Особливості реалістичної манери Бальзака

ПЛАН

Вступ

1. Життєвий шлях

2. Особливості реалістичної манери Бальзака

2.1 Iсторiя задуму i створення "Людської комедiї" Оноре де Бальзака

2.2 Влада золота в повісті Оноре де Бальзака "Гобсек"

2.3 Проблема уявних і справжніх життєвих цінностей у творі О. Бальзака «Гобсек»

3. Бальзак і Україна

Висновок

Вступ

Оноре де Бальзак — один з найяскравіших письменників в історії світової літератури. "Король романістів", — так назвав його Ф. Стендаль. У романах Бальзака втілені такі характерні риси реалізму, як намагання наблизитися до реалій життя, відтворити типові характери за типових обставин, соціа­льність. Письменника цікавили не лише окремі людські особистості, а й суспільство загалом. Не випадково у передмові до "Людської комедії" він висловив бажання бути його "секретарем". Проте твори Бальзака не були простим копіюванням життя французького суспільства, героїв "Людської комедії" породила буйна уява, фантазія письменника. Донині залишається загадкою питання про те, ким же він був насправді: реалістом чи фанта­зером і провидцем? Мабуть, і тим, і іншим. Але передусім Бальзак - оригінальний мислитель, філософ, який порушував у своїх творах складні питання людського буття.

Оноре Бальзак увійшов до світової літератури як видатний письменник-реаліст. Саме він задумав чи не найбільший у світі цикл романів про життя всього суспільства, який назвав «Людська комедія».

І справді комічними інколи здаються людські зусилля, витрачені на дрібни­ці, марнотратство, злість, легковажність. Вони виглядають комічно, аж доки не починають ламати чуже життя. Так, роман Анастазі де Ресто зі світським жевжи­ком Максимом де Трай починався, як легкий флірт, який нікому не завдає лиха. Але безсоромний коханець нахабно вдирається в життя всієї родини, бо це до­зволила йому зробити безпринципна пані де Ресто. І ось уже зневажається честь сім'ї, чоловіка. Навіть про дітей Анастазі не думає. Бальзак ніби спостерігає за цим очима свого героя — лихваря Гобсека. Це розумна людина, розважна і на­віть мудра. Принаймні щодо життя інших людей. У всьому, що стосується гро­шей, йому немає рівних. Але от диво: своє життя він прожив зовсім не мудро. Гобсек і не помітив, як гроші, які давали йому спочатку волю, а потім і владу над людьми, поступово стали його метою, його кумиром, підкорили все його життя накопиченню, підмінили собою все життя. Він же розумів, що людині потрібно саме стільки грошей, аби про них не думати щомиті. Отож такою кіль­кістю задовольняється Фанні Мальво, яка позичає в нього гроші на полотно та нитки, щоб працювати. Але вона позичає стільки, скільки може віддати, на від­міну від Анастазі де Ресто, яка не знає ціни грошам, втім, як і всім іншим цін­ностям. Письменник психологічно точно змальовує не тільки вчинки героїв, але й їхні мотиви. Бальзака справедливо вважають знавцем людських душ, бо йому вдалося передати найтонші порухи душі героїв, зазирнути у найпотаємніші ку­точки душі своїх сучасників, а зрештою й усіх людей. Читати його твори дуже цікаво саме через те, що вони життєво правдиві і містять мудрі спостереження, відповіді на багато питань, які завжди ставитиме перед кожним життя.

1. Життєвий шлях

Оноре де Бальзак народився 20 травня 1799 р. у м. Тур. Його дід був хліборобом і мав прізвище Бальса. Батько, ставши чиновником, надав прізвищу аристократичного звучання — Бальзак.

