Особливості реалістичної манери Бальзака

на переднiй виходить саме життя, його рух, хаотичний, але закономiрний.

Частини "Людської комедiї" написано було окремо, пiзнiше Бальзак вирiшив об'єднати їх у грандiозну епопею. Деякi твори вiн переробив, деякi залишив без змiн. В епопеї є ключовi твори, що визначають позицiї автора щодо проблем сучасностi. Це повiсть "Гобсек", в якiй Бальзак розкриває "владу золота" як руйнiвної сили, що спотворює людськi душi, стає таємною силою, яка править людьми. Це роман "Батько Горiо", в якому розкривається сутнiсть буржуазних стосункiв: все продається, все купується, навiть любов до дiтей та батькiв, а коли батьки не мають чим платити, вони стають непотрiбними. У цьому романi Бальзак показує, що "влада золота" руйнує споконвiчнi зв'язки, природнi зв'язки.

2.2 Влада золота в повiстi Оноре де Бальзака "Гобсек"

Над повістю «Гобсек» Бальзак працював у 1830 році. Головна фігура повісті — лихвар Гобсек, його прізвище в перекладі з голландської означає «живоглот», це відповідає функції персонажа: герой справді, як удав, душить свої жертви страхітливими процентами й поглинає їх маєтки. Письменник дає докладний портрет, що характеризує героя, використовуючи при цьому реалії зовнішнього світу. Бальзак пише, що обличчя Гобсек мав схоже на місяць, бо жовтувата блідість його нагадувала колір срібла, з якого сповзла позолота: в його зовнішності відбито колір грошей — золота та срібла. Безпристрасність лихваря відображена в його застиглих рисах — здавалося, що вони відлиті з бронзи. Очі його були маленькими, жовтими, мов у тхора. Довгий ніс був схожий на буравчик — герой за його допомогою мовби проникаь у всі, приховані від інших таємниці. Дервіль, який добре знав його, відзначав, що вік Гобсека був загадкою. Ця людина без віку і без статі була схожа на автомат; Дервіль порівнює його з векселем. Зловісний вигляд Гобсека відбився на його предметному оточенні: він живе в сирій і похмурій домівці; цей будинок і його мешканець були до пари. Гобсек живе за принципом «знати все». всі людські пристрасті проходять перед ним, він переглядає їх і при цьому живе у спокої; його наукова допитливість — це проникнення в спонукальні причини, тих чи інших дій людей. Таким чином, за його словами, він володіє світом, не стомлюючи себе, а світ не має над ним влади. У своєму дослідженні Гобсек виходить з того, що всім керують гроші. У світі він бачить постійну боротьбу багатих і бідних, але віддає перевагу тому, щоб «самому давити», ніж щоб «інші давили тобі». Він знає силу тих, хто володіє грошима.

Бальзак показує, що лихварі, мов павуки, обплітають своєю павутиною все суспільство, але письменник наголошує, що й суспільство не краще за лихварів. Хто потрапляє в тенета Гобсека? Це передусім Максим де Трай — чоловік-проститутка, світський пройдисвіт. Серед жертв Гобсека опиняється графиня де Ресто, яку обманює де Трай, а вона, у свою чергу, обманює чоловіка, розорила й залишила свого батька — вона є дочкою Горіо. Хижаки і жертви міняються місцями.

Одним з найiстотнiших моментiв усiєї творчостi видатного французького реалiста Оноре де Бальзака було прагнення вiдтворити цiлiсну картину епохи. Майже всi його твори, за задумом письменника, були частинами великої епопеї "Людська комедiя", що мала охопити всi можливi явища тогочасного життя. За планом цей епiчний цикл мав складатися з трьох роздiлiв: "Етюди про звичаї", твори з якого змальовували життя, побут i звичаї рiзних прошаркiв французького суспiльства, "Фiлософськi етюди", що мав узагальнювати художнi вiдкриття Бальзака та його уявлення про закономiрностi життя, i, нарештi, "Аналiтичнi етюди", у яких письменник намагався сформулювати закони, якi керують дiйснiстю.

У першому роздiлi ("Етюди про звичаї") Бальзак створив галерею найтиповiших образiв його сучасникiв що мали рiзний соцiальний статус та рiзнi професiї. Повiсть "Гобсек" входить до його складу.

