феодалів, без робочих - капіталістів. Тому клас чи соціальна група, що стоять при владі, завжди змушені піклуватися в якійсь мірі про пригноблені класи, про експлуатовані прошарки населення. Значить, будь-яка держава має здійснювати (і завжди здійснює) загальносоціальні функції, діяти в інтересах всього суспільства. І будь-яка держава не тільки є знаряддям придушення, машиною панування якогось класу чи соціальної групи, але і представляє все суспільство, є засобом його об'єднання, способом його інтеграції. Загально роль держави також є його сутнісною рисою, яка нерозривно пов'язана з класовою і становить, таким чином, другу сторону його єдиної сутності. У державі завжди поєднуються вузькокласові інтереси панівної верхівки і інтереси всього суспільства. Співвідношення зазначених сторін сутності держави у відмінностях історичних умовах неоднакове, причому посилення однієї зі сторін призводить до ослаблення іншої. Найбільшою мірою превалює класова сторона держави в рабовласницькому суспільстві. Вся повнота влади, юридичних прав, можливість реалізувати свої інтереси належить пануючому класу. Проте існуюча думка про повну безправність рабів, «жахливі» умови життя, примусовому характері праці, беззахисності від будь-якого свавілля, перебільшена. Низька продуктивність праці в той період неминуче приводила до того, що число рабів багаторазово перевищувала кількість вільних. При цьому раб, зайнятий на сільськогосподарських роботах, маючи в руках знаряддя своєї праці - мотику, цілком міг протистояти озброєному воїну. Таке суспільство не могло бути засноване на голому насильстві, тільки на фізичному примусі. Діяли і інші методи впливів, - ідеологічні, в тому числі релігійні, розпалювання національної і соціальної ворожнечі (положення рабів не було однаковим: в Афінах, наприклад, раби виконували обов'язки поліцейських) і, безсумнівно, економічні методи - матеріальна зацікавленість раба в результатах своєї праці. Були захищені раби певною мірою і юридично, як і будь-яке цінне майно [12, с. 49] Все це вказує на більшу, ніж зазвичай вважалося, загальносоціальну роль рабовласницької держави. Значення загальносоціальних сторін державної діяльності зростала по мірі руху суспільства від рабовласництва до феодалізму, від феодалізму до капіталізму. Особливо велику роль вона відіграє в сучасному західному суспільстві: високі податки на прибуток підприємцям, державне регулювання умов праці, широке розвиток різноманітних соціальних програм тощо призвели до того, що в значній мірі пом'якшуються соціальні суперечності, знижується необхідність у запобіжних придушення класових противників, яких, природно, стає менше, підвищується політична стабільність суспільства. Таким чином, одночасно із збільшенням соціальної складової знижується частка класового змісту. Отже, для повного і об'єктивного пізнання держави, розуміння його сутності недостатньо тільки класового підходу, а слід використовувати положення і інших теорій держави: елітарної, технократичної, плюралістичної демократії, держави «загального благоденства» та ін.

Теорія «держави загального благоденства», автором якої був англійський учений Д. Кейнс, відстоювала ідею активного втручання держави в економіку з метою запобігання кризових явищ та надання населенню цілого ряду соціальних послуг (виплата пенсій, допомоги з безробіття і т.п.). При цьому стверджувалося, що держава перестала бути класовою і початок виражати інтереси всіх верств населення, забезпечуючи загальне благоденство.

Перераховані немарксистський теорії, так само як і інші, взагалі-то по-різному трактують сутність держави. Але всі ці теорії об'єднує одне: вони відкидають класовий характер держави і виходять з того, що держава виражає волю і інтереси не стільки економічно панівних класів, скільки всього суспільства. Особливо це відноситься до сучасних держав. Значна частина вітчизняних дослідників вважає, що окремо взяті класовий і загальносоціальний підходи дають лише одностороннє уявлення про сутності держави. Тому необхідно використовувати обидва підходи: як класовий, так і загальносоціальний, надкласовий. У той же час одні, використовуючи обидва ці підходи, трактують сутність держави в її історичному розвитку. Починаючи з найдавніших часів і приблизно до середини ХХ ст., держава, на їхню думку, мала класовий характер і виступала як знаряддя класового панування. Сучасна ж держава, починаючи з розвинених західних демократій післявоєнного періоду (після Другої світової війни), втратило класовий характер і з гармати класового панування перетворилося на знаряддя соціальних компромісів.

