Особливості епізоотології, діагностики, лікування та профілактики демодекозу собак в умовах м. Києва

сірковмісних амінокислот) що впливає на захисну функцію шкіри.

Стреси: агресивність тварин по відношенню одне до одного, велика скупченість теж можуть приводити до зниження імунітету.

Таким чином, при наявності факторів, що привертають, (породних, спадкоємних чи зовнішніх) слабо патогенний паразит поширюється і викликає демодекоз спочатку в обмеженій формі, потім у розповсюдженій формі, часто ускладненій вторинною бактеріальною інфекцією.

Діагноз на демодекоз встановлюють на підставі комплексу даних, однак, варто пам'ятати, що використовуючи лише клінічні і епізоотологічні дані можна помилитися в його постановці, тому що практично, аналогічні характеристики можуть мати різні бактеріози, мікози, хвороби, пов'язані з порушенням обміну речовин і т.д. У зв'язку з цим вирішальне значення в цій роботі мають мікроскопічні дослідження матеріалу з уражених ділянок шкіри, а також секрети свіжих пустул [23].

Демодекоз звичайно неважко діагностувати, якщо зробити кілька глибоких шкірних зіскрібків. Щоб підвищити шанс постановки остаточного діагнозу, шкіра повинна бути здавлена безпосередньо до проведення шкірного зіскрібка, щоб вигнати кліщів з волосяного фолікула. Потім зіскрібок шкіри треба проводити доти, поки не буде відзначене деяке просочування крові, щоб переконатися, що зіскрібок є досить глибоким. Для підтвердження діагнозу необхідно велике число дорослих кліщів чи незрілих форм і яєць, тому що випадковий кліщ може бути знайдений на зіскрібках від здорових собак. Якщо ізольований кліщ розглядається як випадковий, то шкірний зіскрібок беруть знову в інших місцях, і особливо в області морди і лап, де кліщ паразитує найчастіше. Може мати сенс також зіскрібок зі здорової шкіри у випадках локалізованого демодекозу; велика кількість знайдених паразитів може вказати на небезпеку наступної генералізації [12,34].

При більш складних хронічних випадках з глибокими ураженнями, особливо в області лап, і в деяких порід, таких як китайський шарпей, діагноз може бути поставлений мікроскопічним дослідженням матеріалу біопсії [2].

Для дослідження матеріалу у лабораторії надсилають вміст декількох вузликів, а при їх відсутності – зіскрібши шкіри. Вмістиме вузликів вміщують в пробірки з 0,5мл вазелінової, рослинної олії або фізіологічного розчину та закривають кришкою.

Зіскрібки досліджують мортальними і вітальними методами. Із мортальних методів виявлення мертвих кліщів найбільш застосовують такі [44].

Метод компресорного дослідження: зіскрібки шкіри кладуть на предметне скло, додають кілька крапель 5–10 %-го розчину лугу (КОН, NaОН), накривають другим предметним склом і розглядають під мікроскопом.

Метод М. Добичина: в пробірку з 1 мл 10 %-го розчину лугу поміщають зіскрібок шкіри і підігрівають 1-2 хв. Через 3-5 хв. у пробірку доливають 55%-ий розчин цукру або 60%-ий розчин гіпосульфіту і залишають у спокої на 5 хв. Потім з поверхні розчину дротяною петлею збирають краплі і поміщають на предметне скло, накривають покривним склом і розглядають під мікроскопом.

Вітальні методи спрямовані на знаходження живих кліщів, що має значення не лише для встановлення діагнозу, але й для оцінки ефективності проведеного лікування. З них найбільш широке застосування знайшли такі методи:

Метод Д. Приселкової: зіскрібок поміщають в лабораторну чашку або на предметне скло і додають подвійну за об’ємом кількість гасу, ретельно розмішують і готують роздавлені краплі, які розглядають під мікроскопом (кліщі у гасі не гинуть до 4 годин).

Метод Алфімової: зіскрібок кладуть в лабораторну чашку, перевертають вверх дном і ставлять у термостат або на джерело тепла з температурою 45 °С. Через 10 хв. із зіскрібка виповзають нашкірники і шкіроїди, а через 30 хв. – свербуни. Потім кришку чашки розглядають під мікроскопом або під лупою.