Iм'я центрального персонажу цього твору - лихваря Гобсека - стало прозивним. Проте саме в його образi О. Бальзак не лише змалював типового лихваря, а яскраво вiдтворив особливий психологiчний тип людини, що живе лише однiєю пристрастю - користолюбством у чистому виглядi. Грошi - ось єдина мета, єдина любов i покликання Гобсека.

У художнiй лiтературi чимало образiв користолюбцiв та скнар, але вони не однаковi. Скупий лицар О. Пушкiна насправдi прагне влади, грошi для нього - лише засiб її досягнення, тож вiн швидше прихований владолюб, нiж справжнiй користолюбець. Плюшкiн М. Гоголя - дрiб'язковий скнара "побутового" типу. Не випадково "плюшкiними" називають часом людей, що не бажають викинути вчорашню газету чи щось подiбне: з Гобсеком їх порiвнювати не стане нiхто. У цьому образi узагальнено зовсiм iншi риси приватновласницької психологiї, доведенi до логiчного завершення (хоча майже абсурднi з точки зору нормальної людини).

Ось життєва фiлософiя Гобсека: "Що може задовольнити наше "я", наше марнославство? Золото! Потоки золота. Щоб задовольнити нашi примхи потрiбен час, потрiбнi матерiальнi можливостi i зусилля. У золотi все це є у зародку, i воно насправдi дає все".

При цьому Гобсек не намагається скористатися згаданими ним можливостями золота, йому достатньо його мати. Не заради чогось iншого. Для Гобсека не iснує жодних задоволень, крiм усвiдомлення наявностi свого багатства.

Чи були у нього iншi риси? Через яскравiсть головної характеристики, його життєвого надзавдання, їх майже непомiтно. "Це була людина-автомат, яку щодня заводили", - пише про нього Бальзак.

Навiть людинi, якiй вiн нiби спiвчуває, Гобсек позичає грошi лише на трохи поблажливiших умовах, нiж iншим, та ще й пiдводить свого роду "iдеологiчне пiдгрунтя" цьому вчинку, мовляв, так буде кориснiше для його характеру. Взагалi, до лихварiв люди звертаються лише в найскрутнiшi моменти життя, у розпачi, коли немає iншого джерела, щоб отримати грошi. Наприклад, коли наближається банкрутство, й банки вiдмовляють у кредитi. У самому лихварствi як явищi, первiсно закладено дещо жорстоке, та Гобсек перевершує у цьому навiть своїх "колег": спостереження за людьми, що потрапили у безвихiдь для нього стає розвагою. Про спiвчуття, зазвичай, взагалi не йдеться.

Гобсек при всiй обмеженостi в цiлях, як не дивно, не примiтивний. Вiн здатен робити узагальнення щодо природи суспiльства, аналiзува ти його рушiйнi сили. Знає вiн i психологiю людей. Щоб зробити висновок про всевладнiсть золота i створити власну фiлософiю щодо цього, теж треба вмiти мислити. Отже, вiн розумна людина, але його пристрасть виявляється сильнiшою за розум. Влада золота, про яку вiн стiльки торочив, робить своєю жертвою самого Гобсека, вiн сам собi створює пастку.

Що може бути абсурднiшим за смерть вiд голоду посеред незлiчено го багатства? Але попри абсурднiсть, вона є логiчною: Гобсека вбиває власна ж iдея про всевладнiсть золота та його неперевершену самоцiннiсть. Вiн настiльки боявся втратити свої надбання, що непомiтно для себе знищив їх у фiзичному розумiннi: дорогi тканини, посуд, картини - все зiпсувалося, все виявилось втраченим для свiту. Якщо зважити на наявнiсть авторського задуму, цей зумисний зовнiшнiй абсурд - природне завершення подiбного ставлення до життя.

"Чи є у цiєї людини Бог?" - риторично запитує iнший герой твору, Дервiль. Так, є: це Мамона, iнакше кажучи грошi. Служiнню цьому iдоловi подаровано життя Гобсека.

Суворо та безжально засуджує Бальзак жагу накопичення i власне процес збагачення людини. Анi Гобсеку, анi iншим не приносить золото щастя. I хай образ Гобсека - гранiчний випадок, вiн свiдчить, до чого призводить шлях користолюбства, а художня майстернiсть письменни ка робить це застереження ще переконливiшим.

2.3 Проблема уявних і справжніх життєвих цінностей у творі О. Бальзака «Гобсек»

Важка тема... Як визначити, де цінності уявні, де цінності справжні? Що ма­ємо на увазі?

