Аналіз ризику факторингової діяльності банківських структур

є недостатнім за кількістю або кваліфікацією. Плинність кадрів є високою. Банк не забезпечує достатнього навчання/підвищення кваліфікації персоналу Аналіз кредитного ризику є повним і сприяє ранньому виявленню нових ризиків Аналіз кредитного ризику і системи кількісної оцінки і моніторингу ризиків є задовільними Аналіз кредитного ризику не є повним, або його якість є недостатньою Класифікація якості портфеля активних операцій адекватно відображається за допомогою внутрішніх рейтингів і відповідним чином забезпечує раннє виявлення потенційних проблем Класифікація якості портфеля активних операцій в достатній мірі відображається за допомогою внутрішніх рейтингів Класифікація якості портфеля активних операцій не точно відображається за допомогою внутрішніх рейтингів Внутрішня перевірка стану кредитної діяльності і внутрішній та зовнішній аудит активних операцій є своєчасними, повними і незалежними Перевірка стану кредитної діяльності і внутрішній та зовнішній аудит кредитних операцій є прийнятними Внутрішні перевірки стану кредитної діяльності та аудит кредитних операцій мають значні недоліки, зокрема, щодо їх незалежності, своєчасності та/або обсягу перевірки Методологія розрахунку резервів під можливі втрати за активними операціями є правильною, забезпечується належне покриття ризиків Методологія розрахунку резервів під можливі втрати за активними операціями є загалом адекватною, забезпечується прийнятне покриття ризиків Методологія розрахунку резервів під можливі втрати за активними операціями має багато недоліків. Покриття ризиків, наявних у портфелях, недостатнє

Узагальнені висновки:

Кількість кредитного ризику:

Незначна

Помірна

Значна

Якість управління кредитним ризиком:

Висока

Потребує вдосконалення

Низька

Для оцінки ризику зміни процентної ставки наглядовці мають враховувати викладені нижче фактори. Ці фактори є рекомендованими критеріями; їх перелік може бути розширений наглядовцями в разі потреби. Вони є оглядом моментів, які можуть допомогти наглядовцю прийняти рішення в межах системи оцінки ризиків. Фактичні дані наявної в банку постійно діючої системи оцінки та контролю ризиків мають забезпечувати прийняття керівництвом адекватних та ефективних рішень і враховуються наглядовцями під час оцінки ризику банку.

Це такі фактори: існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління ризиком зміни процентної ставки, затвердженої відповідними органами банку виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог; значення і стабільність динаміки чистої процентної маржі та її адекватність порівняльній групі банків; компонентний та сукупний рівень ризику зміни процентної ставки, включаючи ризик зміни вартості ресурсів, базисний ризик, ризик кривої дохідності та ризик, пов’язаний із правом вибору (опціону), відносно надходжень та капіталу; наскільки адекватно банк оцінює ризик процентної ставки як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі; уразливість надходжень та капіталу за умов суттєвих змін процентних ставок, таких як поступові зрушення ставок та зміни форми кривої дохідності. Прийнятність сценаріїв має оцінюватися в контексті поточних параметрів процентних ставок. Для забезпечення ґрунтовного аналізу потрібні сценарії змін процентних ставок достатньо широкого діапазону; характер ризику різних продуктів, тобто їх обсяг і рівень чутливості до змін процентної ставки; відносний обсяг і перспективи тривалого використання дешевих і стабільних джерел фінансування; наявність своєчасної, достовірної та інформативної управлінської інформації для моніторингу ризику зміни процентної ставки; наявність у банку практики періодичної перевірки обґрунтованості і чинності припущень та моделей оцінки ризику; чи розроблено процес незалежного вимірювання й аналізу, пов’язаного з ризиком зміни процентних ставок у всіх значних видах діяльності з використанням різних сценаріїв; чи має банк достатньо досвіду та чи адекватно реагує на зміни ринкових умов; чи має банк достатній доступ до ринків для гнучкого коригування рівня ризику; рівень і кваліфікація керівництва та персоналу; існування належних механізмів контролю для моніторингу достовірності інформації, належних облікових підходів і дотримання внутрішніх положень, нормативно-правових актів, законів.

