Інфраструктура ринкової системи господарства

стимулює диференціацію прибутків відповідно до кінцевих результатів господарської діяльності. Концепції ринкового господарювання включають право господарюючого суб’єкта оперативно розробляти і здійснювати ефективні задуми за рахунок гнучкого управління економічними інтересами. Вони не відкидають прямого централізованого впливу, коли це необхідно. Небезпечна не централізація як така, а перевищення її міри, відрив вказівок і рекомендацій центральних структур управління економікою від економічних інтересів господарюючого суб’єкта .

Загальнолюдська практика господарювання виробила два фактори, що спонукають всіх учасників виробництва працювати сумлінно й високоефективно. Це, з одного боку, реальна можливість значного економічного зиску, відчутного виграшу на основі підприємницьких задумів та гнучких багатоваріантних маневрів, а з другого – цілком реальна можливість провалу, тобто неминучої економічної відповідальності за рішення , що приймаються. Можливість економічного провалу визначається реальними умовами господарської діяльності, рівнем наукової зваженості запрограмованих маневрів. Будь – яка форма господарювання й підприємницької діяльності, що припускає підвищення витрат виробництва або відстає щодо оновлення продукції, призводить до втрати споживачів на користь конкурентів. *

* Базилевич В.Д. , Попов В.М. Економічна теорія - Політекономія – “ Прес ”, 2001

Необхідним інститутом ринкового господарства є гроші, їх конвертованість. Це кисень для ринкового організму. Про наявність дієздатного грошового інструментарію в споживача з’являється реальний важіль впливу на виробництво, а у виробника - реальний стимул інтенсивніше працювати , щоб багатіти , бо гроші - це багатство , а багатство - це гроші ( А. Сміт ) .

Величезне значення для становлення ринкового середовища мають ціни, зокрема інститут вільного ціноутворення. Поза останнім існування саморегулюючих систем ринкових відносин неможливе. Вільне ціноутворення - це пункт перехрещення попиту й пропозиції залежно від стану виробництва , економії витрат.

Загальними ознаками товарного виробництва, тобто ринкової економіки , є :

- багатоукладність економіки, в тому числі й приватний сектор, нормальне функціонування приватної власності ;

- економічна відособленість , тобто певна економічна самостійність та економічна відповідальність товаровиробників ;

- панування еквівалентних , тобто економічно справедливих зв’язків і відносин між господарюючими суб’єктами ;

- реальна дієздатність товарно – грошового інструментарію, і насамперед грошей, цін ;

- розвиненість ринкової інфраструктури - різних бірж та їх інститутів, маркетингових служб, інформаційно – посередницьких та інших фірм.

Якщо в будь – якій системі господарювання цих ознак, перелік яких можна значно продовжити, немає, то вона не є товарним виробництвом зі всіма наслідками . Головним при цьому є те, що виробничі відносини не є товарно – грошовими, а отже, і економічними. З одного боку, пануючі в нетоварному виробництві відносини відтворюються як власне господарські, а з другого - як організаційно – технократичні. Звідси неминучі конфронтаційність виробничих відносин, їх ідеологізація, агресивне відторгнення основних рушійних сил суспільного прогресу.

Суб’єкти ринкового господарства

Суб’єктами ринкового господарства можуть бути : кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб’єктності та дієздатності ; групи громадян ( партнерів ) ; трудові колективи ; юридичні особи всіх форм власності. Зокрема, йдеться про такі організаційно – господарські форми, як індивідуально – трудова діяльність ; державні підприємства ; кооперативи ; орендні підприємства ; фермерські господарства ; колективні господарства ; народні підприємства ; акціонерні товариства ; малі підприємства ; корпорації, об’єднання , господарські товариства ; асоціації, консорціуми ; спільні ( змішані ) підприємства .

Найпоширенішими є три основні форми підприємництва ( бізнесу ) : одноосібне володіння, товариства, корпорації. Всі вони є юридичними особами, суб’єктами ринкової економіки.

Першорядною умовою функціонування ринкової економіки та забезпечення її подальшого розвитку є наявність самостійних, економічно відповідальних не тільки своїми поточними доходами, а й їх майновою власністю товаровиробників. Вони повинні мати свободу для господарського маневру, включаючи право займатися на свій ризик і під свою відповідальність будь – якою діяльністю, не забороненою законодавством, самостійно визначати виробничу програму, вибирати постачальників, споживачів, установлювати ціни, виходячи з кон’юнктури ринку, розпоряджатися доходами , що залишилися після сплати податків і внесення інших обов’язкових платежів, наймати і звільняти працівників відповідно до чинного законодавства, визначати форми та розміри заробітної плати понад прожитковий мінімум, встановлювати винагороди та матеріальні стимули до ефективної праці.

Вирішальним кроком до ринкового господарства є якнайшвидше зростання самостійних товаровиробників - власників індивідуальних, колективних , кооперативних, без яких ринкова економіка неможлива. Зародження й подальший розвиток прошарку господарів як основних суб’єктів ринкової економіки в змозі завести механізм товаро – ринкової саморегуляції , розпочати інтенсивну самоорганізацією всієї економічної системи при активній регулюючій і цілеспрямовано підтримуючій участі держави.

1.2. Інституціональні основи ринкової системи господарства

Ринкова економіка за своїм соціально - економічним змістом є капіталістичною економікою ; вона базується на капіталістичному способі виробництва . Ринкова економіка чітко виявляє значення свободи , підприємництва і вибору . Споживачі вільні купляти те , що вони вважають доцільним ; постачальники ресурсів можуть за власним вибором знаходити місце застосування матеріальних і людських ресурсів . В “ економікс ” ринкова економіка розглядається не просто як сукупність господарських ланок, а як складна ієрархічна система трьох взаємопов’язаних рівнів :

мікрорівень - господарські ланки ;

метарівень - галузеві структури ринку ( банки, біржі ) ;

макрорівень - органи ( передусім державні ) регулювання ринку, загальна система ринків.

Навіть побіжне ознайомлення з цією системою дає змогу виявити трьох головних суб’єктів ринкових відносин та ринкової економіки : підприємства ( мікрорівень ), галузь ( метарівень ), суспільство в особі держави ( макросуб’єкт ). Розглянута схема розкриває субординовану систему організації ринкових відносин.

Ринок координує господарську діяльність у ринковій економіці. Він має складну внутрішню будову, яка охоплює різноманітні взаємопов’язані види ринків та його інфраструктуру.*

* Башнян Г.І. , Лазур П.Ю. , Медведєв В.С. Політична економія , К.,

Ніка - Центр, 2000 р.

Аналіз видів та інфраструктури ринку дає змогу краще зрозуміти суть ринкових відносин.

Складовою ринкової економіки є ринкова система . Ринкова система - це система ринків , цін і конкуренції . Саме система ринків , цін і конкуренції забезпечує координуючі й організаційні механізми , що виключають капіталістичний хаос у ринковій економіці , який породжують свобода підприємництва і вибору . Ринкова система господарства являє собою механізм , що виконує одночасно дві корисні функції : по - перше , сповіщає споживачів , виробників і постачальників ресурсів про рішення , які кожен з них прийняв, по – друге , синхронізує ці рішення , що забезпечує узгодження виробничих цілей . Конкретними ланками ринкової системи є такі категорії , як