Окрім вже визначених підходів у сучасній науці існують й інші концепції, які набули меншого розповсюдження. Зокрема, виділяють національний, релігійний та расовий підходи. Прихильники таких концепцій вважають, що сутність держави визначають відповідно національні, релігійні або расові чинники, які становлять головний пріоритет державної політики.

У рамках національного підходу державу можна визначити як організацію політичної влади, що сприяє переважному здійсненню інтересів титульної нації за рахунок задоволення інтересів інших націй, що проживають на території даної країни. Концепція національної держави набула поширення в багатьох країнах колишнього СРСР, Східної Європи. У деяких державах вона набуває статусу офіційної доктрини [13, с. 143]. З точки зору релігійного підходу держава є організацією політичної влади, що сприяє переважному здійсненню інтересів певної релігії. Так, католицький Ватикан, ісламські держави - Пакистан, Іран, Ірак, Лівія, Судан, Саудівська Аравія та інші - у своїй політиці керуються у більшій мірі релігійними началами.

Расовий підхід визначає державу як організацію політичної влади, що сприяє переважному здійсненню інтересів певної раси за рахунок задоволення інтересів інших рас, які проживають на території даної країни. Прикладом тут може виступати Південно-Африканська Республіка в період режиму апартеїду, урядові кола якої реакційно проводили політику расової дискримінації щодо корінного африканського населення і в значній мірі проти переселенців з Індії. Зокрема, це виявлялося у позбавленні африканців цивільних прав, приміщенні їх у резервації або особливі міські квартали, обмеження їх свободи пересування і т.п. [11, с. 59].

Таким чином, сутність держави визначається як те головне, суттєве, що обумовлює особливу природу держави як суспільного явища, яке становить єдину на сьогодні універсальну форму організації всього суспільства. Підходи, що існують у сучасній теорії держави, у комплексі дають змогу зрозуміти, що є причиною та основною метою існування такого явища, і яку роль воно відіграє у житті суспільства. Більшість дослідників визначають сутність держави як співвідношення у ній класових та загальносоціальних начал. Це означає, який взаємозв’язок встановлений між цими двома аспектами, на задоволення яких інтересів у першу чергу спрямована державна політика. При цьому в сучасній науці превалює точка зору, що історичний розвиток держави являє собою поступовий перехід від повного домінування вузько класових (у стародавньому суспільстві) інтересів до переважання загальнолюдських (у сучасності).

2. ПОНЯТТЯ ТА ПРОЯВ СУТНОСТІ ДЕРЖАВИ

2.1. Функції держави

Сутність держави має прояв у функціях держави.

Термін «функції держави» застосовується для позначення основних, найбільш важливих напрямків діяльності держави, в яких проявляється його сутність [14, с. 210]. Основні напрямки діяльності законодавчої, виконавчої і судової влади в правовій державі мають загальну природу. Їх першочерговою метою є забезпечення гармонійної життєдіяльності суспільства. Функції держави встановлюються залежно від основних завдань, що стоять перед державою на певному етапі її розвитку, і являють собою засіб реалізації цих завдань. Зміст функцій держави визначається різними внутрішніми та зовнішніми чинниками. Так, кризові явища в економічному житті країни вимагають концентрації зусиль держави, всіх його органів на вирішенні економічних завдань. Зростання криміногенної ситуації змушує державу своєчасно вживати серйозні практичні дії щодо посилення боротьби зі злочинністю, виявлення та усунення причин і умов, які її породжують. Загроза зовнішньої агресії мобілізує державний механізм на підготовку населення країни до її відбиття тощо.

Поняття функції держави не слід ототожнювати з поняттям "політика держави". Політика пов'язана не з інтересами держави в цілому, а з інтересами тих конкретних груп, які стоять у даний час при владі, тому конкретна політика в рамках однієї і тієї ж функції держави може здійснюватися по-різному. Так, в деяких країнах на різних етапах їх розвитку функції держави набували яскраво виражену класову спрямованість (диктатура пролетаріату, побудова соціалістичної економіки). Звідси, у функціях держави можуть проявлятися як класові, так загальносоціальні начала. Здійснюючи свої функції, держава використовує набір конкретних засобів. У механізмі держави утворюються відповідні органи, в державному бюджеті виділяються необхідні кошти, створюється законодавча база для регулювання конкретного напряму діяльності [15, с. 79-80].