Урахування викладених нижче факторів надає можливість оцінити кількість ризику зміни процентної ставки:

Незначна	Помірна	Значна
Ризик зміни вартості ресурсів невеликий, базисний ризик і ризик кривої дохідності мінімальні. Позиції, що передбачають право вибору, чітко визначені та добре управляються	Ризик складається з ризику зміни вартості ресурсів, базисного ризику, ризику кривої дохідності і ризику, пов’язаного з правом вибору, які підтримуються на контрольованих рівнях	Ризик складається із значного ризику зміни вартості ресурсів, високого базисного ризику, неприйнятного за наявних умов ризику кривої дохідності або значного ризику, пов’язаного з правом вибору
Неузгоджені позиції є короткостроковими	Неузгоджені позиції можуть бути більш довгостроковими, але вони ефективно хеджуються	Неузгоджені позиції є більш довгостроковими, а їх хеджування є дорогим
Неузгоджені позиції, напевно, не викличуть нестабільності надходжень або капіталу через зміни процентних ставок	Не очікується значних коливань надходжень або капіталу у зв’язку зі змінами процентних ставок	Вірогідність значної нестабільності надходжень або капіталу у зв’язку зі змінами процентних ставок є високою
Ризики, пов’язані з довгостроковими неузгодженостями щодо зміни вартості ресурсів, і ризики, пов’язані з правом вибору, значно перекриті або повністю компенсуються дешевими стабільними ресурсами, залученими на невизначений термін	Деякі, але не всі ризики, пов’язані з довгостроковими неузгодженостями щодо зміни вартості ресурсів, і ризики, пов’язані з правом вибору, перекриваються дешевими стабільними ресурсами, залученими на невизначений термін	Ризики, пов’язані з довгостроковими неузгодженостями щодо зміни вартості ресурсів, і ризики, пов’язані з правом вибору, недостатньо перекриті або не повністю компенсуються дешевими стабільними ресурсами, залученими на невизначний термін

Урахування викладених нижче факторів надає можливість оцінити якість управління ризиком зміни процентної ставки:

Висока	Потребує вдосконалення	Низька
Внутрішня нормативна база, що затверджена відповідними органами банку згідно з принципами корпоративного управління, є прийнятною та ефективно формулює вимоги щодо управління ризиком зміни процентної ставки, функціональних обов’язків і толерантності до ризику	Внутрішня нормативна база, що затверджена відповідними органами банку згідно з принципами корпоративного управління, загалом адекватно формулює вимоги щодо управління ризиком зміни процентної ставки, функціональних обов’язків і толерантності до ризику. Можуть мати місце незначні недоліки	Внутрішня нормативна база неадекватно формулює вимоги щодо управління ризиком зміни процентної ставки, функціональних обов’язків і толерантності до ризику
Керівництво, відповідальні посадові особи і відповідні структурні підрозділи повністю розуміють усі аспекти ризику процентної ставки	Керівництво, відповідальні посадові особи і відповідні структурні підрозділи в достатній мірі розуміють основні аспекти ризику процентної ставки	Керівництво, відповідальні посадові особи і відповідні структурні підрозділи не розуміють або вирішили ігнорувати основні аспекти ризику процентної ставки
Керівництво передбачає зміни ринкових умов і вчасно та відповідно реагує на них	Керівництво загалом адекватно реагує на зміни ринкових умов	Керівництво не передбачає зміни ринкових умов та/або не здійснює своєчасних і адекватних заходів у відповідь на них
Функція моніторингу лімітів ризиків і вимірювання розміру ризиків є незалежною від осіб, які виконують рішення про прийняття на банк ризиків	-	Функція моніторингу лімітів ризиків і вимірювання розміру ризиків не є незалежною від осіб, які виконують рішення про прийняття на банк ризиків
Інструменти і методи вимірювання ризику сприяють процесу прийняття рішень, надаючи суттєву і своєчасну інформацію за різними визначеними і обґрунтованими сценаріями змін процентних ставок	Інструменти і методи вимірювання ризику мають незначні недоліки, але є прийнятними, зважаючи на розмір та складність балансових та позабалансових ризиків банку	Інструменти і методи вимірювання ризику є надто спрощеними, зважаючи на відносний розмір та складність балансових та позабалансових ризиків банку
Управлінська інформація є своєчасною, точною, повною і достовірною	Управлінська інформація загалом є своєчасною, точною, повною і достовірною	Інформаційні системи управління мають значні недоліки
Системи обмежень (лімітів) установлюють чіткі параметри ризику для надходжень та економічної вартості капіталу за різними визначеними і обґрунтованими сценаріями зміни процентних ставок	Системи обмежень (лімітів) є адекватними для контролю за ризиком для надходжень та економічної вартості капіталу за різними визначеними і обґрунтованими сценаріями зміни процентних ставок	Системи обмежень (лімітів) не є обґрунтованими або не відображають розуміння ризиків для надходжень та економічної вартості капіталу