Його життя — це історія трудівника, який невтомно прагне йти вперед, завойовувати собі славу й багатство. Батько письменника був селянином. Закінчивши школу, Оноре працював писарем, а потім канцеляристом при королівській раді Людовіка XVI; тоді він і надав своєму прізвищу Бальса більш аристократичного звучання, переробивши його на Бальзак. Раннє дитинство Оноре минуло поза батьківською домівкою. Спочатку він жив у годівниці, простої туринської селянки. Тут, у маленькому селі неподалік від Тура, вперше відкрилася перед ним краса рідного краю. У чотири роки його віддали до пансіону Леге. Одинадцять років дитинства й отроцтва провів він у пансіонах та інтернатах. Найпохмурішими були для нього сім років перебування у Вандському колежі, закритому навчальному закладі, під керівництвом монахів-ораторіанців, де вихованці змушені були підкорятися суворому монастирському режиму. За найменшу провину їх шмагали і садили до карцеру. Бальзак мав мало друзів і вважався похмурим і несумлінним учнем.

З 1807 по 1813 р. хлопчик навчався у Вандомському коледжі, де панували суворі звичаї й строга дисципліна. Хоча ці роки письменник згадував не як кращі у своєму житті, але саме тут уперше повною мірою виявилася його любов до читання, до чарівного світу книг.

Батько майбутнього письменника хотів бачити свого сина поважним нотаріусом або відомим адвокатом. Він наполіг, щоб Оноре вступив у Школу права (1816). Одночасно юнак працює писарем у конторі адвоката Гільйоне де Мервіля, котрий пізніше з'явиться на сторінках «Людської комедії» під ім'ям Дервіля. Роки, що їх Оноре провів у конторі, а потім у нотаріуса Пассе, помітно розширили його світогляд. Тут Бальзак осягнув ті приховані пружини, знанням яких згодом він так вражатиме своїх читачів. У цей час таємно від батьків юнак відвідує лекції з літератури у Сорбоні. У 1819 році він склав випускні іспити й успішно закінчив Школу права. Тепер перед ним відкрилася кар'єра нотаріуса, адвоката. Але несподівано для батьків Бальзак заявляє про своє тверде рішення стати літератором. Ні батькові погрози і прокляття, ні материні благання і сльози не змогли зламати волі двадцятирічного юнака. Тоді на сімейній раді вирішили дати синові два роки випробувального строку, упродовж якого він мав виявити свій талант. Юнак успадкував світогляд свого батька, його здоров'я і залізну волю. Він залишився в столиці, і був у захопленні від почуття повної свободи (батько виїхав з родиною в провінцію), попри те, що родина позбавила його підтримки. Як свідчать його листи до сестри Лаури, це не заважало йому бути сповненим енергії і честолюбних задумів. У своїй убогій кімнатці він мріяв про славу й багатство, про те, що завоює це велике місто Париж.

Коли сім'я переїхала до Парижа 1814 р., він продовжив навчання у приватних закладах. З 1816 р. вивчав право як вільний слухач юридичного факультету, який закінчив через три роки, отримавши диплом бакалавра. Водночас відвідував лекції професорів Сорбонського університету. Мрії батьків про юридичну кар'єру сина не справдилися: він вирішив присвятити себе літературі. Батьки погодилися дати йому для випробування два роки, протягом яких він мав засвідчити своє літературне обдарування.

Оселившись у мансарді, юнак працював над історичною трагедією у віршах "Кромвель", але перша спроба виявилася невдалою. І тоді він вирішив звернутися до жанру, який допоміг би швидко знайти видавця і покупця, зрозумівши, що таким жанром є роман.

Літературній праці Бальзак присвятив усе своє життя. Стефан Цвейг влучно порівнював його з Наполеоном. У багатьох юнаків у ті часи виникало наполеонівське бажання завоювати світ. Але коли письменник досяг повноліття, вже не можна було зробити це з допомогою зброї. "Залишалось мистецтво, — відзначає Цвейг. — Бальзак почав писати... Подібно до Наполеона, він примушує весь світ рухатися по орбіті Франції, центром якої є Париж". Перший його роман "Шуани" вийшов 1829 р. Більшість наступних творів письменник об'єднав у багатотомну епопею "Людська комедія", яка принесла авторові світову славу. Він змалював у ній картину життя сучасного йому французького суспільства, виділивши різні його прошарки.