Скажімо, золото — уявна чи справжня цінність? Кажу про золото, бо головний герой — лихвар. Золото — цінність уявна, бо воно абсолютно не потрібне людині: його не можна їсти, воно не придатне для виготовлення сокири чи мотики. Один філософ, який нині не в моді, пропонував із нього робити унітази. І хоч філософ не н моді, робити цю корисну річ з золота уже почали. Проте — спробуйте без золота або його паперових сурогатів прожити на світі. Гроші теж не будеш їсти, але і без них не будеш ситий. Отже, золото — це уявна чи справжня життєва цінність?

Очевидно, малося на увазі, що я одразу буду говорити про високі людські якості.

Наприклад, вірність і вдячність. Але читаю про життя графині де Ресто... Вона зрадила чоловіка з Максимом, який не хто інший, як альфонс. Заради цьо­го покидька вона зробила мало не жебраком віконта де Ресто... З іншої части­ни «Людської комедії» ми дізнаємось, що вона покинула напризволяще старого батька, як тільки він віддав своє майно донькам-спадкоємицям. Давайте, зреш­тою, вирішимо, подружня вірність — справжня цінність чи ні? Додамо туди ж материнські почуття... і доччині!

Та повернімося до роздумів про золото, або гроші, коли ваша ласка.

Вся історія, викладена у повісті Бальзака, — то історія пошуків грошей, їх значення у житті людей. За ставленням до грошей можна оцінювати персона­жів. Гобсек, наприклад, не хто інший, як жрець давнього поганського культу. Йому не потрібні ані золоті шати, ані золота тіара, ані адамантовий жезл — за ним і так досі ніким не перевершена сила Золотого Теля, він лише роздає і зби­рає золото, яке накопичується у нього тим більше, чим більше він його роздає. Клієнтура Гобсека (а це, так би мовити, цвіт Франції) є лише баранами у жер­товнику, які будуть заколені, коли останній жмут золотого руна буде зрізаний з них вправними руками Великого Жерця.

Проте всі вони моляться золоту, роблячи з нього найбільшу цінність, загаль­ний еквівалент всього, що тільки є в їхньому житті.

Оповідач у повісті — адвокат Дервіль. Добре зробив автор, що переклав від­повідальність за оцінювання ситуації на героя. Коли що не так, то про нього — нехай вовк траву їсть. Але...

Маючи справу з грішми і лихварем, адвокат не може повірити, що все у світі впирається в гроші. Є щось таке, чого не купиш за золото чи срібло. Професій­на добросовісність Дервіля поза сумнівами, люди радо довіряють йому свої гро­ші і долі. Проте... Дивлячись зараз навколо себе, я ставлю собі недобре питання: може, золоту просто ще не дали справжньої ціни?

Правда, є інтимні почуття, які важко перерахувати на гроші. Наприклад, ко­хання Фанні до Дервіля. Але ж ми бачимо, як Анастазі, влізши в новий борг, ку­пує собі ще трохи кохання Максима де Трая. Отже, купити можна? І справа тіль­ки в сумі?

Чи автор навмисне ставить нас у ситуації, коли ми самотужки повинні ви­рішити, чого у своєму житті ми не продамо? І чи є ще таке, чого ми не продали за скляне намисто, як індіанці продали острів Мангеттен?

3. Бальзак і Україна

Письменник двічі відвідав Україну (у 1847—1848 і 1848—1850 рр.). Загалом він провів тут більше двох років. Окрім Верхівні побував у Бердичеві, Києві та інших містах. Перебування в Україні дало йому можливість ознайомитися зі слов'янським світом, до якого він виявляв інтерес. У листах на батьківщину відзначав багатства цього краю.