У позитивних випадках у препаратах знаходять кліщів, німфи, личинки і яйця. Імаго роду демодекс червоподібної форми, довжиною 0,2-0,3 мм. Тіло в імаго і німф складається з ротового комплексу (гнатосоми), грудей (подосоми) і черевця (опістосоми), короткі трьохчленикові 4 пари ніг закінчуються кігітками. У личинок подосома й опістосома злиті в ідіосому (грудочеревний відділ), на місці ніг розташовуються 3 пари бугорків. Протонімфи веретеноподібної форми, довжиною до 0,5 мм, дейтонімфи лялечкоподібної, довжиною до 0,3 мм. Яйця D. canis - веретеноподібної форми, довжиною 0,07 - 0,09мм [12,13].

Кліщів демодекозних необхідно диференціювати від кліщів саркоптоїдних. Диференціація заснована на морфології збудників і їхній локалізації. При визначенні роду кліщів користаються спеціальною таблицею (Таблиця 1).

Виявлення дрібних червоподібний форми демодексів у зіскрібках шкіри в молодих короткошерстих собак дозволяє надійно диференціювати демодекоз від саркоптозу й отодектозу, крім того, варто відрізняти сухий демодекоз від: аутоімунного дерматозу, облисіння ендокринної природи, кон’юнктивіту, що супроводжується випаданням волосків навколо очей, грибкових захворювань шкіри: це особливо важливо, тому що в обох випадках ушкодження схожі і мають однакове розташування. Іноді обидва захворювання розвиваються одночасно [23].

Гнійний демодекоз варто відрізняти від: імпетиго молодих собак (гнійничкове захворювання), піодермії бактеріального походження, бактеріального фурункульозу, гнійних грибкових захворювань (Kerinos чи стригучий лишай). Довгостроково розвивається демодекоз, із сильною зміною загального стану по клініці іноді нагадує лейшманіоз.

Таблиця 1. Морфологія збудників коростяних захворювань тварин.

Рід Морфологія Локалізація
1 2 3
Демодекс Кліщі червоподібної форми, довжиною 0,2-0,3 мм, тіло складається з гнатосоми, подосоми, опістосоми, короткі трьохчленикові 4 пари ніг закінчуються кігтиками. У волосяних цибулинах великої рогатої худоби шкіри голови, підгрудка, шиї, плеча, лопаток, спини, а також в овець - у шкірі вік, мошонки, у кіз - кінцівок, у свиней - у сальних залозах шкіри п'ятачка, щік, морди, внутрішніх поверхонь стегон, живота, у собак - у шкірі надбрівних дуг, губ, ліктьових суглобів.
Псороптес Кліщі довгасто-овальної форми, довжиною 0,5-0,8 мм, видні неозброєним оком. Ноги довгі. У самки наявні присоски на 1, 2 і 4 парах ніг, у самця - на 1, 2 і 3 парах. У коней, великої рогатої худоби, овець, кіз на шкірі шиї, лопаток, холки, попереку, крупа, іноді на боках, кінцівках вище скакального і ліктьового суглобів, а в кроликів на шкірі внутрішньої поверхні вушних раковин.
Хоріоптес Кліщі довжиною 0,3-0,5 мм., овальної форми, ротовий апарат - підковоподібної. У самки наявні присоски на нечленистих стерженьках на 1, 2 і 4 парах ніг. У самця - на всіх кінцівках, ноги 4 пари в 2-3 рази менше 3 пари, опістомальні лопати з 4 довгими щетинками. У коней, великої рогатої худоби, овець на шкірі путових суглобів і корені хвоста, а у баранів ще на шкірі мошонки, у кіз на різних частинах тіла з довгим шерстним покривом, у кроликів на шкірі внутрішньої поверхні вушних раковин і кінцівок.
Саркоптес Кліщі довжиною 0,2-0,5 мм., округлої форми, гнатосома - клиноподібної. Ноги короткі, конічні, за конфігурацію тіла виступають 1 і 2 пари ніг. У самки наявні чашеподібної форми присоска на нечленистих стерженьках на 1 і 2 парі кінцівок; у самця - на 1, 2 і 4 парах ніг. На дорзальній поверхні наявні числені трикутної форми каудально спрямовані лусочки. У коней, великої рогатої худоби, овець, кіз, свиней, верблюдів, північних оленів, кроликів у шкірі голови, спини, боків, кінцівок, іноді живота, вушних раковин, а в хутрових звірів, собак у шкірі хвоста.
Нотоедрес Кліщі довжиною 0,16-0,23 мм., схожі на кліщів роду саркоптес. Гнатосома маленька, розташована ближче до вентральної сторони. На дорзальній стороні в самки розташовані анальний і копулятивний отвори; у самця наявний тільки анальний. У кроликів, собак, кішок на шкірі голови (спинка носа, навколо очей, чоло, основа і зовнішня поверхня вушних раковин), рідше шиї.
Отодектес Кліщі довжиною 0,3-0,4 мм., по морфології схожі на кліщів роду хоріоптес. У самки ноги 4 пари рудиментовані, присоски маються на всіх кінцівках, опістомальні лопати слабко виражені і мають по 2 довгих і 2 коротких щетинки. У хутрових звірів, собак, кішок на шкірі внутрішньої поверхні вушних раковин.