При вивченні функцій держави одним з найважливіших питань постає проблема їхньої класифікації. Класифікаційні критерії, тобто ознаки (їх сукупність), що дозволяють віднести ті чи інші функції до конкретного класу, групи, мають різний характер. Виділяють, наприклад, об'єкти і сфери державної діяльності, територіальний масштаб, спосіб державного впливу на суспільні відносини, взаємини держав, зміст функцій [16, с. 31].

Дійсно, з науковою і практичною метою функції держави можуть бути класифіковані за різними критеріями. За часом дії вони поділяються на постійні, що здійснюються державою на всіх етапах його існування, і тимчасові, поява яких викликано специфічними умовами суспільного розвитку, а припинення - їх зникненням. За сферами політичної спрямованості (внутрішня і зовнішня політика) функції держави поділяються на внутрішні, що представляють його діяльність усередині країни, що визначають його роль в житті даного суспільства, і зовнішні - діяльність за її межами, в якій виявляється роль держави у взаєминах з іншими державами. Внутрішні і зовнішні функції будь-якої держави тісно пов'язані, оскільки зовнішня політика, що визначає лінію поведінки з іншими державами, багато в чому залежить від внутрішніх умов існування даної держави. За сферами суспільного життя функції держави можуть бути розділені на економічні, соціальні, політичні та здійснювані в духовній сфері.

Висловлюється також думка (зокрема, професором Байтіним М.Й.), що функції держави слід розподіляти на основні і неосновні [17, с. 312]. Звичайно, такий поділ досить умовний, тому що критерій такого розмежування чітко не визначений. Кожна функція держави є об'єктивно необхідною для даної держави. Усі види діяльності держави однаково важливі, але це не виключає, звичайно, можливості визначення на різних етапах пріоритетних напрямків, на яких слід зосередити увагу в першу чергу. Ці напрямки стають для держави основними [18, с. 83].

До числа критеріїв можна віднести принцип поділу влади та класифікувати функції держави на основі цього принципу. Відповідно функції підрозділяються на законодавчі (правотворчі), управлінські, правоохоронні (в тому числі судові) та інформаційні. Особливість даної класифікації полягає в тому, що вона відображає процес реалізації державної влади. Це чисто формальна класифікація, прив'язана до сукупності гілок державної влади законодавчої (представницької), виконавчої, судової, - але тим не менш досить часто використовувана з науковою і практичною метою.

Класифікація функцій, що спирається на поділ влади не у всіх вчених-юристів викликає визнання. Справа в тому, що це, як вважають багато вчених, власне, не функція держави, а функція здійснення державної влади або гілок влади: правотворчість, керування, судова діяльність і т.д. Відбувається, на їхню думку, змішання функцій держави та державної влади. Функції ж держави - це діяльність держави, взятого у своїй цілісності, з єдиної політичної, структурної, територіальною організацією [19, с. 79-80].

У цій роботі розгляд функцій відбувається відповідно до визначення сутності держави. Тому доцільним, на нашу думку, є використання тієї класифікації, яка розподіляє функції за сферами суспільного життя. Така класифікація виділяє економічні, соціальні, політичні та ідеологічні функції держави [14, с. 210].

1. Економічна функція виражається у виробленні та координації державою стратегічних напрямів розвитку економіки країни в найбільш оптимальному режимі.

У правовій державі, що функціонує в умовах ринкових товарних відносин, державне регулювання економіки здійснюється в основному економічними, а не адміністративними методами. Для такої держави характерна свобода і самостійність власника, які забезпечують реальне рівність і незалежність як виробників, так і споживачів соціальних благ [20, с. 96]

Існує два основних економічних методи державного регулювання [21, с. 149]:

1) визначена і досить жорстка податкова політика, яка дозволяє державі успішно вирішувати його соціальні завдання, а також перерозподіляти частину національного доходу з метою більш збалансованого розвитку продуктивних сил суспільства;

2) створення найбільш сприятливих умов господарювання в пріоритетних галузях економіки, розвиток яких дає найбільшу вигоду суспільству в цілому.

Економічна діяльність сучасної правової держави має наступні напрямки:

1) державний вплив на економічне життя суспільства в цілому, що виражається у формуванні державою бюджету і контролі за його витрачанням; у складанні програм економічного розвитку в масштабі країни; у фінансуванні програм промислових і наукових досліджень; у видачі субсидій виробникам матеріальних благ для стимулювання виробництва. У державному регулюванні економічних процесів беруть участь вищі і місцеві органи державної влади, а також спеціалізовані установи.