Узагальнені висновки:

Кількість ризику зміни процентної ставки:

Незначна

Помірна

Значна

Якість управління ризиком зміни процентної ставки:

Висока

Потребує вдосконалення

Низька

2.4 Наслідки ризиків

Важливо наголосити, що ризик не є об'єктом обліку, тобто власне економічний ризик, як імовірність здійснення тієї чи іншої події, не обліковується, а лише береться до уваги під час оцінювання об'єктів обліку та визначення їхньої реальної (справедливої) вартості.

Коли така об'єктивна реальність, як економічні ризики, не знаходить відображення в обліковому процесі, то вже один цей факт призводить до появи суттєвих розбіжностей між реальним фінансовим станом банку та бухгалтерською оцінкою цього стану, а також ставить під сумнів достовірність даних фінансової звітності. На усунення такої невідповідності спрямовані окремі методи та процедури міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, перехід до яких відбувається і в нашій країні. Такі елементи МСБО, як принципи обачності, суттєвості, методи нарахування, резервів, оцінки, переоцінювання, а також процедури корегування фінансової звітності, дають змогу враховувати економічні ризики, відображати їх у бухгалтерській інформації, а отже, наблизити бухгалтерські оцінки до реальних.

Ризик зміни процентної ставки впливає як на прибутковість банку, так і на економічну вартість його активів, зобов’язань та позабалансових інструментів.

2.5 Способи зниження або компенсації ризиків

Цінові ризики мінімізуються за допомогою методів хеджування, що базуються на проведенні операцій з похідними фінансовими інструментами (деривативами) на строкових фінансових ринках. Необхідною умовою здійснення операцій хеджування є активно діючий строковий ринок, який створює можливості для проведення фінансових операцій у будь-який час і в будь-яких обсягах. В Україні, наприклад, строковий ринок перебуває на стадії становлення, тому застосування методів хеджування вітчизняними банками обмежене.

У процесі мінімізації ризику банк може вдатися до таких методів: аналіз кредитоспроможності позичальника або емітента цінних паперів; диверсифікація; встановлення лімітів; вимоги забезпечення кредиту та ін. Вибір методу або групи методів управління кредитним ризиком залежить від стратегії конкретного банку, ставлення керівництва до проблеми ризику, рівня підготовки працівників, кола клієнтів та особливостей того сегмента ринку, який обслуговує банк. Так, для спеціалізованих банків можливості застосування методу диверсифікації обмежені. Банк, який працює з невеликими клієнтами, може не практикувати встановлення лімітів.

Функціональні ризики банку можуть бути знижені завдяки посиленню систем контролю та внутрішнього аудиту; застосуванню спеціального програмного забезпечення, що виявляє помилки та локалізує збої в комп'ютерних мережах; відпрацюванню систем повноважень і посадових інструкцій; вдосконаленню технічних засобів зв'язку та передавання інформації.