Проте матеріальне становище письменника було скрутним. Щоб виплутатися з боргів, йому доводилося днями сидіти за письмовим столом. "Працювати, — писав він в одному з листів, — це означає вставати завжди опівночі, писати до 8-ї години ранку, поснідати за п'ятнадцять хвилин і знову працювати до п'яти, пообідати, лягти спати і завтра все почати спочатку". "Пишу весь час, — повідомляв він в іншому листі, — коли не сиджу над рукописом, обмірковую план, а коли не думаю над планом, то виправляю гранки. Ось моє життя". Він писав по 12—14 годин на добу.

Між тим він любив аристократичний світ, любив відвідувати салони, милуватися красою жінок, спілкуватися з відомими письменниками, серед яких були Віктор Гюго, Жорж Санд, Генріх Гейне та ін. Бажанням належати до цього світу пояснюється, можливо, й сумна історія його одруження.

У 1832 р. Бальзак отримав лист із Одеси за підписом "Іноземка" і відповів на нього. Згодом він дізнався, що його автор — дуже родовита і багата жінка Евеліна Ганська, польська графиня, російська піддана, яка мешкала у Верхівні, неподалік від Києва. Листування і поодинокі зустрічі з нею тривали 18 років.

У березні 1850 р. смертельно хворий письменник обвінчався з немолодою вже Евеліною Ганською. Довга подорож із Верхівні до Парижа загострила його хворобу і була останньою в житті. В. Гюго, відвідавши Бальзака незадовго до його смерті, сповістив друзям: "Європа втрачає у ці дні велику людину". 18 серпня письменника не стало, його було поховано на цвинтарі Пер-Лашез.

У промові, яку виголосив Віктор Гюго над тілом покійного, він визнавав Бальзака "першим серед великих", "кращим серед обраних". Уже тоді було зрозуміло, що письменник посів одне з чільних місць серед класиків французької та світової літератури.

2. Особливості реалістичної манери Бальзака

Оноре де Бальзак (справжнє прізвище Бальса) почав писати трохи пізніше за Стендаля. Він почав писати романи заради заробітку, покинувши нудну роботу в адвокатській конторі. І дуже швидко здивував світ абсолютною зрілістю свого стилю. “Останній шуан, або Бретань у 1800 р.” (1829) і “Сцени приватного життя” (1830), навіть, викликали думку: після цих творів Бальзак вже більше не ріс як художник, а просто випускав в світ один твір за іншим, за два тижні створюючи черговий роман. Як би там не було, "Останній шуан" – перший твір Бальзака, підписаний його справжнім ім’ям, вбирає в себе всі складові творчості письменника, який почав як автор суто комерційних романів про вампірів (“Бірагська спадкоємиця”, “Арденський вікарій”, “Столітній старець”) і раптом вирішив створити серйозний роман. В учителя собі Бальзак обрав Скотта і Купера. У Скотта його приваблював історичний підхід до життя, але не задовольняли тьмяність і схематизм характерів. Молодий письменник вирішує піти у своїй творчості шляхом Скотта, але показувати читачам не стільки моральний взірець у дусі власного етичного ідеалу ( як це робив Скотт ), а живописати пристрасть, без якої не існує по-справжньому геніального творіння. Взагалі, ставлення до пристрасті у Бальзака було протирічним: “вбивство пристрастей означало б вбивство суспільства”, - говорив він; і додавав: “пристрасть є крайністю, вона є злом”. Тобто Бальзак в повній мірі усвідомлював гріховність своїх персонажів, але і не думав відмовлятися від художнього аналізу гріху, який його дуже цікавив і, практично, складав основу його творчості. Романтик Мюссе говорив про свою націленість на вивчення зла. І в тому, як Бальзак цікавиться людськими пороками, безумовно, відчувається певна доля романтичного мислення, яке було притаманним великому реалісту завжди. Але людський порок Бальзак, на відміну від романтиків, розумів не як зло онтологічне, а як породження певної історичної епохи, певного відрізку існування країни, суспільства. Тобто порок для Бальзака є явищем набагато більш реальнішим і зрозумілішим, ніж для романтиків. Світ романів Бальзака несе в собі чітку визначеність матеріального світу. Приватне життя є дуже тісно пов’язаним із життям офіційним, тому що великі політичні рішення не з неба спускаються, а осмислюються і обговорюються у вітальнях і нотаріальних конторах, в будуарах співачок, стикаються із особистими і сімейними відносинами. Соціум є дослідженим в романах Бальзака настільки детально, що, навіть, сучасні економісти та соціологи вивчають стан суспільства за його романами. Бальзак показував взаємодію між людьми не на фоні Бога, як це робив Шекспір, він показував взаємодію між людьми на фоні економічних відносин. Суспільство в нього виступає у вигляді живої істоти, єдиного живого організму. Ця істота постійно рухається, змінюється, як античний Протей, але суть її залишається незмінною: сильніші поїдають слабкіших. Звідси й парадоксальність політичних поглядів Бальзака: глобальний реаліст ніколи не приховував своїх роялістських симпатій і іронізував над революційними ідеалами. В нарисі “Дві зустрічі за один рік” (1831) Бальзак нешанобливо відгукнувся на революцію 1830 р. і на її досягнення: " Після бійки наступає перемога, після перемоги наступає розподіл; і тоді переможців виявляється набагато більше ніж тих, кого бачили на барикадах". Подібне ставлення до людей взагалі є характерним для письменника, який вивчав людство так, як біологи вивчають тваринний світ.