Економічна функція держави в основному полягає в регулятивних, стимулюючих, консультаційних діях, але ні в якому разі не в створенні розподільних або заборонних механізмів. У контексті формування громадянського суспільства тільки господарські одиниці і трудові колективи (виробники) можуть вирішувати, які органи державного і господарського управління їм потрібні, в чому повинні полягати функції цих органів, що спрямовується органами Держказначейства і за які послуги.

2) економічна діяльність держави виражається також в безпосередньому господарському керівництві державним сектором економіки (на державних підприємствах, в установах, закладах). Тут держава сама виступає власником засобів виробництва, виробником матеріальних благ і послуг. Методи його впливу на економічні відносини, що складаються в цьому секторі економіки, принципово не відрізняються від загальних методів державного регулювання економічних процесів у країні.

В економічній функції держави можна також виділити функцію фінансового контролю, яка виражається у виявленні та обліку державою доходів виробників. За законом частину цих доходів у вигляді податків спрямовується до державного бюджету для задоволення соціальних та інших загальнодержавних потреб. Держава здійснює контроль за правильністю витрачання податків [22, с. 49].

2. Соціальна функція держави покликана забезпечити соціальну захищеність особистості, нормальні умови життя для всіх членів суспільства незалежно від їх безпосередньої участі у виробництві благ.

У правовій державі розподіл матеріальних благ здійснюється і без вільного еквівалентного обміну між виробниками та споживачами. Його соціальна політика передбачає, по-перше, розподіл соціальних благ незалежно від трудового внеску з метою забезпечення гідного рівня життя для тих, хто в силу різних об'єктивних причин не може повноцінно працювати (хворим, інвалідам, літнім людям, студентам, дітям). По-друге, держава виділяє необхідні кошти на охорону здоров'я, культурний відпочинок, освіта, будівництво житла, чітку роботу транспорту і зв'язку. Тим самим забезпечується належна реалізація прав громадян на охорону здоров'я, на відпочинок, на житло, на освіту, на користування досягненнями культури, тобто тих соціальних прав, якими повинні в максимальному обсязі користуватися всі громадяни держави.

Становлення соціальної правової держави проходить складний і болісний шлях. Спочатку розвиток і збагачення суспільства веде до розшарування його на бідних і багатих. Формально проголошену рівність відтворює нерівність матеріальне, що породжує кризу і гострі соціальні конфлікти в суспільстві. І лише поступово правова держава набуває рис держави соціального, доповнює формальні гарантії вільного розвитку особистості матеріальними гарантіями соціальної захищеності. У цілому ж сучасна правова держава гарантує реальну соціальну захищеність всім, хто знаходиться в економічно невигідному становищі, і постійно збільшує асигнування на соціальні потреби всього населення країни.

Соціальна функція держави включає в себе і піклування про прийнятний екологічний стан. Екологічна функція - життєво важлива діяльність будь-якої сучасної держави, світового співтовариства в цілому. Земля як об'єкт спільного проживання вимагає до себе найбільш раціонального ставлення. У сучасних державах розроблено природоохоронне законодавство, яке чітко регулює діяльність людей і різних організацій в галузі використання природного середовища (прийняті закони про охорону тваринного світу, атмосферного повітря, природних ресурсів, вод, землі, лісів тощо).

Соціальна функція багатогранна за змістом і масштабна за обсягом державної діяльності. Головне її призначення полягає в усуненні або пом’якшенні можливої соціальної напруги в суспільстві. Для виконання соціальної функції держава створює систему відповідних органів, фонди, які витрачає на пенсії, допомоги, охорону здоров’я населення, освіту тощо. Вона розробляє і реалізує програми, які стабілізують зайнятість населення та скорочують безробіття, регулює розміри заробітної плати тощо. Соціальна функція є однією з найважливіших функцій демократичної та правової держави. Досягнення такого стану, коли сутність держави стане дійсно соціальною – основна мета усіх демократичних сил державно упорядкованого суспільства [23, с. 18].