З погляду можливості застосовування окремих методів управління доцільно вирізнити кілька груп фінансових ризиків, об'єднавши їх за ознакою можливості застосування тих чи інших методів мінімізації. Це групи ризиків, які можуть бути:

диверсифіковані;

застраховані;

прохеджовані;

знижені за допомогою інтегрованого управління активами і пасивами банку.

Якщо рівень ризику з якоїсь причини не вдається мінімізувати, керівництво банку може прийняти рішення про його обмеження. Обмеження ризику або його зниження до допустимого рівня досягається обмеженням обсягів операцій, у зв'язку з якими виникає ризик, і (або) скороченням періоду часу, упродовж якого банк наражається на відповідний ризик. Обмеження обсягів операцій забезпечує зменшення розмірів можливих втрат, а скорочення ризикового періоду дає змогу знизити ймовірність настання негативної події.

У своїй діяльності банки можуть використовувати тактику уникнення ризику, відмовляючись від проведення певних фінансових операцій, освоєння нових ринків, впровадження нових послуг і продуктів та інших дій, які супроводжуються підвищеним ризиком. Однак у банківській практиці, на відміну від інших видів бізнесу, такий підхід не завжди прийнятний. Якщо компанія може працювати без залучення кредитних ресурсів, розміщення коштів на депозитах, купівлі цінних паперів, проведення експортно-імпортних операцій і завдяки цьому уникнути багатьох видів ризиків, то для банку такий шлях неприйнятний. Адже переважна більшість банківських операцій визначається передусім потребами клієнтів, без яких банк існувати не зможе.

Тому у процесі управління ризиками банк має якнайширше застосовувати методи їх мінімізації, вдосконалювати відомі та шукати нові підходи до вирішення проблем ризиковості діяльності. Водночас банки наражаються й на такі ризики, вплинути на які вони не в змозі. У такому разі ризики оцінюються й беруться до уваги під час розрахунків загального рівня ризиковості. Може статися так, що доведеться знизити інші ризики так, щоб сукупний ризик банку не перевищував допустимого рівня.

3. Кількісний аналіз ризику факторингової діяльності банківських структур

3.1 Обґрунтування вибору методу кількісної оцінки ризику

Кількісне оцінювання рівня ризику – це важливий етап процесу управління, який має включати оцінювання реального (фактичного) ризику, а також встановлення меж допустимого ризику для окремих банківських операцій, організаційних підрозділів і фінансової установи в цілому. Водночас потрібно оцінити й ризики освоєння нових ринків, банківських продуктів і напрямів діяльності. Ризик економічних рішень оцінюється сподіваними втратами, що є наслідками цього рішення. Ступінь ризику вимірюється втратами (збитками), яких можна очікувати в разі реалізації цього ризику, а також ймовірністю, з якою ці втрати можуть статися. Коли ймовірність втрат висока, а розмір їх малий або навпаки – збитки малоймовірні, хоча й оцінюються як суттєві, то ризик вважається невисоким (малим). Отже, методи оцінки ризику, які формалізують процес вимірювання та розрахунків, мають визначати три основні компоненти ризику:

розмір (величина) – сума можливих втрат;

ймовірність настання негативної події;

тривалість періоду впливу ризику.

Ймовірність настання певної події визначається за допомогою об'єктивних і суб'єктивних методів. Об'єктивні методи визначення ймовірності ґрунтуються на обчисленні частоти, з якою в минулому відбувалася ця подія. Це методи теорії ймовірностей, економічної статистики, теорії ігор та інші математичні методи. Суб'єктивні методи спираються на використання оцінок і критеріїв, сформованих на підставі припущень, власних міркувань і досвіду менеджера, оцінок експертів, суджень консультантів, порад консалтингової фірми та ін. Суб'єктивні методи застосовують тоді, коли ризики не піддаються кількісному вимірюванню – квантифікації.