Українська тема була дуже популярною серед західноєвропейських письменників першої половини XIX ст. До неї зверталися Дж. Байрон, В. Гюго, П. Меріме, мадам де Сталь, А. Міцкевич та ін. Але якщо увагу романтиків привертав у першу чергу національний колорит, то Бальзака цікавило соціальне життя. Листуючись з Е. Ганською та перебуваючи у її маєтку, він цікавився життям українських селян. У незавершеному нарисі "Лист про Київ" письменник змальовує враження від першої подорожі в Україну у вересні 1847 р. Йому запам'яталися мальовничі села, родючі ниви і веселі селяни. "Всюди, — зазначає він, — я бачив групи селян і селянок, які йшли на роботу або поверталися додому, дуже весело, безтурботною ходою і майже завжди з піснями". Життя українського селянина Бальзак сприйняв як ідилію. Він вважав, що селянину, який перебуває під опікою поміщика, не стане краще, якщо він звільниться від неї і отримуватиме платню, як на той час французький селянин. Порівнюючи життя українських та французьких селян, він дійшов висновку, що на українських не позначається руйнівна дія "фінансового начала". У листах з України міститься і багато критичних зауважень щодо відсталості української економіки, невмілого ведення господарства поміщиками тощо. Українські враження знайшли відображення у романі "Селяни" (1848)- - одному із підсумкових у творчості письменника.

Вдруге він приїхав в Україну у березні 1848 р. і провів тут майже два роки.

У колишньому маєтку Евеліни Ганської у Верхівні донині зберігається "музейна" кімната, а біля головного входу табличка з написом: "У цьому будинку в 1847— 1850 рр. жив великий письменник Оноре де Бальзак".

Зв'язок з Україною не вичерпується фактами перебування письменника на її території. Його творчість стала відомою тут ще раніше завдяки російським перекладам, які почали з'являтися майже одночасно з французькими виданнями. З творами Бальзака був добре обізнаний Т. Шевченко, про що свідчать посилання на них у його повістях. І. Франко охарактеризував творця "Людської комедії" як одного з найвидатніших представників реалістичної традиції у французькій та європейській літературі. Творчістю Бальзака захоплювалися українські письменники другої половини XIX — початку XX ст. від Марка Вовчка до М. Коцюбинського. Переклади його творів українською мовою з'являються в останній третині XIX ст. У 1884 р. у Львові вийшов роман "Батько Горіо" як літературний додаток до журналу "Діло". Широке входження письменника в українську культуру починається у 20—30-х роках XX ст., коли з'являються в українських перекладах основні його твори. Цей процес тривав у повоєнні роки. Класичними стали переклади українською мовою, виконані І. Сидоренко, Є. Дроб'язко, В. Підмогильним, М. Рудницьким та ін.

З 1989 р. здійснюється 10-томне видання творів Бальзака українською мовою, у підготовці якого взяли участь перекладачі В. Шовкун, Д. Паламарчук, І. Сидоренко, Т. Воронович та ін.

Висновок

У Бальзаку є безсумнівно риси незжитого романтизму («Шагренева шкіра», «Серафита», «Лілля в долині» і т.п.), але ці риси легко віддільні від основного ядра його творчості. Зовсім неправа буржуазна критика, вбачаючи далекий романтизм в емоційності й перебільшенні Бальзака. Навпаки, яскраве відношення Бальзака до свого матеріалу є характерною реалістичною рисою. Деякий гіперболізм його образів не тільки не суперечить, але поглиблює їхній реалістичний характер. Ці риси, властиві кращим сучасникам Бальзака - Стендалю й Діккенсу - і відсутні в пізніших реалістів (починаючи з Теккерея й Флобера), говорять про те, що Бальзак ще належить того часу, коли буржуазна література була здатна народжувати богатирів, повних життєвої чинності, на відміну від занепадників і обивателів пізнішого періоду.

Бальзак - вища точка буржуазного реалізму у західноєвропейській літературі, але пануючим стилем буржуазної літератури реалізм стає тільки в другій половині XIX століття. У свій час Бальзак був єдиним цілком послідовним реалістом. Ні Діккенс, ні Стендаль, ні сестри Бронте не можуть бути визнані такими. Рядова ж література 30- 40-х років, так само як і пізніших десятиліть, була еклектична, сполучаючи побутову манеру, що індивідуалізує, XVIII ст. із цілим рядом чисто умовних моментів, що відображали філістерський «ідеалізм» буржуазії.

Список використаної літератури

Реизов Б. Г. Бальзак.— Л., I960.;

Обломиевский Д. Д. Основные этапы творческого пути Бальзака.— М.,1975.

“Оноре де Бальзак”. Под. ред. П.Ф. Алешкина. Изд. “Голос”. 1992 г.

“Бальзак”. Стефан Цвейг. Изд. “Саранск”. 1981г.

“Французская литература XIX-XX вв. – М.: Кивин, 2002 г.– 312 с.

Парнасова И.К. “Все о Бальзаке” – М.: Просвещение, 1997 г. – 410 с.