3. Серед функцій держави важливе місце посідає політична функція, яка спрямована на регулювання народополітичних конфліктів. Діяльність держави по здійсненню політичних функцій складна, багатогранна, і по суті, створює умови для ефективного виконання інших функції. При виконанні політичної функції держава із усього спектру політичних інтересів вибирає найсуттєвіші. Політична функція забезпечує реалізацію волевиявлення народу шляхом прийняття відповідних законів та інших державних рішень, реалізацію прав громадян на участь у формуванні державної влади і прийнятих нею рішень. Вона спрямована на створення умов для самоорганізації і самоврядування народу, його залучення до вирішення державних справ, формування демократичного громадянського суспільства. Політична функція виконується також шляхом реформування державного механізму; вироблення правових статутів для діючих у суспільстві політичних сил; здійснення нагляду за їх діяльністю; прийняття відповідно до закону необхідних заходів з метою упередження, припинення незаконних дій; виконання дій, спрямованих на налагодження всебічних зв'язків з населенням країни. Провідну роль у здійсненні політичної функції відіграє робота по реалізації національної політики. Мова йде як про охорону інтересів державоутворюючого етносу, так і про дотримання прав і надання можливостей розвитку національним меншинам [24, с. 77].

Серед політичних функцій особливе місце посідає зовнішньополітична діяльність держави. Зовнішні функції держави забезпечують здійснення її зовнішньої політики, відображають основні напрями її діяльності на зовнішньополітичній арені, спрямовані на встановлення та підтримання певних відносин з іншими державами. Серед зовнішніх функцій, як правило, виділяють наступні: оборона країни, захоплення чужих територій, дипломатична функція, функція взаємодопомоги. Однак з погляду сучасного розуміння права агресивну зовнішню політику, ведення агресивних воєн, імперіалістичну діяльність не можна вважати функціями держави. Це — діяльність, що суперечить міжнародному праву, тобто протиправна. Першочерговою міжнародною функцією сучасної демократичної держави стала підтримка миру і міжнародної безпеки; активізувалися міждержавні економічні відносини, розвивається колективна безпека, створюються міжнародні миротворчі збройні сили. Усе це й обумовило появу відповідних зовнішніх функцій. Держава здійснює наступні основні зовнішні функції: оборона країни; забезпечення миру і підтримка світового порядку; інтеграція у світову економіку і співробітництво з іншими країнами у вирішенні глобальних проблем.

Функція оборони країни передбачає військову безпеку, формування і функціонування збройних сил, застосування яких здатне протистояти агресії інших держав, посяганню на державний суверенітет.

Функція забезпечення миру і підтримки світового порядку передбачає недопущення нової глобальної війни, зміцнення обов'язкового для всіх режиму нерозповсюдження зброї масового знищення, зміцнення ООН.

Функція інтеграції у світову економіку і співробітництва з іншими країнами у вирішенні глобальних проблем виокремилась в основну функцію. Новий характер міжнародних зв'язків відкрив сприятливі можливості для більш ефективної реалізації інтересів нашої держави в галузі економіки, торгівлі, бізнесу, науково-технічного співробіт­ництва, інтеграції у світову економіку. Діючи в цьому напрямі, Україна вступила в основні міжнародні економічні організації, уклала ряд договорів про партнерство і співробітництво. Впровадження у світову економіку привело до реформування зовнішньоекономічної діяльності, за допомогою якої вітчизняний ринок тісно взаємодіє зі світовим; усунуто монополію держави в зовнішньоекономічних зв'язках [22, с. 49].

Також до політичних функції держави можна віднести функцію охорони правопорядку.

Функція охорони правопорядку - це діяльність держави, спрямована на забезпечення точного і повного здійснення його законодавчих приписів усіма учасниками суспільних відносин. У правовій державі, де громадська і державне життя будується на основі справедливих законів, інтереси суспільства, держави, особистості охороняються від будь-яких незаконних зазіхань. У центрі правоохоронних дій держави перебуває в першу чергу особистість, особистість як громадянин, як член суспільства, як вільний індивід, а також сама держава і його різні структури. Тому, охороняючи законні права та інтереси особистості, держава одночасно охороняє свої інтереси, інтереси всього суспільства. Боротьба з правопорушеннями - важлива, але не головна сторона правоохоронної діяльності держави. Держава покликана реально забезпечити, в тому числі за допомогою спеціальних органів (суду, прокуратури тощо), такий порядок у громадському житті, який би повністю відповідав вимогам правових норм, закладеним в них початків свободи і справедливості. Підтримання стабільного правопорядку в країні - завдання всієї держави, всієї системи його органів. Примусова сторона державній діяльності поступово втрачає свою силу при гармонійних, об'єктивно обумовлених економічних, політичних, соціальних і моральних відносинах громадян і держави. Вона перетвориться в правовий порядок цивілізованого суспільства.