Для оцінки величини фінансових ризиків банку в основному використовують три групи показників:

статистичні величини (стандартне відхилення, варіація, дисперсія, коефіцієнт бета);

непрямі показники ризиковості діяльності, обчислені зазвичай у формі фінансових коефіцієнтів за даними публічної звітності;

аналітичні показники (індикатори), призначені для оцінки конкретного виду ризику (валютного, відсоткового, кредитного, інвестиційного, незбалансованої ліквідності та ін.) в процесі внутрішнього аналізу діяльності банку.

Оцінювання фінансових ризиків за допомогою методів статистичного аналізу є одним із найпоширеніших підходів до вирішення цього питання. Він ґрунтується на тому очевидному факті, що сукупна дія ризиків, на які наражається банк у процесі своєї діяльності, у підсумку відображається на зміні показників його дохідності (прибутковості), а це дає підстави трактувати варіацію (мінливість) доходів як узагальнювальний показник ризиковості підприємницької діяльності. За такого підходу класичними показниками ризиковості є стандартне відхилення, дисперсія або коефіцієнт b (бета), визначені за даними статистичної сукупності, сформованої зі спостережень за динамікою фінансових результатів діяльності банку впродовж кількох періодів. Стандартне (квадратичне) відхилення є одним із показників варіації статистичної сукупності, показує величину відхилень значень усіх конкретних спостережень від центра розподілу (середнього значення статистичної сукупності). Рівень взаємовпливу та щільність зв'язку між двома статистичними сукупностями характеризують коефіцієнти коваріації та кореляції, які розраховуються як для будь-яких пар показників (наприклад, показників дохідності банку та середньої дохідності ринку). Коефіцієнт бета (b) характеризує рівень дохідності окремого банку відносно дохідності ринку в цілому і розраховується як відношення коваріації показників дохідності банку та ринку до дисперсії дохідності ринку.

Зазначені статистичні показники дають уявлення про загальні тенденції розвитку та функціонування банківської установи, проте, вирішуючи питання про рівень їхньої адекватності реальній ризиковості діяльності банку, потрібно звернути увагу на кілька принципових моментів. По-перше, у вітчизняній практиці статистичні методи оцінювання банківських ризиків мають обмежене застосування за браком достатнього масиву історичної інформації (в ідеалі тривалість періоду, що аналізується, має становити 20–30 років), а також внаслідок впливу політичних ризиків, які статистичними закономірностями описати неможливо. Крім того, фінансові та політичні катаклізми останніх років не могли не відобразитися на діяльності українських банків, внаслідок чого екстраполяція результатів статистичного аналізу, найімовірніше, буде некоректною. По-друге, вимірювання ризиковості за допомогою статистичних показників прийнятніше для зовнішніх щодо банку суб'єктів аналітичного процесу – інвесторів, контрагентів, клієнтів, які оцінюють діяльність банку за його фінансовими результатами, а отже, на підставі ретроспективної інформації. Сам банк не може обмежитися констатацією подій, які вже сталися і вплинути на які неможливо (ризики реалізувалися і одержано певний фінансовий результат). Відтак менеджмент банку зацікавлений у тому, щоб передбачити та оцінити всі конкретні ризики, що призводять до варіабельності доходу. У такому разі статистичні показники великої користі не приносять, а тому в процесі внутрішнього аналізу їх доцільно використовувати лише як допоміжні індикатори ризику.