2.6. ЗАСОБИ ТА МЕТОДИ БОРОТЬБИ ПРИ ДЕМОДЕКОЗІ


Способи лікування демодекозу різні. Крім того, вибір лікарських препаратів залежить від ступеня розвитку хвороби і її форми.

Ефективність ліквідації демодекозу в собак обмежена, принаймні, двома обставинами. По-перше, паразитуючи в шкірі кліщ важко доступний для контакту з акарицидними препаратами. По-друге, акарициди системної дії (фосфорорганічні препарати, івомек, піретроїди) не діють на преімагінальні стадії кліща. Личинки і німфи кліща при обробці тварини різними акарицидами не гинуть, оскільки не харчуються і знаходяться в пасивному стані. При настанні сприятливих умов (припинення обробок) личинки і німфи переходять в активний стан, при цьому німфа линяє на імаго, що харчуються, розмножуються і їхня чисельність швидко відновлюється [37].

Хворих собак, особливо з генералізованою формою хвороби варто оберігати від переохолодження і утримувати в утеплених сухих приміщеннях. Годувати потрібно висококалорійними кормами, збагаченими вітамінними добавками. Варто включати в раціон добавки, що поліпшують обмін речовин: Цамакс, Риал, Баксин, вітамінно-мінеральні добавки "Гама", використовувати лікувальні корми. Необхідно також давати собакам вітамін Е и ненасичені жирні кислоти (рослинні олії). Їхній прийом прискорює видужання. Собака повинний мати гарне здоров'я в цілому, і його лікування повинне бути переглянуте і відкоректоване, якщо це показано [3,15].

Лікувальні заходи при демодекозі собак повинні бути сконцентровані в чотирьох основних напрямках: [15]

знищення збудника в органах і тканинах тварини;

боротьба із супутніми інфекціями;

протизапальна терапія;

підвищення загальної резистентності й імунного статусу організму тварини.

Перша допомога полягає в поверхневій обробці одним із сучасних препаратів для зовнішнього застосування, наприклад ципамом, епацидом-альфа, моринілом, амітом, амітразіном, міатрин-ц, хлорцетафосом [20,22,35].

Важливо враховувати, що для того, щоб мазі, лініменти чи розчини проникали у волосяні мішечки і сальні залози, втирати їх краще за допомогою щітки. Не варто також забувати, що препарати зовнішнього застосування здатні проявляти лікувальну дію тільки при безпосередньому контакті з шкірою. Тому якщо шкірну поверхню попередньо не очистити від струпів, гною чи забруднення (зробити це можна за допомогою шампунів “Лапушка”, “Пеггі”, “Пушистік” і ін. Крім того такі шампуні придатні для профілактики ускладнень.), використання протирань чи мазей не дозволить досягти бажаного ефекту, а лише закупорить пори і забруднить шкіру тварини. При змазуванні голови варто дотримувати особливу обережність, щоб ліки не потрапили в очі [11].

Аміт наносять на попередньо очищені уражені місця, рівномірно розподіляючи від периферії до центра. Препарат втирають в уражені ділянки і додатково ретельно обробляють зону навколо вогнищ ураження шириною не менш сантиметра. Обробку проводять 2-5 разів з інтервалом у 5 днів до видужання, однак великі ураження на шкірі вимагають наполегливого лікування протягом багатьох тижнів. Препарат ципам добре проникає до коренів волосся, що значно полегшує боротьбу з демодекозним кліщем, причому ципамом не обов'язково обробляти всю тварину [20].