4. Ідеологічна функція – це діяльність держави, спрямована на формування та підтримку державної ідеології, формування та розвиток правової свідомості та правової культури, забезпечення розвитку освіти, науки (в том числі завдяки міжнародному спілкуванню). У сучасній демократичній державі формально немає поняття «державна ідеологія». Зокрема, у Конституції України (ст. 15) закріплено: «Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова» [25]. Проте будь-яка політична організація, що знаходиться при владі, у тій чи іншій мірі використовує державний апарат для нав’язування своєї ідеології. Це породжує негативні явища у неоднорідному суспільстві, його ідейний розкол. Тому ідеологічна функція держави – одна з найскладніших. Необхідно враховувати потреби окремих соціальних, національних груп, а іноді навіть окремих громадян.

Розвиток правової ідеології, формування правової культури – першочергове завдання сучасної демократичної держави при виконанні ідеологічної функції.

Розглянувши чотири основні функції держави, необхідно ще раз зауважити, що існують різні підстави і підходи до класифікації функцій держави. Функції держави виступають не лише як основні напрями її діяльності, але й конкретний вираз самої сутності держави. Проаналізувавши економічну, політичну, соціальну та ідеологічну функції, можна встановити, що саме в них проявляється співвідношення класових та загальносоціальних начал, а також національних та релігійних чинників, які і складають поняття сутності держави.

2.2. Соціальне призначення держави

У науковій літературі справедливо відзначається, що поряд з виконанням суто класових завдань, держава виконує і загальносоціальні функції [26, с. 12]. До виконання загальних справ належить перш за все здійснення таких елементарних різноманітних колективних потреб суспільства, як організація охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення, засобів транспорту і зв'язку, будівництво доріг, іригаційних споруд, боротьба зі злочинністю, з епідеміями, охорона природних ресурсів, заходи щодо запобігання війни і забезпечення миру і т.п.

Загальнолюдське призначення держави у більш широкому сенсі полягає в тому, щоб бути інструментом соціального компромісу, пом'якшення та подолання протиріч, пошуку злагоди і співпраці різних верств населення та громадських сил; забезпечення загальносоціальної спрямованості у змісті всіх здійснюваних нею функцій. Поєднуючи в собі, таким чином, і класове, і загальнолюдське, держава виступає одночасно і як організація політичної влади суспільства, і як його єдиний офіційний представник. Його соціальне призначення одночасно охоплює виконання і спільних справ, що випливають з природи будь-якого суспільства, і специфічних класових завдань. Тільки враховуючи загальнолюдське і класове в державі, можна досягти наукової об'єктивності в його вивченні, розглядати його таким, яке воно є насправді.

Тому важко погодитися з тими, хто прагне до іншої однобічності, пропонуючи взагалі відмовитися від класового підходу і розглядаючи державу виключно як інструмент соціального компромісу [27, с. 17]. Класові і загальносоціальні начала держави не повинні протиставлятися одне одному.

Разом з тим слід мати на увазі, що співвідношення між загальнолюдським і класовим в державі в різні епохи не однаково, воно не стоїть на місці, а динамічно відбиває реалії соціально-економічного і політико-державного розвитку, досягнутий рівень прогресу і демократії.

Відповідно в певних умовах, наприклад у рабовласницьких і феодальних державах, в буржуазних державах періоду промислового капіталізму, в деяких буржуазних державах епохи монополістичного капіталу, особливо з тоталітарним режимом, а також у державах диктатури пролетаріату, в характеристиці сутності і соціального призначення держави на перший план виступають класове панування, насильство, придушення.

Розкриваючи співвідношення загальносоціальних і класових почав (сторін) держави у сучасних умовах важко не помітити, за загальним правилом, пріоритет загальнолюдських цінностей. Така гуманістична тенденція особливо наочно проявляється в останні десятиліття в розвинених державах Америки і Європи.

Держава, що представляє собою переважно знаряддя соціального компромісу, відповідає рівню розвитку демократії, що характеризується ідеологічним плюралізмом, гласністю, багатопартійність, вільними виборами, поділом влади, їх легітимністю, верховенством закону, охороною прав і свобод особистості, наявністю авторитетного і незалежного суду тощо.