У процесі оцінювання ризиків вітчизняних банків найбільш вживаними та доступними для зовнішніх аналітиків залишаються непрямі показники ризиковості. Такими показниками можуть бути: мультиплікатор капіталу, рівень капіталізації, співвідношення власних і залучених коштів банку, залежність від міжбанківського кредитування, питома вага резервів на покриття кредитних ризиків в обсязі кредитного портфеля та ін. Основним методичним прийомом у процесі оцінювання ризику банку за допомогою непрямих показників є метод коефіцієнтів, а інформаційна база складається з даних фінансової звітності банків, статистичних даних та інших публічних (загальнодоступних) джерел інформації. Однак і цей підхід має певні обмеження і не гарантує об'єктивного оцінювання всіх ризиків, на які наражається той чи інший банк у процесі своєї діяльності, до того ж він заснований на ретроспективних даних. Зовнішні щодо банку суб'єкти ринку за браком об'єктивніших даних змушені задовольнятися непрямими показниками ризиковості. Менеджмент банку має можливість скористатися набагато ширшою інформаційною базою та застосувати вдосконалені підходи до оцінювання різних видів ризиків і прогнозування їхнього впливу на прибутковість банку. У цьому разі переходять від узагальнювальних показників ризиковості діяльності банку до оцінки кожного конкретного виду ризику, на який наражається банк у процесі свого функціонування. Вибір показників визначається економічною сутністю та специфікою того чи іншого виду ризику. Наприклад, для валютного ризику таким індикатором вважають величину відкритої валютної позиції банку, для кредитного – обсяг резерву на покриття можливих втрат від кредитних ризиків, для відсоткового – величину гепу (розриву між активами і пасивами банку, чутливого до зміни відсоткової ставки). Аналіз таких індикаторів в сукупності з урахуванням чинників зовнішнього середовища дає змогу прогнозувати вплив кожного з ризиків на діяльність банку, а відтак і приймати обгрунтовані управлінські рішення. Основу інформаційної бази для аналізу індикаторів банківських ризиків формують дані аналітичного бухгалтерського обліку, хоча за потреби можуть бути використані й інші інформаційні джерела. За такого підходу виникає питання адекватності бухгалтерських даних з погляду відображення ризиків в обліковій системі. Очевидно, облікова система може вважатися ефективною лише тоді, коли надана інформація об'єктивно відображає дійсність. Оскільки економічні ризики є об'єктивною реальністю, очевидною є необхідність їх відображення в бухгалтерському обліку.

Одним із важливих інструментів у процесі оцінювання та управління ризиками є аналіз сценаріїв – альтернативних варіантів, за якими можуть розвиватися події в майбутньому. Такий аналіз базується на оцінці періоду часу, впродовж якого банк наражається на конкретний вид ризику, а також ступеня впливу ризику та ймовірності його реалізації. Наявність ризику означає існування кількох сценаріїв, які відрізняються і за ймовірністю настання події, і за можливими наслідками. Самі сценарії мають бути описані та сформульовані на основі експертних оцінок, тобто суб'єктивними методами. Кількісні характеристики кожного з обраних сценаріїв визначаються із застосуванням об'єктивних методів (математичних, статистичних). У процесі управління банківськими ризиками виникають багатофакторні залежності з численними зворотними зв'язками, які не піддаються формалізації. Коли цим знехтувати, сутність процесу може настільки спотворитися, що буде дискредитовано саму ідею застосування формалізованого підходу. Кількісні методи, як засвідчує практика, дають змогу підвищувати ефективність управління ризиками в банківській справі лише до певної межі, а далі виникають невиправдані ілюзії і ризик зростає. На цьому етапі управлінського процесу порівнюють реальний і допустимий рівні ризиків. Це дає змогу визначити, які ризики і якою мірою може взяти на себе банк, а також з'ясувати, чи виправдає очікувана дохідність відповідний ризик.

Виправданий, або допустимий, ризик розглядається як необхідний складник стратегії і тактики ефективного менеджменту. Під допустимим розуміють такий ризик, реалізація якого не загрожує життєдіяльності банку, а випадкові збитки менші за очікуваний прибуток і розмір спеціальних резервів, призначених для відшкодування можливих втрат. У такому разі ризик оцінюють, виходячи з розміру недоотриманого прибутку. Верхня межа допустимого ризику для банку обчислюється як сума сформованих резервів і розрахункового значення прибутку. Межі допустимого ризику кожний банк встановлює самостійно, керуючись власними міркуваннями та обраною стратегією управління.