Для місцевого лікування також застосовують препарат педемс – синтетичний піретроїд. Характерна риса препарату – створювати в підшкірній жировій клітковині своєрідне депо діючої речовини, у результаті кліщ позбавляється можливості вижити. Наноситься на місце ураження в розрахунку 1 – 1,5мл на 1 кілограм маси тіла, повторно через 7 діб, рясно змочуючи шкіру облисілі зони і прикордонну облямівку шириною 0,5 – 1 сантиметр. Через 15 хвилин препарат наносять повторно. Акарицидом, що залишився, розсунувши волосяний покрив, змочують шкіру спини шляхом поливання вздовж хребта, відступивши від нього на 2 – 3 сантиметри. Для запобігання злизування педемса на щелепи собаки накладають петлю з тасьми, що знімають через 15 хвилин після закінчення обробки [35].

Для лікування також рекомендується використовувати лінімент, що складається з рівних частин солярової олії і чьотирихлористого вуглецю чи скипидару. Лінімент втирають з інтервалом 1-2 дня. Видужання настає на 15-27-й день [34].

Існує ще метод лікування сірково-дегтярним лініментом, що складається з: сірка – 2 частини, березовий дьоготь – 1 частина, тетравіт - 4 частини. Перший тиждень обробляти щодня, потім 1 раз/4 дні протягом місяця. У тварин з лускатою формою демодекозу через 21 день після початку лікування в зіскрібках шкіри кліщ не виявлявся, уражені ділянки стали покриватися шерстю [44].

Хороший ефект отримували від застосування внутрівенно чи підшкірно 1 % розчину трипансині в дозі 0,005-0,01г на 1 кг маси собаки. Препарат ін’єкують 2 чи 3 рази, у важких випадках 5 разів з інтервалом 3-6 днів. Одночасно в уражені ділянки шкіри втирають порошок осадженої сірки. При такім лікуванні тварина видужує через 14-17 діб [34].

При лікуванні собак застосовують також 2 % емульсію СК 9, 0,5-1 % емульсію корала, 1-2% водяний розчин хлорофосу, 1,5% емульсію карбофосу, 5-6% теплу емульсію мила ДО, 1 % суспензію севіну. Один із зазначених препаратів наносять на уражені місця 5-6 разів через 5-6 днів. Одночасно всередину дають хлорофос у дозі 25 мг на 1 кг маси тварини [47].

Для знищення кліщів на поверхні шкіри застосовують і такий метод: тварину обмивають 5% теплою емульсією мила ДО чи 1% водяним розчином хлорофосу. Одночасно проводять дезакаризацію приміщення і предметів догляду. При невеликому ураженні шкіри (один-три вогнища на тілі) волосся у цих місцях вистригають, шкіру протирають ватним тампоном, змоченим бензином, ефіром чи ацетоном, і змазують настойкою йоду чи аерозолем «Акродекс». Через три дні на ці місця в якості протизапального наносять мазь Вишневського. Такі обробки повторюють 2-4 рази з інтервалом 5-6 днів.

При лускатій формі демодекозу звичайно використовують для лікування аверсектинову мазь. Обробку аверсектиновою маззю застосовують трикратно з інтервалом 6-7 днів.

Розроблений також інший більш ефективний метод акарицидного лікування демодекозу в собак. Дуже ефективним акарицидним засобом є амітраз (amitraz, амітразін, мітабан, триатрікс, тратокс). Амітраз розводитися у воді в співвідношенні 0.5/1000 (Ectodex, Tactic). Суспензія наноситься зі значним покриттям уражених ділянок шерстного покриву кожні два дні протягом першого тижня, а потім один раз у тиждень протягом 1-2 місяців.

Також можна проводити лікування шляхом обприскування чи купання в розчині амітраза. Якщо на собаці ще залишився шерстний покрив, для кращого контакту з лікувальними розчинами його рекомендується збрити. Розчин амітраза наноситься губкою і інтенсивно втирається. Після чого собаці дають обсохнути, не змиваючи препарат і не обполіскують пізніше. Собака не дають промокнути аж до наступної процедури. Подібна обробка рекомендується кожні два тижні, починаючи з 25% концентрації амітраза в розчині і до 4 обробки доводячи її до 80% [5].