Однією із найсерйозніших пристрастей Бальзака, починаючи з дитячих років, була філософія. У шкільному віці він трохи не збожеволів, коли у католичному пансіоні познайомився із старовинною монастирською бібліотекою. Він не почав серйозну письменницьку працю, поки не простудіював праці всіх більш менш видатних філософів старих і нових часів. Тому і виникли “Філософські етюди” (1830 – 1837), які можна вважати не тільки художніми творами, а і досить серйозними філософськими працями. До “Філософських етюдів” належить і роман “Шагренева шкіра”, фантастичний і одночасно глибоко реалістичний. Фантастика, взагалі, є явищем характерним для “Філософських етюдів”. Вона грає роль deus ex machine, тобто виконує функцію центральної сюжетної посилки. Як, наприклад, шматок давньої, напівзруйнованої шкіри, яка випадково дістається бідному студенту Валантену в лавці антиквара. Вкритий давніми письменами шматок шагрені виконує всі бажання свого володаря, але при цьому стискається і тим самим скорочує життя “щасливчика”. “Шагренева шкіра”, як і багато інших романів Бальзака, є присвяченою темі “втрачених ілюзій”. Усі бажання Рафаеля було виконано. Він міг купити все: жінок, коштовні речі, вишукане оточення, він не мав тільки природного життя, природної молодості, природного кохання, і тому не мав сенсу жити. Коли Рафаель взнає, що став спадкоємцем шести мільйонів, і бачить, що шагренева шкіра знову поменшала, прискорюючи його старість і смерть, Бальзак відмічає: “Світ належав йому, він міг все – і не хотів вже нічого”. “Втраченими ілюзіями” можна вважати і пошуки штучного алмазу, в жертву яким Вальтасар Клаас приносить власну дружину і дітей (“Пошуки Абсолюту”), і створення супер-витвору мистецтва, яке набуває значення маніакальної пристрасті для художника Френхофера і втілюється у “хаотичному поєднанні мазків”.

Бальзак говорив, що дядя Тобі із роману Л.Стерна “Тристрам Шенді” став для нього взірцем того, як потрібно ліпити характер. Дядя Тобі був диваком, в нього був “коник” – він не хотів одружуватися. Характери бальзаківських героїв – Гранде (“Євгенія Гранде”), Гобсек (“Гобсек”), Горіо (“Батько Горіо”) побудовані за принципом “коника”. У Гранде таким коником (або манією) є накопичення грошей і коштовностей, у Гобсека – збагачення власних банкових рахунків, в батька Горіо – батьківство, служіння дочкам, які вимагають все більше грошей.