Ризик, що є загрозливішим для банку порівняно з допустимим, називають критичним. Критичний ризик характеризується такими втратами, розміри яких перевищують резерви та очікуваний прибуток. Верхня межа критичного ризику визначається розмірами капіталу банку. У разі реалізації критичного ризику банк не лише не отримає прибутку, а й може втратити власні кошти, за рахунок яких компенсуються фінансові втрати.

Якщо можливі наслідки реалізації ризику сягають рівня вищого за критичну межу, то йдеться про катастрофічний ризик. Цей ризик призводить до банкрутства банку, його закриття та розпродажу активів. У широкому розумінні до категорії катастрофічних відносять ризик, пов'язаний з прямою загрозою для життя людей, екологічними катастрофами та ін.

Якщо фактичний ризик не перевищує межі допустимого, керівництво може обмежитися контролюючою функцією, аби не допустити зростання рівня ризиковості, тобто зразу перейти до останнього етапу управлінського процесу.

Якщо ж рівень реального ризику перевищує допустимі межі, необхідно його знизити, застосувавши відповідні методи управління. Відтак виникає проблема пошуку оптимальних методів управління, вибір яких великою мірою визначається видом ризику, а також особливостями та можливостями конкретного банку, загальним станом економіки, ступенем досконалості елементів інфраструктури фінансового ринку, законодавчим і нормативним середовищем країни.

3.2 Розрахунок ризику факторингової діяльності банку

Факторинговий кредит не надається збитковим організаціям, за бартерними угодами, підприємствам, які мають багато дебіторів тощо.

Тому доцільно проаналізувати і оцінити фінансову стійкість підприємства.

На основі показників Ес (наявність власних обігових коштів), Ет (наявність власних обігових коштів, а також середньострокових та довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат), Ен (загальний розмір основних джерел для формування запасів і витрат), оцінки їхніх надлишків або нестач ±Ес, ±Ет, ±Ен, а також запропонованої класифікації (табл. 3.1), необхідно виконати поглиблене дослідження фінансової стійкості фірми на основі побудови балансу платоспроможності. Вихідні дані наведені в табл. 3.2 Розрахунки проводимо шляхом заповнення відповідних граф табл. 3.3.

Таблиця 3.1

Класифікація фінансових станів

Значення показників ±Ес, ±Ет, ±Ен	Трикомпонентний показник S	Фінансовий стан фірми
± Ес ≥ 0, ± Ет ≥ 0, ± Ен ≥ 0	1, 1, 1	Абсолютна стійкість
± Ес ≈ 0, ± Ет ≈ 0, ± Ен ≈ 0	1, 1, 1	Нормальна стійкість
± Ес < 0, ± Ет ≥ 0, ± Ен ≥ 0	0, 1, 1	Нестійкій стан
± Ес < 0, ± Ет < 0, ± Ен ≥ 0	0, 0, 1	Критичний стан
± Ес < 0, ± Ет < 0, ± Ен < 0	0, 0, 0	Кризовий стан

Таблиця 3.2

Вихідні дані для розрахунку

Значення показників, грн.
Власні кошти	Основні кошти та вкладення	Довгострокові, середньострокові кредити і позикові кошти	Короткострокові кредити і позикові кошти	Загальний розмір запасів і витрат
867008 800000	595700 579900	18800 18680	115050 110040	160300 230200