Демократична, цивілізована держава, межі влади якої, формування, повноваження, функціонування її органів суворо ґрунтуються на праві і вище призначення якого полягає у визнанні, дотриманні та захисті прав і свобод людини і громадянина, є правовим. Нині це найвища ступінь у всій багатовікової історії розвитку держави [28, с. 19].

Соціальне призначення держави випливає з її сутності. Яка сутність держави, такий і характер її діяльності, такі цілі та завдання, які вона ставить перед собою. Можна говорити соціальне призначення держави взагалі, відволікаючись від тих історично минущих завдань, які вона вирішувало на тому чи іншому етапі розвитку суспільства. Спроби визначити соціальне призначення держави на всю її історичну перспективу робилися мислителями різних епох і різних наукових напрямків. Так, Платон і Аристотель вважали, що призначенням всякого держави є твердження моральності. Пізніше цей погляд на соціальне призначення держави підтримав і розвинув Гегель. Представники договірної теорії походження держави в його існуванні бачили загальне благо (Гроцій); загальну безпеку (Гоббс); загальну свободу (Руссо). Лассаль головне завдання держави також бачив у розвитку та реалізації свободи людини.

Основним призначенням держави марксистське вчення вважає створення такого порядку, який узаконює пригнічення одного класу іншим, стримуючи їх зіткнення.

У середині XX століття виникає ряд теорій («держава загального благоденства», «плюралістична демократія», «правова держава» та інші), які головне завдання сучасної державності бачать у створенні в рамках "закону різноманітних соціальних благ для всіх членів суспільства з урахуванням можливостей кожного ( Ростоу, Хекшнер, Бернс, Джонс та ін.)

Погляди на соціальне призначення держави визначаються тими об'єктивними умовами, які характерні для даного рівня розвитку суспільства. З їх зміною змінюються й погляди на соціальне призначення держави.

Разом з тим на зміст діяльності держави в окремі історичні періоди істотний вплив мають і суб'єктивні чинники. До них відносяться, перш за все, істинність певної теорії, її універсальність. здатність передбачати історичну перспективу, можливі зміни суспільного життя, його реалізація в практиці державного будівництва.

Марксистсько-ленінське уявлення про державу як знаряддя класового панування в нашій науці до останнього часу вважалося єдино вірним і науковим. Проте суспільна практика піддала дану теорію серйозним випробуванням, довівши її істинність лише на певний, обмежений в часі історичний період. Висновок К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна про відмирання держави диктатури пролетаріату в короткий перехідний період і перетворення його в «напівдержаву» досвід розвитку нашої країни не підтвердив. Всупереч прогнозам основоположників марксизму-ленінізму, держава і після революції залишилася знаряддям придушення більшості народу. Така практика і дозволила зробити висновок про «істинність» і «універсальність» теорії класової держави.

Прихильність лише однією з можливих гіпотез суспільного розвитку, яку обстоювала марксистсько-ленінська наука (криза і загнивання капіталізму; імперіалізм як переддень соціалістичної революції), не дозволила у подальшому побачити серйозних змін, що відбуваються у суспільному житті. Капіталізм як суспільний лад, незважаючи на сильні кризові потрясіння, поступово зміцнився і значно видозмінився. Він виявився здатним сприйняти і реально впровадити прогресивні ідеї суспільного розвитку в практику.

Значно поглибились демократизм суспільного життя, почала рівності та соціальної справедливості, свобода особистості. Суспільство, яке сформувалося в розвинених країнах Західної Європи і Азії після другої світової війни, стало вже якісно іншим. Воно істотно відрізнялося від «капіталістичного» суспільства часів Маркса і Енгельса та «імперіалістичного», яке вивчав Ленін.

Будучи, як і раніше головною керуючою системою суспільства, держава починає все більше перетворюватися на орган подолання соціальних протиріч, урахування і координації інтересів різних груп населення, проведення в життя таких рішень, які б підтримувалися різними громадськими шарами. У діяльності держави на перший план починають виступати такі важливі загальнодемократичні інститути, як поділ влади, верховенство закону, гласність, плюралізм думок, висока роль суду. Істотно змінюється роль держави та на міжнародній арені, його зовнішня діяльність, яка вимагає взаємних поступок, компромісів, розумних домовленостей з іншими державами.

Все це дає заснувати охарактеризувати сучасну цивілізовану державу як засіб соціального компромісу (за змістом) і як правова держава (за формою) [27, с. 17].

На основі аналізу низки праць сучасних вчених-юристів України та Росії виділяються такі основні сучасні