Бальзак охарактеризував повість “Євгенія Гранде” як буржуазну трагедію “без отрути, без кінжалу, без пролиття крові, але для діючих осіб більш жорстоку, ніж всі драми, які відбувалися в знаменитому роді Атридів”. Влади грошей Бальзак боявся більше, ніж влади феодалів. На королівство він дивився, як на єдину сім’ю, в якій король є батьком, і де існує природний стан речей. Що до правління банкірів, яке почалося після революції 1830 р., то тут Бальзак побачив серйозну загрозу для усього живого на землі, тому що відчув залізну і холодну руку грошових інтересів. А владу грошей, яку він викривав постійно, Бальзак ототожнював із владою диявола і протиставив її владі Бога, природному ходу речей. І тут з Бальзаком важко не погодитися. Хоча погляди Бальзака на суспільство, які він висловлював в статтях і листах, не завжди можна сприймати серйозно. Адже він вважав, що людство є своєрідною фауною, із своїми породами, видами та підвидами. Тому і цінував аристократів як представників кращої породи, яка нібито вивелась на основу культивації духовності, яка нехтує користю і ницим розрахунком. Бальзак в пресі підтримував нікчемних Бурбонів як “менше зло” і пропагандував елітарну державу, в якій сословні привілеї будуть недоторканими, а виборче право буде розповсюджуватися тільки на тих, хто моє гроші, розум і талант. Бальзак, навіть, виправдовував кріпацтво, яке бачив в Україні, і яким захоплювався. Погляди Стендаля, який цінував культуру аристократів тільки на рівні естетики, виглядають у цьому випадку набагато більш справедливими.

Бальзак не сприймав ніяких революційних виступів. Під час революції 1830 р. він не перервав відпочинку у провінції і не поїхав до Парижу. В романі “Селяни”, висловлюючи співчуття до тих, хто є “великим через своє важке життя”, Бальзак говорить про революціонерів: “Ми поетизували злочинців, ми милувалися катами, і ми майже створили кумира з пролетаря!” Але не випадково говорять: реалізм Бальзака виявився розумнішим за самого Бальзака. Мудрим є той, хто оцінює людину не згідно з її політичними поглядами, а згідно з її моральними якостями. І в творах Бальзака, завдяки намаганню об’єктивного зображення життя, ми бачимо чесних республіканців - Мішеля Крет’єна ( “Втрачені ілюзії” ), Нізрона ( “Селяни” ). Але головним об’єктом вивчення творчості Бальзака є не вони, а найголовніша сила сьогоднішнього часу – буржуа, ті самі “ангели грошей”, які набули значення головної рухаючої сили прогресу і нрави якої викривав Бальзак, викривав детально і не метушливо, на подобу біолога, який досліджую повадки певного підвиду тварин. “В комерції месьє Гранде був схожий на тигра або на боа: він вмів залягти, звернутися у клубок, довго придивлятися до своєї здобичі, а потім ринутися на неї; роззяваючи пастку свого гаманцю, він ковтав чергову долю екю і знову вкладався, як удав, який переварює їжу; все це робив він спокійно, холодно, методично”. Збільшення капіталу виглядає в характері Гранде чимсь на подобу інстинкту: перед смертю він “страшним рухом” хапає золотий хрест священика, який схилився над непритомною людиною. Інший “рицар грошей” – Гобсек – набуває значення єдиного бога, в який вірить сучасний світ. Вираз “гроші правлять світом” яскраво реалізується у повісті “Гобсек” ( 1835 ). Маленька, непримітна, на перший погляд, людина, тримає в своїх руках весь Париж. Гобсек карає й милує, він є по-своєму справедливим: може довести майже до самогубства, того, хто нехтує благочестям і через це влізає у борги ( графиня де Ресто ), а може і відпустити чисту і просту душу, яка працює день і ніч, і опиняється в боргах не через власні гріхи, а через складні соціальні умови (білошвейка Вогник ).