Поліпшення клінічного стану звичайно настає тижня через три після початку лікування. Лікування продовжується ще протягом 2 тижнів, після одержання негативних результатів аналізу зіскрібка шкіри. Видужання настає при відсутності рецидивів через 6 місяців після початку лікування. Після акарицидного лікування на собаку можна надягти акарицидний нашийник, що поширює амітраз (Preventuic). Але варто пам’ятати, що амітраз може викликати побічні явища, роздратування шкіри (еритеми з елементами кропивниці), пруриту, анорексії, атаксії, блювоти, діареї, конвульсій, гіпотензії. Седативний ефект проявляється сонливістю, яка зникає через кілька годин (максимум через 24 години). При явній інтоксикації, що виражається не тільки в сонливості, але й у брадикардії і гіпотермії, можна застосувати специфічну протиотруту - атипамезол (Antisedan). Амітраз також чинить гіперглікемічний вплив, змушуючи виявляти обережність у його використанні для лікування тварин, що страждають діабетом. Ризик проникнення через шкіру, при вдиху і потенційний отруйний ефект даної речовини для людини (еритематозний сип на поверхні обличчя і рук, роздратування кон’юнктиви і респіраторного апарату) свідчать про необхідність обережного поводження з даним препаратом: використовувати рукавички, пластиковий халат і проводити лікувальні процедури в добре провітрюваному місці [3].

За даними літератури застосування препарату є доцільним і позитивний терапевтичний ефект спостерігається в 50-86% випадків, а повне одужання без рецидиву хвороби – в 60% тварин, що виліковувалися. Подальну і вушну форму демодекозу, що важко піддається контролю, лікують шляхом застосування розведеного амітраза в мінеральній олії чи пропіленгликолі (1 мл розчину амітраза 12,5% у 30 мл мінеральної олії), локально 2 рази в тиждень [3,5].

Для лікування також використовують препарати системного впливу: трипанову синь, івомек, цидектин, абодектин, сайфли.

Івермектин - антипаразитарний препарат широкого спектру дії, він широко використовується у лікуванні паразитарних хвороб. Івермектин відносно недорогий і не вимагає ніякого трудомісткого купання тварини. Однак, він є неприємним на смак, що утруднює його введення через рот тому звичайно його застосовують ін’єкційно. Висока ефективність івермектину при демодекозі підтверджена практичними дослідженнями і його ефективність при тривалому застосуванні може досягати 100%. Івермектином лікуються навіть складні форми генералізованого демодекозу коли лікування амітразом та іншими засобами не дають ефекту. Показник випадків рецидиву хвороби через рік складає 25%, що перевищує відповідний показник інших засобів [3,15].

Типовим і найуживанішим представником є препарат івомек. Але івомек володіє вираженою побічною дією, є собаки з індивідуальною чутливістю до нього. Щоб уникнути анафілактичного шоку варто спочатку зробити спробну ін'єкцію в мінімальній дозі - 0,2мл, після попереднього введення димедролу. В окремих тварин при повторному введенні відзначають млявість, слинотечу, червоні плями на непігменованих ділянках шкіри (алергійна реакція). Ці явища звичайно зникають через 2-3 дні без терапевтичного втручання. При необхідності застосовують симптоматичне лікування (димедрол). Шотландські вівчарки (колі), шелті, добермани, бобтейли і грейхаунди мають підвищену чутливість до івомеку і, тому застосовувати його для лікування собак цих порід слід дуже обережно. Препарат високотоксичний, і його побічний вплив стає особливо помітним на останніх стадіях курсу терапії. Спочатку тварина відмовляється від їжі, стає млявою, надалі може спостерігатися порушення травлення, нервової системи і навіть летальний результат. Після закінчення лікування при рецидиві захворювання вводити івомек знову не можна, оскільки токсичний вплив на печінку призводить до її виснаження і після першої ж ін'єкції можуть спостерігатися: рясна блювота, підвищення температури і інші ознаки сильної інтоксикації. Тому в тих випадках, коли при першому терапевтичному курсі використовували івомек, для повторних обробок краще застосовувати препарати інших груп [39].