Таблиця 3.3

Розрахунок стійкості фінансового стану фірми

Номер рядка	Показник	На початок періоду, грн.	На кінець періоду, грн.	Зміна за період, грн.
1	2	3	4	5
	Власні кошти	86700	800000	713300
	Основні кошти і вкладення	595700	579900	-15800
	Власні обігові кошти (ряд1-ряд2)	-509000	220100	729100
	Довгострокові, середньострокові кредити і позикові кошти	18800	18680	-120
	Власні і довгострокові, середньострокові позикові кошти, необхідні для формування запасів і покриття витрат (ряд3+ряд4)	-490200	238780	728980
	Короткострокові кредити і позикові кошти	115050	110040	-5010
	Загальний розмір основних коштів для формування запасів і покриття витрат (ряд5+ряд6)	-375150	348820	723970
	Загальний розмір запасів і витрат	160300	230200	69900
	Надлишок (+) або нестача (-) власних обігових коштів (ряд3-ряд8)	-669300	-10100	659200
	Надлишок (+) або нестача (-) власних, довгострокових і середньострокових позикових коштів для формування запасів і покриття витрат (ряд5-ряд8)	-650500	8580	659080
	Надлишок (+) або нестача (-) загального розміру основних коштів для формування запасів і покриття витрат (ряд7-ряд8)	-535450	118620	654070
	Трикомпонентний показник типу фінансової ситуації S = {S(ряд9), S(ряд10), S(ряд11)}	(0; 0; 0)	(0; 1; 1)	х

З аналізу фінансової стійкості фірми випливає, що фірма на початок періоду знаходиться в кризовому стані, на кінець року - в нестійкому стані. Таким чином, фінансовий стан фірми декілька поліпшився. Але питання отримання факторингового кредиту під сумнівом.

Висновок

Переваги факторингу:

Для продавця (Постачальника):

отримання без заставного фінансування для поповнення обігових коштів у обсязі до 95% від суми відвантаженого та неоплаченого Дебітором товару (наданих послуг, виконаних робіт);

можливість надання Дебіторам відстрочки платежу, що не вплине на короткострокову ліквідність балансу Клієнта та стан його розрахунків із кредиторами;

можливість збільшення обсягів поставок Дебіторам на умовах товарного кредиту та збільшення кількості потенційних покупців;

можливість покриття фінансових ризиків, пов'язаних з відстрочкою платежу: ліквідного - ризику несвоєчасної оплати поставок покупцями, кредитного - ризику несплати поставок покупцями (у випадку факторингу без регресу), валютного - ризику зміни валютного курсу протягом періоду відстрочки платежу за поставкою, процентного - ризику різкої зміни ринкової вартості грошових ресурсів;

можливість поліпшення короткострокової платоспроможності Постачальника шляхом проведення своєчасних розрахунків Постачальника зі своїми кредиторами, що сприятиме зміцненню ринкової позиції та поліпшенню ділового іміджу.

Для покупця (Дебітора):

отримання від постачальника продукції (послуг, робіт) на умовах відстрочки платежу (товарного кредиту);

зниження витрат по фінансуванню оплати поставки (за факторингові послуги cплачує постачальник);

можливість збільшення обсягів закупок без залучення додаткового капіталу;

зниження ризику отримання неякісного товару.

Література

Банківський менеджмент: Навч. посібник / За ред. О.А. Кириченка. – К.: Знання-Прес, 2009. – 438 с.

Банківські операції: Підручник / За ред. О.А. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 476 с.

Кох Т.У. Управление банком / Пер.с англ.: в 5-ти кн. – Уфа: Спектр, 1993.

Миллер Р.Л., Ван-Хуз Д.Д. Современные деньги и банковское дело / Пер.с англ. – М.: ИНФРА - М, 2007. – 856 с.

Никонова И.А., Шамгунов Р.Н. Стратегия и стоимость коммерческого банка. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2009. – 304 с.

Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. - 2-ге вид. – К.: КНЕУ, 2004. – 468 с.

Редхэд К., Хьюс С. Управление финансовыми рисками / Пер.с англ. – М.: ИНФРА - М, 2006. – 288 с.

Роуз П.С. Банковский менеджмент / Пер.с англ. – М.: Дело ЛТД, 2005. – 768 с.

Синки Дж. Управление кредитным портфелем / Пер.с англ. – М.: Catallaxy, 1994. – 820 с.

Эдгар М. Управление финансами в коммерческих банках / Пер.с англ. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2009. – 208 с