Бальзак любив повторювати: “Самим істориком повинно бути французьке суспільство. Мені залишається лише служити його секретарем.” Ці слова вказують на матеріал, на об’єкт вивчення творчості Бальзака, але замовчують засоби його обробки, які “секретарськими” не можна назвати. З одного боку Бальзак спирався в ході створення образів на те, що бачив у реальному житті ( імена практично усіх героїв його творів можна знайти у газетах того часу ), але на основі матеріалу життя він виводив певні закони, за якими існувало (та й, на жаль, існує суспільство ). Він робив це не як вчений, а як художник. Тому такого значення набуває в його творчості прийом типізації ( від грецької typos – відбиток ). Типовий образ має конкретне оформлення (зовнішність, характер, доля ), але одночасно він втілює певну тенденцію, яка існує в суспільстві на певному історичному відрізку. Бальзак створював типові образи по-різному. Він міг бути націленим тільки на типовість, як наприклад, у “Монографії про рантьє”, а міг загострювати окремі риси характеру або створювати загострені ситуації, як наприклад, у повістях “Євгенія Гранде” і “Гобсек”. Ось наприклад опис типового рантьє: “Практично всі особі цієї породи мають на озброєнні тростину або табакерку… Подібно усім особам із роду “людина” ( ссавці ), він має сім клапанів на обличчі і, скоріше за все, володіє повною кістковою системою… Його обличчя бліде і часто має форму цибулини, воно не має характерності, що і є його характерною ознакою”. А от набитий зіпсованими консервами, ніколи не топлений камін в будинку мільйонера - Гобсека, безумовно, є рисою загостреною, але саме ця загостреність підкреслює типовість, викриває тенденцію, яка існує в реальності, граничним виразом якої виступає Гобсек.

у 1834 – 1836 рр. Бальзак видає 12-томне зібрання власних творів, яке отримує назву “Етюди про нрави ХІХ століття”. А у 1840-1841 рр. визріває рішення про узагальнення всієї творчої діяльності Бальзака під назвою “Людської комедії”, яку часто називають “комедією грошей”. Взаємовідносини між людьми у Бальзака переважно визначаються грошовими стосунками, але не тільки вони цікавили автора “Людської комедії”, який розділив свій гігантський труд на наступні розділи: “Етюди про нрави”, “Фізіологічні етюди” і “Аналітичні етюди”. “Етюди про нрави” в свою чергу розділяються на “Сцени приватного життя”, “Сцени провінційного життя”, “Сцени політичного життя”, “Сцени воєнного життя”, “Сцени сільського життя”. Таким чином перед нами предстає величезний вся Франція, ми бачимо величезну панораму життя, величезний живий організм, який постійно рухається за рахунок безупинного руху його окремих органів. Відчуття постійного руху і єдності, синтетичності картини виникає за рахунок персонажів, що повертаються. Наприклад, Люсьєна Шардона ми вперше зустрінемо у “Втрачених ілюзіях”, і там він буде намагатися підкорити Париж, а у “Блиску і злиднях куртизанок” ми побачимо Люсьєна Шардона, якого підкорив Париж і перетворив на покірливе знаряддя диявольського честолюбства абата Еррери-Вотрена (іще один наскрізний персонаж ). У романі “Батько Горіо” ми вперше зустрічаємось із Растіньяком, добрим хлопцем, який приїхав до Парижу отримувати освіту. І Париж надав йому освіту – простий і чесний хлопець перетворився на багача і члена кабінету міністрів, він підкорив Париж, зрозумів його закони і викликав його на двобій. Растіньяк переміг Париж, але знищив себе самого. Він свідомо вбив в собі хлопця із провінції, який любив працювати на винограднику і мріяв отримати юридичну освіту, щоб поліпшити життя своїх матері й сестри. Наївний провінціал перетворився на бездушного егоїста, тому що інакше в Парижі не вижити. Растіньяк пройшов через різні романи “Людської комедії” і набув значення символу кар’єризму і горезвісної “соціальної успішності”. Максим де Трай, родина де Ресто постійно виникають на сторінках різних творів, і в нас виникає враження про відсутність крапок наприкінці окремих романів. Ми читаємо не зібрання творів, ми роздивляємось величезну панораму життя. “Людська комедія” є яскравим прикладом саморозвитку твору мистецтва, який ніколи не зменшує величі твору, а навпаки – надає йому величі чогось наданого від Природи. Саме такою могутньою, набагато перевищуючою особистість автора, і є геніальна творчість Бальзака.