Представником групи івермектинів є цедектив, препарат наступного покоління, більш очищений і менш токсичний для печінки, ніж івомек, проте теж здатний викликати алергійні реакції, що супроводжуються набряками, пригніченням, слинотечею, шкірною сверблячкою. У таких випадках застосовують протигістамінні засоби (димедрол, супрастин, тавегіл, піпольфен, дипразін) [20].

За кордоном для лікування демодекозу використовують зовнішній препарат тактик, обробка яким дає хороші результати. Причому, у залежності від розміру, собака умовно поділяється на частини і обробляється циклічно. Тим самим уникають проникнення занадто великої кількості лікарської речовини в кров. Зовнішні обробки тактиком за ефективністю дають ефект прирівняний до ефекту івомеку, крім того при необхідності терапевтичний курс можна повторити без ускладнень з боку печінки.

Можливо, перспективним для лікування виявиться препарат сайфлі (Syflee) для перорального застосування. Ефективність препарату сайфлі висока, однак і він не позбавлений побічної дії - здатний викликати алергію, а при перенасиченні - і блювоту, тобто відбувається інтоксикація. Проте за всіма показниками сайфлі повинний замінити івомек, що нерідко використовується для ін'єкцій, хоча може викликати серйозні ускладнення, зокрема печінкові. Крім того, якщо на доберманах і ротвейлерах його ефект підтверджений, то американські стафордшири погано піддаються лікуванню. Таблетки задаються 2 рази на тиждень кожен третій день протягом 6 тижнів. Але вартість їх складає 25 долларів США за упаковку (25 таблеток) при дозі 1 таблетка на 10кг маси тіла [41].

Боротьба із супутніми інфекціями.

Часто демодекоз ускладнюється вторинною інфекцією і призводить до розвитку гнійних процесів в шкірі, зокрема піодермії, найчастіше збудником є мікроб Staphylococcus intermedius, але іноді й інші бактерії (Pseudomonas aeruginosa, Proteus mirabilis) чи навіть грибки. Тому лікування ускладнених форм демодекозу часто доводиться поєднувати із терапією супутніх хвороб [18].

В основу боротьби із супутньою мікрофлорою повинні бути покладені результати лабораторних досліджень по вивченню складу і патогенності мікроорганізмів, а також їхньої чутливості до різних протимікробних препаратів (антибіотикограми можна здобути в будь-якій лабораторії при надсиланні патматеріалу). При незначному ступені ураження шкірн протимікробну терапію доцільно проводити з використанням препаратів зовнішньої дії (мазі, лініменти, суспензії, аерозолі), що знижує імовірність появи резистентних форм мікроорганізмів, підвищує локальну концентрацію діючої речовини і виключає побічний вплив на організм тварини.

При пустульозній формі необхідно з акарицидними засобами застосовувати антибіотикотерапію чи давати з кормом кілька разів у день сульфаніламіди для специфічної терапії піококової інфекції, що ускладнює демодекоз. З антибіотиків часто застосовують цефалексин, тому що він добре проникає в шкіру, акумулюється в ній і діє на поверхневу мікрофлору, при запущених формах – кламоксил чи бімоксил, також уражені ділянки можна обробляти гентаміциновою маззю (або ін’єкції розчину гентаміцину), розчином брильянтової зелені чи йоддицерином. Доцільно при місцевій обробці поєднувати антибіотики і антигрибкові препарати.

Хороші результати досягаються при застосуванні ветабіолу чи ведінолу (мазь на основі 3%-го сілбіолу, ефективна при лікуванні алопеції, шкірних і грибкових захворювань). Місцева обробка ветабіолом добре знімає запальну реакцію при демодекозі та сприяє відновленню шерстного покриву. При лікуванні демодекозу мазь наносять тонким шаром на уражені ділянки щодня 2-3 рази на добу без накладення пов'язки [38].

Демодекозні кліщі викликають потужні запальні реакції у шкірі, крім того спостерігаються аутоімунні явища, нейтрофільний лейкоцитоз та загальне пригнічення імунітету. Тому важливим елементом при таких ускладнених формах демодекозу проводити протизапальну терапію. Для цього використовують антигістамінні засоби: димедрол, супрастін, тавегіл, піпольфен, дипразин та у випадках піодермії - новокаїнову блокаду. Спрямованість протизапальної терапії багато в чому залежить від ступеня і виразності уражень і може включати в'язкі засоби (1%-ий спиртовий розчин піоктаніну, брильянтової зелені, метиленової сині), стероїдні і нестероїдні протизапальні препарати. лікування кортикоїдами протипоказане, як і при інших паразитозах, тому що воно сприяє більш глибокому проникненню кліщів і переходу сухого демодекозу в піодемодекоз. Хоча короткочасне використання кортикостероїдів може бути виправданим, але не більше 3-х ін'єкцій [16].

Демодекоз, особливо ускладнений, має виражений вплив на печінку та імунну систему, що викликане алергізацією організму, всмоктуванням продуктів розпаду запального ексудату, та зниженням рівня вітамінів групи В. До того ж використання більшості акарицидних препаратів не є цілком безпечним для організму, а деякі з них мають виражену гепатодепресивну дію. Тому доцільно з лікувальною або профілактичною метою вводити в схему лікування гепатопротектори та імуностимулятори.

Для захисту печінки від побічної дії препаратів рекомендується давати собакам ЛИВШИ-52, карсіл, ліпостабіл, фоспреніл, сирепар, вітагепат, ессенціале, вітамін В12.

Особливу увагу приділяють імуностимулюючим препаратам. Це можуть бути іммунофан, ріботан, факриніл, баксін, цамакс, максідін чи серйозний препарат - фоспреніл. Останній, відомий як наймогутніший противірусний засіб, має деяку перевага, оскільки володіє також високою гепатопротективною активністю - властивість важлива при лікуванні демодекозу [2,15,20].

Для стимуляції імунної системи доцільно використовувати вітамінні препарати (групи А, В, С), імуностимулятори - тімоген, тімолін, циклоферон, імунофан, РБС, Т-активін, АСД-2, АСД-3 [22].

Для боротьби з демодекозом почав використовуватися новий препарат – іммунопаразітан, що діє на паразита опосередковано, через імунну систему. Це відбувається в результаті здатності препарату активувати імунну систему таким чином, що навколо кліща розвивається посилена запальна реакція, у результаті якої він гине. Даний препарат відкриває значні можливості в боротьбі з демодекозом [41].

У молодих собак гарним засобом підвищення природного імунітету є аутогемотерапія. Перевага цього методу полягає в тім, що після курсу аутогемотерапії організм починає боротися сам, а необхідність у створенні пасивного імунітету відпадає.

Рекомендовано на весь період лікування застосовувати дієту, збіднену білком. Кількість м’яса зменшується в 2-3 рази, даються рис, гречка, овочі з рослинною олією, сир, кефір. Непогано ввести в раціон добавки, що поліпшують обмін речовин: цамакс, баксин, омега-масляні кислоти ЭПО-капс, біотин, вітамін Е. Дієти Специфік C, omega D, вітамінно-мінеральні підгодівлі “Гама”, лікувальні корми [3,11,46].

Таким чином, підбір акарицидних засобів повинний проводитися з урахуванням індивідуальних особливостей і чутливості організму тварини до препаратів, а також чутливості до них збудника демодекозу. Первинний курс лікування займає в середньому 4 тижні, після чого собаці роблять повторні аналізи. У залежності від результатів, лікування або продовжують негайно, або роблять перерву. При необхідності продовжити лікування варто мати на увазі, що на певному етапі організм собаки перестає реагувати на застосовувані лікарські засоби через звикання. Лікування продовжують протягом двох тижнів після негативної відповіді дослідження. Видужання наступило, якщо протягом 6 місяців після закінчення лікування немає рецидивів.


2.7. ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ ПРИ ДЕМОДЕКОЗІ


Патологічні зміни при демодекозі собак до останнього часу були мало вивчені. Подальші відомості випливають з результатів досліджень, проведених Ф. И. Василевичем, А.А. Лисициною, В.А. Голубєвої, засноване за результатами пат-анатомічного розтину 5 собак у віці від 6 місяців до 2 років з різними формами демодекозу. З різних місць ураження були взяті проби, шматочки лімфовузлів, печінки, нирок, селезінки. Потім матеріал був зафіксований у 10 % нейтральному формаліні і залитий парафіном. Серійні зрізи товщиною 6-8 мк фарбували гематоксиліном і еозином, а також по Ван Гізону.