2.1 Iсторiя задуму i створення "Людської комедії" Оноре де Бальзака

Оноре де Бальзак вiдiграв велику роль у розвитку літератури XIX століття, у формуванні нової реалістичної естетики. Смiливiсть i масштабнiсть задумiв - ось що характеризує його творчiсть. Найвидатнiшим його утвердженням стала епопея "Людська комедiя" - грандiозний цикл прозових творiв. Критичне ставлення до сучасностi примусило письменника наполегливо вивчати дiйснiсть, дослiдити причини iсторичних змiн, що сталися на його очах. На початку 30-х рокiв у Бальзака виникає задум створити цикл романiв, у яких вiн хотiв змалювати сучасну йому Францiю, дослiдити суспiльство, визначити рушiйнi сили його розвитку, основнi типи i характери людей, яких це суспiльство сформувало. Остаточно змiст i структуру цього твору Бальзак визначив на початку 40-х рокiв, тодi ж i виникла назва "Людська комедiя". У передмовi до I видання цього грандiозного твору письменник виклав i обгрунтував iдейний задум своєї епопеї: на нього мали вплив науковi пошуки вчених-природознавцiв, якi намагалися серед рiзноманiтностi природного свiту вiдшукати певну єднiсть. Бальзак порiвнює життя суспiльства з життям природи, тому ставить собi за мету дослiдити його, визначити основнi види, типи, на якi суспiльство подiляється, описавши їх, i в такий спосiб наблизитися до розумiння суспiльства. Вмiння Бальзака розкривати органiчний взаємозв'язок окремого i загального став основою задуманого твору. Автор розумiв, що поставив дуже складне завдання, бо взаємини між людьми багатогранні та значно складнiшi, нiж мiж тваринами. Бальзак замислив 120 творiв, але встиг завершити 96. "Людська комедiя" створювалася протягом майже усього творчого життя письменника.

Твiр складається з трьох частин: "Етюди про звичаї", "Фiлософськi етюди", "Аналiтичнi етюди".

Найбiльша частина "Людської комедiї" - "Етюди про звичаї" подi-ляється на "Сцени приватного життя", "Сцени воєнного життя", "Сцени сiльського життя". Саме у цих етюдах автор подає детальний опис усiх людських типiв. Цей роздiл мав свiй власний план i подiл його на пiдроздiли невипадковий. По-перше, це дало змогу авторовi показати панорами суспiльства. По-друге, у структурi роздiлу виявився бальза-кiвський погляд на розвиток суспiльства i людини. На думку Бальзака, суспiльство i кожна окрема людина проходять схожi стадiї у своєму розвитку: вiд народження до старостi. "Сцени приватного життя" символiзують таку добу у життi людини, коли їй властивi iдеали i iлюзiї. Пору зрiлостi символiзують iншi пiдроздiли. А "Сцени сiльського життя" вiдповiдають тому перiоду життя, коли людина пiдводить пiдсумки, осмислює пережите. Щоб надати єднiсть всiй спорудi "Людської комедiї", Бальзак використовує рiзнi прийоми, але найважливiший - "перехiднi персонажi": однi й тi самi герої виступають у рiзних романах i повiстях то як головнi, то як другоряднi. Сюжети окремих романiв, повiстей, що складають "Людську комедiю", вiдступають на заднiй план, а