При морфологічному дослідженні шкіри собак, хворих на демодекоз, встановили, що кліщі викликають у ній осередкові дистрофічні, некробіотичні і некротичні процеси, характер яких залежить від інтенсивності і форми хвороби, а запальний процес має продуктивний характер. Тканинні зміни виявляли в епідермісі, волосяних фолікулах, сосочковому і сітчастому шарах дерми. М'язи залишалися інтактними. Багатошаровий плоский епітелій на обмежених ділянках має виразки чи сплощений. На поверхні цих ділянок визначаються гнійно-некротичні чи некротичні маси. Багато усть епітеліальних фолікулів волосся і волосяних фолікулів розширені, містять кліщів і зруйновані клітки епітелію. У багатошаровому плоскому епітелії й устях волосяних фолікулів – вогнища гіперкератозу і паракератозу. Навколо фолікулів зі скупченнями кліщів і збереженою стінкою зовнішньої кореневої піхви клітинна запальна реакція виражена дуже слабко чи відсутня.

При руйнуванні стінки волосяного фолікула і контакті кліщів з дермою в ній розвивається клітинна запальна реакція, і формуються эпітеліоідні гранули з наявністю гігантських багатоядерних клітин типу Пирогова-Лангханса і сторонніх тіл. У дермі наявні масивні запальні інфільтрати і вогнища різного розміру гранулематозної будови. У ділянках шкіри з некрозами в епідермісі переважно запальний інфільтрат, що складається в основному з гранулоцитів з перевагою еозинофільних лейкоцитів, серед яких виявляються епітеліоїдні і гігантські клітини, а також кліщі. Інфільтрат розташовується в сосочковому і сітчастому шарах дерми. У більшості випадків у дермі навколо кліщів утворяться гранулеми, що складаються з епітеліоїдних і гігантських багатоядерних клітин з домішкою лімфоцитів, гістіоцитів, моноцитів, плазматичних клітин і еозинофільних лейкоцитів.

У корковому шарі лімфовузлів при генералізованому піодемодекозі виявляються демодекозні кліщі. Вони розташовуються в крайовому і корковому синусах і периферичних ділянках лімфатичних фолікулів. На місці їхнього занурення розвивається гранулематозне запалення. Лімфатичні фолікули в корковому шарі множинні, великі, із широкими світлими центрами розмноження і фігурами розподілу клітин. У лімфовузлах наявні ознаки імунної відповіді по клітинному типу з гістіоцитозом синусів і гіперплазією лімфоїдних фолікулів.

У печінці у всіх випадках відзначають однотипні зміни осередкового характеру з локалізацією переважно в портальних трактах, перипортально і периваскулярно. Портальні тракти значно розширені в результаті набряку, крововиливів і слабкого клітинного інфільтрату. У периферичних відділах часточок порушена балкова будова печінки, набряк, крововиливи, некроз груп гепатоцитів. Печінкові клітини в стані білкової дистрофії дифузного характеру. Демодекозних кліщів у структурах печінки не виявляли, хоча проникнення їх зі шкіри в просвіт великих кровоносних судин і замет у печінку достатньо верогідні. Гостра запальна реакція печінки на кліщів виявляється розвитком гемоциркуляторных порушень і гранулематозного гепатиту з формуванням гранулем туберкулоїдного типу. У розвитку гранулем, імовірніше всього, відіграють роль процеси сенсибілізації і зв'язані з ними імунні реакції.

У нирках виявлені гемоциркуляторні порушення, що виражаються нерівномірним повнокров'ям коркової і мозкової зон, помітним розширенням судин, набряком і крововиливами навколо деяких з них і осередковим фіброзом стінки. Епітелій звитих канальців у стані зернистої і дрібновогнищевої гідропічної дистрофії. У канальцях мозкового шару знаходяться дрібні нечисленні звапнені циліндри. Збудник демодекозу в нирковій паренхімі не виявляється [40].


2.8. ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗАХОДИ ПРОТИ ДЕМОДЕКОЗУ


З метою профілактики в розплідниках періодично обстежують здорових собак і собак що знаходяться в